субота, 8 грудня 2012 р.

Двадцять сьома неділя після П'ятидесятниці (Лк 13, 10 - 17) - Зцілення скорченої жінки.

Ісус навчав в одній з синагог у суботу. 11. Була ж там одна жінка що її тримав дух у недузі вісімнадцять років: вона була скорчена й не могла ніяк випростатись. 12. Побачивши її Ісус, покликав і промовив до неї: «Жінко, ти звільнена від твоєї недуги.» 13. І поклав на неї руки й вона зараз же випросталась, і почала прославляти Бога. 14. Тоді начальник синагоги, обурений, що Ісус оздоровив у суботу, озвався і мовив до народу: «Шість день є, коли маєте працювати; тоді, отже, приходьте й оздоровляйтесь, а не в день суботній.» 15. Господь у відповідь сказав до нього: «Лицеміри! Чи кожний з вас не відв'язує свого вола або осла від ясел і не веде його поїти? 16. Цю ж жінку, дочку Авраама, що її сатана зв'язав ось вісімнадцять років, не треба було від цих узів звільнити в день суботній?» 17. І як він говорив це, усі противники його засоромились, а ввесь народ радів усім славним вчинкам, які він зробив.
Останній раз (третій з черги) в Євангелії від Луки Ісус входить до синагоги. Він, що правда, навчатиме і далі (13:22,26; 19:47; 20: 1; 21:37), проте дорога до синагоги для Нього буде закрита. Причиною послужило його милосердя стосовно потребуючих людей, яке не могли «проковтнути» ті, які виконання третьої Божої заповіді,   «святий день святкувати»,  розуміли якось особливо дивно та відокремлено від реального життя людей та їхніх елементарних потреб. Врешті, як не прикро, відокремлено й від таких понять як милосердя, любов, співчуття й правдоподібно судячи з усього здоровий глузд.
Дві попередні сцени про суботнє навчання та діяльність Ісуса в синагозі є представлені в  Лк 4:31–37 (відразу після відкинення в рідному місті Назареті, Ісус іде до Капернауму й там зцілюючи чоловіка, демонструє Свою владу над нечистими духами) та Лк 6:6–11 (зціляє сухорукого й знаючи думки Своїх опонентів питає: «Чи годиться в суботу добро чинити, чи зло робити? Спасти життя, чи погубити?»). В Лк 13:10–17 Ісус навчає, що турбота про страждаючу людину має перевагу над формальним обов’язком шанування суботи.
Божі співчуття та милосердя є завжди доступні, тільки інколи ми люди більше хвилюємося радше іншими речами, ніж допомогою людям. В дійсності, часами  поводимося з рештою створінь краще,  ніж  чинимо відносно тих, хто є створений на образ і подобу Божу. Небезпека та результат надання більшої ваги традиції над співчуттям та милосердям, – є грубістю, черствістю та лицемірством. Природнім тоді є факт, що служіння Ісуса в такому та подібному контекстах, продовжує хвилювати та спричинювати поділи серед тих, які внаслідок поверхового сприйняття тієї ж традиції й самі живуть десь на поверхні життя, стаючи при цьому, чимраз то більш поверховими, сліпими, егоїстичними та нечутливими по відношенню до інших. Відтак не дивно, що внаслідок такого духовного животіння, ми часом не здатні зрозуміти найважливішого: побачити найвищу гідність в кожній живій людині, – не залежно від її статі, раси, походження чи релігійної приналежності. Сьогодні це може виглядати парадоксальним, але той факт, що Лука підкреслює шанобливе та милосердне ставлення Ісуса до жінок (й це є одним з важливих акцентів його Євангелія, й цього уривку зокрема) вказує на те, як сильно люди (навіть ті, які належали до народу свято переконаного, що знає Бога, Його задуми та Його волю) втратили свою людськість. Як страшно та довго в впродовж історії  через гріхопадіння здеградована людина спокійно принижувала іншу (а в багатьох місцях на жаль й надалі продовжує це робити, утворивши при цьому вже навіть певну дику суспільну норму), тільки через те, що була фізично сильніша, належала до іншої статі (чоловічої), суспільного стану чи раси. Ганьбою для християн є й те, що по сьогодні ми вимушені доказувати та пояснювати  самі собі, – на перший погляд здавалося б досить банальні, всім зрозумілі та очевидні істини: рівність та однакові права перед Богом чоловіків та жінок, націй, народів та рас. Типовим прикладом цієї проблеми було, кілька років тому  опубліковане в УКУ звернення про те, щоб позбуватися певних, на перший погляд не винних звичаїв, присутніх у наших різдвяних вертепах, які кидають чорне клеймо вини на один народ (євреїв), й при цьому не тільки не увиразнюють основної домінанти вертепу – воплочення Божого Сина, який є Спасителем для всіх людей, але з богословської та історичної точки зору навіть їй суперечать (Ісуса видали на розп’яття  первосвященики, які походили з секти садукеїв, книжники, окремі фарисеї та старші народу; дотичним був також й Ірод Антипа, а безпосередньо виконавцями були римляни на чолі з Пилатом; не можна по сьогодні звинувачувати цілий єврейський народ, забуваючи при цьому, що й сам Ісус, Пречиста Діва Марія та апостоли – всі були євреями). Внаслідок цієї публікації, багатьом моїм друзям, однодумцям та мені особисто, прийшлось почути багато прикрих та болючих  висловлювань, які свідчили не тільки про однобоке бачення проблеми, але й про те, що ми, сьогоднішні християни, до заповіді Христа любити своїх ближніх та своїх ворогів (Мт 5:46; 19:9; 22:37–39; Мк 12:30–31; Лк 6:32; 10: 27–32; Йо 14:15; 15:9; 15:12–13; 17:26; Рим 13:9; Гал 5:14; Еф 5:2; 1 Йо 3:10–11; 3:14; 3:23; 4:7–8; 4:11–12; 4:19–21; 5:2;) додали ще й свої винятки та поправки відносно людей, які на нашу думку, сьогодні не підпадають під цей Божий наказ. 
Апостол Павло каже, що «нам бо треба боротися не проти тіла й крови (мається на увазі людей), а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах. 13. Ось чому ви мусите надягнути повну зброю Божу, щоб за лихої години ви могли дати опір і, перемагаючи все, міцно встоятися. 14. Стійте, отже, підперезавши правдою бедра ваші, вдягнувшись у броню справедливости 15. і взувши ноги в готовість, щоб проповідувати Євангелію миру (Еф 6:12–15).
Сьогодні дуже багато людей, увесь світ, потребують від нас, – християн, – проголошення Євангелії миру, милосердя та любові. Кожного разу, виходячи «у мирі» Христовому після недільної Літургії, просімо його для усіх тих, які «не можуть випростатися» (пор. Лк 13:11) зранених фізично та духовно, страждаючих, самотніх. Всі ці люди потребують відчути, що всі святі дні (неділі та свята), які ми проводимо в наших сучасних синагогах – храмах/церквах, служать тільки для того, щоб ми сповнювалися Божого Слова та Його Любові, й що відтак сам Господь, освячуючи нас, через нас, служить сучасному світові.     

Немає коментарів:

Дописати коментар