пʼятниця, 22 лютого 2019 р.

Добра Новина про Милосердного Батька (Лк 15:11-32)

Він сказав далі: «В одного чоловіка було два сини. 12. Молодший з них сказав батькові: Тату, дай мені ту частину маєтку, що мені припадає. І батько розділив між ними свій маєток. 13. Кілька днів потім, молодший, зібравши все, подавсь у край далекий і там розтратив свій маєток, живши розпусно. 14. І от як він усе прогайнував, настав великий голод у тім краю, і він почав бідувати. 15. Пішов він і найнявся до одного з мешканців того краю, і той послав його на своє поле пасти свині. 16. І він бажав би був наповнити живіт світ стручками, що їх їли свині, та й тих ніхто не давав йому. 17. Опам'ятавшись, він сказав до себе: Скільки то наймитів у мого батька мають подостатком хліба, а я тут з голоду конаю. 18. Встану та й піду до батька мого і скажу йому: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе! 19. Я недостойний більше зватися твоїм сином. Прийми мене як одного з твоїх наймитів. 20. І встав він і пішов до батька свого. І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його. 21. Тут син сказав до нього: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе. Я недостойний більше зватись твоїм сином. 22. А батько кликнув до слуг своїх: Притьмом принесіть найкращу одіж, одягніть його, дайте йому на руку перстень і сандалі на ноги. 23. Та приведіть годоване теля і заріжте, і їжмо, веселімся, 24. бо цей мій син був мертвий, і ожив, пропав був, і знайшовся. І вони заходились веселитися. 25. А старший його син був у полі; коли ж він, повертаючись, наблизився до дому, почув музику й танці. 26. Покликав він одного із слуг і спитав, що воно таке було б. 27. Той же сказав йому: Брат твій повернувся, і твій батько зарізав годоване теля, бо знайшов його живим-здоровим. 28. Розгнівався той і не хотів увійти. І вийшов тоді батько й почав його просити. 29. А той озвався до батька: Ось стільки років служу тобі й ніколи не переступив ні однієї заповіді твоєї, і ти не дав мені ніколи козеняти, щоб з друзями моїми повеселитись. 30. Коли повернувся цей син твій, що проїв твій маєток з блудницями, ти зарізав для нього годоване теля. 31. Батько ж сказав до нього: Ти завжди при мені, дитино, і все моє - твоє. 32. А веселитись і радіти треба було, бо оцей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся». 
Притча про «Милосердного батька» (15:11–32) разом з притчею про «Заблукану вівцю» (15:4–7) та «Загублену драхму» (15:8–10), заповнюють цілу 15-ту главу в Євангелії від Луки  – з огляду на унікальні образи Бога, представлені в усіх 3-х притчах, її називають «Євангелієм в Євангелії».
Всі три притчі звернені до зарозумілих праведників, які нарікали на Ісуса, що «Цей грішників приймає і їсть разом з ними.» (Лк 15:2).
Молодший син.
Його поведінку характеризують дві семантичні лінії.  
Перша. За життя Батька («щось ти задовго живеш батьку!»), син просить свою частку маєтку; зібравши все, подається якомога далі від батька (у край далекий) і там розтрачує свій маєток, живучи розпусно. Прогайнувавши усе, почав так  бідувати, що дійшов до крайньої межі – найнявся пасти свині (нечисті тварини для євреїв). Ця лінія провадить до низу.
Друга. Опам'ятавшись, усвідомлює, що навіть наймити у домі його батька мають подостатком хліба, а він конає з голоду. Вирішує встати і рухатися назад – вибиратися з цього багна, але водночас усвідомлюючи зухвалість та ганебність свого вчинку, навіть не мріє про те, щоб його прийняли як сина: «Встану та й піду до батька мого і скажу йому: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе! 19. Я недостойний більше зватися твоїм сином. Прийми мене як одного з твоїх наймитів».  Рішення не залишається просто доброю постановою: «І встав він і пішов до батька свого. Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе. Я недостойний більше зватись твоїм сином». Ця лінія провадить догори, – хоча син і не надіється на попередній статус.
Батько
Батько постійно чекає і виглядає сина, – інакше важко пояснити чому «як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його». Реакція батька окреслена словом «змилосердився» (гр. ἐσπλαγχνίσθη – пасивний стан 3-ї особи однини, вказує на Бога як підмет дії; Лука ще 2 рази вживає це слово в 7:13 та 10:33), яке означає найвищий ступінь співпережиття та солідарності з іншою особою.  Він настільки «зачекався» свого сина, що як юнак біжить йому на зустріч, кидається на шию, цілує та на «одному диханні» наказує слугам: «Притьмом принесіть найкращу одіж, одягніть його, дайте йому на руку перстень і сандалі на ноги. 23. Та приведіть годоване теля і заріжте, і їжмо, веселімся, 24. бо цей мій син був мертвий, і ожив, пропав був, і знайшовся.». Цю останню фразу «бо цей мій син був мертвий, і ожив, пропав був, і знайшовся» Батько повторить ще раз – тоді коли старший син не схоче радіти та веселитися з приводу повернення молодшого брата, тим самим підкреслюючи суть повернення – був мертвий через гріх та ожив повернувшись до життя гідного сина; пропав відійшовши від Батька в далекий край і знайшовся повернувшись до отчого дому.
Старший син
Почувши що молодший повернувся живий-здоровий та що з цього приводу батько справляє бенкет, старший брат «розгнівався і не хотів увійти». Великодушність та милосердя Батька, в старшому сині пробудили ревність, жаль та розчарування, які вилилися в гірких докорах: «Ось стільки років служу тобі й ніколи не переступив ні однієї заповіді твоєї, і ти не дав мені ніколи козеняти, щоб з друзями моїми повеселитись. Коли повернувся цей син твій, що проїв твій маєток з блудницями, ти зарізав для нього годоване теля». Життя поруч з Батьком не стало для нього нагодою, щоб стати подібним до Нього… Так, фізично, на зовні, формально, –  він ніколи не відійшов. Але чи був по справжньому близько?
Добра Новина
Серед нас дуже багато молодших і старших братів – одному Богові відомо, котрих більше. «Старші» брати, як «порядні люди» не завжди мають вирозуміння, терпеливість чи готові на великодушність стосовно «молодших». Цілком можливо, що кожен з нас в різні періоди життя, в тій чи іншій мірі, перебуває в ролі молодшого чи старшого брата.  Але не зважаючи на всі труднощі та перипетії життя, важливо не забувати, що ми маємо спільного Батька, милосердя і любові котрого, вистачить для всіх. Дуже різні дороги життя братів, можуть перетнутися в оселі Батька. Саме обійми Отця – це місце зцілення для одних і других. Великодушність і милосердя Бога, котрий терпеливо чекає, бачить з далека та завжди вибіжить на зустріч, щоб поцілувати, кинутись на шию і радіти нашим поверненням – і є Доброю Новиною для мене і для тебе, – не залежно від того, чи ми відійшли в далекий край чи просто формально перебуваємо поруч.

