субота, 24 червня 2017 р.

Третя неділя після П'ятидесятниці (Мт 6:22-33) - пріоритети учнів Ісуса.

Світло тіла - око. Як, отже, твоє око здорове, все тіло твоє буде світле. 23. А коли твоє око лихе, все тіло твоє буде в темряві. Коли ж те світло, що в тобі, темрява, то темрява - якою ж великою буде! 24.Ніхто не може двом панам служити: бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або триматиметься одного, а того знехтує. Не можете Богові служити - і мамоні. 25. Ось чому кажу вам: Не турбуйтеся вашим життям, що вам їсти та що пити; ні тілом вашим, у що одягнутись. Хіба життя не більш - їжі, тіло - не більш одежі? 26. Гляньте на птиць небесних: не сіють і не жнуть, ані не збирають у засіки, а Отець ваш небесний їх годує! Хіба ви від них не вартісніші? 27. Хто з вас, журячись, спроможен добавити до свого віку хоч один лікоть? 28. І про одежу чого ж вам клопотатись? Гляньте на польові лілеї, як ростуть вони: не працюють і не прядуть. 29. Та я кажу вам, що й Соломон у всій своїй славі не вдягався так, як одна з них. 30. І коли зілля польове, яке сьогодні є, а завтра вкидають його до печі, Бог так одягає, то чи не багато більше вас, маловірні? 31. Отож не турбуйтеся, промовлявши: Що будемо їсти, що пити й у що зодягнемося? 32. Про все те побиваються погани. Отець же ваш небесний знає, що вам усе це потрібне. 33. Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться.

Читання Євангелії цієї неділі (Мт 6:22-33) є частиною Нагріної проповіді Ісуса Христа (Мт 5-7), – першої з п’яти навчальних частин Євангелія, котру часто називають Конституцією Божого Царства: саме тут дуже просто і зрозуміло Ісус навчає, як потрібно в думках та ділах поводитися стосовно Бога та ближнього, щоб Божа воля була сповнена як на небі так на землі, – тобто щоб цей світ був не «долиною сліз», але місцем де панують Божі закони – «Божим Царством».

Щоб краще зрозуміти уривок Мт 6:22-33, його слід читати в трошки ширшому тематичному контексті: Мт 6:19-34. У віршах Мт 6:19-21 Ісус навчає своїх учнів (тодішніх і теперішніх) про те, якими повинні бути їх справжні пріоритети, куди повинні бути спрямовані їх зусилля та як можна перевірити вартість їх довіри до Бога: якщо вони мають правильні пріоритети та по-справжньому довіряють Богові, то житимуть так, щоб інші побачили, що скарби на небі мають дійсну вартість (Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробацтво нівечить, і де підкопують злодії і викрадають. 20. Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ані хробацтво не нівечить і де злодії не пробивають стін і не викрадають. 21. Бо де твій скарб, там буде і твоє серце. Пор. також Мт 13:52; 19:21; 1 Тим 6:8-10). Інакше кажучи, Ісус відкриває  для Своїх учнів супер бізнес-рецепт, котрий приносить 100 % успіху: якщо ви вибираєте правильні пріоритети та мудро вкладаєте зусилля свого життя у Божі справи то ніколи не будете в кінцевому програші.

Світло тіла око.
Особа, перспектива та погляд на життя котрої є пошкоджені примітивним матеріалізмом, як правило є сліпою до Божої правди, – тобто  до об’єктивної інформації про сенс життя та його призначення. В грецькому оригіналі Євангелія, для означення ока вжите слово ἁπλοῦς/ гаплувс, котре має широкий ряд значень: «добрий», «щирий», «простий» «здоровий», «щедрий». Ще одним буквальним значенням цього слова є «єдиний, цілий, одиночний». Ісус вживає це поняття не випадково, оскільки вислів «єдине око» є грою слів як в грецькій так і в єврейській мовах, а відтак має важливий богословський сенс. Крім того грецька версія (LXX) Єврейської Біблії використовує  цей термін (ἁπλοῦς/ гаплувс/ єдиний, одиночний) для перекладу на грецьку мову поняття «досконалий.  «Досконалий» – це той хто «цілеспрямовано» відданий Богові, той котрий повністю покладає своє серце на Бога.[i] Людина з «єдиним/ цілісним/ цілеспрямованим/ здоровим/ щедрим оком» дивиться на світ Божими очима, бачить цей світ у всій його повноті, гармонійно та цілісно,  й тому адекватно спрямовує свою діяльність та зусилля (духовні та фізичні).

