пʼятниця, 30 листопада 2018 р.

Двадцять сьома неділя після П'ятидесятниці (Лк 13:10-17). Зцілення скорченої жінки.

Ісус навчав в одній з синагог у суботу. 11. Була ж там одна жінка що її тримав дух у недузі вісімнадцять років: вона була скорчена й не могла ніяк випростатись. 12. Побачивши її Ісус, покликав і промовив до неї: «Жінко, ти звільнена від твоєї недуги.» 13. І поклав на неї руки й вона зараз же випросталась, і почала прославляти Бога. 14. Тоді начальник синагоги, обурений, що Ісус оздоровив у суботу, озвався і мовив до народу: «Шість день є, коли маєте працювати; тоді, отже, приходьте й оздоровляйтесь, а не в день суботній.» 15. Господь у відповідь сказав до нього: «Лицеміри! Чи кожний з вас не відв'язує свого вола або осла від ясел і не веде його поїти? 16. Цю ж жінку, дочку Авраама, що її сатана зв'язав ось вісімнадцять років, не треба було від цих узів звільнити в день суботній?» 17. І як він говорив це, усі противники його засоромились, а ввесь народ радів усім славним вчинкам, які він зробив.
          В цьому тексті я хотів би звернути пильнішу увагу на два вірші, котрі можуть дати нам певну поживу для серйозніших роздумів.
          В Лк 13:11 сказано, що "Була ж там одна жінка що її тримав дух у недузі вісімнадцять років: вона була скорчена й не могла ніяк випростатись". Читаючи цей вірш, хтось може спитати: "Якщо причиною тяжкого стану жінки був дух, чому вона не була зцілена за допомогою екзорцизму? Чи цей вірш вказує, що Ісус вважав, що за кожною хворобою криється якась демонічна діяльність?".
          Насправді Євангелія вказують, що  хвороби не є неминуче пов'язані з демонічною діяльністю. Лука, наприклад, згадує три категорії випадків для окреслення зв'язків між демонічною діяльністю та хворобами: часто траплялися  природні хвороби, які не були прямо пов'язані з впливами демонів (8:43–48; 18:35–43); були люди, котрі мали в собі нечистих духів, але це не виявлялося через фізичні хвороби (4:31–37); вкінці були випадки, котрі можна окреслити, як комбінацію двох попередніх прикладів (9:37– 45). Випадок про котрий йдеться в сьогоднішньому Євангелії відноситься до останньої категорії. Подібно як і у випадку хлопця, котрий був зцілений від епілепсії, недуга жінки була комплексною проблемою, й потребувала більше ніж просто медичного підходу. У її випадку правильним буде наголос на те, що вона радше була під певним впливом демона, котрий пригноблював її, а ніж на факті, що вона була одержима, оскільки увага уривку зосереджена на своєрідних медичних аспектах хвороби й нічого не говориться про якусь її явну поведінку, котра є типовою для одержимих.
          В другому вірші йдеться про те, що "начальник синагоги, обурений, що Ісус оздоровив у суботу, озвався і мовив до народу: "Шість день є, коли маєте працювати; тоді, отже, приходьте й оздоровляйтесь, а не в день суботній" (Лк 13:14). Чи дійсно зцілення було заборонено в суботу? Хоч начальник синагоги, оцінив вчинок Ісуса як "роботу" ми не маємо в наявності свідчення про конкретний текст цього періоду, котрий би це забороняв. Безсумнівно, що докір начальника був віддалено оснований на традиційному читанні з книги Виходу 20:8–11 (Пам'ятай на відпочинковий день, щоб святити його. 9. Шість днів працюватимеш і робитимеш всяке діло твоє. 10. День же сьомий - відпочинок на честь Господа, Бога твого; не робитимеш ніякого діла сам, ані син твій, ані дочка твоя, ані раб твій, ані рабиня твоя; худоба твоя, ані чужинець, що перебуває в твоєму дворі. 