субота, 24 червня 2017 р.

Третя неділя після П'ятидесятниці (Мт 6:22-33) - пріоритети учнів Ісуса.

Світло тіла - око. Як, отже, твоє око здорове, все тіло твоє буде світле. 23. А коли твоє око лихе, все тіло твоє буде в темряві. Коли ж те світло, що в тобі, темрява, то темрява - якою ж великою буде! 24.Ніхто не може двом панам служити: бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або триматиметься одного, а того знехтує. Не можете Богові служити - і мамоні. 25. Ось чому кажу вам: Не турбуйтеся вашим життям, що вам їсти та що пити; ні тілом вашим, у що одягнутись. Хіба життя не більш - їжі, тіло - не більш одежі? 26. Гляньте на птиць небесних: не сіють і не жнуть, ані не збирають у засіки, а Отець ваш небесний їх годує! Хіба ви від них не вартісніші? 27. Хто з вас, журячись, спроможен добавити до свого віку хоч один лікоть? 28. І про одежу чого ж вам клопотатись? Гляньте на польові лілеї, як ростуть вони: не працюють і не прядуть. 29. Та я кажу вам, що й Соломон у всій своїй славі не вдягався так, як одна з них. 30. І коли зілля польове, яке сьогодні є, а завтра вкидають його до печі, Бог так одягає, то чи не багато більше вас, маловірні? 31. Отож не турбуйтеся, промовлявши: Що будемо їсти, що пити й у що зодягнемося? 32. Про все те побиваються погани. Отець же ваш небесний знає, що вам усе це потрібне. 33. Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться.

Читання Євангелії цієї неділі (Мт 6:22-33) є частиною Нагріної проповіді Ісуса Христа (Мт 5-7), – першої з п’яти навчальних частин Євангелія, котру часто називають Конституцією Божого Царства: саме тут дуже просто і зрозуміло Ісус навчає, як потрібно в думках та ділах поводитися стосовно Бога та ближнього, щоб Божа воля була сповнена як на небі так на землі, – тобто щоб цей світ був не «долиною сліз», але місцем де панують Божі закони – «Божим Царством».

Щоб краще зрозуміти уривок Мт 6:22-33, його слід читати в трошки ширшому тематичному контексті: Мт 6:19-34. У віршах Мт 6:19-21 Ісус навчає своїх учнів (тодішніх і теперішніх) про те, якими повинні бути їх справжні пріоритети, куди повинні бути спрямовані їх зусилля та як можна перевірити вартість їх довіри до Бога: якщо вони мають правильні пріоритети та по-справжньому довіряють Богові, то житимуть так, щоб інші побачили, що скарби на небі мають дійсну вартість (Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробацтво нівечить, і де підкопують злодії і викрадають. 20. Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ані хробацтво не нівечить і де злодії не пробивають стін і не викрадають. 21. Бо де твій скарб, там буде і твоє серце. Пор. також Мт 13:52; 19:21; 1 Тим 6:8-10). Інакше кажучи, Ісус відкриває  для Своїх учнів супер бізнес-рецепт, котрий приносить 100 % успіху: якщо ви вибираєте правильні пріоритети та мудро вкладаєте зусилля свого життя у Божі справи то ніколи не будете в кінцевому програші.

Світло тіла око.
Особа, перспектива та погляд на життя котрої є пошкоджені примітивним матеріалізмом, як правило є сліпою до Божої правди, – тобто  до об’єктивної інформації про сенс життя та його призначення. В грецькому оригіналі Євангелія, для означення ока вжите слово ἁπλοῦς/ гаплувс, котре має широкий ряд значень: «добрий», «щирий», «простий» «здоровий», «щедрий». Ще одним буквальним значенням цього слова є «єдиний, цілий, одиночний». Ісус вживає це поняття не випадково, оскільки вислів «єдине око» є грою слів як в грецькій так і в єврейській мовах, а відтак має важливий богословський сенс. Крім того грецька версія (LXX) Єврейської Біблії використовує  цей термін (ἁπλοῦς/ гаплувс/ єдиний, одиночний) для перекладу на грецьку мову поняття «досконалий.  «Досконалий» – це той хто «цілеспрямовано» відданий Богові, той котрий повністю покладає своє серце на Бога.[i] Людина з «єдиним/ цілісним/ цілеспрямованим/ здоровим/ щедрим оком» дивиться на світ Божими очима, бачить цей світ у всій його повноті, гармонійно та цілісно,  й тому адекватно спрямовує свою діяльність та зусилля (духовні та фізичні).

Не можете Богові служити і мамоні.
Ознакою зрілості особи є, поміж іншим, усвідомлення чіткої та адекватної єрархії цінностей, відповідно до котрих вона будує своє життя. Людина котра має цілісний/ здоровий (біблійний) погляд на світ, ближніх та Бога має велику перевагу в тому, що уникає постійного роздвоєння (шизофренії) та духовного сум'яття.
Мамона – є арамейським словом на означення грошей та власності. У тексті Євангелія цей термін контрастує з Богом, як справжнім об'єктом служіння людини, й відтак виступає персоніфікованим та обожествленим. Для віруючих євреїв поклоніння грошам було справжнім «reductio ad absurdum», тому Своїм навчанням у цьому уривку Євангелія, Ісус вказує на одну з найбільших спокус людини – ідолатрію примітивного матеріалізму (у будь-яких формах).[ii] Якщо пам’ятати основоположний принцип духовного життя: «Ми уподібнюємося до того кому поклоняємося», – тоді серйозність повчань Ісуса не мала б залишити байдужою жодну тверезомислячу особу, котра здатна прослідкувати небезпеку духовної діалектики основану на поклонінні минущому.
«Хіба життя не більше їжі, тіло не більше одежі»? Їжа має тільки скромне завдання щоб служити життю, підтримуючи його фізичне існування; одяг, також має тільки скромне завдання служити тілу, – підтримуючи в ньому тепло та захищаючи його…[iii]
Рослини, тварини, люди – всі ми є Божими творіннями. Однак серед усіх творінь, тільки людина має в собі образ і подобу Божу, – ця реальність визначає її найвищу гідність. Вдумливе спостереження за навколишнім світом, відкриває перед нами унікальність Божого задуму та таїнственну діяльність Його промислу. Мудрість та благість Творця зустрічає перешкоди для свого нормального функціонування тільки у злому серці людини. Тому, якщо комусь з поміж людей бракує най необхіднішого – тоді це виклик для кожного з нас: Як я використовую щедрі Божі дари?
Згідно з твердженням Програми розвитку ООН станом на 2005 р. (Human Development Report), кожна п’ята людина у світі, а це понад мільярд осіб, живе на менш ніж 1 $ на день, тобто в такій убогості, яка є на межі виживання. З Писання ми знаємо, що Бог піклується про все Своє творіння, а особливо про людей. Сотворений світ має достатньо багатств, котрі можуть забезпечити основні потреби всіх людей; ніхто не мав би залишатися голодним. Але цей світ не має достатньо засобів, щоб забезпечити бажання та примхи всіх[iv].
Заможні християни, відтак, мали б себе питати, чи раптом їхні статки багаторазово не перевершують їхні основні потреби й не використовуються для задоволення непомірних бажань, у той час, коли зовсім поруч ті, котрих ми (інколи вже просто механічно) називаємо братами і сестрами, не мають навіть найнеобхіднішого.