Не можете Богові служити і мамоні.
Ознакою зрілості особи є, поміж іншим, усвідомлення чіткої та адекватної єрархії цінностей, відповідно до котрих вона будує своє життя. Людина котра має цілісний/ здоровий (біблійний) погляд на світ, ближніх та Бога має велику перевагу в тому, що уникає постійного роздвоєння (шизофренії) та духовного сум'яття.
Мамона – є арамейським словом на означення грошей та власності. У тексті Євангелія цей термін контрастує з Богом, як справжнім об'єктом служіння людини, й відтак виступає персоніфікованим та обожествленим. Для віруючих євреїв поклоніння грошам було справжнім «reductio ad absurdum», тому Своїм навчанням у цьому уривку Євангелія, Ісус вказує на одну з найбільших спокус людини – ідолатрію примітивного матеріалізму (у будь-яких формах).[ii] Якщо пам’ятати основоположний принцип духовного життя: «Ми уподібнюємося до того кому поклоняємося», – тоді серйозність повчань Ісуса не мала б залишити байдужою жодну тверезомислячу особу, котра здатна прослідкувати небезпеку духовної діалектики основану на поклонінні минущому.
«Хіба життя не більше їжі, тіло не більше одежі»? Їжа має тільки скромне завдання щоб служити життю, підтримуючи його фізичне існування; одяг, також має тільки скромне завдання служити тілу, – підтримуючи в ньому тепло та захищаючи його…[iii]
Рослини, тварини, люди – всі ми є Божими творіннями. Однак серед усіх творінь, тільки людина має в собі образ і подобу Божу, – ця реальність визначає її найвищу гідність. Вдумливе спостереження за навколишнім світом, відкриває перед нами унікальність Божого задуму та таїнственну діяльність Його промислу. Мудрість та благість Творця зустрічає перешкоди для свого нормального функціонування тільки у злому серці людини. Тому, якщо комусь з поміж людей бракує най необхіднішого – тоді це виклик для кожного з нас: Як я використовую щедрі Божі дари?
Згідно з твердженням Програми розвитку ООН станом на 2005 р. (Human Development Report), кожна п’ята людина у світі, а це понад мільярд осіб, живе на менш ніж 1 $ на день, тобто в такій убогості, яка є на межі виживання. З Писання ми знаємо, що Бог піклується про все Своє творіння, а особливо про людей. Сотворений світ має достатньо багатств, котрі можуть забезпечити основні потреби всіх людей; ніхто не мав би залишатися голодним. Але цей світ не має достатньо засобів, щоб забезпечити бажання та примхи всіх[iv].
Заможні християни, відтак, мали б себе питати, чи раптом їхні статки багаторазово не перевершують їхні основні потреби й не використовуються для задоволення непомірних бажань, у той час, коли зовсім поруч ті, котрих ми (інколи вже просто механічно) називаємо братами і сестрами, не мають навіть найнеобхіднішого.

