пʼятниця, 30 грудня 2016 р.

Неділя перед Різдвом (Мт 1:1-25).

Родовід Ісуса Христа, сина Давида, сина Авраама. 2. Авраам був батьком Ісаака, Ісаак - Якова, Яків - Юди і братів його. 3. Юда був батьком Фареса та Зари від Тамари. Фарес був батьком Есрома, Есром - Арама, 4. Арам - Амінадава, Амінадав - Наасона, Наасон - Салмона, 5. Салмон - Вооза від Рахави, Вооз - Йоведа від Рути, Йовед - Єссея, 6. Єссей був батьком царя Давида, Давид - Соломона від жінки Урії. 7. Соломон же був батьком Ровоама, Ровоам - Авії, Авія - Асафа, 8. Асаф - Йосафата, Йосафат - Йорама, Йорам - Озії, 9. Озія - Йоатама, Йоатам - Ахаза, Ахаз - Єзекії, 10. Єзекія - Манасії, Манасія - Амоса, Амос - Йосії, 11. Йосія - Єхонії і братів його за вавилонського переселення. 12. А після вавилонського переселення в Єхонії народився Салатіїл, у Салатіїла - Зоровавел, 13. у Зоровавела - Авіюд, в Авіюда - Еліяким, в Еліякима - Азор, 14. в Азора - Садок, у Садока - Ахим, в Ахима - Еліюд, 15. в Еліюда - Єлеазар, в Єлеазара - Маттан, у Маттана - Яків, 16. у Якова - Йосиф, чоловік Марії, з якої народився Ісус, що зветься Христос. 17. Поколінь же всіх було: від Авраама до Давида чотирнадцять, від Давида до вавилонського переселення чотирнадцять і від вавилонського переселення до Христа - поколінь чотирнадцять. 18. Народження Ісуса Христа відбулося так: Марія, його мати, була заручена з Йосифом; але, перед тим, як вони зійшлися, виявилося, що вона була вагітна від Святого Духа. 19. Йосиф, її чоловік, бувши праведний і не бажавши її ославити, хотів тайкома її відпустити. 20. І от, коли він це задумав, ангел Господній з'явився йому уві сні й мовив: «Йосифе, сину Давида, не бійсь узяти Марію, твою жінку, бо те, що в ній зачалось, походить від Святого Духа. 21. Вона породить сина, і ти даси йому ім'я Ісус, бо він спасе народ свій від гріхів їхніх.» 22. А сталося все це, щоб здійснилось Господнє слово, сказане пророком: 23. «Ось, діва матиме в утробі й породить сина, і дадуть йому ім'я Еммануїл, що значить: З нами Бог.» 24. Прокинувшись від сну, Йосиф зробив, як звелів йому ангел Господній: прийняв свою жінку; 25. та не спізнав її, аж поки породила сина, і він дав йому ім'я Ісус.        
Текст Євангелії неділі перед Різдвом розміщений в  першій частині так званої «Історії дитинства Ісуса», яка представлена в Мт 1 – 2. Ця Історія описана в двох пропорційних розділах, кожен з яких містить по два сегменти: Мт 1 – розповідає про походження Ісуса (людське походження: 1:1–17 та божественне походження: 1:18– 25); в Мт 2 йдеиться про реакцію світу на Його прихід (поклоніння язичницьких волхвів та ворожість Ізраїлю: 2:1–12 й переслідування Ірода та опіку Божу: 2:13–23). Всі чотири уривки Мт 2 творять між собою чіткий хіазм (хрестоподібне розташування у вигляді грецької літери Х паралельних тем).
Людське походження Ісуса Христа: сповнення обітниць та унікальний спосіб діяння.
      Розповідь  про людське походження Ісуса, Матей представляє  у формі родоводу (1:1–17). В результаті досліджень, які проведені за останні десятиліття стало очевидним, що тільки окремі древні семітські родоводи (єврейською «тольдот»; в грецькій мові «генеалогії»), мають за ціль відобразити природнє споріднення. Проте більшість, швидше за все, служать кільком іншим цілям, як наприклад: вказати на юридичні права та обов’язки, продемонструвати законність влади та власності, дати впорядковане відображення історії та відзначити характер тих чи інших подій.
          Родоводи  пригадували  євреям, що сам Господь влаштовує подружні союзи між людьми та дарує їм потомство.
 Родовід Ісуса подають два євангелисти: Матей та Лука. Пишучи свої Євангелія до різних аудиторій, кожен з євангелистів хоче підкреслити якісь дуже важливі характеристики Ісуса, які є близькими та зрозумілими для його читачів.
Матей пише до юдейських читачів з наміром переконати їх, що Ісус – їх царський Месія (єврейською מָשִׁיחַ‏‎/ Машіах; грецькою Χριστός/ Христос, яке дослівно озн. «помазаник», через якого Господь подарує народові визволення від усіх ворогів). Тому, на самому початку Євангелія, він подає родовід, в якому Ісус представлений як «Син Давида, Син Авраама». В цей спосіб євангелист підкреслює, що як людина Ісус був наслідником обітниць Союзу, які Бог дав  Авраамові (Бт 12:1–3; 17:1–8) та Давидові (2 Сам 7:12–16).  Матей прослідковує родовід Ісуса ведучи його від Авраама через Давида аж до Йосифа обручника Марії, з якої народився Христос (Мт 1:16).
«Поколінь же всіх було: від Авраама до Давида чотирнадцять, від Давида до вавилонського переселення чотирнадцять і від вавилонського переселення до Христа – поколінь чотирнадцять» (Мт 1:17). Організовані групи імен по 14 осіб, вказують, що Матей  не мав наміру писати точний родовід (слово син могло стосуватися внука чи навіть більш віддаленого предка – пор. Мт 1:1), але мав визначену богословську  мету – представити Ісуса як обіцяного царя Ізраїлю, законного наслідника престолу Давида: числове значення єврейських приголосних в імені Давид в сумі становило 14: D (4) + V (6) + D (4) = 14.[i]
 Перші 14 осіб представляють патріархів Ізраїлю, наступні 14 осіб – царів Ізраїлю, й вкінці останні 14 осіб в більшості звичайних та невідомих людей.  Поділ родоводу на три  історичні періоди чітко показує його історичну динаміку: виникнення, піднесення та занепад дому (роду) Давида, в результаті чого обіцяний наслідник народжується в скромній родині теслі з Назарету.  
