Коментар на читання апостола (Рм 15:1–7) в сьому неділю після П'ятидесятниці.

1. Текст Рм 15:1–7

1. Ми, сильні, мусимо нести немочі безсильних, а не собі догоджати. 2. Кожний із нас нехай намагається догодити ближньому: на добро, для збудування. 3. Бо й Христос не собі догоджав, а як написано: "Зневаги тих, що тебе зневажають, упали на мене." 4. Все бо, що було написане давніше, написане нам на науку, щоб ми мали надію через терпеливість й утіху, про які нас Письмо навчає. 5. Бог же терпеливості й утіхи, за прикладом Христа Ісуса, нехай дасть вам, щоб ви між собою однаково думали за Христом Ісусом; 6. щоб ви однодушно, одними устами славили Бога й Отця Господа нашого Ісуса Христа. 7. Тому приймайте один одного, як і Христос прийняв вас у Божу славу.

2. Контекст Рм 15:1–7

            В цих днях, в часі Св. Літургії читаємо послання Св. апостола Павла до Римлян. Вважається, що це послання є своєрідним богословським заповітом великого апостола, й  водночас доволі складне для розуміння, особливо, для тих хто не має спеціальної біблійної підготовки. Для того, щоб краще зрозуміти основну мету та богословські акценти як послання в цілому так і його окремих уривків, добре було б прочитати короткий вступ, який може послужити ключем до головних ідей  цього послання. Такий вступ є в першій частині коментарів на Рм 2:1–16 (2-га неділя після Зіслання Св. Духа) та Рм 8:28–39 (4-та неділя після Зіслання Св. Духа – Всіх Святих Українського народу), які також є на цьому ресурсі.

Коментар на читання апостола (Рм 12:6–14) в шосту неділю після П'ятидесятниці.

1. Текст Рм 12:6–14

6. Маючи ж, згідно з даною нам благодаттю, різні дари: коли то дар пророцтва, виконуймо його мірою віри; 7. хто має дар служіння, нехай служить; хто навчання, нехай навчає; 8. хто напоумлення, нехай напоумляє. Хто дає – у простоті; хто головує – дбайливо; хто милосердиться – то з радістю. 9. Любов нехай буде нелицемірна; ненавидівши зло, приставайте до добра. 10. Любіть один одного братньою любов'ю. Пошаною один одного випереджайте. 11. В ревності не будьте ліниві, духом горіть, Господеві служіть; 12. веселі в надії, в горі терпеливі, в молитві витривалі; 13. святих у потребах спомагайте і дбайте про гостинність. 14. Благословляйте тих, що вас гонять; благословляйте, не проклинайте.

2. Контекст Рм 12:6–14

            В цих днях, в часі Св. Літургії читаємо послання Св. апостола Павла до Римлян. Вважається, що це послання є своєрідним богословським заповітом великого апостола, й  водночас доволі складне для розуміння, особливо, для тих хто не має спеціальної біблійної підготовки. Для того, щоб краще зрозуміти основну мету та богословські акценти як послання в цілому так і його окремих уривків, добре було б прочитати короткий вступ, який може послужити ключем до головних ідей  цього послання. Такий вступ є в першій частині коментарів на Рм 2:1–16 (2-га неділя після Зіслання Св. Духа) та Рм 8:28–39 (4-та неділя після Зіслання Св. Духа – Всіх Святих Українського народу), які також є на цьому ресурсі.

Коментар на читання апостола (Рм 10:1–10) в п'яту неділю після П'ятидесятниці.

1. Контекст Рм 10:1–10.

            В цих днях, в часі Св. Літургії читаємо послання Св. апостола Павла до Римлян. Вважається, що це послання є своєрідним богословським заповітом великого апостола, й  водночас доволі складне для розуміння, особливо, для тих хто не має спеціальної біблійної підготовки. Для того, щоб краще зрозуміти основну мету та богословські акценти як послання в цілому так і його окремих уривків, добре було б прочитати короткий вступ, який може послужити ключем до головних ідей  цього послання. Такий вступ є в першій частині коментарів на Рм 2:1–16 (2-га неділя після Зіслання Св. Духа) та Рм 8:28–39 (4-та неділя після Зіслання Св. Духа – Всіх Святих Українського народу), які також є на цьому ресурсі.

            Читання апостола цієї неділі (Рм 10:1–10) належить до третього блоку (Рм 9 – 11)  доктринальної частини послання до Римлян (Рм 1 – 11; в Рм 1 – 4 йдеться про "Божу праведність", яку Він дарує юдеям та язичникам через смерть та воскресіння Його Єдинородного Сина Ісуса Христа, на яку потрібно відповісти вірою; в Рм 5 – 8 йдеться про "Життя у Христі." Тобто, віруючі примирені з Богом через Ісуса Христа (Рм 5), й тому звільнені від гріха (Рм 6) та звільнені від прокляття закону (Рм 7), живуть життям нового творіння під проводом Св. Духа (Рм 8)).

Коментар на читання Рм 8:28–39 в празник Всіх Святих Українського народу

1.Текст Рм 8:28–39

28 . Ми знаємо, що тим, які люблять Бога, - покликаним за його постановою, усе співдіє на добро. 29 . Бо яких він передбачив, тих наперед призначив, щоб були подібні до образу Сина його, щоб він був первородний між багатьма братами; 30 . яких же наперед призначив, тих і покликав; а яких покликав, тих оправдав; яких же оправдав, тих і прославив.

31 . Що скажемо на це? Коли Бог за нас, хто проти нас? 32 . Він власного Сина свого не пощадив, а видав його за всіх нас, - як же разом із ним не подарує нам усього? 33 . Хто буде винуватити вибраних Божих? Бог - той, що оправдує; 34 . хто ж той, що засудить? Христос Ісус, який умер, ба й воскрес, що по правиці Божій, - він заступається за нас. 35 . Хто нас відлучить від Христової любови? Горе чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? 36 . Як написано: «За тебе нас увесь день убивають, уважають нас за овець (призначених) на заріз.» 37 . Але в усьому цьому ми маємо повну перемогу завдяки тому, хто полюбив нас. 38 . Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, 39 . ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любови, що в Христі Ісусі, Господі нашім.

2. Основні ідеї послання до Римлян.

            В цих днях в часі Св. Літургії читаємо послання Св. апостола Павла до Римлян. Вважається, що це послання є своєрідним богословським заповітом великого апостола, й  водночас доволі складне для розуміння, особливо, для тих хто не має спеціальної біблійної підготовки. Для того, щоб прояснити значення цього унікального послання, нижче, перед коротким аналізом уривку, який читається в цю неділю (Рм 8:28–39), подаю стислий вступ, який може послужити ключем до головних ідей  цього послання. Якщо ж хтось вже ознайомився з цими думками у вступі до коментаря на текст Рм 2:1–16 (також є на цьому ресурсі), можна відразу перейти нижче за текстом до третьої частини – контексту читання  Рм 8:28–39.

Коментар на читання Рм 2:1–16 в другу неділю після П'ятидесятниці.

1. Текст Рм 2:1–16

1 . Ось чому немає тобі оправдання, хто б ти не був, о чоловіче, що судиш; бо в чому судиш іншого, ти сам себе засуджуєш: чиниш бо те саме, що судиш; 2 . ми ж знаємо, що суд Божий відбувається по правді на тих, що таке чинять. 3 . Чи думаєш про те, о чоловіче, - який судиш тих, що таке чинять, а сам таке робиш, - що ти суду Божого уникнеш? 4 . Або погорджуєш багатством його доброти, поблажливости і довготерпеливости, не знаючи, що Божа доброта тебе веде до покаяння? 5 . Та ти жорстокістю твоєю і нерозкаяністю серця збираєш гнів на себе в день гніву, коли об'явиться правдивий суд Бога, 6 . що віддасть кожному за його вчинками: 7 . тим, що витривалістю в добрім ділі шукають слави, чести і нетління - життя вічне; 8 . а сварливим та неслухняним правді, але слухняним кривді - гнів та обурення. 9 . Горе й утиск на всяку душу людську, що чинить зло: на юдея перше, потім грека; 10 . слава ж і честь, і мир усякому, хто чинить добро: юдеєві перше, а потім грекові, 11 . бо Бог не вважає на особу. 12 . Бо ті, що згрішили поза законом, поза законом і згинуть; а ті, що згрішили під законом, будуть суджені законом. 13 . Бо не слухачі закону справедливі перед Богом, а виконавці закону оправдаються. 14 . Бо коли погани, що не мають закону, з природи виконують те, що законне, вони, не мавши закону, самі собі закон; 15 . вони виявляють діло закону, написане в їхніх серцях, як свідчить їм їхнє сумління і думки, то засуджуючи їх, то оправдуючи, - 16 . в день, коли Бог, згідно з моєю Євангелією, судитиме тайні вчинки людей через Ісуса Христа.