11. Бо шість днів творив Господь небо і землю й море, і все, що в них, а сьомого дня відпочив; тим і благословив Господь сьомий день і освятив його.) та подібного заклику з книги Второзаконня  5:12–15, – однак в обох текстах і близько немає подібного наказу. Найбільш детальні приписи знаходимо в Мішні (усний коментар до Тори, котрий зафіксували письмово щойно 200 р. по Хр.) – це т. зв. трактат про Суботу, який містить 39 заборон (оранка, сівба, жнива, в'язання снопів, молотьба, чищення зерна, селекція зерна, просівання, мелення, роблення тіста, випічка, стриження овець, вибілення шкір, розчісування шкір, фарбування, прядиво, три ткацькі операції, розпускання прядива, зав'язування та розв'язування вузлів, шиття, розривання тканин, мисливство, забій худоби, обдирання шкір, оброблення і зішкрібання шкір, маркування, кроєння матеріалу, писання та витирання написів, будова, розпалення і гасіння вогню, буріння, вдаряння молотком на кінець будови, перенесення вантажів з приватного місця в публічне і навпаки), а інші трактати додають ще  деякі заборони (плескання...). Також Мішна дозволяла в Суботу вести худобу, якщо вона не несла якихось тягарів. Секта Есенів (поселення біля Кумрану на узбережжі Мертвого моря), мала ще строгіші правила ніж фарисеї – якщо худоба впала в яму в Суботу, то їй не можна було допомагати визволитись, однак вони дозволяли йти в Суботу 914, 4 метрів пасучи худобу.
          Невдоволення начальника синагоги відображає подібні настрої, котрі вже раніше висловили Ісусові книжники та фарисеї в  Лк 6:6–11: євангелист Лука показує, однак, що цей чоловік нічого не взяв до серця з тих застережень до мертвого формалізму, котрі попередньо висловлював Ісус. На думку начальника синагоги зціляти можна в будь-який день крім Суботи, в той час як для Ісуса немає кращого дня, ніж показати Божу доброту саме в Суботу.
          Чому це важливо? Слово  שַׁבָּת/ shabat дослівно означає  "відпочивати". Цей день для євреїв був: знаком союзу з Богом; пригадуванням людині про Боже панування над часом; передсмаком  вічної хвали Богові, яка буде безперервним шабатом; днем освячення; пригадував, що Ізраїль відокремлений від інших народів (присвячений Богові, щоб стати прикладом для світу), так само як шабат – від інших днів; врешті це був день родинної спільноти. Нажаль  як ми бачимо попри чудові ідеї переважав формалізм та фундаменталізм…
          Ситуація в котрій опинився сучасний світ, а зокрема Україна є дуже складна. Причин є дуже багато, але найважливішою є та, що є великий брак любові та як наслідок панують гордість, амбіції, жадоба, котрі сіють смерть… Крок до розв'язки великих проблем, криється насправді в бракові численних, щоденних, малих жестів, котрі випливають з любові… В цьому контексті,  2 вірші з сьогоднішнього читання, котрі ми коротенько розглянули вище, можуть послужити нам дуже добру службу, для того щоб ми почали викорінювати в собі звичку винесення дуже легких пояснень та діагнозів, коли йдеться про чиєсь терпіння (в. 13:11), як рівно ж докладали більше зусиль для розвитку співчуття, любові та милосердя – цих найважливіших чеснот, без котрих не зможемо бути щасливі ні ми самі, ні люди навколо нас…
P.S. Інші мої думки про цей уривок Євангелія, є на цьому блозі за наступним посиланням: http://slovobozhe.blogspot.de/2012/12/13-10-17.html


