пʼятниця, 27 квітня 2018 р.

Неділя Розслабленого (Йо 5:1-18).

По тому було свято юдейське, тож Ісус прибув до Єрусалиму. 2. А є в Єрусалимі при Овечих воротах купелеве місце, по-єврейському воно зветься Витесда, що має п'ять критих переходів. 3. Лежала в них сила недужих, сліпих, кривих, усохлих, які чекали, коли то зрушиться вода: 4. ангел бо Господній сходив час від часу в купелеве місце та й заколочував воду, і хто, отже, перший поринав по тому, як вода заколочувалася, то одужував, - хоч яка б там була його хвороба. 5. Один чоловік там був, що нездужав тридцять і вісім років. 6. Побачив Ісус, що він лежить, а довідавшися, що було воно вже дуже довго, каже до нього: «Бажаєш одужати?» 7. «Не маю нікого, пане, - одрікає йому недужий, - хто б мене, коли ото вода зрушиться, та й спустив у купіль: бо ось тільки я прийду, а вже інший передо мною поринає.» 8. Мовить Ісус до нього: «Устань, візьми ложе твоє і ходи!» 9. Відразу ж і одужав той чоловік, і взяв ложе своє і почав ходити.
Був же той день - субота. 10. Юдеї і кажуть до одужалого: «Субота адже ж! Не личить тобі ложе носити!» 11. А той їм у відповідь: «Візьми ложе твоє і ходи, - сказав мені, хто мене оздоровив.» 12. Спитали його: «Хто він - той, що сказав тобі: Візьми і ходи?» 13. Та одужалий не знав, хто він, бо Ісус зник у натовпі, що юрмився на тому місці. 14. Щойно потім знайшов його Ісус у храмі й мовив до нього: «Оце ти видужав, - тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталось.» 15. Чоловік пішов і оповів юдеям, мовляв, той, хто його оздоровив, - Ісус. 16. Ось тому й переслідували юдеї Ісуса: вчинив бо він те в суботу. 17. А Ісус їм відрік: «Отець мій творить аж по сю пору, тож і я творю.» 18. За те ж юдеї ще дужче заповзялися, щоб убити його - не тільки за те, що суботу порушував, а й за те, що Бога своїм Отцем називав, робивши себе рівним Богові.
            Якщо спробувати одним реченням окреслити свідчення євангелиста Йоана то його можна назвати "богословом нового творіння" - від самого початку і до кінця Йоан, з очевидним відсиланням до Бт 1:1, говорить про нове творіння, яке відбувається в Христі Ісусі[i]. В 20 главі (1-й та 19-й вірші) євангелист повторює це твердження, підкреслюючи, що Пасха (Воскресіння) звершилася в перший день тижня. А оскільки Воскресіння відбувається в перший день тижня - це є початок нового творіння. В п'ятницю (6-й день) Ісус стоїть перед Пилатом, який каже "Це чоловік" (19:5) - натяк на сотворення людини в 6-й день. На хресті Ісус завершує працю, яку Йому доручив Отець словами "Звершилося - Τετέλεσται (19:30)" - завершення самого творіння. Далі йде, як у Бутті, день спокою / відпочинку - день суботній (19:31), а потім, ще в темноті, Марія приходить на гріб в перший день тижня. Йоан хоче показати, що суспільне служіння Ісуса (три роки) - завершення первісного творіння; Воскресіння - початок Нового Творіння. Для цього, щоб пояснити читачеві, як відбувається це завершення первісного творіння й починається нове творіння Йоан, хоче щоб читач слідував певному порядкові  знамень - чудес. Чуда в своєму євангелії Йоан називає знаками, - оскільки вони вказують усім хто їх бачить на Бога присутнього в Ісусі. З поміж численних чудес / знаків, які учинив Ісус (пор. Йо 20:30-31) Йоан відбирає тільки кілька, але їх число є символічне.
1.Перше чудо Ісуса у Кані Галилейській (2:1-12);
2.Оздоровлення сина цісарського урядовця (4:43-54);
3.Оздоровлення недужого при Витезді (5:1-15);
4.Ісус помножує хліби (6,1-15) та ходить по воді (6:16-21);
5.Чудесне оздоровлення сліпонародженого (9:1-49);
6.Воскресіння Лазаря (11:1-44);
7.Розп'яття Ісуса (19)
            8. Воскресіння описане в Йо 20 є початком нового творіння.
           

пʼятниця, 20 квітня 2018 р.

Коментар на Євангеліє неділі Мироносиць (Мк 15:42-16:8).

Коли настав уже вечір, - тому що була це п'ятниця, тобто перед суботою, 43. - Йосиф Ариматейський, поважний радник, що й сам очікував Божого Царства, прибув і, сміливо ввійшовши до Пилата, попросив тіло Ісуса. 44. Пилат же здивувався, що вже вмер; і прикликавши сотника, спитав його, чи давно помер. 45. Довідавшись від сотника, він видав Йосифові тіло; 46 . а Йосиф, купивши полотно, зняв його, обгорнув полотном і поклав його у гробі, що був висічений у скелі; потім прикотив камінь до входу гробу; 47. Марія ж Магдалина й Марія, мати Йосифа, дивились, де його покладено. 16, 1 . Якже минула субота, Марія Магдалина, Марія, мати Якова, та Саломія купили пахощів, щоб піти та намастити його. 2. Рано-вранці, першого дня тижня, прийшли вони до гробу, як сходило сонце, 3. та й говорили між собою: «Хто нам відкотить камінь від входу до гробу?» 4. Але поглянувши, побачили, що камінь був відвалений, - був бо дуже великий. 5. Увійшовши до гробу, побачили юнака, що сидів праворуч, одягнений у білу одежу, - і вжахнулись. 6. А він до них промовив: «Не жахайтеся! Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп'ятого Він воскрес, його нема тут. Ось місце, де його були поклали. 7. Але йдіть, скажіть його учням та Петрові, що випередить вас у Галилеї: там його побачите, як він сказав вам.» 8. І вони, вийшовши, втекли від гробу, бо жах і трепет огорнув їх, і нікому нічого не сказали, бо боялися.
