1. Контекст уривку та
вступні зауваження.
Читаючи Євангеліє від Луки можна зауважити, що воно
містить в собі як мінімум cім
тематичних частин: пролог (1,1 – 4), т.зв.
Євангеліє дитинства (1, 5 – 2, 52), підготовка діяльності Ісуса (3,1 – 4,
13), діяльність Ісуса в Галілеї (4,
14 – 9, 50), роздуми з подорожі до
Єрусалиму (9, 51 – 19, 27), діяльність
Ісуса в Єрусалимі (19, 28 – 21, 38), Страсті
та Воскресіння (22 – 24).[i]
Кожна з цих вищеназваних частин у свою чергу ділиться на ще менші підсекції, за
допомогою котрих автор різносторонньо представляє нашій увазі Добру Новину про
те, що Бог зробив для нас у Ісусі Христі.
Ширшим контекстом читання цієї неділі (Лк 8, 4 –15) є
четверта частина Євангелія, яка містить опис діяльності Ісуса в Галілеї (4, 14
– 9, 50). У наративі про діяльність Ісуса в Галілеї, який умовно можна
окреслити як Об'явлення Ісуса, у свою
чергу можна виокремити ще шість менших тематичних підсекцій: огляд служіння Ісуса (4,14 – 44), збирання учнів (5, 1 – 6, 16),
навчання Ісуса (6,17 – 49), п'ять
виявів віри та христологічні питання (7, 1 – 8, 3), заклик до віри, христологічні одкровення та запитання (8, 4 – 9, 16), христологічне визнання та повчання про
учнівство (9, 18 – 50).
Текст, на якому сьогодні зосередимо нашу увагу, є
частиною п'ятої підсекції Євангелія
від Луки (8, 4 – 9, 16), яка служить для нього вужчим контекстом. Уривки
Євангелія, які знаходяться в цій частині розповіді Луки про Ісуса, тематично
можна об'єднати в дві групи. Перша група (8, 4 – 21) складається з трьох перикоп (уривків), які містять заклик до віри:
притча про Сіяча (8, 4 – 15) закликає до відповіді віри на дар Божого Слова; інший
текст за допомогою символіки світла представляє важливість відповіді на
одкровення (8, 16 - 18); вкінці Ісус наголошує, що Його справжня родина це ті, які
слухають та виконують Боже Слово (8, 19 – 21). Друга група текстів (8, 22 –
9, 17) демонструє, як сила та влада Ісуса зростає та проникає у всі сфери
людського життя. Ісус може подолати будь-які перешкоди, які руйнують
людське життя, бо Він має владу над природою (8, 22 – 25), демонами (8, 26 – 39),
хворобами та смертю (8, 40 – 56). Для того щоб проілюструвати цю владу, Ісус уповноважує
групу учнів ділитися Його посланням (9, 1 – 6), даючи їм здатність розділити
Його владу та засвідчуючи автентичність їх місії численними чудесами. У
відповідь на поширення інформації про Ісуса, Ірод ставить запитання "Ким є
Ісус?"(9, 7 – 9), а Лука відповідає на це запитання розповіддю про те, як
Ісус помножує хліби (9, 10 – 17) й тим самим підкреслює унікальність Його сили
та влади[ii].
Підсумовуючи
основне послання цієї підсекції (8, 4 –
9, 16) та притчі про Сіяча зокрема (8, 4 – 15,) слід відзначити, що дані тексти
акцентують увагу на питанні унікальної
ідентичності Ісуса та відповіді віри,
до якої Лука закликає кожну особу, яка зустрілася з Ісусом чи Його словом.
2.Текст
Лк 8, 4 – 15
4 . А коли зібралася сила
народу, і з усіх міст приходили до нього, Ісус сказав їм у притчі: 5 . «Вийшов
сіяч сіяти своє зерно. І як він сіяв, одне впало край дороги й було потоптане,
і птиці небесні його видзьобали. 6 . Друге упало на камінь і, зійшовши, висхло,
бо вогкости не мало. 7 . Інше впало між тернину, і тернина, вигнавшися з ним
вкупі, його заглушила. 8 . Врешті, інше впало на добру землю і, зійшовши,
сторицею вродило.» Кажучи це, Ісус голосно мовив: «Хто має вуха слухати, нехай
слухає.» 9 . Учні його спитали, що б вона могла значити, оця притча. 10 . Він
сказав їм: «Вам дано знати тайни Божого Царства; іншим же в притчах, щоб вони,
дивлячись, не бачили, і слухаючи, не розуміли. 11 . Ось що значить оця притча:
зерно це слово Боже. 12 . Тії, що край дороги, це ті, що слухають, та потім
приходить диявол і вириває геть з їх серця слово, щоб вони не увірували та й не
спаслися. 13 . Ті ж, що на камені, це тії, що, почувши, з радістю приймають
слово, але не маючи коріння, вірують дочасу й під час спокуси відпадають. 14 .
