пʼятницю, 25 січня 2019 р.

Що робити, щоб осягнути життя вічне (Лк18:18-30)?

Один знатний спитав Ісуса: «Учителю благий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?» 19. А Ісус озвавсь до нього: «Чому мене звеш благим? Ніхто не благий, хіба один Бог. 20. Ти заповіді знаєш: не перелюбствуй, не вбивай, не кради, не свідкуй ложно, шануй свого батька і матір.» 21. Той же відповів: «Все це я зберіг змалку.» 22. Почувши те Ісус, сказав до нього: «Одного ще тобі бракує: продай усе, що маєш, і роздай бідним, і будеш мати скарб на небі; тоді прийди і йди слідом за мною.» 23. Почувши це, той засмутився вельми, бо був дуже багатий. 24. Глянув Ісус на нього й мовив: «Як тяжко тим, що багатства мають, увійти в Царство Боже! 25. Легше пройти верблюдові крізь вушко в голці, ніж багатому ввійти в Царство Боже.» 26. А ті, що слухали, сказали: «Хто ж тоді може спастися?» 27. Він відповів: «Неможливе в людей, можливе є в Бога.» 28. Тоді Петро промовив: «Ось ми покинули, що в нас було, і пішли за тобою.» 29. Ісус сказав їм: «Істинно кажу вам: Нема такого, що кинув би дім чи жінку, чи братів, чи дітей задля Божого Царства, 30. і не отримав би багато більше за цього часу, а в наступнім віці життя вічне.»
В цьому уривку Євангелія йдеться про відносини, які прийнятні для Бога. Успадкувати, тобто  отримати життя вічне - це те ж саме, що увійти в Царство Боже (в. 24), або ж спастися (в. 26).
Ісус запитує чоловіка, котрий назвав Його благим, чи той знає, що насправді означає це слово. Не заперечуючи Своєї благості, Ісус нагадує йому традиційний погляд юдаїзму на милість Бога (ніхто  крім Бога, не може бути благим). Тобто, Ісус зовсім не заперечує, що Сам є Сином Божим, хоча це було не цілком очевидно для цього чоловіка, однак Він намагається уникнути проявів порожніх лестощів.
На запитання знатного чоловіка Ісус відповідає у традиційному для юдеїв стилі, вказуючи на необхідність виконування заповідей, виділивши ті з другої половини Декалогу, виконання яких можна перевірити спостерігаючи за зовнішньою поведінкою людини. Заповіді наведені в незвичайному порядку, який також можна знайти в грецькому перекладі Старого Завіту. Заповідь про жадібність опущена або через те, що цей гріх проявляється не так очевидно, як інші, або тому, що ця заповідь фактично виявилася єдиною, про яку молодий чоловік не міг сказати, що він її виконує.
 Після заяви знатного чоловіка, що він дотримується усіх заповідей, Ісус випробовує його на більш глибокому рівні: хай він оберне все своє майно в готівку, гроші роздасть бідним і стане Його учнем. Відмова вчинити саме таким чином свідчила про те, що насправді цей чоловік не любив свого ближнього як самого себе та що більшу прихильність він переживав не у відношенні до Бога, а до себе  самого  та до свого багатства. Хоча зовні він і дотримувався закону, його серце не було повністю з Богом. Тут міститься наочний доказ того, як гранично складно увійти в Царство Боже людям, чиї серця прив'язані до багатства. Фактично, це можна порівняти з верблюдом, котрий би спробував пройти крізь вушко голки! Тут Ісус використовує єврейський образний вираз, що означає нездійсненність (велика тварина, що проходить через вушко голки). Це гіпербола, і в ній дослівно йдеться про «вушко голки» (а не про ворота з такою назвою в Єрусалимі, як іноді неправильно дехто вважає). Насправді, для людей неможливо спастися без Божої благодатної допомоги: люди не здатні пересилити свою гріховну натуру самостійно, однак Бог може втрутитися і врятувати тих, хто відповів на Його заклик.
Тоді Петро каже, що Дванадцять відповіли на покликання Господа і відмовилися від усього на світі заради Ісуса. Ісус обіцяв, що ті, хто приготувалися принести в жертву все, що повинно бути залишено учнями Христа, отримають набагато більше благословення і зараз, в братстві Божих людей, і в віці наступнім. Більшість учнів Ісуса не були бідними людьми (заможні рибалки та збирачі податків), але вони залишили свої прибуткові справа, щоб піти за Ним. Їх нагорода полягала в тому, що вони будуть спільно володіти власністю з віруючими в цьому світі (пор. Дії 2:44-45) і життям вічним в прийдешньому  Царстві.
Ісус встановлює те, чого так пристрасно бажало більшість юдеїв: Боже Царство, спасенну верховну Божу владу, котра по-новому діє на благо всього світу. Це означало, що вже в цьому часі міг проявитися той «майбутній вік», про який Він говорив. У своїй повноті він настане тоді, коли всяке зло буде знищено, і всі ті, хто належить до майбутнього віку, стануть причасниками його життя. Оскільки грецьке слово «вік» часто перекладається як «вічність», майбутнє життя стали називати «вічним життям». Сьогодні цей вислів часто сприймають лише як вічно триваюче існування. В оригіналі ж йдеться про те, що в новому Божому віці все оновиться і буде визволене від зіпсуття,  занепаду, зла, гіркоти, болю, страху і смерті. І це лише початок. Виникнуть нові можливості, будуть нові радості. Небо і земля з'єднаються, Бог і Його діти заживуть разом. Саме цього очікували юдеї. Це все настане тоді, коли над світом остаточно буде встановлена спасенна Божа влада. Все це Ісус здійснює вже в теперішньому світі… Звичайно, зло і смерть ще не зникнуть. Сам Ісус зіштовхнеться з силами котрі панують в нинішньому віці. Але там, де Він був присутній з людьми, котрі смиренно і покаянно вірили, що Боже Царство діє в Ньому і через Нього, можна було вже розгледіти проблиски майбутнього віку.
Багатий начальник засмутився, оскільки щоб унаслідувати вічне життя нового віку, йому довелося б відмовитися від цінностей віку старого й цілком довіритися новому, подібно до того, як пірнальникові потрібно відірватися від берега, щоб стрибнути в річку. Він не міг серйозно шукати нового віку, поки не відмовився від атрибутів віку старого. Дотримання заповідей було доброю і важливою справою; але оскільки він був прив'язаний до своїх володінь - а це, для юдеїв, яким була обіцяна земля, було важливим атрибутом самовизначення, - то він не був здатний прийняти Царство Боже як дитина, зі смиренною довірою дозволяючи Богові бути Богом. Істинне багатство лежить в небесній площині: «скарб на небесах» не просто означає якийсь скарб, яким ми заволодіємо після смерті, але той скарб, який Бог приберігає доти, поки небо і земля не будуть приведені до своєї від самого початку задуманої єдності.
Проблема з багатим чоловіком, була також і в тому, що він сподівався справити враження на Ісуса своїм благочестям і побожністю; на відміну від «грішників», про яких розповідає Євангеліє в попередніх розділах, він досяг видимого морального рекорду в дотриманні загальновідомих заповідей…
Вже нині промені нового віку прориваються в наш похмурий і старий світ. У житті Христової родини є нові будинки, нові сім'ї, нові можливості для тих, хто залишив позаду все старе. У будь-яку епоху Церква покликана бути саме таким братством, живим втіленням майбутнього віку. Тільки в такій позбавленій егоїзму і дихаючій довірою спільнотного життя Церкві, її члени та люди, які її оточують, зможуть побачити, що таке новий Божий світ, і все більше і більше вживатися в нього.
Роздуми взяті з наступних коментарів:
Keener C. S. The IVP Bible background commentary: New Testament. Downers Grove, Ill.: InterVarsity Press, 2014 (2d ed.), p. 227-228
Carson, D. A. New Bible commentary: 21st century edition. Rev. ed. of: The new Bible commentary. 3rd ed. / edited by D. Guthrie, J.A. Motyer. 1970. (4th ed.) Downers Grove, Ill.: InterVarsity Press, Lk 18:18–34 The rich ruler
Wright N. T. Luke for Everyone. Westminster John Knox Press, 2004. Kindle ed. p.214-217
P.S. Інші мої думки про цей уривок Євангелія є на цьому блозі за наступними посиланнями:

суботу, 19 січня 2019 р.

Неділя після Богоявлення (Мт 4:12-17).

Почувши, що Йоана ув'язнено, Ісус повернувся в Галилею 13. і, покинувши Назарет, пішов і оселився в Капернаумі, що при морі, на границях Завулона та Нафталі, 14. щоб збулося те, що сказав був пророк Ісая: 15. «О земле Завулона та земле Нафталі, приморський шляху, країно за Йорданом, поганська Галилеє! 16. Народ, який сидів у темноті побачив велике світло; тим, що сиділи в країні й тіні смерти, - зійшло їм світло.» 17. З того часу Ісус почав проповідувати й говорити: «Покайтесь, бо Небесне Царство близько.»
Після хрещення в Йордані, спокушування у пустелі та арешту Йоана Хрестителя, Ісус повернувся до Галилеї. Насамперед, Він пішов до свого рідного містечка Назарету, - Матей згадує про це тільки побіжно, - в той час як Лука уточнює, що тоді ж Ісус відвідав місцеву синагогу в котрій Йому дали можливість прочитати уривок з пророка Ісаї та пояснити його присутнім. Ісус сказав своїм слухачам, що Ісая говорив про Нього та що його місія звернена до усіх потребуючих людей, включаючи язичників. Згадка про язичників викликала таке величезне обурення його земляків, що Ісуса відразу намагалися вбити (пор. Лк 4:16-31). Відтак залишивши рідний, проте вороже налаштований Назарет, Ісус переселився до Капернауму, котрий став місцем Його постійного проживання й звідки Він міг здійсювати Свої подорожі та служіння.
Матей каже, що це сталося не випадково, але щоб збулося пророцтво Ісаї (це вже 6-те пророцтво з СЗ в Євангелії від Матея, й 5-й раз Матей підкреслює, що воно сповнюється в Ісусі) цитуючи уривок з 9:1-2 (частина уривку Ісаї 9:1-7). Цитуючи тут Іс 9:1-2, Матей, ​​безсумнівно, враховує контекст цих віршів: світло - це світло Месії (Іс. 9:6-7), - тим самим передбачаючи проповідь Доброї новини неєвреям й  поволі вводячи цю тему в своє оповідання.
Назарет був розташований в землі, котра належала племені Завулона в нижній частині Галилеї, тодія як Капернаум був містом в землі племені Нафталі у верхній Галилеї. Капернаум (як і розташовані трохи південніше Сепфоріс та Назарет) був збудований поруч одного з найважливіших торгових шляхів Палестини, який називали "морським шляхом"/ римська "Via Maris" (4:15). Це була караванна дорога з Дамаска до Кесарії Приморської, яка була розташована на узбережжі Середземного моря. В такий спосіб Матей вказував, що місія Ісуса пошириться далеко поза межі Галилеї. Спочатку ж служіння Месії впливатиме на всіх хто проходитиме цією дорогою, а головно подорожніх з поза Йордану та язичників.
Починаючи з завоювання Асирії й падіння Самарії (столиці півнчного царства Ізраїлю) в 722 р. до Хр. (2 Цар 15:29), цей регіон був заселений язичниками. До того часу поки в ІІ ст. до Хр. всі галилейські неєвреї були насильно наверненні в юдаїзм, вихідці з Юдеї ставилися до них дуже вороже.  Й хоча згодом до Галилеї переселилося безліч мешканців Юдеї і населення цього краю стало переважно єврейським, як в етнічному, так і в релігійному відношенні, це не був цілком однорідний регіон. Крім того, Галилея була оточена з усіх боків (за винятком південного кордону з Самарією) елліністичними містами. Відтак пророк Ісая називає населення цього краю “народом, який сидів у темноті ” (4:16), в такий спосіб означуючи євреїв як тих, котрі очікували визволення, живучи серед безнадійності язичників. Тут, в місці де темрява була най густішою, євреї першими могли побачити велике світло Божого визволення в Ісусі. Це світло передвіщало універсальну місію надії, тому що саме з цього безнадійного регіону "поганської Галилеї", Ісус послав своїх учнів для того, щоб зробити учнями усі народи (28:18).
Останній вірш Євангельського уривку цієї неділі (4:17), вказує, що головною темою проповіді Ісуса, була тема Божого Царства (Матей, котрий писав до євреїв, вживає інший варіант - "Царство небесне"). Відтак звістку Ісуса, як і звістку Йоана Хрестителя (3:2), можна коротко сформулювати наступним чином: "Покайтеся, щоб приготуватися до Царства/ царювання Бога". Інакше кажучи, - настали останні (есхатологічні) часи й Бог хоче відновити своє царювання над усією вселенною, починаючи з кожного людського серця. Прийшов особливий час сповнення Божих задумів та цілей відносно світу. Боже царство - це насамперед Боже панування над світом. В Євангелії Ісус показує, що Божа влада насправді проявляється в Його служінні, в зціленні хворих, а особливо у вигнанні бісів: "Коли ж я Божим перстом виганяю бісів, то, значить, прийшло до вас "Боже Царство/ влада Бога" (Лк 11:20).
Останні часи (есхатологічні) - це часи, про які провіщали пророки. Вони настали з приходом Бога на землю в Ісусі з Назарету, й остаточно завершаться в часі Його славного другого Повернення/ Пришестя (в Новому Завіті ця подія назиається Парусією). Ісус, однак, проповідував не кінець світу, але початок його оновлення. Він закликав усіх до покаяння та прийняття влади Бога, котра здатна переобразити як особу так і суспільство, а в кінцевому рахунку і всю землю.
Покаяння не є спонукою вважати себе поганою людиною, але закликом змінити спосіб свого думання та напрям свого життя у відповідності з Божим задумом. Цей задум є настільки унікльним, що його навіть важко окреслити людськими словами: "Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять" (1 Кор 2:9). Щоб сповнити цей задум, який людина відкинула через гріхопадіння, Господь, став одним із нас, жив нашим життям та був подібний до нас у всьому окрім гріха, а вкінці дав себе розп'ясти, щоб після Його воскресіння гріх уже не міг нас тримати у своєму рабстві…
Яким би не було наше життя, важливо не боятися дозволити Богові навести в ньому лад. Ісус є гідний найбільшої довіри. Він не забере від нас нічого, окрім внутрішнього хламу та непотребу, а натомість подарує нам нове життя, - життя сповнене гідності Божої дитини та спадкоємця (-миці) Його Царства.
Трохи далі в Євангелії від Матея, Ісус запрошує кожну людину: "Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас. 29. Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. 30. Ярмо бо моє любе й тягар мій легкий" (11:28-30). Інакше кажучи, замість ярма закону, який комплікували книжники та фарисеї, Ісус закликає нас прийняти ярмо послуху Його життєдайному слову Євангелія, котре очищає та оживляє усіх хто його приймає.
Сьогодні і кожного разу, коли Ти і я читаємо чи слухаємо ці та інші слова Євангелія, Ісус стоїть при дверях Твого і мого серця й стукає щоб увійти й оселитися в ньому, - подібно до того, як Він колись увійшов в темряву язичницької Галилеї, щоб назавжди перемінити життя її мешканців, принісши туди світло та надію Євангелія.