            Сьогодні можна спостерігати досить дивні тенденції, котрі знайомлять нас із "творчістю" багатьох псевдо-науковців, які наслідуючи моду започатковану ще в епоху Просвітництва, оспорюють історичність смерті, погребення та воскресіння Ісуса Христа. Формат цього допису не дозволяє проаналізувати всі ці чудернацькі теорії та гіпотези, які більше говорять про їх авторів, ніж про засновника християнства, й тому обмежуся тільки окремими узагальненими тезами та твердженнями.
            Текст Євангелії від Мк 15:42-16:8, який читаємо в третю неділю після Пасхи, містить дуже важливі твердження, котрі відкривають перед кожним глибину любові Бога до людини, яку, поміж численними свідченнями впродовж історії існування людства, в особливий та унікальний спосіб, Господь виявив через воплочення, життя, смерть, погребення та воскресіння Ісуса з Назарету. Саме події пов'язані з життям, смертю, погребенням та воскресінням Ісуса, піддавалися найбільшим нападам та критиці всіх тих, котрі поставали перед фактом унікального ставлення Бога до людини. Якщо всі науковці розуміли, що заперечувати історичність життя Ісуса Христа є просто неможливо, - з огляду на численні об'єктивні історичні факти, - то частина дослідників, під впливом тоталітарних ідеологем просвітництва, ніяк не могла змиритися з фактами смерті та погребення Ісуса. Реальність Божої любові в смерті та погребенні Ісуса Христа, шокувала й ставала таким викликом, який за законами діалектики, мав спонукати всіх, хто поставав перед фактами цих подій, до відповіді віри, навернення, й готовності вручити своє життя тому, кого Новий Завіт радісно називає Господом. Оскільки чесність для багатьох дослідників Писання обходилася б надто дорого, - потрібно ж було повністю перебудовувати своє відношення до особи Христа, - то деякі з них час від часу нагадували про себе в не надто науковий, проте досить галасливий та ефективний спосіб - проголошуючи численні псевдо сенсації стосовно смерті та погребення Ісуса (які нібито насправді не відбулися). Ці любителі людської слави докладали максимум зусиль, щоб витворювати різні конспіративні теорії, про те, що Церква щось приховує та перекручує. Прекрасний аналіз всіляких гіпотез, які мають відношення до смерті, погребення та Воскресіння Ісуса зроблений Крейгом Евансом та Ніколасом Томом Райтом в їхній спільній книжці "Ісус: останні дні. Що відбулося насправді". В цій та інших книгах вище названих авторів читач знайде об'єктивні висновки сучасних біблійних досліджень на цю тему[i]. Натомість в цей Пасхальний час дозволю собі присвятити трохи більше уваги унікальному фактові Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа.
            Протягом століть з'являлися теорії, за допомогою котрих намагалися пояснити Воскресіння Ісуса. Серед найголовніших вартує згадати ті, які в одній з своїх чудових книг наводить та аналізує Брюс Мецгер[ii].
1).Учні викрали тіло Ісуса, а потім сказали, що він воскрес із мертвих. Найстарша з скептичних гіпотез (Мт 28:12-15). Однак зараз навіть невіруючі погоджуються, що такий етично чистий рух, як християнство, не міг бути заснований на свідомому обмані учнів.
2). Римляни, або юдеї переклали тіло в інше місце, а учні помилково вирішили, що Ісус воскрес. Однак у цьому випадку римлянам, або юдеям було б легко спростувати заяви учнів, представивши тіло Ісуса. Однак тіла не представили: ймовірно тому, що не могли його представити.
3). В Пасхальний ранок жінки переплутали гробницю. Ця теорія не правдоподібна як в психологічному, так і в історичному плані. По-перше, трьома днями раніше вони бачили, куди поклали Ісуса (Мт 27:61; Мк 15:47; Лк 23:55). По-друге, такого роду помилка не пройшла б непоміченою: або друзі, або вороги на неї б вказали.
4). В учнів були галюцинації, які переконали їх, що Ісус живий. Проти цієї версії є два вирішальні заперечення. По-перше, вона не пояснює порожню гробницю (факт, згадуваний всіма чотирма Євангеліями). По-друге, в учнів був відсутній психологічний нахил до таких галюцинацій. Вони були дуже далекі від сподівань на воскресіння: згідно Євангелій, вперше почувши про воскресіння, вони проявили здивування і навіть скептицизм (Мт 28:17; Мк 16:11-14; Лк 24:11, 25, 37-38; Йо 20:25). Крім того, можливість галюцинацій тим менша, чим більше число людей виступають в якості свідків. У даному випадку Воскреслого бачили різні групи людей, одна з яких становила понад 500 людей (1 Кор 15:6).
5). Бог дарував об'єктивне бачення учням, щоб переконати їх, що дух Ісуса пережив смерть. Вона менш образлива, ніж попередні, але теж незадовільна. По-перше, порожня гробниця як і раніше залишається непоясненою. По-друге, ця теорія ігнорує реальний характер віри перших учнів. Ті хто бачили воскреслого Христа не просто вірили, що Його дух живий: вони були переконані, що Він вcтав із гробу. Воскресіння для них було не просто ілюстрацією духовного відродження, але подією, яке призвела до порожньої гробниці. На відміну від античних містеріальних релігій з їх міфами про умираючих богів, котрі відображають щорічний рослинний цикл, ранні християни вірили: в часі Воскресіння тіло Ісуса змінилося: з тіла, що складається з плоті і крові, воно перетворилося на тіло духовне і не підвладне розкладу; причому дана зміна відбулася таким чином, що не залишилося ніяких слідів тіла тлінного, яке раніше поклали в гробницю.
            Проти тілесного воскресіння Ісуса Христа іноді висуваються два філософських заперечення:
1). "Воскресіння матеріального тіла не принципове для реальності перемоги Христа над смертю, а поява даної віри в Новому Завіті викликана ідеями, які слід вважати застарілими в світлі сучасного знання". Однак це безпідставне твердження ігнорує різницю між уявленням про безсмертя душі (добре відоме в античності) і абсолютно особливим християнським вченням про воскресіння мертвих, згідно з яким вічне життя отримає не  безтілесний дух, але цілісна особистість, яка складається з душі і тіла. Іншими словами, воскресіння може бути тільки тілесним.