 Крім того родовід має ще багато особливостей, які не можливо представити в форматі цих роздумів. Згадаю тільки одну – в родоводі згадано п’ятеро  жінок. Поява жінок, хоч це й не було загально прийнятним, мала місце в генеалогічних таблицях в Старому Завіті (напр. Бт 22:20–24; 25:1 – 6; 36:1–14; 1Хр 2:3–4, 18–20; 46–47; 3:1–9). Ця присутність в родоводі Ісуса, означає дещо більше ніж вказівку на племена чи коліна, завдяки відокремленню дітей жінок від дітей наложниць. В кожної згаданої жінки було щось дивне, навіть скандальне в її стосунках з мужчиною, й кожна відігравала важливу роль в Божому задумі. Тамара видала себе за блудницю перед Юдою (Бт 38), але Бог вибрав дітей від цього зв’язку родоначальниками для роду Давида. Рахав, хоч і була блудницею, зробила не мало для завоювання Обіцяної землі (Іс Нав 2:1–12; Євр 11:31; Як 2:25). Рута належала до відкинутих моавитян (Втор 23:3), проте з власної, доволі ризикованої ініціативи, стала дружиною Вооза, а їх подружжя започаткувало родовід Давида (Рут 3:6–14; 4:13–17). Жінка Урії (Ветсавія) вчинила перелюб з царем Давидом, але Господь вирішив, що її син Соломон унаслідує царський престол  (1 Цар 1:11–31)…
 Всі жінки, хоч і були безправні в соціально-економічному та релігійному відношеннях, виявляли тверду віру саме тоді, коли мужчинам її бракувало. Чотири старозавітні жінки, про яких згадує Матей, виявилися кращими передвісницями Марії як «незамужньої матері», до допомоги котрої вдався Господь, заради сповнення свого божественного плану. Євангелист також міг включити цих жінок в свій родовід, для того щоб запобігти не довірі та обмові, пов’язаними з обставинами народження Ісуса. Тим самим він нагадав своїм читачам, що Бог часто діє незвичайним шляхом та за посередництвом мало привабливих, на перший погляд, людей.
Божественне походження Ісуса Христа: Бог спасає та завжди перебуває з нами.    
Одна дуже особлива деталь підкреслює головну мету Матея: в 16-му вірші сказано, що «Яків породив Йосифа, мужа Марії, з якої був народжений Ісус, званий Христос». В грецькому тексті слово «народжений» (εγεννηθη – egenniti) вжито в пасивному стані аориста третьої особи однини, що вказує на Бога, як підмет дії (т. зв. Passivum Divinum), тобто що народження Ісуса є наслідком прямого діяння самого Бога. Таким чином євангелист засвідчує грандіозну та незбагненну подію – Син Божий воплочується й входить в нашу складну та стражденну історію, щоб принести нам визволення та спасіння. Все це відбувається в не можливий і не зрозумілий для людського розуму спосіб.
«Багато людей можуть задавати питання: «Чи можливо щоб діва зачала без посередництва чоловіка?». Однак євангелисти Матей і Лука просять нас не сприймати їх розповідь, як щось відокремлене від історії Ізраїлю, в якій завжди відчувалася Божа присутність та чуда, які Він творив.  Кожен повинен сам собі відповісти на запитання: чи можуть діла Ісуса та величезне число Його послідовників зробити переконливою звістку, що Він був зачатий за допомогою Святого Духа?»[ii]
Опис представлений в Мт 1:18–25 спонукає нас споглядати невимовність та незбагненність таїнственної  події, яка «сталася» (в оригіналі вжито т. зв. perfect – доконаний час) «щоб здійснилось Господнє слово, сказане пророком: «Ось, діва матиме в утробі й породить сина, і дадуть йому ім'я Еммануїл, що значить: З нами Бог» (Мт 1:25).
«Матей не хотів, щоб на цьому закінчилося наше читання першого розділу. Дотримуючись освяченої століттями єврейської традиції, євангелист дає нам зрозуміти, ким є Ісус, пояснюючи значення Його імені. У той час це було популярне чоловіче ім'я, яке на івриті звучить як «Єшуа» (дослівно означає «Ягве є спасінням»). Саме так звали людину, яка привела єврейський народ в Обіцяну Землю після смерті Мойсея. Матей вважає, що Ісус дасть людям саме те, на що лише натякав Закон Мойсея: Ісус врятує свій народ не від єгипетського рабства, але від рабства гріха; Він поверне людей не з Вавилону, а з їх особистого вигнання, відлучення від власного серця і життя.
Ім'я Еммануїл, згадане в пророка Ісаї у віршах 7:14 та 8:8, євреї рідко наважувалися давати своїм дітям, оскільки воно означає «З нами Бог». Ця тема є основною в Євангелії від Матея, в кінці якого (Мт 28:20) Ісус обіцяє бути зі своїм народом до кінця віку. Значення двох імен – Еммануїл та Ісус – дозволяє ясніше зрозуміти саму суть священної історії. Бог не з'являється здалеку, а постійно перебуває з тими, хто в Нього вірить. Він творить постійно, і деякі Його діяння виглядають дивні та  незрозумілі. Однак, вони всі спрямовані на спасіння людей, які опинилися в безнадійних ситуаціях, які вимагають Його втручання. Бог творить речі, які здаються людям абсолютно неймовірними. Таким є Бог і таким є Ісус в розповіді Матея.»[iii]
Наскільки близько Бог бажає бути близько Тебе і мене – розповідає вся Біблія, а в особливий спосіб – Євангелія, які показують як Він солідаризується зі мною і Тобою через Народження, Життя, Смерть та Погребення, щоб вкінці я і Ти пережили найважливіший Вихід та Пасху нашого життя, – розділивши разом з Ним перемогу Його воскресіння, яке досвідчимо в часі Його Славного Повернення (Парусії).
Хай історія, – складна й водночас не звичайна, –  яка представлена в родоводі, буде нагодою для того, щоб інакше поглянути на історію нашого власного життя та походження, Божої присутності та Його дії у ньому, й відтак кожного дня, а особливо в часі величного свята Різдва Бога в убогій яскині, дякувати Богові за те, що Він є Еммануїл – Той Котрий Є і завжди буде з нами та Котрий є Господом мого і Твого особистого Виходу.