пʼятницю, 18 січня 2019 р.

Богоявлення (Мт 3:13-17)

Тоді прибув Ісус із Галилеї на Йордан до Йоана, щоб христитися від нього; 14. але Йоан спротивлявся йому, кажучи: «Мені самому треба христитися в тебе, а ти приходиш до мене?» 15. Ісус у відповідь сказав до нього: «Залиши це тепер, так бо личить нам здійснити всяку правду.» І тоді він залишив його. 16. А охристившись, Ісус зараз же вийшов з води. І ось розкрилось йому небо, і він побачив Духа Божого, який спускався, мов голуб, і зійшов на нього. 17. І голос пролунав з неба: «Це Син мій любий, що його я вподобав.»
Щиро вітаю всіх з великим празником Богоявлення й пропоную в цей святочний день кілька своїх думок, основаних на книзі Брюса Мецгера «The New Testament. Its Background, Growth and Content».
Всі чотири Євангелисти pозміщують початок прилюдного служіння Христа в контекст служіння Йоана Хрестителя. Цей пророк був типовим «святим мужем» Близького Сходу: згідно Євангелій (Мт 3:1–6; Мк 1:6; Лк 3:1–6) Йоан віддалився від суспільства та провадив самітницьке життя в районі ріки Йордан. Взявши за приклад Іллю (2 Цар 1:8), Йоан носив грубу одежу та їв тільки те, що міг знайти в пустині. Також подібно як і пророк Ілля, він безнастанно викривав царів та народ.
         Йоан закликав своїх співвітчизників покаятися в гріхах, прийняти хрещення (омивання) в Йордані та жити праведним життям. Кожній людині Йоан давав конкретні вказівки в чому полягає нове життя: багаті повинні розділити свій маєток з бідними, збирачі податків не повинні брати більше призначеного, солдати повинні перестати грабувати…
         Бачачи  серед численних натовпів представників садукеїв та фарисеїв, Йоан згадував ситуацію, яку спостерігав живучи у пустелі: коли загоряється чагарник всі тварини швидко покидають свої нори. «Гадюче поріддя! – говорив він. – Хто напоумив вас втікати від майбутнього гніву?» Потім він закликав їх перестати хизуватися своїм походженням від Авраама й принести плоди, які відповідали б справжньому покаянню (Мт 3:7–10; Лк 3:7–9).
         Йоан говорив не тільки про етичні питання – широкий ентузіазм викликало проголошення сильної месіанської надії. Він проповідував, що близький День Господній: скоро Бог оправдає свій народ та визволить його від гніту. Для увиразнення думки Йоан використовував образи, які були добре відомі селянам в Ізраїльській землі: прихід Месії подібний до того, як землероб бере лопату, щоб віяти зерно на току, відділяючи пшеницю від полови; пшениця піде до клуні, а полову спалять (Лк 3:17–18). Тобто, скоро Бог вторгнеться в історію, й тому суд дуже близький! Ця звістка була тривожна, оскільки Йоан мусів пояснити своїм слухачам, що народ в цілому абсолютно не готовий до приходу Месії. Заради цього Йоан і закликав народ та кожного зокрема до покаяння: це було приготування без якого не можливо отримати дари нової епохи.  В якості зовнішнього символу внутрішньої переміни, він омивав у Йордані всіх хто з вірою відгукнувся на його звістку.
         При багатьох подібних рисах, які Йоан мав з іншими семітськими святими мужами, його служіння виділялося двома дуже оригінальними особливостями:
-         Одноразовий характер хрещення. На відміну від щоденних омивань, які практикували фарисеї та есени, хрещення Йоана звершувалось раз і назавжди. В цьому плані вона нагадувало омивання прозелітів, через яке язичники входили в юдаїзм.
-         Відсутність привілеїв для боговибраного народу. Йоан навчав, що приналежність до боговибраного народу сама по собі в день суду не допоможе: «Не гадайте, що можете самі собі казати: Маємо за батька Авраама. Кажу бо вам, що Бог з цього каміння може розбудити (до життя) дітей Авраама» (Мт 3:9; Лк 3:8). Йоан не мов би відлучав всю націю й приймав назад тих хто покаявся й охрестився.    
     Прийнявши хрещення з рук Йоана, Ісус виказав свою згоду з двома ключовими моментами його проповіді: гряде Суд на нечестивих, та гряде Царство Боже. Проповідь самого Ісуса на початку перегукувалася з закликом до покаяння Йоана Хрестителя. Проте вже в ранній Церкві люди ставили питання: якщо Йоан хрестив на покаяння, то чому безгрішний Ісус прийняв цей обряд?
