пʼятниця, 13 липня 2018 р.

Сьома неділя після П'ятидесятниці (Мт 9:27-35) - зцілення сліпих та німого біснуватого.

І як Ісус відходив звідти, слідом за ним пустилися два сліпці й кричали: «Помилуй нас, сину Давидів!» 28. І коли він увійшов до хати, сліпці приступили до нього, а він спитав їх: «Чи віруєте, що я можу це зробити?» - «Так, Господи!» - кажуть йому ті. 29. Тоді він доторкнувся до їхніх очей, мовивши: «Нехай вам станеться за вашою вірою!» 30. І відкрились їхні очі. Ісус же суворо наказав їм: «Глядіть, щоб ніхто не знав про це.» 31. Та ті, вийшовши, розголосили про нього чутку по всій країні. 32. А як вони виходили, приведено до нього німого, що був біснуватий. 33. Коли ж він вигнав біса, німий почав говорити, і люди дивувалися, кажучи: «Ніколи щось таке не об'являлося в Ізраїлі!» 34. Фарисеї ж говорили: «Він виганяє бісів князем бісівським!» 35. Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангелію царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу.
Текст Євангелія від Матея  розміщений в  9:27–35 містить в собі три тематичні одиниці: розповідь про повернення зору сліпим (9:27–31), історію про зцілення німого біснуватого чоловіка (9:32–34) та вірш 9:35, який виконує роль проміжного підсумку діяльності Ісуса в розповіді євангелиста. Всі ці тексти тісно вплетені в богословські лінії Євангелія та відіграють важливу роль у відкритті перед читачем таїнства особи Христа, як рівно ж й спонукають, як до оцінки реакції сучасників Ісуса на Його слова й діяння, так і до особистої відповіді на все прочитане та почуте.  
Обидва чуда представлені вище, в контексті довшого наративу Мт 8:1–9:34,  служать для євангелиста унаочненням сповнення есхатологічного спасіння провіщеного пророком Ісаєю: «Тоді прозрять у сліпих очі, й у глухих вуха відтуляться» (Іс 35:5). Трохи пізніше, коли Йоан Хреститель пошле до Ісуса делегацію учнів, які спитають: «Ти той, що має прийти, чи іншого маємо чекати?» (Мт 11:3), сам Ісус потвердить, що Його прихід та діяльність є сповненням всього провіщеного Ісаєю: «Ідіть і сповістіть Йоана про те, що чуєте й бачите: Сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується Добра Новина.  Щасливий, хто через мене не спотикнеться» (Мт 11:4–6).
Якщо сьогодні на Заході багато людей зазвичай знаходять максимум психологічні пояснення для різних хворіб, то в стародавньому світі люди дивилися більш голістично (цілісно) на зв'язок між фізичними та духовними реаліями.
Розповідь про зцілення сліпих насичена термінами, які є дуже важливими для богослов’я Матея. В Мт 9:27 сказано, що два сліпі послідували (ηκολουθησανikoluvtisan) за Ісусом – в такий спосіб євангелист розвиває тему  учнівства. Цю ж ідею підтримує звертання до Ісуса «Сину Давидів», та висловлення віри сліпими в словах «Так Господи».
Важливо мати на увазі, що для перших християн ця розповідь була не тільки зображенням навернення когось з поза Церкви. Це була Добра Новина і для самої Церкви, котра є т. зв. corpus mixtum (змішане тіло праведників та грішників), й в котрій відтак духовна сліпота окремих її членів, на жаль, також має місце. Євангелист однак засвідчує, що будь-яка сліпота та недуга завжди може бути зцілена, як тільки «сліпий» чи просто духовно «недужий» християнин звертається з вірою до Воскреслого Господа (пор. Мт 13:10–17; 16:5–12, 15–24).
Слід звернути увагу й на наступний факт: якщо в Євангелії від Марка заборона Ісуса розповідати про зцілення – це т. зв. Месіанська таємниця (мала педагогічне значення: Ісусові йшлося про спростування націоналістично-політичної інтерпретації месіанської гідності та місії Христа в контексті якої від Нього сподівалися, що Він очолить боротьбу проти язичників-римлян та переможе їх, в результаті чого Ізраїль стане могутнім царством як колись в часи Давида та Соломона), то тут Матей підкреслює важливість послуху до слів Ісуса (пор. Мт 7:24–27; 28:18–20) – послуху, який також є ознакою учня.
Розповіддю про зцілення німого біснуватого чоловіка (9:32–34) євангелист завершує довший наратив (Мт 8–9) про чудесну діяльність Ісуса та демонструє кульмінацію віри та невіри в середовищі Ізраїля: «…люди дивувалися, кажучи: «Ніколи щось таке не об'являлося в Ізраїлі!». Фарисеї ж говорили: «Він виганяє бісів князем бісівським!» (Мт 9:33–34). Таким чином Матей дає зрозуміти, з якими підозрами зустрінуться апостоли та їх наступники, коли вони почнуть свою місію. Якщо навіть Ісус, – на думку тогочасної релігійної еліти, – не той, за кого себе видає, то, що тоді можна говорити про його послідовників (пор. Мт 10:25: «Досить для учня, коли стане, як його вчитель; а слуга - як його пан. Коли господаря назвали Велзевулом, то скільки більше - його домашніх»?)
Слова Ісуса «Нехай вам станеться за вашою вірою!» (9:29) часто розуміють неправильно. Деякі навіть виводять з цього ціле навчання про т. зв. «Євангеліє процвітання» (prosperity gospel або health-wealth gospel), котре проголошує навчання, що Бог забере від нас усі хвороби та бідність, як тільки ми матимемо достатньо віри. Насправді, тільки контекст бідь-якого вірша в Біблії, визначає правильну інтерпретацію. 
Ісус наголошує сліпим, що їх віра у Його здатність і бажання їх зцілити спонукала їх прийти й отримати чудесний дар. Однак віра є тільки довірою до Бога, який здатен учинити усе, але аж ніяк не тим, що ми хочемо, щоб Він зробив.
Проміжний підсумок діяльності Ісуса в Мт 9:35 свідчить, що не зважаючи на всі очорнення, спротив та богохульство вчинені та висловлені супроти Нього, Він все ж не відхилився від своєї місії: «Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангелію царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу».     
Отже у висновку маємо кілька основних реалій, які понині визначають наше життя: Ісус – якого визнаємо Господом; світ – який сьогодні, так само як і тоді потребує Його втручання; ми – які називаємо себе Його учнями і є послані Ним до цього світу (Мт 28:19). Жнива є дуже великі (пор. Мт 9:37) – багато спраглих сердець чекають на Господа, який через наше служіння хоче увійти в їх життя.

Чи просимо «Господаря жнив, щоб вислав робітників на свої жнива» (пор. Мт 9: 38) з такою ж самою ревністю й довірою, як взивали до Ісуса євангельські сліпці (пор. Мт 9:27)? Чи самі, як учні,  є  готові переносити очорнення і зневаги сповняючи Його місію? Чи наше життя, довір’я, наш послух, як учнів до Ісуса, є настільки промовистими, що світ навколо нас зможе побачити, почути, досвідчити та переконатися, що «Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки» (Євр 13:8) та що Він дійсно є «з нами по всі дні аж до кінця віку» (Мт 28:20)?  

вівторок, 10 липня 2018 р.

Святих Апостолів Петра і Павла (Мт 16:13-19; 2 Кор 11:21-12:9)

Євангеліє (Мт 16:13-19)
Прийшовши в околиці Филипової Кесарії, Ісус спитав своїх учнів: «За кого мають люди Сина Чоловічого?» 14. Ті відповіли: «Одні за Йоана Христителя, інші за Іллю, ще інші за Єремію або одного з пророків.» 15. «На вашу ж думку», - до них каже, - «хто я?» 16. Озвався Симон Петро і заявляє: «Ти - Христос, Бога живого Син.» 17. У відповідь Ісус сказав до нього: «Щасливий ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний. 18. Тож і я тобі заявляю, що ти - Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають. 19. Я дам тобі ключі Небесного Царства, і що ти на землі зв'яжеш, те буде зв'язане на небі; і те, що ти на землі розв'яжеш, те буде розв'язане й на небі.»
Апостол (2 Кор 11:21-12:9)
На сором кажу це, які то слабкі ми виявилися. Та в чому б там хто не виявляв сміливости, - говорю мов безумний! - я також можу її виявити. 22. Вони євреї? Я теж! Вони ізраїльтяни? Я теж! Потомки Авраама? Я теж! 23. Слуги Христові? Говорю неначе нерозумний: Я більш від них. Куди більше в працях, куди більше в тюрмах, під ударами надмірно, у смертельних небезпеках часто. 24. Від юдеїв я прийняв п'ять раз по сорок (ударів) без одного; 25. тричі киями мене бито, раз каменовано, тричі корабель зо мною розбивався; день і ніч перебув я у безодні. 26. У подорожах часто, у річкових небезпеках, у небезпеках від розбійників, у небезпеках від земляків, у небезпеках від поган, у небезпеках у місті, у небезпеках у пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках від братів неправдивих; 27. у праці та втомі, в недосипаннях часто, у голоді та спразі, часто в постах, у холоді й наготі! 28. Крім інших випадків, моя щоденна настирлива думка - журба про всі Церкви! 29. Хтось слабкий, а я не слабкий? Хтось спокушається, а я не розпалююся? 30. Коли ж треба хвалитися, то я моєю неміччю буду хвалитись. 31. Бог і Отець Господа Ісуса, - благословен вовіки! - знає, що я не говорю неправди. 32. В Дамаску правитель царя Арети стеріг місто дамащан, щоб мене схопити; 33. та мене спущено віконцем у коші з муру, і я втік з його рук.
Чи треба хвалитися? Воно й не личить, але я таки приступлю до видінь та до об'явлення Господа. 2. Я знаю чоловіка в Христі, що чотирнадцять років тому, - чи то було в тілі, не знаю, чи то було без тіла, не знаю, Бог знає, - був він узятий аж до третього неба. 3. І знаю, що той чоловік - чи в тілі, чи без тіла, не знаю, Бог знає, - 4. був узятий у рай і чув слова несказанні, яких годі людині вимовити. 5. Таким буду хвалитися, собою ж не буду хвалитися, хіба лиш моїми немочами. 6. А коли я захочу хвалитися, я не буду безумний, бо скажу правду; але я стримуюся, щоб про мене хтось не сказав більше, ніж у мені бачить або від мене чує. 7. А щоб я не загордів надмірно висотою об'явлень, дано мені колючку в тіло, посланця сатани, щоб бив мене в обличчя, щоб я не зносився вгору. 8. Я тричі благав Господа ради нього, щоб він від мене відступився, 9. та він сказав мені: «Досить тобі моєї благодаті, бо моя сила виявляється в безсиллі.» Отож, я краще буду радо хвалитися своїми немочами, щоб у мені Христова сила перебувала.
Свято апостолів Петра і Павла це чудова духовна подія у якій ми переживаємо дуже багато Божих одкровень, благословень та неймовірних прикладів для духовного життя християн різних часів. Це свято є особливим знаком «різноманітної Божої благодаті» в житті двох дуже різних людей, які після зустрічі з Христом, пережили такий надзвичайний досвід та відкрили для себе натільки грандіозні Божі перспективи, що все їхнє життя набуло не тільки справжнього сенсу, але й стало чітко розділене на життя до і життя після: життя до зустрічі з Христом та життя після цієї зустрічі. Саме ця зустріч спрямувала їх погляди, а також віру, надію та любов у одному напрямку. Літургійні читання Євангелія та Апостола свята, дозволяють зробити кілька важливих штрихів стосовно кожного з них й тим самим дати поживу для духовних роздумів для нас сьогодні.
Петро
Ісус покликав Петра, коли той разом зі своїм братом Андрієм, закидав сіті на березі Галилейського озера. Простота, безпосередність, а головно готовність залишити усе й піти за Христом, замість малого світу з простими і зрозумілими обов’язками, які Петро виконував задля підтримки своєї родини, відкрили перед галилейським рибалкою цілий світ, який Він, пройшовши довгий шлях духовного перетворення, як чудовий інструмент в Божих руках, мав підкорити на послух Богові, через поширення Євангелії Ісуса Христа.
Цей рибалка був відважним та безпосереднім, інколи може навіть наївним… Він мав своє розуміння майбутнього свого народу та свої сподівання стосовно Месії. Зустрівши Ісуса, він якось навіть делікатно пробував переконати Ісуса прийняти його (легшу) версію реалізації Божих планів (пор. напр. Мт 16:22). Однак кілька років проведені з Христом (окрім того, що Петро усюди подорожував з Ісусом, важливо мати на увазі, що після того як Ісус виголосив Свою першу проповідь у рідному Назареті в результаті якої односельчани не прийняли Його (пор. Лк 4:16-30), Ісус поселився в домі тещі Петра в Капернаумі, а це місто в Євангеліях стало – «Його містом», містом Ісуса – пор. Мт 9:1; сам Петро та його брат Андрій були синами простого рибалки Йоана з Витсаїди), а потім у світлі зустрічі з Воскреслим, глибоке переосмислення значення життя та Страстей Ісуса, в результаті назавжди зумовили його власне життя, яке сповнилося найбільшою посвятою, любов’ю та вірністю. Цей чоловік був здатний любити та наслідувати Христа усім серцем. Так може любити тільки людина великого серця і сповнена дитячої простоти та відкритості. Напевне саме ці, а може і інші риси, спонукали Ісуса вибрати його Своїм апостолом, а згодом призначити його, як голову апостольського збору.
Шлях Петра з берега Галилейського озера до відповідальності свідчити Воскреслого перед сильними цього світу тривав кілька років: років сповнених невимовного здивування побаченим та почутим; моментів переосмислення та розчарувань; годин великих болів та терпінь; періоду зради та сліз розкаяння; моментів сповнених невимовною радістю, прощенням, любов’ю та непідробленою і осмисленою готовністю віддати своє життя заради Христа. Завдяки дії Божої благодаті у його житті, він на перший погляд не маючи відповідної «богословської» підготовки, став таким переконливим свідком, що, як ми чуємо в розповіді про Зіслання Святого Духа в Діях Апостолів, вже в перший день свята, тільки одною проповіддю навернув 3000 осіб. Цьому передував шлях власного глибоко дозрівання та час дії Божої благодаті в його особистому житті. Сьогоднішнє читання Євангелія свята представляє один з таких дуже важливих епізодів в житті Петра.
Місце де відбувається подія – околиця Кесарії Филипової, яку син Ірода Великого (Ірод Филип) близько 2-го р. до Хр. розбудував на честь імператора Тиберія та своєї власної особи.  Саме в околицях цього місця, куди прийшов Ісус зі своїми учнями, було висічене у скелі погруддя грецького божка (ідола) Пана, якого колись вшановували місцеві мешканці (в один період історії місто навіть називалося Паніум), а в печері було капище на його честь. Перед тим Ірод Филип розбудував місто, а сам Ірод Великий, отримавши місто від імператора Августа в 20 р. перед Христом, збудував у ньому храм з білого мармуру на честь цього ж Августа. Отже ця місцевість мала свою історію ідолопоклонства.
В цьому контексті Ісус ставить запитання апостолам: «За кого мене мають люди?». І тоді після того як апостоли висловили різні версії, які побутували в народі, Петро в імені всіх раптово робить унікальне визнання віри: «Ти – Христос, Бога живого Син.». Остаточно, істинне значення цього ісповідання сам Петро усвідомить вже після воскресіння Ісуса – і то до тої міри, що віддасть за цю віру своє життя, – однак в околицях Кесарії Филипової, Петро висловлює твердження, яке є наслідком незвичайного Божого одкровення у цю мить. Сам Ісус підкреслює, що визнання Петра – наслідок одкровення самого небесного Отця, а не результат його особистих пошуків чи прозрінь, як також це далеко не та інформація, якої хтось з людей навчив Петра («бо не тіло і кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний»). Ісус називає Петра «щасливим» бо той пережив досвід Бога, який згодом будучи доповнений досвідом зустрічі з Воскреслим, назавжди наповнить його життя сенсом та радістю.
Роль Петра в Євангеліях є особлива – читаючи ці тексти приватно ми можемо відкрити для себе силу цієї особи: насамперед він є той, хто покликаний залишити все та іти за Ісусом (Мт 4:18-20; Лк 5:1-11); Ісус зціляє його тещу (Мт 8:14-15; Мк 1:30-31; Лк 4:38-39); Петро завжди очолює список/ перелік 12-ти апостолів  (Мт 10:2-4; Мк 3:16-19; Лк 6:14-16); Петро говорить, коли кровоточива жінка торкає Ісуса (Лк 8:45); Петро разом з Яковом та Йоаном присутні при воскресінні дочки Яіра (Мк 5:37; Лк 8:51); Петро іде по воді (Мт 14:28-31); він визнає віру в Ісуса, навіть тоді коли інші апостоли відходять (Йо 6:66-69); Петро просить Ісуса пояснити притчу про те що осквернює людину (Мт 15:15); він визнає в Ісусі Месію (Мт 16:13-19; Мк 8:27-30; Лк 9:18-21); Ісус також дорікає Петрові, коли той відмовляє Його від хресної дороги (Мт 16:21-23; Мк 8:31-33); разом з Яковом та Йоаном, Петро є свідком переображення Ісуса (Мт 17:1-9; Мк 9:1-9; Лк 9:27-36); сам Ісус залучає Петра в дискусію про податок на храм (Мт 17:24-27); Петро також питає Ісуса про те скільки потрібно прощати (Мт 18:21-22); Петро від себе та усіх апостолів каже Ісусові, що вони залишили все та пішли за Ним (Мт 19:27-30; Мк 10:28-31; Лк 18:28-30); тільки Петро пам’ятає про усохле фігове дерево (Мк 11:20-25); Петро говорить з Ісусом в часі омивання ніг (Йо 13:6-11); в часі Тайної Вечері Ісус провіщає відречення Петра (Мт 26:31-35; Мк 14:27-31; Лк 22:31-34; Йо 13:36-38); Петро засинає в Гетсиманії в часі чування Ісуса (Мт 26:36-46; Мк 14:32-42); в часі арешту Ісуса Петро атакує слугу первосвященика (Мк 14:47; Йо 18:10-11); Петро відрікається Ісуса в часі Страстей (Мт 26:69-75; Мк 14:66-72; Лк 22:55-61; Йо 18:15-17); після Воскресіння Ісус каже Петрові, що випередить його в Галилеї (Мк 16:7); Петро біжить до гробу Ісуса та знаходить його пустим (Лк 24:12); Клеопа та інший учень дізнаються, що Ісус зя’вився Петрові (Лк 24:34); Петро закидає сіті через підбадьорливе слово Ісуса (Йо 21:15-19); вкінці Ісус відновлює Петра та загоює рани його зречення (Йо 21:15-19). Окрім Євангелій – Діяння апостолів та два соборні послання написані Петром відкривають масштаб цього на перший погляд простого рибалки.
 Тому Ісус ставить його на чолі апостолів, щоб пильнував єдність Церкви. Влада яку отримує Петро – унікальний Божий дар, а не винагорода за аскетичні та інтелектуальні успіхи колишнього рибалки. Саме Петро став першим християнським місіонером серед язичників, місіонером для євреїв, а вкінці мучеником задля Христа у Римі.
Павло
Павло народився на початку нашої ери в Тарсі, головному місті Кілікії на південному-сході Малої Азії (сучасна Туреччина) – великому освітньому центрі, який уступав лише Афінам й Олександрії. Сучасником Павла в Тарсі був стоїчний філософ Нестор, – наставник Тіберія й глава впливової школи. Батько, майбутнього апостола народів був фарисеєм (Дії 23:6), – але Павло народився римським громадянином (Дії 22:28). Відтак Бог у своєму провидінні зумовив, що Павло був людиною трьох світів: мав єврейське коріння, грецьке виховання та римське громадянство. Все це пізніше чудово послужило для справи Євангелія. Його єврейське коріння дозволило Йому краще зрозуміти Боже діяння в Історії Спасіння. Грецьке виховання полегшило комунікацію з язичниками та вченими людьми на зрозумілій для них мові. Римське громадянство стало у пригоді в численних місійних подорожах, оскільки людина з римським «паспортом» могла легше долати великі відстані та комунікувати у стародавньому світі.
Більшу частину своєї юності провів не в Тарсі, а в Єрусалимі, «біля ніг» знаменитого єврейського наставника Гамалиїла (Дії 22:3) – тут він отримав освіту не тільки в області Старого Завіту, але й в області равіністичної інтерпретації Тори. На противагу до Гамалиїла (Дії 5:34–39), Павлова ревність до батьківських переказів викликала в ньому вороже ставлення до учнів Ісуса Христа, що в результаті спонукало Його до жорстоких переслідувань християн.
Однак зустріч з Христом по дорозі до Дамаску назавжди перемінила його життя. Навернення Павла є однією з найважливіших подій ранньохристиянської історії. Про цю подію можна прочитати три розповіді в книзі Діянь (Дії 9:3-19: коротка розповідь про подію, що належить самому Луці; Дії 22:6–16 та 26:12–18  розповіді самого Павла). Розповіді самого апостола та розповідь Луки – спроби передати людською мовою досвід, невимовний у звичайних категоріях. Згодом Павло не раз говорив, що його навернення відбулося винятково завдяки силі й милості Божій, які зробили з нього протилежність тому, чим він був (1 Кор 9:17; 15:10; Гал 1:15 і т.д.). Він був переконаний, що бачив воскреслого Ісуса, а тому має всі повноваження бути апостолом (1 Кор 9:1; 15:8; пор. Дії 1:22).
Старий Завіт сформував у Павла ряд базових богословських понять: монотеїзм; віру, що спасіння полягає у  праведності перед Богом; ідею жертви за гріхи; навчання про прийдешній Суд, тілесне воскресіння й месіанське царство. Всі ці ідеї він глибоко переосмислив після своєї зустрічі з Христом.
Якою ж була нова віра? Що володіло розумом і серцем колишнього гонителя?  Павло увірував, що Ісус із Назарету живий. Розп'ятий Месія більше не мертвий: Він є живий Господь і Владика. Під час навернення по дорозі в Дамаск Павло усвідомив це з такою силою, що ця віра не залишала його ніколи. Всі його послання пронизані впевненістю в живій присутності воскреслого Христа Владики. Відтак, ключове значення у своєму покликанні апостол надавав благодаті Божій. Дотриманням Закону Мойсея Павло не тільки не заробив статус перед Богом, але й впав у тяжкий гріх – переслідував учнів Ісуса. Ніяких заслуг: Павло не вибирав Бога, – Бог сам його обрав; і Бог не покарав його за ворожнечу проти Христа, але помилував його.
Світогляд Павла перед наверненням можна було окреслити наступним чином:  є Один Бог, який вибрав один народ, і є одне майбутнє для цього народу (воскресіння мертвих і царювання Бога на Сіоні). Зустрівши Ісуса Христа, Павло глибоко переосмислив ці три тези у тринітарних категоріях: є один Бог та один Господь (пор. 1 Кор 8:6) – Ісус Христос і Святий Дух; є один Божий народ – не тільки народ Ізраїля, але Божий народ з язичників та євреїв у одному тілі Церкви; в Божому задумі є одне майбутнє не тільки для Ізраїля, але й для усіх людей, які у воскресінні мертвих отримають у спадкоємство нову землю та нове небо – оновлений та переображений  світ.
Внаслідок глибоко досвіду зустрічі з Христом, Павло заснував цілий ряд нових громад у Малій Азії, Македонії, Греції й інших країнах та написав серію послань, які становлять приблизно чверть Нового Завіту. В кожному з своїх послань Павло намагався підбадьорити молоді спільноти в їх вірі у Христа та допомагав першим християнам долати різні труднощі на їхній дорозі духовного переображення. Дуже часто Павло ділився особистим досвідом життя у Христі та результатами Божого діяння в його житті: такі уривки з його послань часто називають автобіографічними. Сьогоднішній уривок з читання апостола є одним таких чудових прикладів в якому великий апостол розповідає про своє особисте життя єврея, члена Божого народу, який усвідомив унікальність Божих обітниць сповнених у Христі та особисто пережив надзвичайний досвід Бога, завдяки Його невимовній милості. Цей досвід так сильно направляв життя Павла, що задля поширення Доброї Новини про Христа, він пройшов десятки тисяч кілометрів пішки та з великою мужністю та вдячністю переживав найрізноманітніші випробування, про що ми чуємо в сьогоднішньому читанні. Павло ніколи не жалівся на труднощі та випробування апостольського життя, навіть навпаки, він міг сказати: «Ба, більше: я вважаю за втрату все задля найвищого спізнання Христа Ісуса, Господа мого, заради якого я все втратив і вважаю все за сміття, аби Христа придбати; 9. і опинитися в ньому не з праведністю моєю, що від закону, а з тією, що через віру в Христа, з праведністю, що від Бога - від віри; 10. щоб спізнати його й силу його воскресіння і участь в його муках, уподібнюючись йому у смерті, 11. аби якось осягнути воскресіння з мертвих.» (Флп 3:8-11).
Свідки Воскреслого до всіх кінців землі…
Через 30-40 років після смерті Ісуса, завдяки натхненному служінню апостолів, а насамперед Петра та Павла, в кожному великому місті Малої Азії, Греції й Італії була як мінімум одна християнська конгрегація. В Діяннях апостолів читаємо, що завдяки свідченню апостолів Добра Новина дуже швидко огорнула 32 країни, 54 міста й 9 середземноморських островів.  Обидва апостоли по різному та в різний час пережили унікальний досвід зустрічі з Христом, який зумовив швидке поширення християнського руху від провінційного Єрусалиму до сліпучої столиці імперії – Риму. Бог надзвичайним чином реалізував Свої задуми через смиренного та покірного рибалку та ерудованого новонаверненого равина Павла, бо ж Божа «сила виявляється в безсиллі.»…
Задля віри в Христа та поширення Євангелія, обидва апостоли заплатили найвищу ціну – жертву власного життя. В часі переслідування християн Нероном, Павлові як римському громадянинові відрубали голову, а Петра розіп’яли догори ногами, оскільки той вважав себе недостойним бути розп’ятим так само як і його Господь…
Використана література:
B.M. Metzger, The New Testament: Its Background, Growth and Content, Abingdon Press, Nashville 2003, P. 195-208; 221-248
N. T. Wright, Paul and the Faithfulness of God Minneapolis: Fortress Press 2013, Vol. 4, P. 609-1265

J. Gish, Peter the Apostle. In J. D. Barry, D. Bomar, D. R. Brown, R. Klippenstein, D. Mangum, C. Sinclair Wolcott, … W. Widder (Eds.), The Lexham Bible Dictionary. Bellingham, WA: Lexham Press 2016 (electronic edition).

субота, 7 липня 2018 р.

Шоста неділя після П'ятидесятниці (Мт 9:1-8) - зцілення розслабленого.

Сівши у човен, він переплив назад і прибув у своє місто. 2. І от принесено до нього розслабленого, що лежав на ношах. Побачивши їхню віру, Ісус сказав розслабленому: «Бадьорися сину, твої гріхи відпускаються.» 3. Та тут деякі з книжників заговорили між собою: «Він хулить.» 4. Ісус, знавши їхні думки, каже: «Чого лукаве думаєте в серцях ваших? 5. Що легше сказати: Твої гріхи відпущені, - чи сказати: Встань і ходи! 6. Та щоб знали, що Син Чоловічий має владу на землі гріхи відпускати», - каже розслабленому: «Встань, візьми твої ноші та й іди до свого дому.» 7. Встав той і пішов до свого дому. 8. Народ же, бачивши це, настрахався і славив Бога, що дав таку владу людям.
Євангелист Матей показує в чому є сила приходу Божого Царства – Ісус зціляє розслабленого. Грецький текст НЗ означує цю людину як παραλυτικοςparalitikos, що в перекладі на укр. мову означає: кривий, кульгавий, понівечений, паралізований. Отже, мова йде про людину, яка є дуже далекою від того стану в якому її сотворив Господь, а відповідно і від того, щоб чутися щасливою. Зцілення стає можливим завдяки звільненню від гріха, а від так і влади Сатани: слово гріх (в грецькій мові αμαρτιαhamartia) дослівно означає – промах, відхід від цілі, хибний шлях. Людство відійшло від Бога – джерела Життя, завдяки хитрощам диявола (Бо Бог не створив смерть,  ані не радіє з погибелі живучих. 14. Він бо створив усе на те, щоб існувало, і творіння світу - спасенні; нема в них жадної погубної їді  і царства смерти на землі немає, 15. бо справедливість - безсмертна… 2:23. Бог же створив безсмертною людину  і вчинив її за образом власної природи. 24. А через заздрість диявола смерть увійшла у світ, скуштують її ті, що йому належать.-  Мудр 1:1315; 2:234) та внаслідок втрати довір’я і послуху до Бога (пор. Бт 3). Це є основна причина всякого покручення, руйнації та страждання у світі. Важливо відзначити, що в даному випадку мова не йде про відпущення тільки особистих гріхів, які не конечно є безпосередньою причиною страждання цього хворого (Часто чую також, що хтось терпить через гріхи рідних це як правило є жорстокою неправдою і підтвердженням цього є довгий текст у Єзекиїла 18) – мова йде про визволення людини з "поля" чи стану смерті, відновлення її природи ураженої гріхом, який тяжіє над цілим людством.
Вражаючим є факт, що зцілення стає можливим завдяки вірі друзів розслабленого. Побачивши «їхню віру» Ісус звільняє хворого від влади Сатани та звертається до паралітика словом «Встань». Грецьке дієслово вставати (εγειρω /egeiro: в НЗ вжите 144 рази) у переносному значенні означає зцілення, відновлення, та повернення до життя. Це дієслово в Новому Завіті найчастіше вживається на означення Христового Воскресіння. Поряд з цим словом в НЗ  синонімічно вживається ще одне слово  αναστασις / anastasis (в НЗ вжите 108 разів), яке однак коли мова йде про Христове Воскресіння, вживається більше в іменниковій формі. Таким чином силою благодаті Христа, немічний чоловік отримує здатність та силу жити цілком новим життям.
Ця подія, як зрештою і вся діяльність Ісуса, особисто для євангелиста Матея є нагодою також і для радісного особистого свідчення. Відразу після розповіді про зцілення розслабленого Матей розповідає історію про власне покликання: «Ідучи звідтіля, Ісус побачив мимохідь чоловіка, на ім'я Матей, що сидів на митниці, і сказав до нього: «Іди за мною!» Той устав і пішов слідом за ним.» (Мт 9:9). Результатом слова Христа до Матея є факт, що «той устав» подібно як і розслаблений, і полишивши своє грішне життя, «пішов слідом» за Ісусом. Сила благодатного слова Ісуса змінює не тільки фізичні, але й духовні недуги: Матей піднявся / встав, – від старого до нового способу життя. Пізніше, фіксуючи інші свідчення про результати перших кроків прилюдної діяльності  Христа цей євангелист писав: «І ходив Ісус по всій Галилеї, навчаючи по їхніх синагогах, звіщаючи Добру Новину про Царство й вигоюючи всяку хворобу й всяку недугу в народі. 24. Чутка про нього розійшлась по всій Сирії, і приносили до нього всіх хворих на різні недуги, знеможених стражданням, біснуватих, сновид, розслаблених, і він оздоровлював їх. 25. А йшла за ним велика сила людей з Галилеї, з Десятимістя, з Єрусалиму, з Юдеї та з Зайордання» (Мт 4:23–25).
Чи сьогодні, читаючи або слухаючи уривок цього Євангелія, ми готові відкрити своє серце на оце Ісусове «Встань»? Якщо ми є відверті з самими собою то є свідомі того, що кожен з нас має з чого вставати…
Серед нас є також багато людей, життя котрих дуже часто покручене, а той здавалося б цілком зруйноване. Є й такі, що є паралізовані фізично, душевно чи духовно. Чи наша віра є настільки сильною (наше довір’я до сили Христової Євангелії), що ми відважимося на лагідне, але переконливе свідчення для тих осіб, що Господь здатний піднести – воскресити їх до нового життя, силою Слова Свого Євангелія ?



пʼятниця, 6 липня 2018 р.

Різдво пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Йоана (Лк 1:1-25; 57-68; 76; 80)

Тому, що багато хто брався скласти оповідання про речі, які сталися між нами, 2. як то нам передали ті, що були від початку наочними свідками й слугами Слова, 3. вирішив і я, вивідавши про все докладно від початків, тобі написати за порядком, високодостойний Теофіле, 4. щоб ти знав стійкість науки, яку ти прийняв.
5. Був за часів Ірода, царя юдейського, один священик, на ім'я Захарія, з черги Авії, та його жінка з дочок Арона, на ім'я Єлисавета. 6. Вони були обидвоє справедливі перед Богом і виконували всі заповіді та накази Господні бездоганно. 7. Але були бездітні, бо Єлисавета була безплідна, і вони обидвоє були в літах похилі. 8. І ось одного разу, коли Захарія за порядком своєї черги служив перед Богом, 9. згідно зо звичаєм священичої служби, випав на нього жереб увійти в святилище Господнє і покадити. 10. А вся сила народу під час кадіння молилася знадвору. 11. Тоді з'явивсь йому ангел Господній, ставши праворуч кадильного жертовника. 12. Захарія, побачивши його, стривожився, і страх напав на нього. 13. Ангел же сказав до нього: «Не бійся, Захаріє, бо твоя молитва вислухана; жінка твоя Єлисавета породить тобі сина, і ти даси йому ім'я Йоан. 14. І буде тобі радість і веселість, і багато з його народження радітимуть; 15. бо він буде великий в очах Господніх; не питиме ні вина, ні напою п'янкого, і сповниться Духом святим вже з лона матері своєї, 16. і багато синів Ізраїля наверне до Господа, їхнього Бога. 17. І сам він ітиме перед ним з духом та силою Іллі, щоб навернути серця батьків до дітей і неслухняних до мудрости праведних, щоб приготувати Господеві народ прихильний.» 18. Захарія ж сказав до ангела: «По чому знатиму це? Я бо старий, і жінка моя на схилі свого віку.» 19. Ангел озвавсь до нього: «Я Гавриїл, що стою перед Богом, і мене послано з тобою говорити та принести тобі цю благовість. 20. І ось замовкнеш і не зможеш говорити аж до дня, коли це здійсниться, за те, що ти не повірив словам моїм, які здійсняться свого часу.» 21. Люди ж чекали Захарії і дивувались, що він так забарився у святині. 22. Коли ж він вийшов, не міг до них говорити, і вони зрозуміли, що він видіння бачив у святині. Він же давав їм знаки й зоставсь німий. 23. А як скінчилися дні його служби, він повернувся до свого дому. 24. Після тих днів зачала Єлисавета, його жінка, й таїлася п'ять місяців, кажучи: 25. «Так учинив мені Господь у ці дні, коли зглянувся, щоб зняти мою ганьбу між людьми.»
57. Тим часом настав Єлисаветі час родити, і вона вродила сина. 58. Її сусіди та родина почули, що Господь виявив їй своє велике милосердя, і радувалися з нею. 59 . Восьмого дня прийшли обрізати хлоп'я і хотіли назвати його ім'ям його батька - Захарія; 60. його ж мати заговорила, кажучи: «Ні, він зватись буде Йоан.» 61. Кажуть до неї: «Та у твоїй родині нема нікого, хто звався б таким ім'ям.» 62. І знаками спитали його батька, як би хотів, щоб той назвався. 63. І попросивши табличку, він написав: «Йоан - його ім'я.» Всі тому дивувались. 64. Тієї ж хвилини відкрились його уста і язик розв'язався, і він почав говорити та благословити Бога. 65. І страх напав на всіх їхніх сусідів; по всіх гірських околицях Юдеї про все це говорили. 66. Усі, що про те чули, берегли в своїм серці й казали між собою: «Що воно з того хлоп'яти буде?» І справді рука Господня була з ним. 67. А Захарія, його батько, сповнився Святим Духом і почав пророкувати: 68. «Благословен Господь, Бог Ізраїля, що навідався і звільнив народ свій
76. А ти, дитино, пророком Вишнього назвешся, бо ти ходитимеш перед Господом, щоб приготувати йому дорогу.
80. Дитя ж росло й скріплялося на дусі та перебувало в пустині аж до дня свого об'явлення Ізраїлеві.
Уривок Євангелія, який читаємо в день свята на честь народження Йоана Хрестителя є особливим у багатьох відношеннях: вже перші чотири вірші служать як мінімум двом цілям  –   відіграють роль вступу до цілого Євангелія від Луки та дуже стисло пояснюють як та чому Добра новина про Ісуса Христа стала зафіксована в письмовій формі; наступні вірші, описуючи історію та обставини чудесного народження Йоана Хрестителя об’єднують у собі дуже багато важливих Біблійних тем, які відкривають перед нами унікальність діяння Божого промислу в Історії Спасіння, яка безпосередньо наблизилася до моменту входження Бога у світ через воплочення в Ісусі Христі. Коротко поясню значення цих двох тематичних уривків.
            Перші чотири вірші Луки дуже стисло пояснюють чотири етапи формування Євангелій Нового Завіту:
  1. Перший вірш стверджує, що дуже багато людей зафіксували події з земного життя Ісуса Христа – тобто «оповідання про речі, які сталися між нами» – в.1. З цього випливає, що Життя  (слова та діяльність) Ісуса є джерелом Євангелія (першим його етапом).
  2. Далі ішов етап усної передачі слова тими «які були від початку наочними свідками й слугами Слова» (в.2), тобто етап усної проповіді апостолів у ранній Церкві.
  3. Третій етап – це час запису усної проповіді та редагування відповідно до потреб тої чи іншої аудиторії (Матей писав до євреїв, що Ісус є їхній обіцяний пророками Месія і тому частіше ніж інші євангелисти цитує Старий Завіт; Марко записав проповідь Петра до спільноти церкви у Римі; Лука – єдиний з авторів Нового Завіту язичник – писав до язичників, щоб повідомити, що єврейський Месія Ісус і є посланий Богом Спаситель світу; Йоан хотів наголосити, що в Ісусі Бог став людиною) зберігаючи при тому зміст, загальний порядок та хронологію життя Ісуса Христа («вирішив і я, вивідавши про все докладно від початків, тобі написати за порядком, високодостойний Теофіле» – в.3)
  4. Четвертий етап – прийняття Доброї Новини та заглиблення в її значення тими хто її чув («щоб ти знав стійкість науки, яку ти прийняв» – в.4), тобто етап актуалізації Євангелія в християнському житті.
Далі Лука розповідає, що приходу Бога у світ передувало чудесне народження Його Предтечі та Хрестителя – Йоана. Обставини народження Йоана подібні до обставин приходу у світ інших великих Божих мужів, про яких читаємо у Старому Завіті: батьки Йоана – Захарія та Єлисавета були вже старшого віку і подібно, як колись Аврам і Сара (батьки Ісаака) та Елкана і Анна (батьки пророка Самуїла), не мали дітей. Кожна з цих пар отримала дитя в спосіб, який особливо виразно підкреслював, що життя є унікальним Божим даром й відтак кожна особа має особливу місію у Божому плані. Конкретно Йоан мав стати тим хто «ітиме перед ним (Ісусом Христом) з духом та силою Іллі» (в.17). Він, за словами пророка Малахії, «наверне серце батьків до дітей і серце дітей до батьків» (Мал 3:24). Ця місія не буде легка, оскільки Йоан буде змушений відкривати очі народу на дуже прикрі факти – часто Ізраїль був народом Божим тільки за назвою, а за способом життя уподібнювався до способу життя навколишніх язичників…
Попри те, що в Йоана попереду не легке життя та небезпечне служіння, цей уривок в багатьох деталях унаочнює Божу повсякчасну вірність та незбагненну милість. Наведу один приклад, на який важко звернути увагу не знаючи значення імен головних героїв в єврейській мові. В єврейській мові імена батьків Йоана та його самого звучать дуже символічно:
-        Грецька версія імені Єлизавета (Ἐλισάβετ, Elisabet) в єврейській мові, звідки воно і походить, дослівно означає «Бог присягнув/ поклявся» (אֱלִישֶׁ֫בַע);
-        ім’я Захарія – в повній єврейській версії (євреї мають довгу та коротку версії своїх імен) означає  – «Господь пам’ятає» (זְכַרְיָה, zekharyahскорочене; זְכַרְיָהוּ, zekharyahu – повне; в грецькій мові НЗ – Ζαχαριας, Zacharias);
-        ім’я Йоан означає – «Божа милість» (יְהוֹחָנָן.- jehohanan в довшій версії; або יוֹחָנָןjohanan в коротшій версії)
Саме ця парадигма вказує на природу Божого діяння в Історії Спасіння: Він завжди проявляє ініціативу, перший виходить на зустріч та пропонує свою милість через укладення з людиною особливого Союзу. В часі укладення цього Союзу, Він сам клянеться у вірності. Коли ж людина відходить від Бога і як наслідок переживає труднощі, Бог все ж пам’ятає/ згадує про неї (як це було з Ізраїлем у Єгипті – пор. Вих 2:24; 6:5) та виявляє їй численні Свої милості.
Час народження Йоана Хрестителя, якого сам Ісус пізніше назве найбільшим з поміж народжених від жінок, є тією віхою, яка відділяє численні діяння  Божої милості явлені в Старому Завіті, від особливої милості явленої Богом через Ісуса Христа, котрого Йоан покликаний стати Предтечею та Христителем. Почавши з розповіді про народження Йоана Хрестителя, Лука запрошує нас читати далі цю захоплюючу історію, про того Хто завжди вірний та пам’ятає про кожну людину і тому прийшов в Ісусі «шукати і спасти те, що загинуло» (Лк 19:10).


пʼятниця, 29 червня 2018 р.

П'ята неділя після П'ятидесятниці (Мт 8:28-9:1) - влада Ісуса над демонами.

Коли ж Він прибув на той бік, у край гадаринський, зустріли Його два біснуваті, що вийшли з гробниць, але такі люті, що ніхто не міг перейти тією дорогою. 29. І почали кричати: «Що нам і Тобі, Сину Божий? Прийшов єси сюди, щоб нас мучити перед часом?» 30. Оподаль же від них паслося велике стадо свиней. 31. Біси попросили його: «Як Ти нас виганяєш, пошли нас в оте стадо свиней.» 32. «Ідіть» - сказав їм. І вийшли з них, і ввійшли у свиней. Тоді то все стадо кинулося з кручі в море й утопилося в хвилях. 33. А пастухи повтікали й, прибігши в місто, все розповіли, а й про біснуватих. 34. Тоді все місто вийшло Ісусові назустріч і, побачивши Його, попросили, щоб відійшов з їхніх околиць. 9:1. Сівши у човен, Він переплив назад і прибув у Своє місто.
Читачі Матея, цілком могли чути про «оздоровлююче» язичницьке святилище в Гадарі, котре, однак, аж ніяк не покращило стан опанованих демонами людей.[1]
Гроби вважалися нечистими та притулками для демонів, а різні магічні вірування, відтак, приписували їм надзвичайну силу – звідси походить й головний інтерес розповіді та акценти на унікальній діяльності Ісуса.
Марко та Лука називає цю місцевість Герасинською (Мк 5:120; Лк 8:2639), а Матей Гадаринською. Дехто вважає, що взагалі йдеться про Гергесинський край (див. на цьому блозі мої коментарі на Лк 8:2639). Виглядає, однак, що автори Євангелій просто ідентифікують регіон; Гадара та Гераза були частиною т. зв. Декаполісу (союз 10-ти грецьких міст за Йорданом), території переважно заселеної язичниками, включаючи багато єврейського населення.  
            Присутність свиней, ще чіткіше підкреслює язичницький характер регіону, оскільки євреї свиней не тримали. Відтак, через ці географічні вказівки, Матей наголошує на місії Ісуса до язичників, котра вповні розвинеться після Його воскресіння (пор. Мт 28:19–20).
Євангельська розповідь про зцілення двох біснуватих, артикулює принципи, котрі є важливими, як для місійної спільноти Матея, так і для нас сьогодні.
Перше. Навіть демони є достатньо сприйнятливими, щоб визнати Хто є їхнім Суддею та Господом (8:28–30). З цього випливає, що учні та апостоли, які отримали численні свідчення діяльності Ісуса, мали б виявляти послух Ісусові (довіряти Йому своє життя, слідувати за Ним) не зі страху (як демони), але добровільно, у відповідь на Його невимовну любов. (8:18–22; 9:9–13, 37–38). Вислів: «Що нам і тобі, Сину Божий?» (8:29) відображає семітську ідіому, котра вказує на дистанцію між мовцем та адресатом (пор. Суд 11:2; 2 Сам 19:22; 1 Цар 17:18).
 Друге. Царство Небесне є «вже тут» так само як і «ще ні» (8:29). Оскіль Цар Майбутнього віку прибув у майже прихований спосіб, Його Царство займає Теперішній вік, в спосіб прихований для більшості людей, але цілком очевидний для диявола та його демонів, котрі думали, що мучитимуть людей аж до Останнього дня; сили зла очікували вічне покарання аж в день Суду, однак мусіли визнати, що їх Суддя з'явився «випереджуючи розклад». Хоча спільнота Матея очікувала на остаточну Божу інтервенцію (Парусію), вони вже тепер могли покладатися на силу Того, Хто переміг диявола і в цьому перехідному періоді, – «житті Теперішнього віку». Те саме стосується усіх християн сьогодні.
Третє. Ісус завжди цінує людей  більше, ніж будь-яку власність (8:30–32). Ця фраза може видаватися доволі дивною чи навіть банальною, однак поведінка жителів міста, які втратили свиней та окремих українських громадян сьогодні, навіть в часі війни (!), вказує на дуже гостру актуальність цього принципу.
Четверте. Кожен хто поділяє принципи Ісуса, повинен бути готовим до опозиції та труднощів саме за сповідування таких пріоритетів, оскільки більшість людей цінують власність/ майно значно більше, ніж вони цінують Божу звільняючу силу/ діяльність (8:33–34). Ігноруючи звільнення двох нещасних чоловіків та зосередившись на майні, мешканці Гадаринського краю побачили в Ісусі загрозу для своїх інтересів.
До болю знайомі історії щодня повторюються в нашій новітній історії… Вірність принципам завжди має дуже високу ціну: невинні смерті, – зокрема багатьох захисників нашої вітчизни, – є одними з дуже болючих, але водночас показових прикладів правдивості цього твердження. Від новин, які ми чуємо кожного дня, є дуже боляче, а багатьом з нас, інколи, навіть опускаються руки. Однак Євангеліє – Добра Новина сьогоднішньої неділі, засвідчує, що саме Ісус має  усю владу, як на небі так і на землі (пор. Мт 28:18). Тільки Він є Той Хто здолав сатану та його демонські сили (пор. Лк 10:17–20), а ми є тими, які покликані проголошувати Його перемогу й робити учнями усі народи (пор. Мт 28:19–20), аж поки Він знову не прийде й витре кожну сльозу (Одкр 21:4), щоб Бог був всім в усьому (1 Кор 15:28). Саме таке очікування з впевненою надією Того, Хто обіцяв незабаром прийти, було молитвою ранньої Церкви, та повинно залишитися для нас сьогодні. «От, приходжу скоро, і відплата моя при мені, щоб віддати кожному, яка робота його. Я – Альфа і Омега, початок і кінець, перший і останній… Говорить, Хто свідчить це: Так, приходжу скоро. Амінь, прийди, Господи Ісусе! Благодать Господа Ісуса з усіма святими! Амінь.» (Одкр 22:12–13; 20–21).

P.S. Інші мої думки про цей уривок Євангелія, є на цьому блозі за наступним посиланням:




[1] Деякі думки в цих роздумах взяті з Keener C. S. The Gospel of Matthew: A Socio-Rhetorical Commentary. Grand Rapids, MI;  Cambridge, U.K.: Wm. B. Eerdmans Publishing Co. 2009, p. 281-288.

пʼятниця, 22 червня 2018 р.

Четверта неділя після П'ятидесятниці (Мт 8:5-13) - зцілення слуги сотника.

Коли Ісус увійшов у Капернаум, приступив до нього сотник, благаючи його словами: 6. «Господи, слуга мій лежить дома розслаблений і мучиться тяжко.» 7. Ісус каже до нього: «Я прийду й оздоровлю його.» 8 . Тоді сотник у відповідь мовив: «Господи, я недостойний, щоб ти ввійшов під мою покрівлю, але скажи лише слово і слуга мій видужає. 9. Бо і я теж підвладний чоловік, маю вояків під собою, і кажу цьому: Іди, - і йде, а тому: Ходи, - і приходить; і слузі моєму: Зроби це, - і він робить.» 10. Почувши це Ісус, здивувався і сказав тим, що за ним ішли: «Істинно кажу вам: Ні в кого в Ізраїлі я не знайшов такої віри. 11. Кажу вам, що багато прийде зо сходу й заходу, і засядуть з Авраамом, Ісааком та Яковом у Царстві Небеснім, 12. а сини царства будуть викинуті геть у темряву кромішню, де буде плач і скрегіт зубів.» 13. І сказав Ісус сотникові: «Йди, хай тобі станеться за твоєю вірою!» І видужав слуга тієї ж години.
В час загострення радикалізму та екстремізму (різного походження), євангелист Матей пропонує для нас,  доволі не популярний, сьогодні, але вкрай важливий, підхід інклюзивізму, котрий мав би допомогти нам в поширенні Доброї Новини.[1]
Вікова ворожнеча між язичниками та євреями, долається завдяки смиренному та довірливому проханню римського сотника, зверненому до Месії Ізраїлю.
В цьому часі служба солдата римського легіону тривала 20 років. Легіон складався з шести когорт, на чолі котрих стояли центуріони, кожен з яких під своїм командуванням мав від 80 до 100 осіб. Окрім військових обов’язків, римські військові були зобов’язані брати участь в язичницьких релігійних клятвах/ присягах перед «божественним імператором». Після багатьох років такої служби, особа мала б стати жорсткою та зверхньою.
Перші єврейські читачі Матея в околицях Сирії чи в Палестині, дуже сильно ненавиділи римлян, а особливо солдатів та їх офіцерів. Спочатку причиною була окупація землі римським полководцем Помпеєм в 63 до Хр., а потім і зруйнування Єрусалиму тими ж римськими військами в 70 a.d.: від початку юдейсько-римської війни в 66 А.D. й наступні 20 років, безсумнівно багато перших християн, котрі належали до спільноти євангелиста Матея, мали родичів, або близьких знайомих, які померли підчас  облоги Єрусалиму, або ж кого римляни забрали у рабство після завоювання Святого Міста.
Попри весь цей складний історичний контекст, римський сотник своїм учинком та словами демонструє надзвичайно унікальну поведінку, котру можна окреслити 5-ма  дуже важливими тезами.
Перше, сотник упокорює себе перед Ісусом не заради себе самого, але задля свого слуги.
Друге, сотник упокорює себе визнанням свого нижчого статусу, як язичника («Господи, я недостойний, щоб ти ввійшов під мою покрівлю, але скажи лише слово і слуга мій видужає» Мт 8:8. пор. 15:27)  
Третє, він визнає необмежений авторитет/ владу Ісуса зціляти навіть на відстані (8:8–9).
Четверте, Ісус приймає відношення/ ставлення сотника як людини віри – і то віри більшої ніж в членів його власного народу.
Вкінці, Ісус вважає, що цей винятковий язичник є своєрідною обіцянкою приходу до віри багатьох інших язичників (8:11–12).
Навчання Ісуса про:
не противенство несправедливим вимогам римських солдатів (І хто тебе силуватиме йти милю, іди з ним дві. – Мт 5:41);
сплату податків язичницькій державі, котрі потім частково використовувалися на потреби армії (Віддайте ж кесареве кесареві, а Боже Богові. – Мт 22:21);
плату податку на храм, котрий римляни негайно конфісковували для язичницького поклоніння (Коли вони прийшли в Капернаум, підійшли збирачі дидрахми до Петра та й питають: «Чи заплатить ваш учитель дидрахму?» 25. «Так», - каже. І як увійшов до хати, випередив його Ісус, мовивши: «Як тобі, Симоне, здається? Земні царі з кого беруть данину чи податок? Із своїх синів чи з чужих?» 26. А коли відповів: «З чужих», - Ісус сказав до нього: «Отож, сини вільні. 27. Однак, щоб вони нам цього не взяли за зле, піди до моря, закинь вудку, візьми першу, яка попадеться, рибу, і відкрий їй рота: там знайдеш ти статир; візьми його й дай їм за мене й за себе. – Мт 17:24–27);
виглядало б досить нестерпним для будь-кого, чия вірність Христові не була більшою ніж вірність деяких осіб людям, яких вони знають та якими опікуються. Однак Ісус не задовольнявся тим, що Його учні повинні відноситися до ворогів з повагою; Він вимагав, щоб вони дійсно любили своїх ворогів (А я кажу вам: Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас. – 5:44).
Ніхто не кидає виклик упередженням та забобонам – а іноді провокує ворожість – більше, ніж "хороший" член якось групи, яка несправедливо поводилася з людьми.  Ця євангельська розповідь в різний спосіб кидає виклики саме таким упередженням відносно людей, багатьма різними способами. Ворог та язичник поводиться більше ніж достойно…
Тільки тоді, коли нам вистачить відваги визнати велич духа цього «грубого солдафона», тільки тоді  ми зможемо побачити й унікальність Божої любові: Ісус каже до нього: «Я прийду й оздоровлю його.» хоча центуріон тільки сказав про хворобу слуги, й ще не просив Ісуса про зцілення, Ісус сам виявляє готовність та бажання це зробити (вжите в грецькій мові слово «каже» в теперішньому часі, особливо це підкреслює).
Наша випереджуюча пошана, довіра та любов до інших людей, дозволяють Богові творити чудеса. Засадниче розуміння не заперечного факту, що в кожній людині є щось добре, щось від Бога, а відтак і відповідне відношення до особи, уможливлює зріст та духовний розквіт таких людей, яким самопроголошені «праведники» вже поставили остаточний діагноз.
Дуже цікавим для мене є невисловлене в цьому Євангелії – те, що відбувалося в серці Ісуса та римського сотника. Для усіх нас це також виклик – що кожному з поміж нас потрібно робити, щоб люди, які є «видимо поза Церквою», дивлячись на наше сповнене приязні та любові життя, колись захотіли прийти до Ісуса з своїми болями та тривогами.  

P. S. Інші мої роздуми над цим уривком Євангелія, є на цьому блозі за наступними посиланнями:



[1] Роздуми над уривком цього Євангелія основані на Keener, C. S. The Gospel of Matthew: A Socio-Rhetorical Commentary. Grand Rapids, MI;  Cambridge, U.K.: Wm. B. Eerdmans Publishing Co. 2009, p. 263-270

пʼятниця, 15 червня 2018 р.

Третя неділя після П'ятидесятниці (Мт 6:22-33) - пріоритети учнів Ісуса.

Світло тіла - око. Як, отже, твоє око здорове, все тіло твоє буде світле. 23. А коли твоє око лихе, все тіло твоє буде в темряві. Коли ж те світло, що в тобі, темрява, то темрява - якою ж великою буде! 24.Ніхто не може двом панам служити: бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або триматиметься одного, а того знехтує. Не можете Богові служити - і мамоні. 25. Ось чому кажу вам: Не турбуйтеся вашим життям, що вам їсти та що пити; ні тілом вашим, у що одягнутись. Хіба життя не більш - їжі, тіло - не більш одежі? 26. Гляньте на птиць небесних: не сіють і не жнуть, ані не збирають у засіки, а Отець ваш небесний їх годує! Хіба ви від них не вартісніші? 27. Хто з вас, журячись, спроможен добавити до свого віку хоч один лікоть? 28. І про одежу чого ж вам клопотатись? Гляньте на польові лілеї, як ростуть вони: не працюють і не прядуть. 29. Та я кажу вам, що й Соломон у всій своїй славі не вдягався так, як одна з них. 30. І коли зілля польове, яке сьогодні є, а завтра вкидають його до печі, Бог так одягає, то чи не багато більше вас, маловірні? 31. Отож не турбуйтеся, промовлявши: Що будемо їсти, що пити й у що зодягнемося? 32. Про все те побиваються погани. Отець же ваш небесний знає, що вам усе це потрібне. 33. Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться.

Читання Євангелії цієї неділі (Мт 6:22-33) є частиною Нагріної проповіді Ісуса Христа (Мт 5-7), – першої з п’яти навчальних частин Євангелія, котру часто називають Конституцією Божого Царства: саме тут дуже просто і зрозуміло Ісус навчає, як потрібно в думках та ділах поводитися стосовно Бога та ближнього, щоб Божа воля була сповнена як на небі так на землі, – тобто щоб цей світ був не «долиною сліз», але місцем де панують Божі закони – «Божим Царством».