[i] Robert H. Gundry. Commentary on the New Testament. Verse-by-Verse Explanations with a Literal Translation. Baker Publishing Group 2010, p. 3
[ii] Tom Wright, Matthew for Everyone Part 1 (New Testament for Everyone) SPCK. Kindle Edition. p. 7
[iii] там же – 7 

пʼятниця, 23 грудня 2016 р.

27 – ма неділя після Зіслання Св. Духа. Бог усіх запрошує на великий Бенкет (Лк 14:15 – 24).

Почувши це один із тих, що за столом сиділи, сказав до нього: «Щасливий той, хто їстиме хліб у Царстві Божім.» 16. А Ісус озвавсь до нього: «Один чоловік справив вечерю велику й запросив багатьох. 17. Під час вечері послав він слугу свого сказати запрошеним: Ідіть, усе готове. 18. Тоді всі вони однаково почали відмовлятися. Перший йому сказав: Поле купив я, мушу піти на нього подивитись; вибач мені, прошу тебе. 19. Другий сказав: П'ять пар волів купив я і йду їх спробувати; прошу тебе, вибач мені. 20. А інший мовив: Я одружився і тому не можу прийти. 21. Повернувся слуга й розповів це панові своєму. Розгнівався тоді господар та й каже до слуги свого: Іди щоскоріш на майдани й вулиці міста й приведи сюди вбогих, калік, сліпих, кульгавих. 22. Пане, - озвавсь слуга, - сталось, як ти велів, і місця є ще. 23. Сказав пан до слуги: Піди на шляхи та огорожі й наполягай увійти, щоб дім мій наповнився. 24. Кажу бо вам: Ніхто з отих запрошених не покуштує моєї вечері.»
Притча про великий бенкет в Лк 14:15–24  стає більш зрозуміла, якщо її читати в контексті довшого наративу Лк 12:49–14:24 – тут йдеться про важливість розуміння часу в якому живе Ізраїль: Месія вже посеред нас і хоч Його не приймають, благословення, яке Він пропонує ще наявне. Ця частина Євангелія є наповнена описом протистоянь між релігійними лідерами Ізраїлю та Ісусом, який гостро вказує їм на помилковість їхньої життєвої постави. Тема, яка виникає в розповіді про суботнє зцілення  хворого на водянку (Лк 14:1–6) та притчі про важливість вибирати найменш значне місце на гостині (Лк 14:7–14) знаходить свій розвиток у притчі про бенкет (Лк 14:15–24): у всіх випадках лідери Ізраїлю демонструють неправильну поведінку відносно слів та вчинків Ісуса. В притчі про запрошених на бенкет, Ісус дуже чітко дає зрозуміти – багато людей можуть втратити місце у Царстві через те, що ставлять інші пріоритети вище ніж відповідь на запрошення Господа. Іронія полягає в тому, що ті які шукали кращих місць на бенкетах та в синагогах, у най відповідальніший момент можуть не мати їх взагалі. Кілька наступних міркувань дадуть можливість краще зрозуміти суть цього уривку.
1.    Теми представлені в Лк 11:37–54 (промова проти поверховості в домі фарисея), Лк 13:6–9 (притча про безплідну смоківницю) та Лк 13:31–35 (повідомлення фарисеїв про Іродове намагання вбити Ісуса та пророцтво Ісуса про Єрусалим), ще більше увиразнюють суть притчі про бенкет – через своє безпечне та поверхове ставлення, фарисеї ризикують втратити благословення далеко не через брак запрошення. Уважно читаючи текст Луки можна помітити, що це останній раз коли євангелист згадує про те, що Ісус обідає з фарисеями. 
2.    Розмір бенкету та велике число запрошених («запросив багатьох») вказують на унікальну Божу щедрість спасіння, яке Він пропонує людям.
3.    Те, що чоловік послав «слугу свого сказати запрошеним: Ідіть, усе готове» вказує, що вони прийняли попереднє запрошення – інакше він не послав би слугу зі словами «Ідіть, усе готове».
