четвер, 10 липня 2014 р.

Коментар на читання апостола (Рм 10:1–10) в п'яту неділю після П'ятидесятниці.

1. Контекст Рм 10:1–10.
            В цих днях, в часі Св. Літургії читаємо послання Св. апостола Павла до Римлян. Вважається, що це послання є своєрідним богословським заповітом великого апостола, й  водночас доволі складне для розуміння, особливо, для тих хто не має спеціальної біблійної підготовки. Для того, щоб краще зрозуміти основну мету та богословські акценти як послання в цілому так і його окремих уривків, добре було б прочитати короткий вступ, який може послужити ключем до головних ідей  цього послання. Такий вступ є в першій частині коментарів на Рм 2:1–16 (2-га неділя після Зіслання Св. Духа) та Рм 8:28–39 (4-та неділя після Зіслання Св. Духа – Всіх Святих Українського народу), які також є на цьому ресурсі.
            Читання апостола цієї неділі (Рм 10:1–10) належить до третього блоку (Рм 9 – 11)  доктринальної частини послання до Римлян (Рм 1 – 11; в Рм 1 – 4 йдеться про "Божу праведність", яку Він дарує юдеям та язичникам через смерть та воскресіння Його Єдинородного Сина Ісуса Христа, на яку потрібно відповісти вірою; в Рм 5 – 8 йдеться про "Життя у Христі." Тобто, віруючі примирені з Богом через Ісуса Христа (Рм 5), й тому звільнені від гріха (Рм 6) та звільнені від прокляття закону (Рм 7), живуть життям нового творіння під проводом Св. Духа (Рм 8)).
            В Рм 9 – 11 Павло розглядає дуже важливу проблему: як сталося так, що юдеї відкидають те, що він вважає навчанням їх власних Писань, – тобто йдеться про Божу справедливість та проблему спасіння народу Ізраїлю "по плоті." Як сталося, що Ізраїль відкинув Обіцяного? Або можна запитати інакше: як оправдання Христом узгоджується з Божою обітницею Ізраїлеві? Якщо з самого початку існував божественний план, який провадив до Христа, як сталося так, що ізраїльтяни (юдеї), отримавши обітниці через Закон і Пророків, відкинули Христа?
            Павло переходить до цього питання настільки раптово, що деякі екзегети (починаючи з Маркіона в II столітті) вважали цей уривок чужорідним елементом в листі[i]. Місіонер, який провів стільки років, проповідуючи язичникам, раптом каже, що бажав би бути відлученим від Христа і бути проклятим за своїх співвітчизників! Спростовуючи позицію всіх, хто говорив, що він обмовив юдаїзм, Павло з гордістю перелічує привілеї ізраїльтян (9:4–5). Пояснюючи, що слово Боже не порушилось, Павло цитує Писання, намагаючись показати, що не всі нащадки Авраама вважалися його дітьми: Бог обрав Ісаака, а не Ізмаїла, Якова, а не Ісава (9:6–13). Тут Бог не проявляє несправедливість, але діє як гончар, який вибирає, чи зробити йому високоякісну вазу чи звичайну посудину з однієї і тієї ж глини (9:14–23). У Бога не можна вимагати пояснення Його вибору. Привівши ще один перелік testimonia (9:24–29), Павло прагне показати, що Бог передбачив і невірність Ізраїлю, і покликання язичників. Ізраїль зазнав невдачі, бо шукав праведності ділами, а не вірою; посиливши помилку, він не усвідомив справедливості Бога до віруючих у Христа, котрий є сповненням Закону (9:30-10:4). Далі Павло говорить про безплідність спроб бути праведним перед Богом на основі діл, тоді як "якщо ти устами визнаватимеш Ісуса Господом і серцем твоїм вірувати, що Бог воскресив Його з мертвих, ти спасешся" (10:9). Тут Павло не проводить відмінності між юдеєм і елліном (10:12). Все це сповнює слова пророка Йоіла 3:5 (2:32): "Бо кожен, хто призве ім'я Господнє, спасеться."
            У Рм 10:14–21 Павло не залишає Ізраїлю вибачень: вже пророки звіщали благовість, але ізраїльтяни не повірили. У них немає алібі навіть у вигляді нерозуміння, коли незабаром такі "дурні", як язичники відгукнулися.
            "Невже Бог відкинув свій народ?" (11:1). Відповідаючи на це риторичне питання категоричним "ні", Павло говорить як ізраїльтянин із Авраамового насіння та Веніяминового коліна, обраний благодаттю. Він наводить приклади з історії Ізраїлю, коли більшість впадало в гріх, але Бог зберігав "залишок" (11:2–10). Павло пророкує, що все скінчиться добре (11:11–32). Спотикання Ізраїлю і часткова жорстокість серця були провіденціальними, щоб спасіння прийшло до язичників. Потім, відповідно до психології "від протилежного", це збудить в Ізраїлі ревнощі, і увесь Ізраїль спасеться. Віруючі язичники не повинні хвалитися: вони тільки гілка дикої маслини, котра прищеплена на культурне дерево, замість деяких відламаних гілок. Повторне прищеплення природних (ізраїльських) гілок піде легше. (Текст злегка шокує, оскільки може скластися враження, що апостол язичників, мабуть, розглядає навернення язичників в християнство не як самоціль, а як проміжний крок до навернення Ізраїлю. Однак, насправді тут йдеться не про другорядність язичників, а проте, що Ізраїль в майбутньому також спасеться) Спочатку язичники, а потім Ізраїль, виявили непокору, але Бог милосердний до всіх. Павло завершує цей опис гімном, котрий прославляє безодню Божого багатства та мудрості: "Йому слава навіки. Амінь"(11:33-36).
            Підсумувати навчання в Рм 9 –11 можна кількома короткими положеннями[ii]:
1. Бог обдумано вибрав Ізраїль, і знав, що станеться в майбутньому.
2. Відкинувши Месію та Євангеліє, Ізраїль вчинив так, як неодноразово поводився в історії (Рм 9:30–10:21). Юдеї не шукали праведності у вірі, тому й не знайшли її. Вони оснували свою праведність на Законі, й тому їх власний Месія став для них каменем спотикання (Рм 9:30–33).
3. “Залишок” Ізраїлю вже повірив у Євангелію, й очевидно, що ввесь Ізраїль також повірить. Бог не назавжди відкинув Ізраїль.
4. Так як відкинення Ізраїлю стало благословенням для язичників, яких включили в Царство, так само і їх навернення у великих кількостях, буде подібне воскресінню з мертвих (Рм 11: 17–36).
            Для кращого розуміння проблематики, яку Павло аналізує в Рм 10:1–10, цей текст варто читати в трошки ширшому контексті Рм 9:30 – 10:21. Думки Павла в цій частині послання будуються навколо двох головних тем: Ізраїль та Євангеліє (Рм 9:3010:4) й Спасіння для всіх (Рм 10:521).
2. Текст та короткий коментар на Рм 9:30–10:21.[iii]
 Ізраїль та Євангеліє (Рм 9:30–10:4)
9:3031 Що ж скажемо? Що погани, які не шукали праведності, осягли праведність, і то праведність, що від віри; 31. Ізраїль же, що шукав закону праведності, не досяг закону праведності. Павло оцінює ситуацію: Погани, які не були вибраним Божим народом та не шукали правильної постави перед Богом, тепер втішаються правильною поставою через віру. Ізраїль намагався збудувати правильні стосунки з Богом через виконання Закону, але не зміг цього зробити.
9:32 Чому? Бо вони спирались не на віру, а неначе на діла. Вони спотикнулись об камінь спотикання, Чому Ізраїль не  зміг досягти правильної постави перед Богом через Закон? Вони не переслідували слухняності Закону з смиренною довірою, але намагалися зробити це засобом встановлення власної праведності. Таке використання закону привело їх до спотикання об камінь (котрим був Христос перед ними); для тих, хто намагався встановити власну праведність не було необхідності, щоб вірити в Христа.
9:33 як написано: "Ось я кладу в Сіоні камінь спотикання і скелю падіння. Хто ж вірує в нього, не осоромиться."  Спотикання об Христа було передвіщене ще в Іс 28:16. Ті, хто вірять в Христа (довіряють Христові), не будуть відчувати сорому в останній час.
10:1 Брати, бажання мого серця і моя молитва до Бога за них, щоб вони спаслися.  Спасіння є головною темою в Рм 9 – 11.
10:2 Я бо їм свідчу, що вони мають ревність Божу, та вона не розумна. Ревність та щирість Ізраїлю не провадить його до спасіння. Ширшим принципом тут є факт, що багато щирих, "релігійних" людей, часто помиляються у своїх переконаннях.
10:3 Не розуміючи Божої справедливості й шукаючи установити свою власну, вони не покорилися справедливості Божій. Багато євреїв не повірили в Христа тому, що вони не змогли підкорилися Божій праведності, а натомість намагалися бути праведними перед Богом на основі своїх власних діл. Відносно контрасту двох шляхів праведності, див. Гал. 3:7–14.
10:4 Бо мета закону Христос, на оправдання кожного, хто вірує. Кінець, ймовірно, включає ідею як цілі так і завершення. Закон Мойсея досяг своєї мети у Христі (він з нетерпінням очікував на нього, попередивши його), й закон більше не є обов'язковим для християн (Старий Завіт закінчився). Оскільки Христос є метою і завершенням закону, праведність належить усім, хто вірить у Христа.   
Спасіння для всіх (Рм 10:521)
10:5 Мойсей про праведність, що від закону, пише: "Той, хто його виконує, буде ним жити." Павло цитує Лев 18:05 відносно праведності заснованої на законі, щоб показати, що ті, хто дотримується закону осягнуть життя. Але як Павло вже показав перед тим, в такий спосіб життя осягнути неможливо, оскільки всі порушують закон (Рим 1:183:20).
10:68  А справедливість, що від віри, так говорить: "Не кажи у твоїм серці: Хто зійде на небо?" тобто: Христа звести додолу; 7. або: "Хто зійде в безодню?" тобто: щоб вивести Христа з мертвих. 8. Що, отже, вона каже? "Близько тебе слово: в твоїх устах і в твоїм серці", тобто, слово віри, що його проповідуємо. У вв. 68 Павло цитує Втор 30:1214, щоб показати контраст між праведністю заснованою на вірі й праведністю, яка походить від Закону. Праведність заснована на вірі переосмислює Старозавітні положення і бачить їх тепер сповненими у Христі. Немає необхідності подорожувати на небеса, щоб привести Христа на землю, бо Бог вже послав його в світ. Також ніхто не повинен думати, що  повинен вивести Христа з царства мертвих, бо Бог вже воскресив Христа з мертвих. Бог не вимагає надлюдських діянь, але віри в Євангеліє, яке проповідує Павло.
10:910 Бо коли ти твоїми устами визнаватимеш Господа Ісуса і віруватимеш у твоїм серці, що Бог воскресив його з мертвих, то спасешся, 10. бо серцем вірується на оправдання, а устами визнається на спасіння. Коли ти твоїми устами визнаватимеш не означає, що висловлене підтвердження своєї віри є "ділом", яке заслуговує на оправдання, але таке визнання дійсно дає видимі ​​ознаки внутрішньої віри, і часто підтверджує цю віру самій ж особі, яка її висловлює. Що Бог воскресив Його з мертвих. Павло не має на увазі, що люди повинні вірити тільки в цю окрему подію без розуміння смерті Христа, але, скоріше, що ми повинні вірити у воскресіння разом з усім комплексом істин з ним пов'язаних, зокрема йдеться і про смерть Ісуса, через яку Він взяв на Себе гріхи цілого людства, а потім і Його Воскресіння, яке відбулося після цієї смерті та яке показало, що Бог Отець схвалює все те, що вчинив Христос. Серцем вірується. Спасаюча віра це не просто інтелектуальна згода, але глибока внутрішня довіра Христові, яка виходить з серцевини людського буття.  
10:11 Письмо бо каже: "Кожний, хто вірує в нього, не осоромиться." Павло знову цитує Іс 28:16 (пор. Рим 9:33), щоб підкреслити, що довіра Христові (не діла праведності) це шлях до спасіння. Сором тут відноситься до приниження останнього часу, оскільки його відчуватимуть ті котрі підуть до пекла будучи засуджені Останнього дня.
10:1213 Немає бо різниці між юдеєм і між греком; бо той самий Господь усіх, багатий для всіх, хто його призиває; 13. бо "Кожний, хто призове ім'я Господнє, спасеться."  Бог дарує Свої спасенні блага усім, однаково язичникам як і юдеям, тим хто Його призиває, оскільки (як Павло цитує з Йоіла 2:32) "Кожний, хто призове ім'я Господнє, спасеться."  
10:1415 Як же призиватимуть того, в кого не увірували? Як увірують у того, що його не чули? А як почують без проповідника? 15. І як будуть проповідувати, коли не будуть послані? Написано ж: "Які гарні ноги тих, що благовістять добро!" Як же...? З допомогою серії риторичних запитань, Павло розглядає ланцюг подій, котрі необхідні для людини, щоб бути спасенною. Вірш 14 пов'язаний з віршем 13 словом призиватимуть. Логіка цих віршів є ясна: (1) Люди призиватимуть Ісуса, щоб їх спасти, тільки якщо вони вважають, що Він може це зробити; (2) віра в Христа не може існувати без знання про Нього; (3) можна почути про Христа тільки тоді, коли хтось проголошує спасенну Благовість; і (4) звістка про Христа не буде проголошуватись, якщо хтось не буде посланий Богом, щоб це зробити. Ось чому Павло був такий наполегливий відносно поширення Євангелія до всіх кінців землі, бо він вважав, що єдиний спосіб спастися – це  почути й увірувати в Євангеліє. (Тут Павло не говорить про старозавітних віруючих, які з нетерпінням чекали Христа, таких як Авраам чи Давид в Рм 4; рівно ж він не говорить  про немовлят, які вмирають в дитинстві). Оскільки спасіння приходить тільки через слухання Євангелія, ноги тих, хто приносить звістку про Христа гарні (Іс 52:7), ймовірно, тому що ноги приносять їх посланників до місця призначення.
10:16 Та не всі послухали Євангелії. Бо Ісая каже: "Господи, хто повірив тому, що ми чули?" Слухання Євангелія є необхідним для спасіння, але саме слухання не є вистачальним: люди мусять також відповідати особистою довірою (вірою). Ісая пророкує, що не всі повірять (Іс 53:1). В контексті Рим 9 11 особливо мається на увазі євреїв, які не повірили.
10:17 Тож віра із слухання, а слухання через слово Христове. Тепер Павло підводить підсумок досі висловлених аргументів. Можна прийти до віри тільки через слухання Євангелія, а особливою звісткою, яка має бути почута є Слово Христа,  котре є Доброю Новиною про Ісуса Христа, як розп'ятого і воскреслого Спасителя.
10:1819  Та я питаю: Хіба вони не чули? Таж "по всій землі рознісся їхній голос, їхні слова в кінці світу." 19. І ще кажу: Може не зрозумів Ізраїль? Але ж перший Мойсей мовить: "Я викличу у вас заздрість не народом, збуджу ваш гнів народом нерозумним." Вони ті, хто чув звістку, ймовірно слово відноситься до єврейського народу (див. Рм 1, 1920). Павло цитує Пс 19:04, який у своєму первісному контексті відноситься до загального одкровення, але Павло застосовує його до особливого одкровення (проголошення Євангелія), щоб підкреслити, що євреї чули Добру Новину, оскільки  Євангеліє проголошуване аж до всіх  кінців світу (тобто, до поган). Ізраїль повинен був зрозуміти з пророцтва Втор 32:21, що язичники повірили б.
10:2021 А Ісая насмілюється і мовить: "Знайшли мене ті, що мене не шукали. Я об'явився тим, що про мене не питали." 21. До Ізраїля ж каже: "Увесь день я простягав свої руки до неслухняного й упертого народу." Пророцтво Ісаї 65:1 сповнилося в тому, що язичники, які не шукали Бога, тепер досвідчили Божі спасенні обітниці. Ізраїль, з іншого боку, сповнив слова Ісаї 65:2. Вони повстали проти Христа й не послухалися Євангельської звістки. Проте, Бог надалі простягає до них руки, запрошуючи їх, щоб вони спаслися. З одного боку, Бог визначає наперед деяких, щоб вони спаслися. З іншого боку, Бог як і раніше надалі прагне, щоб спаслися всі. Хоча це може видаватися неможливим до зрозуміння, – як ці обидва твердження є вірними, Біблія, однак, навчає цих обох істин, й ніхто не повинен використовувати одну правду, щоб заперечити іншу. Про обрання, варто почитати коментарі  на Еф. 1:04; 1:05; 1:06; 1:11      
3. Запитання для роздумів.
            Наскільки ми здатні щоденно приймати виклик Євангелія?
            Чи усвідомлюємо,  що все що маємо одержали  від Бога (пор. 1 Кор 4:7), та що всяке добре даяння походить з гори (пор. Як 1:17)? Як це усвідомлення допомагає нам бути вимогливими до себе та поблажливими й вирозумілими до інших?
            Апостол Павло прагне спасіння своїх юдейських співбратів та молиться за них (див. Рм 10:1). Скільки часу ми присвячуємо молитві про поширення та прийняття Євангелії?




[i] Аналіз Рм 9-11 взято з Brown R. E., An Introduction to the New Testament, New York, Doubleday 1997, 569-571
[ii] Підсумок Рм 9-11 взято з Metzger B. M., The New Testament: Its Background, Growth, & Content. Nashville, Abingdon Press 2003, 265
[iii] Коментар взято з The ESV Study Bible, Crossway Bibles 2008,  electronic edition (Bible Works 9).

Немає коментарів:

Дописати коментар