Шукайте найперше Царство Боже та його справедливість/ праведність, а все те вам докладеться.
В Євангелії Господь не обов’язково закликає нас бути матеріаль­но убогими, позбутися власності чи цілком її занедбати. Він закликає нас побудувати в житті належну єрархію цінностей і залишатися їй вірним. Така єрархія передбачає первинність Бога і Його вимог до нашого життя, а відтак прийняття з подякою всіх Його дарів. Тільки тоді навколо нас почне народжуватися Боже Царство, яке було основною темою вчення Ісуса. Цей термін для Нього та Його сучасників означав Боже панування над світом – коли будуть встановлені мир та справедливість на землі, а воля Божа буде і на небі, і на землі.
Заклик Ісуса, шукати найперше Божого Царства, вказує дорогу до щастя та миру. Однак це тільки початок. Повнота обіцяного Ісусом має есхатологічний вимір, – тобто вповні сповниться в часі Його другого славного Приходу/ Парусії. Звідси, шукати справедливості/ праведності Царства означає не просто правильну поведінку людей перед Богом: праведна поведінка є наслідком вчинків, а не пошуків (Мт 6:1). Натомість шукати «його справедливості» означає правильну поведінку самого Бога, котрий виправдовує/ захищає переслідуваних апостолів та учнів. Шукати Божого оправдання, відтак, означає  стійко витривати у переслідуваннях, котрі приносять також і економічні негаразди й легко можуть призводити до занепокоєння про їжу, пиття чи одяг. А оскільки оправдання праведних до Отаннього/ Страшного суду не прийде, то й додаток «все те» ми можемо і не отримати до цього часу. З другого боку саме цей додаток «все те» і є формою котра, охоплює все, що отримають вкінці  ті, які пішли за Христом (Мт 19:27-29). В між часі ж, учні Ісуса повинні приймати важкість економічних негараздів з огляду на переслідування[v] (в тому числі й з огляду на гордий та зухвалий бунт окремих людей проти Божого порядку).  
            «Не журіться, отже, завтрішнім днем; завтрішній день турбуватиметься сам про себе. Доволі дневі його лиха.» (Мт 6:34). Наші тривоги не елімінують економічних негараздів та переслідування християн (як наслідку бунту окремих людей проти Бога). Сьогодні нам вкрай важливо правильно спрямувати зусилля – не проклинати темряву та безплідно проводити час у журбах, шемраннях та наріканнях, – потрібно перебувати в молитві, свідчити віру й надію та дарувати любов, з терпеливістю чуваючи в очікуванні повернення Того, Хто остаточно встановить Своє Царство на землі та оправдає усіх Його вірних, які сьогодні є ніким для очманілих дурисвітів (засліплених «сильних світу цього»), які думають, що завжди керуватимуть цим світом.

P. S. Інші мої думки про цей уривок Євангелія є на цьому блозі за наступним посиланням:




[i] C. S. Keener, The Gospel of Matthew: A Socio-Rhetorical Commentary. Grand Rapids, MI;  Cambridge, U.K.: Wm. B. Eerdmans Publishing Co. 2009, p. 232
[ii] Там само – p. 233
[iii] R. H. Gundry, Commentary on the New Testament, Baker Publishing Group 2010, p. 25
[iv]J. B. Green (gen. ed.) Dictionary of Scripture and Ethics, Grand Rapids, Mich. 2011, p. 851
[v] R. H. Gundry, Commentary on the New Testament, Baker Publishing Group 2010, p. 25

субота, 17 червня 2017 р.

Покликання апостолів (Мт 4:17-23).