     Відповідь знаходиться в діалогі, який міститься в Євангелії від Матея. Йоан не хотів хрестити Ісуса: «Йоан спротивлявся йому, кажучи: «Мені самому треба христитися в тебе, а ти приходиш до мене?» (Мт 3:14). Але «Ісус у відповідь сказав до нього: «Залиши це тепер, так бо личить нам здійснити всяку правду.» І тоді він залишив його» (Мт 3:15). Звідси видно, що особисте покаяння відсутнє. «Здійснити/сповнити всяку правду/праведність» - означає не залишити невиконаним нічого з того, що хоче Бог.
     Це дуже добре можна зрозуміти, коли читати т. зв «смислові» переклади, чудовим прикладом якого, є новий переклад на англійську мову зроблений NTWright під назвою "The kingdom New Testament. A Contemporary translation". В цьому перекладі Мт 3:14–15 звучить наступним чином: «John tried to stop him. "I ought to be baptized by you," he said, "And are you going to come to me?" "This is how it’s got to be right now," said Jesus. "This is the right way for us to complete God’s whole saving plan"».
Важливо також підкреслити, що Матей не каже прямо, що «Йоан охрестив Ісуса», але що «тоді він залишив його», акцентуючи тим самим на благанні Йоана цього не робити («Мені самому треба христитися в тебе, а ти приходиш до мене?»). Хрестячи Ісуса, однак, навіть проти власної волі чи радше правильного розуміння такого упокорення Ісуса, Йоан таким чином, також дає приклад для наслідування, як потрібно реагувати на волю та бажання Ісуса.
     «А охристившись, Ісус зараз же вийшов з води. І ось розкрилось йому небо, і він побачив Духа Божого, який спускався, мов голуб, і зійшов на нього. 17. І голос пролунав з неба: «Це Син мій любий, що його я вподобав.» (Мт 3:16–17). Після хрещення, Ісус виходить з води без визнання гріхів, як це звичайно робили охрещувані, поки вони ще були у воді – Ісус не мав гріхів, які потрібно було визнавати.
Слова «Це Син мій любий» відлунюють Пс 2:7, в якому йдеться про царя з роду Давида; фраза «що його я вподобав» відлунюють до пророцтва Ісаї 42:1, в яких йдеться про Слугу Господнього.
«Він побачив Духа Божого, який спускався, мов голуб, і зійшов на нього» – зазвичай  Матей пише про Святого Духа (1:18, 20; 3:11; 12:32; 28:19). Але тут він пише про «Духа Божого» для тринітарного посилання: Бог, Ісус – Його улюблений Син та Дух Божий (також в 12:28). Таке відсилання за допомогою тринітарних термінів (28:19), творить зв’язок між хрещенням Ісуса та християнським хрещенням.
Дуже важливим є ще один акцент. Як пише в своєму коментарі на Євангеліє від Матея NTWright: «Символом Духа став голуб, і це значить, що майбутній Божий суд буде вершитися мирним, а не войовничим духом старовини. Сам земний суд, який засудив Ісуса, піддасться судові  Божого Духа.  Одне із завдань цієї глави Євангелія – знову навчити людей здатності дивуватися і розуміти, що Ісус прийшов виконати Божий задум, а не наші очікування».
     Крім того, для народу хрещення Йоана означало розрив з грішним минулим і початок нового життя, в Ісуса ж починалася нова фаза Його місії, – закінчилося звичайне життя в Назареті й почалося трирічне прилюдне служіння.
     Щоб усвідомити значення того, що сталося на Йордані потрібно читати Євангеліє до кінця. Тільки тоді можна зрозуміти, чому Ісус також має ім’я «Емануїл, – що значить з нами Бог». Саме слова «З нами Бог» ми дуже урочисто співаємо в часі Великого Повечір’я на празники Різдва та Богоявління. Цим радісно, проголошуємо, що Той Хто прийняв людське тіло в убогому вертепі; став на Йордані, покірно схиливши голову поруч з грішниками; їв і пив з відкинутими і упослідженими; дружив з митарями і блудницями; перед страхом смерті обливався кровавим потом в Гетсиманії; був зраджений друзями та не справедливо оскаржений тими, які найбільше знали про Бога; відчув пекло віддаленості від Бога та жахливої самотності так, що кричав на хресті «Боже мій! Боже мій! Чому ти мене покинув?!»; як людина страждав, помер і був похований у гробі;  І ВОСКРЕС НА ТРЕТІЙ ДЕНЬ – Є  ЕМАНУЇЛ.
Після Різдва, празник Богоявління далі впроваджує всіх нас в невимовне Таїнство Божого до нас сходження, щоб Ти і я могли почути те, що Отець сказав на Йордані Ісусові «Ти Син Мій улюблений в тобі Моє уподобання». Оновлення усього творіння, та повернення нам свідомості та статусу улюблених Божих доньок та синів і є найбільшим бажанням Бога…


неділю, 13 січня 2019 р.