2. Контекст уривку та основні ідеї послання до Римлян.

            В цих днях в часі Св. Літургії читаємо послання Св. апостола Павла до Римлян. Вважається, що це послання є своєрідним богословським заповітом великого апостола, й  водночас доволі складне для розуміння, особливо, для тих хто не має спеціальної біблійної підготовки. Для того, щоб прояснити значення цього унікального послання, нижче, перед коротким аналізом уривку, який читається в цю неділю (Рм 2:10-16), подаю стислий вступ, який служитиме ключем до головних ідей послання до Римлян.

Неділя Святих Отців: Учительство Церкви, постійне чування, безкорисливе особисте свідчення та служіння (Дії 20, 16 – 18, 28 – 36).

16 . Бо Павло вирішив плисти попри Ефес, щоб не баритися в Азії; поспішав бо, щоб, по змозі, на день П'ятидесятниці бути в Єрусалимі. 17 . З Мілету він послав у Ефес і прикликав пресвітерів Церкви. 18 . Коли ж вони прийшли до нього, він до них промовив: «Ви знаєте, як з першого дня, коли я вступив у Азію, увесь час поводився я з вами... 28 . Зважайте на самих себе й на все стадо, над яким Дух Святий поставив вас єпископами, щоб пасли Церкву Божу, що її він придбав кров'ю власною. 29 . Я знаю, що по моїм відході ввійдуть поміж вас вовки хижі, які не щадитимуть стада. 30 . Та й з-поміж вас самих повстануть люди, що говоритимуть погубні речі, щоб потягнути за собою учнів. 31 . Тому чувайте, пригадуйте собі, що я три роки, ніч і день, не переставав кожного з вас із сльозами наводити на розум. 32 . А тепер передаю вас Богові і слову його благодаті, що може збудувати й дати вам спадщину між усіма освяченими. 33 . Ні срібла, ні золота, ані одежі я не вимагав ні від кого. 34 . Ви самі знаєте, що моїм потребам і тих, які зо мною, служили оці руки. 35 . У всьому я показав вам, що, так працюючи, треба допомагати слабосильним і пам'ятати слова Господа Ісуса, що сам сказав: «Більше щастя - давати, ніж брати.» 36 . Промовивши це, він упав на коліна і з усіма ними почав молитися.

Контекст

    Лука продовжує описувати подорож Павла. Місто за містом, острів за островом і  Павло, який недавно воскресив юнака в Троаді (Дії 20, 7 – 12) – вже в Мілеті. Оскільки, як ми знаємо з попередніх розповідей та тексту, він хоче попасти до Єрусалиму на свято П'ятидесятниці, а опісля далі подорожувати до самого Риму, Павло вирішує не заїжджати в Ефес, але натомість запрошує Ефеських пастирів приєднатися до нього в Мілеті. Саме тут відбувається його зворушлива прощальна розмова з єпископами цих територій. В ній Павло просить єпископів оберігати Божий народ – Церкву та жертовно й безкорисливо їй служити.

Празник Вознесіння Господа Нашого Ісуса Христа ( Дії 1, 1 – 12).

1 . Першу книгу я написав, о Теофіле, про все, що Ісус робив та що навчав від початку 2 . аж до дня, коли вознісся, давши Святим Духом накази апостолам, яких собі вибрав. 3 . Він показував їм себе також у численних доказах живим після своєї муки, з'являючись сорок день їм і розповідаючи про Боже Царство. 4 . Тоді ж саме, як споживав хліб-сіль із ними, він наказав їм Єрусалиму не кидати, але чекати обітниці Отця, що її ви від мене чули; 5 . бо Йоан христив водою, ви ж будете хрищені по кількох цих днях Святим Духом. 6 . Отож, зійшовшися, вони питали його: «Господи, чи цього часу знову відбудуєш Ізраїлеві царство?» 7 . Він відповів їм: «Не ваша справа знати час і пору, що їх Отець призначив у своїй владі. 8 . Та ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде, і будете моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії й аж до краю землі.» 9 . І сказавши це, коли вони дивились, знявся угору, і хмара його взяла з-перед очей їхніх. 10 . І як вони дивилися пильно на небо, коли він відходив, два мужі стали коло них у білій одежі 11 . і сказали: «Мужі галилейські! Чого стоїте, дивлячись на небо? Оцей Ісус, який від вас був взятий на небо, так само прийде, як його ви бачили відходячого на небо.» 12 . Тоді вони повернулися в Єрусалим з гори, що зветься Оливною, що близько Єрусалиму - день ходи в суботу. 13 . Увійшовши (в місто), зійшли на горницю, де вони перебували, а саме: Петро і Йоан, Яків і Андрій, Филип і Тома, Вартоломей і Матей, Яків Алфеїв і Симон Зилот та Юда, (син) Якова. 14 . Всі вони пильно й однодушно перебували на молитві разом з жінками і Марією, матір'ю Ісуса, та з його братами.

Контекст та значення Празника           

            Св. Лука завершує перший том своєї розповіді про Господа нашого Ісуса Христа розповіддю про Його вознесіння на небо (Лк 24, 50 – 53; пор. також Мк 16, 19 – 20). З ціє ж події він починає свій другий том, який відомий нам під назвою "Діяння апостолів" і в якому міститься унікальне свідоцтво про те, що відбулося з християнським рухом після вознесіння Ісуса (Дії 1,1 – 2).

Неділя мироносиць (Мк 15:42-16:8).

Коли настав уже вечір, - тому що була це п'ятниця, тобто перед суботою, 43. - Йосиф Ариматейський, поважний радник, що й сам очікував Божого Царства, прибув і, сміливо ввійшовши до Пилата, попросив тіло Ісуса. 44. Пилат же здивувався, що вже вмер; і прикликавши сотника, спитав його, чи давно помер. 45. Довідавшись від сотника, він видав Йосифові тіло; 46. а Йосиф, купивши полотно, зняв його, обгорнув полотном і поклав його у гробі, що був висічений у скелі; потім прикотив камінь до входу гробу; 47. Марія ж Магдалина й Марія, мати Йосифа, дивились, де його покладено. 16:1. Якже минула субота, Марія Магдалина, Марія, мати Якова, та Саломія купили пахощів, щоб піти та намастити його. 2. Рано-вранці, першого дня тижня, прийшли вони до гробу, як сходило сонце, 3. та й говорили між собою: «Хто нам відкотить камінь від входу до гробу?» 4. Але поглянувши, побачили, що камінь був відвалений, - був бо дуже великий. 5. Увійшовши до гробу, побачили юнака, що сидів праворуч, одягнений у білу одежу, - і вжахнулись. 6. А він до них промовив: «Не жахайтеся! Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп'ятого Він воскрес, його нема тут. Ось місце, де його були поклали. 7. Але йдіть, скажіть його учням та Петрові, що випередить вас у Галилеї: там його побачите, як він сказав вам.» 8. І вони, вийшовши, втекли від гробу, бо жах і трепет огорнув їх, і нікому нічого не сказали, бо боялися.       

        Останній вірш читання Євангелія цієї неділі говорить про страх, який пережили жінки, які ввійшли до пустого гробу.

         Є різний страх. Страх Никодима, який з огляду на негативне ставлення юдейської верхівки до Ісуса, приходив до Нього вночі. Страх Ірода Антипи, який стративши Йоана Хрестителя, почув про чуда Ісуса, й збентежений думав, що це Йоан воскрес із мертвих.  Страх первосвящеників, книжників та фарисеїв, які в словах та діях Ісуса бачили виклик для своїх слів та дій, - й тому вирішили Його просто позбутися. Страх Пилата - втратити владу, якщо не піде на зустріч релігійній еліті Ізраїлю та не віддасть наказу про розп'яття Ісуса. Страх первосвященика Кайяфи - втратити "нагріте місце" (історики кажуть що він був при влади близько 30-ти років, - і то не зважаючи на те, що римляни дуже часто міняли первосвящеників, які мусіли їм платити за ці місця). Страх Петра - бути впізнаним учнем Месії - невдахи. Страх апостолів, як вияв інстинкту самозбереження в часі схоплення Ісуса...  

М'ясопусна неділя – про Страшний Суд (Мт 25, 31 – 46).