З того часу Ісус почав проповідувати й говорити: «Покайтесь, бо Небесне Царство близько.» 18. А йдучи попри Галилейське море, побачив двох братів: Симона, що звався Петром, і Андрія, його брата, що закидали сіті у море, бо були рибалки. І до них мовив: 19. «Ідіть за мною, я вас зроблю рибалками людей.» 20. І ті негайно кинули сіті й пішли за ним. 21. Пройшовши звідтіль далі, побачив інших двох братів: Якова, сина Заведея, та Йоана, його брата, що в човні з батьком Заведеєм лагодили свої сіті, і їх покликав. 22. Вони зараз же, кинувши човна і свого батька, пішли слідом за ним. 23. І ходив Ісус по всій Галилеї, навчаючи по їхніх синагогах, звіщаючи Добру Новину про Царство й вигоюючи всяку хворобу й всяку недугу в народі.
Проповідь Ісуса починається з урочистого проголошення (κηρύσσειν) заклику до покаяння (μετανοεῖτε) – тобто переміни мислення, оскільки наблизилося Боже панування над світом (Небесне Царство) – Мт 4:17.
Особами, котрі мають допомогти йому змінити уми і серця людей, виявляються звичайні рибалки, - на перший погляд найменше приготовані до цього люди.
Божий менеджмент є однак цілком інакший: на відміну від єврейських учителів – рабинів, до котрих самі приходили ті, які хотіли вивчати Тору (Боже Слово), Ісус перший проявляє ініціативу. Виглядає, що спосіб поширення Доброї Новини, про те що «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним. 17. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним - світ спасти.» (Йо 3:16-17) вимагає цілком інших способів та підходів, – це будуть робити не професіонали вишуканою риторикою чи мудрістю слова, але свідки силою Св. Духа. Пізніше  апостол Йоан, один з двох синів Заведея писатиме: «Що було споконвіку, що ми чули, що бачили нашими очима, що оглядали і чого руки наші доторкалися, про Слово життя, - 2. а життя об'явилось, і ми бачили й свідчимо й звістуємо вам життя вічне, що в Отця перебувало й нам явилося, - 3. що ми бачили й чули, звістуємо й вам, щоб і ви мали спільність із нами. А наша спільність - з Отцем і з його Сином Ісусом Христом. 4. І це ми вам пишемо, щоб наша радість була повна.» (1 Йо 1:1-4).
Павло, який зібрався переслідувати християн, але навернувся, після того як Ісус з’явився йому на до розі в Дамаск, також відразу (як і дві пари братів у сьогоднішній Євангелії) став апостолом Воскреслого (Дії 9), й пізніше, хоча й був ученою людиною, писав подібні слова до спільноти в Коринті: «Слово ж моє і проповідь моя не були в переконливих словах мудрости, а в доказі Духа та сили, 5. щоб ваша віра була не в мудрості людській, а в силі Божій» (1 Кор 2:4-5). Цікаво, що Коринт в духовному та моральному плані був «пропащим» місцем без жодних шансів на переміну, однак відважне свідчення Павла, проголошення Христа розп’ятого (1 Кор 1:23) та дія Св. Духа,  – неможливе зробили можливим, – в цьому місці постала одна з найбільших християнських спільнот.
Показовим є факт, що апостоли над запрошенням Ісуса довго не роздумують, але реагують відразу – слідують за Ним. З боку це може виглядати на цілковиту авантюру, однак такою ж щирою, спонтанною та водночас постійною, інколи навіть безумною (пор. слова Павла про безумство/ глупоту  в очах людей хреста Ісуса в 1 Кор 1:22-24) та водночас повністю жертовною є і любов Бога до людей.
Очевидно, що така відважна відповідь мала свою ціну, – втрату комфорту, виклик першості апостольства  над родинними чи сімейними справами, й звичайно чисто економічні негаразди чи втрати…
Сьогодні Ісус виходить на мою і твою стежину життя й запрошує слідувати за Ним. Цей виклик звернений до різних людей. Одні є вчені як  Павло, а інші просто «звичайні люди», про яких великий апостол згадує в листі до Коринтян: «Погляньте, брати, на звання ваше: не багато мудрих тілом, не багато сильних, не багато благородних; 27. але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і безсильне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильних, - 28. і незначне світу та погорджене Бог вибрав, і те, чого не було, щоб знівечити те, що було, 29. щоб жадне тіло не величалося перед Богом.» (1 Кор 1:26-29). Однак важливим не є те чи ми добре приготовані, вчені чи ні – важливим насправді є тільки, якою є наша відповідь Христові.
Без щирої,  позитивної відповіді Господеві, не можливі наші з Ним щирі стосунки та унікальний досвід Його Любові, котрі зможуть стати фундаментом для нашого особистого свідчення. Це однак матиме свою ціну… Завжди.

P.S. Мої інші думки про цей уривок Євангелія є на цьому блозі за наступним посиланням:

субота, 10 червня 2017 р.

Неділя Всіх Святих (Мт 10:32-33; 37-38; 19: 27-30).