Проповідь Йоана Хрестителя (Мк 1:1 - 8)

Початок Євангелії Ісуса Христа, Сина Божого. 2. Як написано в пророка Ісаї: «Ось я посилаю мого посланця перед тобою, який приготує тобі дорогу. 3. Голос вопіющого в пустині: Готуйте Господеві дорогу, вирівняйте стежки його», 4. - так виступив Йоан, христивши у пустині та проповідувавши хрищення покаяння на прощення гріхів. 5. І виходили до нього - вся країна Юдейська та всі єрусалимляни, христились від нього в ріці Йордані й визнавали гріхи свої. 6. Йоан одягнений був в одежу з верблюжого волосу й носив ремінний пояс на своїх бедрах, а їв сарану й мед дикий. 7. І проповідував, кажучи: «Слідом за мною іде сильніший від мене, що йому я недостойний, нахилившись, розв'язати ремінця його сандалів. 8. Я вас христив водою, а він христитиме Святим Духом.»
Євангелист Марко  починає свою розповідь про Ісуса (1:1–8) з розповіді про Йоана Хрестителя. Слова першого вірша  накреслюють суть цілого Євангелія від Марка. Усі 16 глав не є "початком", але всі представляють Євангелію про Ісуса Христа, Сина Божого. 
Слово Євангеліє – означає "добра новина". В тому часі коли жив Марко, це слово мало широку палітру значень, й могло означати щось подібне до сьогоднішнього вислову "добрі новини". Для греко-римської аудиторії Марка, слово "євангеліє"  містило в собі політичний відтінок. Проте Марко вживає це слово базуючись виключно на його християнському вжитку, який завжди мав на увазі   спасенну звістку про Ісуса. Євангелист вживає слово «Євангеліє» (в 1:1; 1:14–15; 8:35; 10:29; 13:10; 14:9) як для означення проповіді самого Ісуса (як у 1:14–15), так і для означення проповіді про Ісуса (13:10).
Звідси, дуже важливо розуміти, що Євангеліє це справді "добра новина" - не просто добра порада, як побожно жити, й не тільки гарна філософська ідея (хай навіть найбільш піднесена та благородна). Євангелія, - це Добра Новина, - розповідь про конкретні історичні факти; розповідь про щось, що сталося, - й те, що сталося, мало і продовжує мати надзвичайний вплив (та надзвичайні наслідки), як на історію цілого світу так і на життя кожної окремої людини.[1]
Ісус (грецьке Ἰησοῦς (Iēsous) походить від єврейського слова יֵשׁוּעַ (yeshua') й дослівно означає «спасіння») названий як «Христос Син Божий».  Слово «Христос» (Χρίστος, Christos) є грецьким перекладом єврейського слова «Месія» (מָשִיחַ, mashiach), яке дослівно означає «помазаний». Оскільки Ізраїльські царі були помазаниками, євреї очікували, що в майбутньому Бог пошле «помазаника», який визволить свій народ від усіх його ворогів.
Титул «син Божий» теж був відомий для сучасників Ісуса – в Старому Завіті ним часто окреслювали ангелів, царів Ізраїлю, а навіть цілий народ називався «сином Божим». Проте у відношенні до Ісуса Марко вживає цей термін в абсолютно вищому та особливішому значенні: Ісус є унікальним Божим Сином – важливість Божественного Синівства Ісуса, яке анонсоване на початку Євангелія, можна побачити в розповідях про хрещення (1:11), переображення (9:7), та в словах сотника відразу після смерті Ісуса (15:39).
Старозавітна цитата у 2 – 3 віршах прояснює, що має на увазі Марко під словами «початок євангелія» – він думає про підготовчу діяльність Йоана та могутній прихід Господа, які є сповненням кількох дуже важливих текстів. Один текст первинно знаходиться в книзі Виходу 23:20 (Ось я посилаю ангела мого перед тобою) та в есхатологічному контексті потім перефразовується пророком Малахією в 3:1 (Оце я посилаю гінця мого, й він приготує дорогу передо мною), а інший зустрічаємо в тій частині книги пророка Ісаї, яка розповідає про закінчення полону та говорить про потіху для Ізраїля в 40:3 (Голос вопіющого в пустині: пригототуйте путь Господеві, прямими зробіть стежки Богу нашому). Відтак, старозавітні котексти вживання цих уривків Писання, вказують на їх особливу важливість для розуміння місії Христа та Його Предтечі.  
"Йоан – тільки предтеча, який готує дорогу, а «слідом іде сильніший, якому він не достойний розв’язати ремінця сандалів» (Мк 1:7). Йоан свідчить про цього «Сильнішого» – Господа Ісуса наступним чином: «Я вас христив водою, а він христитиме Святим Духом» (Мк 1:8). Йоан проповідував, що День Господній близький: скоро, нарешті, Бог вторгнеться в історію й оправдає свій народ та визволить його від гніту. Проблема полягала в тому, що народ не був готовий до приходу Месії. Тому Йоан усіх закликав до покаяння (грецьке слово μετανοια / metanoia – озн. покаяння, зміну мислення, зміну способу думання), без якого не можливо отримати дари нової епохи. В якості зовнішнього символу внутрішньої переміни, він омивав у Йордані всіх, хто відгукнувся на його звістку. Не зважаючи на подібність служіння Йоана до діяльності інших святих семітських мужів, воно мало дві дуже характерні та оригінальні особливості:
-        одноразовий характер хрещення; на відміну від щоденних омивань, які практикували фарисеї та есени, хрещення Йоана здійснювалося тільки раз; в цьому відношенні воно нагадувало омивання прозелітів, через яке язичники приймали юдаїзм;
-        відсутність привілеїв вибраному народові; Йоан навчав, що приналежність до вибраного народу сама по собі не допоможе в День Суду: «Принесіть же плід, гідний покаяння, 9. і не гадайте, що можете самі собі казати: Маємо за батька Авраама. Кажу бо вам, що Бог з цього каміння може розбудити (до життя) дітей Авраама» (Мт 3:9; Лк 3:8); Йоан ніби відлучав весь народ, й приймав назад тільки тих хто покаявся та охрестився. 
Йоан хрестив водою. Це був зовнішній знак, який не здійснював зміни в житті людини. Зміна мала відбуватися завдяки зусиллю людини, яка є слабкою після гріхопадіння. Ісус хрестив Св. Духом – це хрещення дарує надзвичайну благодать та духовну силу (Дії 1:8). Завдяки хрещенню Св. Духом люди стають членами Церкви – Христового тіла (1 Кор 12:13), – Нового Ізраїлю"[2].
Наскільки моє життя є свідченням вдячності Богові за дар нового життя? Наскільки  звістка Йоана є актуальною для мене сьогодні ? Що мушу змінити в своєму житті, щоб бути готовим на прихід Господа?