Шукайте найперше Царство Боже та його справедливість/ праведність, а все те вам докладеться.
В Євангелії Господь не обов’язково закликає нас бути матеріаль­но убогими, позбутися власності чи цілком її занедбати. Він закликає нас побудувати в житті належну єрархію цінностей і залишатися їй вірним. Така єрархія передбачає первинність Бога і Його вимог до нашого життя, а відтак прийняття з подякою всіх Його дарів. Тільки тоді навколо нас почне народжуватися Боже Царство, яке було основною темою вчення Ісуса. Цей термін для Нього та Його сучасників означав Боже панування над світом – коли будуть встановлені мир та справедливість на землі, а воля Божа буде і на небі, і на землі.
Заклик Ісуса, шукати найперше Божого Царства, вказує дорогу до щастя та миру. Однак це тільки початок. Повнота обіцяного Ісусом має есхатологічний вимір, – тобто вповні сповниться в часі Його другого славного Приходу/ Парусії. Звідси, шукати справедливості/ праведності Царства означає не просто правильну поведінку людей перед Богом: праведна поведінка є наслідком вчинків, а не пошуків (Мт 6:1). Натомість шукати «його справедливості» означає правильну поведінку самого Бога, котрий виправдовує/ захищає переслідуваних апостолів та учнів. Шукати Божого оправдання, відтак, означає  стійко витривати у переслідуваннях, котрі приносять також і економічні негаразди й легко можуть призводити до занепокоєння про їжу, пиття чи одяг. А оскільки оправдання праведних до Отаннього/ Страшного суду не прийде, то й додаток «все те» ми можемо і не отримати до цього часу. З другого боку саме цей додаток «все те» і є формою котра, охоплює все, що отримають вкінці  ті, які пішли за Христом (Мт 19:27-29). В між часі ж, учні Ісуса повинні приймати важкість економічних негараздів з огляду на переслідування[v] (в тому числі й з огляду на гордий та зухвалий бунт окремих людей проти Божого порядку).  
            «Не журіться, отже, завтрішнім днем; завтрішній день турбуватиметься сам про себе. Доволі дневі його лиха.» (Мт 6:34). Наші тривоги не елімінують економічних негараздів та переслідування християн (як наслідку бунту окремих людей проти Бога). Сьогодні нам вкрай важливо правильно спрямувати зусилля – не проклинати темряву та безплідно проводити час у журбах, шемраннях та наріканнях, – потрібно перебувати в молитві, свідчити віру й надію та дарувати любов, з терпеливістю чуваючи в очікуванні повернення Того, Хто остаточно встановить Своє Царство на землі та оправдає усіх Його вірних, які сьогодні є ніким для очманілих дурисвітів (засліплених «сильних світу цього»), які думають, що завжди керуватимуть цим світом.

P. S. Інші мої думки про цей уривок Євангелія є на цьому блозі за наступним посиланням:




[i] C. S. Keener, The Gospel of Matthew: A Socio-Rhetorical Commentary. Grand Rapids, MI;  Cambridge, U.K.: Wm. B. Eerdmans Publishing Co. 2009, p. 232
[ii] Там само – p. 233
[iii] R. H. Gundry, Commentary on the New Testament, Baker Publishing Group 2010, p. 25
[iv]J. B. Green (gen. ed.) Dictionary of Scripture and Ethics, Grand Rapids, Mich. 2011, p. 851
[v] R. H. Gundry, Commentary on the New Testament, Baker Publishing Group 2010, p. 25

субота, 17 червня 2017 р.

Покликання апостолів (Мт 4:17-23).

З того часу Ісус почав проповідувати й говорити: «Покайтесь, бо Небесне Царство близько.» 18. А йдучи попри Галилейське море, побачив двох братів: Симона, що звався Петром, і Андрія, його брата, що закидали сіті у море, бо були рибалки. І до них мовив: 19. «Ідіть за мною, я вас зроблю рибалками людей.» 20. І ті негайно кинули сіті й пішли за ним. 21. Пройшовши звідтіль далі, побачив інших двох братів: Якова, сина Заведея, та Йоана, його брата, що в човні з батьком Заведеєм лагодили свої сіті, і їх покликав. 22. Вони зараз же, кинувши човна і свого батька, пішли слідом за ним. 23. І ходив Ісус по всій Галилеї, навчаючи по їхніх синагогах, звіщаючи Добру Новину про Царство й вигоюючи всяку хворобу й всяку недугу в народі.
Проповідь Ісуса починається з урочистого проголошення (κηρύσσειν) заклику до покаяння (μετανοεῖτε) – тобто переміни мислення, оскільки наблизилося Боже панування над світом (Небесне Царство) – Мт 4:17.
Особами, котрі мають допомогти йому змінити уми і серця людей, виявляються звичайні рибалки, - на перший погляд найменше приготовані до цього люди.
Божий менеджмент є однак цілком інакший: на відміну від єврейських учителів – рабинів, до котрих самі приходили ті, які хотіли вивчати Тору (Боже Слово), Ісус перший проявляє ініціативу. Виглядає, що спосіб поширення Доброї Новини, про те що «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним. 17. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним - світ спасти.» (Йо 3:16-17) вимагає цілком інших способів та підходів, – це будуть робити не професіонали вишуканою риторикою чи мудрістю слова, але свідки силою Св. Духа. Пізніше  апостол Йоан, один з двох синів Заведея писатиме: «Що було споконвіку, що ми чули, що бачили нашими очима, що оглядали і чого руки наші доторкалися, про Слово життя, - 2. а життя об'явилось, і ми бачили й свідчимо й звістуємо вам життя вічне, що в Отця перебувало й нам явилося, - 3. що ми бачили й чули, звістуємо й вам, щоб і ви мали спільність із нами. А наша спільність - з Отцем і з його Сином Ісусом Христом. 4. І це ми вам пишемо, щоб наша радість була повна.» (1 Йо 1:1-4).
Павло, який зібрався переслідувати християн, але навернувся, після того як Ісус з’явився йому на до розі в Дамаск, також відразу (як і дві пари братів у сьогоднішній Євангелії) став апостолом Воскреслого (Дії 9), й пізніше, хоча й був ученою людиною, писав подібні слова до спільноти в Коринті: «Слово ж моє і проповідь моя не були в переконливих словах мудрости, а в доказі Духа та сили, 5. щоб ваша віра була не в мудрості людській, а в силі Божій» (1 Кор 2:4-5). Цікаво, що Коринт в духовному та моральному плані був «пропащим» місцем без жодних шансів на переміну, однак відважне свідчення Павла, проголошення Христа розп’ятого (1 Кор 1:23) та дія Св. Духа,  – неможливе зробили можливим, – в цьому місці постала одна з найбільших християнських спільнот.
Показовим є факт, що апостоли над запрошенням Ісуса довго не роздумують, але реагують відразу – слідують за Ним. З боку це може виглядати на цілковиту авантюру, однак такою ж щирою, спонтанною та водночас постійною, інколи навіть безумною (пор. слова Павла про безумство/ глупоту  в очах людей хреста Ісуса в 1 Кор 1:22-24) та водночас повністю жертовною є і любов Бога до людей.
Очевидно, що така відважна відповідь мала свою ціну, – втрату комфорту, виклик першості апостольства  над родинними чи сімейними справами, й звичайно чисто економічні негаразди чи втрати…
Сьогодні Ісус виходить на мою і твою стежину життя й запрошує слідувати за Ним. Цей виклик звернений до різних людей. Одні є вчені як  Павло, а інші просто «звичайні люди», про яких великий апостол згадує в листі до Коринтян: «Погляньте, брати, на звання ваше: не багато мудрих тілом, не багато сильних, не багато благородних; 27. але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і безсильне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильних, - 28. і незначне світу та погорджене Бог вибрав, і те, чого не було, щоб знівечити те, що було, 29. щоб жадне тіло не величалося перед Богом.» (1 Кор 1:26-29). Однак важливим не є те чи ми добре приготовані, вчені чи ні – важливим насправді є тільки, якою є наша відповідь Христові.
Без щирої,  позитивної відповіді Господеві, не можливі наші з Ним щирі стосунки та унікальний досвід Його Любові, котрі зможуть стати фундаментом для нашого особистого свідчення. Це однак матиме свою ціну… Завжди.