P.S. Інші мої думки про цю притчу, є на цьому блозі за наступним посиланням:


пʼятниця, 15 лютого 2019 р.

Притча про митаря та фарисея (Лк 18:9-14).

Для деяких, що були певні про себе, мовляв, вони справедливі й ні за що мали інших, він сказав цю притчу: «Два чоловіки зайшли в храм помолитись: один був фарисей, а другий митар. 11. Фарисей, ставши, молився так у собі: Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші люди грабіжники, неправедні, перелюбці, або як оцей митар. 12. Пощу двічі на тиждень, з усіх моїх прибутків даю десятину. 13. А митар, ставши здалека, не смів і очей звести до неба, тільки бив себе в груди, кажучи: Боже, змилуйся надомною грішним! 14. Кажу вам: Цей повернувся виправданий до свого дому, а не той; бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, вивищений.»
Притча містить протиставлення доброго та поганого персонажа з несподіваною переміною ролей – подібне можна побачити в притчах про «Багача та Лазаря» (Лк 16:19–31) чи «Милосердного самарянина» (Лк 10:25–37).
 Розповідь представлена в такий спосіб, що відразу впадає у вічі різкий перехід від фарисея до митаря, що виразніше підкреслює контраст між цими особами.
Наші сучасні уявлення про фарисеїв є доволі стереотипними, однак слухачі Ісуса сподівалися, що героєм історії виявиться якраз фарисей, а не митар. Слово «фарисей» в перекладі з єврейської на українську мову, може на думку деяких дослідників означати «відокремлений», інші ж перекладають його як «ревнитель». Фарисеї були нащадками хасидеїв (благочестивих), які боролися за чистоту віри в одного Бога супроти язичницької реакції, зокрема в часі насильного накидання геленістичної культури сирійськими правителями Селевкідами, які  по смерті Олександра Македонського отримали владу над однією з частин його імперії – про ці події довідуємося з розповідей у 1-2 книгах Макавеїв. Фарисеї вірили в наперед призначення, проте визнаючи, що історія знаходиться під Божественним контролем, визнавали свобідну волю. Вони також вірили у безсмертя душі та воскресіння тіла; вірили в ангелів та авторитет усного передання. На їхню думку «Суть релігії полягала в підпорядкуванню Закону. Божа милість дається тільки тим хто зберігає Закон».
Цікавим є факт, що за кілька століть після Ісуса, юдейський Талмуд також доволі критично розрізняє поміж смиренними та загорділими фарисеями. Отож, в Талмуді знаходимо опис сімох типів фарисеїв, при чому п’ять з них супроводжуються насмішкуватими епітетами.
 1. Фарисеї «почекай трошки» завжди мали причину, щоб не зробити якусь добру справу. 2. Були також «вдарені» фарисеї – щоб не дивитись на жінок, вони закривали очі й натикалися на стіни. 3. Фарисеї «вистав-плече» немов би ставили свої добрі діла на показ на плечі, щоб всі їх могли бачити. 4. «Горбаті» фарисеї ходили сутулі, демонструючи іншим своє смирення. 5. Фарисеї «які вічно підраховують» – постійно підраховували баланс своїх добрих та злих діл. 6. Фарисеї «богобоязні» стали в страсі та трепеті перед Богом. 7. Фарисеї «боголюбиві» – справжні сини Авраама та фарисеї істинні.[i]
Найбільша проблема з фарисеями, однак, була не тільки в їхньому лицемірстві, яке Ісус дуже часто, гостро картав задовго до дошкульних характеристик в їхньому ж Талмуді, – візьмімо напр. цілу 23-тю главу Євангелія від Матея. Проблема полягала також і в іншому, – фарисеї думали, що спасіння можна заслужити перед Богом ретельним виконанням Закону. Спасіння для них не було Божим даром та виявом великої Божої милості. Вони не хотіли признаватися собі, що грішити можна також і думками (пор. напр Мт 5:27–28). Св. Павло сформулював це доволі відверто: «Знаю бо, що не живе в мені, тобто в моїм тілі, добро: бажання бо добро творити є в мені, а добро виконати, то ні; 19. бо не роблю добра, що його хочу, але чиню зло, якого не хочу.»  (Рим 7:18–19).
Відтак притча дуже промовисто ілюструє поставу людини, яка думає, що їй щось належиться. По праву. З іншого боку митар, був свідомий того, що він є грішна людина й потребує Божої милості, про яку смиренно просив у молитві. Вислів «помилуй мене/ змилуйся надомною» (ἱλάσθητί μοι) можна перекласти як «Даруй мені відкуплення». Звідси, тема оправдання перетворює цей текст в один з найбільш близьких текстів до богослов’я св. Павла, який казав, що «собою ж не буду хвалитися, хіба лиш моїми немочами» (1 Кор 12:5) та, що «благодаттю Божою я є те, що є, а благодать його в мені не була марна»  (1 Кор 15:10). 
Найкращим біблійним коментарем до цієї притчі є блаженства та вислови «горе вам» з «Проповіді на рівнім місці» в Лк 6:2026: «Блаженні вбогі, бо ваше Царство Боже. 21. Блаженні, голодні нині, бо ви насититеся. Блаженні, що плачете нині, бо будете сміятись. 22. Блаженні будете, коли вас ненавидітимуть люди, коли вас вилучать, коли ганьбитимуть вас та коли викинуть, як безчесне, ваше ім'я Сина Чоловічого ради. 23. Радійте того дня і веселіться, бо ваша нагорода велика в небі. Так само бо поводилися з пророками батьки їхні. 24. Горе ж вам, багатим, бо ви одержали втіху вашу. 25. Горе вам, що ситі нині, бо будете голодувати. Горе вам, що смієтеся нині, бо будете ридати й сумувати. 26. Горе вам, коли про вас усі люди будуть добре говорити. Так само бо з ложними пророками поводилися батьки їхні
На іншому рівні, ця притча, також пригадує нам, що навіть найбільш побожна людина може втратити відчуття, що таке справжні ціль та сенс життя. Текст закликає нас віднайти живого Отця в Бозі й прийняти «цього митаря», ким би він не був, як брата. [ii]