[1] Ця думка дуже гарно представлена  у виступі Н. Т. Райта перед працівниками Google: https://www.youtube.com/watch?v=cEIjaHOcGFc
[2] Metzger B. M. The New Testament: Its Background, Growth, and Content. p. 129 131

вівторок, 8 січня 2019 р.

Святого Первомученика Стефана (Мт 21:33-46).


Слухайте іншу притчу. Був один чоловік-господар, що насадив виноградник. Він обвів його огорожею, видовбав у ньому чавило, вибудував башту, винайняв його виноградарям і відійшов. 34. Коли ж настала пора винозбору, послав він слуг своїх до виноградарів, щоб узяти від них плоди, йому належні. 35. А виноградарі, схопивши його слуг, кого побили, кого вбили, кого ж укаменували. 36. Тоді він послав інших слуг, більше від перших, але ті вчинили й з ними те саме. 37. Наприкінці послав до них свого сина, кажучи: Матимуть пошану до мого сина. 38. Та виноградарі, узрівши сина, заговорили між собою: Це спадкоємець. Нумо, вб'ємо його й заберемо собі його спадщину. 39. І взявши його, вивели геть з виноградника й убили. 40. Отож, коли прибуде господар виноградника, що зробить з тими виноградарями?» 41. «Лютих люто вигубить», - відповіли йому, - «а виноградник винаймить іншим виноградарям, що будуть давати йому плоди його своєчасно.» 42. Тоді Ісус сказав їм: «Чи в Письмі не читали ви ніколи: Камінь, що відкинули будівничі, став каменем наріжним? Від Господа це сталось і дивне в очах наших. 43. Тому кажу вам: Відніметься від вас Царство Боже й дасться народові, що буде приносити плоди його. 44. Хто впаде на цей камінь, розіб'ється, а на кого він упаде, того роздушить.» - 45. Почувши ці притчі, первосвященики й фарисеї зрозуміли, що він про них говорить. 46. І намагалися схопити його, та боялися людей, бо ті мали його за пророка.
Притчу про злочинних виноградарів читаємо також у тринадцяту неділю після П'ятидесятниці. Те, що зробили з Ісусом, роблять і з Його учнями, зокрема Стефаном. Нижче подаю коментар до цього Євангелія написаний для 13-ї неділі після П'ятидесятниці, оскільки цей унікальний текст, являючи собою історію спасіння в мініатюрі, може промовляти до багатьох подібних контекстів.
Ситуаційний контекст (що Матей хотів сказати своїм сучасникам). Найважливіше навчання в цій притчі – її христологія. Якщо пророки СЗ зображені в ній як слуги (Мт 21:3436), то Ісус як «возлюблений Син» (Мт 21:37; пор. Лк 20:13). Він не є просто найкращий чи улюблений слуга. Він настільки різниться від пророків СЗ, що потрібно застосовувати якісно інші категорії на Його означення. І тут порушується питання «онтологічної» унікальності Сина. Унікальна роль Ісуса як «наріжного каменя Церкви» (Мт 21:42; пор. Лк 20:17; Ді 4:11–12; Eф 2:20; 1 Кор 3:11) продемонстрована цитатою з Пс 118:22. Кожна особа буде суджена на підставі свого ставлення до Ісуса (Мт 10:26; пор. Лк 9:26; 12:8–9; Ді 4:12). Опис Сина як спадкоємця (Мт 21:38) також має христологічне значення, адже тут Він виступає як майбутній Господар виноградника.
У конкретному часовому вимірі досліджувана притча – це розповідь про Ізраїль, котра досягає кульмінації в суді. Як і в деяких інших притчах, Ісус розвиває вже добре відому біблійну тему (в цьому разі – з Іс 5:17 і Пс 79). Він далі пояснює акцію в Храмі і, через алюзії на Ісаю, виправдовує її: знову, як і в дні Ісаї, Храм заслуговує пророчого викриття і навіть посланої від Бога загибелі. Господар, який посилав слуг і сина й побачив їх відкинутими, прийде і стратить виноградарів, а виноградник віддасть іншим. Швидше за все, тут йдеться про майбутнє зруйнування Єрусалима: Ісусова акція в Храмі була символом майбутнього осуду. Розказана притча представляє більш широкий розповідний контекст, спираючись на ізраїльську пророчу традицію та претендуючи на підведення цієї традиції до кульмінації – кульмінації, в рамках котрої розіграна притча має сенс. Таким чином, притча пояснювала акцію Ісуса, а також (шляхом екстраполяції) – майбутню дію Бога Ізраїля (хоча акцент на цьому менший, ніж часто думають)[i].