Кожний, отже, хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем небесним. 33. Хто ж мене зречеться перед людьми, того й я зречусь перед Отцем моїм небесним (в. 10:32 – 33).
Хто любить батька або матір більше, ніж мене, той недостойний мене. І хто любить сина або дочку більше, ніж мене, той недостойний мене. 38. Хто не бере свого хреста й не йде слідом за мною, той недостойний мене (в. 10:37 – 38).
Тоді озвався Петро і сказав до нього: «Ось ми покинули все й пішли за тобою; що будемо за те мати?» 28. Ісус відповів їм: «Істинно кажу вам: Ви, що пішли за мною: як новий світ настане, коли Син Чоловічий сяде на престолі своєї слави, сидітимете й ви на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять поколінь Ізраїля. 29. І кожний, хто задля імени мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину. 30. Багато з перших будуть останніми, а останні - першими.» (19:27 – 30).
Текст Євангелія цієї неділі містить кілька важливих повчань Ісуса, які відкривають перед нами радикальну природу учнівства Ісуса. Перші два уривки (10:32 – 33; 10:37 – 38) є частиною навчання Ісуса про те, як повинна виглядати місія Божого Царства у цьому світі. Уривок  19:27 – 30 є частиною смислового доповнення Ісусового навчання про Церкву, якому присвячена ціла 18-та глава Євангелія від Матея. Будучи об’єднані в одному читанні, ці повчання Ісуса ставлять перед нами виклик, приймаючи котрий ми можемо стати людьми справжньої свободи, або говорячи мовою Нового Завіту – святими (дослівно «інакшими», – відокремленими від усього дріб’язкового та без вартісного й посвячені для Бога та істинного життя у Ньому).
Більш детальний аналіз цього тексту, який я зробив кілька років тому є на цьому блозі за наступним посиланням: http://slovobozhe.blogspot.de/2013/06/10-32-33-37-38-19-27-30.html  Сьогодні ж я хотів би звернути увагу тільки на один чи два акценти у кожному з трьох частин читання.
1. Щоб краще зрозуміти заклик присутній у Мт 10:32 – 33 потрібно взяти до уваги попередні вірші в яких Ісус навчає, що ми маємо дуже велику цінність в Божих очах (Хіба не за шага продається пара горобців? А проте ні один із них не впаде на землю без волі Отця вашого. 30. А вам же все волосся на голові пораховано! 31 . Не бійтесь, отже: ви вартніші за багатьох горобців.). Бог хоче, щоб ми не були номінальними чи пасивними християнами. Пізнавши Бога в обличчі Ісуса, а відтак і усвідомивши нашу власну гідність, ми повинні відважитися вийти поза межі власного комфорту, щоб «визнати» Ісуса – тобто радісно ділитися з іншими про все, що людина повинна знати про Бога та Його діяння в історії, сотворений світ та наше призначення у ньому. Найбільш цінним визнанням та свідченням буде розповідь про Ісуса нашим особистим переміненим життям, котре буде промовистим знаком того, що все найпрекрасніше в житті людини починається тільки тоді коли в її серці знаходить місце Христос.
2. Є дуже простий, але водночас дуже важливий принцип духовного життя: «Ми уподібнюємося до того, кому поклоняємося». Наше справжнє поклоніння чи служіння Богові та любов до Нього насправді тільки збільшує пошану та любов до інших людей, а особливо рідних. Це далеко не проста справа, оскільки справжня любов до Бога перевіряється нашою справжньою любов’ю до ближнього, а автентичність такої життєвої постави, дуже часто нагадує хресну дорогу та має свою ціну.
3. Чи справді Ісус закликає до залишення родини та сімейних обов’язків для того щоб служити справі Божого Царства? Уважний читач Євангелія від Матея зауважить, що раніше Ісус вже згадував про поділи поміж членами родини через рішення слідувати за Ним (10: 34– 39; пор. 8: 21– 22). Однак Ісус не прийшов для того щоб руйнувати сім’ї, оскільки Він чітко акцентував закон, котрий вимагає від дітей шанувати їхніх батьків та гостро докоряв тим, котрі розвивали традиції, які дозволяли їм уникати сімейних обов’язків (15: 3 – 9). Замість залишення чи відкинення сім’ї, Ісус вказував на пріоритет учнівської відданості Йому та Божому Царству. Така постава формує нову духовну родину у відношенні до Нього та Отця, в якій центральною характерною ознакою є сповнення волі Отця  (12: 46– 50).[1]  
Варто зауважити ще одну деталь. В українських перекладах о. І. Хоменка (офіційний в УГКЦ), П. Куліша та І. Пулюя,  у в. 29 серед переліку рідних згадується жінка (γυναῖκα). Переклади о. Р. Турконяка  та УБТ, подають згадку про жінку в квадратних дужках – [або жінку,]. Натомість переклад Митр. І. Огієнка, як і більшість сучасних західних перекладів (New American Bible: Revised Edition;  The New American Standard Bible; New Revised Standard Version; Einheitsübersetzung der Heiligen Schrift та інші), жінки не згадують. В двох найновіших критичних виданнях грецького Нового Завіту (Nestle Aland 28 та SBLGNT) також є два різні підходи.
Німецьке видання Nestle Aland 28 (як і старіше 27-ме) в основному тексті про жінку не згадує, але в критичному апараті, котрий перелічує варіанти різночитань в інших ранніх версіях НЗ вказує, що окремі манускрипти містили це слово. Брюс Мецґер пояснює це тим, що деякі переписувачі асимілювали/ уподібнили текст до паралельного місця в Євангелії від Луки (18:29), а також деякими іншими заміщеннями, про які тут за браком місця не буду писати.[2] Натомість, видання Товариства Біблійної літератури (SBLGNT) за редакцією М. Холмса, згадує  про жінку в тексті критичного видання в спеціальних рамках, а в критичному апараті пояснює це присутністю цього слова у Візатійській текстуальній традиції.[3]
Підсумовуючи це текстуальне питання зауважу наступне. Перше. Згадка жінки в тексті залежить від того, який з варіантів різночитань критичного видання грецького НЗ перекладачі брали за основу. Друге. Для розуміння сенсу цього тексту присутність чи відсутність згадки про жінку, насправді не має принципового значення, – питання в дійсності є чи ми готові до того, що Ісус та наше служіння для Божого Царства мають бути на належному місці, – тобто найвищими пріоритетами нашого життя. Й тут не потрібно боятися довіряти своє життя Богові, оскільки ще Св. Августин колись сказав, що «якщо Бог стане на першому місці, все інше стане на свої місця».
Наша християнське свідчення/ активність, автентичне поклоніння Богові та чіткі пріоритети життя, це те над чим  закликає нас роздумати в цю неділю Ісус…