P.S. Інші мої думки про цю притчу, є на цьому блозі за наступним посиланням:




[i] Metzger B.M., The New Testament: Its background, growth, and сontent, Nashville 2003, p. 49-51
[ii] Blomberg C.L., Interpeting the Parables, Downers Grove 1990, p. 254-257

середа, 13 лютого 2019 р.

Стрітення ГНІХ (Лк 2:22–40).

1. Контекст та впровадження в уривок.
            Текст Лк 2:22 – 40 розміщений відразу після короткого прологу в частині Євангелія, яку екзегети називають "Євангеліє  (історія) дитинства Ісуса: Лк 1:5 – 2:52."
Ця т.зв. Історія дитинства Ісуса має симетричну структуру: історія Ісуса є представлена паралельно з історією Йоана Хрестителя; цей паралелізм порушують тільки дві сцени: зустріч Марії з Єлизаветою (1:39 – 56) та знайдення Ісуса в святині (2:41 – 52).[i]
Беручи до уваги загальний консенсус  науковців щодо внутрішнього поділу в Лк 1:5 – 2:52,  можна представити його наступним чином: 1:5 – 25 пророцтво (Благовіщеня) про народження Йоана Хрестителя; Благовіщеня про народження Ісуса Христа (1:26 – 38); візит Марії до Єлизавети (1:39 – 56); народження Івана Хрестителя (1:57 – 80); народження Ісуса (2:1 – 20); принесення Ісуса до Храму (2:21(22) – 40); пасхальне паломництво Ісуса до Храму (2:41 – 52).
            В розповіді про принесення Ісуса до Храму (2: 22 – 40), Лука продовжує демонструвати реакцію людей на прихід у світ Месії. Батьки Ісуса є побожними та законослухняними. В Храмі Марія отримує очищення після народження дитини, а Ісус є принесений перед Господа, як первородний син. Загалом сцена містить чотири важливі елементи: тло події (пов'язане з вірним виконанням Марією закону: 2:22 24), пророцтво Симеона (2:25 35), реакція Анни (2:36 38) та замітка про зростання Ісуса (2:39 40).       Весь уривок підкреслює вищість та перевагу Ісуса над Йоаном Хрестителем. Мету життєвого шляху Йоана, Лука описав в часі його найменування та обрізання, але прослава Ісуса продовжується значно далі після Його обрізання – євангелист постійно підкреслює, що головна увага в Луки 1 2 належить Ісусові.
            В цьому уривку говорять пророки єврейської побожності. В наступному, промовляє вже сам Ісус. Двоє пророків, чоловік і жінка, засвідчують свою оцінку особі новонародженого Месії. Симеон заявляє, що Ісус є Божим спасінням, яке з'явилося людям: Він є світло народам та слава Ізраїлю. Насамперед згадується, що місія Ісуса недвозначно відноситься до язичників. Пізніше, в словах звернених до Марії, з'являються ще інші деталі цієї місії: присутність Ісуса є причиною падіння та підняття багатьох в Ізраїлі; крім цього прихід Ісуса принесе меч, який прошиє душу Марії. Саме в цьому уривку, Лука вперше натякає на відкинення та страждання, які очікують Месію.
            Свідчення Анни є коротким: вона проголошує про відкуплення для всього Ізраїлю, котре надходить через Ісуса, й тому дякує Богові за дитину. В цих двох сценах, людство чоловіки та жінки, приносять Богові хвалу за Ісуса.

