субота, 31 грудня 2011 р.

Неділя перед Різдвом Христовим (Мт 1, 1 – 25) – святих Отців.

     Читання Євангелії цієї неділі належить до  першої частини так званої історії дитинства Ісуса, яка представлена в Мт 1 – 2. Історія дитинства Ісуса складається з двох пропорційних розділів, кожен з яких містить два сегменти: перший розділ розповідає про походження Ісуса (людське походження: 1, 1 – 17 та божественне походження: 1, 18 – 25), а другий про реакцію світу на Його прихід (поклоніння язичницьких волхвів та ворожість Ізраїлю: 2, 1 – 12 й переслідування Ірода та опіку Божу: 2, 13 – 23; чотири частини другого розділу творять між собою чіткий хіазм).
         Людське походження Ісуса, Матей представляє у формі родоводу (1, 1 – 17). В результаті досліджень, які проведені за останні десятиліття стало очевидним, що тільки окремі древні семітські родоводи (т. зв. «тольдот»; в грецькій мові «генеалогії»), мають за ціль відобразити природнє споріднення. Проте більшість, швидше за все, служать кільком іншим цілям, як наприклад: вказати на юридичні права та обов’язки, продемонструвати законність влади та власності, дати впорядковане відображення історії та відзначити характер тих чи інших подій.

субота, 24 грудня 2011 р.

Двадцять восьма неділя після П'ятидесятниці (Лк 14, 15 - 24) - Притча про великий бенкет.


Уривок, який читаємо в цю неділю, замикає серію повчань Ісуса в Лк 14, 1 – 24, які можна окреслити як своєрідні уроки з етики Божого Царства: спочатку розповідь про суботнє зцілення хворого на водянку містить заклик завжди чинити діла милосердя (Лк 14, 1 – 6), потім в кількох притчах Ісус повчає про смирення та гостинність (Лк 14, 7 – 14), відтак вкінці притчею про велику гостину, дає образний опис втраченої можливості та демонструє унікальність Божої благодаті (Лк 14, 15 – 24).
Притча промовисто прозора: господар представляє Бога – Його милосердя й доброта свідчать, що Бог з постійною великодушністю запрошує людей до Царства, проте настане день коли запрошення буде анульовано й вже буде пізно відповідати на нього; гості, які відмовилися прийти – тих хто відкинув заклик Царства, а друга група символізує людей, які відповіли на заклик. Їх низький соціальний статус вказує на те, що великодушність Бога аж ніяк не обмежується прийнятими в соціумі рамками, та що Він поширює Своє запрошення на відкинутих цього світу. Бенкет – добре відомий в юдаїзмі образ радощів та тріумфу, який чекає на Божий народ в кінці часів. Слуги відіграють службову роль, хоч пізніше могли означати людей, які проповідують Боже Слово.

субота, 17 грудня 2011 р.

Двадцять сьома неділя після П'ятидесятниці (Лк 13, 10 - 17) - Зцілення скорченої жінки.

Їду в потязі, щоб прочитати кілька лекцій на Богословських курсах, які УКУ проводить в Одесі. Вже трохи пізно й в купе тихо. Користуючись, з цієї особливої для мене за останній тиждень тиші, роздумую   над уривком з недільного читання Євангелія (Лк 13, 10 – 17). Що з цього виходить подаю нижче…
Останній раз (третій з черги) в Євангелії від Луки Ісус входить до синагоги. Він що правда навчатиме і далі (13, 22, 26; 19, 47; 20, 1; 21, 37), проте дорога до синагоги для Нього буде закрита. Причиною послужило його милосердя стосовно потребуючих людей, яке не могли «проковтнути» ті, які виконання третьої Божої заповіді,  «святий день святкувати», розуміли якось особливо дивно та відокремлено від реального життя людей та їхніх елементарних потреб. Врешті, як не прикро, відокремлено й від таких понять як милосердя, любов, співчуття й правдоподібно судячи з усього здоровий глузд.

субота, 3 грудня 2011 р.

Двадцять п’ята неділя після П’ятидесятниці (Лк 10, 25 – 37) – як осягнути життя вічне – притча про Милосердного самарянина.