Щоб краще зрозуміти уривок Мт 6:22-33, його слід читати в трошки ширшому тематичному контексті: Мт 6:19-34. У віршах Мт 6:19-21 Ісус навчає своїх учнів (тодішніх і теперішніх) про те, якими повинні бути їх справжні пріоритети, куди повинні бути спрямовані їх зусилля та як можна перевірити вартість їх довіри до Бога: якщо вони мають правильні пріоритети та по-справжньому довіряють Богові, то житимуть так, щоб інші побачили, що скарби на небі мають дійсну вартість (Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробацтво нівечить, і де підкопують злодії і викрадають. 20. Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ані хробацтво не нівечить і де злодії не пробивають стін і не викрадають. 21. Бо де твій скарб, там буде і твоє серце. Пор. також Мт 13:52; 19:21; 1 Тим 6:8-10). Інакше кажучи, Ісус відкриває  для Своїх учнів супер бізнес-рецепт, котрий приносить 100 % успіху: якщо ви вибираєте правильні пріоритети та мудро вкладаєте зусилля свого життя у Божі справи то ніколи не будете в кінцевому програші.

Світло тіла око.
Особа, перспектива та погляд на життя котрої є пошкоджені примітивним матеріалізмом, як правило є сліпою до Божої правди, – тобто  до об’єктивної інформації про сенс життя та його призначення. В грецькому оригіналі Євангелія, для означення ока вжите слово ἁπλοῦς/ гаплувс, котре має широкий ряд значень: «добрий», «щирий», «простий» «здоровий», «щедрий». Ще одним буквальним значенням цього слова є «єдиний, цілий, одиночний». Ісус вживає це поняття не випадково, оскільки вислів «єдине око» є грою слів як в грецькій так і в єврейській мовах, а відтак має важливий богословський сенс. Крім того грецька версія (LXX) Єврейської Біблії використовує  цей термін (ἁπλοῦς/ гаплувс/ єдиний, одиночний) для перекладу на грецьку мову поняття «досконалий.  «Досконалий» – це той хто «цілеспрямовано» відданий Богові, той котрий повністю покладає своє серце на Бога.[i] Людина з «єдиним/ цілісним/ цілеспрямованим/ здоровим/ щедрим оком» дивиться на світ Божими очима, бачить цей світ у всій його повноті, гармонійно та цілісно,  й тому адекватно спрямовує свою діяльність та зусилля (духовні та фізичні).

Не можете Богові служити і мамоні.
Ознакою зрілості особи є, поміж іншим, усвідомлення чіткої та адекватної єрархії цінностей, відповідно до котрих вона будує своє життя. Людина котра має цілісний/ здоровий (біблійний) погляд на світ, ближніх та Бога має велику перевагу в тому, що уникає постійного роздвоєння (шизофренії) та духовного сум'яття.
Мамона – є арамейським словом на означення грошей та власності. У тексті Євангелія цей термін контрастує з Богом, як справжнім об'єктом служіння людини, й відтак виступає персоніфікованим та обожествленим. Для віруючих євреїв поклоніння грошам було справжнім «reductio ad absurdum», тому Своїм навчанням у цьому уривку Євангелія, Ісус вказує на одну з найбільших спокус людини – ідолатрію примітивного матеріалізму (у будь-яких формах).[ii] Якщо пам’ятати основоположний принцип духовного життя: «Ми уподібнюємося до того кому поклоняємося», – тоді серйозність повчань Ісуса не мала б залишити байдужою жодну тверезомислячу особу, котра здатна прослідкувати небезпеку духовної діалектики основану на поклонінні минущому.
«Хіба життя не більше їжі, тіло не більше одежі»? Їжа має тільки скромне завдання щоб служити життю, підтримуючи його фізичне існування; одяг, також має тільки скромне завдання служити тілу, – підтримуючи в ньому тепло та захищаючи його…[iii]
Рослини, тварини, люди – всі ми є Божими творіннями. Однак серед усіх творінь, тільки людина має в собі образ і подобу Божу, – ця реальність визначає її найвищу гідність. Вдумливе спостереження за навколишнім світом, відкриває перед нами унікальність Божого задуму та таїнственну діяльність Його промислу. Мудрість та благість Творця зустрічає перешкоди для свого нормального функціонування тільки у злому серці людини. Тому, якщо комусь з поміж людей бракує най необхіднішого – тоді це виклик для кожного з нас: Як я використовую щедрі Божі дари?
Згідно з твердженням Програми розвитку ООН станом на 2005 р. (Human Development Report), кожна п’ята людина у світі, а це понад мільярд осіб, живе на менш ніж 1 $ на день, тобто в такій убогості, яка є на межі виживання. З Писання ми знаємо, що Бог піклується про все Своє творіння, а особливо про людей. Сотворений світ має достатньо багатств, котрі можуть забезпечити основні потреби всіх людей; ніхто не мав би залишатися голодним. Але цей світ не має достатньо засобів, щоб забезпечити бажання та примхи всіх[iv].
Заможні християни, відтак, мали б себе питати, чи раптом їхні статки багаторазово не перевершують їхні основні потреби й не використовуються для задоволення непомірних бажань, у той час, коли зовсім поруч ті, котрих ми (інколи вже просто механічно) називаємо братами і сестрами, не мають навіть найнеобхіднішого.

Шукайте найперше Царство Боже та його справедливість/ праведність, а все те вам докладеться.
В Євангелії Господь не обов’язково закликає нас бути матеріаль­но убогими, позбутися власності чи цілком її занедбати. Він закликає нас побудувати в житті належну єрархію цінностей і залишатися їй вірним. Така єрархія передбачає первинність Бога і Його вимог до нашого життя, а відтак прийняття з подякою всіх Його дарів. Тільки тоді навколо нас почне народжуватися Боже Царство, яке було основною темою вчення Ісуса. Цей термін для Нього та Його сучасників означав Боже панування над світом – коли будуть встановлені мир та справедливість на землі, а воля Божа буде і на небі, і на землі.
Заклик Ісуса, шукати найперше Божого Царства, вказує дорогу до щастя та миру. Однак це тільки початок. Повнота обіцяного Ісусом має есхатологічний вимір, – тобто вповні сповниться в часі Його другого славного Приходу/ Парусії. Звідси, шукати справедливості/ праведності Царства означає не просто правильну поведінку людей перед Богом: праведна поведінка є наслідком вчинків, а не пошуків (Мт 6:1). Натомість шукати «його справедливості» означає правильну поведінку самого Бога, котрий виправдовує/ захищає переслідуваних апостолів та учнів. Шукати Божого оправдання, відтак, означає  стійко витривати у переслідуваннях, котрі приносять також і економічні негаразди й легко можуть призводити до занепокоєння про їжу, пиття чи одяг. А оскільки оправдання праведних до Отаннього/ Страшного суду не прийде, то й додаток «все те» ми можемо і не отримати до цього часу. З другого боку саме цей додаток «все те» і є формою котра, охоплює все, що отримають вкінці  ті, які пішли за Христом (Мт 19:27-29). В між часі ж, учні Ісуса повинні приймати важкість економічних негараздів з огляду на переслідування[v] (в тому числі й з огляду на гордий та зухвалий бунт окремих людей проти Божого порядку).  
            «Не журіться, отже, завтрішнім днем; завтрішній день турбуватиметься сам про себе. Доволі дневі його лиха.» (Мт 6:34). Наші тривоги не елімінують економічних негараздів та переслідування християн (як наслідку бунту окремих людей проти Бога). Сьогодні нам вкрай важливо правильно спрямувати зусилля – не проклинати темряву та безплідно проводити час у журбах, шемраннях та наріканнях, – потрібно перебувати в молитві, свідчити віру й надію та дарувати любов, з терпеливістю чуваючи в очікуванні повернення Того, Хто остаточно встановить Своє Царство на землі та оправдає усіх Його вірних, які сьогодні є ніким для очманілих дурисвітів (засліплених «сильних світу цього»), які думають, що завжди керуватимуть цим світом.

P. S. Інші мої думки про цей уривок Євангелія є на цьому блозі за наступним посиланням:




[i] C. S. Keener, The Gospel of Matthew: A Socio-Rhetorical Commentary. Grand Rapids, MI;  Cambridge, U.K.: Wm. B. Eerdmans Publishing Co. 2009, p. 232
[ii] Там само – p. 233
[iii] R. H. Gundry, Commentary on the New Testament, Baker Publishing Group 2010, p. 25
[iv]J. B. Green (gen. ed.) Dictionary of Scripture and Ethics, Grand Rapids, Mich. 2011, p. 851
[v] R. H. Gundry, Commentary on the New Testament, Baker Publishing Group 2010, p. 25