1. Контекст уривку.

    Говорячи про контекст будь якого уривку в Євангелії від Матея, слід відзначити одну дуже характерну літературну особливість цього Євангелія, яка полягає в чергуванні певного зразка, відповідно до котрого воно побудоване. Отже йдеться про те, що весь матеріал євангелист ритмічно уклав  в такий спосіб, що блоки розповідного матеріалу, які представляють діяльність Ісуса, змінюються блоками проповідницького матеріалу (т.зв. діяльні та навчальні частини). В Євангелії від Матея існує п'ять частин з великими промовами Ісуса:

1). Мт 5 – 7: т.зв. Нагірна проповідь, яка є своєрідною Конституцією Божого Царства (що правда, Матей як єврей, який пише до євреїв, щоб переконати їх, що Ісус це обіцяний пророками царствений Месія, замість вислову "Царство Боже", вживає типовий для його одноплемінників термін "Царство Небесне").

Двадцять перша неділя після П'ятидесятниці: притча про Сіяча, зерно та ґрунт (Лк 8, 4 – 15).

1. Контекст уривку та вступні зауваження.

            Читаючи Євангеліє від Луки можна зауважити, що воно містить в собі як мінімум cім тематичних частин: пролог (1,1 – 4), т.зв. Євангеліє дитинства (1, 5 – 2, 52), підготовка діяльності Ісуса (3,1 – 4, 13), діяльність Ісуса в Галілеї (4, 14 – 9, 50), роздуми з подорожі до Єрусалиму (9, 51 – 19, 27), діяльність Ісуса в Єрусалимі (19, 28 – 21, 38), Страсті та Воскресіння (22 – 24).[i] Кожна з цих вищеназваних частин у свою чергу ділиться на ще менші підсекції, за допомогою котрих автор різносторонньо представляє нашій увазі Добру Новину про те, що Бог зробив для нас у Ісусі Христі.

Двадцята неділя після П'ятидесятниці (Лк 7,11-17) – воскресіння єдиного сина вдови з Наїну та питання: "Ким є Ісус"?

1. Контекст уривку та вступні зауваження.

Сьогодні прийнято за основу наступний поділ Євангелія від Луки: пролог (1,1 – 4), т.зв. Євангеліє дитинства (1, 5 – 2, 52), підготовка діяльності Ісуса (3,1 – 4, 13), діяльність Ісуса в Галілеї (4, 14 – 9, 50), роздуми з подорожі до Єрусалиму (9, 51 – 19, 27), діяльність Ісуса в Єрусалимі – Страсті – Воскресіння (19, 28 – 24, 53).[1]  Звідси, ширшим контекстом уривку Лк 7,11–17, який читаємо на Літургії в цю неділю, є частина Євангелія, яка розповідає про діяльність Ісуса в Галілеї (4, 14 – 9, 50). Вужчим контекстом для даної перекопи служить текст поміщений в Лк 7, 1 – 8, 3, котрий передає нам свідчення про перші відрухи віри осіб, які зустрілися з Ісусом та дуже серйозне запитання: "Ким є Ісус?" Лука допомагає своїм читачам знайти відповідь на це запитання переповідаючи історію про два чуда – зцілення слуги сотника з Капернауму (7,1 – 10) та воскресіння єдиного сина вдови з Наїну (7, 11 – 17); розповідь про свідчення Йоанові Хрестителеві (7, 18 – 35), прощення гріхів жінці грішниці в домі Симона Фарисея (7, 36 – 50) та згадка про жінок, які з своїх статків підтримували служіння Ісуса (8,1 – 3), – ще більше відкривають перед читачем таїнство особи Месії з Назарету.

Восьма неділя після П'ятидесятниці (Мт 14,14-22) - помноження хлібів.

14,14 . А вийшовши Ісус, побачив силу народу і змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих. 15 . Якже настав вечір, підійшли до нього його учні й кажуть: «Пусте це місце та й час минув уже. Відпусти людей, нехай ідуть по селах та куплять собі поживи.» 16 . А Ісус сказав їм: «Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти.» 17 . Вони ж мовлять до нього: «Ми маємо тут тільки п'ять хлібів і дві рибі.» 18 . Тоді він каже: «Принесіть мені їх сюди.» 19 . І, звелівши народові посідати на траві, взяв п'ять хлібів і дві риби, підвів очі до неба, поблагословив і розламав ті хліби, і дав учням, а учні - людям. 20 . Всі їли до наситу й назбирали куснів, що зосталися, дванадцять кошів повних. 21 . Тих же, що їли, було яких п'ять тисяч чоловіків, окрім жінок та дітей. 22 . І зараз же спонукав учнів увійти до човна й переплисти на той бік раніше від нього, тим часом як він відпускав народ.

Цей уривок євангелія підкреслює надзвичайну силу Божого милосердя і любові, яка в розповіді Матея виливається двома цілющими струмками: зцілення та помноження хлібів.

 Ісус щойно втратив Йоана – свого родича і сподвижника, й це очевидно було наочним прикладом, що чекало на нього самого. Він відходить на самоту, але Його знаходять люди і тоді свій особистий смуток Він перемінює у співтерпіння з тими потребуючими – змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих (Мт 14, 14). Форма та стан дієслова змилосердився (εσπλαγχνισθη – esplanhnisti) в грецькій мові відображає т. зв. passivum divinum, – вказує на Бога як на Підмет діяння. Таким чином Матей підкреслює, що Бог діє в Ісусі. Хоч починаючи з  подій представлених в Мт 12 релігійна еліта вороже протиставляється Ісусові, Він не замикається в собі й залишається відкритий на страждання та потреби інших.

Неділя Святих Отців (Йо 17)

            В неділю Святих Отців на Літургії читаємо 17 главу Євангелія від Йоана, яку різні коментатори окреслюють подібними словами: Архиєрейська молитва Ісуса, Первосвященича молитва або Заступницька молитва. Цей текст в Йо 17 є найдовшою молитвою Ісуса в цілому Новому Завіті. В попередніх главах Євангелія Ісус діяв та говорив, а тут бачимо як Він молиться. Контекстом в якому відбувається ця молитва Ісуса є т. зв. Господня вечеря - остання вечеря Ісуса з своїми учнями, в часі якої Він не просто благочестиво медитує в молитві, але намагається поглибити та інтенсифікувати всі Свої останні слова до апостолів. Молитву в Йо 17 можна поділити на три головні частини:

I.     Ісус молиться за Себе (Йо17:1–5)

II.    Ісус молиться за Своїх учнів (Йо17:6–19)

III.   Ісус молиться за Своїх  майбутніх учнів (Йо 7:20–26)

            Нижче подаю детальнішу структуру та основні теми уривку, які можуть дати поштовх до більш плідних розважань та висновків[1].

М'ясопусна неділя. Притча про Страшний Суд (Мт 25, 31 - 46).

31 . Як же прийде Син Чоловічий у своїй славі, й ангели всі з ним, тоді він сяде на престолі своєї слави. 32 . І зберуться перед ним усі народи, і він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучує овець від козлів; 33 . і поставить овець праворуч себе, а козлів ліворуч. 34 . Тоді цар скаже тим, що праворуч нього: Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. 35 . Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; 36 . нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене. 37 . Тоді озвуться праведні до нього: Господи, коли ми бачили тебе голодним і нагодували, спрагненим і напоїли? 38 . Коли ми бачили тебе чужинцем і прийняли, або нагим і одягнули? 39 . Коли ми бачили тебе недужим чи в тюрмі й прийшли до тебе? 40 . А цар, відповідаючи їм, скаже: Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших - ви мені зробили. 41 . Тоді скаже й тим, що ліворуч: Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його; 42 . бо голодував я, і ви не дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене не напоїли; 43 . був чужинцем, і ви мене не прийняли; нагим, і ви мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і не навідались до мене. 44 . Тоді озвуться і ті, кажучи: Господи, коли ми бачили тебе голодним або спраглим, чужинцем або нагим, недужим або в тюрмі, і тобі не послужили? 45 . А він відповість їм: Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з моїх братів найменших - мені також ви того не зробили. 46 . І підуть ті на вічну кару, а праведники - на життя вічне.»          

