пʼятниця, 27 січня 2017 р.

Неділя про Закхея (Лк 19:1-10).

Увійшовши в Єрихон, Ісус проходив через (місто). 2. А був там чоловік, Закхей на ім'я; він був головою над митарями й був багатий. 3. Він бажав бачити Ісуса, хто він такий, але не міг із-за народу, бо був малого зросту. 4. Побіг він наперед, виліз на сикомор, щоб подивитися на нього, бо Ісус мав проходити тудою. 5. Прийшовши на те місце, Ісус глянув угору і сказав до нього: «Закхею, притьмом злізай, бо я сьогодні маю бути в твоїм домі.» 6. І зліз той швидко і прийняв його радо. 7. Всі, бачивши те, заходилися нарікати та й казали: «До чоловіка грішника зайшов у гостину.» 8. А Закхей устав і до Господа промовив: «Господи, ось половину майна свого даю вбогим, а коли чимсь когось і покривдив, поверну вчетверо.» 9. Ісус сказав до нього: «Сьогодні на цей дім зійшло спасіння, бо й він син Авраама. 10. Син бо Чоловічий прийшов шукати і спасти те, що загинуло.»
            Значення уривку в Лк 19:1–10 є просто унікальне. Свого часу я особисто досвідчив це коли писав свою  дисертацію про термін ζητεω (dzeteo - шукаю) в Євангелії від Луки: Закхей думав, що шукав Ісуса, а виявилося, що саме Ісус шукав його. Оскільки формат цього допису не дозволяє надрукувати весь матеріал, який я написав на цю тему, то тут обмежуся  скороченим  представленням тільки тих кількох думок з прагматичного аналізу (це четвертий – завершальний етап у методі лінгвістичного аналізу, яким я користувався у своєму дослідженні), які не містять спеціальної термінології та специфічних етапів властивих для екзегези грецького оригіналу.
            Прагматичний аналіз: Лк 19:2 – 4
            Ситуаційний контекст (що означала подія для сучасників Луки).
            У віршах Лк 19:2 – 4, які є інтегральною частиною розповіді про зустріч Ісуса з Закхеєм (19:1 – 10), Лука представляє як приклад до наслідування поведінку людини, яка не зважаючи на суспільну антипатію стосовно його особи, виявляє подиву гідні намагання, для того щоб побачити Ісуса. Макроструктура тексту дозволяє зупинитись на кількох важливих характеристиках особи Закхея, через окремі деталі, яких  Лука майстерно підкреслює фундаментальні ідеї свого Євангелія.
 Повідомленням про те, ким був Закхей (був головою над митарями й був багатий – в. 2), та пізнішою згадкою у в. 7 (до чоловіка грішника зайшов у гостину) Лука підкреслює, що твір, який ми тримаємо в руках – Євангеліє  для відкинутих (митарів та грішників).
            Згадкою  у в. 3 про внутрішній світ Закхея, – його бажання, прагнення, та намагання побачити Хто є Ісус (він бажав (дослівно «шукав») бачити Ісуса, хто Він такий), автор підкреслює не вистачальність багатства Закхея для Його щастя – навіть навпаки, спосіб реалізації цього бажання (побіг він наперед, виліз насикомор, щоб подивитися на нього, бо Ісус мавпроходити тудою), підкреслює його силу, та факт, що жодні людські думки стосовно його дивної поведінки, – яка аж ніяк не пасувала для людини з його статусом, – не були для нього перешкодою.
         Особливим підтекстом для Луки, служить результат пошуку Закхея – Лука демонструє, що він не був марним. Добра воля Закхея насправді стає причино для того, щоб Господь знайшов Закхея, бо це властиво Він є Той Хто прийшов «шукати і спасти те, що загинуло – в. 10».
