пʼятниця, 30 травня 2014 р.

Неділя Святих Отців: Учительство Церкви, постійне чування, безкорисливе особисте свідчення та служіння (Дії 20, 16 – 18, 28 – 36).

16 . Бо Павло вирішив плисти попри Ефес, щоб не баритися в Азії; поспішав бо, щоб, по змозі, на день П'ятидесятниці бути в Єрусалимі. 17 . З Мілету він послав у Ефес і прикликав пресвітерів Церкви. 18 . Коли ж вони прийшли до нього, він до них промовив: «Ви знаєте, як з першого дня, коли я вступив у Азію, увесь час поводився я з вами... 28 . Зважайте на самих себе й на все стадо, над яким Дух Святий поставив вас єпископами, щоб пасли Церкву Божу, що її він придбав кров'ю власною. 29 . Я знаю, що по моїм відході ввійдуть поміж вас вовки хижі, які не щадитимуть стада. 30 . Та й з-поміж вас самих повстануть люди, що говоритимуть погубні речі, щоб потягнути за собою учнів. 31 . Тому чувайте, пригадуйте собі, що я три роки, ніч і день, не переставав кожного з вас із сльозами наводити на розум. 32 . А тепер передаю вас Богові і слову його благодаті, що може збудувати й дати вам спадщину між усіма освяченими. 33 . Ні срібла, ні золота, ані одежі я не вимагав ні від кого. 34 . Ви самі знаєте, що моїм потребам і тих, які зо мною, служили оці руки. 35 . У всьому я показав вам, що, так працюючи, треба допомагати слабосильним і пам'ятати слова Господа Ісуса, що сам сказав: «Більше щастя - давати, ніж брати.» 36 . Промовивши це, він упав на коліна і з усіма ними почав молитися.
Контекст
    Лука продовжує описувати подорож Павла. Місто за містом, острів за островом і  Павло, який недавно воскресив юнака в Троаді (Дії 20, 7 – 12) вже в Мілеті. Оскільки, як ми знаємо з попередніх розповідей та тексту, він хоче попасти до Єрусалиму на свято П'ятидесятниці, а опісля далі подорожувати до самого Риму, Павло вирішує не заїжджати в Ефес, але натомість запрошує Ефеських пастирів приєднатися до нього в Мілеті. Саме тут відбувається його зворушлива прощальна розмова з єпископами цих територій. В ній Павло просить єпископів оберігати Божий народ Церкву та жертовно й безкорисливо їй служити.
Церква
        В своїх посланнях Павло часто вживає різні образи Церкви. Три найвідоміші з них присутні в посланні до Ефесян: образ Тіла, в якому вірні є члени, а Христос є Головою (1, 22 – 23; пор. також 1 Кор 12, 27 ), образ Храму, в якому Ісус є наріжним каменем (2, 20 – 22) та образ Церкви як Нареченої, якої Нареченим є Христос (5, 21 – 32). Хоч членами Церкви є звичайні смертні люди, які часто обтяжені своїми немочами, однак завдяки Христові, вона має також Божественну природу.
     "Еклезія" Церква, не залежить від соціології ні в першому наближенні, ні по суті. Інституція не більше ніж емпіричний слід "таїнства". Церква насамперед є силою воскресіння, таїнством Воскреслого, який дарує нам Своє воскресіння. Нова Єва, Церква виникає з пробитого боку Христа подібно до того, як Єва виникла з ребра Адама. З простромлених ребер Христа витекли вода і кров (Йо 19, 34): вода хрещення, кров Євхаристії.[i]
Постійне чування  
        Життя Церкви є постійним чуванням в очікуванні Парусії. Час Церкви це час благовісті для всього світу. Й тому, "По суті Церква це ніщо інше, як світ, який перебуває на шляху до переображення, світ, який отримує у Христі прозорість для райської повноти. Рай Присутності є воістину сам Христос, який сказав розіп'ятому поруч з Ним розбійникові, який повірив: "Сьогодні будеш зі Мною в раю" (Лк 23, 43). Мир у Христі, нове небо і нова земля, приходять до нас у таїнствах Церкви, в Писанні, яке теж є таїнством. Таїнства представляють собою різні аспекти глобальної сакраментальності Церкви, осередком, сонцем якого є "таїнство таїнств", Євхаристія."[ii]