пʼятниця, 23 листопада 2018 р.

26-та неділя по Зісланні Св. Духа - притча про безумного багача (Лк 12:13-21).

Відізвався до нього хтось із народу: «Скажи братові моєму, щоб поділився зо мною спадщиною.» 14. Ісус промовив до нього: «Чоловіче, хто настановив мене суддею або подільником над вами?» 15  Далі промовив до них: «Глядіть і бережіться всякої зажерливости, бо не від надміру того, що хто має, залежить його життя.» 16. І він розповів їм цю притчу: В одного багача земля вродила гарно. 17. І почав він міркувати, кажучи сам до себе: Що мені робити? Не маю де звезти врожай мій! 18. І каже: Ось що я зроблю: розберу мої стодоли, більші побудую і зберу туди все збіжжя і ввесь мій достаток 19. та й скажу душі своїй: Душе моя! Маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай собі, їж, пий і веселися! 20. А Бог сказав до нього: Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе, а те, що ти зібрав, кому воно буде? 21. Отак воно з тим, хто збирає для себе, замість щоб багатіти в Бога.»
В Старому Завіті містяться закони про спадщину (Числа 27: 1– 11; 36: 1– 12; Втор 21: 15– 17) й відтак передбачалося, що учителі Закону мали б їх знати. З огляду на це, якийсь чоловік попросив Ісуса, щоб той знаючи Писання/ Закон, переконав його брата, поділитися з ним частиною майна. Оскільки Ісус прийшов щоб навчати, а не судити чи ділити майно, то Він відмовився це зробити, але натомість звернувся до присутніх з притчею-повчанням.
Повчання притчі зосереджене на темі зажерливості чи жадоби: грецьке слово «πλεονεξία»  буквально означає «бажання мати більше; мотивуюча сила одержання чогось поза прийнятними стандартами; ненаситність; зажерливість» (пор. Mk 7:22; Лk 12:15; Рим 1:29; 2 Кор 9:5; Eф 4:19; 5:3; Кол 3:5; 1 Сол 2:5; 2 Пт 2:3, 14). Оце бажання «мати більше» означає «більше ніж потрібно для основних потреб».
Подвійна пересторога Ісуса словами «Глядіть і бережіться» підкреслює небезпеку піддатися пожадливості – в Євангелії від Луки є й інші приклади, які промовисто ілюструють цей ризик (8:14 – А те, що впало між тернину (зерно/ Боже слово), це ті, що вислухавши, ідуть, та клопоти, багатства і життєві розкоші їх душать, і вони не дають плоду; 16:19–31 – притча про багача і Лазаря; 18:18–30 – історія про багатого вельможу).
Чому така постава життя є небезпечною? Ісус відповідає просто і зрозуміло: «Бо не від надміру того, що хто має, залежить (складається) його життя». Слово, яке вживає Ісус на означення життя – «ζωή» в Новому Завіті окрім фізичного життя, означає також «надприродне/ вічне життя», «життя у приналежності до Бога та Христа». Для Ісуса життя полягає в слуханні та виконуванні Божого Слова («Мати моя і брати мої це ті, що слухають слово Боже й його виконують.» – Лк 8:21; пор. також Лк 10:38–42 та Лк 11:28).
Причта розповідає, що урожай був такий великий, що аж комори для зберігання виявилися замалими, щоб його вмістити. Таким чином постала потреба в нових коморах – все це мало б забезпечити в майбутньому не просто безбідне існування, але довготривале (багато років!) життя в радості та веселощах. Проблема однак полягає в тому, що чоловік мав фальшиве відчуття безпеки основане на власному, короткозорому та егоїстичному світогляді – Бог окреслює його словом «Безумний»: вжите тут грецьке слово «ἄφρων» має широкий ряд негативних значень – «дурний, безрозсудний, навіжений, непритомний, байдужий, жорстокий». Протилежним до цього слова, але дуже подібним за звучанням є слово «φρόνιμος», котре можна перекласти як «мудрий, розумний, розсудливий».
Таким чином, Ісус через цю коротеньку притчу, закликає до розсудливості та мудрого і притомного підходу до великого дару життя. Особиста «економіка» нашого життя повинна бути більш далекоглядна та завжди мати на увазі, що життя це дар люблячого Бога, який сподівається, що ми житимемо так, що воно матиме вічний вимір, тобто буде гідне того, хто є образом і подобою Бога. В грецькій мові вислів «багатіти в Бога» (εἰς θεὸν πλουτῶν) може означати і як «багатіти з Богом» – а, якщо ми робимо щось так як робить Бог воно завжди має вічне значення.

P. S.  Мої інші думки про цей уривок Євангелія, є на цьому блозі за наступними посиланнями:




пʼятниця, 16 листопада 2018 р.

25-та неділя після П'ятидесятниці. Погляд на ближнього: притча про Милосердного Самарянина (Лк 10:25 – 37).