            Найновіші дослідження структури Євангелія від Луки, які покликані виявити наративні техніки автора, свідчать про те, що справжнім ініціатором зустрічі був Ісус – Лука нейтрально представляє предмет справи, залишаючи відповідальність дійовим особам самим виразити свої відчуття, відкриваючи днище їхніх сердець, їхніх страждань, їхньої убогості, та їхнього покаяння.[4] 
            Текст  також показує, що запрошення Ісуса є замало – потрібна відповідь, яка дозволила Ісусові назвати Закхея «сином Авраама»: незважаючи на популярні враження про нього, Закхей мав право пізнати Господа, і виявився вірним сином Авраама, на противагу тим, хто постійно заявляв про  свої претензії слідувати слідами Патріарха.[5] 
         Таким чином перикопа 19:1 – 10, інтегральною частиною котрої є текст 19:2 – 4 показує, як голова над митарями Закхей фігурує відразу в трьох основних темах Луки: проблемі багатих і її вирішенні, ототожненні Ісуса з «грішниками», та в демонстрації віри, яка дозволяє пізнати в Ісусі Господа, і в результаті отримати нове життя.[6]
            Сучасний контекст (що означає ця подія для нас сьогодні).
            Життя у світі завжди ставило людині безліч бар’єрів для безпосередньої зустрічі з Богом. Життя сучасної людини створює таких перешкод ще більше, ніж будь-коли. В одних випадках це пояснюється надзвичайним темпом життя, постійним бігом, занятістю, в інших – статусом людини, її оточенням, зв’язками, заняттями, які не сприяють, а то і прямо перешкоджають, зустрічі і перебуванню з Христом. Життя в такому темпі пробігає дуже швидко і непомітно, і так само непомітно ми «маліємо», стаємо духовно здрібнілими і нікчемними. Поступово ми втрачаємо духовні сили, орієнтацію в житті, мир душі – стаємо, як Закхей, «малими». Серед цього зубожіння нам не допомагають ані становище, ані матеріальне багатство, і в душі зроджується відчуття пустки, яку треба чимось заповнити.
            Люди намагаються заповнити цю пустку по-різному, та більшість таких спроб приречені на невдачу зі самого початку, бо допомогти нам може лише Господь. Потрібно лише зважитися приступити до Нього, знехтувавши усіма умовностями, що зупиняють нас на цьому шляху: неоправданим соромом, пихою, гонором, репутацією серед людей, так я це зробив Закхей. Такий «прорив» до Господа необхідний для нашого єства, для наповнення життя новим і справжнім змістом.
            Одна важлива деталь: Закхей шукає побачити Ісуса. Подібне бажання побачити Господа лицем в лице зустрічаємо в Мойсея у книзі Виходу (Вих 33). Тоді таке бажання було надмірним навіть для вибраного і праведного Мойсея. Однак з приходом Христа ми всі отримали можливість, навіть незважаючи на нашу гріховність і негідність, оглядати обличчя Бога у Його Сині: хто бачив мене, той бачив Отця... Я в Отці і Отець у мені є (Йо 14:9 – 10). Саме для цього Ісус спілкується з блудницями, їсть і п’є з митарями і грішниками (Лк 5:30), такими як Закхей.
            Псалмопівець Старого Завіту сказав фразу, що підсумовує весь релігійний досвід Ізраїлю і людства на загал: Приступіть до Нього і просвітіться, і лиця ваші не постидаються (Пс 33:6). Ізраїль, будучи ще навіть не народом, а маленьким родово-племінним утворенням, найбільш «малим» з усіх народів, був покликаний стати перед лицем Господнім, отримати від нього світло, і вирости у великий народ. Вся його історія показує, що світло лиця Господнього,  яке шукав бачити Закхей, усуває сором і негідність, дає силу і повноту життя. В історії Церкви безліч людей, які зважилися на таку зустріч, доклали до неї зусиль, досвідчили її життєдайну силу і відкрили для себе нове життя.
            Прагматичний аналіз  Лк 19:9 – 10
            Ситуаційний контекст (що означала подія для сучасників Луки).