А те, що впало між тернину, це ті, що вислухавши, ідуть, та клопоти, багатства
і життєві розкоші їх душать, і вони не дають плоду. 15 . Нарешті, те, що на
землі добрій, це ті, що чувши слово серцем щирим, добрим, його держать і дають
плід у терпінні.
3.Коментар[iii].
Притчі
революційні: вони не тільки містять інформацію, але й кидають виклик, руйнують
стереотипні уповання на національне визволення, запрошують до переосмислення
символів, нового способу життя та нових поглядів. З притчею про Сіяча пов'язано
чимало дивного. Найбільш ж дивним є те, що науковці досі не дійдуть згоди щодо
її первісного змісту. Використовуючи метафорику та композицію, що викликає в
пам'яті «апокаліптичні» перекази ізраїльської історії, ця притча:
розповідає історію Ізраїлю (особливо історію повернення
з полону), вводячи парадоксальну кінцівку;
розповідає історію служіння Ісуса, як сповнення цієї
історії, з парадоксальною кінцівкою.
На користь такої інтерпретації можна навести ряд
аргументів.
Перший аргумент:
форма та зміст цієї притчі мають доволі
«апокаліптичний» характер. Можна провести паралелі між нею і
«апокаліптичними» текстами, які розповідають загадкові історії про промисел
Творця відносно світу і / або Ізраїлю і показують, як ця історія підходить до
яскравої і дивовижної кульмінації. Характерний приклад – текст в Дан 2, 31 – 45,
де «у боввана голова з чистого золота,
груди його й руки його – зі срібла,
нутро його та стегно його – з міді,
голінки його з заліза, ноги його частково з заліза, а частково з глини».
Роз'яснення тексту дається в алегоричному стилі, типовому для алегоричних
видінь: деталі видіння відносяться не до різних особливостей якогось сучасного
царства, а до різних царств, які змінюють одне одного. Низці людських царств
прийде кінець: «Камінь відірвався від
гори ... вдарив боввана ... розторощив ... а камінь, що вдарив того боввана,
став великою горою, і наповнив усю землю». Це означає, що Бог встановив царство,
яке повіки не зруйнується. Паралель між Дан 2 та притчею в Лк 8, 4 –15 (а
головно з Мк 4) дуже показова. Видіння у Дан 2 стосується Царства Божого і його
торжества над царствами світу цього. Пояснення Богом видіння подається як
розкриття «таємниці, яку не можливо осягнути іншим способом». Дуже ймовірно, що деякі єврейські рухи I
століття розуміли значення «каменя», який розтрощив глиняні ноги і зробився
великою горою, саме в месіанському сенсі. Однією з причин може бути добре
відома гра слів: «Евен» (євр. «камінь») – «бен» (євр. «син»; крім того, природно
зв'язати тексти в Дан 2 з Дан 7, – в яких йдеться про чотири царства і «Сина
Чоловічого».
Другий аргумент: є тісна паралель
між притчею про Сіяча та притчею про злих виноградарів (Мт
21, 33 – 46; Мк 12, 1 – 12; Лк 20, 9 – 19). Ця притча розповідає історію Ізраїлю,
роблячи акцент на посланні Господом пророків і Свого Сина. Пророки шукають «плодів», але їх не дає непроросле насіння
(тоді як проросле приносить багаторазовий урожай. Пророки приходять по черзі:
першого побили, другому розбили голову, а третього убили. Нарешті, Господар
посилає «Сина», якого теж відкидають, але він стає «каменем» з Пс 117, 22.
Таким чином, три візити не приносять плодів, але четвертий (на вигляд не
вдалий) досягає мети: Господар отримує плоди, а Син стає наріжним «каменем».
Притча про виноградарів – також революційний
переказ історії Ізраїлю. Є тісний зв'язок між нею та акцією в Храмі. Крім того,
вона містить ряд алюзій на Дан 2 і
описує щось дуже схоже на події в притчі про Сіяча.
