субота, 19 січня 2019 р.

Неділя після Богоявлення (Мт 4:12-17).

Почувши, що Йоана ув'язнено, Ісус повернувся в Галилею 13. і, покинувши Назарет, пішов і оселився в Капернаумі, що при морі, на границях Завулона та Нафталі, 14. щоб збулося те, що сказав був пророк Ісая: 15. «О земле Завулона та земле Нафталі, приморський шляху, країно за Йорданом, поганська Галилеє! 16. Народ, який сидів у темноті побачив велике світло; тим, що сиділи в країні й тіні смерти, - зійшло їм світло.» 17. З того часу Ісус почав проповідувати й говорити: «Покайтесь, бо Небесне Царство близько.»
Після хрещення в Йордані, спокушування у пустелі та арешту Йоана Хрестителя, Ісус повернувся до Галилеї. Насамперед, Він пішов до свого рідного містечка Назарету, - Матей згадує про це тільки побіжно, - в той час як Лука уточнює, що тоді ж Ісус відвідав місцеву синагогу в котрій Йому дали можливість прочитати уривок з пророка Ісаї та пояснити його присутнім. Ісус сказав своїм слухачам, що Ісая говорив про Нього та що його місія звернена до усіх потребуючих людей, включаючи язичників. Згадка про язичників викликала таке величезне обурення його земляків, що Ісуса відразу намагалися вбити (пор. Лк 4:16-31). Відтак залишивши рідний, проте вороже налаштований Назарет, Ісус переселився до Капернауму, котрий став місцем Його постійного проживання й звідки Він міг здійсювати Свої подорожі та служіння.
Матей каже, що це сталося не випадково, але щоб збулося пророцтво Ісаї (це вже 6-те пророцтво з СЗ в Євангелії від Матея, й 5-й раз Матей підкреслює, що воно сповнюється в Ісусі) цитуючи уривок з 9:1-2 (частина уривку Ісаї 9:1-7). Цитуючи тут Іс 9:1-2, Матей, ​​безсумнівно, враховує контекст цих віршів: світло - це світло Месії (Іс. 9:6-7), - тим самим передбачаючи проповідь Доброї новини неєвреям й  поволі вводячи цю тему в своє оповідання.
Назарет був розташований в землі, котра належала племені Завулона в нижній частині Галилеї, тодія як Капернаум був містом в землі племені Нафталі у верхній Галилеї. Капернаум (як і розташовані трохи південніше Сепфоріс та Назарет) був збудований поруч одного з найважливіших торгових шляхів Палестини, який називали "морським шляхом"/ римська "Via Maris" (4:15). Це була караванна дорога з Дамаска до Кесарії Приморської, яка була розташована на узбережжі Середземного моря. В такий спосіб Матей вказував, що місія Ісуса пошириться далеко поза межі Галилеї. Спочатку ж служіння Месії впливатиме на всіх хто проходитиме цією дорогою, а головно подорожніх з поза Йордану та язичників.
Починаючи з завоювання Асирії й падіння Самарії (столиці півнчного царства Ізраїлю) в 722 р. до Хр. (2 Цар 15:29), цей регіон був заселений язичниками. До того часу поки в ІІ ст. до Хр. всі галилейські неєвреї були насильно наверненні в юдаїзм, вихідці з Юдеї ставилися до них дуже вороже.  Й хоча згодом до Галилеї переселилося безліч мешканців Юдеї і населення цього краю стало переважно єврейським, як в етнічному, так і в релігійному відношенні, це не був цілком однорідний регіон. Крім того, Галилея була оточена з усіх боків (за винятком південного кордону з Самарією) елліністичними містами. Відтак пророк Ісая називає населення цього краю “народом, який сидів у темноті ” (4:16), в такий спосіб означуючи євреїв як тих, котрі очікували визволення, живучи серед безнадійності язичників. Тут, в місці де темрява була най густішою, євреї першими могли побачити велике світло Божого визволення в Ісусі. Це світло передвіщало універсальну місію надії, тому що саме з цього безнадійного регіону "поганської Галилеї", Ісус послав своїх учнів для того, щоб зробити учнями усі народи (28:18).
Останній вірш Євангельського уривку цієї неділі (4:17), вказує, що головною темою проповіді Ісуса, була тема Божого Царства (Матей, котрий писав до євреїв, вживає інший варіант - "Царство небесне"). Відтак звістку Ісуса, як і звістку Йоана Хрестителя (3:2), можна коротко сформулювати наступним чином: "Покайтеся, щоб приготуватися до Царства/ царювання Бога". Інакше кажучи, - настали останні (есхатологічні) часи й Бог хоче відновити своє царювання над усією вселенною, починаючи з кожного людського серця. Прийшов особливий час сповнення Божих задумів та цілей відносно світу. Боже царство - це насамперед Боже панування над світом. В Євангелії Ісус показує, що Божа влада насправді проявляється в Його служінні, в зціленні хворих, а особливо у вигнанні бісів: "Коли ж я Божим перстом виганяю бісів, то, значить, прийшло до вас "Боже Царство/ влада Бога" (Лк 11:20).
Останні часи (есхатологічні) - це часи, про які провіщали пророки. Вони настали з приходом Бога на землю в Ісусі з Назарету, й остаточно завершаться в часі Його славного другого Повернення/ Пришестя (в Новому Завіті ця подія назиається Парусією). Ісус, однак, проповідував не кінець світу, але початок його оновлення. Він закликав усіх до покаяння та прийняття влади Бога, котра здатна переобразити як особу так і суспільство, а в кінцевому рахунку і всю землю.
Покаяння не є спонукою вважати себе поганою людиною, але закликом змінити спосіб свого думання та напрям свого життя у відповідності з Божим задумом. Цей задум є настільки унікльним, що його навіть важко окреслити людськими словами: "Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять" (1 Кор 2:9). Щоб сповнити цей задум, який людина відкинула через гріхопадіння, Господь, став одним із нас, жив нашим життям та був подібний до нас у всьому окрім гріха, а вкінці дав себе розп'ясти, щоб після Його воскресіння гріх уже не міг нас тримати у своєму рабстві…
Яким би не було наше життя, важливо не боятися дозволити Богові навести в ньому лад. Ісус є гідний найбільшої довіри. Він не забере від нас нічого, окрім внутрішнього хламу та непотребу, а натомість подарує нам нове життя, - життя сповнене гідності Божої дитини та спадкоємця (-миці) Його Царства.
Трохи далі в Євангелії від Матея, Ісус запрошує кожну людину: "Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас. 29. Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. 30. Ярмо бо моє любе й тягар мій легкий" (11:28-30). Інакше кажучи, замість ярма закону, який комплікували книжники та фарисеї, Ісус закликає нас прийняти ярмо послуху Його життєдайному слову Євангелія, котре очищає та оживляє усіх хто його приймає.
Сьогодні і кожного разу, коли Ти і я читаємо чи слухаємо ці та інші слова Євангелія, Ісус стоїть при дверях Твого і мого серця й стукає щоб увійти й оселитися в ньому, - подібно до того, як Він колись увійшов в темряву язичницької Галилеї, щоб назавжди перемінити життя її мешканців, принісши туди світло та надію Євангелія.