Матей наголошує, що первосвященики й фарисеї добре усвідомлювали, що в притчі мовиться саме про них  (зрозуміли, що про них говорить). А факт, що вони відчували страх перед народом (боялися людей), є черговим свідченням, що намагання вбити Ісуса – не просто емоційна реакція, а обдуманий вчинок.
            Описом реакції релігійної еліти Матей показує, як притча, котру розповідав Учитель, здійснюється на очах: Ісус, законний спадкоємець стародавніх пророків, прийшов завершити їхню справу, ще раз закликаючи Ізраїль віддати належну честь Богові Союзу. Ізраїль мав завдання – принести плід праведності свого життя і явити Божу благодать усьому світові. Натомість він, приховавши благодать тільки для себе, жив неправедним життям і вдавався до насильства – включно до відкинення останнього Божого Посланця (пор. Лк 19:41–44)[ii].
Проте Ісус каже, що Бог, який мав судити язичників, прийде судити Ізраїль, а відкинутий Месія (Пс 118:22) – в. 21:42, після приниження (Іс 8:14–15) буде прославлений (Дан 2:44–45) – в. 21:44.
Наразі ж Матей додає до ланцюга нечестивих намагань та пошуків ще свідчення про богохульні наміри лідерів народу – після урочистого в’їзду в Єрусалим, коли народ вітав Ісуса словами «Осанна!» (21:1–11), та Його акції в храмі (21:12–17), притча про виноградник (21:33–46) стала третьою з довшої низки основних причин (четверта причина – помазання Ісуса жінкою в домі Симона фарисея, котре багато коментаторів розглядають як помазання Месії, – Мр 14:3–9; Мт 26:6–13; Лк 7:36–50), що в результаті призвели до смерті Христа[iii].
Сучасний контекст (значення для Церкви сьогодні). Цей уривок продовжує тематичну лінію попередніх наративів про свідоме відкинення Ісуса та Його посланництва релігійно-культовими (первосвященики), інтелектуальними (книжники) та політичними (старійшини народу) провідниками Ізраїля.
З притчі можна виокремити принаймні три головні думки[iv]:
1. Бог є багатомилостивим і терпляче чекає, поки Його народ принесе належний плід; чекає навіть тоді, коли народ повстає проти Нього.
2. Прийде час, коли терпеливість Бога закінчиться, й тоді всі, хто Його відкинув, понесуть відповідальність за свій вибір.
3. Божий задум не буде порушений, оскільки Він поставить нових провідників, котрі принесуть плоди, яких не дали попередні виноградарі.
Позачасове значення цього фрагмента полягає в тому, що кому багато дано, від того буде багато вимагатися. Люди, яким більше довірено (провідники), в певному сенсі наражені на більшу небезпеку невиконання своїх обов’язків і нерозуміння суті свого посланництва. Причиною такого засліплення може бути надмірна увага до себе, на шкоду своєму служінню. Їм стає чужою й незбагненною позиція слуг: «Ми слуги негідні, що належало нам зробити, ми зробили» (Лк 17:10). Такі люди цілковито зосереджені на собі, на своїх «досягненнях», величі й гідності, а відтак зовсім закриті на дію Божу. Коли з часом з’ясовується, що справжній Божий план іде всупереч їхнім очікуванням, бажанням чи інтересам, вони виявляються неготовими поступитися своїм, щоб піти за покликом Божим. Така роздвоєність деколи заходить настільки далеко, що доводить до прямої конфронтації з Божою волею та свідомого протистояння їй.
Цікаво, що знову ж таки, на противагу своїм провідникам, простий народ розуміє Божу дію краще і, в цій ситуації, не дає їм легко й відкрито виступити проти Ісуса. Простий народ тут, зауважмо, – не якась певна соціальна верства, а ті люди, котрі сприймають Бога чистим і простим серцем, щиро й без егоїстичних міркувань слідують за Божим покликом.
Цей уривок учить нас пильнувати своє серце, щоб у нього не закралася самовпевненість, переконання, що ми достеменно знаємо дороги Господні. Він вчить зберігати здатність відкриватися до нового, дивуватися, не зупинятися на досягнутому. Вчить будувати своє життя не довкола своїх «досягнень» і «здобутків», а в простоті й відкритості до плану Божого для нашого життя та життя людей, серед яких ми живемо.
P.S. Інші мої думки про цю притчу є на цьому блозі за наступним посиланням: http://slovobozhe.blogspot.com/2011/09/21-33-42.html