пʼятниця, 8 лютого 2019 р.

Неділя про Закхея (Лк 19:1-10).

Увійшовши в Єрихон, Ісус проходив через (місто). 2. А був там чоловік, Закхей на ім'я; він був головою над митарями й був багатий. 3. Він бажав бачити Ісуса, хто він такий, але не міг із-за народу, бо був малого зросту. 4. Побіг він наперед, виліз на сикомор, щоб подивитися на нього, бо Ісус мав проходити тудою. 5. Прийшовши на те місце, Ісус глянув угору і сказав до нього: «Закхею, притьмом злізай, бо я сьогодні маю бути в твоїм домі.» 6. І зліз той швидко і прийняв його радо. 7. Всі, бачивши те, заходилися нарікати та й казали: «До чоловіка грішника зайшов у гостину.» 8. А Закхей устав і до Господа промовив: «Господи, ось половину майна свого даю вбогим, а коли чимсь когось і покривдив, поверну вчетверо.» 9. Ісус сказав до нього: «Сьогодні на цей дім зійшло спасіння, бо й він син Авраама. 10. Син бо Чоловічий прийшов шукати і спасти те, що загинуло.»
            Значення уривку в Лк 19:1–10 є просто унікальне. Свого часу я особисто досвідчив це коли писав свою  дисертацію про термін ζητεω (dzeteo - шукаю) в Євангелії від Луки: Закхей думав, що шукав Ісуса, а виявилося, що саме Ісус шукав його. Оскільки формат цього допису не дозволяє надрукувати весь матеріал, який я написав на цю тему, то тут обмежуся  скороченим  представленням тільки тих кількох думок з прагматичного аналізу (це четвертий – завершальний етап у методі лінгвістичного аналізу, яким я користувався у своєму дослідженні), які не містять спеціальної термінології та специфічних етапів властивих для екзегези грецького оригіналу.
            Прагматичний аналіз: Лк 19:2 – 4
            Ситуаційний контекст (що означала подія для сучасників Луки).
            У віршах Лк 19:2 – 4, які є інтегральною частиною розповіді про зустріч Ісуса з Закхеєм (19:1 – 10), Лука представляє як приклад до наслідування поведінку людини, яка не зважаючи на суспільну антипатію стосовно його особи, виявляє подиву гідні намагання, для того щоб побачити Ісуса. Макроструктура тексту дозволяє зупинитись на кількох важливих характеристиках особи Закхея, через окремі деталі, яких  Лука майстерно підкреслює фундаментальні ідеї свого Євангелія.
 Повідомленням про те, ким був Закхей (був головою над митарями й був багатий – в. 2), та пізнішою згадкою у в. 7 (до чоловіка грішника зайшов у гостину) Лука підкреслює, що твір, який ми тримаємо в руках – Євангеліє  для відкинутих (митарів та грішників).
            Згадкою  у в. 3 про внутрішній світ Закхея, – його бажання, прагнення, та намагання побачити Хто є Ісус (він бажав (дослівно «шукав») бачити Ісуса, хто Він такий), автор підкреслює не вистачальність багатства Закхея для Його щастя – навіть навпаки, спосіб реалізації цього бажання (побіг він наперед, виліз насикомор, щоб подивитися на нього, бо Ісус мавпроходити тудою), підкреслює його силу, та факт, що жодні людські думки стосовно його дивної поведінки, – яка аж ніяк не пасувала для людини з його статусом, – не були для нього перешкодою.
         Особливим підтекстом для Луки, служить результат пошуку Закхея – Лука демонструє, що він не був марним. Добра воля Закхея насправді стає причино для того, щоб Господь знайшов Закхея, бо це властиво Він є Той Хто прийшов «шукати і спасти те, що загинуло – в. 10».
            Найновіші дослідження структури Євангелія від Луки, які покликані виявити наративні техніки автора, свідчать про те, що справжнім ініціатором зустрічі був Ісус – Лука нейтрально представляє предмет справи, залишаючи відповідальність дійовим особам самим виразити свої відчуття, відкриваючи днище їхніх сердець, їхніх страждань, їхньої убогості, та їхнього покаяння.[4] 
            Текст  також показує, що запрошення Ісуса є замало – потрібна відповідь, яка дозволила Ісусові назвати Закхея «сином Авраама»: незважаючи на популярні враження про нього, Закхей мав право пізнати Господа, і виявився вірним сином Авраама, на противагу тим, хто постійно заявляв про  свої претензії слідувати слідами Патріарха.[5] 
         Таким чином перикопа 19:1 – 10, інтегральною частиною котрої є текст 19:2 – 4 показує, як голова над митарями Закхей фігурує відразу в трьох основних темах Луки: проблемі багатих і її вирішенні, ототожненні Ісуса з «грішниками», та в демонстрації віри, яка дозволяє пізнати в Ісусі Господа, і в результаті отримати нове життя.[6]
            Сучасний контекст (що означає ця подія для нас сьогодні).
            Життя у світі завжди ставило людині безліч бар’єрів для безпосередньої зустрічі з Богом. Життя сучасної людини створює таких перешкод ще більше, ніж будь-коли. В одних випадках це пояснюється надзвичайним темпом життя, постійним бігом, занятістю, в інших – статусом людини, її оточенням, зв’язками, заняттями, які не сприяють, а то і прямо перешкоджають, зустрічі і перебуванню з Христом. Життя в такому темпі пробігає дуже швидко і непомітно, і так само непомітно ми «маліємо», стаємо духовно здрібнілими і нікчемними. Поступово ми втрачаємо духовні сили, орієнтацію в житті, мир душі – стаємо, як Закхей, «малими». Серед цього зубожіння нам не допомагають ані становище, ані матеріальне багатство, і в душі зроджується відчуття пустки, яку треба чимось заповнити.