пʼятниця, 18 січня 2019 р.

Богоявлення (Мт 3:13-17)

Тоді прибув Ісус із Галилеї на Йордан до Йоана, щоб христитися від нього; 14. але Йоан спротивлявся йому, кажучи: «Мені самому треба христитися в тебе, а ти приходиш до мене?» 15. Ісус у відповідь сказав до нього: «Залиши це тепер, так бо личить нам здійснити всяку правду.» І тоді він залишив його. 16. А охристившись, Ісус зараз же вийшов з води. І ось розкрилось йому небо, і він побачив Духа Божого, який спускався, мов голуб, і зійшов на нього. 17. І голос пролунав з неба: «Це Син мій любий, що його я вподобав.»
Щиро вітаю всіх з великим празником Богоявлення й пропоную в цей святочний день кілька своїх думок, основаних на книзі Брюса Мецгера «The New Testament. Its Background, Growth and Content».
Всі чотири Євангелисти pозміщують початок прилюдного служіння Христа в контекст служіння Йоана Хрестителя. Цей пророк був типовим «святим мужем» Близького Сходу: згідно Євангелій (Мт 3:1–6; Мк 1:6; Лк 3:1–6) Йоан віддалився від суспільства та провадив самітницьке життя в районі ріки Йордан. Взявши за приклад Іллю (2 Цар 1:8), Йоан носив грубу одежу та їв тільки те, що міг знайти в пустині. Також подібно як і пророк Ілля, він безнастанно викривав царів та народ.
         Йоан закликав своїх співвітчизників покаятися в гріхах, прийняти хрещення (омивання) в Йордані та жити праведним життям. Кожній людині Йоан давав конкретні вказівки в чому полягає нове життя: багаті повинні розділити свій маєток з бідними, збирачі податків не повинні брати більше призначеного, солдати повинні перестати грабувати…
         Бачачи  серед численних натовпів представників садукеїв та фарисеїв, Йоан згадував ситуацію, яку спостерігав живучи у пустелі: коли загоряється чагарник всі тварини швидко покидають свої нори. «Гадюче поріддя! – говорив він. – Хто напоумив вас втікати від майбутнього гніву?» Потім він закликав їх перестати хизуватися своїм походженням від Авраама й принести плоди, які відповідали б справжньому покаянню (Мт 3:7–10; Лк 3:7–9).
         Йоан говорив не тільки про етичні питання – широкий ентузіазм викликало проголошення сильної месіанської надії. Він проповідував, що близький День Господній: скоро Бог оправдає свій народ та визволить його від гніту. Для увиразнення думки Йоан використовував образи, які були добре відомі селянам в Ізраїльській землі: прихід Месії подібний до того, як землероб бере лопату, щоб віяти зерно на току, відділяючи пшеницю від полови; пшениця піде до клуні, а полову спалять (Лк 3:17–18). Тобто, скоро Бог вторгнеться в історію, й тому суд дуже близький! Ця звістка була тривожна, оскільки Йоан мусів пояснити своїм слухачам, що народ в цілому абсолютно не готовий до приходу Месії. Заради цього Йоан і закликав народ та кожного зокрема до покаяння: це було приготування без якого не можливо отримати дари нової епохи.  В якості зовнішнього символу внутрішньої переміни, він омивав у Йордані всіх хто з вірою відгукнувся на його звістку.
         При багатьох подібних рисах, які Йоан мав з іншими семітськими святими мужами, його служіння виділялося двома дуже оригінальними особливостями:
-         Одноразовий характер хрещення. На відміну від щоденних омивань, які практикували фарисеї та есени, хрещення Йоана звершувалось раз і назавжди. В цьому плані вона нагадувало омивання прозелітів, через яке язичники входили в юдаїзм.
-         Відсутність привілеїв для боговибраного народу. Йоан навчав, що приналежність до боговибраного народу сама по собі в день суду не допоможе: «Не гадайте, що можете самі собі казати: Маємо за батька Авраама. Кажу бо вам, що Бог з цього каміння може розбудити (до життя) дітей Авраама» (Мт 3:9; Лк 3:8). Йоан не мов би відлучав всю націю й приймав назад тих хто покаявся й охрестився.    
     Прийнявши хрещення з рук Йоана, Ісус виказав свою згоду з двома ключовими моментами його проповіді: гряде Суд на нечестивих, та гряде Царство Боже. Проповідь самого Ісуса на початку перегукувалася з закликом до покаяння Йоана Хрестителя. Проте вже в ранній Церкві люди ставили питання: якщо Йоан хрестив на покаяння, то чому безгрішний Ісус прийняв цей обряд?