2). "Просто неймовірно, що якийсь чоловік воскрес із мертвих". Однак в I столітті люди ставилися до таких речей не менш скептично, ніж в XXI столітті. Ранні християни, погодилися б, що говорити про воскресіння звичайної людини найвищою мірою сумнівно. Однак, Ісус не був просто людиною (нехай навіть дуже етичною і духовною). Ще під час свого суспільного служіння Ісус робив вкрай незвичайні вчинки, які відрізняли Його від інших людей. Тому можна сказати: неймовірно, що звичайна людина воскресне; та неймовірно, що така людина, яким був Ісус, не воскресла б. Важливо дотримуватися методологічної строгості. Якщо відділяти розповідь про воскресіння Ісуса Христа від розповіді про Його суспільне служіння і навчання, перед нами буде щось, що нагадує міф. Однак, якщо розглядати свідчення на користь Воскресіння разом з загальною картиною життя Ісуса і враженням, яке він справляв під час свого служіння, виникає цілісне оповідання. Через сім тижнів в часі П'ятидесятниці Петро проголосив: «Ісус воскрес, бо смерть «не могла Його втримати» (Ді 2:24).
            В контексті вищесказаного, важливо відзначити чотири дивовижні характеристики Євангельських розповідей про Воскресіння Ісуса, які також нерідко залишаються непоміченими.
а). В розповідях євангелистів відсутнє їхнє посилання на Писання; Лука згадує про те, що Ісус в дорозі до Емаусу пояснює учням Писання, але не наводить жодної конкретної цитати; це є доволі дивним, якщо взяти до уваги текст 1 Кор 15 в котрому вже присутня складна біблійна герменевтика; все це може вказувати, на те, що ці історії хоч і були пізніше записані, походять з найранішої усної традиції, яка зафіксувала їх саме в такому вигляді.
б). Очевидцями та свідками події є жінки, яких в античному суспільстві не вважали за достовірних свідків; пізніше, – коли настала потреба відстоювати віру в публічних дебатах, ми вже не знаходимо згадки про жінок в тій же ж 1 Кор 15; неймовірним є припущення, щоб спочатку з’явилася чоловіча версія (якщо брати до уваги сучасну хронологію постання новозавітних творів, то 1 Кор є написане раніше ніж Євангеліє від Марка), а потім, в міру її розвитку, туди увійшли й згадки про жінок; тут євангельські оповідання відображають найранішу традицію – хоча вона й могла бути записана пізніше.
в). Важливим є портрет Ісуса – описи вказують, на те що Ісус мав тіло (його могли сплутати з садівником; йшов та їв з учнями;), але також, що це тіло було переображене – Він міг проходити крізь закриті двері, його не завжди легко впізнати; не існує жодного прототипу цих описів, а виглядає так, що євангелісти описують таку реальність, для якої в них просто немає адекватних слів. 
г). В описах відсутня будь-яка надія на майбутнє, яка завжди згадується в інших новозавітних описах тоді, коли йде мова про воскресіння; Марко та інші євангелисти бачать подію, яка сталася тут і тепер: Ісус Воскрес із мертвих – значить Він є Месія, істинний Господь усього світу; звідси, перед нами, Його послідовниками, стоїть нове завдання – ми повинні стати Його благовісниками, щоб звістити про Його панування всьому світу; Ісус Воскрес – і тому новий світ вже почався, і тому всі ми вже не тільки очікуємо благ від цього нового світу, але й беремо участь у його здійсненні.[iii]
            Один богослов колись сказав, що весь текст Євангелія, який передує розповіді про Воскресіння Ісуса, є певною мірою обширним вступом до цієї унікальної події. І хоч головною темою трьох перших Євангелій (Мт, Мк, Лк) є Царство Боже, Ісус, який проголошував Царство Господа в першій половині I ст. включав Воскресіння в загальну картину своїх очікувань. Відтак в Євангелії від Марка весь матеріал, який відноситься до Воскресіння, можна розділити на чотири категорії[iv]:
а). Зцілення/воскресіння дочки начальника синагоги Яіра (Мк 5:21-43) - ціла розповідь пронизана словами, які мають відношення до пророцтв з книги Даниїла та розповіді про воскресіння самого Ісуса.
б). Заклик адресований до своїх послідовників: іди цією дорогою, віддай себе цьому Вчителеві, залиши усі привілеї і в майбутньому віці істинний Бог дасть тобі нове життя, нове Царство, нову родину (Мк 8:34-9:1; 9:43-48; 10:29-31). 
в). Майбутнє оправдання Ісуса: тричі в Євангелії від Марка, Ісус ясно пророкує не тільки про свою смерть, але і про своє воскресіння (Мк 8:31; 9:31; 10:33-34). 
г). Загадки: почувши про Ісуса, Ірод думає, що це Йоан, який воскрес із мертвих (Мк 6:14-16); після переображення Ісуса, сходячи з гори учні питають один одного, що означає "воскреснути з мертвих"(Мк 9:10).