            Люди намагаються заповнити цю пустку по-різному, та більшість таких спроб приречені на невдачу зі самого початку, бо допомогти нам може лише Господь. Потрібно лише зважитися приступити до Нього, знехтувавши усіма умовностями, що зупиняють нас на цьому шляху: неоправданим соромом, пихою, гонором, репутацією серед людей, так я це зробив Закхей. Такий «прорив» до Господа необхідний для нашого єства, для наповнення життя новим і справжнім змістом.
            Одна важлива деталь: Закхей шукає побачити Ісуса. Подібне бажання побачити Господа лицем в лице зустрічаємо в Мойсея у книзі Виходу (Вих 33). Тоді таке бажання було надмірним навіть для вибраного і праведного Мойсея. Однак з приходом Христа ми всі отримали можливість, навіть незважаючи на нашу гріховність і негідність, оглядати обличчя Бога у Його Сині: хто бачив мене, той бачив Отця... Я в Отці і Отець у мені є (Йо 14:9 – 10). Саме для цього Ісус спілкується з блудницями, їсть і п’є з митарями і грішниками (Лк 5:30), такими як Закхей.
            Псалмопівець Старого Завіту сказав фразу, що підсумовує весь релігійний досвід Ізраїлю і людства на загал: Приступіть до Нього і просвітіться, і лиця ваші не постидаються (Пс 33:6). Ізраїль, будучи ще навіть не народом, а маленьким родово-племінним утворенням, найбільш «малим» з усіх народів, був покликаний стати перед лицем Господнім, отримати від нього світло, і вирости у великий народ. Вся його історія показує, що світло лиця Господнього,  яке шукав бачити Закхей, усуває сором і негідність, дає силу і повноту життя. В історії Церкви безліч людей, які зважилися на таку зустріч, доклали до неї зусиль, досвідчили її життєдайну силу і відкрили для себе нове життя.
            Прагматичний аналіз  Лк 19:9 – 10
            Ситуаційний контекст (що означала подія для сучасників Луки).
            Текст Лк 19:9 – 10 виконує подвійну роль: в.9 підсумовує розповідь про зустріч Ісуа з Закхеєм, а в.10 доповнюючи підсумок висловлений у в. 9, служить як узагальнюючий підсумок Євангелія від Луки в цілому, і тому по праву також може називатися «Євангелієм в Євангелії». Слова сказані в домі митаря Закхея, можна вважати ключовим висловлюванням, яким Лука окреслює сотеріологічну місію Ісуса.[7] В Старому Завіті тільки Бога називали Спасителем, а коли пророки говорили про прихід Месіїї, то згадували тільки про спасительні добра, які Він принесе (Іс 49:6; Зах 9:9). Лука натомість застосовує цей титул як до Бога Отця (1:47) так і до Христа  (2:11) – через прихід якого відкривається нова епоха в історії спасіння, що особливо підкреслює слово «simeron» (сьогодні) –  Лк 19:9: це час сповнення проголошень старозавітних пророків, та час реалізації Божого плану спасіння (Лк 4:21; 5:26; 19:9).[8] 
         Переважна більшість євреїв вірили, що спасіння належить всім ізраїльтянам, як нащадкам Авраама, крім тих, які були виключені з спільноти Божого народу через якісь великі гріхи. Проте в писаннях пророків, а зокрема в Єз 34 звучить думка, що оскільки «пастирі Ізраїлю пасуть самих себе, то вівці розсипались без пастуха і стали здобиччю польових звірів…і тепер ніхто їх не шукає (вв. 2, 5, 6)». Через це Бог каже, що «сам я буду дбати за моїх овець і буду їх доглядати…котре запропастилось, я відшукаю, котре відлучилось, заверну; поранене перев'яжу, недуже підсилю… Я буду їх пасти по правді (вв. 12:16)».[9] В тексті 19:9 – 10,  Лука підкреслює, що в Ісусі Бог прийшов «шукати і спасти те, що загинуло (Лк 19:10)», щоб здійснилося те, про що йде мова в пророцтві Єзекиїла 34.
            Весь твір Луки є свідченням, що Ісус є Спаситель світу: самарян (9:51 – 56 – царство Боже не закрите для самарян; 10:30 – 36 – притча про милосердного самарянина; 17:11 – 19 один з десяти, який повернувся щоб подякувати за зцілення, був самарянин), язичників (4:25 – 27 – вдова з Сарепти Сидонської та сирієць Нааман є добрі приклади; 7:9 – віра римського сотника; 13:29 – язичники увійдуть в Царство), бідних (2:24 –  убога жертва Марії; 6:20 – блаженні вбогі; 7:22 – бідним звіщається добра Новина; 16:19 – 31 – притча про вбогого Лазаря), грішників та тих, котрими всі погорджують (7:36 – 50 – грішниця помазує ноги в домі Симона фарисея; 19:1 – 10 – Ісус заходить в дім Закхея; три притчі 15 глави, серед котрих унікальний приклад милосердя в притчі про блудного сина; 23:43 – розкаяний розбійник).
            З поміж усіх євангелистів Лука найбільше вказує на  Божу любов, яка переходить будь які кордони вибудувані людьми.[10]  Благовістуючи убогим пастухам про народження Ісуса, ангел Господній сказав їм: «Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, Він же Христос Господь (2:11)». «Спаситель вам», – тобто всім хто цього потребує, щоб всяка плоть могла побачити спасіння Господнє (пор. Лк 3:4 – 6). Як це спасіння торкнулося Закхея, Лука, підсумовуючи зустріч Ісуса з Закхеєм,  показує в 19:9 – 10.
         Через опис події, яка сталася в Єрихоні,  Лука демонструє, що Ісус прийшов для того щоб творити саме такі зцілення (душ і тілес), та принести саме таке життя. Внаслідок того, що ніхто не любив Закхея через його рід діяльності, людей очевидно могло шокувати, що з мільйонів жителів міста які жили там вже кілька тисяч років поспіль, тільки один був названий на імʼя (Юдеї вважали, що назвати людину по імені може тільки пророк[11]); вражаючим було і покаяння Закхея – він готовий віддати половину свого майна, і вчетверо повернути всім покривдженим.[12] 