          Євангеліє від Матея має досить унікальну структуру: серед розповідного матеріалу чітко виділяються п'ять окремих навчальних частин. Як не дивно, але в науковому світі, вперше цю закономірність відзначив американський вчений Bejamin Bacon щойно на поч. XX ст. Цей бібліст зауважив, що все навчання Ісуса Євангелист Матей помістив у п'ятьох великих блоках, які нагадують П'ятикнижжя Мойсея (Буття, Вихід, Левіт, Числа, Второзаконня). Матей в такий спосіб хотів наголосити, що Ісус є немов новий Мойсей, який дає світові не просто новий Закон, але Новий Союз та новий спосіб життя. Так в Мт 5 - 7 (т. зв. Нагірна проповдь) Ісус закликає Ізраїль  бути істинним народом Божим та проголошує своєрідну конституцію Божого Царства. В Мт 10  Ісус посилає учнів на проповідь і навчає їх як проповідувати Боже Царство. Згодом в Мт 13 розповідаючи різні притчі Ісус навчає учнів про природу Божого Царства (як воно починається, росте і т. д). Далі в Мт 18 ми зустрічаємося з навчанням про те, яку природу повинні мати стосунки учнів Ісуса між собою та як повинні жити ті, які є новими людьми Царства - це т. зв. навчання про Церкву. Вкінці, в трьох главах (Мт 23 - 25), які передують розповідям про страсті та Воскресіння, всі лінії Євангелія сходяться до купи в розповідях про Суд та Милосердя.

36-та неділя після Зіслання Св. Духа. Віра жінки хананеянки (Мт 15, 21 - 28)

21 . Ісус вийшов звідти й пішов в околиці тирську та сидонську. 22 . Коли це жінка ханаанянка вийшла з цих околиць і почала кричати: «Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давида! Біс мучить мою дочку страшенно.» 23 . Він же не озвався до неї і словом. Тут приступили його учні й почали його просити: «Відпусти її, бо вона кричить за нами.» 24 . А він у відповідь промовив: «Я посланий лише до загиблих овець дому Ізраїля.» 25 . Та ж підійшла і, вклонившись йому в ноги, каже: «Господи, допоможи мені!» 26 . Він відповів їй: «Не личить брати хліб у дітей і кидати щенятам.» 27 . А вона каже: «Так, Господи! Але й щенята їдять кришки, що падають зо столу в панів їхніх.» 28 . Тоді відповів їй Ісус: «О жінко, велика твоя віра! Хай тобі буде, як бажаєш.» І видужала її дочка від тієї години.

Два висловлювання Ісуса в цьому уривку вражають і навіть шокують:  «Я посланий лише до загиблих овець дому Ізраїля» (15, 24) та  «Не личить брати хліб у дітей і кидати щенятам» (15, 26). Виглядає, що Ісус не хоче допомогти жінці тільки тому, що вона язичниця – не ізраїльтянка. Що насправді відбувається?

35 - та неділя після зіслання Св. Духа. Сліпий, який бачив більше ніж зрячі (Лк 18, 35 - 43).

35 . І як він наближався до Єрихону, один сліпий сидів край дороги й просив милостині. 36 . Почувши, що народ іде мимо, він спитався, що б воно могло бути. 37 . Йому сказали, що це Ісус Назарянин проходить. 38 . І він почав голосно кричати: «Ісусе, Сину Давидів, змилуйся надо мною!» 39 . Ті, що йшли попереду, сварилися на нього, щоб замовчав, та він кричав ще дужче: «Сину Давидів, змилуйся надо мною!» 40 . Ісус зупинився і звелів привести його до себе. І коли той наблизився до нього, спитав: 41 . «Що хочеш, щоб я зробив тобі?» «Господи», - сказав той, - «щоб я прозрів!» 42 . Ісус сказав до нього: «Прозри! Віра твоя спасла тебе.» 43 . І вмить прозрів той і пішов за Ісусом, славлячи Бога. І ввесь народ, побачивши те, віддав хвалу Богові.

Роздуми над цим недільним уривком основані на коментарі Bock, Darrell L.: Luke Volume 2: 9:51-24:53. Grand Rapids, Mich. : Baker Books, 1996 (Baker Exegetical Commentary on the New Testament) p. 1500 – 1512.

34-та неділя після Зіслання Св. Духа. Розмова Ісуса з багатим управителем (Лк 18, 18 - 30).

18 . Один знатний спитав Ісуса: «Учителю благий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?» 19 . А Ісус озвавсь до нього: «Чому мене звеш благим? Ніхто не благий, хіба один Бог. 20 . Ти заповіді знаєш: не перелюбствуй, не вбивай, не кради, не свідкуй ложно, шануй свого батька і матір.» 21 . Той же відповів: «Все це я зберіг змалку.» 22 . Почувши те Ісус, сказав до нього: «Одного ще тобі бракує: продай усе, що маєш, і роздай бідним, і будеш мати скарб на небі; тоді прийди і йди слідом за мною.» 23 . Почувши це, той засмутився вельми, бо був дуже багатий. 24 . Глянув Ісус на нього й мовив: «Як тяжко тим, що багатства мають, увійти в Царство Боже! 25 . Легше пройти верблюдові крізь вушко в голці, ніж багатому ввійти в Царство Боже.» 26. А ті, що слухали, сказали: «Хто ж тоді може спастися?» 27 . Він відповів: «Неможливе в людей, можливе є в Бога.» 28 . Тоді Петро промовив: «Ось ми покинули, що в нас було, і пішли за тобою.» 29 . Ісус сказав їм: «Істинно кажу вам: Нема такого, що кинув би дім чи жінку, чи братів, чи дітей задля Божого Царства, 30 . і не отримав би багато більше за цього часу, а в наступнім віці життя вічне.»

Уривок Лк 18, 18 – 30 складається з двох головних частин: розмови (обміну думками) Ісуса з молодим управителем (18, 18 – 23) та коментаря до цієї розмови (18, 24 – 30).  Деякі думки з приводу цього уривку я вже висловив 28 грудня 2012 (30-та неділя після Зіслання Св. Духа) і їх можна прочитати на цьому блозі. Сьогодні хочу додати лише кілька слів основаних на одному з моїх улюблених коментарів на Євангеліє від Луки (Bock, Darrell L.: Luke Volume 2: 9:51-24:53. Grand Rapids, Mich. : Baker Books, 1996 (Baker Exegetical Commentary on the New Testament) – в цьому коментарі врешті, можна знайти багато більше думок  на цей чудовий уривок Євангелія.

30-та неділя. Що робити, щоб осягнути життя вічне? (Лк 18, 18 - 27)

18 . Один знатний спитав Ісуса: «Учителю благий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?» 19 . А Ісус озвавсь до нього: «Чому мене звеш благим? Ніхто не благий, хіба один Бог. 20 . Ти заповіді знаєш: не перелюбствуй, не вбивай, не кради, не свідкуй ложно, шануй свого батька і матір.» 21 . Той же відповів: «Все це я зберіг змалку.» 22 . Почувши те Ісус, сказав до нього: «Одного ще тобі бракує: продай усе, що маєш, і роздай бідним, і будеш мати скарб на небі; тоді прийди і йди слідом за мною.» 23 . Почувши це, той засмутився вельми, бо був дуже багатий. 24 . Глянув Ісус на нього й мовив: «Як тяжко тим, що багатства мають, увійти в Царство Боже! 25 . Легше пройти верблюдові крізь вушко в голці, ніж багатому ввійти в Царство Боже.» 26. А ті, що слухали, сказали: «Хто ж тоді може спастися?» 27 . Він відповів: «Неможливе в людей, можливе є в Бога.»

В книзі Буття 12, 1 – 3 розповідається про покликання Авраама, якому Бог  дає чотири великі обітниці: «1 . Господь сказав до Аврама: «Вийди з землі твоєї, з твоєї рідні, і з дому батька твого в край, що його я тобі покажу. 2 . А я виведу з тебе великий народ і поблагословлю тебе; та й зроблю великим твоє ім'я, а ти станеш благословенням. 3 . Благословитиму тих, що тебе благословляють, і проклинатиму того, хто тебе проклинає. Тобою всі племена землі благословлятимуться». В наступних главах ці обітниці землі, народу та благословення, яке пошириться на всі народи, ще раз потверджуються та уточнюються («1.Обіцянка великої землі: “від ріки Єгипетської до Великої ріки, ріки Ефрату (15, 18)»; 2.Обіцянка великого народу: Зроблю твоє потомство, як земний порох; хто зможе злічити земний порох, той і твоє потомство злічить. (13, 16)»; 3. Обіцянка великого благословення: “та й зроблю великим твоє ім'я, а ти станеш благословенням (12, 2)»; 4. Благословення пошириться на всі народи: “Тобою всі племена землі благословлятимуться (Бт 12, 3)»). Всі ці чотири великі обітниці Бог поступово сповнює в історії нащадків Авраама – народу Ізраїлю та Церкви. Книга Второзаконня каже, що Ізраїль став народом (пор. Втор 27, 9) перед тим, як через Ісуса Навина Господь подарував йому землю (пор. ІН 11, 23). Апостол Павло в посланні до Галатів пояснює значення третьої обітниці: «Обітниці ж були дані Авраамові та його потомкові. Не сказано: «Потомкам», немов би про багатьох, лише про одного: «І твоєму потомкові», яким є Христос!» (3, 16).