            Текст Лк 19:9 – 10 виконує подвійну роль: в.9 підсумовує розповідь про зустріч Ісуа з Закхеєм, а в.10 доповнюючи підсумок висловлений у в. 9, служить як узагальнюючий підсумок Євангелія від Луки в цілому, і тому по праву також може називатися «Євангелієм в Євангелії». Слова сказані в домі митаря Закхея, можна вважати ключовим висловлюванням, яким Лука окреслює сотеріологічну місію Ісуса.[7] В Старому Завіті тільки Бога називали Спасителем, а коли пророки говорили про прихід Месіїї, то згадували тільки про спасительні добра, які Він принесе (Іс 49:6; Зах 9:9). Лука натомість застосовує цей титул як до Бога Отця (1:47) так і до Христа  (2:11) – через прихід якого відкривається нова епоха в історії спасіння, що особливо підкреслює слово «simeron» (сьогодні) –  Лк 19:9: це час сповнення проголошень старозавітних пророків, та час реалізації Божого плану спасіння (Лк 4:21; 5:26; 19:9).[8] 
         Переважна більшість євреїв вірили, що спасіння належить всім ізраїльтянам, як нащадкам Авраама, крім тих, які були виключені з спільноти Божого народу через якісь великі гріхи. Проте в писаннях пророків, а зокрема в Єз 34 звучить думка, що оскільки «пастирі Ізраїлю пасуть самих себе, то вівці розсипались без пастуха і стали здобиччю польових звірів…і тепер ніхто їх не шукає (вв. 2, 5, 6)». Через це Бог каже, що «сам я буду дбати за моїх овець і буду їх доглядати…котре запропастилось, я відшукаю, котре відлучилось, заверну; поранене перев'яжу, недуже підсилю… Я буду їх пасти по правді (вв. 12:16)».[9] В тексті 19:9 – 10,  Лука підкреслює, що в Ісусі Бог прийшов «шукати і спасти те, що загинуло (Лк 19:10)», щоб здійснилося те, про що йде мова в пророцтві Єзекиїла 34.
            Весь твір Луки є свідченням, що Ісус є Спаситель світу: самарян (9:51 – 56 – царство Боже не закрите для самарян; 10:30 – 36 – притча про милосердного самарянина; 17:11 – 19 один з десяти, який повернувся щоб подякувати за зцілення, був самарянин), язичників (4:25 – 27 – вдова з Сарепти Сидонської та сирієць Нааман є добрі приклади; 7:9 – віра римського сотника; 13:29 – язичники увійдуть в Царство), бідних (2:24 –  убога жертва Марії; 6:20 – блаженні вбогі; 7:22 – бідним звіщається добра Новина; 16:19 – 31 – притча про вбогого Лазаря), грішників та тих, котрими всі погорджують (7:36 – 50 – грішниця помазує ноги в домі Симона фарисея; 19:1 – 10 – Ісус заходить в дім Закхея; три притчі 15 глави, серед котрих унікальний приклад милосердя в притчі про блудного сина; 23:43 – розкаяний розбійник).
            З поміж усіх євангелистів Лука найбільше вказує на  Божу любов, яка переходить будь які кордони вибудувані людьми.[10]  Благовістуючи убогим пастухам про народження Ісуса, ангел Господній сказав їм: «Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, Він же Христос Господь (2:11)». «Спаситель вам», – тобто всім хто цього потребує, щоб всяка плоть могла побачити спасіння Господнє (пор. Лк 3:4 – 6). Як це спасіння торкнулося Закхея, Лука, підсумовуючи зустріч Ісуса з Закхеєм,  показує в 19:9 – 10.
         Через опис події, яка сталася в Єрихоні,  Лука демонструє, що Ісус прийшов для того щоб творити саме такі зцілення (душ і тілес), та принести саме таке життя. Внаслідок того, що ніхто не любив Закхея через його рід діяльності, людей очевидно могло шокувати, що з мільйонів жителів міста які жили там вже кілька тисяч років поспіль, тільки один був названий на імʼя (Юдеї вважали, що назвати людину по імені може тільки пророк[11]); вражаючим було і покаяння Закхея – він готовий віддати половину свого майна, і вчетверо повернути всім покривдженим.[12] 
         Сучасники Ісуса стояли перед великим викликом: діяльність та слова Ісуса свідчили, що Він унаочнює те, що Бог в різний спосіб та багатьма способами робить від моменту гріхопадіння Адама – шукає те, що загинуло – те, яке без Нього не має жодних шансів на життя. Відповісти на цей виклик, означало визнати, що спасіння не можна осягнути тільки виконанням заповідей (як навчали фарисеї, та які разом з іншими «праведниками» шемрали, що Ісус «до чоловіка грішника зайшов у гостину»), його можна прийняти як великий та щедрий дар від Ісуса – дар, на який ти абсолютно не заслуговуєш (Закхей чудовий приклад для цього). Тільки для цього потрібно відважитися на дві речі – визнати в Ісусі когось більшого ніж просто людину та навіть пророка, та поглянувши у своє серце понад приписи закону, визнати себе грішником, який потребує спасіння, яке пропонує Ісус.  Щоб це сталося, потрібно також мужності і маленького кроку назустріч, який зробив Закхей.  
            Сучасний контекст (що означає ця подія для нас сьогодні).
         Текст який міститься в Лк 19:9 – 10 є Доброю Новиною, та запевненням про надзвичайну вартість кожної людини перед Богом. В посланні до Римлян, Св. Ап. Павло констатуючи сумне становище людського роду, разом з тим вказує на його прикрий та жалюгідний стан, особливо відчутний тоді, коли людина хоче сама бути мірилом всього, та є відірвана від Джерела Життя: «Всі бо згрішили й позбавлені слави Божої… створіння було підпорядковане суєті не добровільно… все створіння разом понині стогне і разом страждає у тяжких муках (3:23; 8:20; 8:22)». Цими словами стверджується прикрий факт, що відколи людина пішла своїми дорогами, та відійшла від Бога, – вона потребує спасіння. Про те, що це спасіння, визволення та відновлення є можливе для кожної людини, урочисто проголошує цілий Новий Завіт – як писемний запис Церквою Одкровення в Ісусі Христі, так і Новий Союз у крові Христа (пор. Лк 22:20), Ним самим встановлений, та який Церква постійно за наказом Ісуса Творить на Його спомин, та до котрого після покаяння  через таїнства Хрещення та Миропомазання всіх запрошує, щоб стати новим створінням (пор. 2 Кор 5:17).          
«В Христі й через Христа в усю повноту Бог об’явився людству й остаточно наблизився до нього. В Христі й через Христа одночасно й людина досягла свого повного усвідомлення своєї гідності, своєї піднеслості, потойбічної вартості своєї природи, сенсу свого буття…Ісус Христос є сталим початком і незмінним осередком того Послаництва, яке сам Бог спрямував до людини. В тому послаництві ми всі мусимо брати участь, мусимо зосередити на ньому всі наші сили, його ж бо людство нашої епохи потребує більш як будь-коли досі. Якщо виглядає, що за сучасної епохи Послаництво те натрапляє на більший, ніж будь-коли досі, спротив, то ця обставина також і те засвідчує, воно ще більш потрібне й, незважаючи на спротив – більш очікуване, ніж будь-коли», – писав на початку свого понтифікату великий Папа Св. Іван Павло II.[13]
            Вся Біблійна історія спасіння – історія пошуку: вона починається з трагічного моменту гріхопадіння в Бт 3. Історична ціль цього пошуку міститься в ліквідації зла, яке приніс гріх.[14] Слово Боже засвідчує, що світ, який відпав від Бога внаслідок гріхопадіння, Бог хоче обдарувати спасінням від того самого моменту коли трапився цей прикрий розрив людини з Богом (пор. Бт 3:15). Серед трьох обітниць, які Господь дав Авраамові, є також обітниця Спасителя (в тобі благословляться всі племена землі – Бт 12:3; пор. Гал 3:8, 16). Бог Біблії, це Бог, який шукає людину.
            Найбільш яскраво це виражено в житті Ісуса Христа. Все Його життя підпорядковане схемі пошуку. Ціль Його життя – забезпечення спасіння людини. Все це вже є виражене в самому імені Ісуса: «ти ж даси Йому ймення Ісус, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів (Мт 1: 21)».[15] Євангелія розповідають, яку ціну заплатив Ісус, щоб це спасіння сталося дійсністю для кожної людини. Його місія була не просто в тому щоб постраждати  і померти, але щоб в такий спосіб знайти і визволити «заблукану вівцю». Лука розповідає, що його «прихід, щоб провести час з грішниками», пізніше перетворюється в «прихід, щоб померти з розбійниками; ціль в обох випадках та сама: Син Чоловічий прийшов шукати і спасти, те, що загинуло.[16]
            Місія Церкви сьогодні – іти до всіх тих які стоять на порозі загибелі, або й в очах  суспільного загалу вже виглядають як ті, в яких давно загинуло все, що дає людині право називатися людиною. Іти для того, щоб розповісти про Сина Божого, який задля нас став Сином Людським, «був умер ради наших гріхів за Писанням, і що Він був похований, і що третього дня Він воскрес за Писанням (1 Кор 15:3 – 4)», і перемігши царство гріха і смерті дарує нам нове життя, – яке щоб отримати не вимагає надзвичайних зусиль – а тільки зречення всього того старого, яке було причиною погибелі, та віри в Ісуса та силу Його спасіння.   