            Крім вище наведених категорій текстів, євангельська традиція містить ще один уривок про воскресіння, який має надзвичайну вагу - це відповідь Ісуса на питання садукеїв: " Чи не тому ви помиляєтеся, що не знаєте Письма й Божої сили? 25. Бо як воскресають із мертвих, то ні женяться, ані заміж виходять, а будуть як ангели на небі. 26. А про мертвих - що вони воскреснуть - хіба ви не читали про той кущ в книзі Мойсея, як ото Бог сказав до нього: Я - Бог Авраама, Бог Ісаака й Бог Якова! 27. Він Бог не мертвих, а живих. Тож дуже ви помиляєтеся" (Мк 12:24-27). Цей та усі попередні тексти прямують до кульмінації в Мк 16:1-8. Пишучи про цю подію, яка як для нього самого, так і для інших євангелистів була серцем Євангелії про Ісуса, Марко представляє своєму читачеві інформацію, яка перевернула життя багатьох людей, поставивши їх перед фактом цієї унікальної події. Перикопа в Мк 16:1-8, містить інформацію євангелізаційного характеру. Насамперед Марко описує поведінку жінок, яка відображає поведінку всіх, хто знав Ісуса та був свідком Його Страстей (або чув про них). Дивним чином, незважаючи на численні слова самого Ісуса про Свої Страсті та Воскресіння ніхто «не чув» того, про що Він говорив; всі в дійсності були розгублені, що очевидно є зрозумілим: воскресіння вони сприймали, як подію, яку Бог обіцяє в кінці історії – тоді Він дасть оновлені тіла всім спочилим праведникам – починаючи від Авраама, Ісака та Якова, та закінчуючи останніми мучениками. Для сучасників Ісуса, – воскресіння було широкомасштабною подією, і ніхто не думав, що вбита людина може вийти з могили в оновленому тілі, тоді як в світі все залишиться так як було. Тому, Марко пише, що жінки не сподівалися знайти Ісуса Живого.
            Воскресіння є не очікуваною, але надзвичайно радісною несподіванкою. Тепер – жінкам, апостолам, учням  та всім читачам Євангелія потрібно тільки пригадати, що Страсті та Воскресіння були провіщені самим Ісусом.
«Не жахайтеся! Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп'ятого Він воскрес, його нема тут. Ось місце, де його були поклали (Мк 16, 6). Воскресіння Христове завжди було, є та буде центральною і головною подією християнства. Цей унікальний факт є не просто великим чудом, чудесним поверненням закатованого Вчителя до життя, а саме установчою подією християнства як такого. У словах ангела при гробі містяться три абсолютно фундаментальні істини християнства. Перша – це те, що Ісус, розп’ятий і померлий на хресті, воскрес із мертвих і смерть над ним більше не панує (Рим 6, 9). Друга істина та, що Христос – Живий (пор. Лк 24, 5) не просто у розумінні біологічного життя, а саме Живий з великої букви, як Творець і Джерело життя усього світу. Саме як такий Він воскрес із мертвих у силі Отця і оживив зі собою все людство і увесь світ. Справжнє значення Христового воскресіння для нас незмірно перевершує просто сам факт повернення до життя вбитого ворогами Ісуса з Назарету. Це подія есхатологічна, зміст і ефект якої є одноразовим і вічним: Христос воскрес не так, як воскресав Лазар (Йо 11:1-44), чи син вдови з Наїну (Мк 5:21-43). Його воскресіння – це входження у повноту належного Йому божественного буття і благодатне «розпромінення» цього буття на все творіння. По-третє, жінки-мироносиці шукають цього Живого, як розп'ятого "між мертвими" (як сказано в Луки 24:5). З огляду на есхатологічний контекст цієї сцени, приходить на гадку, що під мертвими слід розуміти не просто тих, котрі померли до Ісуса, а всіх людей світу, яких Він оживив. "У Ньому було життя, і життя було світлом людей. І світло в темряві сяє, і темрява Його не поглинуло" (Йоан 1:4-5). Ці слова найкраще підсумовують глибше значення цього уривку Луки, актуального і в наш час.
Часто ми, як ті жінки мироносиці, шукаємо Ісуса між померлими, тобто не довіряємо Його воскресінню, не до кінця усвідомлюємо унікальність цього факту та його наслідків для нашого власного життя. Якби ми усвідомлювали, що Господь безповоротно переміг диявола, гріх і смерть, вірили у те, що труднощі, терпіння і випробування тимчасові та безсилі проти християн, що Царство Боже вже панує між нами,  - тоді наше життя виглядало б цілком по-іншому.
            "Щоб стати свідком Воскресіння Ісуса потрібно відвалити камінь від очей та від серця. Жінки були першими, які прийшли оплакати Христа, в той час як апостоли стали першими, хто постраждав за Нього (св. Петро Хризолог). Світло Воскресіння подібне до ранішньої зорі: воно проганяє залишки нічної темряви (св. Августин) та переображує саму ніч (св. Беда). Воскресіння було явлене поступово - беручи під увагу слабкості тих, котрі першими дізналися про нього (св. Беда). У відповідності з древнім пророцтвом, почитання Воскресіння відмінило та сповнило почитання суботи як  Дня Господнього (Св. Атанасій Александрійський). Запечатана гробниця подібна до дівичого лона Марії, з якого Ісус народився у світ (св. Беда). Юнак, який зустрів жінок, є прообразом того стану в якому вірні воскреснуть до нового життя (св. Ізидор Севільський, св. Григорій Великий). В зображеннях хреста нам даний символ присутності Господа серед людей (Св. Йоан Дамаскин). Смертю Христос переміг смерть і дав людям можливість стати причасними до цієї перемоги (св. Августин); ті які приймають хрещення стають на цю дорогу (св. Василій Селевкійський).