29 – та неділя. Зцілення десятьох прокажених або самарянин, який вмів бачити, прославляти та дякувати (Лк 17, 11 – 19).

11 . Одного разу, простуючи до Єрусалиму, Ісус проходив між Самарією і Галилеєю. 12 . Коли він входив в одне село, вийшло йому назустріч десять прокажених, що стояли здалека. 13 . Вони піднесли голос і казали: «Ісусе, Наставнику, змилуйся над нами!» 14 . Побачивши їх, він промовив: «Ідіть та покажіться священикам.» І сталось, як вони йшли, очистилися. 15 . Один же з них, побачивши, що видужав, повернувся, славлячи великим голосом Бога. 16 . І припав лицем до ніг Ісуса, почав йому дякувати. Він був самарянин. 17 . Озвавсь Ісус і каже: «Хіба не десять очистилось? Де ж дев'ять? 18 . І не знайшовся між ними, щоб повернутись, Богові хвалу воздати, ніхто інший, окрім цього чужинця?» 19 . І він сказав до нього: «Встань, іди: віра твоя спасла тебе.»

Сьогодні хочу написати кілька слів про три маленькі речення, які мене по особливому торкають: «15. Один же з них, побачивши, що видужав, повернувся, славлячи великим голосом Бога. 16 . І припав лицем до ніг Ісуса, почав йому дякувати. Він був самарянин» (Лк 17, 15 – 16).

«Побачивши, що видужав». Господь обдаровує кожну людину. Найбільшим незбагненним даром є таїнство життя. Кожен у своєму житті на додаток отримує незчисленну кількість дарів і кожного Бог щодня по особливому торкається. Проблема полягає в тому, що часто ми не усвідомлюємо ні грандіозності дару життя, ні Божої присутності у цьому житті, ні Його постійної діяльності. Багато речей нам видаються самозрозумілими, належними та звичайними. Вимучений хворобою та відкиненням людей прокажений побачив дію Бога в Ісусі в своєму житті...

Двадцять сьома неділя після П'ятидесятниці (Лк 13, 10 - 17) - Зцілення скорченої жінки.

Ісус навчав в одній з синагог у суботу. 11. Була ж там одна жінка що її тримав дух у недузі вісімнадцять років: вона була скорчена й не могла ніяк випростатись. 12. Побачивши її Ісус, покликав і промовив до неї: «Жінко, ти звільнена від твоєї недуги.» 13. І поклав на неї руки й вона зараз же випросталась, і почала прославляти Бога. 14. Тоді начальник синагоги, обурений, що Ісус оздоровив у суботу, озвався і мовив до народу: «Шість день є, коли маєте працювати; тоді, отже, приходьте й оздоровляйтесь, а не в день суботній.» 15. Господь у відповідь сказав до нього: «Лицеміри! Чи кожний з вас не відв'язує свого вола або осла від ясел і не веде його поїти? 16. Цю ж жінку, дочку Авраама, що її сатана зв'язав ось вісімнадцять років, не треба було від цих узів звільнити в день суботній?» 17. І як він говорив це, усі противники його засоромились, а ввесь народ радів усім славним вчинкам, які він зробив.

Останній раз (третій з черги) в Євангелії від Луки Ісус входить до синагоги. Він, що правда, навчатиме і далі (13:22,26; 19:47; 20: 1; 21:37), проте дорога до синагоги для Нього буде закрита. Причиною послужило його милосердя стосовно потребуючих людей, яке не могли «проковтнути» ті, які виконання третьої Божої заповіді,  – «святий день святкувати», – розуміли якось особливо дивно та відокремлено від реального життя людей та їхніх елементарних потреб. Врешті, як не прикро, відокремлено й від таких понять як милосердя, любов, співчуття й правдоподібно судячи з усього здоровий глузд.

Дві попередні сцени про суботнє навчання та діяльність Ісуса в синагозі є представлені в  Лк 4:31–37 (відразу після відкинення в рідному місті Назареті, Ісус іде до Капернауму й там зцілюючи чоловіка, демонструє Свою владу над нечистими духами) та Лк 6:6–11 (зціляє сухорукого й знаючи думки Своїх опонентів питає: «Чи годиться в суботу добро чинити, чи зло робити? Спасти життя, чи погубити?»). В Лк 13:10–17 Ісус навчає, що турбота про страждаючу людину має перевагу над формальним обов’язком шанування суботи.

Божі співчуття та милосердя є завжди доступні, тільки інколи ми люди більше хвилюємося радше іншими речами, ніж допомогою людям. В дійсності, часами  поводимося з рештою створінь краще,  ніж  чинимо відносно тих, хто є створений на образ і подобу Божу. Небезпека та результат надання більшої ваги традиції над співчуттям та милосердям, – є грубістю, черствістю та лицемірством. Природнім тоді є факт, що служіння Ісуса в такому та подібному контекстах, продовжує хвилювати та спричинювати поділи серед тих, які внаслідок поверхового сприйняття тієї ж традиції й самі живуть десь на поверхні життя, стаючи при цьому, чимраз то більш поверховими, сліпими, егоїстичними та нечутливими по відношенню до інших. Відтак не дивно, що внаслідок такого духовного животіння, ми часом не здатні зрозуміти найважливішого: побачити найвищу гідність в кожній живій людині, – не залежно від її статі, раси, походження чи релігійної приналежності. Сьогодні це може виглядати парадоксальним, але той факт, що Лука підкреслює шанобливе та милосердне ставлення Ісуса до жінок (й це є одним з важливих акцентів його Євангелія, й цього уривку зокрема) вказує на те, як сильно люди (навіть ті, які належали до народу свято переконаного, що знає Бога, Його задуми та Його волю) втратили свою людськість. Як страшно та довго в впродовж історії  через гріхопадіння здеградована людина спокійно принижувала іншу (а в багатьох місцях на жаль й надалі продовжує це робити, утворивши при цьому вже навіть певну дику суспільну норму), тільки через те, що була фізично сильніша, належала до іншої статі (чоловічої), суспільного стану чи раси. Ганьбою для християн є й те, що по сьогодні ми вимушені доказувати та пояснювати  самі собі, – на перший погляд здавалося б досить банальні, всім зрозумілі та очевидні істини: рівність та однакові права перед Богом чоловіків та жінок, націй, народів та рас. Типовим прикладом цієї проблеми було, кілька років тому  опубліковане в УКУ звернення про те, щоб позбуватися певних, на перший погляд не винних звичаїв, присутніх у наших різдвяних вертепах, які кидають чорне клеймо вини на один народ (євреїв), й при цьому не тільки не увиразнюють основної домінанти вертепу – воплочення Божого Сина, який є Спасителем для всіх людей, але з богословської та історичної точки зору навіть їй суперечать (Ісуса видали на розп’яття  первосвященики, які походили з секти садукеїв, книжники, окремі фарисеї та старші народу; дотичним був також й Ірод Антипа, а безпосередньо виконавцями були римляни на чолі з Пилатом; не можна по сьогодні звинувачувати цілий єврейський народ, забуваючи при цьому, що й сам Ісус, Пречиста Діва Марія та апостоли – всі були євреями). Внаслідок цієї публікації, багатьом моїм друзям, однодумцям та мені особисто, прийшлось почути багато прикрих та болючих  висловлювань, які свідчили не тільки про однобоке бачення проблеми, але й про те, що ми, сьогоднішні християни, до заповіді Христа любити своїх ближніх та своїх ворогів (Мт 5:46; 19:9; 22:37–39; Мк 12:30–31; Лк 6:32; 10: 27–32; Йо 14:15; 15:9; 15:12–13; 17:26; Рим 13:9; Гал 5:14; Еф 5:2; 1 Йо 3:10–11; 3:14; 3:23; 4:7–8; 4:11–12; 4:19–21; 5:2;) додали ще й свої винятки та поправки відносно людей, які на нашу думку, сьогодні не підпадають під цей Божий наказ. 