     В постійному чуванні Церква очищує Божим Словом та годує їжею безсмертя Євхаристією, тих які у Христі, стають новим творінням (пор. 2 Кор 5, 17). Так триває вже близько 2000 років. У своєму творі "Проти Єресей", Св. Іриней Ліонський так пише про Церкву: "Проголошення Церкви залишається всюди одним і тим же і рівним собі, що спирається на свідчення пророків, апостолів і всіх учнів, на початку, середині і наприкінці, на всіх щаблях розкриття Божественного діяння, протягом безперестанної Божої дії, яка спасає людину та відкривається нашій вірі. Ця віра, ​​яку ми отримуємо від Церкви і зберігаємо, подібно як якийсь коштовний бальзам невпинно сама оновлюється завдяки дії Святого Духа, а також оновлює посудину, яка її вміщає. Справді, Церква передає цей Божий дар так, як Бог передав Своє дихання сотвореній Ним плоті, щоб всі її члени отримали життя. У цьому дарі збережена повнота єднання з Христом, тобто Святий Дух є запорукою нашого нетління, міцністю нашої віри, сходами сходження до Бога ... Бо де Церква, там і Дух Божий, а де Дух Божий,  там і Церква і всяка благодать"(Глави 3, 24, 15)[iii].      
Завдання та приклад Пастирів Церкви
      Члени Христової Церкви, хоч і становлять одне тіло, мають однак різні завдання та служіння (пор. 1 Кор 12; 1 Тим; 2 Тим; Тит). Особливим є служіння провідників Церкви – Єпископів, та їх помічників священиків та дияконів.
   Звернення Павла до Ефеських  пресвітерів (в часі ранньої Церкви, інколи це ж слово означувало і єпископів) відрізняється від його промов в Діяннях 1314 і 17, й швидше нагадує послання. Наприклад в 1Сол 2, 5 12 апостол нагадує, що ніколи не ставився до благовісті корисливо, й ніколи не намагався мати з неї якийсь прибуток: "Та й не було в нас ніколи лестивого слова, як знаєте, ані таємної зажерливої думки. Бог тому свідок! 6 . Ми не шукали від людей слави, ні від вас, ані від інших, 7 , хоч і могли, як апостоли Христові, бути тягарем вам. Ми, навпаки, були лагідні між вами. Як годувальниця піклується про своїх дітей, 8 . так і ми, з палкого до вас почуття, раді були передати вам не лише Божу Євангелію, а й власні душі; такими дорогими ви нам стали. 9 . Ви пам'ятаєте, брати, про наш труд та про працю: вночі і вдень ми працювали, щоб з вас когось не обтяжити, та проповідували вам Божу Євангелію. 10 . Ви й Бог свідки, як свято, справедливо й бездоганно ми поводилися між вами, віруючими. 11 . Самі знаєте, як ми кожного з вас, мов батько своїх дітей, 12 . просили, умовляли й заклинали жити достойно перед Богом, який вас кличе до свого Царства і слави" В цих словах не має ні гордості ні вихваляння: Павло тільки показує, що означає наслідувати Ісуса. Подібні слова звернені також і до филип'ян "Чого ви навчилися, що прийняли, що почули та бачили в мені те чиніте, і Бог миру буде з вами" (Флп 4, 9).[iv]
      Павло, який виріс у місті, в своїх посланнях як правило вживав образи властиві для його середовища: він говорив про спортивну атлетику, будівництво будинків, юридичні документи і т. д. Інколи також з'являються образи насіння, врожаю, прищеплення маслин, які очевидно  взяті з сільського життя.  Тут же ж  уривок унікальний тим, що він пише про себе та про місцевих єпископів, як про пастирів, а про вірних, як про овець, яких пастирі повинні пильнувати та захищати: "Зважайте на самих себе й на все стадо" (20, 28) одне не повинно виключати інше; не треба думати, що хтось може зайнятися виключно "стадом", а про власний духовний ріст може забути. Завдання нелегке й дуже відповідальне! Бог дав померти ганебною смертю Своєму  Синові, щоб "придбати" стадо (20, 28 ).[v]
      Мабуть, тут в Діяннях найбільш прямо йдеться про сенс хреста і показується міра Божої любові та боргу пастирів. Пастирі повинні бути завжди на сторожі: в будь-який момент на їх підопічних можуть напасти хижі вовки. Без сумніву, Павло мав на увазі Димитрія з його приятелями, які затамували злість на християн за фінансові збитки, а також жриць Артеміди, в яких різко впала відвідуваність храму. Напевно поблизу були ще й чаклуни, які не поспішали спалювати свої магічні книги й горіли спрагою помсти: нехай, мовляв, всі знають, що їх сила більша ніж у Ісуса! Та й не вони одні: коли апостол писав Еф 6, 10 20, він аж ніяк не жартував. Найгірше однак те що, бувають і вовки в овечій шкурі: "Та й з-поміж вас самих повстануть люди, що говоритимуть пагубні речі" (Дії 20, 30). І тоді виходить вже протистояння не відкрите, а більш витончене, викликане спотворенням істини. Нажаль, часто найвідоміші єресі не заперечують фундаментальних положень християнства: це було б занадто просто; вся Церква негайно розпізнала б небезпеку. Вони бувають тоді, коли люди беруть якийсь один елемент (можливо, важливий, але не центральний) і зациклюються на ньому  роздмухують його до неналежних пропорцій[vi].