І ось якийсь законовчитель устав, щоб його випробувати, та й каже: «Учителю, що мені робити, щоб вічне життя осягнути?» 26. А Ісус мовив до нього: «В законі що написано? Як там читаєш?» 27. Озвався той і каже: «Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією твоєю душею і всією силою твоєю і всією думкою твоєю; а ближнього твого, як себе самого.» 28. «Ти добре відповів», сказав (Ісус), «роби це й будеш жити.» 29. Та той, бажаючи себе самого виправдати, каже до Ісуса: «А хто мій ближній?» 30. Мовив тоді Ісус, кажучи: «Один чоловік спускався з Єрусалиму до Єрихону й потрапив розбійникам, що його обдерли й побили тяжко та й пішли геть, зоставивши півмертвого. 31. Випадком ішов якийсь священик тією дорогою; побачив він його й, збочивши, пройшов мимо. 32. Так само й левіт прийшов на те місце, глянув на нього й пройшов мимо. 33. Але один самарянин, що був у дорозі, зненацька надійшов (на нього) й, побачивши його, змилосердився. 34. Він приступив до нього, перев'язав йому рани, полив їх оливою і вином; потім посадив його на власну скотину, привів до заїзду й доглянув за ним. 35. На другий день він вийняв два динари, дав їх господареві й мовив: Доглядай за ним, і те, що витратиш на нього більше, я заплачу тобі, коли повернуся. 36. Хто з оцих трьох, на твою думку, був ближнім тому, що потрапив розбійникам у руки?» 37. Він відповів: «Той, хто вчинив над ним милосердя.» Тоді Ісус сказав до нього: «Іди і ти роби так само.»
Уривок Лк 10:25–37 складається з двох  частин (10:25–28 – запитання про унаслідування вічного життя та 10:29–37 – заклику бути ближнім на прикладі милосердного самарянина) та об’єднаний вживанням спільних слів: ποιεω/poieo – "робити, чинити" у 10:25,28,37 та πλησιον/plesion "ближній, сусід, той хто є поруч" у 10:27,29,36. Отож «чинити» та «ближній». Ці два, знайомі усім слова, містять у собі дуже важливий зміст.
Слово Боже навчає, що для того, щоб осягнути вічне життя, потрібно любити Бога і ближнього усім своїм єством (пор. Втор 6:5 та Лев 19:18 – ці два вірші є частиною щоденної єврейської молитви "Шема") – чинити щось дуже конкретне й реальне стосовно Бога та ближнього. Вічне життя в Біблії, – означає життя самого Бога. Вічне – означає не просто «безконечне», – це насамперед життя іншої якості. Любити Бога і ближнього, на біблійній мові означає бути праведним, – тобто творити правильні стосунки з Богом та ближніми. Звідси праведник, – це людина, яка живе вічним життям вже тут на землі. Якість цього життя настільки інакша, що навіть смерть не може її зруйнувати.
Виглядає, що законовчитель знав про все це, але цим не жив. Його вчинками не керувала любов. Спочатку він питав Ісуса спокушаючи Його, пізніше, – щоб себе оправдати.
У відповідь, Ісус розказує дуже промовисту притчу, в якій згадує священика та левіта, які можливо задля збереження старозавітного закону (поранений міг цілком виглядати як мертвий, а старозавітній закон говорив, що дотик до померлого робить людину нечистою; фарисеї навчали, що для осквернення вистачало щоб навіть тінь упала на покійника) не хотіли зупинитися, хоч вже й верталися з храму. Служіння у святині та постійне слухання слів про надзвичайну милість Бога, яка перевершує наше розуміння, не спонукала їх до зміни життя та наслідування Господа. Вони просто представляють тип людей, яким дуже подобається процес, а не результат.
Єврейський термін «daat», який на українську мову перекладається дієсловом «знати» означає практичний досвід, а не просто теоретичне знання. Відтак, знати щось про Бога і знати Бога (мати досвід особистої зустрічі) є дуже різними речима. В Євангелії від Луки Ісус часто представляє Бога як того хто постійно милосердиться над людьми. Однак, для законовчителя приклад про милосердного самарянина був дуже не звичним – просто чужим. Так само й чужим, виявляється, був для нього і сам Бог, про якого він так багато знав, але якого милість і любов  особисто можливо і не пізнав. Виглядає, що під милосердним самарянином Ісус міг бачити самого себе, як того хто лікує всіх зранених гріхом. Самаряни в очах євреїв були людьми, які вже віддавна не мали правильного уявлення про Бога та Його волю. І хоч частково це було правда, це аж ніяк не мало бути причиною ненависті між обома частинами колись одного народу, оскільки так само й Ісус в свідомості євреїв перевершував їх уявлення про те, яким мав бути Месія та як Він повинен діяти.
Притчею про Милосердного самарянина Ісус також недвозначно заявляє, що для Бога всі люди є однаковими. Для сучасників Ісуса таке розширене розуміння "ближнього" було певним викликом, оскільки під ближнім насамперед малося на увазі одноплемінників ізраїльтян. Книга Левіт (19:34) поширює значення цього терміну на іноземців, котрі постійно жили в Ізраїлі. Однак, зазвичай, цей термін не включав самарян та язичників. Подібно і члени спільноти в Кумрані (поселення монашого типу на берегах Мертвого моря) закликали до любові "синів світла" (= членів спільноти) та ненависті до "синів темряви". Подібне навчання знаходимо і в старозавітній літературі Мудрості, зокрема в книзі Сираха (12:1–7). Своїм закликом Ісус ламає усталені звичаї та розширює горизонти.
Розповідь закликає кожного бути ближнім для іншого та бачити в іншому свого ближнього. Бути ближнім для іншого, означає не робити різниці в пропозиції/пожертві своєї турботи. Наше співчуття обов’язково повинно містити складові часу та жертви (соціальне служіння, волонтерська робота, не кажучи вже про тих хто віддає власне життя для захисту своїх ближніх, показує наскільки актуальними є ці слова). Важливо, однак,  не шукати для себе визначення хто є ближнім, а хто ні та не шукати, як зробити тільки мінімум, який комусь можемо зробити. Ця Євангельська розповідь є просто закликом бути ближнім…   
Наскільки слухаючи цю притчу, ми готові після запевнення, що любимо тих чи інших людей зректися ще й цього додаткового «але» (яким часто пояснюємо чому все ж не хочемо мати нічого спільного і т. д.), яке в практичній площині показує, що насправді ми ще не живемо Любов’ю?
P.S. Інші роздуми про цей уривок Євангелія є на цьому блозі за наступним посиланням: http://slovobozhe.blogspot.de/2011/12/10-25-37.html