     Відповідь знаходиться в діалогі, який міститься в Євангелії від Матея. Йоан не хотів хрестити Ісуса: «Йоан спротивлявся йому, кажучи: «Мені самому треба христитися в тебе, а ти приходиш до мене?» (Мт 3:14). Але «Ісус у відповідь сказав до нього: «Залиши це тепер, так бо личить нам здійснити всяку правду.» І тоді він залишив його» (Мт 3:15). Звідси видно, що особисте покаяння відсутнє. «Здійснити/сповнити всяку правду/праведність» - означає не залишити невиконаним нічого з того, що хоче Бог.
     Це дуже добре можна зрозуміти, коли читати т. зв «смислові» переклади, чудовим прикладом якого, є новий переклад на англійську мову зроблений NTWright під назвою "The kingdom New Testament. A Contemporary translation". В цьому перекладі Мт 3:14–15 звучить наступним чином: «John tried to stop him. "I ought to be baptized by you," he said, "And are you going to come to me?" "This is how it’s got to be right now," said Jesus. "This is the right way for us to complete God’s whole saving plan"».
Важливо також підкреслити, що Матей не каже прямо, що «Йоан охрестив Ісуса», але що «тоді він залишив його», акцентуючи тим самим на благанні Йоана цього не робити («Мені самому треба христитися в тебе, а ти приходиш до мене?»). Хрестячи Ісуса, однак, навіть проти власної волі чи радше правильного розуміння такого упокорення Ісуса, Йоан таким чином, також дає приклад для наслідування, як потрібно реагувати на волю та бажання Ісуса.
     «А охристившись, Ісус зараз же вийшов з води. І ось розкрилось йому небо, і він побачив Духа Божого, який спускався, мов голуб, і зійшов на нього. 17. І голос пролунав з неба: «Це Син мій любий, що його я вподобав.» (Мт 3:16–17). Після хрещення, Ісус виходить з води без визнання гріхів, як це звичайно робили охрещувані, поки вони ще були у воді – Ісус не мав гріхів, які потрібно було визнавати.
Слова «Це Син мій любий» відлунюють Пс 2:7, в якому йдеться про царя з роду Давида; фраза «що його я вподобав» відлунюють до пророцтва Ісаї 42:1, в яких йдеться про Слугу Господнього.
«Він побачив Духа Божого, який спускався, мов голуб, і зійшов на нього» – зазвичай  Матей пише про Святого Духа (1:18, 20; 3:11; 12:32; 28:19). Але тут він пише про «Духа Божого» для тринітарного посилання: Бог, Ісус – Його улюблений Син та Дух Божий (також в 12:28). Таке відсилання за допомогою тринітарних термінів (28:19), творить зв’язок між хрещенням Ісуса та християнським хрещенням.
Дуже важливим є ще один акцент. Як пише в своєму коментарі на Євангеліє від Матея NTWright: «Символом Духа став голуб, і це значить, що майбутній Божий суд буде вершитися мирним, а не войовничим духом старовини. Сам земний суд, який засудив Ісуса, піддасться судові  Божого Духа.  Одне із завдань цієї глави Євангелія – знову навчити людей здатності дивуватися і розуміти, що Ісус прийшов виконати Божий задум, а не наші очікування».
     Крім того, для народу хрещення Йоана означало розрив з грішним минулим і початок нового життя, в Ісуса ж починалася нова фаза Його місії, – закінчилося звичайне життя в Назареті й почалося трирічне прилюдне служіння.
     Щоб усвідомити значення того, що сталося на Йордані потрібно читати Євангеліє до кінця. Тільки тоді можна зрозуміти, чому Ісус також має ім’я «Емануїл, – що значить з нами Бог». Саме слова «З нами Бог» ми дуже урочисто співаємо в часі Великого Повечір’я на празники Різдва та Богоявління. Цим радісно, проголошуємо, що Той Хто прийняв людське тіло в убогому вертепі; став на Йордані, покірно схиливши голову поруч з грішниками; їв і пив з відкинутими і упослідженими; дружив з митарями і блудницями; перед страхом смерті обливався кровавим потом в Гетсиманії; був зраджений друзями та не справедливо оскаржений тими, які найбільше знали про Бога; відчув пекло віддаленості від Бога та жахливої самотності так, що кричав на хресті «Боже мій! Боже мій! Чому ти мене покинув?!»; як людина страждав, помер і був похований у гробі;  І ВОСКРЕС НА ТРЕТІЙ ДЕНЬ – Є  ЕМАНУЇЛ.
Після Різдва, празник Богоявління далі впроваджує всіх нас в невимовне Таїнство Божого до нас сходження, щоб Ти і я могли почути те, що Отець сказав на Йордані Ісусові «Ти Син Мій улюблений в тобі Моє уподобання». Оновлення усього творіння, та повернення нам свідомості та статусу улюблених Божих доньок та синів і є найбільшим бажанням Бога…