Апостол Павло каже, що «нам бо треба боротися не проти тіла й крови (мається на увазі людей), а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах. 13. Ось чому ви мусите надягнути повну зброю Божу, щоб за лихої години ви могли дати опір і, перемагаючи все, міцно встоятися. 14. Стійте, отже, підперезавши правдою бедра ваші, вдягнувшись у броню справедливости 15. і взувши ноги в готовість, щоб проповідувати Євангелію миру (Еф 6:12–15).

Сьогодні дуже багато людей, увесь світ, потребують від нас, – християн, – проголошення Євангелії миру, милосердя та любові. Кожного разу, виходячи «у мирі» Христовому після недільної Літургії, просімо його для усіх тих, які «не можуть випростатися» (пор. Лк 13:11) зранених фізично та духовно, страждаючих, самотніх. Всі ці люди потребують відчути, що всі святі дні (неділі та свята), які ми проводимо в наших сучасних синагогах – храмах/церквах, служать тільки для того, щоб ми сповнювалися Божого Слова та Його Любові, й що відтак сам Господь, освячуючи нас, через нас, служить сучасному світові.     

26-та неділя. Притча про безумного багача (Лк 12, 13 - 21).

Межі читання Євангелія цієї неділі подані як Лк 12:16–21. Проте, для того щоб краще зрозуміти цю притчу її слід читати у контексті Лк 12:13–21, – оскільки вірші 13–15 вказують на причину через яку Ісус виголосив цю притчу, а також визначають її головну тему.

Відізвався до нього хтось із народу: «Скажи братові моєму, щоб поділився зо мною спадщиною.» 14. Ісус промовив до нього: «Чоловіче, хто настановив мене суддею або подільником над вами?» 15. Далі промовив до них: «Глядіть і бережіться всякої зажерливости, бо не від надміру того, що хто має, залежить його життя.» 16. І він розповів їм цю притчу: В одного багача земля вродила гарно. 17. І почав він міркувати, кажучи сам до себе: Що мені робити? Не маю де звезти врожай мій! 18. І каже: Ось що я зроблю: розберу мої стодоли, більші побудую і зберу туди все збіжжя і ввесь мій достаток 19. та й скажу душі своїй: Душе моя! Маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай собі, їж, пий і веселися! 20. А Бог сказав до нього: Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе, а те, що ти зібрав, кому воно буде? 21. Отак воно з тим, хто збирає для себе, замість щоб багатіти в Бога.»

У віршах Лк 12:1–12 Ісус закликає уникати лицемірства (12:1), – оскільки все колись стане явним (12:2 – 3), боятися тільки Бога а не людей (12:4–7) та сміливо визнавати віру в Ісуса й уникати гріхів проти Св. Духа, – тобто заперечувати та не визнавати очевидне свідчення Св. Духа про Божого Сина (12:8–12). Цих 12-ть перших віршів в Лк 12 є закликом до учнів поза всяку ціну (навіть серед переслідувань) довіряти Богові. Від заклику до довіри Ісус переходить до ствердження, що гроші можуть бути непоборною перешкодою для служіння Богові. Важко бути певним чому ця тема з’являється саме тут, але можливо тому, що переслідування інколи включають соціальний остракізм чи втрату засобів існування, і тоді матеріальна безпека є привабливою альтернативою для відкинення. Звертання до Ісуса вказує, що ці люди бачили в ньому авторитетного та справедливого суддю, – з такими проханнями часто зверталися до відомих равінів. Ісуса просять розв’язати родинний конфлікт відносно спадщини, але Він відмовляється бути учасником суперечки. Проте це прохання спонукає Його сказати кілька слів про небезпеку зосередження на майні та вказати на проблеми, які може спричинити жадібність. Ісус розповідає притчу, яка вказує на які небезпеки наражається той хто покладає свою надію на багатство. Сила притчі в природному й зрозумілому зображенні події. Застереження, які Ісус висловлює в Лк 12 є паралельними до застережень вже висловлених в притчі про Сіяча, – в якій як перешкоди прийняття Божого слова згадуються випробування та багатства (Лк 8:4–15). Притча про Багача та Лазаря (16:19–31), як і розповідь про Заможного юнака (Лк 18:18–30) – доповнюють ці застереження, а слова з Нагірної проповіді не залишають тодішнім та сучасним мудрагелям місця для подальших лицемірних оправдань та пояснень: «Горе ж вам, багатим, бо ви одержали втіху вашу. 25. Горе вам, що ситі нині, бо будете голодувати. Горе вам, що смієтеся нині, бо будете ридати й сумувати» (Лк 6:24–25). Розповівши притчу, Ісус ще раз виразно наголошує на тому, що учнями Ісуса є тільки ті хто цілковито довіряють Богові (Лк 12:22–34).

Надмірне бажання володіння майном, бажання безпеки та відчуття  самодостатності, охоплення жадобою, мертва порожнеча гедонізму та практичний атеїзм – ці характеристики окреслюють не тільки жадібного євангельського багача. На жаль сьогодні це є характеристиками багатьох учнів Христа в XXI столітті. Проте вони настільки засліплені й лицемірні, що навіть не бачать у цьому трагедії. Слухаючи звинувачення таких людей як російський журналіст Нєвзоров та йому подібні, страшно чути, що ці скалічені люди не бачили зміни життя тих, які проповідують про Нове Життя, яке дарується нам у Христі. Годинами переглядаючи на You Tube дискусії атеїстів з духовенством отримую шок від того, що поважні особи в рясах інколи допускаються до цілком ідіотичних пояснень чому сучасні послідовники Ісуса живуть з таким шиком…

Повчання, які містяться в Лк 12 звернені насамперед до учнів. Якщо учні не почують і не почнуть ними жити, світ ніколи не повірить у силу Слова, яке повертає мертвих до життя…

25-та неділя. Погляд на ближнього: притча про Милосердного Самарянина (Лк 10, 25 – 37).

І ось якийсь законовчитель устав, щоб його випробувати, та й каже: «Учителю, що мені робити, щоб вічне життя осягнути?» 26 . А Ісус мовив до нього: «В законі що написано? Як там читаєш?» 27 . Озвався той і каже: «Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією твоєю душею і всією силою твоєю і всією думкою твоєю; а ближнього твого, як себе самого.» 28 . «Ти добре відповів», сказав (Ісус), «роби це й будеш жити.» 29 . Та той, бажаючи себе самого виправдати, каже до Ісуса: «А хто мій ближній?» 30. Мовив тоді Ісус, кажучи: «Один чоловік спускався з Єрусалиму до Єрихону й потрапив розбійникам, що його обдерли й побили тяжко та й пішли геть, зоставивши півмертвого. 31 . Випадком ішов якийсь священик тією дорогою; побачив він його й, збочивши, пройшов мимо. 32 . Так само й левіт прийшов на те місце, глянув на нього й пройшов мимо. 33 . Але один самарянин, що був у дорозі, зненацька надійшов (на нього) й, побачивши його, змилосердився. 34 . Він приступив до нього, перев'язав йому рани, полив їх оливою і вином; потім посадив його на власну скотину, привів до заїзду й доглянув за ним. 35 . На другий день він вийняв два динари, дав їх господареві й мовив: Доглядай за ним, і те, що витратиш на нього більше, я заплачу тобі, коли повернуся. 36 . Хто з оцих трьох, на твою думку, був ближнім тому, що потрапив розбійникам у руки?» 37 . Він відповів: «Той, хто вчинив над ним милосердя.» Тоді Ісус сказав до нього: «Іди і ти роби так само.»

Уривок Лк 10, 25 – 37 складається з двох  частин (10, 25 – 28: запитання про унаслідування вічного життя та 10, 29 – 37: заклику бути ближнім на прикладі милосердного самарянина) та об’єднаний вживанням спільних слів: ποιεω (poieo – робити, чинити) у 10: 25, 28, 37 та πλησιον (plesion – ближній, сусід, той хто є поруч) у 10: 27, 29, 36.

24-та неділя. Ісус – Господь над хворобами і смертю (Лк 8:40 – 56).

      Два переплетені чуда, – зцілення кровоточивої жінки після дванадцятирічної недуги та воскресіння дванадцятилітньої дочки начальника синагоги, – представляють наступний рівень розвитку теми про надзвичайну силу Ісуса. Попередньо Лука вже засвідчив про владу Ісуса над природою (втихомирення бурі на морі: Лк 8, 22 – 25) та демонами (зцілення Гергесинського біснуватого: Лк 8, 26 – 39). Тепер ми бачимо демонстрацію влади над хворобами та смертю (Лк 8, 40 – 56). У двох історіях з чотирьох, Ісус названий Наставником (επιστατα/epistata Лк 8, 24; 45); у трьох Він виявляє свою силу через слово-наказ (Лк 8, 24; 29; 54). Таким чином у двох частинах восьмої глави Лука розвиває дві дуже близькі теми: слухання і виконування слова Ісуса (притча про сіяча 8, 1 – 21) та сили, яка виявляється через Його слово (8, 22 – 56).