Ікона свята авторства мисткині Іванки Димид
[1] Wilkins M. J., Evans C. A., Bock D. L., Köstenberger A. J. The Holman аpologetics сommentary on the Bible: The Gospels and Аcts / J. R. Howard (gen. ed.). – B&H Publishing Group, 2013. – Kindle ed. Kindle Locations 3581-3586.
[2] Metzger, B. M., United Bible Societies. A textual commentary on the Greek New Testament, second edition a companion volume to the United Bible Societies’ Greek New Testament (4th rev. ed.) London; New York: United Bible Societies 1994, p. 40.
[3]The Greek New Testament: SBL Edition. Society of Biblical Literature and Logos Bible Software. 2010, p. 41

неділя, 4 червня 2017 р.

Ісус – Жива вода та Світло світу (Йо 7:37– 52; 8:12).

Останнього ж великого дня свята стояв Ісус і закликав на ввесь голос: «Коли спраглий хтось, нехай прийде до мене і п'є! 38. Хто вірує в мене, як Писання каже, то ріки води живої з нутра його потечуть!» 39. Так він про Духа казав, що його мали прийняти ті, які увірували в нього. Не прийшов був ще Дух Святий, бо Ісус не був ще прославлений. 40. Численні ж з народу, вчувши ті слова, казали: «Він дійсно пророк.» 41. Інші ж: «Він - Христос.» Ще інші: «Чи з Галилеї Христос прийде? 42. Хіба в Писанні не сказано, ще з роду Давидового Христос прийде, з села Вифлеєму, звідки був Давид? 43. І роздор виник із-за нього серед народу. 44. Бажали і схопити його деякі, та ніхто не наклав рук на нього. 45. Повернулись, отже, слуги до первосвящеників та фарисеїв, а ті питають їх: «Чому не привели його?» 46. Слуги ж відказують: «Ніколи чоловік не говорив так, як цей чоловік говорить.» 47. Фарисеї ж: «Чи й не ви дали себе звести? 48. Невже хтось із старшини або фарисеїв увірував у нього? 49. Та проклятий той народ, що закону не знає!» 50. Але озвавсь до них Никодим, що приходив до нього вночі, а був же один з них: 51. «Чи дозволяє наш закон засуджувати чоловіка, не вислухавши його спершу та й не довідавшися, що він робить?» 52. Ті ж йому: «Чи і ти з Галилеї? Розвідайся, то й побачиш: з Галилеї пророк не приходить.» 8, 12. І ще промовляв до них Ісус, і так їм казав: «Я - світло світу. Хто йде за мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя.»
          Запрошення для спраглих, щоб вони прийшли і напилися - виразний відгомін Ісаї 55:1, - одного з головних євангельських закликів Старого Завіту. Йоан підкреслює: слова Ісуса прозвучали в перший день свята Кущів, а в обряд цього свята входить виливання води та вина тоді, коли священики обходять вівтар. Серед молитов цього святкування підносилися молитви про дощ і про воскресіння померлих, так що не тільки тема води, але і нового життя органічно поєднувалася з образами, які вже були в головах Його слухачів.[i]
          У Книзі пророка Єзікіїла, в 47 главі, в пророчому видінні відбудови Єрусалиму та Храму після вавилонського полону, є образ: з-під порога Храму потече нова ріка, котра ставатиме все глибшою і повноводнішою і прокладе собі шлях до Мертвого моря. Коли ця ріка досягне Мертвого моря, тоді вода в ньому зробиться прісною й тоді люди будуть вудити в ньому рибу, а на березі виростуть прекрасні плодові дерева. Цей же образ виникає в кінці Одкровення Йоана (22:1-2) та входить до опису Нового Єрусалиму.