4.    «Тоді всі вони однаково почали відмовлятися». Три приклади відмов демонструють мізерність та несерйозність причин відмови. «Перший йому сказав: Поле купив я, мушу піти на нього подивитись; вибач мені, прошу тебе», – так  ніби він не бачив поля перед тим, як його купував; чи треба ще раз було дивитися на поле і чи цього не можна було зробити після бенкету, якщо воно вже куплене? «Другий сказав: П'ять пар волів купив я і йду їх спробувати; прошу тебе, вибач мені.»,  – так ніби він не випробував їх чи не бачив їх перед купівлею, або це не можна було зробити після бенкету. «А інший мовив: Я одружився і тому не можу прийти», – в суспільстві, де переважала чоловіча культура, жоден мужчина, який поважав себе, не пропустив би запрошення на бенкет тільки через те, що він одружився; він не пішов, бо просто не хотів.  
5.     Царство не втратить своїх запрошених. Богобоязні, смиренні, голодні (пор. Лк 1:50–53), бідні, полонені, сліпі, пригноблені (пор. Лк 4:16–19), плачучі, зненавиджені, зганьблені, викинуті та збещещені людьми Сина Чоловічого ради (пор. Лк 6:20–23), а також язичники (пор. Лк 4:25–30; 20:9–19) з радістю увійдуть у нього.
6.    Деякі екзегети вважають, що основний розділ Євангелія від Луки запрошує до переосмислення змісту Второзаконня 1–26. Зокрема притча про запрошених на бенкет може інтерпретуватися як викриття та осудження зловживань богослов’ям книги Второзаконня та етикою «вибраности» – тобто відкинення думки, що благословення та прокляття  Второзаконня проявляються в здоров’ї та багатстві чи хворобі та бідності, які є свідченням праведності або гріховності людини (На жаль я і по сьогодні чую від деяких шанованих проповідників, що якщо ти хворий, –  маєш рак наприклад, – то це наслідок прокляття батьків і т. д. Таким завжди пропоную подумати над контекстом Второзаконня, темою Божественної педагогіки та поступовим дозріванням Ізраїлю, а також  суттю Єзикиїла 18, як підкреслює, що кожен сам відповідає за свій гріх).
7.    Деякі екзегети вказують, що в притчі є важливий акцент на «вбогих, каліках, сліпих, кульгавих» (Лк 14:21),  про яких в книзі Левіт 21:17–23 говориться як про людей, які не можуть виконувати священиче служіння. Окремі тексти знайдені в Кумрані виключають таких «понівечених» людей з числа учасників есхатологічної священної війни та великого бенкету вкінці. Цією притчею, однак, Ісус відкидає такі думки, які тоді витали в народі, а сьогодні на жаль ще й далі витають в головах багатьох сучасних фарисеїв.
8.    Бенкет відбудеться не залежно від відповіді перших запрошених – затримки не буде й тому саме тепер є час, щоб ще раз подумати.
9.    В цій притчі Ісус предсталяє нам дві важливі істини: жодна людина не може увійти в Царство без запрошення Бога, як також жодна людина не може залишитися поза царством, як тільки через власне свобідне рішення. Людина не може сама себе спасти, але вона може сама себе засудити. Ці факти спонукають нас до термінової відповіді на запрошення Ісуса.
10.  Багато з присутніх на Божому бенкеті будуть тими людьми, яких ми найменше сподівалися побачити. Бог є доступний для тих, яких більшість відкидає. Дуже часто тільки відкинуті прихильно відповідають Богові. Учні Ісуса повинні шукати таких людей. Застереженнями фарисеїв Ісус також повчає нас. Сьогодні ми повинні бути готовими, щоб шукати Божих запрошених в найбільш невідповідних та на перший погляд, цілком несподіваних місцях.

P.S. Інші мої думки про цю притчу, є також на цьому блозі за наступним посиланням:  http://slovobozhe.blogspot.de/2011/12/14-15-24.html 

пʼятниця, 16 грудня 2016 р.

26-та неділя по Зісланні Св. Духа - притча про безумного багача (Лк 12:13-21).