субота, 10 листопада 2018 р.

24-та неділя після П'ятидесятниці: зцілення кровоточивої жінки та воскресіння дочки Яіра (Лк 8:40-56).

По повороті Ісус був прийнятий народом, бо всі його чекали. 41. Аж ось прийшов чоловік, Яір на ім'я, який був головою синагоги. Припавши до ніг Ісуса, він почав його просити зайти до нього в хату, 42. бо була в нього дочка одиначка, яких дванадцять років, і вона вмирала. І як він ішов туди, люди тиснулися до нього. 43. Аж тут жінка якась, що була хвора дванадцять років на кровотечу й витратила на лікарів увесь свій прожиток, і ніхто з них не міг її оздоровити, 44. підійшовши ззаду, доторкнулась краю його одежі й умить стала здоровою - спинилась її кровотеча. 45. Ісус спитав: «Хто доторкнувся мене?» А що всі відпекувались, Петро мовив: «Наставниче, то люди коло тебе юрмляться і тиснуться.» 46. Ісус же сказав: «Хтось доторкнувся до мене, бо я чув, як сила вийшла з мене.» 47. Побачивши жінка, що не втаїлася, тремтячи підійшла й упавши йому до ніг, призналася перед усіма людьми, чому до нього доторкнулась і як негайно одужала. 48. Сказав їй Ісус: «Дочко, віра твоя спасла тебе, йди в мирі!» 49. Він говорив ще, як приходить хтось від голови синагоги і каже: «Твоя дочка померла, не турбуй більш Учителя.» 50. Ісус почувши це, озвався до нього: «Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться.» 51. Прийшовши до хати, він не пустив нікого з собою всередину, крім Петра, Йоана та Якова з батьком та матір'ю дитини. 52. Всі плакали за нею і голосили. Він же мовив: «Не плачте, вона не вмерла, вона тільки спить.» 53. І ті сміялися з нього, бо знали, що вмерла. 54. А він узяв її за руку й голосно промовив: «Дівчино, пробудися!» 55. І дух її повернувсь до неї, і вона миттю встала. Тоді він звелів дати їй їсти. 56. Батьки ж її були здивовані вельми, та він наказав їм нікому не говорити, що сталося
Кінцевою подією в черзі надзвичайних діянь Ісуса в Луки 8 є подвійне чудо – єдине такого роду «переплетене» чудо в Євангелії. Події, які ведуть до воскресіння єдиної дочки начальника синагоги Яіра, є перервані на коротку мить оздоровленням кровоточивої жінки. В одній історії Ісус має справу з хворобою та смертю. Тим самим Лука демонструє владу Ісуса не тільки над природою та бісами (8:22–39), але й над хворобами та смертю. Чуда служать також для одкровення Ісуса Своїм учням – Він є Божий Месія, якому можна повністю довіритись. Про важливість віри в Ісуса (біблійною мовою «довіри Ісусові») Лука наголошує в 8:48–50 – важливо вірити, що Ісус здатний робити великі речі. А коли Ісус діє – він показує своє надзвичайне милосердя, й потверджує, що учні можуть завжди покладатися на Нього. Дії Ісуса –  також демонстрація Його влади та сили, які Він дає і своїм учням посилаючи їх на служіння (опис чотирьох чудес зображених в Лк 4:31–5:11 завершується покликанням перших апостолів та дорученням Петрові – «віднині будеш ловити людей»; після чудес у восьмій главі, дев’ята глава Луки починається з того, що Ісус дає учням Свою силу та посилає їх на місію; Лука також демонструє, що чуда, які в Євангелії  чинить Ісус – в Діяннях апостолів чинять Його учні).
Євангеліє засвідчує й широту «соціальної» діяльності Ісуса: лідер синагоги, дитина та хвора жінка, яка в очах ізраїльтян вважається ритуально нечистою. Для Ісуса не має різниці чи це чоловік чи жінка, дитина чи доросла людина, чистий (-а) чи нечистий (-а)…