          Ісус, однак, зміщує акценти: обіцянка виповниться в серцях людей, а не на рівні Єрусалиму і Храму. Стоячи посеред храмового двору, можливо, в той самий момент, коли священики приносили до вівтаря воду в знак подяки за Божі благословення і даровану Ним надію на майбутнє, Ісус вигукує запрошення всім котрі захочуть знайти в самому собі джерело живої води, яка вгамує їх власну спрагу і потече в світ.
          Коментар Йоана допомагає нам помістити цю обіцянку в певний контекст. Ісус говорить про Духа: кожен, хто повірив в Ісуса, отримує обіцянку, що в ньому буде мешкати Дух, особистісна та оновлююча присутність Бога. Йоан також розуміє, що це - новий досвід, який розпочнеться після того, як Ісус буде «прославлений». Йоан все частіше починає говорити про насування розп'яття саме в таких термінах. Так, у вірші 3:14 він назвав розп'яття «вознесінням», однак не тільки фізичним. Ісус буде піднесений на хресті, але духовно це стане Його перемогою, істинною славоюю. Тільки жертва на хресті, через яку Агнець Божий бере на себе гріхи світу, зможе очистити серця людей і зробити їх, немов оновлений і відбудований Храм, придатними, щоб вмістити в себе Духа, який наповнить і переповнить їх, як Бог давно цього бажав.
          Момент смерті Ісуса наближається неухильно. Ісус знаючи що наростає спротив до Його особи, каже учням, що скоро відійде. Вони, як завжди, розуміють невірно, однак не цілком помиляються в тлумаченні Його слів, адже коли Ісус буде «прославлений», «греки» дійсно увірують в Нього (і ми теж, 12:20-23). Але так само як унікальною є обіцянка Ісуса для всіх спрагнених, так само унікальною є і та місія, якою Він здійснив обіцяне: Він - єдиний істинний податель духовних дарів, єдиний і унікальний Агнець Божий, і тому Бог приносить Його в жертву заради своєї славетної любові до світу.
          Фарисеїв хвилює питання чи можна визнати Ісуса Месією? Якщо Він - Месія, тоді виникає питання Його походження. Це єдине місце в Євангелії, де згадані Давид і Вифлеєм, хоча Йоан, напевно, знав традицію котра  нам відома від Матея та Луки: Ісус народився у Вифлеємі, хоча й виростав у Галилеї.
          Священники котрі послали сторожу сердяться: слугам доручили справу, а ті її не виконали, та ще й кажуть: ніхто ще не чув людини, щоб говорила так, як говорить Ісус. (Читачі Євангелія відчувають це по нині, головно тоді, коли докладуть зусиль, щоб як слід вникнути в слова Ісуса.) Він їх вразив, полонив.
          Однак фарисеї не здаються: мовляв, будь-який знавець єврейського закону міг би підтвердити, що Ісус не дотримується правил (хоча досі в Євангелії від Йоана «постраждав» тільки суботній відпочинок, на думку фарисеїв Ісус надто легковажно ставився до всієї системи). Презирливим помахом руки вони відкидають свідчення «черні» - «що ця юрба розуміє в Законі!» Основна маса євреїв не мала можливості вивчати Тору, простий народ не дотримувався таких строгих правил, як фарисеї, а тому, з точки зору фарисеїв, ці люди «прокляті», й підпадають під Божий суд. Оскільки Бог відкрив Свою волю в законі, якщо хтось не бажає обтяжувати себе, вникаючи в усі приписи та дотримуватись їх, тим гірше. Таким людям тільки й залишається, що бігати за самозваним пророком з добре підвішеним язиком.