         Сучасники Ісуса стояли перед великим викликом: діяльність та слова Ісуса свідчили, що Він унаочнює те, що Бог в різний спосіб та багатьма способами робить від моменту гріхопадіння Адама – шукає те, що загинуло – те, яке без Нього не має жодних шансів на життя. Відповісти на цей виклик, означало визнати, що спасіння не можна осягнути тільки виконанням заповідей (як навчали фарисеї, та які разом з іншими «праведниками» шемрали, що Ісус «до чоловіка грішника зайшов у гостину»), його можна прийняти як великий та щедрий дар від Ісуса – дар, на який ти абсолютно не заслуговуєш (Закхей чудовий приклад для цього). Тільки для цього потрібно відважитися на дві речі – визнати в Ісусі когось більшого ніж просто людину та навіть пророка, та поглянувши у своє серце понад приписи закону, визнати себе грішником, який потребує спасіння, яке пропонує Ісус.  Щоб це сталося, потрібно також мужності і маленького кроку назустріч, який зробив Закхей.  
            Сучасний контекст (що означає ця подія для нас сьогодні).
         Текст який міститься в Лк 19:9 – 10 є Доброю Новиною, та запевненням про надзвичайну вартість кожної людини перед Богом. В посланні до Римлян, Св. Ап. Павло констатуючи сумне становище людського роду, разом з тим вказує на його прикрий та жалюгідний стан, особливо відчутний тоді, коли людина хоче сама бути мірилом всього, та є відірвана від Джерела Життя: «Всі бо згрішили й позбавлені слави Божої… створіння було підпорядковане суєті не добровільно… все створіння разом понині стогне і разом страждає у тяжких муках (3:23; 8:20; 8:22)». Цими словами стверджується прикрий факт, що відколи людина пішла своїми дорогами, та відійшла від Бога, – вона потребує спасіння. Про те, що це спасіння, визволення та відновлення є можливе для кожної людини, урочисто проголошує цілий Новий Завіт – як писемний запис Церквою Одкровення в Ісусі Христі, так і Новий Союз у крові Христа (пор. Лк 22:20), Ним самим встановлений, та який Церква постійно за наказом Ісуса Творить на Його спомин, та до котрого після покаяння  через таїнства Хрещення та Миропомазання всіх запрошує, щоб стати новим створінням (пор. 2 Кор 5:17).          
«В Христі й через Христа в усю повноту Бог об’явився людству й остаточно наблизився до нього. В Христі й через Христа одночасно й людина досягла свого повного усвідомлення своєї гідності, своєї піднеслості, потойбічної вартості своєї природи, сенсу свого буття…Ісус Христос є сталим початком і незмінним осередком того Послаництва, яке сам Бог спрямував до людини. В тому послаництві ми всі мусимо брати участь, мусимо зосередити на ньому всі наші сили, його ж бо людство нашої епохи потребує більш як будь-коли досі. Якщо виглядає, що за сучасної епохи Послаництво те натрапляє на більший, ніж будь-коли досі, спротив, то ця обставина також і те засвідчує, воно ще більш потрібне й, незважаючи на спротив – більш очікуване, ніж будь-коли», – писав на початку свого понтифікату великий Папа Св. Іван Павло II.[13]
            Вся Біблійна історія спасіння – історія пошуку: вона починається з трагічного моменту гріхопадіння в Бт 3. Історична ціль цього пошуку міститься в ліквідації зла, яке приніс гріх.[14] Слово Боже засвідчує, що світ, який відпав від Бога внаслідок гріхопадіння, Бог хоче обдарувати спасінням від того самого моменту коли трапився цей прикрий розрив людини з Богом (пор. Бт 3:15). Серед трьох обітниць, які Господь дав Авраамові, є також обітниця Спасителя (в тобі благословляться всі племена землі – Бт 12:3; пор. Гал 3:8, 16). Бог Біблії, це Бог, який шукає людину.
            Найбільш яскраво це виражено в житті Ісуса Христа. Все Його життя підпорядковане схемі пошуку. Ціль Його життя – забезпечення спасіння людини. Все це вже є виражене в самому імені Ісуса: «ти ж даси Йому ймення Ісус, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів (Мт 1: 21)».[15] Євангелія розповідають, яку ціну заплатив Ісус, щоб це спасіння сталося дійсністю для кожної людини. Його місія була не просто в тому щоб постраждати  і померти, але щоб в такий спосіб знайти і визволити «заблукану вівцю». Лука розповідає, що його «прихід, щоб провести час з грішниками», пізніше перетворюється в «прихід, щоб померти з розбійниками; ціль в обох випадках та сама: Син Чоловічий прийшов шукати і спасти, те, що загинуло.[16]
            Місія Церкви сьогодні – іти до всіх тих які стоять на порозі загибелі, або й в очах  суспільного загалу вже виглядають як ті, в яких давно загинуло все, що дає людині право називатися людиною. Іти для того, щоб розповісти про Сина Божого, який задля нас став Сином Людським, «був умер ради наших гріхів за Писанням, і що Він був похований, і що третього дня Він воскрес за Писанням (1 Кор 15:3 – 4)», і перемігши царство гріха і смерті дарує нам нове життя, – яке щоб отримати не вимагає надзвичайних зусиль – а тільки зречення всього того старого, яке було причиною погибелі, та віри в Ісуса та силу Його спасіння.   