неділя, 13 січня 2019 р.

Проповідь Йоана Хрестителя (Мк 1:1 - 8)

Початок Євангелії Ісуса Христа, Сина Божого. 2. Як написано в пророка Ісаї: «Ось я посилаю мого посланця перед тобою, який приготує тобі дорогу. 3. Голос вопіющого в пустині: Готуйте Господеві дорогу, вирівняйте стежки його», 4. - так виступив Йоан, христивши у пустині та проповідувавши хрищення покаяння на прощення гріхів. 5. І виходили до нього - вся країна Юдейська та всі єрусалимляни, христились від нього в ріці Йордані й визнавали гріхи свої. 6. Йоан одягнений був в одежу з верблюжого волосу й носив ремінний пояс на своїх бедрах, а їв сарану й мед дикий. 7. І проповідував, кажучи: «Слідом за мною іде сильніший від мене, що йому я недостойний, нахилившись, розв'язати ремінця його сандалів. 8. Я вас христив водою, а він христитиме Святим Духом.»
Євангелист Марко  починає свою розповідь про Ісуса (1:1–8) з розповіді про Йоана Хрестителя. Слова першого вірша  накреслюють суть цілого Євангелія від Марка. Усі 16 глав не є "початком", але всі представляють Євангелію про Ісуса Христа, Сина Божого. 
Слово Євангеліє – означає "добра новина". В тому часі коли жив Марко, це слово мало широку палітру значень, й могло означати щось подібне до сьогоднішнього вислову "добрі новини". Для греко-римської аудиторії Марка, слово "євангеліє"  містило в собі політичний відтінок. Проте Марко вживає це слово базуючись виключно на його християнському вжитку, який завжди мав на увазі   спасенну звістку про Ісуса. Євангелист вживає слово «Євангеліє» (в 1:1; 1:14–15; 8:35; 10:29; 13:10; 14:9) як для означення проповіді самого Ісуса (як у 1:14–15), так і для означення проповіді про Ісуса (13:10).
Звідси, дуже важливо розуміти, що Євангеліє це справді "добра новина" - не просто добра порада, як побожно жити, й не тільки гарна філософська ідея (хай навіть найбільш піднесена та благородна). Євангелія, - це Добра Новина, - розповідь про конкретні історичні факти; розповідь про щось, що сталося, - й те, що сталося, мало і продовжує мати надзвичайний вплив (та надзвичайні наслідки), як на історію цілого світу так і на життя кожної окремої людини.[1]
Ісус (грецьке Ἰησοῦς (Iēsous) походить від єврейського слова יֵשׁוּעַ (yeshua') й дослівно означає «спасіння») названий як «Христос Син Божий».  Слово «Христос» (Χρίστος, Christos) є грецьким перекладом єврейського слова «Месія» (מָשִיחַ, mashiach), яке дослівно означає «помазаний». Оскільки Ізраїльські царі були помазаниками, євреї очікували, що в майбутньому Бог пошле «помазаника», який визволить свій народ від усіх його ворогів.
Титул «син Божий» теж був відомий для сучасників Ісуса – в Старому Завіті ним часто окреслювали ангелів, царів Ізраїлю, а навіть цілий народ називався «сином Божим». Проте у відношенні до Ісуса Марко вживає цей термін в абсолютно вищому та особливішому значенні: Ісус є унікальним Божим Сином – важливість Божественного Синівства Ісуса, яке анонсоване на початку Євангелія, можна побачити в розповідях про хрещення (1:11), переображення (9:7), та в словах сотника відразу після смерті Ісуса (15:39).
Старозавітна цитата у 2 – 3 віршах прояснює, що має на увазі Марко під словами «початок євангелія» – він думає про підготовчу діяльність Йоана та могутній прихід Господа, які є сповненням кількох дуже важливих текстів. Один текст первинно знаходиться в книзі Виходу 23:20 (Ось я посилаю ангела мого перед тобою) та в есхатологічному контексті потім перефразовується пророком Малахією в 3:1 (Оце я посилаю гінця мого, й він приготує дорогу передо мною), а інший зустрічаємо в тій частині книги пророка Ісаї, яка розповідає про закінчення полону та говорить про потіху для Ізраїля в 40:3 (Голос вопіющого в пустині: пригототуйте путь Господеві, прямими зробіть стежки Богу нашому). Відтак, старозавітні котексти вживання цих уривків Писання, вказують на їх особливу важливість для розуміння місії Христа та Його Предтечі.  
"Йоан – тільки предтеча, який готує дорогу, а «слідом іде сильніший, якому він не достойний розв’язати ремінця сандалів» (Мк 1:7). Йоан свідчить про цього «Сильнішого» – Господа Ісуса наступним чином: «Я вас христив водою, а він христитиме Святим Духом» (Мк 1:8). Йоан проповідував, що День Господній близький: скоро, нарешті, Бог вторгнеться в історію й оправдає свій народ та визволить його від гніту. Проблема полягала в тому, що народ не був готовий до приходу Месії. Тому Йоан усіх закликав до покаяння (грецьке слово μετανοια / metanoia – озн. покаяння, зміну мислення, зміну способу думання), без якого не можливо отримати дари нової епохи. В якості зовнішнього символу внутрішньої переміни, він омивав у Йордані всіх, хто відгукнувся на його звістку. Не зважаючи на подібність служіння Йоана до діяльності інших святих семітських мужів, воно мало дві дуже характерні та оригінальні особливості:
-        одноразовий характер хрещення; на відміну від щоденних омивань, які практикували фарисеї та есени, хрещення Йоана здійснювалося тільки раз; в цьому відношенні воно нагадувало омивання прозелітів, через яке язичники приймали юдаїзм;
-        відсутність привілеїв вибраному народові; Йоан навчав, що приналежність до вибраного народу сама по собі не допоможе в День Суду: «Принесіть же плід, гідний покаяння, 9. і не гадайте, що можете самі собі казати: Маємо за батька Авраама. Кажу бо вам, що Бог з цього каміння може розбудити (до життя) дітей Авраама» (Мт 3:9; Лк 3:8); Йоан ніби відлучав весь народ, й приймав назад тільки тих хто покаявся та охрестився. 
Йоан хрестив водою. Це був зовнішній знак, який не здійснював зміни в житті людини. Зміна мала відбуватися завдяки зусиллю людини, яка є слабкою після гріхопадіння. Ісус хрестив Св. Духом – це хрещення дарує надзвичайну благодать та духовну силу (Дії 1:8). Завдяки хрещенню Св. Духом люди стають членами Церкви – Христового тіла (1 Кор 12:13), – Нового Ізраїлю"[2].
Наскільки моє життя є свідченням вдячності Богові за дар нового життя? Наскільки  звістка Йоана є актуальною для мене сьогодні ? Що мушу змінити в своєму житті, щоб бути готовим на прихід Господа?


[1] Ця думка дуже гарно представлена  у виступі Н. Т. Райта перед працівниками Google: https://www.youtube.com/watch?v=cEIjaHOcGFc
[2] Metzger B. M. The New Testament: Its Background, Growth, and Content. p. 129 131

вівторок, 8 січня 2019 р.

Святого Первомученика Стефана (Мт 21:33-46).