          Здавалося б, від такого вироку вже не оговтатися. Але знову перед нами з'являється Никодим, який раніше таємно навідувався до Ісуса (Йо 3:1-13). Йоан показує, що якщо він і не прийняв сторону Ісуса, у всякому разі не був ворожим до Нього. До Йо 19:39 він стане одним з учнів, і ймовірно, до повноцінної віри в Ісуса його підштовхнула в тому числі і представлена в цій главі розбіжність з колегами. Його репліка раптово виявляє, що в законі погано розбираються самі фарисеї! Вони засуджують Ісуса, не вислухавши, не давши Йому можливості виправдатися, та не придивившись до того, що Він робить. Типова поведінка людей, наляканих новою ідеєю: головне розправитися з нею чим скоріше, під будь-яким приводом! На жаль, люди й понині подібно чинять з Євангелієм, а нам і надалі потрібні Никодими, що викривають таке несправедливе ставлення
          Однак у фарисеїв знову знайшлася відповідь. Глузливе «Ти, чи що, теж із Галилеї?» (хоч вони й чудово знали походження Никодима - одного з них) виявляє зарозумілість фарисеїв: не тільки пересічні мешканці Єрусалиму для них чернь, котра підлягає прокляттю - бо не слухають настанов фарисеїв, - але й усі, хто з'явився з Галилеї, явні нікчеми.
          Ймовірно, Йоан очікував, що його читачі відразу побачать безглуздість твердження «З Галилеї не вийшов жоден пророк». У цій північній провінції народилися два знамениті старозавітні пророки, Йона та Осія. Замість «походить», Йоан вживає дієслово «встав», яке він зазвичай використовує на означення воскресіння. Йона, як відомо, повернувся до світу живих, провівши три дні в череві великої риби, а пророцтво про те, що Господь «підніме нас на третій день» знаходиться в Осії (6: 2).
          Отже, фарисеї не просто збрехали щодо відсутності пророків у Юдеї - їх викриває навіть їх власна мова, оскільки Ісус не тільки «вийшов із Галилеї», а й «вознесеться» там, - бо Він - обіцяний Пророк  та Месія.
          В останньому вірші сьогоднішнього Євангелія Ісус називає Себе Світлом світу й закликає іти за Ним.
          Що означає йти за Христом? Як солдат слідує за командиром, як слуга слідує за паном, так і ми повинні слідувати за Христом як за нашим Господом. Так як ми слухаємося порад розумних людей, так само повинні слідувати Христовим заповідям, котрі записані в Євангелії. Так як ми дотримуємося законів нашої держави, так само повинні коритися законам Божого Царства, громадянами котрого ми є.
          В день празника Кущів, Ісус проповідував в тій частині храму, яка називалася скарбницею (8:20). Там постійно горіли вогні, символізуючи стовп полум'я, який вів Ізраїль через пустелю (Вих 13:21,22). Саме тут Ісус називає себе Світлом світу. Він приносить у світ Божу присутність, захист і провід.
          Ісус Христос - Творець життя, і Його життя несе світло для людства. В Його світлі ми бачимо себе такими, якими ми є насправді: грішниками, котрі потребують спасіння. Коли ми йдемо за Христом, ми більше не бредемо наосліп. Він освітлює наш шлях, і ми бачимо, як нам жити. Він єдиний розсіює темряву гріха з нашого життя й дарує нам мир та радість.
          В тих моментах життя, коли потрібно приймати важливі рішення, питаймо себе чи Ісус є справді Світлом для нашого світу?
          Чи дозволяємо Світлу Христа освітлювати наше життя?
          Впустімо Його в своє життя, щоб більше не доводилося блукати в пітьмі.



[i] Коментар оснований на Tom Wright, John for Everyone Part 1: Chapters 1-10 Pt. 2 (New Testament for Everyone) SPCK 2002 Kindle Edition, p.103-109