Відізвався до нього хтось із народу: «Скажи братові моєму, щоб поділився зо мною спадщиною.» 14. Ісус промовив до нього: «Чоловіче, хто настановив мене суддею або подільником над вами?» 15  Далі промовив до них: «Глядіть і бережіться всякої зажерливости, бо не від надміру того, що хто має, залежить його життя.» 16. І він розповів їм цю притчу: В одного багача земля вродила гарно. 17. І почав він міркувати, кажучи сам до себе: Що мені робити? Не маю де звезти врожай мій! 18. І каже: Ось що я зроблю: розберу мої стодоли, більші побудую і зберу туди все збіжжя і ввесь мій достаток 19. та й скажу душі своїй: Душе моя! Маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай собі, їж, пий і веселися! 20. А Бог сказав до нього: Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе, а те, що ти зібрав, кому воно буде? 21. Отак воно з тим, хто збирає для себе, замість щоб багатіти в Бога.»
В Старому Завіті містяться закони про спадщину (Числа 27: 1– 11; 36: 1– 12; Втор 21: 15– 17) й відтак передбачалося, що учителі Закону мали б їх знати. З огляду на це, якийсь чоловік попросив Ісуса, щоб той знаючи Писання/ Закон, переконав його брата, поділитися з ним частиною майна. Оскільки Ісус прийшов щоб навчати, а не судити чи ділити майно, то Він відмовився це зробити, але натомість звернувся до присутніх з притчею-повчанням.
Повчання притчі зосереджене на темі зажерливості чи жадоби: грецьке слово «πλεονεξία»  буквально означає «бажання мати більше; мотивуюча сила одержання чогось поза прийнятними стандартами; ненаситність; зажерливість» (пор. Mk 7:22; Лk 12:15; Рим 1:29; 2 Кор 9:5; Eф 4:19; 5:3; Кол 3:5; 1 Сол 2:5; 2 Пт 2:3, 14). Оце бажання «мати більше» означає «більше ніж потрібно для основних потреб».
Подвійна пересторога Ісуса словами «Глядіть і бережіться» підкреслює небезпеку піддатися пожадливості – в Євангелії від Луки є й інші приклади, які промовисто ілюструють цей ризик (8:14 – А те, що впало між тернину (зерно/ Боже слово), це ті, що вислухавши, ідуть, та клопоти, багатства і життєві розкоші їх душать, і вони не дають плоду; 16:19–31 – притча про багача і Лазаря; 18:18–30 – історія про багатого вельможу).
Чому така постава життя є небезпечною? Ісус відповідає просто і зрозуміло: «Бо не від надміру того, що хто має, залежить (складається) його життя». Слово, яке вживає Ісус на означення життя – «ζωή» в Новому Завіті окрім фізичного життя, означає також «надприродне/ вічне життя», «життя у приналежності до Бога та Христа». Для Ісуса життя полягає в слуханні та виконуванні Божого Слова («Мати моя і брати мої це ті, що слухають слово Боже й його виконують.» – Лк 8:21; пор. також Лк 10:38–42 та Лк 11:28).
Причта розповідає, що урожай був такий великий, що аж комори для зберігання виявилися замалими, щоб його вмістити. Таким чином постала потреба в нових коморах – все це мало б забезпечити в майбутньому не просто безбідне існування, але довготривале (багато років!) життя в радості та веселощах. Проблема однак полягає в тому, що чоловік мав фальшиве відчуття безпеки основане на власному, короткозорому та егоїстичному світогляді – Бог окреслює його словом «Безумний»: вжите тут грецьке слово «ἄφρων» має широкий ряд негативних значень – «дурний, безрозсудний, навіжений, непритомний, байдужий, жорстокий». Протилежним до цього слова, але дуже подібним за звучанням є слово «φρόνιμος», котре можна перекласти як «мудрий, розумний, розсудливий».
Таким чином, Ісус через цю коротеньку притчу, закликає до розсудливості та мудрого і притомного підходу до великого дару життя. Особиста «економіка» нашого життя повинна бути більш далекоглядна та завжди мати на увазі, що життя це дар люблячого Бога, який сподівається, що ми житимемо так, що воно матиме вічний вимір, тобто буде гідне того, хто є образом і подобою Бога. В грецькій мові вислів «багатіти в Бога» (εἰς θεὸν πλουτῶν) може означати і як «багатіти з Богом» – а, якщо ми робимо щось так як робить Бог воно завжди має вічне значення.

P. S.  Мої інші думки про цей уривок Євангелія, є на цьому блозі за наступними посиланнями:




пʼятниця, 9 грудня 2016 р.

25-та неділя після П'ятидесятниці. Погляд на ближнього: притча про Милосердного Самарянина (Лк 10:25 – 37), або що може реально змінити Україну сьогодні.