Незвичайним виглядає інший важливий елемент: «Він (Ісус) наказав їм (свідкам чуда) нікому не говорити, що сталося» (Лк 8:56). Насправді тут йдеться про наступне: Ісус не хотів зосереджувати Свого служіння тільки на чудах, які Він міг вчинити. Євангельська традиція засвідчує, що тільки таке зосередження неодноразово спантеличувало та відвертало увагу людей від правильного та глибшого розуміння особи Ісуса ( Йо 6:26; Лк 11:27–29; = Мт 12:38–39; = Мк 8:11–13). Крім того, подібно як і в двох інших синоптичних Євангеліях (Мт та Мк), Ісус забороняє батькам воскреслої дочки говорити про те що сталося з огляду на педагогічні міркування, які своєю ціллю мали спростувати звужене націоналістично-політичне бачення місії Месії (Месію очікували як політичного провідника народу, який будучи Божим помазаником, зможе підняти народ на боротьбу проти римського гніту; Ісус натомість хотів показати, що найбільшим ворогом є не Рим, а Сатана, й відтак справжнім визволенням є звільнення від влади гріха та смерті).  
Кілька наступних висновків стосовно цього уривку та  Лк 8 загалом є важливими:
·       Чуда Ісуса, об’єднані в Лк 8:22–56, засвідчують, що Він має владу над будь-якими силами, які поневолюють людину: зовнішніми (сили природи чи демони) та внутрішніми (хвороби чи смерть).
·       Віра, навіть така боязка як у кровоточивої жінки, – є дуже важливою та має особливу цінність, оскільки може «мобілізувати» Бога; жінка була настільки мудра, що зосередилася не на своїй хворобі, але на Ісусі й відтак її віра була більш важлива ніж її страх; в результаті вона поклалася на Ісуса; коли її cконфронтували та викрили, вона відверто сказала, що Ісус зробив їй.
·       Віра Яіра поміж іншим вражає терпеливістю – поки Ісус «бариться» по дорозі розмовляючи з жінкою, – Яір вірить, – хоча інші вважають, що все втрачено; Бог має Свій час…інколи щоб досвідчити могутність Його сили – потрібно безмежної довіри та великої терпеливості.
·       Всі чотири розповіді про чуда Ісуса (Лк 8:22–56) служачи увиразненням Його надзвичайної сили, стають сприятливою нагодою щоб «побачити» Бога, досвідчити Його спасенний дотик; сила Ісуса виявляє безсилля будь-яких «сил», які протистоять Богові та людям, – які б форми вони не приймали (катастрофи, напади демонів, хвороби, смерть), – Ісус здатний подолати їх усіх; оскільки Ісус перемагає смерть, ми починаємо розуміти, що маємо справу з Богом; усі чуда вимагають від нас одного – довіри, а ціле Євангеліє засвідчує, що Ісус є гідний довіри; те, що Ісус обіцяв, Він виконає (Лк 1:1–4); тільки Божа сила є абсолютна – смерть не є головним (основним) завершенням людського життя; зустрітися з Ісусом та пізнати Його – означає зустрітися з Життям та пізнати Бога.
         Пізнати Бога – означає відкрити для себе унікальний факт, що Він перший полюбив нас (пор.1 Йо 4:19) й що саме Господь є той котрий шукає мене і тебе аж поки не знайде (пор. Лк 15:4) та що Його бажанням є утерти кожну сльозу й звільнивши нас від скорботи, плачу, смутку та болю (пор. Одкр 21:4), дарувати нам повноту життя (пор. Йо 10:10) та бути всім і у всьому (1 Кор 15:28).

         В цю неділю на прикладі зцілення кровоточивої жінки та воскресіння дочки Яіра, Лука засвідчує, що ти і я є дуже цінними для Ісуса, бо Він не тільки може дарувати нам більше ніж ми просимо і розуміємо (пор. Еф 3:20), але й з любові віддав за наші гріхи Своє життя (пор. Гал 1:4; 2:20; Еф 5:25), й тепер сівши праворуч Отця заступається за нас (пор; Рим 8:34), й бажає, щоб ми пізнали оцю Його надзвичайну любов, котра перевищує розум, і щоб сповнилися всякою Божою повнотою (пор. Еф 3:19). 
P.S. Інші мої думки на цей уривок Євангелія можна переглянути на цьому блозі за наступним посиланням: http://slovobozhe.blogspot.com/2012/11/24-8-40-56.html

субота, 3 листопада 2018 р.