[1] R. A. CulppeperThe Gospel of Luke, NIB, vol. IX357
[2] R. J. CarrisThe Gospel according  to Luke, NJBC, vol. 43, Bangalore 2002, 159 – 162
[3] R. A. CulppeperThe Gospel of Luke, NIB, vol. IX, 357 Детальнішу інформацію  про місця з богословськими паралелями для Лк 19, 1 – 10 можна знайти в  J.AFitzmyerS.JThe Gospel According to Luke(AncB 28 – 28A ) tII;  FBCraddok,LukeHarpers Bible Commentary, . JLMays (ed.)San Francisco, 1988, 1037;  F.BCraddokLukeInterpretationa Bible commentary for teaching and preaching,Lousville, 1990, 218 – 220
[4] F. BovonLuke the Theologian. Fifty-five Years of Research (1950–2005), Waco 2005, 503
[5] D. L. BockLuke. BECNT 3B, 2 / II, 1513
[6] Н. Т. РайтЛука, 207
[7] JCzerskiKsięgi Narracyjne Nowego Testamentu, 254
[8] ibid – 255
[9] К. Кинер, БКИК, Ч. 2 Новый Завет, 199
[10] W. BarclayThe Gospel of Luke, DSBS, 5 – 6
[11] К. Кинер, БКИК, Ч.2 Новый Завет, 199
[12] Н. Т. РайтЛука, 207 – 208
[13] Енцикліка Redemptor Hominis, 11
[14] LRyken, JC. Wilhoit, TLongman III (gen. eds), CDuriez, DPenney, D. G. Reid(consulteditors), Dictionary of biblical imagery, InterVarsity Press, 1998, 692
[15] ibid – 692
[16] Н. Т. РайтЛука, 208


пʼятниця, 1 лютого 2019 р.

Зцілення сліпого (Лк 18:35 - 43).

І як він наближався до Єрихону, один сліпий сидів край дороги й просив милостині. 36. Почувши, що народ іде мимо, він спитався, що б воно могло бути. 37. Йому сказали, що це Ісус Назарянин проходить. 38. І він почав голосно кричати: «Ісусе, Сину Давидів, змилуйся надо мною!» 39. Ті, що йшли попереду, сварилися на нього, щоб замовчав, та він кричав ще дужче: «Сину Давидів, змилуйся надо мною!» 40. Ісус зупинився і звелів привести його до себе. І коли той наблизився до нього, спитав: 41. «Що хочеш, щоб я зробив тобі?» «Господи», - сказав той, - «щоб я прозрів!» 42. Ісус сказав до нього: «Прозри! Віра твоя спасла тебе.» 43. І вмить прозрів той і пішов за Ісусом, славлячи Бога. І ввесь народ, побачивши те, віддав хвалу Богові.
Кожна неділя в Літургійному календарі є повторенням Пасхи – святкуванням перемоги Ісуса над дияволом, Життя над смертю і тлінням. Відтак кожен Євангельський уривок є свідченням того, як нове життя, яке Ісус приносить у світ, знаходить свій відгук або спротив у серцях окремих людей; розповіддю про те, як мале зерно Божого царства, сіється в ріллю людських сердець й приносить плід, або назавжди гине у ньому.
В цю неділю часом читають т. зв. рядове Євангеліє 31-ї неділі після П'ятидесятниці, яке містить розповідь з  Лк 18:35–43. Саме про цей уривок, хочу сказати кілька слів.
Четвертий (останній з черги) уривок про чудесне зцілення сліпого в часі подорожі Ісуса до Єрусалиму (13:10–17; 14:1–6; 17:11–19), має особливе значення та стратегічне розміщення в контексті  богослов’я Євангелія від Луки: текст нав’язує лінії до попередніх та наступних уривків, щоб підкреслити унікальність постаті Христа, спасіння, яке Він дарує та дуже різні відповіді на великі Божі дари. Це чудо – єдине такого роду в Луки[1].
Зцілення сліпого – перша з двох подій у Єрихоні:  в Лк 18:35–43 ми чуємо смиренний крик про милосердя, який є частиною благання про спасіння, а в Лк 19:1 – 10  зображено Закхея як «модель відповіді» на дар спасіння: радість і великодушне служіння іншим. Лука підкреслює, що обидві зміни, які торкнулися двох цілком різних осіб,  є наслідком спасіння, яке дарує Христос (18:42; 19:9).
По друге. Уривок творить паралель до разючої відсутності розуміння учнів  (18: 31–34): апостоли сліпі до Божого плану так, як жебрак був фізично сліпий. Для обох сторін виходом з цієї дилеми є довіра до Ісуса та Його обітниць. 
По третє. Поведінка сліпого різко контрастує з поведінкою багатого юнака (Лк 18:18–30). Багатий молодий чоловік має все і може бачити, хоча в дійсності є сліпий. Сліпий чоловік не має нічого та є сліпим доти, поки не довірить себе Ісусові, й тоді отримує все. Цей обмежений чоловік робить перше прилюдне та пряме визнання Ісуса як Месії. Парадоксальним чином це відбувається тоді, коли Ісус наближається до Єрусалиму. На прикладі цих двох людей, Лука на практичному рівні підсумовує реакції на Ісуса в своєму Євангелії: багатий відходить з нічим та сумує через своє багатство; жебрак відходить славлячи Бога через радість відкритих очей та отримане спасіння.   
Хто має доступ до Божого благословення та Його спасенної сили? Той хто визнає потребу Божого милосердя. Хто є багатий перед Богом? Той хто іде з вірою за Ісусом. Божі скарби приходять до нас – через наше довір’я до Нього. Повна переміна ситуації сліпого чоловіка є ілюстрацією до тексту в Лк 18:28–30 (Тоді Петро промовив: «Ось ми покинули, що в нас було, і пішли за тобою.» 29. Ісус сказав їм: «Істинно кажу вам: Нема такого, що кинув би дім чи жінку, чи братів, чи дітей задля Божого Царства, 30. і не отримав би багато більше за цього часу, а в наступнім віці життя вічне.»).
Благання сліпого чоловіка також творить  паралель до смиренної залежності митаря в Лк 18:9–14.
 Відкриття очей сліпим, показує наявність останніх часів, в яких Бог через Свого Сина починає переображувати світ (4:18; 7:22) й що сьогодні продовжує робити Церква Його Силою і в Його імені, аж доки Він не прийде. Однак, як тоді так і тепер, для звільнення від духовної сліпоти потрібна відповідь віри.
Зцілення сліпого є виявом прихильності та милосердя Ісуса до убогих та відкинутих. Виявляти співчуття Ісус продовжує навіть тоді, коли тиск офіційної влади відносно Його особи стає просто не стерпний. Тоді, коли багато людей відійшли б на бік чи сховалися, – Він не перестає служити. Звідси, співчуття Ісуса та духовна чутливість убогих та відкинутих, – є двома ключовими темами Луки. Цей Євангелист промовляє просто і зрозуміло: "Ісус з Назарету є обіцяний Месія з роду Давида, який творить діла «есхатону» (останніх часів) для всіх, хто готовий їх прийняти через відповідь віри". Його служіння стає причиною прослави та хвали Бога. Єрусалим близько, але Ісус продовжує служити. Лука запрошує: "Дивись Хто є Ісус так, як це зробив сліпий чоловік! Зір – це насамперед справа серця, а не просто очей…".
Ми, які носимо в собі нове  життя Ісуса, й тому називаємо себе християнами, повинні наслідувати нашого Господа...
Бог хоче встановити Своє Царство в серці кожної людини, а тому й на всій землі, зокрема на нашій рідній Україні. Він продовжує щедро сіяти Своє Слово (пор. Мк 4:1–20), яке є живе та діяльне (пор. Євр 4:12). Однак, "Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе" (Йо 12:24).
 Бог хоче звільнити нас від внутрішньої сліпоти, але для цього наше бажання бачити світ Божими очима, повинно виявлятися через внутрішнє очищення, яке Євангеліє називає покаянням.
Тепер переживаємо особливий час – час народження нових людей, а тому і нового суспільства. Важливо тільки не боятися! Не боятися – труду, зусиль, терпіння, жертви. Св. Павло, в 15-й главі Першого послання до Коринтян, яке екзегети називають Євангелієм Воскресіння, до перших християн говорить слова, які є дуже актуальні у наш час: "Мої любі сестри і брати, будьте тверді, непохитні, визначайтесь у ділі Господнім повсякчасно та знайте, що труд ваш у Господі не марний" (1 Кор 15:58).



[1] Роздуми над цим недільним уривком основані на коментарі Bock, Darrell L.: Luke Volume 2: 9:51-24:53. Grand Rapids, Mich.: Baker Books, 1996 (Baker Exegetical Commentary on the New Testament) p. 1500 – 1512.