23-тя неділя. Зцілення Гергесинського біснуватого (Лк 8, 26 - 39).

Точне розташування місця,  де відбулося чудо, визначити важко через різний правопис в окремих манускриптах: мова йде про Гергесинську, Герасинську чи Гадаринську землі. Серед цих трьох різних місцевостей з огляду на географічні особливості здається, що саме Гергесинська земля, через її печери та стрімкі урвища в східній частині Галилейського озера, найбільше відповідає розповіді Луки.          В Євангелії Луки вже згадувалося про те, як Ісус виганяв демонів (4:31–37, 41; 6:18). Ця ж історія є чітким увиразнюванням спроможностей Ісуса – ми бачимо екзорцизм багатьох демонів з однієї людини. Сила, яка є в Ісусі перемагає кожну з супротивних сил представлених в чотирьох чудесах в Луки 8:22–56: всі сили – природа (буря на озері), демони (Гергесинський біснуватий), хвороби (жінка хвора на кровотечу) та смерть (дочка Яіра), – які вважаються сильнішими від людини і протистоять Богові як суперники відносно Його сили, – є представлені безпомічними та слабкими в цій частині Євангелія. Розповідь Луки дуже промовисто засвідчує – зв'язок з Ісусом приносить безпеку.

Перша неділя Посту (Йо 1, 43 – 51).

Євангеліє цієї неділі (Йо 1, 43 – 51) слід розглядати в контексті довшого уривку Йо 1, 19 – 51, який зосереджений на двох взаємопов’язаних темах: ідентичності Ісуса та значенні апостольства.

Ідентичність Ісуса

Йоан Хреститель та перші учні Ісуса  свідчать про унікальну ідентичність Ісуса.  Йоан представляє Ісуса, як джерело спасіння світу (1, 29 – 31): спочатку ідентифікує Ісуса з традиційним образом – Агнець Божий (1,29), а потім доповнює своє свідчення центральним ствердженням Четвертого Євангелія: Ісус є Син Божий. Відтак надія на спасіння полягає у визнанні Ісуса як Сина Божого. Подібно як і в Пролозі Євангелія (1,1 – 18), до кінця першої глави євангелист багатьма способами представляє відносини Ісуса з Богом, як вирішальну категорію для розуміння того хто є Ісус (пор. 1, 18). Проте «Син Божий» не є єдиним христологічним титулом в першій главі  Йоана – послідовно перечитуючи цю главу  ми зустрічаємося з наступним переліком:

Cиропусна неділя (Мт 6, 14 - 21) - Прощення.

Читання Євангелія цієї неділі (Мт 6, 14 – 21) є частиною Нагірної проповіді (Мт 5 – 7) – першої найдовшої та найбільш дбайливо укладеної промови Ісуса в Євангелії від Матея. Цю проповідь інколи називають Конституцією Божого Царства, й тому з огляду на її унікальну важливість, перед кількома думками стосовно недільного читання, нижче подаю коротеньку інформацію про текст Мт 5 – 7.

Доступний для нього матеріал, Матей майстерно ділить на три частини, які в свою чергу діляться на менші одиниці з тріадичною структурою. Центральна частина (друга) побудована за аналогією до відомого равіністичного висловлювання, яке приписують Симону Праведному: «Світ підтримують три речі: Закон, Храмове служіння, Діла милосердної любові.

М'ясопусна неділя – про Страшний Суд (Мт 25, 31 – 46).

Читання цієї неділі відображає останні слова Ісуса, які водночас є частиною Його  останнього дискурсу, записаного в Євангелії від Матея (25, 31 – 46)[1]. В довшій серії з шести притч та пересторог, які передують цій унікальній апокаліптичній драмі (цей уривок не є притчею!), Ісус  наголошує  на важливості відповідального ставлення до свого життя та постійної готовності до приходу Сина Чоловічого (Мт 24, 32 – 25, 30). Безпосередньо Євангеліє цієї неділі фокусує в собі ряд важливих для богослов’я Матея тем, які сходяться воєдино в цій фінальній сцені.

Неділя про Закхея (Лк 19, 1-10).

Значення уривку в Лк 19, 1 – 10 є просто унікальне. Свого часу я особисто досвідчив це коли писав свою  дисертацію про термін ζητεω (dzeteo - шукаю) в євангелії від Луки: Закхей думав, що шукав Ісуса, а виявилося, що саме Ісус шукав його. Оскільки формат цього допису не дозволяє надрукувати весь матеріал, який я написав на цю тему, то тут обмежуся дещо скороченим (без грецької і т. д) представленням тільки тих кількох думок з контекстуального (тут фігуруватимуть як вступ) та прагматичного аналізу (це четвертий – завершальний етап у методі лінгвістичного аналізу, яким я користувався у своєму дослідженні), які не містять спеціальної термінології та специфічних (не дуже цікавих для не спеціалістів) етапів властивих для екзегези грецького оригіналу.

Вступ (кілька думок з контекстуального аналізу):

Екзегети вказують, що текст Лк 19, 1 – 10 фокусує в собі  певну позитивну відповідь на гострі питання підняті в попередніх главах Євангелія. Так наприклад R. Culppeper[1] відзначає, що значення зустрічі Ісуса та Закхея вправно підсилюють певні тематичні лінії в попередній 18 главі.

Неділя перед Різдвом Христовим (Мт 1, 1 – 25) – святих Отців.

     Читання Євангелії цієї неділі належить до  першої частини так званої історії дитинства Ісуса, яка представлена в Мт 1 – 2. Історія дитинства Ісуса складається з двох пропорційних розділів, кожен з яких містить два сегменти: перший розділ розповідає про походження Ісуса (людське походження: 1, 1 – 17 та божественне походження: 1, 18 – 25), а другий про реакцію світу на Його прихід (поклоніння язичницьких волхвів та ворожість Ізраїлю: 2, 1 – 12 й переслідування Ірода та опіку Божу: 2, 13 – 23; чотири частини другого розділу творять між собою чіткий хіазм).

         Людське походження Ісуса, Матей представляє у формі родоводу (1, 1 – 17). В результаті досліджень, які проведені за останні десятиліття стало очевидним, що тільки окремі древні семітські родоводи (т. зв. «тольдот»; в грецькій мові «генеалогії»), мають за ціль відобразити природнє споріднення. Проте більшість, швидше за все, служать кільком іншим цілям, як наприклад: вказати на юридичні права та обов’язки, продемонструвати законність влади та власності, дати впорядковане відображення історії та відзначити характер тих чи інших подій.

Двадцять восьма неділя після П'ятидесятниці (Лк 14, 15 - 24) - Притча про великий бенкет.

Уривок, який читаємо в цю неділю, замикає серію повчань Ісуса в Лк 14, 1 – 24, які можна окреслити як своєрідні уроки з етики Божого Царства: спочатку розповідь про суботнє зцілення хворого на водянку містить заклик завжди чинити діла милосердя (Лк 14, 1 – 6), потім в кількох притчах Ісус повчає про смирення та гостинність (Лк 14, 7 – 14), відтак вкінці притчею про велику гостину, дає образний опис втраченої можливості та демонструє унікальність Божої благодаті (Лк 14, 15 – 24).

Притча промовисто прозора: господар представляє Бога – Його милосердя й доброта свідчать, що Бог з постійною великодушністю запрошує людей до Царства, проте настане день коли запрошення буде анульовано й вже буде пізно відповідати на нього; гості, які відмовилися прийти – тих хто відкинув заклик Царства, а друга група символізує людей, які відповіли на заклик. Їх низький соціальний статус вказує на те, що великодушність Бога аж ніяк не обмежується прийнятими в соціумі рамками, та що Він поширює Своє запрошення на відкинутих цього світу. Бенкет – добре відомий в юдаїзмі образ радощів та тріумфу, який чекає на Божий народ в кінці часів. Слуги відіграють службову роль, хоч пізніше могли означати людей, які проповідують Боже Слово.

Двадцять сьома неділя після П'ятидесятниці (Лк 13, 10 - 17) - Зцілення скорченої жінки.