      Павло прибув до Мілету не для того, щоб проповідувати, а щоб попрощатися, і повернутися думками до того часу, коли він був з цією церквою, до свого служіння в ній. Читаючи цілий уривок можна побачити, що апостол дуже підкреслює свою безкорисливість, оскільки в античності дуже часто подорожуючі вчителі піклувалися більше про власний гаманець ніж про інтереси слухачів та учнів. Павло боявся, щоб  після його відходу його не сприйняли саме за таку людину; окрім того він переживав, щоб пастирі і вчителі в громаді і самі не стали так себе вести. Тому тут виникає тема любові Христової: любові, про яку мало лише говорити, але яку необхідно втілювати в життя[vii].
      Більшість екзегетів вважає, що вислів в Діяннях 20, 35 (У всьому я показав вам, що, так працюючи, треба допомагати слабосильним і пам'ятати слова Господа Ісуса, що сам сказав: "Більше щастя давати, ніж брати") справді належав Ісусові: наприклад його легко уявити в Нагірній проповіді (Мт 5 – 7). Вислів  має сенс не тільки як вказівка учням, але і як характеристика самого Ісуса (пор. Йо 13, 1 "полюбивши своїх, що були в світі, полюбив їх до кінця"; Флп 2, 6 11 "не вважав за здобич свою рівність із Богом, 7 . а применшив себе самого ... аж до смерті, смерті ж хресної"). Для нього суть благовісті полягала не в якійсь абстрактній доктрині або теорії, не в магічній формулі, не у володінні таємним ім'ям, яке дозволяє керувати подіями, але в тому, що "так працюючи, треба підтримувати слабких". Тут Павло має на увазі своє рішення самому заробляти на життя (собі і іншим). Ніхто не зможе сказати, що він отримував гроші від свого знання Біблії чи свого красномовства. Він ніколи не зазіхав на красивий одяг або коштовності (Дії 20, 33). Він вставав рано і лягав пізно. У нього були встановлені години для молитви, а вдень він тяжко працював вириваючи час то тут, то там, щоб звіщати Слово, провідати недужого або стражденного, а якщо хтось похитнеться, застерегти, спільно помолитися і поплакати (Дії 20, 31). Він віддавав, віддавав і віддавав. Правда, він ще й отримував любов, прихильність, підтримку, дружбу; люди охоче відчиняли перед ним двері своїх будинків, їх обличчя світлішали, коли вони його бачили. Але він жив Євангелієм, як він його розумів "словом благодаті Його" (Дії 20, 32), яка не є теорією, але шляхом життя. (Тому не було дивним, що в кінці його промови слухачі розплакалися при думці, що вони його більше не побачать.)[viii]             
Значення для нас: кінцеві запитання
        Цього року минає 25 років, від того часу, коли наша Церква вийшла з підпілля. Час в катакомбах був часом іспиту віри для тисяч мучеників та ісповідників з поміж, єпископів, священиків, монахів, монахинь та вірних нашої Церкви.
            Наскільки сьогодні ми зберігаємо та розвиваємо дар віри, переданий нам у спадщину від наших батьків та старших братів і сестер у вірі?
            Наскільки свідчення наших мучеників та ісповідників служить для нас у XXI ст. моделлю для особистого свідчення, ревності та вірності Христові?
            Що робимо для того, щоб приклад служіння та самопожертви Св. Павла був помітний у нашому щоденному житті?






[i] Clement O. Sources. Les mystiques chrétiens  des origines. Textes et commentaires., Paris, Desclee  de Brouwer 2008, 111
[ii] Clement O. Sources, 111 112
[iii] Цитується за Clement O. Sources, 112 113
[iv] Wright N. T. Acts for Everyone. Part 2. Chapters 13-28., London SPCK 2008, 130–131
[v] Wright N. T. Acts for Everyone. Part 2., 136137
[vi] Wright N. T. Acts for Everyone. Part 2., 137138
[vii] Wright N. T. Acts for Everyone. Part 2., 132
[viii] Wright N. T. Acts for Everyone. Part 2., 135136

Немає коментарів:

Дописати коментар