24-та неділя. Ісус – Господь над хворобами і смертю (Лк 8:40 – 56).

      Два переплетені чуда, – зцілення кровоточивої жінки після дванадцятирічної недуги та воскресіння дванадцятилітньої дочки начальника синагоги, – представляють наступний рівень розвитку теми про надзвичайну силу Ісуса. Попередньо Лука вже засвідчив про владу Ісуса над природою (втихомирення бурі на морі: Лк 8, 22 – 25) та демонами (зцілення Гергесинського біснуватого: Лк 8, 26 – 39). Тепер ми бачимо демонстрацію влади над хворобами та смертю (Лк 8, 40 – 56). У двох історіях з чотирьох, Ісус названий Наставником (επιστατα/epistata Лк 8, 24; 45); у трьох Він виявляє свою силу через слово-наказ (Лк 8, 24; 29; 54). Таким чином у двох частинах восьмої глави Лука розвиває дві дуже близькі теми: слухання і виконування слова Ісуса (притча про сіяча 8, 1 – 21) та сили, яка виявляється через Його слово (8, 22 – 56).

         Обидві історії в Лк 8, 40 – 56 мають ще кілька спільних характеристик: крім згадки про 12 років, євангеліст означує обох як дочок (θυγατηρ/thygater; 8, 42; 48) та підкреслює, що обох торкається спасіння (σωζω/sozo; 8, 48; 50).

В історії про зцілення гергесинського біснуватого, та в обох історіях в Лк 8, 40 – 56,  Ісус не дотримується старозавітного закону ритуальної чистоти: біснуватий, який жив серед гробів та свиней, жінка хвора на кровотечу, мертва дочка Яіра – всі вони, відповідно до законів представлених в книзі Левіт, а пізніше й в довжелезних трактатах Мішни, вважалися не чистими, й тому кожен хто торкався таких людей теж ставав нечистим. Однак Ісус показує, що ці вимоги у Старому Завіті мали тільки перехідне виховне значення, завданням котрих було навчити здеградовану через гріхопадіння людину, що Бог є Святий, і щоб наближатися до Нього людина повинна переходити певне приготування. Тепер же ж сам Бог наблизився до людини в не мислимий спосіб… Він є Той хто завжди приносить зцілення, цілісність та дарує життя усім своїм дочкам і синам, яких ще перед створенням світу полюбив відвічною Любов’ю,  та наперед призначив спадкоємцями Свого Царства (пор. Єр 31, 3; Еф 1, 3 – 14). Лука хоче показати, що Бог в Ісусі з Назарету прийшов до всіх – язичників та юдеїв, багатих та бідних, а головно до відкинутих і тих, для яких за людськими мірками вже не має  надії.

Подібно як і двох інших синоптичних Євангеліях (Мт, Мк) Ісус забороняє, батькам воскреслої дочки говорити, про те що сталося з огляду на педагогічні міркування, які своєю ціллю мали спростувати націоналістично-політичне бачення місії Месії. Лука запрошує, щоб через читання Євангелія ми відкрили для себе інший образ Бога. Цей Бог, за словами Павла, – який також відкрив для себе цей невимовний факт по дорозі до Дамаску (пор. Дії 9, 1 – 30), –  насправді може більше ніж ми просимо і розуміємо (пор. Еф 3, 20). Інколи нам здається, що наші терпіння тривають вічно (число 12 поміж іншими значеннями означало також і повноту). Але Бог є справедливий. Ця справедливість насамперед виявляється у Його відповідальності за своє творіння та вірності Союзові з людством, який Він  після гріхопадіння й протоєвангелія в раю (пор. Бт 3, 15) на світанку історії уклав з Ноєм (пор. Бт 9, 8 – 17), а  пізніше з Авраамом (пор. Бт 12, 1 – 3; Бт 15; Бт 17) та Мойсеєм (Вих 19 – Чис 10, 10). Ця вірність і відповідальність звершується у смерті та Воскресінні Його Єдинородного Сина, через, які нам дарується спасіння, причасним котрого стає кожний через хрещення в ім’я Отця і Сина і Св. Духа.

 Щоб зрозуміти в чому полягає цей великий Божий план, Лука запрошує кожну людину відкритися на Слово Євангелія, в якому поміж іншими великими знаками, які вчинив Ісус (пор. Йо 20, 30 – 31), – є розповідь про виснажену хворобою жінку та померлу дочку одиначку, яким Господь як Своїм єдиним і найріднішим дарує нове життя, яке мені й тобі відкриває нову надію. Лука засвідчує, що ти і я є такими ж цінними для Нього…