[i] Wright N. T. Jesus and the Victory of God. Minneapolis: Fortress Press, 1996. (Christian Origins and the Question of God. vol. 2). – P. 498.
[ii] Wright N. T. Luke for Everyone. Westminster John Knox Press, 2004. Kindle ed. P. 237.
[iii] Wright N. T., Evans C. A. Jesus, The Final Days: What Really Happened. Kindle Loc. 87133.
[iv] Blomberg C. L. Interpreting the Parables. – Downers Grove, Ill., 1990. – P. 249.
  

понеділок, 7 січня 2019 р.

Собор Пресвятої Богородиці (Мт 2:13-23)

Аякже вони вирушили в дорогу, ангел Господній з'явився вві сні Йосифові й каже: «Устань, візьми дитятко і його матір, і втікай в Єгипет, і перебудь там, поки я тобі не скажу, бо Ірод розшукуватиме дитя, щоб його вбити.» 14. Вставши Йосиф, узяв уночі дитятко та його матір і пішов у Єгипет, 15. де перебув до смерти Ірода, щоб збулося сказане Господом через пророка: «З Єгипту я покликав мого сина.» 16. Тоді Ірод, побачивши, що мудреці з нього насміялись, розлютився вельми й послав повбивати у Вифлеємі й по всій його окрузі всіх дітей, що мали менше, ніж два роки, згідно з часом, що пильно вивідав був від мудреців. 17. Тоді справдилось те, що сказав був пророк Єремія: 18. «В Рамі чути голос, плач і тяжке ридання: то Рахиль плаче за дітьми своїми й не хоче, щоб її втішити, бо їх немає.» 19. Якже вмер Ірод, ангел Господній з'явився вві сні Йосифові в Єгипті 20. і каже: «Встань, візьми дитятко та його матір і повернись в Ізраїльську землю, бо вмерли ті, що чигали на життя дитятка.» 21. Устав він, узяв дитятко та його матір і прийшов в Ізраїльську землю, 22. але, почувши, що в Юдеї царює Архелай замість Ірода, батька свого, побоявся іти туди. Попереджений же вві сні, він пішов у галилейські сторони 23. і, прибувши туди, оселився в місті, що зветься Назарет, щоб збулося сказане пророками, що Назорей назветься.
Євангеліє, котре читаємо у день свята Собору Пресвятої Богородиці та в неділю по Різдві, є частиною т. зв.  «Історії/ Євангелії дитинства Ісуса» (Мт 1 – 2), яка має дуже цікаву структуру та насичена інформацією, котра пов’язує події, про які йде мова, з багатьма текстами Біблії. Мт 1 – розповідає про походження Ісуса (людське походження: 1:1–17 та божественне походження: 1:18–25); Мт 2 – про реакцію світу на Його прихід (поклоніння язичницьких волхвів та ворожість Ізраїлю: 2:1–12 й переслідування Ірода та опіку Божу: 2:13–23).
Теми, які присутні в Мт 2:13–23 є досить полярні між собою, хоч хронологічно часто між собою переплітаються. Нижче хочу торкнутися кількох важливих моментів, котрі можуть стати для кожного з нас поштовхом для подальших роздумів.
Переслідування Ірода
          Насамперед, євангелист хоче показати, що Ісус є «новий Мойсей» й так само врятований в дитинстві та подорожує до безпечного місця.
          Матей показує як в особистій історії Ісуса повторюються певні аспекти національної історії Ізраїлю. Зокрема в 2:13 сказано, що «ангел Господній з'явився вві сні Йосифові й каже: «Устань, візьми дитятко і його матір, і втікай в Єгипет, і перебудь там, поки я тобі не скажу, бо Ірод розшукуватиме дитя, щоб його вбити». Кордон Єгипту розташований приблизно 146 км від Вифлеєму, й оскільки Ірод Великий не мав тут жодної юрисдикції, то Свята родина могла чутися тут у відносній безпеці. Крім того, в Біблії Єгипет представлений як місце прихистку (1 Цар 11:40; 2 Цар 25:26; Єр 26:21; 43:1– 7).
Натомість, на батьківщині Ісуса, Ірод продовжував Його шукати, щоб вбити можливого конкурента на престол. В Мт 2:16 читаємо, що «Ірод, побачивши, що мудреці з нього насміялись, розлютився вельми й послав повбивати у Вифлеємі й по всій його окрузі всіх дітей, що мали менше, ніж два роки, згідно з часом, що пильно вивідав був від мудреців». Раніше Ірод вже розпитував мудреців про час коли з’явилася зоря (Мт 2:7) й це привело його до висновків про приблизний час народження його потенційного суперника, що в результаті й вилилося в жорстоке вбивство 10 – 30 немовлят, – оскільки саме така кількість дітей подібного віку могла бути в такому маленькому містечку, яким був Вифлеєм. Вбивство невинних дітей також відлунює до подій в книзі Виходу 1:16 («Як помагатимете єврейкам, то придивляйтеся, коли родять: як син - убивайте, а як дочка - нехай живе.»).
Для окреслення масштабів трагедії в 2:17–18, Матей наводить слова пророка Єремії (31:15), котрий послуговується персоніфікацією, щоб описати біль матерів Ізраїлю (на прикладі Рахилі в м. Рамі – приблизно 10 км на північ від Єрусалиму), які плачуть над своїми дітьми котрих забрали у Вавилонський полон, що став символом смерті Божого народу. Матей хоче підкреслити, що як й у випадку з Вавилонським полоном «Божого сина», – саме так називав Господь Ізраїль (пор. Вих 4:22–23), Ірод представляє такі ж намагання стосовно Божого Сина – Ісуса.
Вкінці бачимо, що навіть після смерті Ірода Великого, повернення у Вифлеєм неможливе, оскільки трон над Юдеєю, Самарією та Ідумеєю успадкував один з найжорстокіших синів Ірода – Архелай (пор. Мт 2:22). Власне через свою жорстокість Архелай панував недовго (з 4 до. Хр. –  6 по. Хр.)через страшні розправи над власним народом, до Риму поїхала група заможних юдеїв і на їх прохання кесар Август позбавив Архелая престолу, заславши його у Галію.
Божа опіка
Паралельно до ворожості та не прийняття Божого Сина, Матей демонструє як Бог опікується Ісусом та є присутній в Його житті, подібно, як перед тим в історії Ізраїлю. Насамперед, в цьому уривку й загалом у цілому своєму Євангелії Матей показує, як в Ісусі здійснюються старозавітні пророцтва. Багато подій з життя Христа мали свої прообрази в Старому Завіті. Наприклад, пророк Осія розповідав, як Бог з не вимовною вірністю опікуючись своїм народом, вивів Ізраїль з Єгипту (Ос 2:16–17). Матей цитує цей уривок, порівнюючи визволення Божого сина – Ізраїлю, до визволення та повернення Його істинного Сина – Ісуса, який на сторінках Євангелії відкриває Себе нам як Єдинородний Син Божий.
Цей Божий Син, проте, не приходить у славі. Він «оселився в місті, що зветься Назарет, щоб збулося сказане пророками, що Назорей назветься» (Мт 2:23). Це відносно маленьке містечко в нижній Галилеї розташоване між пагорбами на пів-дорозі між Середземним морем та Галлилейським озером (часто його також називають морем). Його населення могло коливатися від 200 до 1600 осіб. Згідно свідчень Луки (1:26–27; 2:39) Йосиф і Марія прийшли до Вифлеєму саме з Назарету. Говорячи, що Ісус назветься Назорей, Матей не цитує жодного з Старозавітних пророцтв, але відсилається до теми, яка загалом присутня в пророків Старого Завіту – Месія буде знехтуваний та зневажений (пор. Пс 22:6; Іс 49:7; 53:3; Дан 9:26), подібно як і містечко в якому Він поселився, в той час було знехтуване (пор. Йо 1:46; 7:41,52). Ймовірно також, що Матей  використовує гру слів, пов’язуючи слово Назарет з старозавітнім месіанським пророцтвом в Ісаї 11:1 (І вийде паросток із пня Єссея, і вітка виросте з його коріння.), оскільки в єврейській мові слово «Назарет» звучить так само як і слово «вітка, пагін» – nezer.
Отже можна побачити дві лінії, як дві дороги, два способи життя, які йдуть паралельно: ворожість та жорстокість Ірода та його нащадків з одного боку та Боже діяння в історії, яке часто виявляється дуже не помітно через смиренних людей та на перший погляд незначні події – з іншого. Закінчення Євангелія показує, яка лінія, справді має значення і веде до чогось істотного, а яка, хоч і дуже промовиста (на перший погляд), зникає безслідно.

Наскільки ми здатні бачити Божу вірність та Божу дію у нашому житті? Які зусилля докладаємо, щоб не жити принципами, які виводять нас на дорогу Ірода, й тим самим зводять нас з дороги, на якій Бог шукає кожну людину та якою іде через історію світу?