            Древні паломники залишили спогади про те як виглядала гробниця Спасителя (св. Беда)"[v]. Ця гробниця була тим місцем (пор. Мк 16, 5), в яке Його поклали найближчі друзі, оскільки духовні провідники народу, за Його жертовне служіння не знайшли для Нього іншої "нагороди," окрім розп'яття на хресті. Проте Бог, в якого ми віримо, часто починає там де люди думають, що вже остаточно поставили жирну крапку. Замість розповідей про сумну церемонію намащення пахучим миром мертвого Ісуса, Євангеліє розповідає про "раптове потрясіння. Камінь уже відсунуто набік. На тому місці, де поклали тіло Ісуса, сидить юнак у білому одязі і спокійнісінько пояснює, що Ісус воскрес із мертвих і чекає своїх друзів в Галілеї. Жінкам велено передати це повідомлення учням. Особливо згаданий Петро: навіть його трикратне зречення не викреслює його з числа друзів Ісуса. Він не безнадійний. Зрозуміло, що жінки помчали додому, налякані до смерті. Попутно вони пробігли повз кількох людей, і не сказали їм ні слова. Говорячи сучасною мовою вони "були в шоці". Деякі коментатори доклали чимало зусиль для того, щоб довести, ніби Марко неодмінно хотів обірвати розповідь саме на цьому місці і занурити нас у пітьму і невизначеність. Марко, кажуть нам ці коментатори, написав книгу таємниць і загадок. Його персонажам наказано дотримуватися мовчання, от жінки і послухалися. Ніякого вам дешевого "хепі енду", кажуть коментатори, - Марко написав куди більш виразну книгу, дивну, дратівливу загадку, над якою кожен читач буде ламати собі голову, гадаючи, що ж відбулося насправді і що б це означало. Віддаючи належне витонченості і силі уяви цих коментаторів, мусимо ствердити, що їх твердження не переконують. Ісус у Марка багаторазово говорить учням про майбутні страждання і смерть і про те, що він воскресне з мертвих. Вони не розуміють, сприймають Його слова як іносказання і загадки. Але Він говорить прямо, і Марко хоче, щоб ми бачили в його словах не іносказання, а істину. Після переображення Він заборонив учням розповідати про це, «поки Син людський не воскресне з мертвих» (9:9). У той момент подібні слова спантеличили учнів, але Марко зовсім не хоче, щоб і його читачі нескінченно ламали собі голову, питаючи, що ж означає це воскресіння з мертвих (9:10). Протягом усього  Євангелія, Марко виставляє Ісуса істинним пророком і тепер показує нам, як збулася перша частина його пророцтва про долю, яка чекає його в Єрусалимі.
            Сучасні дослідники Біблії стверджують, що кінець Євангелія від Марка пропав. Два кращі рукописи, з IV століття, обриваються на цих словах. Різні варіанти закінчень, що збереглися в інших манускриптах, явно були написані пізніше, переписувачами, які, розуміли, що Марко не міг зупинитися на цьому місці, і намагалися заповнити пропуск. Найвірогідніше, що автограф (або найраніша копія) рукопису Євангелія від Марка, постраждав, остання сторінка, або край сувою відірвався, можливо, випадково (таке нерідко відбувалося зі сувоями і книгами стародавнього світу, таке буває і зараз). Та хіба міг він перервати розповідь в той момент, коли тільки збирався розповісти нам про те, як збулася і друга частина пророцтва? Можна було б припустити, що Марко зупинився на цьому місці, якщо він припускав, що його книгу будуть читати на зборах віруючих, і в цей момент викличуть когось з живих свідків, щоб ті розповіли про побачене в перший день Великодня, або незабаром після того. Але набагато ймовірніше, що він все-таки написав закінчення - про те, як жінки розповіли все учням, і ті пішли до гробниці, а потім (судячи з віршів 14:28 і 16:7), в Галилеї, вони знову зустріли Ісуса. Думаю, на завершення книги Ісус запевняв учнів в тому, що Він знову живе, хоча і оновленим, але тілесним життям, а також Він поклав на них місію, яку їм належало відтепер виконувати (13:10; 14:9). Кінцівка книги могла бути досить короткою (сьогодні в окремих західних перекладах відразу після Мк 16, 8 додається ще один вірш, який називають коротким закінченням Євангелії від Марка, а текст Мк 16, 9-20 називають довшим закінченням Євангелії від Марка), але вона дуже суттєва, оскільки вона зводить воєдино всі намічені в книзі теми.
            Чи приймаємо ми Великдень як щось давно відоме і звикле, а чи нас приголомшує небувалість і новизна Божого діяння? Що кожному з нас особисто відомо про Воскреслого Владику? Куди Він іде тепер, випереджуючи нас? Яку місію покладе на нас сьогодні, щоб ми несли «Добру Новину Царства» до всіх кінців землі?"[vi]

P.S. Інші мої думки (короткі) про цей уривок Євангелія, є на цьому блозі за наступним посиланням:




[i] Wright N. T., Evans C. A. Jesus, The Final Days: What Really Happened. Westminster John Knox Press. Kindle Edition 2009.  На мою думку дві найкращі книжки на сьогоднішній день стосовно життя, смерті, погребення та Воскресіння Ісуса це другий та третій том з серії книг Райта про походження християнства: Wright N.T, Jesus and the Victory of God. Christian Origins and the Question of God. Vol 2, Fortress Press, Minneapolis, 1996 ; Wright N.T, The Ressurection of the Son of God. Christian Origins and the Question of God. Vol 3, Fortress Press, Minneapolis, 2003 (переклад обох томів російською мовою вийшов у видавництві ББИ в Москві).
[ii] Metzger B. M. The New Testament: Its Background, Growth, and Content. Nashville Abingdon Press, 2003, p.151-154 (переклад російською: Мецгер Б. М., Новый Завет. Контекст, формирование, содержание./Пер. с англ.- М.: ББИ, 2006, 141-144
[iii] Wright N. T., Evans C. A. Jesus, The Final Days: What Really Happened. Kindle ed., Kindle locations 991-1043; (переклад російською:  Райт Т., Эванс К., Иисус: последнии дни. Что же произошло на самом деле (пер. с англ.), Москва, 2009, 135 – 141); Більш детальний розгляд чотирьох вище відзначених характеристик, можна зустріти в інших книгах Т. Райта – в монументальній роботі: Wright N. T. The Resurection of the Son of God. Christian Origins and the Question of God. Vol 3, Fortress Press, Minneapolis, 2003P. 599–608, та на більш популярному рівні в: Wright N. T. Surprised by Hope. Rethinking Heaven, the Resurrection and the Mission of the Church. HarperCollins e-books, 2007. P. 53–74.
[iv] Детальний аналіз текстів в Марка, які говорять про воскресіння можна знайти в Wright N.T, The Ressurection of the Son of God. Christian Origins and the Question of God. Vol 3, Fortress Press, Minneapolis, 2003, 401-429, 614-631
[v] Oden T. and Hall C. Ed. Ancient Christian commentary on Scripture. New Testament: 2. Mark – Inter Varsity Press Downers Grove Illinois, 1998, 240
            [vi] Wright, N. T.  Mark for Everyone (The New Testament for Everyone), Westminster John Knox Press. Kindle Edition 2004, p. 221-226  (Російський переклад Райт Н. Т. Марк.Евангелие. Популярный комментарий./пер. с англ.-М.: ББИ, 2008, 195-200) 

пʼятниця, 13 квітня 2018 р.