Слухайте іншу притчу. Був один чоловік-господар, що насадив виноградник. Він обвів його огорожею, видовбав у ньому чавило, вибудував башту, винайняв його виноградарям і відійшов. 34. Коли ж настала пора винозбору, послав він слуг своїх до виноградарів, щоб узяти від них плоди, йому належні. 35. А виноградарі, схопивши його слуг, кого побили, кого вбили, кого ж укаменували. 36. Тоді він послав інших слуг, більше від перших, але ті вчинили й з ними те саме. 37. Наприкінці послав до них свого сина, кажучи: Матимуть пошану до мого сина. 38. Та виноградарі, узрівши сина, заговорили між собою: Це спадкоємець. Нумо, вб'ємо його й заберемо собі його спадщину. 39. І взявши його, вивели геть з виноградника й убили. 40. Отож, коли прибуде господар виноградника, що зробить з тими виноградарями?» 41. «Лютих люто вигубить», - відповіли йому, - «а виноградник винаймить іншим виноградарям, що будуть давати йому плоди його своєчасно.» 42. Тоді Ісус сказав їм: «Чи в Письмі не читали ви ніколи: Камінь, що відкинули будівничі, став каменем наріжним? Від Господа це сталось і дивне в очах наших. 43. Тому кажу вам: Відніметься від вас Царство Боже й дасться народові, що буде приносити плоди його. 44. Хто впаде на цей камінь, розіб'ється, а на кого він упаде, того роздушить.» - 45. Почувши ці притчі, первосвященики й фарисеї зрозуміли, що він про них говорить. 46. І намагалися схопити його, та боялися людей, бо ті мали його за пророка.
Притчу про злочинних виноградарів читаємо також у тринадцяту неділю після П'ятидесятниці. Те, що зробили з Ісусом, роблять і з Його учнями, зокрема Стефаном. Нижче подаю коментар до цього Євангелія написаний для 13-ї неділі після П'ятидесятниці, оскільки цей унікальний текст, являючи собою історію спасіння в мініатюрі, може промовляти до багатьох подібних контекстів.
Ситуаційний контекст (що Матей хотів сказати своїм сучасникам). Найважливіше навчання в цій притчі – її христологія. Якщо пророки СЗ зображені в ній як слуги (Мт 21:3436), то Ісус як «возлюблений Син» (Мт 21:37; пор. Лк 20:13). Він не є просто найкращий чи улюблений слуга. Він настільки різниться від пророків СЗ, що потрібно застосовувати якісно інші категорії на Його означення. І тут порушується питання «онтологічної» унікальності Сина. Унікальна роль Ісуса як «наріжного каменя Церкви» (Мт 21:42; пор. Лк 20:17; Ді 4:11–12; Eф 2:20; 1 Кор 3:11) продемонстрована цитатою з Пс 118:22. Кожна особа буде суджена на підставі свого ставлення до Ісуса (Мт 10:26; пор. Лк 9:26; 12:8–9; Ді 4:12). Опис Сина як спадкоємця (Мт 21:38) також має христологічне значення, адже тут Він виступає як майбутній Господар виноградника.
У конкретному часовому вимірі досліджувана притча – це розповідь про Ізраїль, котра досягає кульмінації в суді. Як і в деяких інших притчах, Ісус розвиває вже добре відому біблійну тему (в цьому разі – з Іс 5:17 і Пс 79). Він далі пояснює акцію в Храмі і, через алюзії на Ісаю, виправдовує її: знову, як і в дні Ісаї, Храм заслуговує пророчого викриття і навіть посланої від Бога загибелі. Господар, який посилав слуг і сина й побачив їх відкинутими, прийде і стратить виноградарів, а виноградник віддасть іншим. Швидше за все, тут йдеться про майбутнє зруйнування Єрусалима: Ісусова акція в Храмі була символом майбутнього осуду. Розказана притча представляє більш широкий розповідний контекст, спираючись на ізраїльську пророчу традицію та претендуючи на підведення цієї традиції до кульмінації – кульмінації, в рамках котрої розіграна притча має сенс. Таким чином, притча пояснювала акцію Ісуса, а також (шляхом екстраполяції) – майбутню дію Бога Ізраїля (хоча акцент на цьому менший, ніж часто думають)[i].
Матей наголошує, що первосвященики й фарисеї добре усвідомлювали, що в притчі мовиться саме про них  (зрозуміли, що про них говорить). А факт, що вони відчували страх перед народом (боялися людей), є черговим свідченням, що намагання вбити Ісуса – не просто емоційна реакція, а обдуманий вчинок.
            Описом реакції релігійної еліти Матей показує, як притча, котру розповідав Учитель, здійснюється на очах: Ісус, законний спадкоємець стародавніх пророків, прийшов завершити їхню справу, ще раз закликаючи Ізраїль віддати належну честь Богові Союзу. Ізраїль мав завдання – принести плід праведності свого життя і явити Божу благодать усьому світові. Натомість він, приховавши благодать тільки для себе, жив неправедним життям і вдавався до насильства – включно до відкинення останнього Божого Посланця (пор. Лк 19:41–44)[ii].
Проте Ісус каже, що Бог, який мав судити язичників, прийде судити Ізраїль, а відкинутий Месія (Пс 118:22) – в. 21:42, після приниження (Іс 8:14–15) буде прославлений (Дан 2:44–45) – в. 21:44.
Наразі ж Матей додає до ланцюга нечестивих намагань та пошуків ще свідчення про богохульні наміри лідерів народу – після урочистого в’їзду в Єрусалим, коли народ вітав Ісуса словами «Осанна!» (21:1–11), та Його акції в храмі (21:12–17), притча про виноградник (21:33–46) стала третьою з довшої низки основних причин (четверта причина – помазання Ісуса жінкою в домі Симона фарисея, котре багато коментаторів розглядають як помазання Месії, – Мр 14:3–9; Мт 26:6–13; Лк 7:36–50), що в результаті призвели до смерті Христа[iii].
Сучасний контекст (значення для Церкви сьогодні). Цей уривок продовжує тематичну лінію попередніх наративів про свідоме відкинення Ісуса та Його посланництва релігійно-культовими (первосвященики), інтелектуальними (книжники) та політичними (старійшини народу) провідниками Ізраїля.
З притчі можна виокремити принаймні три головні думки[iv]:
1. Бог є багатомилостивим і терпляче чекає, поки Його народ принесе належний плід; чекає навіть тоді, коли народ повстає проти Нього.
2. Прийде час, коли терпеливість Бога закінчиться, й тоді всі, хто Його відкинув, понесуть відповідальність за свій вибір.
3. Божий задум не буде порушений, оскільки Він поставить нових провідників, котрі принесуть плоди, яких не дали попередні виноградарі.
Позачасове значення цього фрагмента полягає в тому, що кому багато дано, від того буде багато вимагатися. Люди, яким більше довірено (провідники), в певному сенсі наражені на більшу небезпеку невиконання своїх обов’язків і нерозуміння суті свого посланництва. Причиною такого засліплення може бути надмірна увага до себе, на шкоду своєму служінню. Їм стає чужою й незбагненною позиція слуг: «Ми слуги негідні, що належало нам зробити, ми зробили» (Лк 17:10). Такі люди цілковито зосереджені на собі, на своїх «досягненнях», величі й гідності, а відтак зовсім закриті на дію Божу. Коли з часом з’ясовується, що справжній Божий план іде всупереч їхнім очікуванням, бажанням чи інтересам, вони виявляються неготовими поступитися своїм, щоб піти за покликом Божим. Така роздвоєність деколи заходить настільки далеко, що доводить до прямої конфронтації з Божою волею та свідомого протистояння їй.
Цікаво, що знову ж таки, на противагу своїм провідникам, простий народ розуміє Божу дію краще і, в цій ситуації, не дає їм легко й відкрито виступити проти Ісуса. Простий народ тут, зауважмо, – не якась певна соціальна верства, а ті люди, котрі сприймають Бога чистим і простим серцем, щиро й без егоїстичних міркувань слідують за Божим покликом.
Цей уривок учить нас пильнувати своє серце, щоб у нього не закралася самовпевненість, переконання, що ми достеменно знаємо дороги Господні. Він вчить зберігати здатність відкриватися до нового, дивуватися, не зупинятися на досягнутому. Вчить будувати своє життя не довкола своїх «досягнень» і «здобутків», а в простоті й відкритості до плану Божого для нашого життя та життя людей, серед яких ми живемо.
P.S. Інші мої думки про цю притчу є на цьому блозі за наступним посиланням: http://slovobozhe.blogspot.com/2011/09/21-33-42.html



