пʼятниця, 9 грудня 2016 р.

25-та неділя після П'ятидесятниці. Погляд на ближнього: притча про Милосердного Самарянина (Лк 10:25 – 37), або що може реально змінити Україну сьогодні.

І ось якийсь законовчитель устав, щоб його випробувати, та й каже: «Учителю, що мені робити, щоб вічне життя осягнути?» 26. А Ісус мовив до нього: «В законі що написано? Як там читаєш?» 27. Озвався той і каже: «Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією твоєю душею і всією силою твоєю і всією думкою твоєю; а ближнього твого, як себе самого.» 28. «Ти добре відповів», сказав (Ісус), «роби це й будеш жити.» 29. Та той, бажаючи себе самого виправдати, каже до Ісуса: «А хто мій ближній?» 30. Мовив тоді Ісус, кажучи: «Один чоловік спускався з Єрусалиму до Єрихону й потрапив розбійникам, що його обдерли й побили тяжко та й пішли геть, зоставивши півмертвого. 31. Випадком ішов якийсь священик тією дорогою; побачив він його й, збочивши, пройшов мимо. 32. Так само й левіт прийшов на те місце, глянув на нього й пройшов мимо. 33. Але один самарянин, що був у дорозі, зненацька надійшов (на нього) й, побачивши його, змилосердився. 34. Він приступив до нього, перев'язав йому рани, полив їх оливою і вином; потім посадив його на власну скотину, привів до заїзду й доглянув за ним. 35. На другий день він вийняв два динари, дав їх господареві й мовив: Доглядай за ним, і те, що витратиш на нього більше, я заплачу тобі, коли повернуся. 36. Хто з оцих трьох, на твою думку, був ближнім тому, що потрапив розбійникам у руки?» 37. Він відповів: «Той, хто вчинив над ним милосердя.» Тоді Ісус сказав до нього: «Іди і ти роби так само.»
Уривок Лк 10:25–37 складається з двох  частин (10:25–28 – запитання про унаслідування вічного життя та 10:29–37 – заклику бути ближнім на прикладі милосердного самарянина) та об’єднаний вживанням спільних слів: ποιεω/poieo – "робити, чинити" у 10:25,28,37 та πλησιον/plesion "ближній, сусід, той хто є поруч" у 10:27,29,36. Отож «чинити» та «ближній». Ці два, знайомі усім слова, містять у собі дуже важливий зміст.
Слово Боже навчає, що для того, щоб осягнути вічне життя, потрібно любити Бога і ближнього усім своїм єством (пор. Втор 6:5 та Лев 19:18 – ці два вірші є частиною щоденної єврейської молитви "Шема) – чинити щось дуже конкретне й реальне стосовно Бога та ближнього. Вічне життя в Біблії, – означає життя самого Бога. Вічне – означає не просто «безконечне», – це насамперед життя іншої якості. Любити Бога і ближнього, на біблійній мові означає бути праведним, – тобто творити правильні стосунки з Богом та ближніми. Звідси праведник, – це людина, яка живе вічним життям вже тут на землі. Якість цього життя настільки інакша, що навіть смерть не може її зруйнувати.
Виглядає, що законовчитель знав про все це, але цим не жив. Його вчинками не керувала любов. Спочатку він питав Ісуса спокушаючи Його, пізніше, – щоб себе оправдати.
У відповідь, Ісус розказує дуже промовисту притчу, в якій згадує священика та левіта, які можливо задля збереження старозавітного закону (поранений міг цілком виглядати як мертвий, а старозавітній закон говорив, що дотик до померлого робить людину нечистою; фарисеї навчали, що для осквернення вистачало щоб навіть тінь упала на покійника) не хотіли зупинитися, хоч вже й верталися з храму. Служіння у святині та постійне слухання слів про надзвичайну милість Бога, яка перевершує наше розуміння, не спонукала їх до зміни життя та наслідування Господа. Вони просто представляють тип людей, яким дуже подобається процес, а не результат.
Єврейський термін «daat», який на українську мову перекладається дієсловом «знати» означає практичний досвід, а не просто теоретичне знання. Відтак, знати щось про Бога і знати Бога (мати досвід особистої зустрічі) є дуже різні речі. В Євангелії від Луки Ісус часто представляє Бога як того Хто постійно милосердиться над людьми. Однак, для законовчителя приклад про милосердного самарянина був дуже не звичним – просто чужим. Так само й чужим, виявляється, був для нього і сам Бог, про якого він так багато знав, але якого милість і любов  особисто можливо і не пізнав. Виглядає, що під милосердним самарянином Ісус міг бачити самого себе, як того Хто лікує всіх зранених гріхом. Самаряни в очах євреїв були людьми, які вже віддавна не мали правильного уявлення про Бога та Його волю. І хоч частково це було правда, це аж ніяк не мало бути причиною ненависті між обома частинами колись одного народу, оскільки так само й Ісус в свідомості євреїв перевершував їх уявлення про те, яким мав бути Месія та як Він повинен діяти.
Притчею про Милосердного самарянина Ісус також недвозначно заявляє, що для Бога всі люди є однаковими. Для сучасників Ісуса таке розширене розуміння "ближнього" було певним викликом, оскільки під ближнім насамперед малося на увазі одноплемінників ізраїльтян. Книга Левіт (19:34) поширює значення цього терміну на іноземців, котрі постійно жили в Ізраїлі. Однак, зазвичай, цей термін не включав самарян та язичників. Подібно і члени спільноти в Кумрані (поселення монашого типу на берегах Мертвого моря) закликали до любові "синів світла" (= членів спільноти) та ненависті до "синів темряви". Подібне навчання знаходимо і в старозавітній літературі Мудрості, зокрема в книзі Сираха (12:1–7). Своїм закликом Ісус ламає усталені звичаї та розширює горизонти.
Розповідь закликає кожного бути ближнім для іншого та бачити в іншому свого ближнього. Бути ближнім для іншого, означає не робити різниці в пропозиції/пожертві своєї турботи. Наше співчуття обов’язково повинно містити складові часу та жертви (соціальне служіння, волонтерська робота, не кажучи вже про тих хто віддає власне життя для захисту своїх ближніх, показує наскільки актуальними є ці слова). Важливо, однак,  не шукати для себе визначення хто є ближнім, а хто ні та не шукати, як зробити тільки мінімум, який комусь можемо зробити. Ця Євангельська розповідь є просто закликом бути ближнім…   
Наскільки слухаючи цю притчу, ми готові після запевнення, що любимо тих чи інших людей зректися ще й цього додаткового «але» (яким часто пояснюємо чому все ж не хочемо мати нічого спільного і т. д.), яке в практичній площині показує, що насправді ми ще не живемо Любов’ю?
P.S. Інші роздуми про цей уривок Євангелія є на цьому блозі за наступним посиланням: http://slovobozhe.blogspot.de/2011/12/10-25-37.html

пʼятниця, 2 грудня 2016 р.

Введення у храм Пречистої Діви Марії (Лк 10:38–42; 11:27–28).

Коли ж вони були в дорозі, він увійшов в одне село, і якась жінка, Марта на ім'я, прийняла його в хату. 39. Була ж у неї сестра що звалася Марія; ця, сівши в ногах Господа, слухала його слова. 40. Марта ж клопоталась усякою прислугою. Наблизившись, каже: «Господи, чи тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені допомогла.» 41. Озвався Господь до неї і промовив: «Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, 42. одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї.» 
11:27. Коли він говорив це, жінка якась, піднісши голос з-між народу, мовила до нього: «Щасливе лоно, що тебе носило, і груди, що тебе кормили.» 28. А він озвався: «Справді ж блаженні ті, що слухають Боже слово і його зберігають.»
            Підставою для святкування празника Введення в храм Пречистої Діви Марії є розповідь в т.зв. протоєвангелії Якова[i]  (одне з так званих   «Євангелій дитинства») про те, як її батьки Йоаким та Анна, отримавши младенця завдяки своїм ревним молитвам вже у старшому віці (як колись Авраам та Сара – пор. Бут 21), віддали її на виховання до Храму, як свого часу зробила Анна – мати пророка Самуїла, яка також  вимолила дитину у Господа (пор. 1 Сам 1). В сам день празника, Церква розважаючи над значенням цієї події, читає два короткі уривки з Євангелія від Луки: розповідь про перебування Ісуса в домі Марти та Марії (10:38–42) – сестер Лазаря, якого Він воскресив (пор. Йо 11) та слова, які передають короткий діалог між Ісусом та жінкою з натовпу в часі Його дискусії з фарисеями (11:27– 28). Обидва уривки об'єднані темами учнівства, й слухання та виконання Божого Слова.   
            Обидва уривки, які творять читання Євангелія празника Введення в Храм Пречистої Діви Марії (10:38–42 та 11:27–28) у своєму контексті наголошують, що справжні учні Ісуса, – це ті хто постійно має погляд звернений до Нього, щоб слухати та виконувати Його слово. Звідси, беручи до уваги життя Пречистої Діви Марії, – сповнене постійного погляду на Господа та Її відповідь віри на Його Слово, – життя сповнене надії та любові, – Церква називає Марію найкращою ученицею Господа та вчиться від неї слухати та відповідати на Його Слово, щоб подібно як і Вона, яка спочатку увійшла в Єрусалимський Храм, а потім сама стала Храм Живого Бога, бути храмом Св. Духа (пор. 1 Кор 3:16–17).
Значення уривку Лк 10:3842 для сучасників Ісуса.
            «В цій розповіді Ісус не тільки розширює традиційні рамки Божого народу, сповіщаючи, що Євангеліє дійде до людей, що знаходяться поза його межами. Він розмиває межі, які чітко розділяли обов'язки та права чоловіків і жінок усередині самого Ізраїлю. Суть конфлікту між Мартою і Марією не в тому, що Марта була перевантажена кухонних роботою. Ні, причина конфлікту в тому, що Марія поводиться так, ніби вона була чоловіком. У тій культурі, як і в культурі багатьох сучасних народів, будинки ділилися на «простір» для чоловіків і «простір» для жінок, а чоловічі і жіночі ролі були строго розмежовані. Марія перетнула незриму, але дуже важливу межу всередині будинку й іншу, не менш важливу соціальну межу. Чоловіки, зазвичай, збиралися в окремій кімнаті; жінкам належали кухня та інші приміщення, приховані від сторонніх поглядів. Чоловіки і жінки могли перебувати разом тільки зовні, там, де бавилися діти, і в подружній спальні. Якщо жінка присіла в чоловічій компанії, її поведінка розглядалася, як щось скандальне. Лише безсоромна жінка могла себе так повести, й тому їй слід було негайно повернутися в одне з приміщень, призначених для жінок. Ця сцена також не про те, хто вищий, а хто нижчий за положенням, хоча, звичайно, досить часто її прив'язують саме до цього питання. Головне питання стосується того, наскільки справедливим є поділ людства на дві половини, відповідно до обов'язків та завдань, які існували в тодішній Палестині, а в багатьох країнах існують по сьогодні. У той час коли жив Ісус, сидіти біля ніг вчителя було виразно чоловічою роллю. «Сидіти біля чиїхось ніг» не означає, як це може здатися в нашій культурі, висловлювати обожнювання і собачу відданість, немов учитель, якась рок-зірка або спортивний кумир. Коли Савло з Тарсу сидів «біля ніг Гамалиїла» (Дії 22:03), він зовсім не дивився на нього обожнювальним поглядом і не думав про те, який же ж це чудовий рабин; він зосереджено слухав і запам'ятовував вчення свого наставника. Сидіти біля ніг якоїсь людини означало, просто кажучи, вчитися від неї. А біля ніг рабина сидів лише той, хто сам хотів стати рабином. Тут не мається на увазі навчання заради самого навчання. Марія просто спокійно зайняла своє місце майбутнього вчителя і проповідника Божого Царства. І в цьому Ісус її схвалює. Тут не має нічого спільного з феміністськими рухами на сучасному Заході. Оцінка Ісусом будь-якої людини заснована не на абстрактних егалітарних ідеалах, а на безмежній любові Бога, яка, подібна до великої річки, виходить з берегів і наводнює випалену посухою місцевість, зрошуючи соціальні верстви, які до цього моменту залишалися сухими і безплідними. Марія представляє всіх тих жінок, які, слухаючи промови Ісуса про Царство, відчувають, що Бог закликає їх як слід прислухатися, щоб потім самим звіщати те ж саме. Ми були б також неправі, якби, як це часто роблять, дивилися на Марту і Марію, тільки як на приклади «діяльного» і «споглядального» типів духовності. Звичайно, важливі як діяльність, так і споглядання. Без першого ми не могли б поїсти, без другого, не могли б поклонятися Богові. І, поза сумнівом, одні люди наділені здатністю знаходити середину, а інші покликані до чогось одного. Але ми не уникнемо виклику, що міститься в цьому фрагменті, якщо просто перетворимо його на ілюстрацію двох різних типів християнського життя. У першу чергу, в уривку йдеться про заклик Ісуса, який зміщує кордони та умовності між людьми. Його учнями та свідками покликані бути, як чоловіки так і жінки». [ii]
 Значення уривку Лк 11:2728 для сучасників Ісуса.
            «Щоб краще зрозуміти слова в Лк 11:27–28 слід поглянути на них в контексті уривку, в який їх помістив Лука, – 11:24–36. Йдучи дорогою до Єрусалиму Ісус постійно показує, що Бог Виходу живий і діє в даний момент. Тому шлях Ісуса на кожному кроці позначений знаменнями того, що Йому належить там вчинити. Сила, що дозволяє Йому вражати бісів зараз, та ж сама сила, за допомогою якої Він знищить саму смерть ціною власної смерті. Але Він робить одне застереження розповідає дивну історію про злого духа, який повертається в місце, яке він покинув. Це застереження не говорить про можливі негативні наслідки екзорцизму; якби подібні речі мали місце, то краще було б взагалі не займатися вигнанням бісів, раз вже тим бідолахам, з яких їх вигнали, потім стане ще гірше, ніж було перед тим. Ця історія означає те ж, що вона означає у Матея (12:4345), і стосується не окремої людини, але всієї нації. Через ці дії Ісус хотів встановити Боже Царство для Ізраїлю і для всього світу. Ізраїль, немов одержима бісами людина, «очищала» себе, намагаючись різними способами виправитися і стати кращою. Але якщо в самій серцевині Ізраїлю не зацарює живий Бог, Ізраїль залишиться уразливим для бісів, і ті зможуть повернутися. Ісус стояв серед свого народу, демонструючи повернення Бога до Ізраїлю. Якщо, однак народ не прийме Ісуса, то біси, які добре знають свою справу, зможуть повернутися в цей народ у всій своїй силі.
            Владне навчання Ісуса викликало вигук захоплення у жінки, яка перебувала в натовпі. Уявіть тільки, яке бути Матір'ю такого Сина! Але Ісус зараз же звертає її репліку в нове застереження, як і в більш ранніх своїх словах про Його істинну сім'ю (8:21). Коли діє слово Боже, потрібні не стільки овації, як послух та виконання у житті». [iii]
Значення Лк 10:3842 та 11:2728 для Церкви сьогодні.
            З цих двох уривків можна взяти дуже багато важливих повчань для життя сучасних християн. Беручи під увагу брак місця для ширшого обговорення усіх тем, які присутні в уривках, зосереджу свою увагу тільки на трьох, на мій погляд,  найважливіших: Що означає бути учнем сьогодні? Як слухати Боже Слово?  Як почати жити Божим словом (виконувати його)?
Щоб добре відповісти на ці питання потрібен формат бодай маленької книжки, тому обмежуся тільки до кількох абзаців, які легше запам'ятати та переосмислити. Відповідь на кожне з цих запитань, вимагає переходу до наступної точки.
            1. Що означає бути учнем Ісуса сьогодні? Євангеліє дає кілька порад. Насамперед, треба знайти час, щоб бути з Ісусом та слухати Його слова, як це робила Марія в сьогоднішньому Євангелії. Коли наш погляд і слух зосереджений на Ісусі ми починаємо Його краще розпізнавати та розуміти; згодом це допоможе нам побачити Його в інших людях (пор. Мт 25:31–46). Це також означає жити так, як жив Він – євангелист Марко часто окреслює таку поставу дієсловом ἀκολουθέω  (akoluvteo), яке: 1). у дослівному значенні означає: йти за кимось, товаришувати комусь; 2) у переносному: бути комусь слухняним (слухатися когось), бути керованим кимось, слідкувати за думками, наслідувати. Отже, учнем Ісуса є той, хто йде за Ним, товаришує Йому, є слухняний Йому і наслідує Його. Дороговказом для цього є Слово Ісуса.
            2. Як слухати Боже Слово?  Очевидно, що сьогодні дуже важко, серед численних пропозицій методів, вибрати той, котрий може бути дуже дієвим на ціле життя, та водночас буде простим та зрозумілим. Наважуся запропонувати той, котрим Церква живе починаючи з періоду ранніх Отців Церкви та який в Західній традиції часто називають Lectio Divina (дослівно: Божественне читання). Цей метод читання Божого Слова складається з 5-х етапів, які коротко представлені та пояснені на цьому блозі в розділі Lectio Divina.
            3. Як почати жити Божим словом (виконувати його)? Останні два пункти молитовного читання Св. Письма (Lectio Divina) – Contemplatio (споглядання) та Actio (діяння) дають відповідь на це запитання. Якщо ми станемо тими хто вдивляється в Ісуса, слухає Його слово та виконує Його – тоді уподібнимося до Марії з Назарету, й станемо храмом Св. Духа. Апостол Павло каже, що: «Слово –  живе й діяльне, і гостріше від усякого двосічного меча: воно проходить аж до розділу душі й духа, суглобів та костяного мозку, і розрізняє чуття та думки серця. 13 Нема створіння, скритого від нього; все оголене і явне перед очима того, кому ми маємо звіт дати» (Євр 4:12–13). Цим Словом Бог створив світ, підтримує його та Ним буде судити цей світ у часі Парусії (2 Пт 3:5–7; пор. також Пс 32:6; Євр 1:3; Йо 12:48). Цим словом Господь може очистити кожного знас (Йо 15:3 ) і творити з нас нових людей (2 Кор 5:17).

P.S. Довша версія коментаря на Лк 10:38–42; 11:27–28 є на цьому блозі за наступним посиланням:

Думки про Євангеліє 24-ї неділі після П’ятидесятниці є на цьому блозі за наступним посиланням: http://slovobozhe.blogspot.com/2011/11/8-41-56.html





[i] James M. R., The Apocryphal New Testament. Being the apocryphal gospels, acts, epistles, and apocalypses. Berkeley. The Apocryphile Press, 2004, 38 49
[ii] Думки в цій частині взято Wright N. T. Luke for Everyone. Westminster John Knox Press, 2004. Kindle ed. p. 129-132
[iii] Деякі думки в цій частині взято з Wright N. T. Luke for Everyone. Westminster John Knox Press, 2004. Kindle ed. p. 136-139

пʼятниця, 25 листопада 2016 р.

Двадцять третя неділя після П'ятидесятниці (Лк 8:26 - 39) - Історія про зцілення Гергесинського біснуватого.

Вони пристали в краю Геразинськім, що проти Галилеї. 27. Як Ісус вийшов на берег, трапився йому назустріч один чоловік з міста, що мав бісів. Він з давнього часу вже не носив одежі й мешкав не в хаті, а по гробах. 28. Побачивши Ісуса, закричав, припав йому до ніг і сказав голосом сильним: «Що мені й тобі, Ісусе, сину Бога Всевишнього? Благаю тебе, не муч мене!» 29. Бо він велів нечистому духові вийти з чоловіка. Дух той часто хапав чоловіка, і його тоді в'язали кайданами та ланцюгами й стерегли, та він трощив окови, і демон гонив його по пустинях. 30. Ісус же спитав його: «Як тобі на ім'я?» «Легіон!» - відповів той, багато бо бісів увійшло в нього. 31. І вони благали його, щоб він не велів їм іти в безодню. 32. А було там велике стадо свиней, що паслося на горі. І демони просили його, щоб він дозволив їм увійти в них. І він дозволив їм. 33. Вийшли ті демони з чоловіка, увійшли в свиней, і кинулося стадо з кручі в озеро та й потонуло. 34. Побачивши, що сталося, пастухи кинулись урозтіч і розповіли про це в місті та по селах. 35. І вийшли люди подивитися, що сталось. Вони прибули до Ісуса й знайшли, що чоловік, з якого вийшли біси, сидів при ногах Ісуса, зодягнений та при умі - і злякались. 36. Наочні свідки їм розповіли, як вилікувався біснуватий. 37. Тоді все населення Геразинської округи почало його просити, щоб відійшов від них, бо великий страх огорнув їх. І він увійшов до човна й повернувся. 38. А чоловік, з якого вийшли біси, просив Ісуса, щоб бути з ним, але він відпустив його, кажучи: 39. «Вернися додому й розкажи все те, що Бог зробив тобі.» Пішов той, сповіщаючи по всьому місті, що Ісус зробив йому.
Після серії уривків про слухання та реакцію на Боже Слово (Лк 8:1–21), Лука пропонує своїм читачам три уривки, які демонструють як Божа сила могутньо діє в Ісусі: Він втихомирює бурю на морі, – й тим виявляє Свою владу над силами природи (8:22–25), потім виганяє демонів з гергесинського біснуватого (стосовно точної назви місця події, див. мої розуми за посиланням внизу тексту), –  показуючи в такий спосіб Свою владу над силами зла (8:26–39), а також зцілює кровоточиву жінку та воскрешає єдину дочку начальника синагоги Яіра, – демонструючи  владу над хворобами та смертю (8:40–56).
Розповідь про гергесинського біснуватого, який жив у гробах, – для юдейської аудиторії Палестини першого століття, – сприймалася через призму чистоти та нечистоти, оскільки, згідно тодішніх законів, дотик до трупа оскверняв людину (Лев 11:24–28; Чис 19:11–16). Язичницькі обряди, про які згадує Ісая, зображені як поклоніння в гробницях та споживання свинячого м’яса (Іс 65:3–4). Зв'язок між нечистотою та язичницьким чи демонічним поклонінням ідолам, відомий також  і для пророчої традиції (Єз 36:25; Ос 8:5; Зах 13:2).
Беручи до уваги вище сказане та факт, що події мають місце в околицях Декаполісу (союз десяти грецьких міст за Йорданом), – слід розглядати історію в Лк 8:26–39, – як подію, яка мала місце в язичницькому контексті.  
В цій розповіді згадується дуже багато  учасників: Ісус та Його учні; чоловік, що мав бісів; біси – нечисті духи, – загальним числом «легіон» – налічував від 4 000 до 6 000; велике стадо свиней; пастухи; люди, які мешкали в сусідніх містах і селах – загалом населення Гадаринської околиці; домашні та мешканці міста – до котрих був пізніше посланий зцілений чоловік.
Всіх учасників цієї розповіді можна поділити на декілька категорій (які творять між собою певні опозиції), кожна з котрих вибудовує свої значеннєві лінії та певне семантичне поле, через призму котрих Лука майстерно представляє нам значення цієї історії.
Насамперед перед нами є Ісус. Він, на відміну від своїх одноплемінників (євреї цуралися контакту з язичниками), не цурається нікого – приходить в язичницький край; побачивши біснуватого – не чекає його прохання, але велить (Словом) нечистому духові вийти з чоловіка; беручи до уваги тодішні звичаї запитує демона як його ім’я – не тому, що не знає, але щоб почули учні й потім побачили, яку силу має Ісус; дозволяє демонам увійти в свиней, які  потім кидаються з кручі – відповідно до єврейських вірувань біси були смертні, й тому учні та багато читачів Луки  могли припустити, що в такий спосіб вони були знищені; на прохання мешканців Гадаринської околиці залишає їх;  не дозволяє зціленому іти за Собою, але  наказує іти розповісти домашнім, що Бог зробив йому.
Інша значеннєва лінія вибудовується навколо чоловіка  з міста, що мав бісів: він не володів повністю своїм життям – його мучили тисячі демонів (легіон) й гонили по пустині; не носив одежі й не мешкав у хаті, а в бридких гробах;  його в’язали кайданами  та ланцюгами й стерегли, а він трощив окови й усе знову повторювалося; коли ж  Ісус увійшов у його життя, то насамперед звільнив його від демонів й він «став одягнений та при умі» та захотів відразу піти за Ісусом, але був посланий свідчити тим, які до цього часу не мали для нього місця у своєму житті.
Біси, – число яких було легіон, – витворюють також своєрідну семантичну лінію. Вони постійно мучать чоловіка: позбавляють людського вигляду, змушують жити тваринним життям – ночувати в гробах; гонять по пустинях. Якщо б Ісус не прийшов та не зцілив чоловіка, то демони  вимотавши до кінця його волю,  в кінцевому результаті привели б його до загибелі, – що дуже чітко видно з того, що сталося з свинями. Але найважливіше – вони  бояться Ісуса, та коряться Його слову.
Окрему групу становлять пастухи та мешканці Гергесинської околиці. Їхня реакція та певна активність з’являються щойно тоді, коли несподівано  заторкнута   економічна сторона їх особистого життя. Те, що цей терплячий чоловік був з їхнього міста – не за дуже завдавало їм клопотів. Він «якось жив» (а чи справді жив???), й вони собі спокійно жили. «Пастухи кинулися в розтіч» (дуже сильно та жваво зарухалися), «люди налякалися» (відчули дискомфорт, біль), – загалом усіх огорнув страх, – бо пропали свині. Економічна  втрата, а також уявлення, які тоді побутували у греків, – про небезпечність чудотворців, –  спонукали їх попросити Ісуса піти, – хто знає як Він ще може порушити їх спокій, та що ще це може їм коштувати. Ситуації в яких свині (чи будь-який  інший меркантильний  чи економічний інтерес…) важливіші від людей – дуже часто мають місце і сьогодні… 
Вкінці залишаються учні, які прибули в цей край з Ісусом, але про них нічого не говориться.  В цій історії  учні, – як і ми, – які читаємо, чи слухаємо цю розповідь, є свідками цієї надзвичайної події.  
Чи готові ми стати на бік Ісуса? Чи в результаті  усвідомлення того, ким є кожна людина, спроможні  служіння  людині  поставити  пріоритетом нашого життя?  Чи багато людей, серед котрих ми живемо, дізнаються від нас, що може і хоче зробити в їхньому житті Ісус, та що Бог для них не пожалів життя власного Сина?
P.S. Інші мої думки про уривок Лк 8:26–39 є на цьому блозі за наступним посиланням: http://slovobozhe.blogspot.de/2012/11/23-8-26-39_10.html

пʼятниця, 18 листопада 2016 р.

22-га неділя після П'ятидесятниці - Притча про багача та Лазаря (Лк 16:19-31).

Був один чоловік багатий, що одягавсь у кармазин та вісон та бенкетував щодня розкішне. 20. Убогий же якийсь, на ім'я Лазар, лежав у нього при воротях, увесь струпами вкритий; 21. він бажав насититися тим, що падало в багатого зо столу; ба навіть пси приходили й лизали рани його. 22. Та сталося, що помер убогий, і ангели занесли його на лоно Авраама. Помер також багатий, і його поховали. 23. В аді, терплячи тяжкі муки, зняв він очі й побачив здалека Авраама та Лазаря на його лоні, 24. і він закричав уголос: Отче Аврааме, змилуйся надо мною і пошли Лазаря, нехай умочить у воду кінець пальця свого й прохолодить язик мій, бо я мучуся в полум'ї цім. 25. Авраам же промовив: Згадай, мій сину, що ти одержав твої блага за життя свого, так само, як і Лазар свої лиха. Отже, тепер він тішиться тут, а ти мучишся. 26. А крім того всього між нами й вами вирита велика пропасть, тож ті, що хотіли б перейти звідси до вас, не можуть; ані звідти до нас не переходять. 27. Отче, сказав багатий, благаю ж тебе, пошли його в дім батька мого; 28. я маю п'ять братів, нехай він їм скаже, щоб і вони також не прийшли в це місце муки. 29. Авраам мовив: Мають Мойсея і пророків; нехай їх слухають. 30. Той відповів: Ні, отче Аврааме, але коли до них прийде хто з мертвих, вони покаються. 31. А той відозвавсь до нього: Як вони не слухають Мойсея і пророків, то навіть коли хто воскресне з мертвих, не повірять.»
"Не має особливої потреби представляти Лазаря – він наш сусід: таких як він можна побачити в підземці, в підвалі будинку, біля входу до магазину, під мостами, біля смітників чи просто в арці чи підїзді будинку, коли він накриваючись лахміттям вмощується й розстелює своє паперове ліжко просто на голий бетон. Такі місця ми проходимо досить швидко і не завжди чуємо, що промовляє наше сумління"[1]. Можливо, як пише Н. Т. Райт в коментарі до цієї притчі, ми тоді чуємо інші голоси: "Він сам винуватий. Є служби які готові йому допомогти. Він повинен піти й знайти собі роботу. Якщо ми дамо йому грошей, він їх все одно пропє. Краще триматися від нього подалі – хто знає що йому прийде до голови…".
Коли таких людей проганяє міліція чи їх просто не має поруч з нашим домом, нам якось легше жити. Проте притча в Луки є дуже виразна та легка до зрозуміння й делікатно пригадує нам те, що досить промовисто Ісус говорив «побожним» людям свого часу – біля нас є хворі, каліки, вбогі, заблукані грішники та безліч інших категорій людей, котрим через нас Господь хоче подарувати любов, надію та віру… "Порядні" люди часів Христа закидали Йому надмірну увагу до грішників, упосліджених, затаврованих, убогих, невчених. За свідченням Луки крім убогих Марії та Йосифа, стареньких Симеона й Анни, а також убогих пастушків, – жоден з мудрих та вчених у Писанні відразу не прийняв незбагненний план Бога.  Саме "інтелігентам" свого часу Ісус розказував притчі про загублену вівцю, загублену драхму, милосердного батька та двох його блудних синів (де старший не відходив фізично, але в серці був дуже далеко від свого батька).
Цікаво, що убогий чоловік названий на ім'я - Лазар (з єврейської дослівно означає "Бог допоможе" - й не мовби вказує на остаточну перспективу людини), в той же ж час багач залишається безіменним. Пам'ятати чи фіксувати чиєсь ім'я на стародавньому сході означало повагу, тоді як приховати чи не називати ім'я, означало знеславити, або ж виказати негативне ставлення.
Лука відзначає, що Лазар «бажав насититися…» (в. 21) крихтами зі столу багатія. Подібний вислів Євангелист вживає коли описує жалюгідний стан блудного сина в Лк 15:16. Замість того, щоб бодай отримати їжу собак (крихти зі столу), його текучі рани, стали їжею для собак  (пси приходили й лизали рани його).
Коли багач помер то його похоронили (Помер також багатий, і його поховали – в. 22). Ця деталь не згадується однак у відношенні до Лазаря. Він був настільки бідний, що навіть не мав похорону –  й просто «ангели занесли його на лоно Авраама».
Земне життя Лазаря повне разючого болю та жахливої убогості. Біль багатія вперше згадується щойно в потойбічному світі, саме в такий момент аж тут він зауважив Лазаря: «В аді, терплячи тяжкі муки, зняв він очі й побачив здалека Авраама та Лазаря на його лоні» (в. 23). Багатій каже, що «я мучуся в полум'ї цім» (в. 24). Цікаво, що в Біблії вогонь є символом Божественного гніву (Ба вже і сокира прикладена до кореня дерев: кожне бо дерево, що не приносить доброго плоду, буде зрубане та вкинуте в вогонь. – Лк 3:9).
Багатій переживає, що його участь спіткає і його родину й тому просить, щоб Авраам послав Лазаря з попередженням, оскільки їх серце настільки затверділо, що попередження Писання (Мойсея і пророків) вони вже не слухають. Однак Авраам з прикрістю констатує, що родичі багатія є настільки черстві та безсердечні, що їх уже ніщо не спонукає до покаяння – навіть воскресіння когось із мертвих (вв. 27-31)…
Ісус хоче щоб воля Отця була як на небі так і на землі. Це по суті і є основною вимогою для встановлення Божого царства, котре за словами Св. Павла "не їжа і не пиття, але праведність, мир і радість у Св. Дусі" (Рм 14:17). Праведність – правильні стосунки з Богом та ближніми. Праведність  творить  שָׁלוֹם (salom) – цей термін з єврейської можна перекласти на українську як щастя, cпасіння, свобода, невимушеність, мир. Мир – не відсутність війни, але позитивне поняття з власним змістом. Акадське salāmū найбільш близьке за значенням до кореня, який властивий для багатьох семітських  мов і означає бути здоровим, сильним, міцним, цілісним, довершеним, досконалим.” Внаслідок цього ми відчуваємо  радість від нового життя, джерелом якого є Св. Дух.
Праведності, миру та радості не можливо осягнути, якщо ми не є відкриті на Христову благодать, яка може зростати в нас тоді коли наше серце подібно до Ісусового буде відкрите на спів страждання та милосердя до потребуючих. Потрібно бути вправним хитруном, щоб не розуміти, що якщо ми не є на місці Лазаря то, навіть коли цього не усвідомлюємо, певною мірою претендуємо на місце багача… Ісус закликає нас до того щоб бачити сучасних Лазарів та адекватно реагувати на їх страждання без холоднокровних пояснень для себе, що ми маємо інші завдання та що всім не допоможемо. Окремі кола християн дуже полюбляють Євангеліє успіху (т. зв. Prosperity Gospel, котре наголошує, що фінансове благополуччя є Божою волею для християн; в такій парадигмі мислення немає місця для убогих людей, а на додаток провокується ідолатрія грошей)…
Через цю притчу Бог пропонує Свій план до успіху кожного з нас. Багато з поміж нас вибирають  «важке» служіння серед сильних світу цього з пафосними коментарями говорячи про хрест, який нам випав, однак мало хто поміж з нас відважується на геройство справжнього служіння убогим… Ми любимо говорити про велич служіння матері Терези… самі ж боїмося зупинитися біля бездомних чи просто прийти скажімо й побути трохи з кимось хто лікується в психіатричній лікарні.
Ця простенька притча, яка дає можливість очищення від ілюзій та отрути егоїзму, спонукає нас застосовувати ті принципи, які знаємо з Писання у нашому щоденному житті, щоб могти чимраз більше відкривати для себе силу Воскреслого із мертвих, яка діє у всіх віруючих (пор. 1 Сол 2:13).

P.S. Інші мої думки про цей уривок Євангелія є на цьому блозі за наступними посиланнями:




[1] Wright N. T. Luke for Everyone. Westminster John Knox Press, 2004. Kindle ed., р. 199


пʼятниця, 11 листопада 2016 р.

21-ша неділя. Притча про сіяча (Лк 8:4 – 15).

А коли зібралася сила народу, і з усіх міст приходили до нього, Ісус сказав їм у притчі: 5. «Вийшов сіяч сіяти своє зерно. І як він сіяв, одне впало край дороги й було потоптане, і птиці небесні його видзьобали. 6. Друге упало на камінь і, зійшовши, висхло, бо вогкости не мало. 7. Інше впало між тернину, і тернина, вигнавшися з ним вкупі, його заглушила. 8. Врешті, інше впало на добру землю і, зійшовши, сторицею вродило.» Кажучи це, Ісус голосно мовив: «Хто має вуха слухати, нехай слухає.» 9. Учні його спитали, що б вона могла значити, оця притча. 10. Він сказав їм: «Вам дано знати тайни Божого Царства; іншим же в притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили, і слухаючи, не розуміли. 11. Ось що значить оця притча: зерно це слово Боже. 12. Тії, що край дороги, це ті, що слухають, та потім приходить диявол і вириває геть з їх серця слово, щоб вони не увірували та й не спаслися. 13. Ті ж, що на камені, це тії, що, почувши, з радістю приймають слово, але не маючи коріння, вірують дочасу й під час спокуси відпадають. 14. А те, що впало між тернину, це ті, що вислухавши, ідуть, та клопоти, багатства і життєві розкоші їх душать, і вони не дають плоду. 15. Нарешті, те, що на землі добрій, це ті, що чувши слово серцем щирим, добрим, його держать і дають плід у терпінні.
Притча неймовірної глибини та сили. Бог виступає під виглядом простого селянина-сіяча… Врешті, Він будучи предвічним Словом Отця смиренно уподібнює Себе до малого зерняти, яке сіється в ріллю наших сердець і вмирає щоб принести плід…
«Наш Бог на небі; усе, що захотів, створив він. 4 Божища їхні – то золото й срібло діло рук людських. 5 Мають уста, і не говорять; очі мають, але не бачать. 6 Вуха мають, але не чують, ніс мають, але не мають нюху. 7 Руки мають, але не дотикають, ноги мають, але не ходять, не чути голосу з їхнього горла» (Пс 115:3 – 7). Ця насмішка над "безголосими ідолами" (пор. 1Кор 12:2) підкреслює одну з найхарактерніших рис Живого Бога в Біблії: Він говорить до людей.
В Св. Письмі ми не знайдемо прямого Слова Божого – Бог звертається до свого народу через людей і на людській мові: «Божі слова, висловлені людськими мовами, уподібнились до людської мови так, як колись Слово Вічного Отця, прийнявши тіло людського безсилля, стало подібне до людей…» (DV 13); «Невидимий Бог (пор. Кол 1:15; 1 Тим  1:17) з повноти своєї любові промовляє до людей як до приятелів (пор. Вих 33:11; Йо 15:14-15), і з ними перебуває (пор. Вар  3:28), щоб запросити і прийняти їх до спільноти з Cобою»(DV 2).   
Біблія – записане слово Бога. Хоч це слово записане людською мовою, проте воно є натхнене Святим Духом (в грецькій мові НЗ слово θεόπνευστος/ teopnevstos буквально означає «видихнуте» Св. Духом): «Все Писання – натхненне Богом і корисне, щоб навчати, докоряти, направляти, виховувати у справедливості, 17 щоб Божий чоловік був досконалий, до всякого доброго діла готовий»(2 Тим 3:16– 17). «Ніколи пророцтво не було проголошене з волі людини, лише, ведені Святим Духом, промовляли святі люди від Бога»(2 Пт 1:21).  
Автор послання до Євреїв дуже сильно окреслює природу цього Слова: «Слово - живе й діяльне, і гостріше від усякого двосічного меча: воно проходить аж до розділу душі й духа, суглобів та костяного мозку, і розрізняє чуття та думки серця. 13 Нема створіння, скритого від нього; все оголене і явне перед очима того, кому ми маємо звіт дати»(Євр 4:12–13).  В єврейській мові іменник «слово» має дуже глибоке і символічне значення: דָּבָר (dabar) можна одночасно перекласти на нашу мову і як слово і як дію-вчинок. Бог творить світ Своїм Словом (Словом Господнім створене небо, і подихом уст його – вся його оздоба (Пс 32:6)), Він підтримує цей світ Своїм Словом (Він – відблиск його слави, образ його істоти, - підтримуючи все своїм могутнім словом, здійснив очищення гріхів і возсів праворуч величі на вишині (Євр 1: 3)), Він врешті судитиме в кінці часів світ Своїм Словом (Хто мене відкидає і слів моїх не приймає, має той суддю свого: слово, яке я вирік, судитиме його дня останнього.(Йо 12:48)). В 2 Пт 3:5 – 7 все це висловлене одним реченням: «Земля з води постала й через воду, словом Божим 6. тим то тодішній світ і загинув, затоплений водою. 7. Нинішнє ж небо й земля, заховані тим самим словом, зберігаються для вогню на день суду і погибелі безбожних людей».
Коли беремо до рук Біблію щоб читати, чи слухаємо її в Церкві, дуже важливо уникати поверховості у її сприйнятті. Кожне слово в Біблії має завжди як мінімум три рівні:
·       інформація
·       експресія
·       заклик/виклик
Тобто, Бог не тільки про щось нас інформує (інформація), але й виявляє нам правду про Самого Себе у відношенні до нас, чи правду про те ким ми є для нього (експресія) й відтак запрошує нас до діалогу чи відповіді, – сподівається від нас реакції на це слово (виклик). Дуже гарно про це говорить пророк Ісая: «Як дощ і сніг сходить з неба і не повертається туди, але напуває землю, щоб вона родила й ростила та давала насіння тому, хто її обсіває, і хліб тому, хто їсть, 11 отак і моє слово, що виходить у мене з уст, не повертається до мене порожнім, але чинить те, що я хочу, довершує те, за чим я його вислав»(55:10 – 11).
          Як ми відповідаємо на дар та запрошення Божого Слова? Наскільки усвідомлюємого Його унікальність, силу та глибину? Яке місце займає Слово Боже у нашому особистому, родинному, парафіяльному та суспільному житті?
P. S. Мої інші думки на цей уривок Євангелія є за наступними посиланнями:
Роздуми:
Коментар:



  





пʼятниця, 4 листопада 2016 р.

20-та неділя після П'ятидесятниці - воскресіння сина вдови з Наїну (Лк 7:11-16).

Потім пішов у місто, що зветься Наїн, а з ним ішли його учні й сила народу. 12. Коли ж вони наблизились до міської брами, якраз виносили мертвого сина, єдиного в матері своєї, що була вдовою; і було з нею досить людей з міста. 13. Побачивши її, Господь зглянувся над нею і сказав до неї: «Не плач.» 14. І приступивши, доторкнувсь до мар, і ті, що несли, зупинились. Тоді Ісус сказав: «Юначе, кажу тобі, встань!» 15. І мертвий підвівся і почав говорити. І він віддав його матері. 16. Страх огорнув усіх, і вони прославляли Бога та й говорили: «Великий пророк устав між нами», і: «Бог навідався до народу свого.»
«Бог навідався до народу свого» (Лк 7:16)... Дієслово Ἐπεσκέψατο / epeskepsato (від επισκεπτομαι / episkeptomai – зглянутися, відвідати ) в євангелиста Луки означає щедрі та милосердні відвідини Богом свого народу. Це саме слово Лука двічі вживає в радісному гімні-пророцтві Захарії – батька Йоана Хрестителя (1:68: «Благословен Господь, Бог Ізраїля, що навідався і звільнив народ свій»; 1:78-79: «Завдяки сердечній милості нашого Бога, з якою зглянулось/навідалось на нас Світло з висоти, 79. щоб освітити тих, що сидять у темряві та в тіні смертній, щоб спрямувати наші ноги на дорогу миру»).
«Бог навідався до народу свого»… Всі чотири євангелисти свідчать про невимовний зміст цих слів, сповненням яких є ціле життя Христа. Воплочення в простій убогій родині; укрите скромне життя до тридцяти років в Назареті;  спокуси в пустелі; прихід на Йордан щоб солідаризуватись з народом, який відчуває свою віддаленість від Бога; життя повне служіння, молитви та постійного співстраждання; нерозуміння учнів та неприйняття власною родиною та релігійною елітою; зрада найблищими друзями; боріння в Гетсиманії; очорнення, несправедливий суд, знущання й катування; відречення Петра; розп’яття посеред розбійників; крик на хресті «Боже мій! Боже мій! Чому Ти мене покинув», як свідчення страшенної самотності та Богопокиненості; смерть на хресті; погребення; зішестя в ад…
Єдинородний та єдиний Син Небесного Отця та єдиний Син Марії навідався до своїх людей до тієї міри, що пройшов крізь найстрашніші й найвіддаленіші закутки людської самотності та страждання, а потім славно Воскрес, вчинивши тим самим найважливіший остаточний Вихід для  кожного з нас, до слави життя майбутнього віку.
До простої ж жінки з маленького галилейського містечка Наїн, яка будучи вдовою ще й втратила єдиного сина, Він зглянувшись підійшов і тихо, але впевнено сказав: «Не плач». Потім сказав до її мертвого сина: «Встань!». Лука засвідчує, що тільки на одне слово Ісуса мертвий підвівся. Уся Біблія засвідчує нам унікальну силу цього Слова: цим самим Словом, яким Ісус зціляв, воскрешав та давав надію, Бог створив світ (Пс 32:6), підтримує світ (Євр 1:3) та буде судити світ у час Повернення Ісуса (Йо 12:48), яке Новий Завіт називає Парусією.
Слово зглянувся/ змилосердився (σπλαγχνιζομαι/ splagchnizomai), в своєму Євангелії Лука, окрім цього випадку вживає ще два рази: в притчах  про Милосердного самарянина (10:33) та Блудного сина (15:20). В грецькій мові воно означає найвищий ступінь солідарності та співпережиття
Юнак з Наїну, як і Лазар, якого воскресив Ісус (Йо 11), повернулися до звичайного життя, щоб колись знову померти. Тільки Сам Ісус Воскрес, щоб ніколи вже не вмирати. Тому через віру в Ісуса, ми віримо, що навіть померши житимемо, а в часі Його повернення розділимо разом з Ним славу Його воскресіння та життя майбутнього віку. 
Таке ж співчуття та милосердя, про які чуємо в читанні цієї неділі, Бог відчуває до кожної людини. Ці самі слова, якими Ісус звернувся до жінки та її мертвого сина, через спогад Церкви у Євангелії, Він звертає до мене і до Тебе у цю неділю…


P.S. Мої інші думки на цей уривок Євангелія є на цьому блозі за наступними посиланнями: