субота, 24 грудня 2011 р.

Двадцять восьма неділя після П'ятидесятниці (Лк 14, 15 - 24) - Притча про великий бенкет.


Уривок, який читаємо в цю неділю, замикає серію повчань Ісуса в Лк 14, 1 – 24, які можна окреслити як своєрідні уроки з етики Божого Царства: спочатку розповідь про суботнє зцілення хворого на водянку містить заклик завжди чинити діла милосердя (Лк 14, 1 – 6), потім в кількох притчах Ісус повчає про смирення та гостинність (Лк 14, 7 – 14), відтак вкінці притчею про велику гостину, дає образний опис втраченої можливості та демонструє унікальність Божої благодаті (Лк 14, 15 – 24).
Притча промовисто прозора: господар представляє Бога – Його милосердя й доброта свідчать, що Бог з постійною великодушністю запрошує людей до Царства, проте настане день коли запрошення буде анульовано й вже буде пізно відповідати на нього; гості, які відмовилися прийти – тих хто відкинув заклик Царства, а друга група символізує людей, які відповіли на заклик. Їх низький соціальний статус вказує на те, що великодушність Бога аж ніяк не обмежується прийнятими в соціумі рамками, та що Він поширює Своє запрошення на відкинутих цього світу. Бенкет – добре відомий в юдаїзмі образ радощів та тріумфу, який чекає на Божий народ в кінці часів. Слуги відіграють службову роль, хоч пізніше могли означати людей, які проповідують Боже Слово.
Найбільш не звичайним в цій притчі – одностайна відмова гостей на запрошення. Причини відмовок виглядають доволі смішно й не переконливо з огляду на факт, хто є Той хто запрошує. Очевидно, що цим Ісус демонструє наскільки абсурдним виглядає любий повід, через який людина відкидає заклик / запрошення Бога увійти в Його Царство. 
Найбільш дивним та водночас тривожним є наступний факт – ніхто з гостей не тримався осторонь через якийсь гріх; вони просто вибачилися.  Інші віддали б що завгодно, тільки щоб мати  можливість, яку ці відхилили… Вибачення часто є смертельними речами. Вони отруюють християнське життя, тому що блокують стежки до справжнього віросповідання та прощення, як рівно ж позбавляють віру її життєздатності.   Найбільш небезпечними вибаченнями є ті – через які ми обдурюємо самі себе. Однією з найбільш непізнаваних характеристик вибачень є та, що вони обвинувачують кожного з нас так само як і вибачають, – оскільки вони відкривають наші справжні пріоритети; вибачення, які пропонуємо іншим – відкривають діяльність та зацікавлення, які для нас мають більшу важливість. Тільки той хто наважується поставити набік свої вибачення може колись пережити радість віросповідання, мир прощення та трепет життя вірою.
 Господь приготовив гостину, й ми є запрошені на неї!

1 коментар:

  1. Найбільш небезпечними вибаченнями є ті, через які ми обдурюємо самі себе - можете прокоментувати детальніше або навести приклад, отче?

    ВідповістиВидалити