Третій аргумент: вказує на місце
оповідача і слухачів в оповіданні. В юдаїзмі періоду Другого
Храму образ «сімені» іноді означав «Залишок», який повернеться після закінчення
полону. «Сім'я» – це образ справжнього Ізраїлю, який при останньому втручанні
Бога буде виправданий і знову «посіяний» у своїй Землі. Таким чином, якщо якась
особа, яка сповіщає Боже Царство, розповідала історію про того Хто сіє насіння,
то в такий спосіб давалося зрозуміти: Залишок повертається, полон позаду, Бог
сіє добре насіння, творячи справжній Ізраїль.
Тому недоречно заперечувати, що в інтерпретації притчі «насіння» означає
«слово». Адже саме цього і слід очікувати, враховуючи одне з основних класичних
пророцтв про повернення з полону: «Як дощ
і сніг сходить з неба і не повертається туди, але напуває землю, щоб вона
родила й ростила та давала насіння тому, хто її обсіває, і хліб тому, хто їсть,
11 . отак і моє слово, що виходить у мене з уст, не повертається до мене
порожнім, але чинить те, що я хочу, довершує те, за чим я його вислав. 12 .
Так! Ви вийдете веселі, вас приведуть у мирі. Гори й пагорби гукатимуть веселі
перед вами, всі дерева в полі плескатимуть у долоні. 13 . Замість тернини
ростиме кипарис, замість кропиви - мирт. Це буде на Господню славу, на вічний
пам'ятник, який не буде знищений ніколи» (Іс 55, 10 – 13).
Сіється насіння, й
всупереч тернині сходить урожай ... Це – образ того, як ГОСПОДЬ сіє Своє слово,
а потім відбувається повернення з полону і оновлення творіння. Притча дає
натяк: наближається час, про який сповіщали пророки. Вона не тільки повідомляє
слухачам, що вони живуть у дні повернення з полону, але й попереджає: врожай
прийде інакше, ніж очікували. Адже мова не про те, що раніше «сіяли»
безуспішно, а тепер, нарешті, успішно. Притча
описує різні результати одночасних посівів. Бог Ізраїлю діє: Він сіє
пророче слово, бажаючи відновити Свій народ, але багато насіння пропаде марно (як в «полоні»): їх поїсть птаство
(сатанинські сили? язичницькі хижаки?). Або їх заглушать камені і колючки
пустині. Однак урожай виявиться великим. Напрошується асоціація з притчею про шлюбний
бенкет. Бенкет відбудеться, й будинок буде повний, але перших запрошених там не буде. Тут одночасно
проявляються тема суду і милості.
Отже,
притча не тільки дає інформацію, але і діє. Вона створює
ситуацію, де сама наявність вух, щоб чути, – одна з ознак приналежності до
істинного Залишку.
Ізраїльтяни можуть (помилково) вирішити, що вони вже повернулися з полону і що
статусу приналежності до істинного народу Господа у них ніхто не відніме, – але
до Залишку увійдуть лише ті, хто слухає сповіщене Слово і горнеться до нього.
Інші ж подібні до виноградарів з притчі, які відкидали пророків й тим самим
закликали на себе осуд.
Притча про Сіяча розповідає дві тісно взаємопов'язані
історії, або, точніше кажучи, одну і ту ж історію з двох різних точок зору. З
одного боку, вона розповідає довгу і дивну історію Ізраїлю, загадковим (але ясним
– для ти що мають вуха) чином даючи зрозуміти: ця історія підходить до
досягнення своєї мети. Вже тільки одне це повідомлення має колосальну
важливість. Ісус натомість каже ще більше: мета, до якої спрямовувалася історія Ізраїлю, – Його діяльність і Звістка
про Царство. Очевидно, що це був шок для
слухачів, – до того ж говорити такі речі було смертельно небезпечно: неподалік
був володар Ірод Антипа, а люди, які ставали у цієї сімейки поперек дороги, нерідко
вмирали не своєю смертю. З іншого боку, саме тому, що дана притча – розповідь
про історію Ізраїлю, вона не просто називає служіння Ісуса кульмінацією цієї
історії: служіння Ісуса немов би включає в себе ізраїльську історію. Ісус –
передусім пророк, тому Він розділяє долю пророків. Через нього сіється Господнє
слово; подібно як Ісая, Він сіє біля дороги, на кам'янистому ґрунті та серед
колючок; як пророк, Він приходить до виноградарів, – й зустрічає відкинення .
Однак, – тут є таємниця, –у відповідності з Божим Промислом саме через це
відкидання, цю невдачу, – встановлюється Царство. Знехтуваний камінь стане
наріжним. Виноградник буде відданий іншим, – тим, які будуть віддавати
Господареві плоди. Деяке насіння все ж впаде на добрий ґрунт і принесе рясний
урожай.
Сіяч сіє в трьох
невдалих місцях, а в четвертому місці справа повертається на лад. Традиція
загадкових єврейських історій періоду Другого Храму така, що в Сіячі необхідно бачити самого Господа, який хоче встановити Своє Царство,
подібно, як сіяч бажає посадити насіння, яке дасть сходи. Решта посівів не
принесуть плодів, – але буде один посів, з багатим урожаєм.
Таким чином,
розповідаючи притчу про Сіяча, Ісус дає зрозуміти, що Його діяльність - кульмінація
і коротке повторення ізраїльської історії.
Кульмінація. Як
зазначають Матвій і Лука, Закон і Пророки були до Івана, але з тих пір (тобто в
служінні Ісуса) звіщається Добра Новина про Царство. Довге очікування Ізраїлю
позаду: ГОСПОДЬ сіє добре насіння, яке принесе плоди. Аналогічно до ситуації в
притчі про виноградарів, попередні посіви позначають працю пророків, які марно
намагалися повернути Ізраїль до Бога. Ісуса теж відкидають, – але не всі, і в
кінцевому рахунку він домагається результату там, де зазнали невдачі пророки.
Коротке повторення. Ісус
– пророк, який подібний до колишніх пророків. Він викликає подібну реакцію і
подібний прийом. Більшість людей відкине його Звістку й буде за це засуджено.
Однак це не зруйнує, а виконає Божий задум спасіння.
Тепер ми можемо пролити світло на цитату з Іс 6, 9 – 10 в
Лк 8, 10 (пор. також Мк 4,12 ; Мт 13, 13 – 15), яка спричинила багато клопотів
для екзегетів. Бог послав Ісаю пророкувати й
він вступив на шлях служіння, яке проведе Ізраїль через суворий суд до
милості. Огрубіння серця («слухом почуєте та не зрозумієте; будете бачити і не побачите») накликає осуд:"
І я сказав: «Докіль, о Господи?» А він
відказав: «Докіль не опустіють міста й не обезлюдніють, і хати будуть без людей
і край зовсім опустіє. 12 . Господь прожене людей, і пусто-глухо посеред країни
стане. 13 . І коли б іще десята частина зосталась у ній, то й вона теж буде
спустошена, як теребинт і дуб, від яких, якщо їх зрубати, зостається пень. Той
його пень - святе насіння»(Іс 6, 11 – 13). Однак
після засудження гряде милість. Знаком засудження буде «насіння», приховане в
обвугленому корені: «Той його пень – святе насіння». Таким чином, якщо притча
про виноградарів містить посилання на Іс 5, то притча про Сіяча – посилання на
Іс 6. Посилання працює наступним чином:
ізраїльська історія розповідається як історія
відкидання пророків, за яким слідують осуд і оновлення;
служіння Ісуса описується як кульмінація / коротке
повторення пророчої спадщини.
Ким
був Ісая для Ісуса ?
Ісая був більш ранньою частиною Оповідання, однією з
більш ранніх ланок, довгої низки попередників. У цьому сенсі Ісая навіть виділявся
серед інших пророків тим, що в розповіді про його покликання найбільш ясно говорилося
про неминуче майбутнє відкинення.
Ісая був пророком, чиє служіння і його результати
коротко повторилися в служінні Ісуса. Вищесказане
допомагає розібратися в загадковому уривку Лк 8, 9 – 10: здавалося б, тут є
ідея наперед призначення – Ісус спеціально говорить притчами, щоб його не
зрозуміли. Однак проблема виникає тільки тоді,
коли ми не ставимося серйозно до історичного контексту, а створюємо
вакуум, який заповнюється абстрактним «богослов'ям», в якому Ісус навчає вічних
істин або загадує нерозв'язні загадки. Насправді, ні того, ні іншого Ісус не
робить.
«Якщо у вас є вуха, – слухайте»; якщо занадто багато людей
зрозуміють занадто добре, свобода пересувань, а то й життя пророка опиняться
під загрозою. Ісус знав, що його Звістка про Царство революційна. З різних причин
їй будуть не раді і римляни, і Ірод, і ревнителі єврейського благочестя, і
єврейські вожді (як офіційні, так і неофіційні). Тому він повинен говорити
притчами, щоб «очима дивилися – і не бачили». Це був єдиний безпечний шлях.
Лише тим небагатьом, хто перебуває в курсі справи, Ісус дає знати про своє
бачення того, що відбувається. До пори до часу цензура пропустить такі притчі.
Потім настане час для більш відкритих промов. Притча про виноградарів не
потребувала пояснення: «Вони зрозуміли,
що про них сказав притчу» (Лк 20,19), – і прийняли відповідні заходи.
Притча про Сіяча містила ще один образливий для багатьох
аспект. Ісус не просто ризиковано заявляв, що його діяльність – кульмінація
ізраїльської історії (щось дуже далеке від сподівань, якими жили багато
ізраїльтян!). Він говорив, що ця кульмінація ставить перед ізраїльтянами
величезне завдання, – настільки величезне, що багато хто може просто озлобитися
у відповідь. Син прийде у виноградник, але виноградарі його відкинуть. Вони
будуть дивитися і дивитися, – але не бачити. Зауважмо, що мова йде не просто
про якусь туманну, яка збиває з пантелику «загадку». Йдеться про «таємницю», –
таємний задум Господа, який нині розкривається. «Таємниця», прихований задум
Бога Ізраїлю, полягала в тому, що саме так реалізується Його задум відносно
Ізраїлю. Бог прийде врятувати Свій народ
не в торжествуючому сяйві слави, а в сіянні насіння, довгоочікуваному пророчому «слові», через яке оновляться Ізраїль і світ.
Це був задум про суд і милість, який повинен реалізуватися не через династію
Ірода, не через фарисеїв, не через первосвящеників в Храмі, не через плани
революціонерів, але через Добру Новину та діяльність Ісуса.
Як вказують Євангелісти, притча про сіяча –
притча про притчі. Парадоксальні пророчі «сіяння » слова повторюються в
служінні Ісуса. Сатана намагається забрати посіяне слово. Багато покликаних,
але мало вибраних; багато посіяного, але мало з посіяного приносить плоди, –
хоча сам врожай буде багатим
Пояснення притчі –
виклик, звернений до тих, хто
«всередині», кого досягли слова Ісуса. Вони повинні бути стійкими і
приносити плід. Саме в них здійсниться доля Ізраїлю. Притча про Сіяча – класичний
зразок притчі про Царство. Вона стверджує, що історія Ізраїлю досягла
кульмінації в діяльності Ісуса. Кінець полону близький, час втраченого насіння
проходить, і настає пора плодів. Повинен бути оновлений Завіт, Господь
повернеться до Свого народу, щоб «посіяти» серед нього «слово» і, згідно
обітниць, визволити його.
4. Значення притчі для сучасних
християн[iv].
Як вже було сказано вище, притча про Сіяча – є притчею
про притчі. Дуже багато тем та прикладів, які Лука вибрав з багатої традиції
ранньої Церкви про Ісуса (пор. Йо 21, 25) та помістив у своєму Євангелії, мають
паралелі з цією притчею. Різні види ґрунту представляють не тільки нашу реакцію
на Слово Господа, але й різні типи поведінки осіб представлених в Євангелії від
Луки. Щоденне читання цих історій та розважаннями над ними, завдяки благодаті
Св. Духа, дасть кожній людині не тільки мудрість зрозуміти про кого та що
йдеться, але й силу одне наслідувати, а іншого уникати. Приклади з Євангелія
від Луки є найкращою інтерпретацією притчі й найбільш промовистим викликом для духовного життя кожного зрілого члена
Христового тіла (пор. Еф 1, 22 – 23; Рм 12, 5; 1 Кор 12, 27).
1. І як він сіяв, одне впало край
дороги й було потоптане, і птиці
небесні його видзьобали (8,
5). Часто до Ісуса приходило багато людей з своїми потребами. Лука каже, що
одного разу «зібралася тьма народу, так
що одне одного топтало» (Лк 12,
1). В іншому місці, старший брат в Притчі про Блудного сина / Милосердного
Батька каже, про свого молодшого брата: «Коли
повернувся цей син твій, що проїв
твій маєток з блудницями» (Лк
15, 30). Також сам Ісус казав, що: «Остерігайтеся
книжників...що поїдають доми вдовиць» (Лк 20, 46 – 47).
Всі три вище наведені цитати засвідчують, що Боже Слово,
Божі дари (часто ми забуваємо, що все що маємо – маємо від Бога), Його образ в
іншій людині, – можуть нищитися та зневажатися в різний спосіб. Якщо не
навчимося приймати Слово – будемо завжди поверхові та грубі, а наша віра не
буде переконливим свідченням для інших.
2. Друге упало на камінь і, зійшовши,
висохло, бо вогкості не мало (8, 6). Чистий приклад
людини такого типу в Луки знайти трохи важче. Єдиний хто представлений, як той
хто чує слово, трохи слідує за Ісусом, але в момент кризи зраджує Його, – є Юда
(пор. Лк 22, 3). Інші апостоли також були в небезпеці падіння, але Ісус сказав
до них: «Ви ті, що перебували зо мною у
моїх спокусах» (Лк 22, 28). Зростати
в статусі учня Ісуса (тобто бути християнином) означає дозволити слову пускати
корінь в глиб нашого серця, щоб відтак могти встояти в час випробувань та
спокус, яких не бракує «кожного дня і кожної години».
3. Інше впало між тернину, і тернина, вигнавшись з ним вкупі, його
заглушила (8, 7). Сам Ісус, пояснюючи притчу каже, що терниною є «клопоти, багатства і життєві розкоші» (Лк
8, 14). Якщо ми дозволяємо їм панувати над нами, то вони поглинають наше життя.
В той час коли Марія слухала слово Ісуса, Марта клопоталася багатьма речами (Лк
10, 41). Ісус однак навчав своїх учнів, що вони не повинні переживати навіть
тоді коли постануть перед судами (Лк 12, 11 – 12). Він також перестерігав їх
перед клопотами, відносно того, що вони будуть їсти чи в що зодягнуться (Лк 12,
22). Вкінці кінців ніхто з нас в цих клопотах не зможе додати до свого віку
бодай один лікоть (Лк 12, 25).
До теми багатства Лука звертається більше ніж будь-хто з євангелістів.
Ісус співчуває багатим, бо вони вже отримали свою нагороду (Лк 6, 24).
Самодостатні багатії неодноразово є негативним прикладами в притчах Ісуса в Луки
(12, 16; 14, 12; 16, 1, 19; 21, 1). Багатий молодий управитель є одним з
головних прикладів, як багатство може не давати місця для слова Ісуса (18, 23).
Гонитва за задоволеннями, може також набирати
деструктивних форм. В своєму навчанні Ісус пов'язує життєві клопоти з
безрозсудним життям та пияцтвом. Християни повинні вважати, щоб через подібні
спокуси не втрати внутрішньої пильності (Лк 21, 34).
4. Врешті, інше впало на добру землю і, зійшовши, сторицею вродило (8,
8). За допомогою мінімальної кількості слів Писання пояснює, що означає бути
доброю землею. Добру землю представляють ті, які (1)
чують слово, (2) зберігають його (3)
серцем щирим, добрим (4) і дають плід (5) у терпінні (Лк 8,15). "Чути" включає в себе також
"слухати", розуміти та мати добру волю щоб йому підкоритися. Своєрідним
відбитком в пам'яті кожного юдея були слова: «Слухай, Ізраїлю, Господь Бог наш, Господь єдиний. 5 . Любитимеш
Господа, Бога твого, всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всією силою твоєю» (Втор 6, 4 – 5; Лк 10, 27).
Людей, які чують та виконують слово, Ісус називає щасливими (Лк 11, 28).
[i] Черський Я. Вступ до книг Нового Завіту, Львів ЛБА 1997, 57 – 58. На сьогодні існує консенсус більшості
богословів стосовно структури Євангелія від Луки. Дивіться наприклад R. E., An Introduction to the New Testament,
New York, 1997, 226; Wikenhauser A., New Testament Introduction,
York 1963, 200 – 205
[ii]
Bock D. L., Luke (BECNT, 3B I – II vol.), Grand Rapids 1996, 715
[iii]
Даний коментар взятий з Wright N. T., JESUS AND THE VICTORY OF GOD. Christian
origin and the Question of God. vol. 2, Minneapolis, Fortress Press, 1996, 229 – 238
[iv]
Деякі думки в цій частині
взяті з Culppeper R.
A., The Gospel of Luke: Introduction.
Commentary, and Reflections, (NIBС
IX), Nashville 1995,
178 –
180
Немає коментарів:
Дописати коментар