Їду в потязі, щоб прочитати кілька лекцій на Богословських курсах, які УКУ проводить в Одесі. Вже трохи пізно й в купе тихо. Користуючись, з цієї особливої для мене за останній тиждень тиші, роздумую   над уривком з недільного читання Євангелія (Лк 13, 10 – 17). Що з цього виходить подаю нижче…

Останній раз (третій з черги) в Євангелії від Луки Ісус входить до синагоги. Він що правда навчатиме і далі (13, 22, 26; 19, 47; 20, 1; 21, 37), проте дорога до синагоги для Нього буде закрита. Причиною послужило його милосердя стосовно потребуючих людей, яке не могли «проковтнути» ті, які виконання третьої Божої заповіді,  – «святий день святкувати», – розуміли якось особливо дивно та відокремлено від реального життя людей та їхніх елементарних потреб. Врешті, як не прикро, відокремлено й від таких понять як милосердя, любов, співчуття й правдоподібно судячи з усього здоровий глузд.

Двадцять п’ята неділя після П’ятидесятниці (Лк 10, 25 – 37) – як осягнути життя вічне – притча про Милосердного самарянина.

В наративі, представленому в Лк 10, 25 – 11, 13, знаходимо  саме ті характеристики, які на думку Ісуса повинен мати Його учень. Притчею про милосердного самарянина (10, 25 – 37), Ісус насамперед показує, що для Бога всі люди є однаково дорогі, та закликає всіх, які хочуть жити Божим життям (життям вічним), до любові ближнього без жодних обмежень та кордонів; розповіддю про гостину в Марти та Марії (10, 38 – 42), Лука демонструє, що учнем Ісуса може бути кожен (навіть жінка!), хто вміє слухати Боже Слово, та відставити набік всі життєві клопоти; розлогішим повчанням про молитву (11, 1 – 13) Ісус навчає, що Бог є Отець, і тому учні з великим довірʼям та відвагою повинні звертатися до Нього з своїми проханнями та потребами, а головно з проханням про настання Його Царства.

Двадцять друга неділя після П'ятидесятниці (Лк 16, 19 - 31) - Притча про багача та Лазаря.

Притча особлива в багатьох відношеннях[1]. Тільки в цій притчі дії учасників не обмежуються рамками цього світу, але й переносяться в потойбічний, а персонажі мають власні імена. Ці персонажі не стільки символізують «духовні відповідності», скільки означають визначену групу людей в подібній ситуації – багаті, бідні та ті, які перебувають в Божій присутності. Крім того притча розвінчує традиційну єврейську мудрість, яка в багатстві бачила Боже благословення, а в нужді покарання не мудрим. Джерелом для притчі служить фольклор, й тому окремі її деталі не слід розглядати як реалістичне зображення майбутнього життя, чи як вчення про «проміжний стан» віруючого (після смерті, але до останнього суду), чи навіть як розповідь про стан старозавітних святих до розп’яття та воскресіння Ісуса.

Двадцять перша неділя після П'ятидесятниці (Лк 8, 5 - 15) - Притча про Сіяча.

Лука[1] використовує цю притчу для того, щоб зробити акцент на відповідь, якої вимагає благовість Ісуса.  Сама притча демонструє як різні люди сприймали служіння Ісуса. Ремінісценції з Старого Завіту визначають структуру цілої притчі. Метафори сіяння можна знайти в Єр 31, 27; Єз 36, 9; Ос 2, 23 та особливо в Єр 4, 3 де йде мова про сіяння між терням.

Фраза розміщена в Лк 8, 10 (Він сказав їм: «Вам дано знати тайни Божого Царства; іншим же в притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили, і слухаючи, не розуміли.) може збивати з пантелику та вимагає детальніших роз’яснень. Грецьке поняття μυστηριον – mistirion – тайна  насправді має семітські коріння й означає есхатологічні діяння Бога, які будуть відкриті вибраним людям. Таким чином в контексті притчі тайни пов’язані з есхатологічним задумом Бога, але вони також вказують й на роль Ісуса в одкровенні Історії спасіння.

Двадцята неділя після П'ятидесятниці (Лк 7, 11 - 16) - Воскресіння єдиного сина вдови з Наїну.

Історія воскресіння сина вдови з Наїну, зображує зростання динаміки діяльності чудотворної сили Ісуса в часі Його служіння в Галилеї (Лк 4, 14 – 9, 50) – одразу після зцілення слуги сотника з Капернауму (Лк 7, 1 – 10), зцілення «посилено» аж до воскресіння. Ця подія також наближує відповідь Ісуса на запитання Йоана Христителя: «Ти той, що має прийти, чи іншого нам ждати?». Ісус каже: «Ідіть, повідомте Йоана, що ви бачили й що чули: сліпі прозрівають, криві ходять, прокажені очищуються, глухі чують, мертві воскресають, бідним звіщається Добра Новина; 23. і блаженний той, хто не спотикнеться через мене» (Лк 7, 22 – 23). Таким чином головним завдання цієї історії в розповіді Луки – є ще раз підкреслити, що Ісус,  подібно як і великі пророки перед ним, є надзвичайно сильний у слові та ділі.

На задньому плані ця історія також нав’язує до подібної діяльності Іллі та Єлисея в Старому Завіті (1 Цар 17, 10 – 24; 2 Цар 4, 18 – 37) та відгомону цієї діяльності, як і значення цих осіб для Євангелії від Луки: «дух та сила Іллі» ідуть перед Йоаном Хрестителем (Лк 1, 17), й він названий «пророком Всевишнього» (Лк 1, 76). В своїй  інавгураційній проповіді в Назареті, сам Ісус згадує діяльність Іллі та Єлисея, та посилається при цьому на служіння Іллі для однієї вдови в Сарепті Сидонській (Лк 4, 26).  

Дев'ятнадцята неділя після П'ятидесятниці (Лк 6, 27 - 36) - заклик до милосердя.

Уривок  Лк 6, 27 – 36 є частиною Проповіді  Ісуса на рівнині, яка відображена в Євангелії від Луки  в 6, 17 – 49 (вона є паралельною до Нагірної проповіді в Матея 5 – 7). Сам уривок  має дуже цікаву структуру.  Два перші та передостанній вірші, служать своєрідним смисловим обрамленням для навчання Ісуса, яке Лука представляє в цьому уривку. В Лк 6, 27 – 28 читаємо: «А вам, що слухаєте, кажу: Любіть ворогів ваших, добро чиніте тим, які вас ненавидять, 28 . благословляйте тих, які вас проклинають, моліться за тих, що вас зневажають». Далі, в дуже структурований спосіб, Ісус роз’яснює сказане в цих двох віршах і знову в трохи зміненій формі повторює те, що було  висловлене на самому початку: «Ви ж любіть ворогів ваших, добро чиніте їм, і позичайте, не чекаючи назад нічого, а велика буде ваша нагорода, й будете Всевишнього синами, бо він благий для злих і невдячних» (Лк 6, 35). Останній вірш служить підсумком цілого уривку: «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний». 

Вісімнадцята неділя після П'ятидесятниці (Лк 5, 1 - 11) - покликання апостолів.

 Євангеліє цієї неділі розповідає про те, як Ісус кличе учнів. Спосіб, а властиво й сам вибір з точки зору сучасного менеджменту є дуже незвичайні та здавалося б (м’яко кажучи) доволі не продумані:  замість вибрати Собі послідовників серед людей, які мають бодай якийсь мінімум придатний для пізнішої місії (напр. равіни або їх учні, які знають Тору і т. д.) – Ісус вибирає звичайних сільських роботяг, з допомогою котрих хоче реалізувати надзвичайно амбітний та грандіозний за своїм розмахом план – прийти до кожної  людини на Землі, та запросити, й водночас переконати її, добровільно стати спадкоємцем у Його Божому Царстві.

Сімнадцята неділя після П'ятидесятниці - віра хананейської жінки (Мт 15, 21 - 28)

Цей уривок викликає критичні запитання. Основні, можна звести до наступного – чому Ісус виглядає жорсткий, зверхній та навіть не чутливий ? На це й подібні запитання існують  різні пояснення, одне з котрих звучить наступним чином: «Ісус провокує учнів переосмислити їхнє ставлення до інших народів». Оскільки євреї негативно ставилися до язичників та через їх аморальне життя називали їх псами, тому Ісус відповідаючи жінці на повторне благання про допомогу іронічно стверджує те, що відображало спосіб думання учнів: «Не личить брати хліб у дітей і кидати щенятам».  Іронічний вислів Христа та постава жінки, мали б трохи присоромити учнів й спонукати їх до переосмислення свого ставлення до язичників.