Томина неділя (Йо 20:19-31).

А як звечоріло, того самого дня, першого в тижні, - а двері ж були замкнені там, де перебували учні: страхались бо юдеїв, - увіходить Ісус, став посередині та й каже їм: "Мир вам!" 20. Це промовивши, показав їм руки й бік. І врадувались учні, побачивши Господа. 21. І ще раз Ісус їм каже: "Мир вам!" Як мене послав Отець, так я посилаю вас." 22. Це промовивши, дихнув на них і каже їм: "Прийміть Духа Святого! 23. Кому відпустите гріхи - відпустяться їм, кому ж затримаєте - затримаються."
24. Тома ж, один з дванадцятьох, на прізвисько Близнюк, не був з ними, коли то прийшов був Ісус. 25. Тож повідали йому інші учні: "Ми Господа бачили." Та він відрік: "Якщо не побачу на його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік його, - не повірю!" 26. По вісьмох днях знову були вдома його учні, а й Тома з ними. І ввіходить Ісус, - а двері були замкнені! - стає посередині та й каже: "Мир вам!" 27. А тоді промовляє до Томи: "Подай сюди твій палець і глянь на мої руки. І руку твою простягни і вклади її у бік мій. Та й не будь невіруючий, - а віруючий!" 28. І відказав Тома, мовивши до нього: "Господь мій і Бог мій!" 29. І каже йому Ісус: "Побачив мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!"
30. Ще й інші численні чудеса, що їх не списано у цій книзі, вчинив Ісус на очу своїх учнів. 31. А ції - списано, щоб увірували ви, що Ісус - Христос, Син Божий, а вірувавши, - щоб мали життя в його ім'я.         
            Текст Йоана 20:19-31 містить три важливі складові: розповідь про появу Ісуса апостолам в котрих страх змінюється стрімкою радістю (вв.19-23), розповідь про появу Ісуса Томі, й як результат його навернення та визнання Ісуса Богом (вв.24-29) та підсумкове означення цілі написання Євнгелія від Йоана взагалі (вв.30-31). Глибина символіки та унікального значення змісту кожної деталі у всіх трьох сегментах читання Євангелії цієї неділі, унеможливлює детальніший аналіз не тільки у форматі дописів цього блогу, але й унаочнює перед нами такі унікальні моменти історії спасіння, "нитки" від котрих поєднують між собою сотворення та нове творіння; надають сенсу усьому що існує, й відкривають перед нами історію світу, котру можна передати кількома словами з унікальним смисловим та історичним (драматичним та героїчним) наповненням: Сотворення - гріхопадіння - Ізраїль - Христос - Церква / дія Св. Духа / Нове Творіння.[i]
            Відколи вийшла книга Н. Т. Райта про воскресіння Ісуса (котру я мав чудову нагоду простудіювати в часі однієї з літніх відпусток), кожного року у воскресному часі я повертаюся до неї, щоб з її допомогою краще заглиблюватися в основоположне таїнство християнства. Один з фрагментів цієї книжки подаю нижче, як лінзу за допомогою котрої оживає глибше значення уривку з 20-ї глави Йоана.
            "Від самого початку, з очевидним посиланням на Бут 1:1 Йоан проголошує, що його книга говорить про нове творіння в Ісусі. В 20-й главі він повторює це твердження, підкреслюючи, що Пасха відбулася "в перший день тижня" (20:1,19; коли Йоан виділяє подібні твердження, можна не сумніватися: він хоче, щоб це помітив читач).          
            На шостий день сотворення була створена людина на Божий образ; на шостий день останнього тижня життя Ісуса, згідно Євангелія від Йоана, Пилат проголошує: "Це людина!"
            Сьомий день - це день спокою Творця; у Йоана в цей день Ісус спочиває у гробі.
            Пасха - це початок нового творіння. Це ж підсилюють теми світла і життя. "У ньому було життя, і життя було - світло людей. І світло світить у темряві, і не пойняла його темрява" (1:4-5). А в 20-й главі Марія приходить до горобу, поки ще темно, і відкриває нове світло і нове життя, котрі перемогли морок.
          

субота, 7 квітня 2018 р.

Воскресіння ГНІХ

Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було - Бог. 2. З Богом було воно споконвіку. 3. Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього. 4. У ньому було життя, і життя було - світло людей. 5. І світло світить у темряві, і не пойняла його темрява. 6. Був чоловік, посланий Богом, ім'я йому - Йоан. 7. Прийшов він свідком - свідчити світло, щоб усі з-за нього увірували. 8. Не був він світло - був лише, щоб свідчити світло. 9. Справжнє то було світло - те, що просвітлює кожну людину. Воно прийшло у цей світ. 10. Було у світі, і світ ним виник - і світ не впізнав його. 11. Прийшло до своїх, - а свої його не прийняли. 12. Котрі ж прийняли його - тим дало право дітьми Божими стати, які а ім'я його вірують; 13. які не з крови, ані з тілесного бажання, ані з волі людської, лише - від Бога народилися. 14. І Слово стало тілом, і оселилося між нами, і ми славу його бачили - славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого. 15. Свідчить про нього Йоан, і проголошує, промовляючи: «Ось той, про кого я говорив: Той, що йде за мною, існував передо мною, був раніше за мене.» 16. Від його повноти прийняли всі ми - благодать за благодать. 17. Закон бо був даний від Мойсея, благодать же й істина прийшла через Ісуса Христа. 18. Ніхто й ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, - той об'явив.            
Дорогі в Христі!
Щиро вітаю усіх зі світлим святом Христового Воскресіння! Ця унікальна подія є найбільш промовистим свідченням того, як Бог сильно любить кожну людину. Загалом уся тайна життя Божого Сина, котра явлена для нас через Його Воплочення, земне життя, навчання та діяння, Страсті, смерть, погребення та Воскресіння, – є виявом того, наскільки Бог бажає бути близько мене та близько тебе.
Всі тексти, які ми чуємо в часі богослужінь Страсного тижня, демонструють дуже промовисто, що насправді означають в перекладі з єврейської на українську в першій главі Євангелія від Матея два імені якими називають Божого Сина, котрий стає Сином Людським: Ісус – означає «Господь є спасінням», а Еммануїл – означає «З нами Бог». Як Він спасає, і де Він є з нами – від першої до останньої сторінки розповідають усі чотири Євангелисти Нового Завіту. Найповніше, однак, Його солідарність з цілим людським родом виражені в подіях Страстей та Воскресіння.
Євангельські тексти про Страсті та Воскресіння вказують на ще одну дуже важливу характеристику Бога, явленого для нас в Христі Ісусі: Бог в якого ми віримо, це не Бог, якого видумали собі деїсти (Бог створив світ але не втручається в Нього). Якраз навпаки – Бог, котрого відкриває нам Ісус, це Бог який є відповідальний за своє творіння. Коли за намовою диявола людський рід пішов дорогою, котра була противною до первісного Божого задуму стосовно людини, то Він зробив усе можливе й неможливе, щоб ми могли бути спадкоємцями життя, яке «око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало» (1 Кор 2:9). У Воскресінні ГНІХ Бог оправдує людину, але засуджує гріх і смерть. Все життя Ісуса – від Вполочення до Воскресіння – вказує тим самим на благість усього сотвореного, та що Бог буде діяти в історії поки не «витре кожну сльозу з очей … і смерти не буде більше, ні скорботи, ні плачу, ні болю не буде більше» (Одкр 21:4), для того «щоб Бог був усім в усьому» (1 Кор 15:28).
Відтак уся Біблійна розповідь про Боже діяння в історії, з  його кульмінацією в Страстях та Воскресінні Ісуса Христа, є постійним підтвердженням факту, що наш Господь «може зробити куди більше за те, чого ми просимо або що ми розуміємо» (Еф 3:20). Він бо дві тисячі років тому прийшов у людському тілі, «щоб ми мали життя і мали його вповні» (Йо 10:10). Саме цю Добру Новину за версією Євангелиста Йона про «життя яке в Отця перебувало і нам явилося» Східна Церква читає як у сам день свята Воскресіння ГНІХ та і в наступні дні аж до П’ятидесятниці. Щоб краще відчути дух цього унікального Євангелія та зрозуміти головні акценти євангельського читання неділі Пасхи,
пропоную в цей святочний день роздуми Томаса Райта, котрі він представив у своєму популярному коментарі на Євангеліє від Йоана.[i]
            Як вийдеш зі села – відразу направо, – пояснював мені дорогу приятель. – Мимо не проскочиш, на воротах написано назву.
            Здавалося б, що може бути простіше. Ось і село. Я повільно проїхав вздовж ряду симпатичних будиночків, повз крамнички та стару церкву.
            І тут я подумав, що неправильно зрозумів приятеля: за околицею не було видно жодного будинку. Однак я помилився – ось під'їзна доріжка. Високі кам'яні стовпи, дерева які розрослися і старовинний дерев'яний знак з тією самою назвою. По той бік воріт тягнеться посипана гравієм доріжка й зникає за поворотом. На газоні перед густими заростями рододендронів – нарциси. Я з'їхав на доріжку. Він не говорив мені, що живе посеред такої краси! Доріжка повернула за ріг, потім повернула ще раз. Знову рододендрони і нарциси. Останній поворот – і я мало не задихнувся від подиву.
            Прямо переді мною, серед високих дерев, гладких галявин, кущів, стояв будинок; ранкове сонце грало на старому камені, з якого він був збудований. А ось і мій друг – кам'яним ганком спускається мені назустріч й проходить між старовинними стовпами.
            Мені здається, що наближення до Євангелія від Йоана схоже на наближення до цієї старовинної, величної будівлі. Багато читачів Біблії знають, як сильно це Євангеліє відрізняється від інших. Вони самі виявляють, або чують від інших, що в ньому приховані невичерпні глибини смислу. Відома приказка свідчить, що в цьому Євангелії дитина може безпечно плескатися наче в басейні, але водночас вистачить глибокої води й для того, щоб з головою викупати слона. І побудова цього тексту, і його думки – прекрасні, однак все це зовсім не повинно відлякувати читача. Навпаки – все зроблено для того, щоб читачі прийшли до нього. Мільйони вже виявили це на власному досвіді: у міру читання цього тексту вони бачили, як назустріч їм виходить їхній перший і найкращий Друг.
            Як і більшість старовинних садиб, ця книга має власну під'їзну доріжку, яка поведе нас з шосе і заздалегідь дещо розповість про те місце, куди ми їдемо. Ці перші вірші – введення до всієї книги, і до того часу, як ви дістанетеся до сюжету, ви вже будете добре уявляти собі, що там станеться і який у цьому сенс. Продовжимо порівняння: уздовж під'їзної доріжки розставлені знаки із зображеннями різних кімнат будинку і тих людей, яких ви там зустрінете. Вступ до Євангелія від Йоана став знаменитим, його часто читають на Різдво (в східній Церкві на Пасху), й тут йде мова не тільки про народження Ісуса, а й про те, хто Він був, хто Він є і що зробив. Чим уважніше ми вивчаємо це Євангеліє, тим більше переконуємося, що вступ був повним і вичерпним.
            На воротах, які ведуть до під'їзної доріжки, красується напис, котрий запам'ятовується раз і назавжди: «На початку було Слово». Ми відразу розуміємо, що потрапили в знайоме, але чимось незвичне місце. «На початку» – кожен читач Біблії при вигляді цих слів повертається до її початку, до Книги Буття, якою відкривається Старий Завіт: «На початку Бог створив небо і землю». Йоан бажає, щоб ми читали його книгу як частину історії про Бога та світ, а не як розповідь про одного окремо взятого персонажа в якийсь ізольований момент часу. Ця книга – про Бога-Творця, який робить щось нове для свого улюбленого творіння. Книга про те, як довга історія, котра почалася в Книзі Буття, досягла заздалегідь запланованої її автором кульмінації.
            І кульмінації вона досягла також «Словом». В Бутті 1 кульмінацією стало створення людини на Божий образ. У Йоана 1 кульмінацією стає поява якоїсь людини: Слово стало плоттю, стало людиною.
            Коли я вимовляю слово, воно залишається якоюсь частиною мене – це моє дихання, звук у мене в гортані, у мене в роті та на язиці. Коли люди слухають мої слова, вони співвідносять їх з моїми вчинками та думками. «Ти ж казав ...» – нагадують нам люди, коли наші справи розходяться з словами. Слово сказане, ми взяли на себе відповідальність.
            Але з іншого боку, слова живуть немов би й незалежним від нас життям. Вони можуть змінити як уявлення так і саме життя людини, яка їх слухає. Наприклад, такі слова: «Я люблю тебе», або «Нам пора розійтися», або «Ти звільнений». Вони породжують нові ситуації, люди реагують на них, якось діють у зв'язку з почутим. Слова застрягають у них в пам'яті та продовжують свій вплив навіть через певний час.
            У Старому Завіті Бог часто діє «словом», Він говорить, і це «стається» – в Бутті, а також і в наступних розділах. «Словом Божим сотворене небо», сказано в Псалмі (33:6). Тільки Боже слово вічне, а рослини і навіть люди марніють і вмирають (Іс 40:6–8). Слово виходить із уст Бога і приносить життя, зцілення і надію Ізраїлю і всьому творінню (Іс 55:10–11). Ось що означає (крім усього іншого) «Слово» в контексті Євангелія від Йоана, ось чому Йоан намагається саме таким чином пояснити нам, хто такий Ісус.
            Ймовірно, він розраховував на впізнавання: багато читачів помітять, що про Ісуса сказано те ж, що деякі автори говорили про «Премудрість». Багато єврейських наставників роздумували над вічною загадкою: як може істинний Бог відрізнятися від світу і діяти в світі? Як може далекий від нас, святий, непричетний до земного, в той сам час виявитися настільки близьким? У пошуках відповіді на це питання деякі автори вже називали «слово» і «премудрість», та намагалися поєднувати їх з вірою в обіцянку, яку єдиний істинний Бог дав Ізраїлю – «бути присутнім» в Єрусалимському Храмі. Інші відчували «слово» і «премудрість» в єврейському законі, Торі. Як ми переконаємося, про все це Йоан теж пам'ятає, коли роздумує про Боже «Слово».
            Але термін «слово» не чужий і для язичницької філософії. Деякі язичники роздумували про Логос як про раціональний початок, котрий лежить в основі всього космосу і кожної людської істоти. Варто намацати цей принцип, і життя віднайде сенс, говорили вони. Йоан ніби  їм відповвдає: почасти ви праві, тільки Слово – не абстрактний принцип, а Особистість. Особистість, з якою вам належить познайомитися.
            Вступ обрамлюють вірші 1–2 і 18, котрі повторюють: Слово було і є Богом, воно нерозривно пов'язане з Богом. Йоан виходить поза межі звичайних можливостей мови і усвідомлює це, але до цього його змушує Ісус. Вірш 14 говорить: Слово стало плоттю, стало людиною, одним з нас. Слово стало конкретною людиною – Ісусом. Ось основна тема Євангелія: якщо хочете пізнати істинного Бога, вдивіться в Ісуса.
            Ця ключова фраза збирає навколо себе весь текст вступу. Ісус ототожнюється зі Словом, котре було від початку, зі Словом, через яке все створене, котре містить у собі життя і світло. До початку творіння Слово кинуло виклик пітьмі і продовжує боротися з темрявою, котра, на жаль,  проникла в саме творіння. Слово покликало до життя нове творіння, і Бог повторює: «Хай буде світло!»
            Бог посилає Слово в світ, але світ ніби не впізнає Його. Слово звернене в першу чергу до Ізраїлю, проте вибраний народ не впізнає Його. Це головна проблема, на якій зосереджена євангельська розповідь. Ісус прийшов до Божого народу, і Божий народ вчинив так, як учинив увесь світ: він віддав перевагу темряві перед світлом. Ось чому знову потрібна благодать, понад вже даровану благодать (вірш 16): закон Мойсея вказує у вірному напрямку, однак, подібно як і сам Мойсей, він не приводить нас в Обіцяну Землю. Щоб потрапити в цю землю, потрібні істина і благодать, котрі походять від Месії Ісуса, Сина Божого.
            «Усім тим, хто Його прийняв» – цей вірш звернений і до нас теж, для нас, можливо, це найважливіший момент у цілому вступі (вірш 12). «Усім тим», кожному, як тоді, так і зараз. Неважливо, в якій сім'ї ти народився, в якій частині світу: Бог робить так, щоб кожна людина народилася наново, увійшла в сім'ю, початок якої Він поклав в Ісусі і яка відтоді поширилася по цілім світі. Кожен владний стати «сином Божим», і це нова думка понад вже прийняті: кожна людина цінна в Божих очах. В цьому земному житті щось може статися з людиною, і в результаті він стане новою людиною, віруючою в «Його в ім'я». Якимось чином (як саме – Йоан розповість нам поступово, крок за кроком, вводячи нас у ту величну будівлю, до котрої ми щойно дісталися по посипаній гравієм доріжці) велика драма Бога і світу, Ісуса та Ізраїлю, Слова, котре розкриває таємницю невидимого Бога, – вся ця велика драма потребує акторів і відводить роль кожній людині, в тому числі мені і вам.
            Коли ми підходимо по доріжці до будинку, якась фігура перетинає нашу дорогу. Можливо, це наш друг? Він обертається, дивиться на нас і мовчки вказує шлях до будинку. Ні, це не той, кого ми шукаємо, його обов'язок – просто вказати нам шлях. «Свідчити», як каже автор Євангелія. Щоб прийти до Слова Божого, для початку нам слід прислухатися до звістки Йоана Хрестителя – так радять всі чотири Євангелисти…



[i] Wright, Tom, John for Everyone Part 1: Chapters 1-10 Pt. 1 (New Testament for Everyone) SPCK. Kindle Edition. p.1- 6