P.S. Мої інші думки про цей уривок Євангелія є на цьому блозі за наступним посиланням:

субота, 10 червня 2017 р.

Неділя Всіх Святих (Мт 10:32-33; 37-38; 19: 27-30).

Кожний, отже, хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем небесним. 33. Хто ж мене зречеться перед людьми, того й я зречусь перед Отцем моїм небесним (в. 10:32 – 33).
Хто любить батька або матір більше, ніж мене, той недостойний мене. І хто любить сина або дочку більше, ніж мене, той недостойний мене. 38. Хто не бере свого хреста й не йде слідом за мною, той недостойний мене (в. 10:37 – 38).
Тоді озвався Петро і сказав до нього: «Ось ми покинули все й пішли за тобою; що будемо за те мати?» 28. Ісус відповів їм: «Істинно кажу вам: Ви, що пішли за мною: як новий світ настане, коли Син Чоловічий сяде на престолі своєї слави, сидітимете й ви на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять поколінь Ізраїля. 29. І кожний, хто задля імени мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину. 30. Багато з перших будуть останніми, а останні - першими.» (19:27 – 30).
Текст Євангелія цієї неділі містить кілька важливих повчань Ісуса, які відкривають перед нами радикальну природу учнівства Ісуса. Перші два уривки (10:32 – 33; 10:37 – 38) є частиною навчання Ісуса про те, як повинна виглядати місія Божого Царства у цьому світі. Уривок  19:27 – 30 є частиною смислового доповнення Ісусового навчання про Церкву, якому присвячена ціла 18-та глава Євангелія від Матея. Будучи об’єднані в одному читанні, ці повчання Ісуса ставлять перед нами виклик, приймаючи котрий ми можемо стати людьми справжньої свободи, або говорячи мовою Нового Завіту – святими (дослівно «інакшими», – відокремленими від усього дріб’язкового та без вартісного й посвячені для Бога та істинного життя у Ньому).
Більш детальний аналіз цього тексту, який я зробив кілька років тому є на цьому блозі за наступним посиланням: http://slovobozhe.blogspot.de/2013/06/10-32-33-37-38-19-27-30.html  Сьогодні ж я хотів би звернути увагу тільки на один чи два акценти у кожному з трьох частин читання.
1. Щоб краще зрозуміти заклик присутній у Мт 10:32 – 33 потрібно взяти до уваги попередні вірші в яких Ісус навчає, що ми маємо дуже велику цінність в Божих очах (Хіба не за шага продається пара горобців? А проте ні один із них не впаде на землю без волі Отця вашого. 30. А вам же все волосся на голові пораховано! 31 . Не бійтесь, отже: ви вартніші за багатьох горобців.). Бог хоче, щоб ми не були номінальними чи пасивними християнами. Пізнавши Бога в обличчі Ісуса, а відтак і усвідомивши нашу власну гідність, ми повинні відважитися вийти поза межі власного комфорту, щоб «визнати» Ісуса – тобто радісно ділитися з іншими про все, що людина повинна знати про Бога та Його діяння в історії, сотворений світ та наше призначення у ньому. Найбільш цінним визнанням та свідченням буде розповідь про Ісуса нашим особистим переміненим життям, котре буде промовистим знаком того, що все найпрекрасніше в житті людини починається тільки тоді коли в її серці знаходить місце Христос.
2. Є дуже простий, але водночас дуже важливий принцип духовного життя: «Ми уподібнюємося до того, кому поклоняємося». Наше справжнє поклоніння чи служіння Богові та любов до Нього насправді тільки збільшує пошану та любов до інших людей, а особливо рідних. Це далеко не проста справа, оскільки справжня любов до Бога перевіряється нашою справжньою любов’ю до ближнього, а автентичність такої життєвої постави, дуже часто нагадує хресну дорогу та має свою ціну.
3. Чи справді Ісус закликає до залишення родини та сімейних обов’язків для того щоб служити справі Божого Царства? Уважний читач Євангелія від Матея зауважить, що раніше Ісус вже згадував про поділи поміж членами родини через рішення слідувати за Ним (10: 34– 39; пор. 8: 21– 22). Однак Ісус не прийшов для того щоб руйнувати сім’ї, оскільки Він чітко акцентував закон, котрий вимагає від дітей шанувати їхніх батьків та гостро докоряв тим, котрі розвивали традиції, які дозволяли їм уникати сімейних обов’язків (15: 3 – 9). Замість залишення чи відкинення сім’ї, Ісус вказував на пріоритет учнівської відданості Йому та Божому Царству. Така постава формує нову духовну родину у відношенні до Нього та Отця, в якій центральною характерною ознакою є сповнення волі Отця  (12: 46– 50).[1]  
Варто зауважити ще одну деталь. В українських перекладах о. І. Хоменка (офіційний в УГКЦ), П. Куліша та І. Пулюя,  у в. 29 серед переліку рідних згадується жінка (γυναῖκα). Переклади о. Р. Турконяка  та УБТ, подають згадку про жінку в квадратних дужках – [або жінку,]. Натомість переклад Митр. І. Огієнка, як і більшість сучасних західних перекладів (New American Bible: Revised Edition;  The New American Standard Bible; New Revised Standard Version; Einheitsübersetzung der Heiligen Schrift та інші), жінки не згадують. В двох найновіших критичних виданнях грецького Нового Завіту (Nestle Aland 28 та SBLGNT) також є два різні підходи.
Німецьке видання Nestle Aland 28 (як і старіше 27-ме) в основному тексті про жінку не згадує, але в критичному апараті, котрий перелічує варіанти різночитань в інших ранніх версіях НЗ вказує, що окремі манускрипти містили це слово. Брюс Мецґер пояснює це тим, що деякі переписувачі асимілювали/ уподібнили текст до паралельного місця в Євангелії від Луки (18:29), а також деякими іншими заміщеннями, про які тут за браком місця не буду писати.[2] Натомість, видання Товариства Біблійної літератури (SBLGNT) за редакцією М. Холмса, згадує  про жінку в тексті критичного видання в спеціальних рамках, а в критичному апараті пояснює це присутністю цього слова у Візатійській текстуальній традиції.[3]
Підсумовуючи це текстуальне питання зауважу наступне. Перше. Згадка жінки в тексті залежить від того, який з варіантів різночитань критичного видання грецького НЗ перекладачі брали за основу. Друге. Для розуміння сенсу цього тексту присутність чи відсутність згадки про жінку, насправді не має принципового значення, – питання в дійсності є чи ми готові до того, що Ісус та наше служіння для Божого Царства мають бути на належному місці, – тобто найвищими пріоритетами нашого життя. Й тут не потрібно боятися довіряти своє життя Богові, оскільки ще Св. Августин колись сказав, що «якщо Бог стане на першому місці, все інше стане на свої місця».
Наша християнське свідчення/ активність, автентичне поклоніння Богові та чіткі пріоритети життя, це те над чим  закликає нас роздумати в цю неділю Ісус…



Ікона свята авторства мисткині Іванки Димид
[1] Wilkins M. J., Evans C. A., Bock D. L., Köstenberger A. J. The Holman аpologetics сommentary on the Bible: The Gospels and Аcts / J. R. Howard (gen. ed.). – B&H Publishing Group, 2013. – Kindle ed. Kindle Locations 3581-3586.
[2] Metzger, B. M., United Bible Societies. A textual commentary on the Greek New Testament, second edition a companion volume to the United Bible Societies’ Greek New Testament (4th rev. ed.) London; New York: United Bible Societies 1994, p. 40.
[3]The Greek New Testament: SBL Edition. Society of Biblical Literature and Logos Bible Software. 2010, p. 41

неділя, 4 червня 2017 р.

Ісус – Жива вода та Світло світу (Йо 7:37– 52; 8:12).

Останнього ж великого дня свята стояв Ісус і закликав на ввесь голос: «Коли спраглий хтось, нехай прийде до мене і п'є! 38. Хто вірує в мене, як Писання каже, то ріки води живої з нутра його потечуть!» 39. Так він про Духа казав, що його мали прийняти ті, які увірували в нього. Не прийшов був ще Дух Святий, бо Ісус не був ще прославлений. 40. Численні ж з народу, вчувши ті слова, казали: «Він дійсно пророк.» 41. Інші ж: «Він - Христос.» Ще інші: «Чи з Галилеї Христос прийде? 42. Хіба в Писанні не сказано, ще з роду Давидового Христос прийде, з села Вифлеєму, звідки був Давид? 43. І роздор виник із-за нього серед народу. 44. Бажали і схопити його деякі, та ніхто не наклав рук на нього. 45. Повернулись, отже, слуги до первосвящеників та фарисеїв, а ті питають їх: «Чому не привели його?» 46. Слуги ж відказують: «Ніколи чоловік не говорив так, як цей чоловік говорить.» 47. Фарисеї ж: «Чи й не ви дали себе звести? 48. Невже хтось із старшини або фарисеїв увірував у нього? 49. Та проклятий той народ, що закону не знає!» 50. Але озвавсь до них Никодим, що приходив до нього вночі, а був же один з них: 51. «Чи дозволяє наш закон засуджувати чоловіка, не вислухавши його спершу та й не довідавшися, що він робить?» 52. Ті ж йому: «Чи і ти з Галилеї? Розвідайся, то й побачиш: з Галилеї пророк не приходить.» 8, 12. І ще промовляв до них Ісус, і так їм казав: «Я - світло світу. Хто йде за мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя.»
          Запрошення для спраглих, щоб вони прийшли і напилися - виразний відгомін Ісаї 55:1, - одного з головних євангельських закликів Старого Завіту. Йоан підкреслює: слова Ісуса прозвучали в перший день свята Кущів, а в обряд цього свята входить виливання води та вина тоді, коли священики обходять вівтар. Серед молитов цього святкування підносилися молитви про дощ і про воскресіння померлих, так що не тільки тема води, але і нового життя органічно поєднувалася з образами, які вже були в головах Його слухачів.[i]
          У Книзі пророка Єзікіїла, в 47 главі, в пророчому видінні відбудови Єрусалиму та Храму після вавилонського полону, є образ: з-під порога Храму потече нова ріка, котра ставатиме все глибшою і повноводнішою і прокладе собі шлях до Мертвого моря. Коли ця ріка досягне Мертвого моря, тоді вода в ньому зробиться прісною й тоді люди будуть вудити в ньому рибу, а на березі виростуть прекрасні плодові дерева. Цей же образ виникає в кінці Одкровення Йоана (22:1-2) та входить до опису Нового Єрусалиму.
          Ісус, однак, зміщує акценти: обіцянка виповниться в серцях людей, а не на рівні Єрусалиму і Храму. Стоячи посеред храмового двору, можливо, в той самий момент, коли священики приносили до вівтаря воду в знак подяки за Божі благословення і даровану Ним надію на майбутнє, Ісус вигукує запрошення всім котрі захочуть знайти в самому собі джерело живої води, яка вгамує їх власну спрагу і потече в світ.
          Коментар Йоана допомагає нам помістити цю обіцянку в певний контекст. Ісус говорить про Духа: кожен, хто повірив в Ісуса, отримує обіцянку, що в ньому буде мешкати Дух, особистісна та оновлююча присутність Бога. Йоан також розуміє, що це - новий досвід, який розпочнеться після того, як Ісус буде «прославлений». Йоан все частіше починає говорити про насування розп'яття саме в таких термінах. Так, у вірші 3:14 він назвав розп'яття «вознесінням», однак не тільки фізичним. Ісус буде піднесений на хресті, але духовно це стане Його перемогою, істинною славоюю. Тільки жертва на хресті, через яку Агнець Божий бере на себе гріхи світу, зможе очистити серця людей і зробити їх, немов оновлений і відбудований Храм, придатними, щоб вмістити в себе Духа, який наповнить і переповнить їх, як Бог давно цього бажав.
          Момент смерті Ісуса наближається неухильно. Ісус знаючи що наростає спротив до Його особи, каже учням, що скоро відійде. Вони, як завжди, розуміють невірно, однак не цілком помиляються в тлумаченні Його слів, адже коли Ісус буде «прославлений», «греки» дійсно увірують в Нього (і ми теж, 12:20-23). Але так само як унікальною є обіцянка Ісуса для всіх спрагнених, так само унікальною є і та місія, якою Він здійснив обіцяне: Він - єдиний істинний податель духовних дарів, єдиний і унікальний Агнець Божий, і тому Бог приносить Його в жертву заради своєї славетної любові до світу.
          Фарисеїв хвилює питання чи можна визнати Ісуса Месією? Якщо Він - Месія, тоді виникає питання Його походження. Це єдине місце в Євангелії, де згадані Давид і Вифлеєм, хоча Йоан, напевно, знав традицію котра  нам відома від Матея та Луки: Ісус народився у Вифлеємі, хоча й виростав у Галилеї.
          Священники котрі послали сторожу сердяться: слугам доручили справу, а ті її не виконали, та ще й кажуть: ніхто ще не чув людини, щоб говорила так, як говорить Ісус. (Читачі Євангелія відчувають це по нині, головно тоді, коли докладуть зусиль, щоб як слід вникнути в слова Ісуса.) Він їх вразив, полонив.
          Однак фарисеї не здаються: мовляв, будь-який знавець єврейського закону міг би підтвердити, що Ісус не дотримується правил (хоча досі в Євангелії від Йоана «постраждав» тільки суботній відпочинок, на думку фарисеїв Ісус надто легковажно ставився до всієї системи). Презирливим помахом руки вони відкидають свідчення «черні» - «що ця юрба розуміє в Законі!» Основна маса євреїв не мала можливості вивчати Тору, простий народ не дотримувався таких строгих правил, як фарисеї, а тому, з точки зору фарисеїв, ці люди «прокляті», й підпадають під Божий суд. Оскільки Бог відкрив Свою волю в законі, якщо хтось не бажає обтяжувати себе, вникаючи в усі приписи та дотримуватись їх, тим гірше. Таким людям тільки й залишається, що бігати за самозваним пророком з добре підвішеним язиком.
          Здавалося б, від такого вироку вже не оговтатися. Але знову перед нами з'являється Никодим, який раніше таємно навідувався до Ісуса (Йо 3:1-13). Йоан показує, що якщо він і не прийняв сторону Ісуса, у всякому разі не був ворожим до Нього. До Йо 19:39 він стане одним з учнів, і ймовірно, до повноцінної віри в Ісуса його підштовхнула в тому числі і представлена в цій главі розбіжність з колегами. Його репліка раптово виявляє, що в законі погано розбираються самі фарисеї! Вони засуджують Ісуса, не вислухавши, не давши Йому можливості виправдатися, та не придивившись до того, що Він робить. Типова поведінка людей, наляканих новою ідеєю: головне розправитися з нею чим скоріше, під будь-яким приводом! На жаль, люди й понині подібно чинять з Євангелієм, а нам і надалі потрібні Никодими, що викривають таке несправедливе ставлення
          Однак у фарисеїв знову знайшлася відповідь. Глузливе «Ти, чи що, теж із Галилеї?» (хоч вони й чудово знали походження Никодима - одного з них) виявляє зарозумілість фарисеїв: не тільки пересічні мешканці Єрусалиму для них чернь, котра підлягає прокляттю - бо не слухають настанов фарисеїв, - але й усі, хто з'явився з Галилеї, явні нікчеми.
          Ймовірно, Йоан очікував, що його читачі відразу побачать безглуздість твердження «З Галилеї не вийшов жоден пророк». У цій північній провінції народилися два знамениті старозавітні пророки, Йона та Осія. Замість «походить», Йоан вживає дієслово «встав», яке він зазвичай використовує на означення воскресіння. Йона, як відомо, повернувся до світу живих, провівши три дні в череві великої риби, а пророцтво про те, що Господь «підніме нас на третій день» знаходиться в Осії (6: 2).
          Отже, фарисеї не просто збрехали щодо відсутності пророків у Юдеї - їх викриває навіть їх власна мова, оскільки Ісус не тільки «вийшов із Галилеї», а й «вознесеться» там, - бо Він - обіцяний Пророк  та Месія.
          В останньому вірші сьогоднішнього Євангелія Ісус називає Себе Світлом світу й закликає іти за Ним.
          Що означає йти за Христом? Як солдат слідує за командиром, як слуга слідує за паном, так і ми повинні слідувати за Христом як за нашим Господом. Так як ми слухаємося порад розумних людей, так само повинні слідувати Христовим заповідям, котрі записані в Євангелії. Так як ми дотримуємося законів нашої держави, так само повинні коритися законам Божого Царства, громадянами котрого ми є.
          В день празника Кущів, Ісус проповідував в тій частині храму, яка називалася скарбницею (8:20). Там постійно горіли вогні, символізуючи стовп полум'я, який вів Ізраїль через пустелю (Вих 13:21,22). Саме тут Ісус називає себе Світлом світу. Він приносить у світ Божу присутність, захист і провід.
          Ісус Христос - Творець життя, і Його життя несе світло для людства. В Його світлі ми бачимо себе такими, якими ми є насправді: грішниками, котрі потребують спасіння. Коли ми йдемо за Христом, ми більше не бредемо наосліп. Він освітлює наш шлях, і ми бачимо, як нам жити. Він єдиний розсіює темряву гріха з нашого життя й дарує нам мир та радість.
          В тих моментах життя, коли потрібно приймати важливі рішення, питаймо себе чи Ісус є справді Світлом для нашого світу?
          Чи дозволяємо Світлу Христа освітлювати наше життя?
          Впустімо Його в своє життя, щоб більше не доводилося блукати в пітьмі.



[i] Коментар оснований на Tom Wright, John for Everyone Part 1: Chapters 1-10 Pt. 2 (New Testament for Everyone) SPCK 2002 Kindle Edition, p.103-109

пʼятниця, 26 травня 2017 р.

Архиєрейська молитва Ісуса (Йо 17:1-13).

Отак мовив Ісус, а підвівши очі свої до неба, проказав: «Отче, прийшла година! Прослав свого Сина, щоб Син твій тебе прославив, 2. згідно з владою, що її ти дав йому над усяким тілом: дарувати життя вічне тим, яких ти передав йому. 3. А вічне життя у тому, щоб вони спізнали тебе, єдиного, істинного Бога, і тобою посланого - Ісуса Христа. 4. Я тебе на землі прославив, виконавши те діло, яке ти дав мені до виконання. 5. Тепер же прослав мене, Отче, у себе - славою тією, що її я мав у тебе перед тим, як постав світ! 6. Я об'явив твоє ім'я людям, яких ти від світу передав мені. Вони були твої, ти ж передав мені їх, і зберегли вони слово твоє. 7. Нині збагнули вони, що все, тобою дане мені - від тебе; 8. слова бо, тобою мені дані, я їм дав, і сприйняли вони їх, і справді збагнули, що від тебе я вийшов, і увірували, що ти мене послав. 9. Молю ж за них: не за світ молю, лише за тих, яких ти передав мені, бо вони - твої. 10. І все моє - твоє, твоє ж - моє, і в них я прославився. 11. Я вже більш не у світі, а вони у світі, і я до тебе йду. Отче Святий! Заради імени твого бережи їх, тих, що їх ти мені передав, щоб були одно, як ми! 12. Бувши з ними у світі, я беріг їх у твоє ім'я; тих, яких ти передав мені, я їх стеріг, і ніхто з них не пропав, лише син загибелі, щоб збулося Писання. 13. Тепер же іду до тебе, і кажу те, у світі бувши, щоб вони радощів моїх мали у собі вщерть.
          В часі Тайної вечері, даючи своїм учням останні настанови (13–17 глави), на закінчення цих повчань Ісус підносить довгу молитву до Отця, яка займає цілу 17-ту главу й котру сьогодні часто називають Архиєрейською молитвою. Ця молитва особливим чином відлунює до сказаного в Левіт 16:17 про первосвященика Арона, котрий в День Покути – євр. Йом Кіпур (це найважливіший день єврейського календаря) повинен був піднести молитву "за себе й за дім свій і за всю громаду синів Ізраїля".
В цій молитві можна виокремити три головні теми: Ісус молиться за Себе (вірші 1–5), за своїх теперішніх учнів (вірші 6–19) та за тих, котрі в майбутньому повірить в Євангеліє через проповідь учнів та їх єдність (вірші 20–26). Отож в останній частині молитви Ісус молиться за всіх мабутніх християн, зокрема за нас з вами, та нашу єдність. Над цією останньою частиною моливи ми застановимося в п'ятницю, а сьогодні звернемо увагу на головні акценти двох перших частин цієї молитви та її значення  загалом.[i]
          Отже Ісус молиться... Перша частина цієї молитви містить прославу та прохання. Обидві ці думки тісно пов'язані. Служіння Ісуса на землі завершується, але Він ще повинен пройти через величезне і болісне випробування, яке чекає Його в цю ніч і на наступний день. Однак ті діла, які Отець доручив Йому, Він вже зробив, слова, які треба було сказати, вже сказано. Все, що Отець Йому довірив, Він відкрив Своїм обраним учням. Це привід для радості і прославлення, і на цій же ж основі побудоване і прохання за учнів.
          Ісус просить Отця вознести Його, прославити, посадити поруч з Собою - на те місце, яке, згідно з єврейською традицією, повинен зайняти Месія, Син Чоловічий, істинний цар. Месія, котрий за словами псалмів, буде правити царством від моря до моря, від річки до країв землі (Пс 72:8). Іншими словами, Він буде правителем всесвіту. «Хтось, подібний до Сина Чоловічого, буде піднесений і розділить престол з самим Богом» (Дан 7:13-14).
          Коли Месія займе Своє місце, вознісшись від світу, почнеться майбутній вік, той вік, який здалеку передбачали єврейські пророки, про який вчили єврейські мудреці, й тоді настане кінець нинішньому віку. Прийде нове життя, нова якість життя, вічне життя – досить невдалий вислів, яким ми намагаємося передати цю якість («вічне життя» відрізняється від звичайного не тільки кількістю, тривалістю, але насамперед якістю).
          «Вічне життя», життя майбутнього віку, є чимось більшим, ніж обіцяне нам посмертне існування. І щось більше, ніж обіцянка якогось прийдешнього незмінного і вічного стану світу, в якому ми отримаємо свою частку. Нова якість життя народжується в світ в Ісусі і через Ісуса. Коли Він завершить Свою перемогу над самою смертю, всі Його послідовники, всі, котрі повірять у Нього і зрозуміють, що Він дійсно «вийшов від Отця» і справді розкрив нам образ Отця і Його задум, всі Його прихильники скуштують «вічного життя» вже в цьому теперішньому житті. І це також – центральна тема Євангелія (пор. 3:16; 5:24).
          До цих пір молитва Ісуса могла здаватися нам занадто піднесеною, щоб ми мали право приєднатися до неї, але в наступних віршах цієї глави ми переконаємося, що відносини Ісуса з Отцем, при всій їх унікальності, близькості, повноті взаємної довіри, є чимось до чого ми покликані приєднатися.
          Ісус взиває до Отця, знаючи, що для Нього настала пора відходу. Він довіряє своїх учнів Отцю, якого Він знав і любив протягом всього Свого земного життя, Отцю, який подбає про них нітрохи не гірше, ніж сам Ісус. Але Ісус знає, яка небезпека загрожує Його учням. Світ зненавидить їх, як ненавидить Його самого, буде їх переслідувати та мучити. Вони не належать світові, але будуть послані в світ і саме тому потребують захисту. Ось про що ця молитва.
          Ця частина глави починається описом Ісусових «своїх»: це ті, котрих дав Йому Отець, вони вже належать Йому, й тому Ісус повертає їх під надійну опіку Отця. Ці люди відмінні від світу – це новий народ, очищений покликанням і вченням Ісуса (див. 15:3), саме тому вони не від світу.
          Ця думка не така вже й проста; спробуємо пояснити її докладніше. Ісус не стверджує, ніби його учні не мають земного походження, дому, сім'ї, фізичного тіла, якому належить страждати і померти. Нагадаємо, що в цьому Євангелії під словом «світ» не мається на увазі лише фізичний, матеріальний світ – це світ, котрий повстав проти Бога, світ, який віддав перевагу темряві над світлом і згуртувався проти Творця. З точки зору цього світу, Ісус «не звідси». І тепер ми з подивом розуміємо, що в цьому ж сенсі «не від світу» й учні. Їх справжня суть і призначення визначаються не світом (в негативному значенні), не його параметрами, та не його силою.
          Тому дуже важливо втриматися, щоб зіпсований і бунтівний «світ» не затягнув їх знову. Поки тривало земне служіння Ісуса, Він настановляв їх, вчив, керував ними і наглядав за ними, як пастух за вівцями. (Він з гіркотою говорить про втрату навіть однієї вівці, хоча й визнає неминучість таких втрат. Як ми переконалися у вірші 13:18, Писання передбачає такі втрати.) Тепер, йдучи до Отця, Ісус довіряє Отцю своїх учнів, щоб Отець наглядав за ними замість Нього.
          Отче святий! – взиває Ісус і каже, що вже «освятив» Себе, щоб «освятити» й учнів. Обидва ці слова однокореневі, проте в нашому слововжитку епітет «святий» у відношенні до людей видається занадто «релігійним», навіть святенницьким, що абсолютно чуже духові Нового Завіту. Що означала «святість» за часів Ісуса?
          В юдаїзмі I ст. н.е. основна асоціація для епітету «святий» – Храм. Храм був святим місцем, де обіцяв завжди перебувати Живий Господь. У Храмі перебувало Святая Святих, – заховане в глибині таємниче приміщення, куди лише один раз на рік відважувався входити первосвященик (в День Покути – Йом Кіпур), щоб принести покутну жертву за народ. Спочатку первосвященик проходив особливі обряди, які «відокремлювали» і «освячували» його, щоб він міг увійти в присутність святого Бога і молитися за народ. Так само Ісус, за Його словами, «відділений» і «присвячений» для особливого служіння Богові. Так само як первосвященик, Він звертається до Отця з проханням охоронити Його народ від зла, від пасток «світу цього». Він хоче, щоб його послідовники стали святим народом в найбільш автентичному і правильному розумінні цього слова.
          Ісус зробив для цих людей головне – зберіг їх в ім'я Отця (вірш 12) і дав їм слово (вірш 14). І тепер, коли Він вручає їх Отцю, «зміна влади» не стане для його учнів потрясінням, так ніби мати залишила дітей з незнайомою людиною, в будинку, який живе за зовсім іншими правилами. Ні – Ісус вже навчив їх, які «манери» прийняті в домі Отця, і тепер в цій молитві Він лише просить, щоб Отець  славно завершив те, що Він почав.
          Молитву в Йо 17, з невеликими змінами, кожен християнин може повторювати від власного імені й про себе самого. Підставте ім'я Ісуса замість «Я» і «ми» на місце «вони» – і молитва готова. Але будьте уважні. Це дуже серйозна молитва, – чи не найважливіші слова, коли-небудь вимовлені Ісусом. Ось чому вона сповнена прихованої радості та надії. Моліться з трепетом, радістю та вдячністю.



[i] Коментар оснований на Tom Wright, John for Everyone Part 2: Chapters 11-21 Pt. 2 (New Testament for Everyone) SPCK 2002 Kindle Edition, Kindle Location 1627-1729

середа, 24 травня 2017 р.

Вознесіння ГНІХ (Лк 24, 36-53).

Коли ж вони так говорили, сам Ісус став посеред них і до них каже: «Мир вам!» 37. Вони ж, налякані та повні страху, думали, що духа бачать. 38. Та він сказав їм: «Чого стривожились? Чого ті сумніви постають у серцях ваших? 39. Гляньте на мої руки та на мої ноги: це ж я сам. Доторкніться до мене та збагніть, що дух тіла й костей не має, як бачите, що я їх маю.» 40. Сказавши це, він показав їм руки й ноги. 41. А як вони з радощів не йняли йому ще віри й чудувались, він сказав: «Чи маєте ви тут що їсти?» 42. Вони подали йому кусень печеної риби. 43. Він узяв його й спожив перед ними. 44. Потім Ісус до них промовив: «Це власне ті слова, що я, бувши ще з вами, сказав вам: Треба, щоб сповнилось усе написане про мене в законі Мойсея, в пророків та у псалмах.» 45. Тоді відкрив їм розум, щоб вони розуміли Писання, 46. і до них мовив: «Так написано, що треба було, щоб Христос страждав і третього дня воскрес із мертвих, 47. і щоб у його ім'я проповідувалось покаяння на відпущення гріхів усім народам, почавши від Єрусалиму. 48. Ви - свідки того (всього). 49. Я вам пошлю те, що мій Отець обіцяв був. Сидіть у місті, аж поки не одягнетеся силою з висоти.» 50. І він вивів їх аж до Витанії і, знявши руки свої, благословив їх. 51. А як він благословляв їх, віддалився від них і почав возноситись на небо. 52. Вони ж, поклонившися йому, повернулися з радістю великою в Єрусалим, 53. і перебували ввесь час у храмі, славлячи та хвалячи Бога.
Контекст
Ширшим контекстом уривку який читається на літургії в празник Вознесіння (Лк 24, 36 - 53) є остання частина Євангелія, яка розповідає про Страсті та Воскресіння Ісуса (19, 29 – 24, 53). Вужчим контекстом для уривку Лк 24, 36 - 53 служить саме 24 глава Євангелія від Луки.  Ця остання глава Євангелія,  послідовно розповідає про події, які Лука поміщує ніби в рамки одного дня: жінки знаходять пусту гробницю (24, 1 – 12), учні йдучи до Емаусу зустрічають Ісуса (24, 13 - 35), потім Ісус з'являється апостолам та їсть перед ними (24, 36 – 43), пояснює їм Писання, дає доручення та обіцянку (24, 44 - 49), а потім вивівши за місто  Возноситься на небеса (24, 50 – 53).
          Завершення Євангелія від Луки містить підтвердження воскресіння Ісуса, опис доручення апостолам місії для всіх народів та вознесіння Ісуса. Тілесний характер воскресіння є підкреслений особливо: Ісус запрошує учнів торкнутися Його та переконатися, що Він дійсно воскрес, а також їсть перед ними, щоб вони бачили, що Він не привид чи якийсь дух. Головним богословським штрихом є також факт, що розп'яття та воскресіння Ісуса є частиною сповнення Божого плану: те що сталося з Ісусом не є чимось не сподіваним чи спантеличую чим. Трапеза сопричастя апостолів з Воскреслим, тепер відкриває Його присутність посеред них. Писання каже, що Христос мусів страждати та воскреснути, щоб в результаті у Його ім'я проповідувалося покаяння на відпущення гріхів усім народам: два елементи обіцянки вже сповнилися, решту повинні виконати апостоли. Уривок закінчується двома важливими повідомленнями: наказом чекати приходу Св. Духа та вказівкою про місію до всіх народів. Після цього, Ісус благословляючи апостолів, возноситься не небо.

субота, 20 травня 2017 р.

Неділя Сліпородженого (Йо 9:1-41)

Переходивши, побачив Ісус чоловіка, зроду сліпого. 2. Запитали його, отже, учні його: «Учителю, хто згрішив? Він - чи батьки його, що сліпим він уродився?» 3. «Ані він не згрішив, ані батьки його, - відказав Ісус, - але щоб ділам Божим виявитись на ньому! 4. Поки дня, маємо виконувати діла того, хто послав мене, - бо ніч надходить, за якої ніхто не зможе діяти. 5. І поки я у світі - я світло світу.» 6. Сказавши те, сплюнув на землю, спого-товив слиною глей і помастив глеєм очі сліпому. 7. До нього ж сказав: «Іди, вмийся в купелі Силоамській», - що у перекладі означає: «Зісланій». Отож подався той, умився - і повернувся зрячим! 8. Сусіди ж і ті, що бачили його раніше сліпим, заговорили: «Чи то ж не той, який ото все сидів - жебрачив?» 9. Одні казали: То він, - інші: Ні, лиш подібний до нього. Він же каже: «Це я!» 10. Тож питались його: «Як воно так, що прозріли твої очі?» 11. А він: «Чоловік, що Ісусом звуть його, споготовив глей, очі мені помастив та й мовив: Піди до Силоаму, вмийся. Я пішов, умився - і прозрів.» 12. Вони його тоді питають: «Де він?» - «Не знаю», каже той. 13. Тож ведуть того, хто сліпий був, до фарисеїв. 14. Було ж у суботу, коли то Ісус споготовив глею і відкрив йому очі. 15. То й фарисеї спитали його, як він прозрів. А він їм: «Глею поклав мені на очі, я вмився, й ось бачу.» 16. Деякі з фарисеїв твердили: «Не від Бога цей чоловік, бо суботи не дотримує.» Інші мовили: «Чи може ж грішний чоловік отакі чудеса чинити?» Отож суперечка була серед них. 17. І знову сліпому кажуть: «А ти що про нього кажеш - про те, що очі тобі відкрив?» Одрікає: «Пророк він.» 18. Проте юдеї щодо нього не вірили, що був він сліпий і прозрів, - аж поки не закликали батьків отого прозрілого. 19. Спитали їх: «Чи то ваш син, про котрого кажете, що сліпим він уродився? А тепер як же він бачить?» 20. Батьки його і відказали, мовивши: «Знаємо, що то наш син, і що сліпим він був уродився. 21. А як він тепер бачить - не знаємо, і хто відкрив йому очі - не відаємо. Спитайте самого: він дорослий, сам про себе скаже.» 22. Так батьки його казали, бо юдеїв страхалися: юдеї бо вже були домовилися, щоб виключити кожного з синагоги, хто Христом його визнаватиме. 23. Тим то батьки його й казали: Дорослий він, - самого спитайте. 24. Отож удруге закликали чоловіка, що сліпим був, та й кажуть йому: «Богові славу воздай! Ми знаємо, що той чоловік - грішник.» 25. «Чи грішник він, - озвався він, - я не знаю. Знаю одне: був я сліпим, а тепер бачу.» 26. Вони ж йому на те знов: «Що він таке тобі сподіяв? Як він очі тобі відкрив?» 27. Той їм відказує: «Я вже вам оповів, та ви не слухали. Навіщо іще чути хочете? Чи, може, і ви його учнями бажаєте стати?» 28. Ті з лайкою накинулись на нього, і сказали: «Ти його учень! Ми - Мойсеєві учні! 29. Ми знаємо: до Мойсея промовляв Бог. А цього не знаємо, звідкіля він.» 30. У відповідь чоловік сказав їм: «Ось воно, власне, і дивно, що ви не знаєте, звідкіля він, а він мені очі відкрив. 31. Ми знаємо, що Бог не вислухує грішників, коли ж хтось побожний і його волю чинить - ось того він вислухує! 32. Нечувано одвіку, щоб хтонебудь відкрив очі сліповродженому. 33. Був би він не від Бога - нічого не спроможен би був зробити!» 34. Озвались і сказали йому: «Ти ввесь у гріхах уродився, а нас навчаєш?» І прогнали його геть. 35. Довідався Ісус, що вони геть його прогнали, отож, зустрівши його, промовив до нього: «Віруєш у Чоловічого Сина?» 36. А той: «А хто він, Господи, щоб я вірував у нього?» 37. Ісус же йому: «Ти бачив його; він - той, хто говорить з тобою.» 38. Тоді той і сказав: «Вірую, Господи!» - і поклонився йому. 39. І мовив Ісус: «На суд у цей світ прийшов я: щоб ті, які не бачать, бачили, а ті, які бачать, - сліпими стали.» 40. Почули те деякі з фарисеїв, що були при ньому, і кажуть йому: «Невже і ми сліпі?» 41. А Ісус їм: «Були б ви сліпі - не мали б ви гріха. Але що кажете: Ми бачимо, - то і гріх ваш зостається.»        
Євангеліє цієї неділі вказує на небезпеку спрощеного сприйняття реальності та демонструє, якою загрозливою є духовна сліпота та зарозумілість. За браком місця (і часу ):) сьогодні кілька слів присвячу саме першій темі.
Часто можна почути: «Раз хтось терпить, значить він грішний і відтак покутує за свій гріх». Хтось може сказати, що  саме така полярна та легка для розуміння дійсність представлена вже в тій частині Старого Завіту, яку ми називаємо Літературою Мудрості.
Справді, богослов’я принаймні декількох книг СЗ (Псалмів, Приповідок, Мудрості,  Сираха) навчає, що в світі існує споконвічний порядок речей – צְדָקָה (tsedaka – на укр. мову можна перекласти як праведність чи справедливість). Мистецтво життя – розпізнати протягом життя цей всеохоплюючий порядок і скріплювати його творячи праведність.  З цього випливає аксіома: праведність творить שָׁלוֹם (shalom – щастя, cпасіння, свобода, невимушеність, мир). Shalom/ Мир – не як відсутність війни, але позитивне поняття з власним змістом. Акадське salāmū найбільш близьке за значенням до кореня, який властивий для багатьох семітських  мов допомагає краще зрозуміти значення цього терміну: бути здоровим, сильним, міцним, цілісним, довершеним, досконалим”.
          Звідси, вихідним пунктом богослов'я Премудрості є отримана з досвіду переконаність: від доброї дії буває добре (суспільству та самому собі), – від злої дії є шкода (суспільству та самому собі). Тому біблійна «мудрість» – “богослов’я практичного розуму ” – вона спрямована на вдалу життєву практику (не на теоретичне пізнання). Іншими словами, бути мудрим, означає вибрати те, що веде до життя.
Однак принаймні 2 книги з поміж цієї Літератури мудрості – Йова та Проповідника, навчають, що попередньо представлене бачення реальності є не стільки ідеальним станом, як загальною матрицею для розуміння остаточного призначення людини та Божих задумів. Справді можна вибрати Бога і вічне життя, а можна повернутись до Його простягнутих щедрих рук плечами, й вибрати існування там де є плач та скрегіт зубів (пор. Мт 25:30).
І Йов і Проповідник засвідчують, що можна бути праведним і все ж терпіти, хворіти, втрачати близьких, зазнавати несправедливості, тощо. Приклад самого Ісуса Христа та пророцтва про Його праведні страждання пророка Ісаї (зокрема Іс 53) є ще більш промовистим прикладом, а численні свідчення мучеництва заради Христа впродовж історії, тільки черговий раз підтверджують примітивність звуженого погляду на терпіння. Тому, перед тим як ставити комусь діагнози, добре пригадати собі бодай зо два тексти з вже згадуваної вище книги Мудрості: «Бо Бог не створив смерть, | ані не радіє з погибелі живучих. 14. Він бо створив усе на те, щоб існувало, | і творіння світу - спасенні; | нема в них жадної погубної їді | і царства смерти на землі немає, 15. бо справедливість – безсмертна.» (1:13-15) та «Бог же створив безсмертною людину | і вчинив її за образом власної природи. 24. А через заздрість диявола смерть увійшла у світ, | скуштують її ті, що йому належать.» (2:23-24).
Коли автор кн. Мудрості стверджує, що справедливість безсмертна то означає, що вкінці історії світу торжествує Бог, «який хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди» (1 Тим 2:4), тому  Він «витре кожну сльозу з очей їхніх; і смерти не буде більше, ні скорботи, ні плачу, ні болю не буде більш» (Одкр 21:4) та перемінить усе творіння до тої міри, що буде нове небо та нова земля (Одкр 21:1, 5). Коли ж говориться, про смерть, яку скуштують ті котрі належать дияволові, то тут не мається на увазі природню/ біологічну смерть, котрою вмирають люди, але вічну смерть,  як  покарання для грішників, тобто  вічне прокляття душі через свідоме і остаточне відпадіння від Бога (див. напр. Одкр 20:6; 20:14-15; 21:8).
Ще один важливий момент стосовно терпіння. Коли когось дуже кортить поширювати тези, що ми терпимо через якісь родові гріхи то така людина повинна бути свідома, що такі тексти як напр. Вих 20:4-6 (Не робитимеш собі ніякого тесаного кумира, ані подобини того, що вгорі, на небі, ні того, що внизу, на землі, ні того, що попід землею, в водах. 5. Не падатимеш перед ними ниць і не служитимеш їм, бо я Господь, Бог твій, Бог ревнивий, що караю беззаконня батьків на дітях до третього й четвертого покоління тих, хто ненавидять мене, 6. і творю милосердя до тисячного покоління тим, хто люблять мене і бережуть заповіді мої) мають намір наголосити саме на контраст поміж покаранням та Божим милосердям: Він творить милосердя до тисячного покоління. Про це навчає вся Біблія. А 3-4 покоління, про які згадує в. 5  можуть зазнавати важкі  наслідки/ результати гріха раніших поколінь, але тут аж ні як не йдеться про особисту вину. Більше того пізніші тексти Біблії відкидають ідею покарання, котра переходить на наступні покоління: «Не можна карати смертю батьків за дітей, ані дітей за батьків. Кожний буде скараний за свій гріх.» (Втор 24:16); «За тих часів не говоритимуть більше: Батьки їли зелений виноград, а на зубах у синів оскома! 30. Ні, кожний вмиратиме за свою провину. Кожен, хто їстиме зелений виноград, той й оскому на зубах матиме» (Єр 31:29-30); «Чому ви все говорите в Ізраїльській землі цю приповідку: Батьки їли недоспілі грона, а на зубах у дітей оскома? 3. Клянусь моїм життям, - слово Господа Бога, - не будуть уже більше тієї приповідки в Ізраїлі повторювати. 4. Ось бо всі душі - мої; чи душа батькова, чи душа синова - мої вони. Той, хто згрішить, той помре.» (Єз 18:2-4). Врешті «коли хтось у Христі, той - нове створіння. Старе минуло, настало нове» (2 Кор 5:17). Тому в іншому місці Св. Павло навчає: «Чи ж ви не знаєте, що всі ми, що в Христа Ісуса охристилися, у смерть його христилися? 4. Ми поховані з ним через хрищення на смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, і ми теж жили новим життям» (Рим 6:3-4). Відтак всі охрещені можуть бути впевнені, що в цій Тайні знищені усі гріхи й повинні жити так, щоб нове життя у Христі було нашим щоденним звичайним станом.
Таїнство Хрещення ми також називаємо чудовим словом «Просвіщення». Саме це слово вказує на один з найважливіших аспектів цієї Св. Тайни: будучи нашим «новим народженням» до істинного життя, вона робить нас причасниками життя Пресвятої Тройці та дозволяє нам дивитися на власну гідність очима самого Бога, тобто постійно приймати Його правду про нашу вартість в Його очах та наше справжнє призначення. Ця правда, зокрема полягає в тому, що ми дуже дорогі для Нього, й тому повинні жити не в сутінках страху та непевності, але у світлі Його любові.
Євангеліє цієї неділі підкреслює, що Ісус є Світло світу. Він прийшов, щоб розсіяти темряву нашого існування, зцілити наші немочі та хвороби, а також відкрити наші духовні очі на правду про Бога та про людину. В цій правді немає місця для сумнівів, страхів чи тривог, але є тільки неймовірна, зцілююча Любов «невечірнього Світла святої слави небесного Отця», котре задля нас людей прийшло у цей світ, щоб обдарувати нас тим «чого око не бачило й вухо не чуло, й що на думку людині не спало» (1 Кор 2:9). Відтак велика радість є в тому, що ми так само як і цей сліпонароджений чоловік, в простоті серця можемо цю любов приймати, нею жити, радіти та ділитись з іншими.

P.S. Інші мої думки про цей уривок Євангелія є на цьому блозі за наступним посиланням: http://slovobozhe.blogspot.de/2014/05/91-41.html