[1] R. A. CulppeperThe Gospel of Luke, NIB, vol. IX357
[2] R. J. CarrisThe Gospel according  to Luke, NJBC, vol. 43, Bangalore 2002, 159 – 162
[3] R. A. CulppeperThe Gospel of Luke, NIB, vol. IX, 357 Детальнішу інформацію  про місця з богословськими паралелями для Лк 19, 1 – 10 можна знайти в  J.AFitzmyerS.JThe Gospel According to Luke(AncB 28 – 28A ) tII;  FBCraddok,LukeHarpers Bible Commentary, . JLMays (ed.)San Francisco, 1988, 1037;  F.BCraddokLukeInterpretationa Bible commentary for teaching and preaching,Lousville, 1990, 218 – 220
[4] F. BovonLuke the Theologian. Fifty-five Years of Research (1950–2005), Waco 2005, 503
[5] D. L. BockLuke. BECNT 3B, 2 / II, 1513
[6] Н. Т. РайтЛука, 207
[7] JCzerskiKsięgi Narracyjne Nowego Testamentu, 254
[8] ibid – 255
[9] К. Кинер, БКИК, Ч. 2 Новый Завет, 199
[10] W. BarclayThe Gospel of Luke, DSBS, 5 – 6
[11] К. Кинер, БКИК, Ч.2 Новый Завет, 199
[12] Н. Т. РайтЛука, 207 – 208
[13] Енцикліка Redemptor Hominis, 11
[14] LRyken, JC. Wilhoit, TLongman III (gen. eds), CDuriez, DPenney, D. G. Reid(consulteditors), Dictionary of biblical imagery, InterVarsity Press, 1998, 692
[15] ibid – 692
[16] Н. Т. РайтЛука, 208


неділя, 8 січня 2017 р.

Св. Ап., первомч. й архидиякона Стефана (Дії 6:8–15; 7:1–5; 47–60; Мт 21:33–42).

Діяння (6:8–15; 7:1–5; 47–60).
Стефан же, повний благодаті й сили, творив чуда й великі знаки в народі. 9. І встали деякі з синагоги, так званої лібертинів, киренеїв, олександрійців, а й з Кілікії та з Азії і сперечалися із Стефаном, 10. але не могли встоятися супроти мудрости й духа, що ним говорив. 11. Тоді вони підмовили людей, щоб сказали: «Ми чули, як він говорив образливі слова проти Мойсея та проти Бога.» 12. І підбурили народ, старших та книжників і, наскочивши, схопили і привели його в синедріон. 13. Там вони поставили свідків, які говорили: «Цей чоловік не перестає говорити проти цього святого місця та Закону. 14. Ми чули, як він говорив, що Ісус, отой Назарянин, зруйнує це місце й переінакшить звичаї, які Мойсей був передав нам.» 15. І коли всі, що засідали в синедріоні, пильно дивилися на нього, бачили його обличчя, немов обличчя ангела.
А первосвященик спитав: «Чи воно справді так?» 2. Він же відповів: «Мужі брати й отці, слухайте: Бог слави з'явився батькові нашому Авраамові, як він ще був у Месопотамії, перш ніж він оселивсь у Харані, 3. і сказав до нього: Вийди з землі твоєї і з роду твого, і йди в землю, яку покажу тобі. 4. Тоді він вийшов з Халдейської землі й оселивсь у Харані; а звідси, як умер його батько, (Бог) переселив його у цю землю, в якій живете нині. 5. І не дав йому в ній спадщини ані на ступінь ноги, але обіцяв дати її йому в посілість, і його потомкам після нього, хоч у нього й не було дитини.
А Соломон збудував йому дім. 48. Та не в рукотворених проживає Всевишній як пророк говорить: 49. Небо - престол мій, земля ж - підніжок ніг моїх. Який дім ви мені збудуєте, каже Господь, або яке місце мого відпочинку? 50. Хіба то не моя рука створила те все? 51. Ви, твердошиї та необрізані серцем і вухом! Ви завжди противитеся Духові Святому! Які батьки ваші, такі й ви. 52. Кого з пророків не гонили батьки ваші? Вони вбили тих, що наперед звіщали прихід Праведного, якого ви тепер стали зрадниками й убивцями; 53. ви, що одержали закон через звістування ангелів, але не зберігали його.» 54. Почувши це, вони розлютилися своїм серцем і скреготали зубами на нього. 55. (Стефан же), повний Духа Святого, дивлячись у небо, побачив славу Божу й Ісуса, який стояв по правиці Бога, 56. і мовив: «Ось бачу відкрите небо і Сина Чоловічого, який стоїть по правиці Бога.» 57. Вони ж закричали голосом великим і, затуливши вуха свої, кинулись на нього разом 58. та вивели за місто, і почали каменувати. Свідки ж поклали свою одежу у ногах хлопця, що звався Савло. 59. І каменували Стефана, який взивав, мовивши: «Господи Ісусе, прийми дух мій!» 60. А впавши на коліна, закликав сильним голосом: «Господи, не постав їм цього за гріх!» І промовивши це, смертю заснув.
Євангеліє від Матея 21:33–42
Слухайте іншу притчу. Був один чоловік-господар, що насадив виноградник. Він обвів його огорожею, видовбав у ньому чавило, вибудував башту, винайняв його виноградарям і відійшов. 34. Коли ж настала пора винозбору, послав він слуг своїх до виноградарів, щоб узяти від них плоди, йому належні. 35. А виноградарі, схопивши його слуг, кого побили, кого вбили, кого ж укаменували. 36. Тоді він послав інших слуг, більше від перших, але ті вчинили й з ними те саме. 37. Наприкінці послав до них свого сина, кажучи: Матимуть пошану до мого сина. 38. Та виноградарі, узрівши сина, заговорили між собою: Це спадкоємець. Нумо, вб'ємо його й заберемо собі його спадщину. 39. І взявши його, вивели геть з виноградника й убили. 40. Отож, коли прибуде господар виноградника, що зробить з тими виноградарями?» 41. «Лютих люто вигубить», - відповіли йому, - «а виноградник винаймить іншим виноградарям, що будуть давати йому плоди його своєчасно.» 42.  Тоді Ісус сказав їм: «Чи в Письмі не читали ви ніколи: Камінь, що відкинули будівничі, став каменем наріжним? Від Господа це сталось і дивне в очах наших.
Кілька думок з приводу читань.
Притча розміщена в Мт 21:33–42 (див. також Мк 12:1–12; Лк 20:9–19)  з одного боку  є алегоричним представленням історії спасіння, а з іншого служить коментарем до образів та плану смерті Ісуса, що розкриваються в подальшім наративі Євангелія. Мої роздуми про цю притчу є на цьому блозі за наступним посиланням:
Первомученик Стефан є одним із тих численних свідків, котрий був убитий задля свідчення віри в живого Бога. Його постать є унікальною, однак, не тільки завдяки відважному свідченню, – він перший, хто дуже глибоко усвідомив універсальний характер Благовісті, тобто, що Бог в Ісусі прийшов до всіх людей, які є однаково любленими Отцем Небесним. Так само, як і всі справжні свідки Господа перед ним та після нього та сам Ісус, Стефан підтвердив свої погляди ціною власного життя.
Книга Одкровення демонструє, що Ісус уже царює у світі й тільки Він є справжній Господь: «Двадцять чотири старші, що перед Богом сидять на престолах своїх, упали ниць лицями своїми і поклонилися Богу, 17. говорячи: «Дякуємо тобі, Господи, Боже Вседержителю, хто сущий і хто був, що ти узяв владу свою велику і воцарився» (11:1617). Тільки Ісус є справжнім Володарем світу – Пантократор: «Я Альфа і Омега, початок і кінець говорить Господь Бог, хто єсть і хто був і хто приходить, Вседержитель. (Одкр 1:8; 4:8; 11:17; 15:3; 16:7; 16:14; 19:6; 19:15; 21:22)». Читаючи Одкровення від 4 глави і далі важливо мати на увазі 4 переконання:
1. В «небі» перемога над злом і смертю уже одержана Богом та Месією; влада ідольських сил є ілюзорною; тільки одна сила контролює історію.
2. Видима перевага зла в людській історії є частиною Божого тріумфального плану, й тому ті, які витримають страждання та переслідування у вірності Богові, отримають нагороду вічного життя з Богом. Бог контролює світ, й зло не торжествуватиме; все відбувається відповідно до Божого плану. 
3. Історія людства має значення навіть на землі: час страждання святих завершиться, й буде вставновлене видиме та ефективне правління Бога над творінням, а зло буде засуджене.  
4. Ті, які серед випробувань свідчать Христа на землі, досвідчать в небі Його перемогу над смертю.
Після Страстей та славного Воскресіння Господа, кожен з нас маючи перед собою приклад Його унікального життя – Ісус показав нам, що означає бути людиною та жити як людина, – також покликаний жити в подібний спосіб. Щоб бути людьми, ми повинні жити як жив Христос. Часто це матиме ціну, але якщо ми хочемо жити як Божі діти, то за логікою книги Одкровення, ми повинні відважитися на радикальне наслідування Господа: разом як Церква повторити усе те, що вчинив Він. Стефан, став першим після Ісуса, хто пішов цією дорогою.
Важливо відзначити, що це не означає, що автоматично всі стануть мучениками, але що всі християни покликані до вірності та послідовності. Для когось це буде (була) дорога в Сибір, а для когось чесно написаний іспит. Ціле життя є нагодою для свідчення, інколи через дуже дрібні, але тим самим, не менш важливі справи.
Чим важлива та особлива постать Стефана?
Стефан провів чітку межу між юдаїзмом і християнством (Дії 7:1 – 53): Він проповідував християнство, вільне від юдейських національних обмежень та оголосив справжнім Ізраїлем Церкву, а сучасний йому юдаїзм – відступником; показав, що в минулому Бог відкривав Себе не тільки людям на Святій Землі, але й Своїм вірним служителям, де б вони не жили та розглянув промисел у Божественних діяннях протягом сторічь і показав, що вони знаходять свою кульмінацію в християнстві, як меті всієї історії єврейського народу. Стефан  відзначив, що до Соломона в отців не було храму, а тільки «намет присутності», зроблений Мойсеєм «за зразком, ним баченим»; храму ж захотів Соломон, а не Бог.
Промова  Стефана демонструє – християнство почало усвідомлювати свою незалежність і самодостатність, а також відчуло, що воно повинне, або увібрати в себе юдаїзм, або порвати з ним. Змалювавши сьогоднішній і колишній характери чисто націоналістичної інтерпретації релігії, Стефан перейшов до викриття суддів: убивши Ісуса Христа, Праведника, вони лише показали себе спадкоємцями тих, хто вбивав пророків і порушував Божий Закон (Дії 7:51 – 53).
Стефан – перший християнський мученик,   смерть якого послужила сигналом для широкого гоніння на християнську громаду в Єрусалимі: «і всі, крім апостолів, розсіялися по різних місцях Юдеї й Самарії» (Дії 8:1).
Ці сумні події, з іншого боку, спровокували стрімке поширення християнства в Римській імперії: від провінційного Єрусалиму до сліпучої столиці Риму. Шість етапів росту первісної Церкви – Єрусалим (Дії 1:1 – 6:7) – Юдея та Самарія (Дії 6:8 – 9:31) – Антіохія (Дії 9:32 – 12:24)  – Мала Азія (Дії 12:25 – 16:5) – Європа (Дії 16:6 –19:20) – Рим (Дії 19:21 – 28:31) – були унікальним прикладом народження нової спільноти людей з поміж багатьох народів, як наслідок відповіді на Боже Слово, або ж говорячи мовою Діянь апостолів «росту Божого Слова» (6:7; 12:24; 19:20; 28:30–31). За яких кілька десятків років, малі християнські спільноти були присутні у всіх найважливіших центрах Середземномор’я – тільки в книзі Діянь Лука згадує 32 країни, 54 міста й 9 середземноморських островів. Всі ці події є чудовим розгорнутим коментарем до сили Христового Воскресіння, яка унікально діяла через Святого Духа, який надихав свідчення багатьох чоловіків та жінок.
Хай приклад цього першого мученика/ свідка Христа ради, надає нам відвагу, щоб свідчити не втрачаючи щоденних, численних нагод та розуміння, що Бог часто починає там, де чисто-по-людськи, все мало б просто закінчитися.