І ось якийсь законовчитель устав, щоб його випробувати, та й каже: «Учителю, що мені робити, щоб вічне життя осягнути?» 26. А Ісус мовив до нього: «В законі що написано? Як там читаєш?» 27. Озвався той і каже: «Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією твоєю душею і всією силою твоєю і всією думкою твоєю; а ближнього твого, як себе самого.» 28. «Ти добре відповів», сказав (Ісус), «роби це й будеш жити.» 29. Та той, бажаючи себе самого виправдати, каже до Ісуса: «А хто мій ближній?» 30. Мовив тоді Ісус, кажучи: «Один чоловік спускався з Єрусалиму до Єрихону й потрапив розбійникам, що його обдерли й побили тяжко та й пішли геть, зоставивши півмертвого. 31. Випадком ішов якийсь священик тією дорогою; побачив він його й, збочивши, пройшов мимо. 32. Так само й левіт прийшов на те місце, глянув на нього й пройшов мимо. 33. Але один самарянин, що був у дорозі, зненацька надійшов (на нього) й, побачивши його, змилосердився. 34. Він приступив до нього, перев'язав йому рани, полив їх оливою і вином; потім посадив його на власну скотину, привів до заїзду й доглянув за ним. 35. На другий день він вийняв два динари, дав їх господареві й мовив: Доглядай за ним, і те, що витратиш на нього більше, я заплачу тобі, коли повернуся. 36. Хто з оцих трьох, на твою думку, був ближнім тому, що потрапив розбійникам у руки?» 37. Він відповів: «Той, хто вчинив над ним милосердя.» Тоді Ісус сказав до нього: «Іди і ти роби так само.»
Уривок Лк 10:25–37 складається з двох  частин (10:25–28 – запитання про унаслідування вічного життя та 10:29–37 – заклику бути ближнім на прикладі милосердного самарянина) та об’єднаний вживанням спільних слів: ποιεω/poieo – "робити, чинити" у 10:25,28,37 та πλησιον/plesion "ближній, сусід, той хто є поруч" у 10:27,29,36. Отож «чинити» та «ближній». Ці два, знайомі усім слова, містять у собі дуже важливий зміст.
Слово Боже навчає, що для того, щоб осягнути вічне життя, потрібно любити Бога і ближнього усім своїм єством (пор. Втор 6:5 та Лев 19:18 – ці два вірші є частиною щоденної єврейської молитви "Шема) – чинити щось дуже конкретне й реальне стосовно Бога та ближнього. Вічне життя в Біблії, – означає життя самого Бога. Вічне – означає не просто «безконечне», – це насамперед життя іншої якості. Любити Бога і ближнього, на біблійній мові означає бути праведним, – тобто творити правильні стосунки з Богом та ближніми. Звідси праведник, – це людина, яка живе вічним життям вже тут на землі. Якість цього життя настільки інакша, що навіть смерть не може її зруйнувати.
Виглядає, що законовчитель знав про все це, але цим не жив. Його вчинками не керувала любов. Спочатку він питав Ісуса спокушаючи Його, пізніше, – щоб себе оправдати.
У відповідь, Ісус розказує дуже промовисту притчу, в якій згадує священика та левіта, які можливо задля збереження старозавітного закону (поранений міг цілком виглядати як мертвий, а старозавітній закон говорив, що дотик до померлого робить людину нечистою; фарисеї навчали, що для осквернення вистачало щоб навіть тінь упала на покійника) не хотіли зупинитися, хоч вже й верталися з храму. Служіння у святині та постійне слухання слів про надзвичайну милість Бога, яка перевершує наше розуміння, не спонукала їх до зміни життя та наслідування Господа. Вони просто представляють тип людей, яким дуже подобається процес, а не результат.
Єврейський термін «daat», який на українську мову перекладається дієсловом «знати» означає практичний досвід, а не просто теоретичне знання. Відтак, знати щось про Бога і знати Бога (мати досвід особистої зустрічі) є дуже різні речі. В Євангелії від Луки Ісус часто представляє Бога як того Хто постійно милосердиться над людьми. Однак, для законовчителя приклад про милосердного самарянина був дуже не звичним – просто чужим. Так само й чужим, виявляється, був для нього і сам Бог, про якого він так багато знав, але якого милість і любов  особисто можливо і не пізнав. Виглядає, що під милосердним самарянином Ісус міг бачити самого себе, як того Хто лікує всіх зранених гріхом. Самаряни в очах євреїв були людьми, які вже віддавна не мали правильного уявлення про Бога та Його волю. І хоч частково це було правда, це аж ніяк не мало бути причиною ненависті між обома частинами колись одного народу, оскільки так само й Ісус в свідомості євреїв перевершував їх уявлення про те, яким мав бути Месія та як Він повинен діяти.
Притчею про Милосердного самарянина Ісус також недвозначно заявляє, що для Бога всі люди є однаковими. Для сучасників Ісуса таке розширене розуміння "ближнього" було певним викликом, оскільки під ближнім насамперед малося на увазі одноплемінників ізраїльтян. Книга Левіт (19:34) поширює значення цього терміну на іноземців, котрі постійно жили в Ізраїлі. Однак, зазвичай, цей термін не включав самарян та язичників. Подібно і члени спільноти в Кумрані (поселення монашого типу на берегах Мертвого моря) закликали до любові "синів світла" (= членів спільноти) та ненависті до "синів темряви". Подібне навчання знаходимо і в старозавітній літературі Мудрості, зокрема в книзі Сираха (12:1–7). Своїм закликом Ісус ламає усталені звичаї та розширює горизонти.
Розповідь закликає кожного бути ближнім для іншого та бачити в іншому свого ближнього. Бути ближнім для іншого, означає не робити різниці в пропозиції/пожертві своєї турботи. Наше співчуття обов’язково повинно містити складові часу та жертви (соціальне служіння, волонтерська робота, не кажучи вже про тих хто віддає власне життя для захисту своїх ближніх, показує наскільки актуальними є ці слова). Важливо, однак,  не шукати для себе визначення хто є ближнім, а хто ні та не шукати, як зробити тільки мінімум, який комусь можемо зробити. Ця Євангельська розповідь є просто закликом бути ближнім…   
Наскільки слухаючи цю притчу, ми готові після запевнення, що любимо тих чи інших людей зректися ще й цього додаткового «але» (яким часто пояснюємо чому все ж не хочемо мати нічого спільного і т. д.), яке в практичній площині показує, що насправді ми ще не живемо Любов’ю?
P.S. Інші роздуми про цей уривок Євангелія є на цьому блозі за наступним посиланням: http://slovobozhe.blogspot.de/2011/12/10-25-37.html

пʼятниця, 2 грудня 2016 р.

Введення у храм Пречистої Діви Марії (Лк 10:38–42; 11:27–28).