[i] Wright N. T. Jesus and the Victory of God. Minneapolis: Fortress Press, 1996. (Christian Origins and the Question of God. vol. 2). – P. 498.
[ii] Wright N. T. Luke for Everyone. Westminster John Knox Press, 2004. Kindle ed. P. 237.
[iii] Wright N. T., Evans C. A. Jesus, The Final Days: What Really Happened. Kindle Loc. 87133.
[iv] Blomberg C. L. Interpreting the Parables. – Downers Grove, Ill., 1990. – P. 249.
  

понеділок, 7 січня 2019 р.

Собор Пресвятої Богородиці (Мт 2:13-23)

Аякже вони вирушили в дорогу, ангел Господній з'явився вві сні Йосифові й каже: «Устань, візьми дитятко і його матір, і втікай в Єгипет, і перебудь там, поки я тобі не скажу, бо Ірод розшукуватиме дитя, щоб його вбити.» 14. Вставши Йосиф, узяв уночі дитятко та його матір і пішов у Єгипет, 15. де перебув до смерти Ірода, щоб збулося сказане Господом через пророка: «З Єгипту я покликав мого сина.» 16. Тоді Ірод, побачивши, що мудреці з нього насміялись, розлютився вельми й послав повбивати у Вифлеємі й по всій його окрузі всіх дітей, що мали менше, ніж два роки, згідно з часом, що пильно вивідав був від мудреців. 17. Тоді справдилось те, що сказав був пророк Єремія: 18. «В Рамі чути голос, плач і тяжке ридання: то Рахиль плаче за дітьми своїми й не хоче, щоб її втішити, бо їх немає.» 19. Якже вмер Ірод, ангел Господній з'явився вві сні Йосифові в Єгипті 20. і каже: «Встань, візьми дитятко та його матір і повернись в Ізраїльську землю, бо вмерли ті, що чигали на життя дитятка.» 21. Устав він, узяв дитятко та його матір і прийшов в Ізраїльську землю, 22. але, почувши, що в Юдеї царює Архелай замість Ірода, батька свого, побоявся іти туди. Попереджений же вві сні, він пішов у галилейські сторони 23. і, прибувши туди, оселився в місті, що зветься Назарет, щоб збулося сказане пророками, що Назорей назветься.
Євангеліє, котре читаємо у день свята Собору Пресвятої Богородиці та в неділю по Різдві, є частиною т. зв.  «Історії/ Євангелії дитинства Ісуса» (Мт 1 – 2), яка має дуже цікаву структуру та насичена інформацією, котра пов’язує події, про які йде мова, з багатьма текстами Біблії. Мт 1 – розповідає про походження Ісуса (людське походження: 1:1–17 та божественне походження: 1:18–25); Мт 2 – про реакцію світу на Його прихід (поклоніння язичницьких волхвів та ворожість Ізраїлю: 2:1–12 й переслідування Ірода та опіку Божу: 2:13–23).
Теми, які присутні в Мт 2:13–23 є досить полярні між собою, хоч хронологічно часто між собою переплітаються. Нижче хочу торкнутися кількох важливих моментів, котрі можуть стати для кожного з нас поштовхом для подальших роздумів.
Переслідування Ірода
          Насамперед, євангелист хоче показати, що Ісус є «новий Мойсей» й так само врятований в дитинстві та подорожує до безпечного місця.
          Матей показує як в особистій історії Ісуса повторюються певні аспекти національної історії Ізраїлю. Зокрема в 2:13 сказано, що «ангел Господній з'явився вві сні Йосифові й каже: «Устань, візьми дитятко і його матір, і втікай в Єгипет, і перебудь там, поки я тобі не скажу, бо Ірод розшукуватиме дитя, щоб його вбити». Кордон Єгипту розташований приблизно 146 км від Вифлеєму, й оскільки Ірод Великий не мав тут жодної юрисдикції, то Свята родина могла чутися тут у відносній безпеці. Крім того, в Біблії Єгипет представлений як місце прихистку (1 Цар 11:40; 2 Цар 25:26; Єр 26:21; 43:1– 7).
Натомість, на батьківщині Ісуса, Ірод продовжував Його шукати, щоб вбити можливого конкурента на престол. В Мт 2:16 читаємо, що «Ірод, побачивши, що мудреці з нього насміялись, розлютився вельми й послав повбивати у Вифлеємі й по всій його окрузі всіх дітей, що мали менше, ніж два роки, згідно з часом, що пильно вивідав був від мудреців». Раніше Ірод вже розпитував мудреців про час коли з’явилася зоря (Мт 2:7) й це привело його до висновків про приблизний час народження його потенційного суперника, що в результаті й вилилося в жорстоке вбивство 10 – 30 немовлят, – оскільки саме така кількість дітей подібного віку могла бути в такому маленькому містечку, яким був Вифлеєм. Вбивство невинних дітей також відлунює до подій в книзі Виходу 1:16 («Як помагатимете єврейкам, то придивляйтеся, коли родять: як син - убивайте, а як дочка - нехай живе.»).
Для окреслення масштабів трагедії в 2:17–18, Матей наводить слова пророка Єремії (31:15), котрий послуговується персоніфікацією, щоб описати біль матерів Ізраїлю (на прикладі Рахилі в м. Рамі – приблизно 10 км на північ від Єрусалиму), які плачуть над своїми дітьми котрих забрали у Вавилонський полон, що став символом смерті Божого народу. Матей хоче підкреслити, що як й у випадку з Вавилонським полоном «Божого сина», – саме так називав Господь Ізраїль (пор. Вих 4:22–23), Ірод представляє такі ж намагання стосовно Божого Сина – Ісуса.
Вкінці бачимо, що навіть після смерті Ірода Великого, повернення у Вифлеєм неможливе, оскільки трон над Юдеєю, Самарією та Ідумеєю успадкував один з найжорстокіших синів Ірода – Архелай (пор. Мт 2:22). Власне через свою жорстокість Архелай панував недовго (з 4 до. Хр. –  6 по. Хр.)через страшні розправи над власним народом, до Риму поїхала група заможних юдеїв і на їх прохання кесар Август позбавив Архелая престолу, заславши його у Галію.
Божа опіка
Паралельно до ворожості та не прийняття Божого Сина, Матей демонструє як Бог опікується Ісусом та є присутній в Його житті, подібно, як перед тим в історії Ізраїлю. Насамперед, в цьому уривку й загалом у цілому своєму Євангелії Матей показує, як в Ісусі здійснюються старозавітні пророцтва. Багато подій з життя Христа мали свої прообрази в Старому Завіті. Наприклад, пророк Осія розповідав, як Бог з не вимовною вірністю опікуючись своїм народом, вивів Ізраїль з Єгипту (Ос 2:16–17). Матей цитує цей уривок, порівнюючи визволення Божого сина – Ізраїлю, до визволення та повернення Його істинного Сина – Ісуса, який на сторінках Євангелії відкриває Себе нам як Єдинородний Син Божий.
Цей Божий Син, проте, не приходить у славі. Він «оселився в місті, що зветься Назарет, щоб збулося сказане пророками, що Назорей назветься» (Мт 2:23). Це відносно маленьке містечко в нижній Галилеї розташоване між пагорбами на пів-дорозі між Середземним морем та Галлилейським озером (часто його також називають морем). Його населення могло коливатися від 200 до 1600 осіб. Згідно свідчень Луки (1:26–27; 2:39) Йосиф і Марія прийшли до Вифлеєму саме з Назарету. Говорячи, що Ісус назветься Назорей, Матей не цитує жодного з Старозавітних пророцтв, але відсилається до теми, яка загалом присутня в пророків Старого Завіту – Месія буде знехтуваний та зневажений (пор. Пс 22:6; Іс 49:7; 53:3; Дан 9:26), подібно як і містечко в якому Він поселився, в той час було знехтуване (пор. Йо 1:46; 7:41,52). Ймовірно також, що Матей  використовує гру слів, пов’язуючи слово Назарет з старозавітнім месіанським пророцтвом в Ісаї 11:1 (І вийде паросток із пня Єссея, і вітка виросте з його коріння.), оскільки в єврейській мові слово «Назарет» звучить так само як і слово «вітка, пагін» – nezer.
Отже можна побачити дві лінії, як дві дороги, два способи життя, які йдуть паралельно: ворожість та жорстокість Ірода та його нащадків з одного боку та Боже діяння в історії, яке часто виявляється дуже не помітно через смиренних людей та на перший погляд незначні події – з іншого. Закінчення Євангелія показує, яка лінія, справді має значення і веде до чогось істотного, а яка, хоч і дуже промовиста (на перший погляд), зникає безслідно.

Наскільки ми здатні бачити Божу вірність та Божу дію у нашому житті? Які зусилля докладаємо, щоб не жити принципами, які виводять нас на дорогу Ірода, й тим самим зводять нас з дороги, на якій Бог шукає кожну людину та якою іде через історію світу?

неділя, 6 січня 2019 р.

Різдво Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа: поклоніння мудреців (Мт 2:1-12).

Коли Ісус народився у Вифлеємі Юдейськім, за днів Ірода царя, мудреці прийшли в Єрусалим зо Сходу 2. і спитали: «Де цар юдейський, що оце народився? Бо ми бачили його зорю на сході й прийшли йому поклонитись.» 3. Почувши це цар Ірод, стривожився, і ввесь Єрусалим з ним. 4. Зібравши всіх первосвящеників та книжників народних, він випитав у них, де Христос має народитися. 5. Вони йому сказали: «У Вифлеемі Юдейськім, бо так написано пророком: 6. І ти, Вифлеєме, земле Юди, нічим не менша між містами Юди, бо з тебе вийде вождь, що буде пасти мій народ, Ізраїля.» 7. Тоді Ірод, покликавши тайкома мудреців, випитав у них пильно про час, коли зоря з'явилась, 8. і відіслав їх у Вифлеем, кажучи: «Ідіть та розпитайтесь пильно про дитя, і коли знайдете, сповістіть мені, щоб я теж пішов йому вклонитись.» 9. Вислухали вони царя і пустилися в дорогу. І ось зоря, що її бачили на сході, йшла перед ними, аж поки не підійшла й не стала зверху, де було дитятко. 10. Побачивши зорю, зраділи радістю вельми великою. 11. Увійшли до хати й побачили дитятко з Марією, матір'ю його, і, впавши ниць, поклонились йому; потім відкрили свої скарби й піднесли йому дари: золото, ладан і миро. 12. І попереджені вві сні до Ірода не завертати, пустились іншою дорогою у край свій.
В цій розповіді, Матей запрошує своїх читачів до особистого вибору/рішення, протиставляючи поведінку головних дійових осіб євангельської драми: поганські астрологи поклоняються Ісусові; правитель Ізраїлю шукає його смерті; Єрусалимська релігійна еліта – предтечі опонентів читачів Матея – приймають Ісуса, як щось само собою зрозуміле, – без належного здивування і подяки, й не виявляють до Нього ніякої цікавості, не говорячи вже про повагу.[i]
Євангелист хоче, щоб ми відкрили для себе, дуже важливий факт Бог надзвичайно зацікавлений в місії серед язичників (різних родів та різних часів). Бог, котрий розшукував слуг серед поганського Заходу, на прикладі Римського центуріона (8:513), перед цим, розшукував своїх слуг "зі сходу" (2:1; пор. Іс 2:6), таких як маги/астрологи/волхви (див. 8:11).
Матей кидає виклик упередженості супроти поган (2:12). Під поганами мається на увазі як сучасників Матея, так і тих, котрі живуть поруч із нами. Виклик не легкий як тоді так і сьогодні. Треба великої відваги, щоб побачити розмах та грандіозний план Бога для проголошення Доброї Новини. Найлегше, очевидно, знайти причини, щоб не виходи поза свої усталені віками та традицією межі. Ще складніше йти до тих хто виглядає цілком інакшим. Однак цей уривок розвиває дуже важливу для Матея тему – важливість місії серед поган – як тогочасних, так і сучасних (пор. 1:3, 5–6; 3:9; 4:15; 8:10–12, 28).
Маги/ волхви (в укр. перекладі часто вживаємо трохи злагіднене слово "мудреці", але грецький текст каже "маги" або "волхви") були перськими астрологами, й вони відповідають на небесний феномен в спосіб, який текст Євангелія не вважає не можливим чи не ймовірним. В такий спосіб, без потурання астрології, розповідь Матея кидає виклик упередженням його аудиторії супроти сторонніх та аутсайдерів стосовно їхньої віри (пор. також 8:5–13; 15:21–28): навіть найбільші погани з поган, можуть відповісти Ісусові, якщо їм буде надана така можливість (пор. також Йона 1:13–16; 3:6–4:1, 10–11). Очевидно, що надприроднє водійство, таке як зоря, може провадити астрологів тільки до певної межі; для більш точного проводу до місця де народився Цар (2:2), вони мусять питати провідників в Єрусалимі. Звідси стає зрозуміло, що їхнє небесне одкровення було тільки частковим; вкінці вони обов'язково мусять підкоритися Божому одкровенню в Писанні, котре зберігав Єврейський народ.    
Матей кидає виклик несправедливим політичним силам та всякій несправедливій владі (2:3, 7–8).
Новина про зорю, котра вказувала на появу нового царя в Ізраїлі, неймовірно схвилювала такого параноїка, яким був Ірод; інші правителі також виказували неабияку параною до подібних звісток чи пророцтв, й деякі з поміж них були готові вбивати навіть власних нащадків, щоб тільки зберегти свій трон. Ірод, котрий осягнув трон в Ізраїлі не через природнє спадкоємство, але завдяки війнам, інтригам та політиці, досить гостро відчував цей виклик.
В Єврейській традиції фараон та його народ, дізнавшись про прихід визволителя Ізраїлю, також переживали великий страх.
 В подальшій історії, впродовж двох останніх тисяч років, будь-які можновладці, котрі не справедливо реалізували свою владу, завжди сприймали Євангеліє як загрозу. Хоча відкрито воювали з Церквою чи з Божими законами не всі найчастіше дуже облудно, а то й не приховано брутально, пробували підпорядкувати Церкву собі, зробити її інструментом власної ганебної політики, й відтак лицемірно та жорстоко, тотально контролювати суспільство та кожну окрему свобідну людину.
Матей кидає виклик духовному самовдоволенню.
Не знаючи особисто, де народився новий Цар, Ірод збирає релігійних експертів (2:4), більшість з яких, на той час вже були лояльні до його режиму. Однак, хоча й релігійні провідники знають де мав би народитися Месія, вони не приєднуються до волхвів у їхньому пошукові, – тобто вони не належно використовують свої знання Писання. Хоча єврейські лідери й не бажають подібно до Ірода вбити Ісуса, однак поколінням пізніше, вже їхні наступники, таки шукатимуть смерті для Ісуса (пор. 26:57, 59). Ці ж, – просто байдужі та самовдоволені. Їх вже нічого не дивує й не торкає… В 23-й главі Матей передає слова, які дуже чітко характеризують цей стан. Для Матея – сприйняття Ісуса, "як щось належне"/ "само собою зрозуміле" (take Jesus for granted) те саме, що й шукати його смерті: ті самі особи в Євангелії роблять і одне і друге.
Погани поклоняються Ісусові (2:9–11).
Те, що волхви виявляють Ісусові велику пошану та складають дари (2:11) цілком відповідає східним звичаям; пахощі (ладан) та миро, часто використовувалися при царських дворах; це були дуже дорогі речі (Одкр 18:13; Пс 45:8; Пісня пісень 3:6; 4:6).  
Вияв радості був звичаєм в часі особливих суспільних подій (1 Сам 18:6; 2 Хр 30:26), – таких, як наприклад, народження чи сходження на престол царя (1 Цар 1:40; 2 Цар 11:20), котрі також можна порівняти з подією  воскресіння Ісуса (28:8); Матей також може відсилати нас до доброї новини для Ізраїлю в Захарії 9:9; для Матея радість є належною відповіддю на прихід Божого царства (5:12; 13:44; 25:21, 23).
Деякі коментатори вказують, що поклоніння волхвів Ісусові, біблійною мовою вказує на паломництво та поклоніння народів перед єдиним Господом в Псалмі  72:10 і/чи Ісаї 60:6, чи на візит цариці Савської до царя Соломона  (1 Цар 10:1–13), або й на всі три тексти разом. Пізній мідраш про царицю Савську, містить також згадку про чудесну зорю. Якщо Матей мав на думці Пс 72 та 1 Цар 10, тоді його розповідь вказує на Ісуса як Господа, до котрого прийдуть всі народи, та Царя, котрий є значно більшим від Соломона (пор. 1:6–7; 12:42).
Рух зірки в богослов'ї Матея може вказувати на хмарний стовп, котрий провадив Ізраїль пустелею, припускаючи, що Бог в спосіб дуже подібний до знаків в історії спасіння Ізраїлю, провадив поган.
В будь-якому випадку, потрійна згадка про поклоніння (2:2, 8, 11) підсилює основний фокус розповіді: якщо Ізраїль не шануватиме Ісуса, це зроблять погани. Рівно ж, тема  поклоніння відображає визнання ідентичності Ісуса (пор. 8:2; 9:18; 14:33; 15:25), кульмінація якого відбувається в 28:9, 17, – тобто в контексті, котрий проголошує царський авторитет Ісуса, котрий є рівний з Отцем (28:18–20; пор. 4:10).
Те, що волхви потребували надприродного одкровення, щоб отримати попередження не повертати до Ірода, вказує на їх невинну, а то й дитячу наївність. Таємна зустріч з Іродом (2:7; в позитивному сенсі пор. 1:9), повинна б бути така ж підозріла, як і зустріч Синедріону в 26:3–5. Тим самим невинність волхвів в порівнянні з жорстокістю Ірода, знову пригадує читачам Матея та усім нам сьогодні, не засуджувати заздалегідь потенційних реціпієнтів Євангелія та усіх тих, хто може бути сприйнятливим до Божого Слова (пор. 13:3–23). 

P. S. Інші мої думки про уривок Мт 2:1-12 є на цьому блозі за наступним посиланням: http://slovobozhe.blogspot.de/2012/01/blog-post.html



[i]Роздуми над уривком в Мт 2:1-12 основані на Keener, C. S.  The Gospel of Matthew: A Socio-Rhetorical Commentary . Grand Rapids, MI;  Cambridge, U.K.: Wm. B. Eerdmans Publishing Co 2009, p. 97-105