Зцілення Геразинського біснуватого (Лк 8:26-39)

Вони пристали в краю Геразинськім, що проти Галилеї. 27. Як Ісус вийшов на берег, трапився йому назустріч один чоловік з міста, що мав бісів. Він з давнього часу вже не носив одежі й мешкав не в хаті, а по гробах. 28. Побачивши Ісуса, закричав, припав йому до ніг і сказав голосом сильним: «Що мені й тобі, Ісусе, сину Бога Всевишнього? Благаю тебе, не муч мене!» 29. Бо він велів нечистому духові вийти з чоловіка. Дух той часто хапав чоловіка, і його тоді в'язали кайданами та ланцюгами й стерегли, та він трощив окови, і демон гонив його по пустинях. 30. Ісус же спитав його: «Як тобі на ім'я?» «Легіон!» - відповів той, багато бо бісів увійшло в нього. 31. І вони благали його, щоб він не велів їм іти в безодню. 32. А було там велике стадо свиней, що паслося на горі. І демони просили його, щоб він дозволив їм увійти в них. І він дозволив їм. 33. Вийшли ті демони з чоловіка, увійшли в свиней, і кинулося стадо з кручі в озеро та й потонуло. 34. Побачивши, що сталося, пастухи кинулись урозтіч і розповіли про це в місті та по селах. 35. І вийшли люди подивитися, що сталось. Вони прибули до Ісуса й знайшли, що чоловік, з якого вийшли біси, сидів при ногах Ісуса, зодягнений та при умі - і злякались. 36. Наочні свідки їм розповіли, як вилікувався біснуватий. 37. Тоді все населення Геразинської округи почало його просити, щоб відійшов від них, бо великий страх огорнув їх. І він увійшов до човна й повернувся. 38. А чоловік, з якого вийшли біси, просив Ісуса, щоб бути з ним, але він відпустив його, кажучи: 39. «Вернися додому й розкажи все те, що Бог зробив тобі.» Пішов той, сповіщаючи по всьому місті, що Ісус зробив йому.
Після серії уривків про слухання та реакцію на Боже Слово (Лк 8:1–21), Лука пропонує своїм читачам три уривки, які демонструють як Божа сила могутньо діє в Ісусі: Він втихомирює бурю на морі, – й тим виявляє Свою владу над силами природи (8:22–25), потім виганяє демонів з гергесинського біснуватого (стосовно точної назви місця події, див. мої розуми за посиланням внизу тексту), –  показуючи в такий спосіб Свою владу над силами зла (8:26–39), а також зцілює кровоточиву жінку та воскрешає єдину дочку начальника синагоги Яіра, – демонструючи  владу над хворобами та смертю (8:40–56).
Розповідь про гергесинського біснуватого, який жив у гробах, – для юдейської аудиторії Палестини першого століття, – сприймалася через призму «чистоти» та «нечистоти», оскільки відповідно до старозавітніх законів, дотик до трупа оскверняв людину (Лев 11:24–28; Чис 19:11–16). Для сучасної людини старозавітні закони про «чистоту» та «нечистоту» видаються культурно та історично чужими, однак той факт, що стан чистоти повязувався зі святістю сьогодні може бути більш зрозумілий. Про що ж отже йшлося? Насампред слід мати на увазі, що Бог зажди асоціювався з повноцінним та досконалим життям. Відтак, усе що пов’язувалося з життям було дорогою до чистоти, тоді як речі пов’язані зі смертю прирівнювалися з нечистотою. Згідно цієї логіки все те що є здоровим є чистим, а те що не є здоровим і відтак ближчим до смерті є нечистим (напр. кровотеча, хвороби шкіри і т.д.). Схематично це можна представити  наступним чином: Бог – життя – святість; гріх – смерть – нечистота. Звідси, думки та дії людини могли також провадити до чистоти, або нечистоти. Подібні закони відносилися і до їжі та тварин й відтак усе це разом мало спонукати ізраїльтян до усвідомлення, що вони є Божим народом – народом святим, який покликаний жити життям гідним людини. Язичницькі обряди, про які згадує Ісая, зображені як поклоніння в гробницях та споживання свинячого м’яса (Іс 65:3–4). Зв'язок між нечистотою та язичницьким чи демонічним поклонінням ідолам, відомий також  і для пророчої традиції (Єз 36:25; Ос 8:5; Зах 13:2).
Беручи до уваги вище сказане та факт, що події мають місце в околицях Декаполісу (союз десяти грецьких міст за Йорданом), – слід розглядати історію в Лк 8:26–39, – як подію, яка мала місце в язичницькому контексті.  