В наративі, представленому в Лк 10, 25 – 11, 13, знаходимо  саме ті характеристики, які на думку Ісуса повинен мати Його учень. Притчею про милосердного самарянина (10, 25 – 37), Ісус насамперед показує, що для Бога всі люди є однаково дорогі, та закликає всіх, які хочуть жити Божим життям (життям вічним), до любові ближнього без жодних обмежень та кордонів; розповіддю про гостину в Марти та Марії (10, 38 – 42), Лука демонструє, що учнем Ісуса може бути кожен (навіть жінка!), хто вміє слухати Боже Слово, та відставити набік всі життєві клопоти; розлогішим повчанням про молитву (11, 1 – 13) Ісус навчає, що Бог є Отець, і тому учні з великим довірʼям та відвагою повинні звертатися до Нього з своїми проханнями та потребами, а головно з проханням про настання Його Царства.

субота, 12 листопада 2011 р.

Двадцять друга неділя після П'ятидесятниці (Лк 16, 19 - 31) - Притча про багача та Лазаря.

Притча особлива в багатьох відношеннях[1]. Тільки в цій притчі дії учасників не обмежуються рамками цього світу, але й переносяться в потойбічний, а персонажі мають власні імена. Ці персонажі не стільки символізують «духовні відповідності», скільки означають визначену групу людей в подібній ситуації – багаті, бідні та ті, які перебувають в Божій присутності. Крім того притча розвінчує традиційну єврейську мудрість, яка в багатстві бачила Боже благословення, а в нужді покарання не мудрим. Джерелом для притчі служить фольклор, й тому окремі її деталі не слід розглядати як реалістичне зображення майбутнього життя, чи як вчення про «проміжний стан» віруючого (після смерті, але до останнього суду), чи навіть як розповідь про стан старозавітних святих до розп’яття та воскресіння Ісуса.

субота, 5 листопада 2011 р.

Двадцять перша неділя після П'ятидесятниці (Лк 8, 5 - 15) - Притча про Сіяча.

Лука[1] використовує цю притчу для того, щоб зробити акцент на відповідь, якої вимагає благовість Ісуса.  Сама притча демонструє як різні люди сприймали служіння Ісуса. Ремінісценції з Старого Завіту визначають структуру цілої притчі. Метафори сіяння можна знайти в Єр 31, 27; Єз 36, 9; Ос 2, 23 та особливо в Єр 4, 3 де йде мова про сіяння між терням.
Фраза розміщена в Лк 8, 10 (Він сказав їм: «Вам дано знати тайни Божого Царства; іншим же в притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили, і слухаючи, не розуміли.) може збивати з пантелику та вимагає детальніших роз’яснень. Грецьке поняття μυστηριον mistirion – тайна  насправді має семітські коріння й означає есхатологічні діяння Бога, які будуть відкриті вибраним людям. Таким чином в контексті притчі тайни пов’язані з есхатологічним задумом Бога, але вони також вказують й на роль Ісуса в одкровенні Історії спасіння.

субота, 29 жовтня 2011 р.

Двадцята неділя після П'ятидесятниці (Лк 7, 11 - 16) - Воскресіння єдиного сина вдови з Наїну.

Історія воскресіння сина вдови з Наїну, зображує зростання динаміки діяльності чудотворної сили Ісуса в часі Його служіння в Галилеї (Лк 4, 14 – 9, 50) – одразу після зцілення слуги сотника з Капернауму (Лк 7, 1  10), зцілення «посилено» аж до воскресіння. Ця подія також наближує відповідь Ісуса на запитання Йоана Христителя: «Ти той, що має прийти, чи іншого нам ждати?». Ісус каже: «Ідіть, повідомте Йоана, що ви бачили й що чули: сліпі прозрівають, криві ходять, прокажені очищуються, глухі чують, мертві воскресають, бідним звіщається Добра Новина; 23. і блаженний той, хто не спотикнеться через мене» (Лк 7, 22 – 23). Таким чином головним завдання цієї історії в розповіді Луки – є ще раз підкреслити, що Ісус,  подібно як і великі пророки перед ним, є надзвичайно сильний у слові та ділі.
На задньому плані ця історія також нав’язує до подібної діяльності Іллі та Єлисея в Старому Завіті (1 Цар 17, 10 – 24; 2 Цар 4, 18 – 37) та відгомону цієї діяльності, як і значення цих осіб для Євангелії від Луки: «дух та сила Іллі» ідуть перед Йоаном Хрестителем (Лк 1, 17), й він названий «пророком Всевишнього» (Лк 1, 76). В своїй  інавгураційній проповіді в Назареті, сам Ісус згадує діяльність Іллі та Єлисея, та посилається при цьому на служіння Іллі для однієї вдови в Сарепті Сидонській (Лк 4, 26).  

субота, 22 жовтня 2011 р.

Дев'ятнадцята неділя після П'ятидесятниці (Лк 6, 27 - 36) - заклик до милосердя.

Уривок  Лк 6, 27 – 36 є частиною Проповіді  Ісуса на рівнині, яка відображена в Євангелії від Луки  в 6, 17 – 49 (вона є паралельною до Нагірної проповіді в Матея 5 – 7). Сам уривок  має дуже цікаву структуру.  Два перші та передостанній вірші, служать своєрідним смисловим обрамленням для навчання Ісуса, яке Лука представляє в цьому уривку. В Лк 6, 27 – 28 читаємо: «А вам, що слухаєте, кажу: Любіть ворогів ваших, добро чиніте тим, які вас ненавидять, 28 . благословляйте тих, які вас проклинають, моліться за тих, що вас зневажають». Далі, в дуже структурований спосіб, Ісус роз’яснює сказане в цих двох віршах і знову в трохи зміненій формі повторює те, що було  висловлене на самому початку: «Ви ж любіть ворогів ваших, добро чиніте їм, і позичайте, не чекаючи назад нічого, а велика буде ваша нагорода, й будете Всевишнього синами, бо він благий для злих і невдячних» (Лк 6, 35). Останній вірш служить підсумком цілого уривку: «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний». 

субота, 15 жовтня 2011 р.

Вісімнадцята неділя після П'ятидесятниці (Лк 5, 1 - 11) - покликання апостолів.

 Євангеліє цієї неділі розповідає про те, як Ісус кличе учнів. Спосіб, а властиво й сам вибір з точки зору сучасного менеджменту є дуже незвичайні та здавалося б (м’яко кажучи) доволі не продумані:  замість вибрати Собі послідовників серед людей, які мають бодай якийсь мінімум придатний для пізнішої місії (напр. равіни або їх учні, які знають Тору і т. д.) – Ісус вибирає звичайних сільських роботяг, з допомогою котрих хоче реалізувати надзвичайно амбітний та грандіозний за своїм розмахом план – прийти до кожної  людини на Землі, та запросити, й водночас переконати її, добровільно стати спадкоємцем у Його Божому Царстві.

неділя, 9 жовтня 2011 р.

Сімнадцята неділя після П'ятидесятниці - віра хананейської жінки (Мт 15, 21 - 28)

Цей уривок викликає критичні запитання. Основні, можна звести до наступного – чому Ісус виглядає жорсткий, зверхній та навіть не чутливий ? На це й подібні запитання існують  різні пояснення, одне з котрих звучить наступним чином: «Ісус провокує учнів переосмислити їхнє ставлення до інших народів». Оскільки євреї негативно ставилися до язичників та через їх аморальне життя називали їх псами, тому Ісус відповідаючи жінці на повторне благання про допомогу іронічно стверджує те, що відображало спосіб думання учнів: «Не личить брати хліб у дітей і кидати щенятам».  Іронічний вислів Христа та постава жінки, мали б трохи присоромити учнів й спонукати їх до переосмислення свого ставлення до язичників.

пʼятниця, 26 серпня 2011 р.

Одинадцята неділя після П'ятидесятниці (Мт 18, 23 - 35). Про немилосердного боржника.

Для того, щоб краще зрозуміти чому Ісус розповів притчу про потребу прощення, потрібно прочитати Мт 18 від самого початку: в цій главі Ісус використовуючи різні приклади, пояснює своїм учням природу Божого Царства. За словами Христа, громадянами цього Царства можуть бути тільки ті люди, які своєю щирістю, невинністю та простотою є подібними до малих дітей (18, 1 – 11). Сам небесний Отець завдяки Своїй незбагненній любові є подібний до них. Його воля полягає в тому, щоб усі його діти були щасливі, а якщо хтось не довіряє Його любові, та легковажно пуститься на манівці, Отець шукатиме свою дитину поки не знайде, а знайшовши її радіє і тішиться нею понад усе на світі (18, 12 – 14). Отець хоче, щоб учні, яким Він делегує спеціальну владу вирішувати різні справи посеред Його дітей, використовували її з великою відповідальністю – себто з миром, терпеливістю, та  справедливістю (18, 15 18). Діти Небесного Отця можуть бути впевненні та переконані – якщо вони разом будуть про щось Його просити – то Він дасть їм чого б вони не просили (18, 19 – 20).

субота, 20 серпня 2011 р.

Десята неділя після П'ятидесятниці - Зцілення біснуватого (Мт 17, 14 - 22)

Євангеліє сьогоднішньої неділі розповідає про Божу зцілюючу благодать, неміч біснуватого хлопця, слабкість віри апостолів та ревність молитви люблячого батька. Подія відбувається відразу після того, як учні з Ісусом сходять з гори, на якій Ісус переобразився перед ними. Подібно, як  свого часу Мойсей після сходження з Синаю побачив слабкість віри тих кому він доручив служіння (Вих 24,14; 32,1 – 8, 21 – 25, 35), так само Ісус зіштовхується з слабкістю віри своїх учнів, які не можуть на прохання батька зцілити його біснуватого сина (Мт 17, 16). Коли Ісус тільки починав проповідувати в Галилеї, Він послав з місією Своїх учнів: «Ідіть, проповідуйте, кажучи, що Царство Небесне – близько. Оздоровлюйте недужих, воскрешайте мертвих, очищуйте прокажених, бісів виганяйте. Даром прийняли, даром давайте»(Мт 10, 7 – 8). Якщо на початку їхнє служіння було успішне, то тепер вони стояли безсилі та розгублені перед Господом. Замість зрости у вірі, вони – виглядає, – у своєму зарозумінні та людських сподіваннях (противних природі божого Царства) не розвинули те, що прийняли як дорогоцінний дар для служіння іншим. «Роде невірний та розбещений…доки мені з вами бути?» (Мт 17, 17), це запитання Ісуса звернене до учнів підкреслює трагізм їхнього стану. Ревне прохання батька, пртоте, не залишається без відповіді – Ісус одним лише словом зціляє хлопця.

субота, 13 серпня 2011 р.

Дев'ята неділя після П'ятидесятниці (Мт 14, 22 - 34). Ісус та Петро ходять по воді...

Ця історія має дві головні теми, які взаємно переплітаються: в одній бачимо свідчення надзвичайної діяльності Ісуса, в іншій спостерігаємо труднощі життя у вірі, які властиві Його учням.
Мойсей, Ісус Навин, Ілля та Єлисей — всі чинили чудеса, пов’язані з розділенням вод, — моря або Йордану. Проте єдиним, про Якого Старий Завіт розповідає як про того Хто «ходив» по воді – був сам Господь. Тут же по воді йде людина – Петро. Це стає можливо завдяки надзвичайній Присутності та слову Того, Хто на сумніви та переляк учнів («учні, побачивши, що він іде морем, жахнулись. «То привид!» заговорили й закричали з переляку», – Мт 14, 26) відповідає: «Заспокойтесь, - це Я (Εγω ειμι ego eimi), не страхайтеся!»(Мт 14, 27). Грецький оригінал цього виразу, на українську мову дослівно перекладається «Я Є» і тим самим вказує на ті самі слова, якими Господь об’явився в палаючому кущі Мойсеєві на горі Хорив (Вих 3, 14). В Євангелії від Йоана, одним з головних завдань якої є підкреслити факт, що Бог воплотився в Ісусі, сам Ісус  аж 147 разів повторює ці слова на означення власної Особи.

субота, 6 серпня 2011 р.

Восьма неділя після П'ятидесятниці - Помноження хлібів (Мт 14, 14 - 22)

          Цей уривок євангелія демонструє надзвичайну, силу Божого милосердя і любові, яка в розповіді Матея виливається двома цілющими струмками: зцілення та помноження хлібів.
 Ісус щойно втратив Йоана – свого родича і сподвижника, й це очевидно було наочним прикладом, що чекало на нього самого. Він відходить на самоту, але Його знаходять люди і тоді свій особистий смуток Він перемінює у співтерпіння з тими потребуючими – змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих (Мт 14, 14). Форма та стан дієслова змилосердився (εσπλαγχνισθηesplanhnisti) в грецькій мові відображає т. зв. passivum divinum, – вказує на Бога як на Підмет діяння. Таким чином Матей підкреслює, що Бог діє в Ісусі. Хоч починаючи з  подій представлених в Мт 12 релігійна еліта вороже протиставляється Ісусові, Він не замикається в собі й залишається відкритий на страждання та потреби інших.
Чудо на годування п’яти тисяч (єдине про яке згадують всі чотири євангелісти) містить в собі  алюзії на важливі для кожного ізраїльтянина події – подібно, як колись Бог дарував Ізраїлеві манну в пустині, так сьогодні Ісус дає людям їжу в пустинному місці (хліб і риба були основною їжею в Палестині). Дванадцять повних кошів є символом наміру Ісуса відродити дванадцять родів Ізраїлю як Божих дітей.

субота, 30 липня 2011 р.

Сьома неділя після П'ятидесятниці (Мт 9, 27 - 35)

Текст Євангелія від Матея  розміщений в  9, 27 – 35 містить в собі три складові одиниці: розповідь про повернення зору сліпим (9, 27 – 31), розповідь про зцілення німого біснуватого чоловіка (9, 32 – 34) та вірш 9, 35, – який виконує роль проміжного підсумку діяльності Ісуса. Обидва чуда представлені вище – в контексті довшого наративу Мт 8, 1 – 9, 34 – служать для євангеліста унаочненням сповнення есхатологічного спасіння провіщеного пророком Ісаєю: «Тоді прозрять у сліпих очі, й у глухих вуха відтуляться.» (Іс 35, 5). Трохи пізніше, коли Йоан Хреститель пошле до Ісуса делегацію учнів, які спитають: «Ти той, що має прийти, чи іншого маємо чекати?» (Мт 11, 3) – сам Ісус потвердить, що Його прихід та діяльність є сповненням всього провіщеного Ісаєю: «Ідіть і сповістіть Йоана про те, що чуєте й бачите: 5 . Сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується Добра Новина. 6 . Щасливий, хто через мене не спотикнеться» (Мт 11, 4 – 6).

субота, 23 липня 2011 р.

Шоста неділя після П'ятидесятниці - Зцілення розслабленого (Мт 9, 1 - 8)

Євангелист Матей показує в чому є сила приходу Божого Царства – Ісус зціляє розслабленого. Грецький текст НЗ означує цю людину як παραλυτικος – paralitikos, що в перекладі на укр. мову означає також: кривий, кульгавий, понівечений, паралізований. Отже мова йде про людину, яка є дуже далекою від того стану в якому її сотворив Господь, а відповідно і від того, щоб чутися щасливою. Зцілення стає можливим завдяки звільненню від гріха, а від так і влади Сатани: слово гріх (в грецькій мові αμαρτια hamartia) дослівно означає – промах, відхід від цілі, хибний шлях. Людство відійшло від Бога – джерела Життя, завдяки хитрощам диявола, та внаслідок втрати довір’я і послуху до Бога. Це є основна причина всякого прокручення, руйнації та страждання. Важливо відзначити, що в даному випадку мова не йде про відпущення тільки особистих гріхів, які не конечно є безпосередньою причиною страждання цього хворого – мова йде про визволення людини з цього поля чи стану смерти, відновлення її природи ураженої гріхом, який тяжіє над цілим людством.

субота, 16 липня 2011 р.

П'ята неділя після П'ятидесятниці - Зцілення двох біснуватих (Мт 8, 28 - 9, 1)

Головним завданням Матея – є показати, як в Ісусі для нас приходить Царство Небесне (Боже). Звідси, екзорцизми, зцілення та інші надзвичайні діяння, слугують в наративі  євангелія презентацією космічного конфлікту між царством Бога та царством Сатани. Опис зцілення двох біснуватих, про яких іде мова в черговій т. зв. «діяльній» частині євангелія має чітко визначену ціль – показати, що демонічні сили, які здавалося б цілковито керують світом, є нічим перед абсолютною владою Ісуса, та будуть остаточно знищені в часі Його другого славного приходу. Зараз же, – і євангеліст це чітко підкреслює, – з приходом Ісуса вже почався цей есхатологічний час. Після демонстрації влади над силами природи – утихомирення бурі на морі (Мт 8, 23 – 27), Ісус втихомирює бурю в серцях біснуватих людей.   Він, не веде з бісами переговорів (які тут, подібно як і в пустелі в часі спокус, визнають Його Сином Божим: Мт 4, 3 – 6), не бореться з ними, та навіть не вживає якоїсь формули чи процедури екзорциста – Ісус вживає тільки одне слово в наказовій формі: «Ідіть» (Мт 8, 32). На жаль для людей, серед яких жилі ці нещасні дорожчими виявилися свині.

субота, 9 липня 2011 р.

Четверта неділя після П’ятидесятниці – зцілення слуги сотника.


Уривок з євангелія від Матея розміщений  у 8, 5 – 13 розповідає про зцілення слуги сотника з Капернауму. Це надзвичайне свідчення євангелиста, подібно як і уривок, що його випереджує та розповідає про зцілення прокаженого (8, 1 – 4), в наративі євангелія слідує одразу після Нагірної проповіді, яка міститься в 5 – 7 главах. Спочатку Ісус навчає словом, а потім тим самим словом діє – зціляє. Іншими словами: після навчальної частини євангелія, слідує діяльна частина. Так повторюється аж п’ять разів, кожний з котрих закінчується подібною фразою «і як Ісус скінчив ці слова» (Мт 7, 28; 11, 1; 13, 53; 19, 1; 26, 1). В цей спосіб Матей демонструє, що Ісус є  той «новий Пророк»,  про якого заповідав Мойсей в книзі Второзаконня 18, 15: «Пророка з-поміж вас, з твоїх братів, такого, як я, Господь, Бог твій, настановить тобі; його маєте слухатись». Таким чином, з одного боку Ісус як новий Мойсей (в Старому Завіті Мойсей  дав Ізраїлеві Тору – Вчення: Буття, Вихід, Левіт,Числа, Второзаконня)  проповідує новому Ізраїлеві (Церкві) з нового Синаю (Нагірна проповідь: Мт 5 – 7), а з іншого боку Він є незрівнянно більший ніж Мойсей: бо ж Є Господом, якого слово є «живе і діяльне» (Євр 4, 12).

субота, 26 березня 2011 р.

Хрестопоклонна неділя (Євр 4, 14 - 5, 6; Мк 8, 34 - 9, 1)

В Євангеліях читаємо, що Ісуса розп’яли. Такий спосіб страти практикували в епоху пізньої античності: жертву прив’язували або прибивали до хреста чи стовпа. Бути розп’ятим, в буквальному сенсі означало - висіти. Розп’яття  практикували в Середземномор’ї далеко перед тим, як цю кару перейняли римляни. Його  застосовували перси, ассирійці, скіфи та фракійці. Олександр Великий розп’яв тисячі людей. Цей вид кари перейняли його наступники. Тому не дивно, що римляни почали розпинати злочинців: найперше так страчували вбивць та збунтованих рабів (через це розп’яття називали карою для рабів: servile supplicium). Це був засіб залякування для профілактики бунтів. В Ізраїлі в час правління Олександра Янная (102 – 76 до. Хр.) було розп’ято тисячі фарисеїв, які стали його противниками.[1]

субота, 19 березня 2011 р.

Друга неділя посту. Зцілення розслабленого (Мк 2:1 – 12).

В історичній діяльності Ісуса його чуда сповнювали принаймні три головні функції: були знаками присутності Божого Царства, підтверджували  Його послаництво як Месії, та засвідчували перемогу над сатаною та злом[1]. Таким чином зцілення паралітика є передвістям нового життя, яке Ісус отримає у воскресінні, і яке розділить з усіма, хто цього забажає.
В Ст. Завіті прощати гріхи – це виняткова прерогатива Бога (Вих 34:7; Іс 1:18), і тільки священики могли проголошувати прощення іменем Бога. Тут це чинить Ісус, і при цьому називає себе Сином Чоловічим.  Син Чоловічий про, якого йде мова в книзі Даниїла (гл. 7), має владу чинити правосуддя,– а  тут і владу прощати гріхи. В цьому і полягає абсолютна велич і незбагненність Бога. Томас Райт каже, що цим вчинком Ісус не просто "згрішив" проти тодішнього богослов’я – Він пробив діру в звичному способі мислення та життя, в порівнянні з котрим  дірка в даху є просто нічим[2].

субота, 12 березня 2011 р.

Перша неділя Великого Посту

В першу неділю посту читаємо уривок з Євангелія від Йоана 1, 42 – 51. В цьому Євангелії в  10 – ій главі в 10 – му вірші Господь пояснює мету свого воплочення наступним чином: «Я прийшов, щоб мали життя – щоб достоту мали». Щоб отримати це життя потрібно зустрітися з Ісусом – сином Йосифа з Назарету, «про якого Мойсей у законі писав і пророки». Постава Натанаїла підказує, як це можливе в наш час – важливо є бути людиною без лукавства. Коли серце є відкрите, щире і просте - тоді, Той Хто стоїть при дверях нашого серця і постійно різними способами стукає і  проситься в нього щоб увійти і подарувати нам мир, який світ не може дати – обов’язково увійде (пор. Одкр 3, 20; Йо 14, 27) – тому, що Він є Вірний і Його слово є Істина (пор. Одкр 19, 11; Йо 17, 17). Коли Господь увійде в життя, побачимо більше в нашому житті ніж бачили до тепер (пор. Йо 1, 50) – побачимо, що багато речей без яких ми не уявляли свого життя є просто нічим (сміттям – пор. Флп 3, 8), а також, що правдиве життя є  тільки у Ньому (пор. Флп 1, 21) – Життя, яке перевершує всяке наше бажання і навіть розуміння (пор. 1 Кор, 2, 9), тому що Ісус «може зробити куди більше за те, чого ми просимо або що ми розуміємо» (Еф 3, 20). Тоді очевидно наша радість у житті буде повна (пор. 1 Йо 1, 4), і ми цією радістю подібно як в сьогоднішній Євангелії апостоли – схочемо ділитися з іншими людьми.  

субота, 5 березня 2011 р.

Кілька роздумів про євангеліє Сиропусної неділі


В цю неділю ми завжди читаємо уривок з Нагірної проповіді Ісуса Христа, який розміщений в євангелії від Св. Матея:   «Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш небесний простить вам. 15 . А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших. 16 . Коли ж ви постите, не будьте сумні, як лицеміри: бо вони виснажують своє обличчя, щоб було видно людям, мовляв, вони постять. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду. 17 . Ти ж, коли постиш, намасти свою голову й умий своє обличчя, 18 . щоб не показати людям, що ти постиш, але Отцеві твоєму, що перебуває в тайні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі. 19 . Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробацтво нівечить, і де підкопують злодії і викрадають. 20 . Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ані хробацтво не нівечить і де злодії не пробивають стін і не викрадають. 21 . Бо де твій скарб, там буде і твоє серце» (6, 14 – 21).
Цей день  ми також називаємо Неділею прощення – тому що на Вечірні в спеціальному чині просимо прощення один у одного, щоб з розкаяним серцем увійшовши у велику Чотиридесятницю почати подорож до  Світлого Празника Воскресіння Христового.