Коли ж вони були в дорозі, він увійшов в одне село, і якась жінка, Марта на ім'я, прийняла його в хату. 39. Була ж у неї сестра що звалася Марія; ця, сівши в ногах Господа, слухала його слова. 40. Марта ж клопоталась усякою прислугою. Наблизившись, каже: «Господи, чи тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені допомогла.» 41. Озвався Господь до неї і промовив: «Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, 42. одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї.» 
11:27. Коли він говорив це, жінка якась, піднісши голос з-між народу, мовила до нього: «Щасливе лоно, що тебе носило, і груди, що тебе кормили.» 28. А він озвався: «Справді ж блаженні ті, що слухають Боже слово і його зберігають.»
            Підставою для святкування празника Введення в храм Пречистої Діви Марії є розповідь в т.зв. протоєвангелії Якова[i]  (одне з так званих   «Євангелій дитинства») про те, як її батьки Йоаким та Анна, отримавши младенця завдяки своїм ревним молитвам вже у старшому віці (як колись Авраам та Сара – пор. Бут 21), віддали її на виховання до Храму, як свого часу зробила Анна – мати пророка Самуїла, яка також  вимолила дитину у Господа (пор. 1 Сам 1). В сам день празника, Церква розважаючи над значенням цієї події, читає два короткі уривки з Євангелія від Луки: розповідь про перебування Ісуса в домі Марти та Марії (10:38–42) – сестер Лазаря, якого Він воскресив (пор. Йо 11) та слова, які передають короткий діалог між Ісусом та жінкою з натовпу в часі Його дискусії з фарисеями (11:27– 28). Обидва уривки об'єднані темами учнівства, й слухання та виконання Божого Слова.   
            Обидва уривки, які творять читання Євангелія празника Введення в Храм Пречистої Діви Марії (10:38–42 та 11:27–28) у своєму контексті наголошують, що справжні учні Ісуса, – це ті хто постійно має погляд звернений до Нього, щоб слухати та виконувати Його слово. Звідси, беручи до уваги життя Пречистої Діви Марії, – сповнене постійного погляду на Господа та Її відповідь віри на Його Слово, – життя сповнене надії та любові, – Церква називає Марію найкращою ученицею Господа та вчиться від неї слухати та відповідати на Його Слово, щоб подібно як і Вона, яка спочатку увійшла в Єрусалимський Храм, а потім сама стала Храм Живого Бога, бути храмом Св. Духа (пор. 1 Кор 3:16–17).
Значення уривку Лк 10:3842 для сучасників Ісуса.
            «В цій розповіді Ісус не тільки розширює традиційні рамки Божого народу, сповіщаючи, що Євангеліє дійде до людей, що знаходяться поза його межами. Він розмиває межі, які чітко розділяли обов'язки та права чоловіків і жінок усередині самого Ізраїлю. Суть конфлікту між Мартою і Марією не в тому, що Марта була перевантажена кухонних роботою. Ні, причина конфлікту в тому, що Марія поводиться так, ніби вона була чоловіком. У тій культурі, як і в культурі багатьох сучасних народів, будинки ділилися на «простір» для чоловіків і «простір» для жінок, а чоловічі і жіночі ролі були строго розмежовані. Марія перетнула незриму, але дуже важливу межу всередині будинку й іншу, не менш важливу соціальну межу. Чоловіки, зазвичай, збиралися в окремій кімнаті; жінкам належали кухня та інші приміщення, приховані від сторонніх поглядів. Чоловіки і жінки могли перебувати разом тільки зовні, там, де бавилися діти, і в подружній спальні. Якщо жінка присіла в чоловічій компанії, її поведінка розглядалася, як щось скандальне. Лише безсоромна жінка могла себе так повести, й тому їй слід було негайно повернутися в одне з приміщень, призначених для жінок. Ця сцена також не про те, хто вищий, а хто нижчий за положенням, хоча, звичайно, досить часто її прив'язують саме до цього питання. Головне питання стосується того, наскільки справедливим є поділ людства на дві половини, відповідно до обов'язків та завдань, які існували в тодішній Палестині, а в багатьох країнах існують по сьогодні. У той час коли жив Ісус, сидіти біля ніг вчителя було виразно чоловічою роллю. «Сидіти біля чиїхось ніг» не означає, як це може здатися в нашій культурі, висловлювати обожнювання і собачу відданість, немов учитель, якась рок-зірка або спортивний кумир. Коли Савло з Тарсу сидів «біля ніг Гамалиїла» (Дії 22:03), він зовсім не дивився на нього обожнювальним поглядом і не думав про те, який же ж це чудовий рабин; він зосереджено слухав і запам'ятовував вчення свого наставника. Сидіти біля ніг якоїсь людини означало, просто кажучи, вчитися від неї. А біля ніг рабина сидів лише той, хто сам хотів стати рабином. Тут не мається на увазі навчання заради самого навчання. Марія просто спокійно зайняла своє місце майбутнього вчителя і проповідника Божого Царства. І в цьому Ісус її схвалює. Тут не має нічого спільного з феміністськими рухами на сучасному Заході. Оцінка Ісусом будь-якої людини заснована не на абстрактних егалітарних ідеалах, а на безмежній любові Бога, яка, подібна до великої річки, виходить з берегів і наводнює випалену посухою місцевість, зрошуючи соціальні верстви, які до цього моменту залишалися сухими і безплідними. Марія представляє всіх тих жінок, які, слухаючи промови Ісуса про Царство, відчувають, що Бог закликає їх як слід прислухатися, щоб потім самим звіщати те ж саме. Ми були б також неправі, якби, як це часто роблять, дивилися на Марту і Марію, тільки як на приклади «діяльного» і «споглядального» типів духовності. Звичайно, важливі як діяльність, так і споглядання. Без першого ми не могли б поїсти, без другого, не могли б поклонятися Богові. І, поза сумнівом, одні люди наділені здатністю знаходити середину, а інші покликані до чогось одного. Але ми не уникнемо виклику, що міститься в цьому фрагменті, якщо просто перетворимо його на ілюстрацію двох різних типів християнського життя. У першу чергу, в уривку йдеться про заклик Ісуса, який зміщує кордони та умовності між людьми. Його учнями та свідками покликані бути, як чоловіки так і жінки». [ii]
 Значення уривку Лк 11:2728 для сучасників Ісуса.
            «Щоб краще зрозуміти слова в Лк 11:27–28 слід поглянути на них в контексті уривку, в який їх помістив Лука, – 11:24–36. Йдучи дорогою до Єрусалиму Ісус постійно показує, що Бог Виходу живий і діє в даний момент. Тому шлях Ісуса на кожному кроці позначений знаменнями того, що Йому належить там вчинити. Сила, що дозволяє Йому вражати бісів зараз, та ж сама сила, за допомогою якої Він знищить саму смерть ціною власної смерті. Але Він робить одне застереження розповідає дивну історію про злого духа, який повертається в місце, яке він покинув. Це застереження не говорить про можливі негативні наслідки екзорцизму; якби подібні речі мали місце, то краще було б взагалі не займатися вигнанням бісів, раз вже тим бідолахам, з яких їх вигнали, потім стане ще гірше, ніж було перед тим. Ця історія означає те ж, що вона означає у Матея (12:4345), і стосується не окремої людини, але всієї нації. Через ці дії Ісус хотів встановити Боже Царство для Ізраїлю і для всього світу. Ізраїль, немов одержима бісами людина, «очищала» себе, намагаючись різними способами виправитися і стати кращою. Але якщо в самій серцевині Ізраїлю не зацарює живий Бог, Ізраїль залишиться уразливим для бісів, і ті зможуть повернутися. Ісус стояв серед свого народу, демонструючи повернення Бога до Ізраїлю. Якщо, однак народ не прийме Ісуса, то біси, які добре знають свою справу, зможуть повернутися в цей народ у всій своїй силі.
            Владне навчання Ісуса викликало вигук захоплення у жінки, яка перебувала в натовпі. Уявіть тільки, яке бути Матір'ю такого Сина! Але Ісус зараз же звертає її репліку в нове застереження, як і в більш ранніх своїх словах про Його істинну сім'ю (8:21). Коли діє слово Боже, потрібні не стільки овації, як послух та виконання у житті». [iii]
Значення Лк 10:3842 та 11:2728 для Церкви сьогодні.
            З цих двох уривків можна взяти дуже багато важливих повчань для життя сучасних християн. Беручи під увагу брак місця для ширшого обговорення усіх тем, які присутні в уривках, зосереджу свою увагу тільки на трьох, на мій погляд,  найважливіших: Що означає бути учнем сьогодні? Як слухати Боже Слово?  Як почати жити Божим словом (виконувати його)?
Щоб добре відповісти на ці питання потрібен формат бодай маленької книжки, тому обмежуся тільки до кількох абзаців, які легше запам'ятати та переосмислити. Відповідь на кожне з цих запитань, вимагає переходу до наступної точки.
            1. Що означає бути учнем Ісуса сьогодні? Євангеліє дає кілька порад. Насамперед, треба знайти час, щоб бути з Ісусом та слухати Його слова, як це робила Марія в сьогоднішньому Євангелії. Коли наш погляд і слух зосереджений на Ісусі ми починаємо Його краще розпізнавати та розуміти; згодом це допоможе нам побачити Його в інших людях (пор. Мт 25:31–46). Це також означає жити так, як жив Він – євангелист Марко часто окреслює таку поставу дієсловом ἀκολουθέω  (akoluvteo), яке: 1). у дослівному значенні означає: йти за кимось, товаришувати комусь; 2) у переносному: бути комусь слухняним (слухатися когось), бути керованим кимось, слідкувати за думками, наслідувати. Отже, учнем Ісуса є той, хто йде за Ним, товаришує Йому, є слухняний Йому і наслідує Його. Дороговказом для цього є Слово Ісуса.
            2. Як слухати Боже Слово?  Очевидно, що сьогодні дуже важко, серед численних пропозицій методів, вибрати той, котрий може бути дуже дієвим на ціле життя, та водночас буде простим та зрозумілим. Наважуся запропонувати той, котрим Церква живе починаючи з періоду ранніх Отців Церкви та який в Західній традиції часто називають Lectio Divina (дослівно: Божественне читання). Цей метод читання Божого Слова складається з 5-х етапів, які коротко представлені та пояснені на цьому блозі в розділі Lectio Divina.
            3. Як почати жити Божим словом (виконувати його)? Останні два пункти молитовного читання Св. Письма (Lectio Divina) – Contemplatio (споглядання) та Actio (діяння) дають відповідь на це запитання. Якщо ми станемо тими хто вдивляється в Ісуса, слухає Його слово та виконує Його – тоді уподібнимося до Марії з Назарету, й станемо храмом Св. Духа. Апостол Павло каже, що: «Слово –  живе й діяльне, і гостріше від усякого двосічного меча: воно проходить аж до розділу душі й духа, суглобів та костяного мозку, і розрізняє чуття та думки серця. 13 Нема створіння, скритого від нього; все оголене і явне перед очима того, кому ми маємо звіт дати» (Євр 4:12–13). Цим Словом Бог створив світ, підтримує його та Ним буде судити цей світ у часі Парусії (2 Пт 3:5–7; пор. також Пс 32:6; Євр 1:3; Йо 12:48). Цим словом Господь може очистити кожного знас (Йо 15:3 ) і творити з нас нових людей (2 Кор 5:17).

P.S. Довша версія коментаря на Лк 10:38–42; 11:27–28 є на цьому блозі за наступним посиланням:

Думки про Євангеліє 24-ї неділі після П’ятидесятниці є на цьому блозі за наступним посиланням: http://slovobozhe.blogspot.com/2011/11/8-41-56.html





[i] James M. R., The Apocryphal New Testament. Being the apocryphal gospels, acts, epistles, and apocalypses. Berkeley. The Apocryphile Press, 2004, 38 49
[ii] Думки в цій частині взято Wright N. T. Luke for Everyone. Westminster John Knox Press, 2004. Kindle ed. p. 129-132
[iii] Деякі думки в цій частині взято з Wright N. T. Luke for Everyone. Westminster John Knox Press, 2004. Kindle ed. p. 136-139