субота, 9 лютого 2013 р.

36-та неділя після Зіслання Св. Духа. Віра жінки хананеянки (Мт 15, 21 - 28)

21 . Ісус вийшов звідти й пішов в околиці тирську та сидонську. 22 . Коли це жінка ханаанянка вийшла з цих околиць і почала кричати: «Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давида! Біс мучить мою дочку страшенно.» 23 . Він же не озвався до неї і словом. Тут приступили його учні й почали його просити: «Відпусти її, бо вона кричить за нами.» 24 . А він у відповідь промовив: «Я посланий лише до загиблих овець дому Ізраїля.» 25 . Та ж підійшла і, вклонившись йому в ноги, каже: «Господи, допоможи мені!» 26 . Він відповів їй: «Не личить брати хліб у дітей і кидати щенятам.» 27 . А вона каже: «Так, Господи! Але й щенята їдять кришки, що падають зо столу в панів їхніх.» 28 . Тоді відповів їй Ісус: «О жінко, велика твоя віра! Хай тобі буде, як бажаєш.» І видужала її дочка від тієї години.
Два висловлювання Ісуса в цьому уривку вражають і навіть шокують:  «Я посланий лише до загиблих овець дому Ізраїля» (15, 24) та  «Не личить брати хліб у дітей і кидати щенятам» (15, 26). Виглядає, що Ісус не хоче допомогти жінці тільки тому, що вона язичниця – не ізраїльтянка. Що насправді відбувається?
Досить простий і зрозумілий популярний коментар подає Том Райт (в деяких моментах досить відважний – головно тоді, коли автор пробує оцінити, як Ісус, як людина, міг розуміти свою місію), який без змін подаю нижче.
 «Тут ми знову дісталися до місця в Євангелії, що допомагає зрозуміти саму суть місії Ісуса. Він не був мандрівним лікарем, готовим лікувати кожну зустрічну людину. У Нього було особливе покликання, про який вже говорилося у віршах 10:5-6. Ісус, як герольд, повинен був проголосити євреям про настання Божого Царства, яке вони так довго чекали, – про те, що їх Бог тепер нарешті виконує свої обітниці, а сам Ісус є Христом – істинним царем, Божим помазаником. Але в Старому Завіті Послання про Царство завжди було призначене для самого Ізраїлю. Не підтвердити це – означало б дати зрозуміти, що Бог помилився, обравши Ізраїль тим народом, з допомогою якого Слово Боже має поширитися на весь інший світ. Хоча багато християн, на жаль, постаралися забути про вибраність Ізраїлю, письменники Нового Завіту ніколи цього не забували, як і сам Ісус. У 5-му розділі говорилося про те, що Він прийшов не відмінити Закон, але виконати його, завершивши місію Ізраїлю. Нове життя, угодне Господеві, прийде через Ізраїль. Тому Ізраїль повинен був почути Євангеліє першим з усіх народів. Ісус нагадує Ізраїлю про його покликання, оскільки настав час виконання Божих обітниць. Якби Ісус відразу почав проповідувати прихід Царства людям всіх національностей, Він представив би Бога порушником своїх обіцянок. Ось чому учні Ісуса, за Його велінням, спочатку обмежили своє служіння лише єврейським середовищем. Але як вже бувало не раз в житті Ісуса, в даному випадку майбутнє знову увірвалося в Його плани, можливо, здивувавши навіть Його самого! Він уже говорив про унікальну віру язичницького сотника (8:10), тепер виявляє таку ж силу віри у хананеянки. Хананеяни  жили на північ від Ізраїлю і не були євреями; в їх землю Ісус і Його учні пішли, ймовірно, для того, щоб уникнути переслідувань на батьківщині. Жінка, про яку говорить Ісус, не тільки свято вірить, що Він може зцілити її дочку, одержиму бісом, але і звертається до Нього як до «сина Давида». Це месіанський титул, який самі апостоли тільки поступово навчилися вживати по відношенню до Ісуса. Хананеянка розуміє, що Ісус повинен піклуватися в першу чергу про «дітей» – своїх співвітчизників, але вона обертає слова Христа на свою користь за допомогою добродушного жарту: хоча собакам дійсно не можна віддавати їжу дітей, але можна дозволити їм підбирати крихти з дитячого столу. Чудовим є те, що жінка готова прийняти на свою адресу слово «собака», яке зазвичай використовувалося для позначення язичників, але при цьому вона наполягає на своєму проханні. Значить, вона вірить у те, що ізраїльський Месія може зцілити людей всього світу, так що язичникам теж дістанеться Його дорогоцінна «їжа». Потрібно відзначити, що рання християнська церква не виконала припису Ісуса, про який йдеться в цьому уривку, так як вона з самого початку брала в свої ряди язичників нарівні з євреями. Велика заслуга в цій перемозі над національною ворожнечею належить, зокрема, апостолу Павлу. Те, що дивує нас в словах Ісуса зараз, можливо, дивувало Його послідовників і тоді. Віра жінки допомогла їй випередити свій час, заглянувши в майбутнє, коли Ісус, після смерті на хресті і воскресіння, пошле своїх учнів на проповідь людям всього світу (28:19). Коли апостоли, а можливо, і сам Ісус, ще не були готові до Голгофи, ця язичниця вже наполягала на Великодні».
Справедливості ради, потрібно також відзначити, що існує думка, що Ісус  ці два досить жорсткі висловлювання насправді говорить з певною іронією й так щоб чули апостоли, провокуючи їх звернути увагу на віру хананеянки (якої не мають євреї) та щоб спонукати їх до переоцінки їхнього ставлення до язичників.
В кожному разі цей текст є викликом принаймні для мого духовного життя, щоб побачити  в сучасних язичниках чи не "воцерковлених" людях  – людей дуже люблених Господом, людей як нагоду, а не перешкоду чи загрозу, людей – перед якими можу смиренно та природно свідчити, а не нав'язувати  Христа.


Немає коментарів:

Дописати коментар