В цій розповіді згадується дуже багато  учасників: Ісус та Його учні; чоловік, що мав бісів; біси – нечисті духи, – загальним числом «легіон» – налічував від 4 000 до 6 000; велике стадо свиней; пастухи; люди, які мешкали в сусідніх містах і селах – загалом населення Гадаринської околиці; домашні та мешканці міста – до котрих був пізніше посланий зцілений чоловік.
Всіх учасників цієї розповіді можна поділити на декілька категорій (які творять між собою певні опозиції), кожна з котрих вибудовує свої значеннєві лінії та певне семантичне поле, через призму котрих Лука майстерно представляє нам значення цієї історії.
Насамперед перед нами є Ісус. Він, на відміну від своїх одноплемінників (євреї цуралися контакту з язичниками, яких через аморальний спосібжиття вважали нечистими), не цурається нікого – приходить в язичницький край; побачивши біснуватого – не чекає його прохання, але велить (Словом) нечистому духові вийти з чоловіка; беручи до уваги тодішні звичаї запитує демона як його ім’я – не тому, що не знає, але щоб почули учні й потім побачили, яку силу має Ісус; дозволяє демонам увійти в свиней, які  потім кидаються з кручі – відповідно до єврейських вірувань біси були смертні, й тому учні та багато читачів Луки  могли припустити, що в такий спосіб вони були знищені; на прохання мешканців Гадаринської околиці залишає їх;  не дозволяє зціленому іти за Собою, але  наказує іти розповісти домашнім, що Бог зробив йому.
Інша значеннєва лінія вибудовується навколо чоловіка  з міста, що мав бісів: він не володів повністю своїм життям – його мучили тисячі демонів (легіон) й гонили по пустині; не носив одежі й не мешкав у хаті, а в бридких гробах;  його в’язали кайданами  та ланцюгами й стерегли, а він трощив окови й усе знову повторювалося; коли ж  Ісус увійшов у його життя, то насамперед звільнив його від демонів й він «став одягнений та при умі» та захотів відразу піти за Ісусом, але був посланий свідчити тим, які до цього часу не мали для нього місця у своєму житті.
Біси, – число яких було легіон, – витворюють також своєрідну семантичну лінію. Вони постійно мучать чоловіка: позбавляють людського вигляду, змушують жити тваринним життям – ночувати в гробах; гонять по пустинях. Якщо б Ісус не прийшов та не зцілив чоловіка, то демони  вимотавши до кінця його волю,  в кінцевому результаті привели б його до загибелі, – що дуже чітко видно з того, що сталося зі свиньми. Але найважливіше – вони  бояться Ісуса, та коряться Його слову.
Окрему групу становлять пастухи та мешканці Гергесинської околиці. Їхня реакція та певна активність з’являються щойно тоді, коли несподівано  заторкнута   економічна сторона їх особистого життя. Те, що цей терплячий чоловік був з їхнього міста – не за дуже завдавало їм клопотів. Він «якось жив» (а чи справді жив???), й вони собі спокійно жили. «Пастухи кинулися в розтіч» (дуже сильно та жваво зарухалися), «люди налякалися» (відчули дискомфорт, біль), – загалом усіх огорнув страх, – бо пропали свині. Економічна  втрата, а також уявлення, які тоді побутували у греків, – про небезпечність чудотворців, –  спонукали їх попросити Ісуса піти, – хто знає як Він ще може порушити їх спокій, та що ще це може їм коштувати. Ситуації в яких свині (чи будь-який  інший меркантильний  чи економічний інтерес…) важливіші від людей – дуже часто мають місце і сьогодні… 
Вкінці залишаються учні, які прибули в цей край з Ісусом, але про них нічого не говориться.  В цій історії  учні, – як і ми, – які читаємо, чи слухаємо цю розповідь, є свідками цієї надзвичайної події.  

Чи готові ми стати на бік Ісуса? Чи в результаті  усвідомлення того, ким є кожна людина, спроможні  служіння  людині  поставити  пріоритетом нашого життя?  Чи багато людей, серед котрих ми живемо, дізнаються від нас, що може і хоче зробити в їхньому житті Ісус, та що Бог для них не пожалів життя власного Сина?
P.S. Інші мої думки на цей уривок Євангелія є на цьому блозі за наступним посиланням: