неділя, 18 серпня 2019 р.

Переображення ГНІХ (Мт 17:1-9).

Текст Мт 17:19
По шістьох днях узяв Ісус Петра, Якова та Йоана, його брата, повів їх окремо на високу гору 2. і переобразився перед ними: обличчя його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло. 3. І ось з'явилися їм Мойсей та Ілля і з ним розмовляли. 4. Озвавсь Петро й каже до Ісуса: «Господи, добре нам тут бути! Як хочеш, розташую тут три намети: один для тебе, один для Мойсея і один для Іллі.» 5. Він говорив іще, аж ось ясна хмара огорнула їх і з хмари стало чути голос: «Це - мій улюблений Син, що я його вподобав: його слухайте.» 6. Почувши це, учні впали обличчям до землі й злякались вельми. 7. Ісус же підійшов, доторкнувся до них і каже: «Устаньте, не страхайтеся!» 8. Підвівши свої очі, вони не бачили нікого крім самого Ісуса. 9. Коли ж сходили з гори, Ісус наказав їм: «Нікому не розповідайте про це видіння аж поки Син Чоловічий не воскресне з мертвих.»
В Мт 16:28 Ісус каже: «Істинно кажу вам: Є деякі між тут присутніми, що не зазнають смерти, аж поки не побачать Сина Чоловічого, що йде у своєму Царстві». Відтак розповідь про Переображення стає свідченням Божественної слави Ісуса перед Його апостолами. Згадка про 6 днів може бути вказівкою на приготування до Переображення, котре відбувається на сьомий день, як також і відсиланням до подій з книги Виходу 24:15–18 (Вийшов Мойсей на гору, і хмара вкрила гору. 16. Слава Господня зійшла на Синай-гору, і хмара вкривала її шість днів. Сьомого дня кликнув він до Мойсея з-посеред хмари. 17. Поява ж слави Господньої була в очах синів Ізраїля мов пожираюче полум'я на верху гори. 18. Ввійшов Мойсей у хмару і вийшов на гору. І перебув Мойсей на горі сорок днів і сорок ночей).
В контексті цієї важливої події Ісус черговий раз приватно навчає своїх апостолів (пор. Мт 13:10–17; 15:21; 16:13; 17:1; 17:19 20:17) й тому Переображення перед ними дає їм своєрідний передсмак Його слави, коли Він повернеться, щоб судити землю. Кілька наступних моментів стосовно цієї унікальної події, потребують детальнішого роз'яснення.[i]
По-перше. Ісус є Господь, перед котрим всі інші, навіть найбільш відомі герої віри, повинні схилити голови (16:28–17:3). Деякі дослідники Писання бачать в постатях Мойсея та Іллі представників Закону та Пророків (дві перші частини Єврейської Біблії); інші бачать в них провісників кінця, оскільки Біблія каже, що обоє – Ілля (Мал 4:4–5) та пророк подібний до Мойсея (Втор 18:15–19) мали б повернутися. Сам Ісус після Переображення, каже учням, що Ілля вже прийшов – йдеться про Йоана Хрестителя (Мт 17:12). Відтак апостоли та читачі Матея, повинні розпізнати в Ісусі не просто нового Мойсея, але незрівнянно більшого від усіх інших великих постатей Ізраїлю, включно з Соломоном і самим Храмом (Мт 12:6, 42).
Не зважаючи на ясне свідчення Второзаконня 34:5–7, деякі сучасники Ісуса сумнівалися в смерті Мойсея, сподіваючись, що його спіткала доля подібна до долі Іллі, котрий був узятий на небо; деякі ж просто вважали, що його кончина мала бути принаймні якась особлива – адже ж він був тим, на обличчі котрого сяяла Божа слава на Синаї (Вих 34:29–35). Так само як і Мойсей, багато років пізніше, на тій самій горі, Ілля також сподобився лицезріти Божу славу.
Тепер присутність обох старозавітних праведників та боговидців Мойсея та Іллі в часі Преображення Ісуса вказує на те, що Ісус є незрівнянно більшим від усіх пророків, з якими Його інколи порівнювали.
По-друге. Бог Отець хоче, щоб люди слухали Ісуса та корились  Йому так само як перед Божим Законом (17:4–5). Петро глибоко вражений видінням Слави Ісуса хоче збудувати на горі намети, щоб могти довше перебувати на горі. Його пропозиція не має якогось особливого нав’язування до наметів, котрі євреї будували в свято Кучок (євр. Суккот – дослівно озн. «шалаші», в котрих ізраїльтяни жили після виходу з Єгипту, в часі подорожі пустелею). Однак тут є інша важлива деталь. Слова «ясна хмара огорнула їх» відлунюють до мови, котра вживається на означення єврейської доктрини Shekinah – Божої Присутності, головно маючи на увазі Божу присутність в Наметі/ Храмині в часі подорожі пустелею (Вих 40:34–38). Крім того, Бог з неба повторює слова, які Він проголосив у часі хрещення Ісуса в Йордані (Мт 3:17), додаючи до них наказ про послух: «Це мій улюблений Син, що я його вподобав: його слухайте». Перша частина цієї фрази (вже раз висловлена в часі Хрещення) є відлунням/ повторенням двох дуже важливих біблійних текстів: Пс 2:7 (Оповіщу про постанову. Господь сказав до мене: «Син мій єси ти, я породив тебе сьогодні)  та Іс 42:1 (Ось мій Слуга, якого я підтримую, мій вибраний, якого вподобало моє серце. Я поклав на нього дух мій: він сповістить народам правду). Йдеться про те, що Ісус є центром любові Отця та Його плану для історії; саме Ісус є остаточним провідником, котрий провадитиме переслідуваний Божий народ в мирі та справедливості; тільки Ісус є Божим Сином, котрий є слухняним, аж до смерті.
До цього важливого твердження Небесний Отець додає наказ послуху Ісусові – «Його слухайте» (Мт 17:5). З одного боку ці слова відлунюють до слів Мойсея у Второзаконні 18:15 (Пророка з-поміж вас, з твоїх братів, такого, як я, Господь, Бог твій, настановить тобі; його маєте слухатися.), а з другого, беручи до уваги присутність того ж Мойсея в часі Переображення Ісуса, вказують на незрівнянну вищість Того, до послуху Котрому закликає Отець.  
По-третє. Ісус не хизується своєю владою, але піклується (любить, турбується) про своїх людей (17:6–8). Учні впали обличчям до землі та вельми злякались (17:6) – такий спосіб поведінки був звичною відповіддю людини на надприродне Одкровення. Ісус натомість, як це Він робив не раз, долає бар’єри й виявляє своє добросердя через дотик апостолів (17:7; пор. Мт 8:3, 15; 9:20, 25, 29). Потім Ісус висловлює слова заспокоєння, властиві для божественних та ангельських одкровень: «Устаньте, не страхайтеся» (17:7; пор. Мт 28:5, 10).
Вкінці, Божий спосіб діяння – це шлях мучеництва не тільки для пророків, але й для самого Месії  (17:9–13). Хоча уривок недільного читання закінчується на 9-му вірші, для кращого розуміння значення уривку, слід прочитати настпних кілька віршів:
Коли ж сходили з гори, Ісус наказав їм: «Нікому не розповідайте про це видіння аж поки Син Чоловічий не воскресне з мертвих.» 10. Учні його тоді спитали його: «Чому то книжники кажуть, що спершу Ілля має прибути?» 11. Він відповів їм: «Ілля прийде й усе приведе доладу. 12. Проте, кажу вам, що Ілля вже прийшов, та вони його не пізнали, а вчинили з ним, що хотіли. Так і Син Чоловічий має від них постраждати.» 13. І збагнули тоді учні, що він їм говорив про Йоана Христителя.
Про ототожнення Іллі з Йоаном Хрестителем, вже було згадано вище. Дуже важливо однак звернути увагу на  значення Ісусових слів присутніх у Мт 17:9–13 в контексті розповідей про Страсті. Усвідомлення цього зв’язку уможливить не тільки правильне розуміння значення Переображення Ісуса в контексті цілого Євангелія, але й допоможе нам ефективніше використовувати знаки Божої присутності з нашого життя (сьогодні чи в минулому) в ситуаціях, де здаватиметься, що ми полишені самі на себе.
 «Фактично, розповідь про Преображення Господнє є паралеллю і контрастом з подією розп'яття Ісуса (Мт 27:3354). Якщо ви розмірковуєте над однією з цих подій, то іншу теж слід тримати в пам'яті як її своєрідний фон. На горі Тавор Ісус постає у своїй величі і славі, а на пагорбі Голгота в стражданнях і смерті. Тут Його одежа світиться, а там вона буде з Нього зірвана й віддана римським солдатам. Тут поруч з Христом стоять двоє найбільших постатей Ізраїлю Мойсей та Ілля, які символізують Закон і Пророків; там Ісус буде висіти на хресті між двома розбійниками, що символізують моральне падіння Ізраїлю. Тут на землі лежить тінь від легкої хмари, а там морок огортає землю. Тут Петро перебуває в захопленні від прекрасного видіння, а там він же ж ховається від ганьби, тричі відрікшись від Христа. Тут сам Бог оголошує, що Ісус Його улюблений Син, а там тільки язичницький солдат визнає, що розп'ятий Ісус дійсно був Сином Бога. Те, що станеться на вершині пагорба, пояснює те, що відбувалося на вершині гори, і навпаки. Можливо, для кращого розуміння Євангелія необхідно представити ці дві картини одночасно, порівняти їх. Вчімся бачити славу в хресті, а тінь хреста в сяйві слави; це дозволить нам почати поєднувати радість і сльози Бога, поки ще прихованого хмарами, Бога, який дає себе пізнати в таєнственній особі Ісуса».[ii]


[i] Деякі думки в цих роздумах основані на C. S. Keener, The Gospel of Matthew: A Socio-Rhetorical Commentary . Grand Rapids, MI;  Cambridge, U.K.: Wm. B. Eerdmans Publishing Co. 2009, pp. 132–135; 436–440
[ii] Tom Wright, Matthew for Everyone Part 2: Pt. 2 (New Testament for Everyone) SPCK. Kindle Edition. p.14–15


пʼятниця, 16 серпня 2019 р.

Дев'ята неділя після П'ятидесятниці (Мт 14:22-34) - Ісус та Петро ходять по воді.

Текст Мт 14:22–34
 І зараз же спонукав учнів увійти до човна й переплисти на той бік раніше від нього, тим часом як він відпускав народ. 23. І коли відпустив народ, пішов на гору помолитися насамоті. Як звечоріло, він був там сам один. 24. Човен уже був посеред моря і його кидали хвилі, бо вітер був супротивний. 25. О четвертій сторожі ночі (Ісус) прийшов до них, ступаючи морем. 26. Учні, побачивши, що він іде морем, жахнулись. «То привид!» - заговорили й закричали з переляку. 27. Та Ісус тієї ж миті мовив до них: «Заспокойтесь, - це я, не страхайтеся!» 28. Аж тут Петро озвавсь до нього й каже: «Господи, коли це ти, повели мені підійти водою до тебе!» 29. «Підійди!» - сказав Ісус. І вийшов Петро з човна, почав іти по воді і підійшов до Ісуса; 30. але, побачивши, що вітер сильний, злякався, почав потопати й крикнув: «Господи, рятуй мене!» 31. Ісус же притьмом простягнув руку, вхопив його і мовив до нього: «Маловіре; чого засумнівався?» 32. І як увійшли до човна, вітер ущух. 33. А тоді ті, що були в човні, вклонилися йому до ніг, кажучи: «Ти істинно - Син Божий!» 34. І перепливши, прибули в землю генезаретську.

Короткий коментар.
Ця історія має дві головні теми, які взаємно переплітаються: перша є свідченням про надзвичайну діяльність Ісуса, в іншій спостерігаємо труднощі життя у вірі, які властиві Його учням.
Мойсей, Ісус Навин, Ілля та Єлисей — всі чинили чудеса, пов’язані з розділенням вод, — моря, або Йордану. Проте єдиним, про кого Писання розповідає як про того Хто «ходив» по воді, – був сам Господь. Тут же по воді йде звичайна людина – Петро. Це стає можливо завдяки надзвичайній Присутності та слову Того, Хто на сумніви та переляк учнів («учні, побачивши, що він іде морем, жахнулись. «То привид!» заговорили й закричали з переляку», – Мт 14:26) відповідає: «Заспокойтесь, - це Я (Εγω ειμι ego eimi), не страхайтеся!» (Мт 14:27). Грецький оригінал цього виразу, на українську мову дослівно перекладається «Я Є» і тим самим вказує на ті самі слова, якими Господь об’явився в палаючому кущі Мойсеєві на горі Хорив (пор. Вих 3:14; в іншому місці цю гору називають Синай – пор. Сир 48:7).
В Євангелії від Йоана, одним з головних завдань якої є підкреслити факт, що Бог воплотився в Ісусі, сам Ісус  аж 147 разів повторює ці слова на означення власної Особи. Матей показує, що так довго, як ми довіряємо слову Того Хто Є, – ми є здатні на цілком не можливі з людської точки зору вчинки, – як тільки Ісус  сказав: «Іди!», Петро вискочив з човна та пішов Йому назустріч. Поки він не зводив своїх очей з Ісуса, то чинив не можливе, проте коли зосередив увагу на сильному вітрі та розбурханому морі, то налякався й почав потопати. І хоч ця подія могла викликати в пам’яті перших читачів Матея історії про перехід Ізраїлю  через Червоне море та Йордан (пор. Вих 14:15–25; ІН 3; також в одному равіністичному переданні розповідається, що перший ізраїльтянин, який переходив через Червоне море почав тонути в його хвилях, проте був врятований жезлом Мойсея, яким той розділив море.), – вчинок Петра, був ще більшим чудом, – чудом можливим завдяки довірі Христові. Без цієї «відваги довіри» до Христа та Його слова, всяка наша активність буде будовою на піску (пор. Мт 7:24–27).
Мене особливо торкають слова Томаса  Райта (N. T. Wright), якими він в одному  з своїх популярних коментарів, так говорить про цей уривок Євангелія: «Апостоли, які сиділи в човні бачили багато проявів влади Ісуса, слухали Його проповіді та молилися так як Він навчав. Тепер цим вправним рибалкам було важко: вони боролися з веслами, але майже не могли просунутися проти вітру. І ми сьогодні, хоча й багато винайшли, навчилися, відкрили для себе, все ще не маємо достатньо сил, влади та знань, щоб досягти все те, що необхідне для нас. Ми винайшли велику кількість військової техніки, але поки-що не придумали таких машин, які могли б встановити на землі мир. Ми готові відправити людину на Місяць, але не можемо нагодувати голодних на планеті Земля. Наші прилади дозволяють слухати звуки, які видають кити в глибині океану, але ми не здатні почути крик людини, яка живе на сусідній вулиці».[i]
         Дуже багато наших сучасників не знають справжнього Ісуса. Для одних Він є просто добрий учитель, для інших легендарний чудотворець та пророк, ще інші через різні приватні негативні досвіди пов'язані з т. зв. духовним середовищем, – воліли б взагалі оминати розмову про Нього. Є й такі, які просто бояться забагато думати про Нього, бо тоді Він стає викликом для їхнього сумління, а дехто навіть думає, що обов'язково щось втратить, якщо тільки впустить Ісуса в своє життя...
             Словами сьогоднішнього Євангелія Матей свідчить, що Ісус Є Той Хто Є. Він може втихомирити будь-який ураган в нашому житті, подібно, як і розсіяти темряву будь-якої ночі. Може наповнити правдивим змістом наше життя, викинути з нього, те що насправді дуже мало-вартісне та минуще, а обдарувати власним Життям, що дозволить і нам бути причасними оцього вічного Божого  «Я Є». Для цього потрібно тільки одного – визнати, що без Нього ми є просто дуже слабкі, лякливі та маловірні, й що подібно як потопаючий Петро потребуємо Його допомоги. Потребуємо Його сильної руки, яка б підтримувала нас у нашому християнському свідченні серед ночі цього, часто надто загрозливого, світу. Врешті потребуємо, щоб Він завжди був у човні нашого життя та дарував нам мир, надію, радість та любов, якими  зможемо ділитися з іншими...  
Думки, над якими вартує розважити впродовж наступного тижня[ii]
            Фоном для цієї події є молитва Ісуса на самоті (Мт 14:22–24): після молитви Ісус приходить по воді до учнів, які перебувають в човні й усе навколо вщухає... Скільки часу ми присвячуємо молитві, щоб озброївшись Божим миром, щодня виходити з дому в розбурхане море нашого сьогодення?  
            Матей демонструє, що прихід Ісуса приносить кінець страхові учнів (Мт 14:25–27). Що перешкоджає нам запрошувати Його кожного дня в човен нашого життя (родини, суспільства, тощо)?
            Ісус дуже хоче, щоб ми наслідували Його вчинки, й терпеливо ставиться до наших спроб та невдач (Мт 14:18–21). Чи просимо в Нього сили та завзятості, щоб не опускати рук й не розчаровуватися, коли навколо виглядає так ніби «все пропало»?
            В біблійній мові море часто уособлює богопротивні сили. Чи віримо, що Ісус має владу, розв'язати будь-яку кризу (пор. Мт 8:26), якщо на це приходить час (Мт 14:32)?
            Сила Ісуса привела учнів до визнання унікальної ідентичності Його особи. Чи розповідь Євангелія та діяння Бога в житті тисяч свідків Його любові впродовж історії, є вистачальними для нашого особистого проголошення Ісуса Господом нашого життя?




[i] Tom Wright, Matthew for Everyone: Part 1 (New Testament for Everyone) SPCK 2004, Kindle Edition. pp. 189–190
[ii] Деякі ідеї основані на C. S. Keener, The Gospel of Matthew: A Socio-Rhetorical Commentary . Grand Rapids, MI;  Cambridge, U.K.: Wm. B. Eerdmans Publishing Co. 2009, pp. 406–408

пʼятниця, 9 серпня 2019 р.

Восьма неділя після П'ятидесятниці (Мт 14:14-22) - помноження хлібів.


Текст Мт 14:14–22
А вийшовши Ісус, побачив силу народу і змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих. 15. Якже настав вечір, підійшли до нього його учні й кажуть: "Пусте це місце та й час минув уже. Відпусти людей, нехай ідуть по селах та куплять собі поживи." 16. А Ісус сказав їм: "Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти." 17. Вони ж мовлять до нього: "Ми маємо тут тільки п'ять хлібів і дві рибі." 18. Тоді він каже: "Принесіть мені їх сюди." 19. І, звелівши народові посідати на траві, взяв п'ять хлібів і дві риби, підвів очі до неба, поблагословив і розламав ті хліби, і дав учням, а учні - людям. 20. Всі їли до наситу й назбирали куснів, що зосталися, дванадцять кошів повних. 21. Тих же, що їли, було яких п'ять тисяч чоловіків, окрім жінок та дітей. 22. І зараз же спонукав учнів увійти до човна й переплисти на той бік раніше від нього, тим часом як він відпускав народ.
Цей уривок Євангелія підкреслює надзвичайну силу Божого милосердя і любові, які в розповіді Матея виражені у двох чудових подіях: зціленні та помноженні хлібів.
Контекст події
 Ісус щойно втратив Йоана – свого родича і сподвижника, й це очевидно було наочним прикладом, що чекало на Нього Самого. Він відходить на самоту, але Його знаходять люди і тоді Свій особистий смуток Він перемінює у співтерпіння з потребуючими – змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих (Мт 14:14). Форма та стан дієслова змилосердився (εσπλαγχνισθηesplanhnisti) в грецькій мові відображає т. зв. passivum divinum, – вказує на Бога як на Підмет діяння. Таким чином Матей підкреслює, що в цих подіях Бог діє в Ісусі. Хоча починаючи з  подій представлених в Мт 12 релігійна еліта вороже протиставляється Ісусові, Він не замикається в Собі й залишається відкритий на страждання та потреби інших.
Божі можливості
Чудо на годування п’яти тисяч (єдине про яке згадують всі чотири євангелисти) містить в собі  алюзії на важливі для кожного ізраїльтянина події – подібно, як колись Бог дарував Ізраїлеві манну в пустині, так сьогодні Ісус дає людям їжу в пустинному місті (хліб і риба були основною їжею в Палестині). Дванадцять повних кошів є символом наміру Ісуса відродити дванадцять родів (племен) Ізраїлю як Божих дітей.
Перебування поруч з Ісусом, для учнів стає нагодою до служіння. Воно очевидно не є таке цілеспрямоване і грандіозне, як служіння самого Ісуса, але найважливіше, що Ісус їм довіряє навіть тоді, коли вони не виказують жодного довір’я до Його можливостей і хочуть відпустити народ – Він просто каже: «Ви дайте їм їсти» (Мт 14:16). Крихти, які учні тримали для себе, але  принесли перед Ісуса, Він перемінює в достаток для багатьох: Син Чоловічий підносить все це Своєму Отцеві з молитвою і благословенням, потім ділить їх – щоб ми отримавши їх назад, могли ділитися ними з потребуючими.
Важливість нашого внеску
          Це чудо духовний урок для учнів всіх поколінь. Поруч з нами завжди є голодні та спраглі люди – не завжди їжі, але часто – любові, співчуття, підтримки, уваги, милосердя, прощення, доброго слова, заохочення, посмішки… І сьогодні Господь каже до нас, подібно як колись до Своїх апостолів: «Не треба їх відпускати, відсилати до когось, накидати комусь, відмахуватись від них, робити круглі очі, чи в розпачі втікати від них. Ви дайте їм їсти… Не потрібно багато. Тільки те, що маєте: свій час, ідеї, гроші, енергію, таланти, спритність, відвагу, оптимізм, посмішку, смирення, повагу, вірність, любов, співчуття, милосердя…». Йосиф Прадо Флорис у одній із своїх книжок зауважив дуже влучно: «Бог не вимагає багато. Він потребує усе».    Тільки такий підхід з боку людини, уможливлює чудо з боку Бога. Для того, щоб народилася нова Україна, кожен повинен внести свій посильний внесок, – решта зробить Господь.
          Коли ми спроможемося на крок довіри до Його слова – побачимо те, що свого часу досвідчили апостоли – присутність Божого Царства, що надходить в могутності. Бо Він  не тільки тимчасово наситив п’ять тисяч біля Галилейського моря, але як Воскреслий Господь запевняє: «Я – хліб життя. Хто приходить до Мене – не голодуватиме; хто в мене вірує – не матиме спраги ніколи» (Йо 6:35).
Виклики для нас сьогодні.
По-перше. Дуже добре, що учні були не байдужі до голоду людей навколо. Проблема, однак полягає в тому, що вони хотіли розв’язати цю складну ситуацію в чисто природній спосіб (Мт 14:15, 17). Матей закликає нас до більшої віри й надії на Господа навіть в щоденних, здавалося б звичайних справах…[1]
По-друге. Подібно як Бог в історії спасіння Старого Завіту, Ісус завжди приймає те, що Його слуги приносять до Нього та помножує та перемінює це для добра інших (14:16–19). Візьмімо напр. історію з проханням знаку Мойсеєм (Вих 4:1–3) чи розповідь про помноження олії на прохання Єлисея (2 Цар 4:1-7) – всюди неможливе в людей стає можливим в Бога.
Третє. Бог чинить чудеса, тільки тоді коли Його люди насправді цього потребують (Мт 14:20; пор. 2 Цар 4:6). Відтак цей уривок Євангелія ілюструє принципи Божого провидіння (Мт 6:25; 7:9–10), як рівно ж і перестерігає проти зловживання цими принципами.
І останнє. Матей підбадьорює і своїх перших читачів і нас сьогодні: жодна величина наших проблем не є ні  надто великими, ні не переборними  для Бога (Мт 14:21).










[1] Висновки основані на Keener C. S. The Gospel of Matthew: A Socio-Rhetorical Commentary Grand Rapids, MI;  Cambridge, U.K.: Wm. B. Eerdmans Publishing Co. 2009, p. 403

понеділок, 5 серпня 2019 р.

Св. Мучеників Бориса і Гліба (Йоана 15:17–16:3)


Євангеліє від Йоана 15:17–16:3
Ось, що вам заповідаю: щоб ви любили один одного! 18. Ненавидить вас світ то знайте: мене він ще перед вами зненавидів. 19. Були б ви від світу, то світ би своє любив. А що ви не від світу, бо я вибрав вас від світу, ось тому й ненавидить вас світ. 20. Згадайте слово, що його був я вам вирік: Слуга не більший від пана свого. Переслідували мене переслідуватимуть і вас. А слово моє зберігали зберігатимуть і ваше. 21. Та все те робитимуть вам за моє ім'я, не знають бо того, хто послав мене. 22. Якби я не прийшов і не говорив до них, гріха не мали б вони. Та нині нема їм пробачення за їхній гріх! 23 . Хто ненавидить мене, той і Отця мого ненавидить. 24. Був би я не вчинив серед них діл, що їх ніхто інший не вчинив, гріха не мали б вони. А так ось бачили, і зненавиділи: і мене, і Отця мого. 25. Але щоб здійснилося слово, яке в законі їхньому записано: Зненавиділи вони мене без причини! 26. Як прийде Утішитель, якого зішлю вам від Отця, Дух істини, який від Отця походить, то він і свідчитиме за мене. 27. Та й ви свідчитимете: ви бо зо мною від початку».
«Повідав я вам те, щоб ви не зневірилися. 2. Виключать вас із синагог. А й година настане, коли то всяк, хто вас убиватиме, буде гадати, що служить тим Богові. 3. Чинитимуть вам те, бо ані Отця, ані мене вони не спізнали.
Слова,  які читаємо в пам'ять про св. Мучеників Бориса і Гліба є частиною Останньої Вечері та Прощальної промови Ісуса в Євангелії від Йоана 13–17. Цей текст є дуже особливий: саме Остання Вечеря та остання Промова Ісуса, пояснюють значення Страстей, Смерті, Погребення, Воскресіння та Вознесіння Ісуса. Усі ці п’ять глав ми читаємо (разом в одному уривку) в першому довгому Євангелії на Утрені Страстей в найважливіший тиждень літургійного року, який називається Страсним. Дуже важливо навчитися бачити цей довгий текст як одне ціле – тільки так стане зрозумілішим значення життя Ісуса, як також і значення кожного окремого уривку у відношенні до цілого Євангелія. Відтак з огляду на важливість розуміння читання Євангелія свята у первісному, ширшому контексті, далі коротко глянемо на зміст Йо 13–17.
Події Останньої Вечері Ісуса зі своїми учнями, Йоан переповідає в 13-й главі – тут Ісус обмиває учням ноги і запрошує їх Його наслідувати. Відразу після цієї знаменної події, слідують три частини Останньої промови  Ісуса (1-ша – Йо 14; 2-га – Йо 15–16; 3-тя – Йо 17). Текст Йо 14–17 за унікальністю можна порівняти з Нагірною проповіддю (Мт 5–7) та збіркою повчань, які Ісус висловив по дорозі з Галилеї до Єрусалиму (Лк 9–19). Це послання тим хто у всі часи повірить у Нього (17:20). За формою промова в Йо 14–17 нагадує заповіт.[i] 
Перед останньою промовою Ісус дає нову заповідь: «Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як Я був полюбив вас, так любіте і ви один одного! З того усі спізнають, що Мої ви учні, коли любов взаємну будете мати» (13:3435). Зразком для цієї любові повинна бути любов Ісуса (пор. Рим 5:8). Ця любов повинна поширюватися на інших християн. Далі Ісус обіцяє забрати учнів до себе. Їх нерозуміння, а відтак і запитання творять розвиток розмови. Запитання Томи (14:5) зумовлює унікальну відповідь Ісуса: «Я Є Дорога, Правда і Життя» (14:6) Запитання Филипа (14:8) зумовлює іншу відповідь: «Скільки часу я з вами, каже Ісус до нього, а ти мене не знаєш, Филипе? Хто мене бачив, той бачив Отця. Як же ти говориш: Покажи нам Отця? 10. Невже не віруєш, що я в Отці, а Отець у мені? Слова, які проказую до вас, не від себе проказую. Отець, який перебуває в мені, він творить діла» (14:9–10). Ця тема взаємного божественного перебування, в свою чергу, веде до питання про те, як Дух (14:15–17), Ісус (14:18–22) і Отець (14:23–24) будуть разом перебувати в християнах.[ii]
Ісус обіцяє учням, що не залишить їх самих, але пошле їм Утішителя (παράκλητος/ paraklitos – Параклет) – Святого Духа: після відходу Ісуса – Святий Дух буде немов «Адвокат, Заступник», який захищатиме християн та «Утішитель», який їх підбадьорюватиме. Параклет не буде «воплочений» як Слово, але перебуватиме у всіх хто любить Ісуса і виконує Його заповіді, й залишиться з ними на вічно (14:15–16). Ісус говорить про дві особливості Параклета: Він знаходиться у ворожих стосунках зі світом, який не може Його ані побачити ані пізнати (Йо 14:17); Він виступає в ролі Учителя, який пояснює слова Ісуса.[iii] Відтак, Святого Духа можна означити терміном «Представник» (англ. Representative) – подібно як Ісус відкрив нам Отця, так само і Святий Дух буде відкривати нам тайну осіб та значення діяння Отця і Сина.[iv]
У другому розділі останньої промови в Йо 15–16 Ісус говорить: «Я – виноградина правдива, а мій Отець – виноградар» (15:1). У Старому Завіті пророки називали Ізраїль вибраним Богом виноградником (Іс 5), який однак вродив кислі плоди. Тому Ісус – Лоза Нового Ізраїлю; як гілки пов’язані з Ним, християни приноситимуть Боговгодні плоди (подібність з образом тіла Христа у Павла в 1 Кор 12:12–31). Далі слідує текст сьогоднішнього Євангелія, про який скажемо кілька слів нижче. Завершують другий розділ останньої промови Ісуса (Йо 16:4–33) теми які нагадують Йо 14: в 14:16,26 Ісус каже, що Параклет буде посланий чи даний Отцем, а в Йо 16:7 сказано, що Він буде посланий Ісусом. Це підтверджує твердження Ісуса в Йо 10:30 «Я і Оттець – одно».[v] 
Третій розділ Останньої промови (Йо 17) – т. зв. Архиєрейська молитва Ісуса, яка має три частини: в Йо 17:1–8 Ісус молиться за себе, насамперед про прославу, тобто, щоб Син міг належно прославити Отця; в Йо 17:9–19 Ісус молиться за учнів – тих, кого Отець йому дарував, щоб Отець їх зберіг в Його ім’я від злого; в Йо 17:20–26 Ісус молиться за нас з вами – тих хто повірить в Нього через слово учнів та за нашу єдність.
Уривок Євангелія сьогоднішнього свята починається словами: «Ось, що вам заповідаю: щоб ви любили один одного!» (Йо 15:17) – ці ж слова, як вже було відзначено вище, є повторенням заповіді Ісуса, яку Він дає перед Останньою Промовою (13:3435). Цілий уривок далі демонструє, що світ не буде приймати цю заповідь, як і не буде толерувати чи любити учнів. Причина проста – світ не пізнав любові Отця.
Текст читання свята, також, містить найдовшу промову Ісуса про переслідування апостолів. «Протиставлення», яке присутнє в уривку, є наслідком переслідувань, які повинні перетерпіти Ісус та Його учні. В цій перикопі дуже чітко представлені відмінності, які творять канву щоденного життя християн у світі: ненависть і любов, Бог і світ, щоденний вибір наслідування Ісуса та гріх. Тобто, з одного боку стоять переслідування, безпідставна ненависть, гріхи, егоїзм. З іншого, – щоденний вибір на користь Ісуса, який матиме свою ціну («за Моє ім'я»), та зберігання Його Слова.[vi]
В цьому тексті Ісус кілька разів особливо наголошує на т. зв. «подвійній реальній Присутності»: «Переслідували мене переслідуватимуть і вас. А слово моє зберігали зберігатимуть і ваше»; «Хто ненавидить мене, той і Отця мого ненавидить». Тобто, все що вчинене відносно Ісуса – вчинене й Отцеві, й подібно що вчинено апостолам – вчинено самому Ісусові. З цього випливає наступне – христологічна тайна (Бог присутній в Ісусі) є також і еклезіологічною тайною (Ісус присутній в своїх учнях і апостолах). Саме тому Ісус питає Павла на дорозі до Дамаску: «Савле, Савле! Чого мене переслідуєш?» (Дії 9:4), – хоч читачам може видатися, що він переслідував тільки самих учнів.[vii]
Сучасній нормальній людині може видатися, що останні вірші 15-ї глави межують з параноєю. Однак гіркою правдою залишається факт, що християн переслідують і сьогодні – кожного дня можна почути про нових мучеників. Ісус не перебільшував – з самого початку свого існування християнська церква піддавалася гонінням. Дещо про це ми знаємо і від одного з гонителів – Савла з Тарсу, який потім став апостолом Павлом. Він люто переслідував християн, а потім, навернувшись, сам піддавався настільки ж лютим переслідуванням: його били, каменували, бичували, й відтак ціле його життя постійно було в небезпеці. Перші три століття в історії церкви – це історія майже безперервних переслідувань. Від тоді, в різні часи і в різних місцях, християни ісповідували та ісповідують свою віру перед лицем жорстоких і сильних ворогів та гонінь.[viii]
Одними з тих, які засвідчили справжність свого буття учнями Ісуса і не піддалися спокусі вирішувати труднощі свого життя за логікою цього світу, були благовірні князі, рідні брати, святі мученики – Борис і Гліб. Обоє були вбиті своїм старшим братом Святополком: Борис на річці Альті 24 липня, а Гліб 5 вересня біля Смоленська. Було це 1015 року – невдовзі після смерті Св. Володимира Великого, двоє його молодших синів засвідчили у повноті усю серйозність батькового вибору життя.
Для нашої української землі, на самому початку її християнської дороги, приклад мучеництва людей, які мали владу і могли боротися за владу, провіденційно став особливим знаком. Знаком, який ми не завжди, нажаль, вміємо правильно відчитати. Знаком, який дуже промовисто вказує на таїнственний глибокий зв'язок мучеництва з життям самого Христа. Знаком, який привідкриває перед нами істинність буття справжніми учнями Христа. Знаком, який врешті, вказує на суть справжнього християнського життя – життя у любові, не насильницьких методах спротиву грубій силі, прощенні та надії, яка дозволяє особі переживати шляхетну свободу й не боятися втратити навіть найбільші статки та владу.
Хай приклад благовірних князів страстотерпців Бориса і Гліба буде і для нашого покоління християн пригадкою, що «Слуга не більший від пана свого» (Йо 15:20). В Євангелії від Йоана, на закінчення Свого прилюдного служіння Ісус сказав: «Істинно, істинно говорю вам: Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе. 25. Хто життя своє любить, той погубить його; хто ж зненавидить своє життя на цьому світі, той збереже його, щоб жити вічно. 26. Хто служить мені, хай іде слідом за мною: і де я, там і слуга мій буде. Того, хто мені служить, пошанує Отець.» (12:24–26). Святі мученики Борис і Гліб мали дуже велику ласку, щоб пізнати мудрість та життєдайність цих слів Ісуса. Тепер їхній приклад свободи, любові й самопожертви – є Божим  даром і знаком для нашого народу в час становлення нашої держави.




[i] Brown R. E., An introduction to the New Testament, New York: Doubleday 1997, - Р. 352
[ii] Brown R. E., An introduction to the New Testament, New York: Doubleday 1997, - Р. 353
[iii] Brown R. E., An introduction to the New Testament, New York: Doubleday 1997, - Р. 353
[iv] Gundry R. H., Commentary on the New Testament,  Baker Publishing Group. Kindle Edition 2011, Kindle Locations 23110
[v] Brown R. E., An introduction to the New Testament, New York: Doubleday 1997, - Р. 354
[vi] Berger K., Kommentar zum Neuen Testament, 3., korrigierte und ergänzte Auflage, Gütersloher Verlagshaus 2017, - S. 394
[vii] Berger K., Kommentar zum Neuen Testament, 3., korrigierte und ergänzte Auflage, Gütersloher Verlagshaus 2017, - S. 394
[viii] Wright T. John for Everyone Part 2: Chapters 11-21 Pt. 2 (New Testament for Everyone). SPCK, Kindle Edition 2014, Kindle Locations 1407-1408

пʼятниця, 2 серпня 2019 р.

Сьома неділя після П'ятидесятниці (Мт 9:27-35) - зцілення сліпих та німого біснуватого.

І як Ісус відходив звідти, слідом за ним пустилися два сліпці й кричали: «Помилуй нас, сину Давидів!» 28. І коли він увійшов до хати, сліпці приступили до нього, а він спитав їх: «Чи віруєте, що я можу це зробити?» - «Так, Господи!» - кажуть йому ті. 29. Тоді він доторкнувся до їхніх очей, мовивши: «Нехай вам станеться за вашою вірою!» 30. І відкрились їхні очі. Ісус же суворо наказав їм: «Глядіть, щоб ніхто не знав про це.» 31. Та ті, вийшовши, розголосили про нього чутку по всій країні. 32. А як вони виходили, приведено до нього німого, що був біснуватий. 33. Коли ж він вигнав біса, німий почав говорити, і люди дивувалися, кажучи: «Ніколи щось таке не об'являлося в Ізраїлі!» 34. Фарисеї ж говорили: «Він виганяє бісів князем бісівським!» 35. Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангелію царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу.
Текст Євангелія від Матея  розміщений в  9:27–35 містить в собі три тематичні одиниці: розповідь про повернення зору сліпим (9:27–31), історію про зцілення німого біснуватого чоловіка (9:32–34) та вірш 9:35, який виконує роль проміжного підсумку діяльності Ісуса в розповіді євангелиста. Всі ці тексти тісно вплетені в богословські лінії Євангелія та відіграють важливу роль у відкритті перед читачем таїнства особи Христа, як рівно ж й спонукають, як до оцінки реакції сучасників Ісуса на Його слова й діяння, так і до особистої відповіді на все прочитане та почуте.  
Обидва чуда представлені вище, в контексті довшого наративу Мт 8:1–9:34,  служать для євангелиста унаочненням сповнення есхатологічного спасіння провіщеного пророком Ісаєю: «Тоді прозрять у сліпих очі, й у глухих вуха відтуляться» (Іс 35:5). Трохи пізніше, коли Йоан Хреститель пошле до Ісуса делегацію учнів, які спитають: «Ти той, що має прийти, чи іншого маємо чекати?» (Мт 11:3), сам Ісус потвердить, що Його прихід та діяльність є сповненням всього провіщеного Ісаєю: «Ідіть і сповістіть Йоана про те, що чуєте й бачите: Сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується Добра Новина.  Щасливий, хто через мене не спотикнеться» (Мт 11:4–6).
Якщо сьогодні на Заході багато людей зазвичай знаходять максимум психологічні пояснення для різних хворіб, то в стародавньому світі люди дивилися більш голістично (цілісно) на зв'язок між фізичними та духовними реаліями.
Розповідь про зцілення сліпих насичена термінами, які є дуже важливими для богослов’я Матея. В Мт 9:27 сказано, що два сліпі послідували (ηκολουθησανikoluvtisan) за Ісусом – в такий спосіб євангелист розвиває тему  учнівства. Цю ж ідею підтримує звертання до Ісуса «Сину Давидів», та висловлення віри сліпими в словах «Так Господи».
Важливо мати на увазі, що для перших християн ця розповідь була не тільки зображенням навернення когось з поза Церкви. Це була Добра Новина і для самої Церкви, котра є т. зв. corpus mixtum (змішане тіло праведників та грішників), й в котрій відтак духовна сліпота окремих її членів, на жаль, також має місце. Євангелист однак засвідчує, що будь-яка сліпота та недуга завжди може бути зцілена, як тільки «сліпий» чи просто духовно «недужий» християнин звертається з вірою до Воскреслого Господа (пор. Мт 13:10–17; 16:5–12, 15–24).
Слід звернути увагу й на наступний факт: якщо в Євангелії від Марка заборона Ісуса розповідати про зцілення – це т. зв. Месіанська таємниця (мала педагогічне значення: Ісусові йшлося про спростування націоналістично-політичної інтерпретації месіанської гідності та місії Христа в контексті якої від Нього сподівалися, що Він очолить боротьбу проти язичників-римлян та переможе їх, в результаті чого Ізраїль стане могутнім царством як колись в часи Давида та Соломона), то тут Матей підкреслює важливість послуху до слів Ісуса (пор. Мт 7:24–27; 28:18–20) – послуху, який також є ознакою учня.
Розповіддю про зцілення німого біснуватого чоловіка (9:32–34) євангелист завершує довший наратив (Мт 8–9) про чудесну діяльність Ісуса та демонструє кульмінацію віри та невіри в середовищі Ізраїля: «…люди дивувалися, кажучи: «Ніколи щось таке не об'являлося в Ізраїлі!». Фарисеї ж говорили: «Він виганяє бісів князем бісівським!» (Мт 9:33–34). Таким чином Матей дає зрозуміти, з якими підозрами зустрінуться апостоли та їх наступники, коли вони почнуть свою місію. Якщо навіть Ісус, – на думку тогочасної релігійної еліти, – не той, за кого себе видає, то, що тоді можна говорити про його послідовників (пор. Мт 10:25: «Досить для учня, коли стане, як його вчитель; а слуга - як його пан. Коли господаря назвали Велзевулом, то скільки більше - його домашніх»?)
Слова Ісуса «Нехай вам станеться за вашою вірою!» (9:29) часто розуміють неправильно. Деякі навіть виводять з цього ціле навчання про т. зв. «Євангеліє процвітання» (prosperity gospel або health-wealth gospel), котре проголошує навчання, що Бог забере від нас усі хвороби та бідність, як тільки ми матимемо достатньо віри. Насправді, тільки контекст бідь-якого вірша в Біблії, визначає правильну інтерпретацію. 
Ісус наголошує сліпим, що їх віра у Його здатність і бажання їх зцілити спонукала їх прийти й отримати чудесний дар. Однак віра є тільки довірою до Бога, який здатен учинити усе, але аж ніяк не тим, що ми хочемо, щоб Він зробив.
Проміжний підсумок діяльності Ісуса в Мт 9:35 свідчить, що не зважаючи на всі очорнення, спротив та богохульство вчинені та висловлені супроти Нього, Він все ж не відхилився від своєї місії: «Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангелію царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу».     
Отже у висновку маємо кілька основних реалій, які понині визначають наше життя: Ісус – якого визнаємо Господом; світ – який сьогодні, так само як і тоді потребує Його втручання; ми – які називаємо себе Його учнями і є послані Ним до цього світу (Мт 28:19). Жнива є дуже великі (пор. Мт 9:37) – багато спраглих сердець чекають на Господа, який через наше служіння хоче увійти в їх життя.

Чи просимо «Господаря жнив, щоб вислав робітників на свої жнива» (пор. Мт 9: 38) з такою ж самою ревністю й довірою, як взивали до Ісуса євангельські сліпці (пор. Мт 9:27)? Чи самі, як учні,  є  готові переносити очорнення і зневаги сповняючи Його місію? Чи наше життя, довір’я, наш послух, як учнів до Ісуса, є настільки промовистими, що світ навколо нас зможе побачити, почути, досвідчити та переконатися, що «Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки» (Євр 13:8) та що Він дійсно є «з нами по всі дні аж до кінця віку» (Мт 28:20)?  

четвер, 1 серпня 2019 р.

Св. Пророка Іллі (Лк 4:16-30)

Євангеліє від Луки 4:16-30
І прибув він у Назарет, де був вихований, увійшов своїм звичаєм суботнього дня в синагогу й встав, щоб читати. 17. Йому подано книгу пророка Ісаї, і, розгорнувши книгу, Він натрапив на місце, де було написано: 18. «Господній Дух на Мені, бо Він Мене помазав. Послав Мене нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю, 19. оповістити рік Господній сприятливий.» 20. А згорнувши книгу, Він віддав її слузі та й сів. Очі всіх у синагозі були пильно звернені на Нього. 21. І Він почав до них говорити: «Сьогодні збулось це писання у вухах ваших.» 22. Всі свідчили про Нього і чудувалися словам ласки, які линули з уст його, й говорили: «Чи ж Він не син Йосифа»? 23. А він казав їм: «Ви певно скажете мені цю приповідку: Лікарю, вилікуй себе самого. Про що ми чули, що сталося в Капернаумі, зроби те й тут на Твоїй батьківщині.» 24. Він же додав: «Істинно кажу вам: Ніякого пророка не приймають добре в своїй батьківщині. 25. Та Я вам кажу по правді: Багато вдів було в Ізраїлі за днів Іллі, як закрилось було небо на три роки й шість місяців, і великий голод лютував по всьому краю, 26. однак, ні до однієї з них не був посланий Ілля, тільки в Сарепту, що в краю Сидонськім, до вдови жінки. 27. Та й прокажених теж в Ізраїлі було чимало за пророка Єлисея; однак, ніхто з них не очистився, крім сирійця Наамана.» 28. Почувши це, всі в синагозі наповнилися гніву 29. і, вставши, вигнали його геть за місто і повели його на край гори, на якій було збудоване їхнє місто, щоб скинути його додолу. 30. Та він, пройшовши серед них, пішов далі.
Розповідь в якій Лука представляє проповідь Ісуса в рідному Назареті, служить своєрідним репрезентативним зразком місії Ісуса серед власного народу, а навіть парадигмою цілого Його служіння. Уривок дуже чітко зображує Божий план для світу та роль Ісуса в ньому. Ця історія також демонструє, як навчання Ісуса відкриває реакції людських сердець на цей Божий план (Лк 2:34–35): тут спостерігаємо цікавість поряд з відкиненням. Опис людської нездатності позитивно відповісти на Божий план, відлунює до послання в кінці старозавітної книги Второзаконня, подібно як і до теми про те, як вибраний народ ставиться до Божих пророків та посланців. Лука ще не раз повертатиметься до цієї паралелі з пророками: сам Ісус в Лк 11:47–51 скаже: «Горе вам, що будуєте гроби пророкам, а це ваші батьки їх убили! 48. Ви так стаєте свідками й даєте згоду вчинкам батьків ваших: вони їх повбивали, а ви будуєте їм гроби! 49. Тому й каже мудрість Божа: Я їм пошлю пророків і апостолів; вони деяких з них уб'ють, а деяких будуть гонити, 50. щоб цей рід відповів за кров усіх пророків, пролиту від створення світу, 51. від крови Авеля до крови Захарії, забитого між вівтарем і храмом. Так, я кажу вам: Рід цей здасть за те рахубу!»; в сьомій главі книги Діянь Апостолів маємо подібну промову первомученика Стефана.[i]
Слова з книги пророка Ісаї (61:1–2а; 58:6), які Ісус прочитав перед зібраним в синагозі народом (Лк 4:18–19), дуже стисло, але водночас доволі масштабно, окреслюють план Божої місії для людей, який Ісус прийшов сповнити. Що мав на увазі Ісая? Як Ісус хоче сповнити цю місію? В чому врешті полягає ця місія?
Свідомий свого помазання Святим Духом – «Господній Дух на мені» (пор. Лк 3:22) – Ісус підкреслює, що Він і є отим Господнім Слугою з книги Ісаї, Котрий приніс  «Добру Новину бідним» – трохи далі в Проповіді на Рівнині Ісус знову скаже подібні слова: «Блаженні вбогі, бо ваше Царство Боже» (Лк 6:20).[ii]
Конкретно, це означає що час Ісуса (месіанський час) – це початок надзвичайних перемін, які торкаються щоденного життя кожної людини. Насамперед йдеться про настання економічної та правової справедливості, бо саме тепер час в якому слід «звіщати полоненим визволення». Благовістується «сліпим прозріння»: прозріння духовне і фізичне; йдеться також про те, що можна було б назвати лікувальним чи терапевтичним правосуддям/ справедливістю. Ісус прийшов також, щоб «випустити пригноблених на волю»: в Його служінні це означає зцілення хворих, прощення гріхів та проголошення етичного вчення, яке промує соціальну та економічну справедливість; в контексті пророцтва Ісаї, ці ж слова означали також відновлення Ізраїля, – повернення народу з полону. Вислів «оповістити рік Господній сприятливий» є цитатою з Іс 61:2, але підґрунтям для нього є навчання про Ювілейний рік з книги Левіт 25:8–17, а зокрема вірш 10 (Вважатимете за святий п'ятдесятий рік, і проголосите волю всім мешканцям краю. То буде ювілей для вас, і кожен повернеться в свою посілість і до роду свого.)  – тут знову йдеться про економічну справедливість, оскільки в цей рік прощалися усі борги, а рабів відпускали на волю.
Для багатьох читачів Євангелія завжди існує спокуса надавати цій звільняючій діяльності Ісуса радше духовного чи символічного значення, однак подібно як і пророк Ісая, архангел Гавриїл, Пречиста Діва Марія, батько Йоана Хрестителя – Захарія, Господні ангели поза Вифлеємом, та старець Симеон, – Ісус говорить, про чудові й реальні речі, які  стануться для Його сучасників в месіанську епоху, яка почалася з Його приходом  (1:32– 33, 54–55, 68–79; 2:10, 25–32).[iii]
Не зважаючи на всю унікальність Доброї Новини проголошеної Ісусом, здивування, яке викликали Його слова – «Всі свідчили про Нього і чудувалися словам ласки, які линули з уст Його», – Його односельчани однак  «говорили: «Чи ж Він не син Йосифа»? Факт Його людського походження, зростання у всіх на очах у звичайних умовах галилейського села, – стали для людей непереборною перешкодою. Можливо навіть неусвідомлене запитання: «Чи Бог може бути аж так близько до людини?» та правдиві і непопулярні слова Ісуса на зразок тих, які використовували старозавітні пророки, виявилися подібними до хірургічного скальпеля, який пропонує зцілення через розтин загноєних ран умів і сердець. До цього ніхто не був готовий. Більше того, наведений Ісусом приклад язичників, які відповідали вірою на послання старозавітних пророків, зокрема Іллі та Єлисея, викликав таку лють, що перед хвилею захоплені односельці «вставши, вигнали Його геть за місто і повели Його на край гори, на якій було збудоване їхнє місто, щоб скинути Його додолу». Однак тому що прилюдна місія Ісуса тільки починалася, якимсь чудесним способом «Він пройшовши серед них, пішов далі».
Цей епізод став початком шляху Ісуса, який через Страсті та Розп’яття привів Його до Воскресіння. Однак найважчими були дорога і події, які передували Воскресінню – це був час сповнення Божої волі, непопулярних й не завжди зрозумілих промов та часто дуже негативно трактованих релігійною елітою вчинків. Це був шлях пророка через котрого і в котрому (у випадку Ісуса) Бог відкривав Свою волю та був особливо присутній у світі.
Подібним, хоча й не у повній мірі – бо ж Ісус був не просто пророком – було служіння усіх пророків, які приготовляли час та служіння самого Ісуса Христа. Після Свого Воскресіння в розмові з учнями по дорозі до Емаусу, Ісус сказав до них: «О безумні й повільні серцем у вірі супроти всього, що були пророки оповіли! Хіба не треба було Христові так страждати й увійти в Свою славу?» І, почавши від Мойсея та від усіх пророків, Він вияснював їм те, що в усім Писанні стосувалося до Нього.» (Лк 24:25–27). Одним з таких пророків був Ілля (з містечка Тішбе у Гілеаді – гориста територія на схід від Йордану, яку заселили племена Манасії, Гада та Рувима), приклад служіння якого навіть серед язичників, сьогодні згадує сам Ісус й котрого  пам'ять нині ми літургійно згадуємо.
Ілля був великим пророком чудотворцем, який сповняв своє служіння в часі царювання ізраїльських царів Ахава та Ахазії (IX ст. до Христа) й найбільш відомий через свій спротив язичницькому культові Ваала та вознесінню на небо у вогненній колісниці в кінці свого життя.
Історію його натхненої та стражденної пророчої діяльності можна прочитати в 1 Царів 17 – 2 Царів 2. Його ім’я в перекладі з єврейської на українську дослівно означає «Мій Бог Ягве» (אֱלִיהוּ/ Elijah). Ціле своє життя він присвятив свідченню, що Ягве є єдиним істинним Богом, а ханаанський божок бурі і дощу – Ваал, є просто німим ідолом. Властиво центром його послання, яке було позначене численними чудесами, було намагання донести своїм сучасникам, правильне розуміння того Ким є Бог – Cуверен над сотвореним світом та природніми стихіями, а також справедливий податель найнеобхіднішого усім потребуючим.[iv]
            Тільки на одне слово та прохання Іллі, Господь стримував, або посилав на землю дощ (1 Цар 17:1–7; 18:41–46), помножував борошно та олію в домі бідної вдови у Сарепті Сидонській (1 Цар 17:8–16), а також воскресив її сина (1 Цар 17:17–24). Будучи помічником убогих, Ілля дуже добре засвідчував ким є Бог якому він служить. В той сам час ідолопоклонство викликало в нього огиду та спонукало до дуже гострих дій – пророк власноручно знищив 450 пророків Ваала (1 Царів 18:20–40), що в свою чергу стало для нього постійною загрозою для життя, оскільки  цар Ахав та його дружина Єзавель, як і пізніше їх син Ахазія, шукали пророка, щоб звести його зі світу (1 Цар 19:21; 2 Цар 1).
            У Святому Письмі спостерігається досить помітна паралель між особами Іллі та Мойсея: обоє удостоїлися пережити унікальну зустріч з Богом на горі Хорив (інша назва цієї гори – Синай; Вих 24:9–18; 33:18–23; 34:29–35; та 1 Цар 19:11–18); обоє розділяли води: Мойсей – Червоного Моря у Вих 14:15–31, а Ілля – Йордану в 2 Цар 2:8; обоє залишили після себе учнів, які продовжили їх справу: Мойсей – Ісуса Навина (Вих 17:8–16, багато інших текстів у Пятикнижжі та ціла книга Ісуса Навина), а Ілля – Єлисея (1 Цар 19:19–21 та інші тексти в 2 Царів). Обоє – Мойсей та Ілля, які представляли основу Старого Завіту – з’явилися Ісусові в часі Його переображення на горі (Мт 17:3–8; Мк 9:4–8; Лк 9:30–36).[v]
            На додаток до свого чудотворного діяння над силами природи, Ілля мав також особливу здатність зникати та появлятися (1 Цар 18:7–12; 2 Цар 2:1–12). Найвідомішою ілюстрацією цього було вознесіння Іллі на небо у вогненній колісниці (2 Цар 2:1–12). Отже Ілля не помер, а був взятий на небо. Більше як 400 років після цієї події пророк Малахія отримав слово від Господа, в якому містилася обіцянка: «Ось я пошлю вам Іллю пророка перед приходом дня Господнього, великого і страшного. І він наверне серце батьків до дітей і серце дітей до батьків, щоб я, прийшовши, не побив землі прокляттям.» (3:23–24). Цей текст завершує Старий Завіт. Перегорнувши кілька сторінок далі в Євангелії від Матея ми зустрічаємося з особою Йоана Хрестителя. І тут очевидно не йдеться про якусь реінкарнацію – Господній Хреститель просто діє в дусі та силі Іллі. Сам Ісус в Євангеліях від Матея та Йоана стверджує, що Іллю не слід чекати буквально – той про кого говорив Малахія вже прийшов в особі Йоана Хрестителя (Мт 11:14; Йо 1:19–25), який зображений як той хто готує дорогу для Господа (Мт 3:2–3), носить мантію (Мт 3:4) та говорить про Господа суду (Мт 3:10–12), що разом відлунює до тієї особи Іллі, яка нам знайома зі сторінок 1 – 2 Царів та з пророцтва Малахії 3:23–24. Сподівання на буквальний прихід Іллі в Ізраїлі видно також і в текстах про Месіанство Ісуса (Мт 16:13-14: Ісус спитав своїх учнів: «За кого мають люди Сина Чоловічого?» Ті відповіли: «Одні за Йоана Христителя, інші за Іллю, ще інші за Єремію або одного з пророків.») і в запитаннях самих апостолів (Мт 17:10-12: Учні його тоді спитали його: «Чому то книжники кажуть, що спершу Ілля має прибути?» Він відповів їм: «Ілля прийде й усе приведе доладу.  Проте, кажу вам, що Ілля вже прийшов, та вони його не пізнали, а вчинили з ним, що хотіли. Так і Син Чоловічий має від них постраждати.») і в  розповідях про Страсті Ісуса – коли Ісус закликав до Бога, його кати думали, що Він кличе Іллю (Мт 27:46–49; Мк 15:34–36).[vi]
            Попри ореол, яким була оточена особа Іллі в часі формування Нового Завіту, життя цього пророка не було легкою прогулянкою. Його життєвий шлях з одного боку сповнений, унікального досвіду Бога, надзвичайних чудес та поваги серед вірних Богові людей. Проте, з іншого боку, – це дорога повного зречення, надзвичайної аскези, великої відваги, постійних небезпек для життя, вигнання, самотності, виснаження, і навіть спустошення та певного розчарування. Його досвід та розуміння Бога і як наслідок саме свідчення Господа в щоденному житті були, «звичайним» життям Божого пророка, яке мало свою особливу ціну. По суті він був просто одним з тих великих людей, які самі не знаючи цього, приготовляли прихід Бога до людей в Христі Ісусі, для того, щоб кожна людина на землі почула слова Христа: «Господній Дух на Мені, бо Він Мене помазав. Послав Мене нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю, 19. оповістити рік Господній сприятливий.» (Лк 4:18-19).
            Життя Іллі записане у Святому Письмі для того, щоб дати нам приклад справжнього життя і показати, що з Богом і по-божому є можливо жити навіть тоді, коли все навколо виглядає найменш сприятливим для цього та що Бог є завжди вірний Своїм людям.



[i]Bock D. L., Luke Volume 1: 1:1-9:50. Grand Rapids, Mich. : Baker Books, 1994 (Baker Exegetical Commentary on the New Testament), - Р. 394
[ii] Проповідь на Рівнині в Луки 6:20-49 є паралельною до Нагірної проповіді в Матея 5–7. Ймовірно Ісус вийшов на гору і став на рівнім місці, – це пояснює різні назви в євангелистів на означення тієї самої проповіді.
[iii] Gundry R. H., Commentary on the New Testament,  Baker Publishing Group. Kindle Edition 2011, Kindle Locations 13190-13193
[iv] Balogh A., Elijah the Prophet. In J. D. Barry, D. Bomar, D. R. Brown, R. Klippenstein, D. Mangum, C. Sinclair Wolcott, … W. Widder (Eds.), The Lexham Bible Dictionary. Bellingham, WA: Lexham Press 2016 (electronic edition
[v] Balogh A., Elijah the Prophet. In J. D. Barry, D. Bomar, D. R. Brown, R. Klippenstein, D. Mangum, C. Sinclair Wolcott, … W. Widder (Eds.), The Lexham Bible Dictionary. Bellingham, WA: Lexham Press 2016 (electronic edition)
[vi] Balogh A., Elijah the Prophet. In J. D. Barry, D. Bomar, D. R. Brown, R. Klippenstein, D. Mangum, C. Sinclair Wolcott, … W. Widder (Eds.), The Lexham Bible Dictionary. Bellingham, WA: Lexham Press 2016 (electronic edition)