субота, 10 листопада 2018 р.

24-та неділя після П'ятидесятниці: зцілення кровоточивої жінки та воскресіння дочки Яіра (Лк 8:40-56).

По повороті Ісус був прийнятий народом, бо всі його чекали. 41. Аж ось прийшов чоловік, Яір на ім'я, який був головою синагоги. Припавши до ніг Ісуса, він почав його просити зайти до нього в хату, 42. бо була в нього дочка одиначка, яких дванадцять років, і вона вмирала. І як він ішов туди, люди тиснулися до нього. 43. Аж тут жінка якась, що була хвора дванадцять років на кровотечу й витратила на лікарів увесь свій прожиток, і ніхто з них не міг її оздоровити, 44. підійшовши ззаду, доторкнулась краю його одежі й умить стала здоровою - спинилась її кровотеча. 45. Ісус спитав: «Хто доторкнувся мене?» А що всі відпекувались, Петро мовив: «Наставниче, то люди коло тебе юрмляться і тиснуться.» 46. Ісус же сказав: «Хтось доторкнувся до мене, бо я чув, як сила вийшла з мене.» 47. Побачивши жінка, що не втаїлася, тремтячи підійшла й упавши йому до ніг, призналася перед усіма людьми, чому до нього доторкнулась і як негайно одужала. 48. Сказав їй Ісус: «Дочко, віра твоя спасла тебе, йди в мирі!» 49. Він говорив ще, як приходить хтось від голови синагоги і каже: «Твоя дочка померла, не турбуй більш Учителя.» 50. Ісус почувши це, озвався до нього: «Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться.» 51. Прийшовши до хати, він не пустив нікого з собою всередину, крім Петра, Йоана та Якова з батьком та матір'ю дитини. 52. Всі плакали за нею і голосили. Він же мовив: «Не плачте, вона не вмерла, вона тільки спить.» 53. І ті сміялися з нього, бо знали, що вмерла. 54. А він узяв її за руку й голосно промовив: «Дівчино, пробудися!» 55. І дух її повернувсь до неї, і вона миттю встала. Тоді він звелів дати їй їсти. 56. Батьки ж її були здивовані вельми, та він наказав їм нікому не говорити, що сталося
Кінцевою подією в черзі надзвичайних діянь Ісуса в Луки 8 є подвійне чудо – єдине такого роду «переплетене» чудо в Євангелії. Події, які ведуть до воскресіння єдиної дочки начальника синагоги Яіра, є перервані на коротку мить оздоровленням кровоточивої жінки. В одній історії Ісус має справу з хворобою та смертю. Тим самим Лука демонструє владу Ісуса не тільки над природою та бісами (8:22–39), але й над хворобами та смертю. Чуда служать також для одкровення Ісуса Своїм учням – Він є Божий Месія, якому можна повністю довіритись. Про важливість віри в Ісуса (біблійною мовою «довіри Ісусові») Лука наголошує в 8:48–50 – важливо вірити, що Ісус здатний робити великі речі. А коли Ісус діє – він показує своє надзвичайне милосердя, й потверджує, що учні можуть завжди покладатися на Нього. Дії Ісуса –  також демонстрація Його влади та сили, які Він дає і своїм учням посилаючи їх на служіння (опис чотирьох чудес зображених в Лк 4:31–5:11 завершується покликанням перших апостолів та дорученням Петрові – «віднині будеш ловити людей»; після чудес у восьмій главі, дев’ята глава Луки починається з того, що Ісус дає учням Свою силу та посилає їх на місію; Лука також демонструє, що чуда, які в Євангелії  чинить Ісус – в Діяннях апостолів чинять Його учні).
Євангеліє засвідчує й широту «соціальної» діяльності Ісуса: лідер синагоги, дитина та хвора жінка, яка в очах ізраїльтян вважається ритуально нечистою. Для Ісуса не має різниці чи це чоловік чи жінка, дитина чи доросла людина, чистий (-а) чи нечистий (-а)…
Незвичайним виглядає інший важливий елемент: «Він (Ісус) наказав їм (свідкам чуда) нікому не говорити, що сталося» (Лк 8:56). Насправді тут йдеться про наступне: Ісус не хотів зосереджувати Свого служіння тільки на чудах, які Він міг вчинити. Євангельська традиція засвідчує, що тільки таке зосередження неодноразово спантеличувало та відвертало увагу людей від правильного та глибшого розуміння особи Ісуса ( Йо 6:26; Лк 11:27–29; = Мт 12:38–39; = Мк 8:11–13). Крім того, подібно як і в двох інших синоптичних Євангеліях (Мт та Мк), Ісус забороняє батькам воскреслої дочки говорити про те що сталося з огляду на педагогічні міркування, які своєю ціллю мали спростувати звужене націоналістично-політичне бачення місії Месії (Месію очікували як політичного провідника народу, який будучи Божим помазаником, зможе підняти народ на боротьбу проти римського гніту; Ісус натомість хотів показати, що найбільшим ворогом є не Рим, а Сатана, й відтак справжнім визволенням є звільнення від влади гріха та смерті).  
Кілька наступних висновків стосовно цього уривку та  Лк 8 загалом є важливими:
·       Чуда Ісуса, об’єднані в Лк 8:22–56, засвідчують, що Він має владу над будь-якими силами, які поневолюють людину: зовнішніми (сили природи чи демони) та внутрішніми (хвороби чи смерть).
·       Віра, навіть така боязка як у кровоточивої жінки, – є дуже важливою та має особливу цінність, оскільки може «мобілізувати» Бога; жінка була настільки мудра, що зосередилася не на своїй хворобі, але на Ісусі й відтак її віра була більш важлива ніж її страх; в результаті вона поклалася на Ісуса; коли її cконфронтували та викрили, вона відверто сказала, що Ісус зробив їй.
·       Віра Яіра поміж іншим вражає терпеливістю – поки Ісус «бариться» по дорозі розмовляючи з жінкою, – Яір вірить, – хоча інші вважають, що все втрачено; Бог має Свій час…інколи щоб досвідчити могутність Його сили – потрібно безмежної довіри та великої терпеливості.
·       Всі чотири розповіді про чуда Ісуса (Лк 8:22–56) служачи увиразненням Його надзвичайної сили, стають сприятливою нагодою щоб «побачити» Бога, досвідчити Його спасенний дотик; сила Ісуса виявляє безсилля будь-яких «сил», які протистоять Богові та людям, – які б форми вони не приймали (катастрофи, напади демонів, хвороби, смерть), – Ісус здатний подолати їх усіх; оскільки Ісус перемагає смерть, ми починаємо розуміти, що маємо справу з Богом; усі чуда вимагають від нас одного – довіри, а ціле Євангеліє засвідчує, що Ісус є гідний довіри; те, що Ісус обіцяв, Він виконає (Лк 1:1–4); тільки Божа сила є абсолютна – смерть не є головним (основним) завершенням людського життя; зустрітися з Ісусом та пізнати Його – означає зустрітися з Життям та пізнати Бога.
         Пізнати Бога – означає відкрити для себе унікальний факт, що Він перший полюбив нас (пор.1 Йо 4:19) й що саме Господь є той котрий шукає мене і тебе аж поки не знайде (пор. Лк 15:4) та що Його бажанням є утерти кожну сльозу й звільнивши нас від скорботи, плачу, смутку та болю (пор. Одкр 21:4), дарувати нам повноту життя (пор. Йо 10:10) та бути всім і у всьому (1 Кор 15:28).

         В цю неділю на прикладі зцілення кровоточивої жінки та воскресіння дочки Яіра, Лука засвідчує, що ти і я є дуже цінними для Ісуса, бо Він не тільки може дарувати нам більше ніж ми просимо і розуміємо (пор. Еф 3:20), але й з любові віддав за наші гріхи Своє життя (пор. Гал 1:4; 2:20; Еф 5:25), й тепер сівши праворуч Отця заступається за нас (пор; Рим 8:34), й бажає, щоб ми пізнали оцю Його надзвичайну любов, котра перевищує розум, і щоб сповнилися всякою Божою повнотою (пор. Еф 3:19). 
P.S. Інші мої думки на цей уривок Євангелія можна переглянути на цьому блозі за наступним посиланням: http://slovobozhe.blogspot.com/2012/11/24-8-40-56.html

субота, 3 листопада 2018 р.

Зцілення Геразинського біснуватого (Лк 8:26-39)

Вони пристали в краю Геразинськім, що проти Галилеї. 27. Як Ісус вийшов на берег, трапився йому назустріч один чоловік з міста, що мав бісів. Він з давнього часу вже не носив одежі й мешкав не в хаті, а по гробах. 28. Побачивши Ісуса, закричав, припав йому до ніг і сказав голосом сильним: «Що мені й тобі, Ісусе, сину Бога Всевишнього? Благаю тебе, не муч мене!» 29. Бо він велів нечистому духові вийти з чоловіка. Дух той часто хапав чоловіка, і його тоді в'язали кайданами та ланцюгами й стерегли, та він трощив окови, і демон гонив його по пустинях. 30. Ісус же спитав його: «Як тобі на ім'я?» «Легіон!» - відповів той, багато бо бісів увійшло в нього. 31. І вони благали його, щоб він не велів їм іти в безодню. 32. А було там велике стадо свиней, що паслося на горі. І демони просили його, щоб він дозволив їм увійти в них. І він дозволив їм. 33. Вийшли ті демони з чоловіка, увійшли в свиней, і кинулося стадо з кручі в озеро та й потонуло. 34. Побачивши, що сталося, пастухи кинулись урозтіч і розповіли про це в місті та по селах. 35. І вийшли люди подивитися, що сталось. Вони прибули до Ісуса й знайшли, що чоловік, з якого вийшли біси, сидів при ногах Ісуса, зодягнений та при умі - і злякались. 36. Наочні свідки їм розповіли, як вилікувався біснуватий. 37. Тоді все населення Геразинської округи почало його просити, щоб відійшов від них, бо великий страх огорнув їх. І він увійшов до човна й повернувся. 38. А чоловік, з якого вийшли біси, просив Ісуса, щоб бути з ним, але він відпустив його, кажучи: 39. «Вернися додому й розкажи все те, що Бог зробив тобі.» Пішов той, сповіщаючи по всьому місті, що Ісус зробив йому.
Після серії уривків про слухання та реакцію на Боже Слово (Лк 8:1–21), Лука пропонує своїм читачам три уривки, які демонструють як Божа сила могутньо діє в Ісусі: Він втихомирює бурю на морі, – й тим виявляє Свою владу над силами природи (8:22–25), потім виганяє демонів з гергесинського біснуватого (стосовно точної назви місця події, див. мої розуми за посиланням внизу тексту), –  показуючи в такий спосіб Свою владу над силами зла (8:26–39), а також зцілює кровоточиву жінку та воскрешає єдину дочку начальника синагоги Яіра, – демонструючи  владу над хворобами та смертю (8:40–56).
Розповідь про гергесинського біснуватого, який жив у гробах, – для юдейської аудиторії Палестини першого століття, – сприймалася через призму «чистоти» та «нечистоти», оскільки відповідно до старозавітніх законів, дотик до трупа оскверняв людину (Лев 11:24–28; Чис 19:11–16). Для сучасної людини старозавітні закони про «чистоту» та «нечистоту» видаються культурно та історично чужими, однак той факт, що стан чистоти повязувався зі святістю сьогодні може бути більш зрозумілий. Про що ж отже йшлося? Насампред слід мати на увазі, що Бог зажди асоціювався з повноцінним та досконалим життям. Відтак, усе що пов’язувалося з життям було дорогою до чистоти, тоді як речі пов’язані зі смертю прирівнювалися з нечистотою. Згідно цієї логіки все те що є здоровим є чистим, а те що не є здоровим і відтак ближчим до смерті є нечистим (напр. кровотеча, хвороби шкіри і т.д.). Схематично це можна представити  наступним чином: Бог – життя – святість; гріх – смерть – нечистота. Звідси, думки та дії людини могли також провадити до чистоти, або нечистоти. Подібні закони відносилися і до їжі та тварин й відтак усе це разом мало спонукати ізраїльтян до усвідомлення, що вони є Божим народом – народом святим, який покликаний жити життям гідним людини. Язичницькі обряди, про які згадує Ісая, зображені як поклоніння в гробницях та споживання свинячого м’яса (Іс 65:3–4). Зв'язок між нечистотою та язичницьким чи демонічним поклонінням ідолам, відомий також  і для пророчої традиції (Єз 36:25; Ос 8:5; Зах 13:2).
Беручи до уваги вище сказане та факт, що події мають місце в околицях Декаполісу (союз десяти грецьких міст за Йорданом), – слід розглядати історію в Лк 8:26–39, – як подію, яка мала місце в язичницькому контексті.  
В цій розповіді згадується дуже багато  учасників: Ісус та Його учні; чоловік, що мав бісів; біси – нечисті духи, – загальним числом «легіон» – налічував від 4 000 до 6 000; велике стадо свиней; пастухи; люди, які мешкали в сусідніх містах і селах – загалом населення Гадаринської околиці; домашні та мешканці міста – до котрих був пізніше посланий зцілений чоловік.
Всіх учасників цієї розповіді можна поділити на декілька категорій (які творять між собою певні опозиції), кожна з котрих вибудовує свої значеннєві лінії та певне семантичне поле, через призму котрих Лука майстерно представляє нам значення цієї історії.
Насамперед перед нами є Ісус. Він, на відміну від своїх одноплемінників (євреї цуралися контакту з язичниками, яких через аморальний спосібжиття вважали нечистими), не цурається нікого – приходить в язичницький край; побачивши біснуватого – не чекає його прохання, але велить (Словом) нечистому духові вийти з чоловіка; беручи до уваги тодішні звичаї запитує демона як його ім’я – не тому, що не знає, але щоб почули учні й потім побачили, яку силу має Ісус; дозволяє демонам увійти в свиней, які  потім кидаються з кручі – відповідно до єврейських вірувань біси були смертні, й тому учні та багато читачів Луки  могли припустити, що в такий спосіб вони були знищені; на прохання мешканців Гадаринської околиці залишає їх;  не дозволяє зціленому іти за Собою, але  наказує іти розповісти домашнім, що Бог зробив йому.
Інша значеннєва лінія вибудовується навколо чоловіка  з міста, що мав бісів: він не володів повністю своїм життям – його мучили тисячі демонів (легіон) й гонили по пустині; не носив одежі й не мешкав у хаті, а в бридких гробах;  його в’язали кайданами  та ланцюгами й стерегли, а він трощив окови й усе знову повторювалося; коли ж  Ісус увійшов у його життя, то насамперед звільнив його від демонів й він «став одягнений та при умі» та захотів відразу піти за Ісусом, але був посланий свідчити тим, які до цього часу не мали для нього місця у своєму житті.
Біси, – число яких було легіон, – витворюють також своєрідну семантичну лінію. Вони постійно мучать чоловіка: позбавляють людського вигляду, змушують жити тваринним життям – ночувати в гробах; гонять по пустинях. Якщо б Ісус не прийшов та не зцілив чоловіка, то демони  вимотавши до кінця його волю,  в кінцевому результаті привели б його до загибелі, – що дуже чітко видно з того, що сталося зі свиньми. Але найважливіше – вони  бояться Ісуса, та коряться Його слову.
Окрему групу становлять пастухи та мешканці Гергесинської околиці. Їхня реакція та певна активність з’являються щойно тоді, коли несподівано  заторкнута   економічна сторона їх особистого життя. Те, що цей терплячий чоловік був з їхнього міста – не за дуже завдавало їм клопотів. Він «якось жив» (а чи справді жив???), й вони собі спокійно жили. «Пастухи кинулися в розтіч» (дуже сильно та жваво зарухалися), «люди налякалися» (відчули дискомфорт, біль), – загалом усіх огорнув страх, – бо пропали свині. Економічна  втрата, а також уявлення, які тоді побутували у греків, – про небезпечність чудотворців, –  спонукали їх попросити Ісуса піти, – хто знає як Він ще може порушити їх спокій, та що ще це може їм коштувати. Ситуації в яких свині (чи будь-який  інший меркантильний  чи економічний інтерес…) важливіші від людей – дуже часто мають місце і сьогодні… 
Вкінці залишаються учні, які прибули в цей край з Ісусом, але про них нічого не говориться.  В цій історії  учні, – як і ми, – які читаємо, чи слухаємо цю розповідь, є свідками цієї надзвичайної події.  

Чи готові ми стати на бік Ісуса? Чи в результаті  усвідомлення того, ким є кожна людина, спроможні  служіння  людині  поставити  пріоритетом нашого життя?  Чи багато людей, серед котрих ми живемо, дізнаються від нас, що може і хоче зробити в їхньому житті Ісус, та що Бог для них не пожалів життя власного Сина?
P.S. Інші мої думки на цей уривок Євангелія є на цьому блозі за наступним посиланням:

субота, 27 жовтня 2018 р.

22-га неділя після П'ятидесятниці - Притча про багача та Лазаря (Лк 16:19-31).

Був один чоловік багатий, що одягавсь у кармазин та вісон та бенкетував щодня розкішне. 20. Убогий же якийсь, на ім'я Лазар, лежав у нього при воротях, увесь струпами вкритий; 21. він бажав насититися тим, що падало в багатого зо столу; ба навіть пси приходили й лизали рани його. 22. Та сталося, що помер убогий, і ангели занесли його на лоно Авраама. Помер також багатий, і його поховали. 23. В аді, терплячи тяжкі муки, зняв він очі й побачив здалека Авраама та Лазаря на його лоні, 24. і він закричав уголос: Отче Аврааме, змилуйся надо мною і пошли Лазаря, нехай умочить у воду кінець пальця свого й прохолодить язик мій, бо я мучуся в полум'ї цім. 25. Авраам же промовив: Згадай, мій сину, що ти одержав твої блага за життя свого, так само, як і Лазар свої лиха. Отже, тепер він тішиться тут, а ти мучишся. 26. А крім того всього між нами й вами вирита велика пропасть, тож ті, що хотіли б перейти звідси до вас, не можуть; ані звідти до нас не переходять. 27. Отче, сказав багатий, благаю ж тебе, пошли його в дім батька мого; 28. я маю п'ять братів, нехай він їм скаже, щоб і вони також не прийшли в це місце муки. 29. Авраам мовив: Мають Мойсея і пророків; нехай їх слухають. 30. Той відповів: Ні, отче Аврааме, але коли до них прийде хто з мертвих, вони покаються. 31. А той відозвавсь до нього: Як вони не слухають Мойсея і пророків, то навіть коли хто воскресне з мертвих, не повірять.»
"Не має особливої потреби представляти Лазаря – він наш сусід: таких як він можна побачити в підземці, в підвалі будинку, біля входу до магазину, під мостами, біля смітників чи просто в арці чи підїзді будинку, коли він накриваючись лахміттям вмощується й розстелює своє паперове ліжко просто на голий бетон. Такі місця ми проходимо досить швидко і не завжди чуємо, що промовляє наше сумління"[1]. Можливо, як пише Н. Т. Райт в коментарі до цієї притчі, ми тоді чуємо інші голоси: "Він сам винуватий. Є служби які готові йому допомогти. Він повинен піти й знайти собі роботу. Якщо ми дамо йому грошей, він їх все одно пропє. Краще триматися від нього подалі – хто знає що йому прийде до голови…".
Коли таких людей проганяє поліція чи їх просто не має поруч з нашим домом, нам якось легше жити. Проте притча в Луки є дуже виразна та легка до зрозуміння й делікатно пригадує нам те, що досить промовисто Ісус говорив «побожним» людям свого часу – біля нас є хворі, каліки, вбогі, заблукані грішники та безліч інших категорій людей, котрим через нас Господь хоче подарувати любов, надію та віру… "Порядні" люди часів Христа закидали Йому надмірну увагу до грішників, упосліджених, затаврованих, убогих, невчених. За свідченням Луки крім убогих Марії та Йосифа, стареньких Симеона й Анни, а також убогих пастушків, – жоден з мудрих та вчених у Писанні відразу не прийняв незбагненний план Бога.  Саме "інтелігентам" свого часу Ісус розказував притчі про загублену вівцю, загублену драхму, милосердного батька та двох його блудних синів (де старший не відходив фізично, але в серці був дуже далеко від свого батька).
Цікаво, що убогий чоловік названий на ім'я - Лазар (з єврейської дослівно означає "Бог допоможе" - й не мовби вказує на остаточну перспективу людини), в той же ж час багач залишається безіменним. Пам'ятати чи фіксувати чиєсь ім'я на стародавньому сході означало повагу, тоді як приховати чи не називати ім'я, означало знеславити, або ж виказати негативне ставлення.
Лука відзначає, що Лазар «бажав насититися…» (в. 21) крихтами зі столу багатія. Подібний вислів Євангелист вживає коли описує жалюгідний стан блудного сина в Лк 15:16. Замість того, щоб бодай отримати їжу собак (крихти зі столу), його текучі рани, стали їжею для собак  (пси приходили й лизали рани його).
Коли багач помер то його похоронили (Помер також багатий, і його поховали – в. 22). Ця деталь не згадується однак у відношенні до Лазаря. Він був настільки бідний, що навіть не мав похорону –  й просто «ангели занесли його на лоно Авраама».
Земне життя Лазаря повне разючого болю та жахливої убогості. Біль багатія вперше згадується щойно в потойбічному світі, саме в такий момент аж тут він зауважив Лазаря: «В аді, терплячи тяжкі муки, зняв він очі й побачив здалека Авраама та Лазаря на його лоні» (в. 23). Багатій каже, що «я мучуся в полум'ї цім» (в. 24). Цікаво, що в Біблії вогонь є символом Божественного гніву (Ба вже і сокира прикладена до кореня дерев: кожне бо дерево, що не приносить доброго плоду, буде зрубане та вкинуте в вогонь. – Лк 3:9).
Багатій переживає, що його участь спіткає і його родину й тому просить, щоб Авраам послав Лазаря з попередженням, оскільки їх серце настільки затверділо, що попередження Писання (Мойсея і пророків) вони вже не слухають. Однак Авраам з прикрістю констатує, що родичі багатія є настільки черстві та безсердечні, що їх уже ніщо не спонукає до покаяння – навіть воскресіння когось із мертвих (вв. 27-31)…
Ісус хоче щоб воля Отця була як на небі так і на землі. Це по суті і є основною вимогою для встановлення Божого царства, котре за словами Св. Павла "не їжа і не пиття, але праведність, мир і радість у Св. Дусі" (Рм 14:17). Праведність – правильні стосунки з Богом та ближніми. Праведність  творить  שָׁלוֹם (salom) – цей термін з єврейської можна перекласти на українську як щастя, cпасіння, свобода, невимушеність, мир. Мир – не відсутність війни, але позитивне поняття з власним змістом. Акадське salāmū найбільш близьке за значенням до кореня, який властивий для багатьох семітських  мов і означає бути здоровим, сильним, міцним, цілісним, довершеним, досконалим.” Внаслідок цього ми відчуваємо  радість від нового життя, джерелом якого є Св. Дух.
Праведності, миру та радості не можливо осягнути, якщо ми не є відкриті на Христову благодать, яка може зростати в нас тоді коли наше серце подібно до Ісусового буде відкрите на спів страждання та милосердя до потребуючих. Потрібно бути вправним хитруном, щоб не розуміти, що якщо ми не є на місці Лазаря то, навіть коли цього не усвідомлюємо, певною мірою претендуємо на місце багача… Ісус закликає нас до того щоб бачити сучасних Лазарів та адекватно реагувати на їх страждання без холоднокровних пояснень для себе, що ми маємо інші завдання та що всім не допоможемо. Окремі кола християн дуже полюбляють Євангеліє успіху (т. зв. Prosperity Gospel, котре наголошує, що фінансове благополуччя є Божою волею для християн; в такій парадигмі мислення немає місця для убогих людей, а на додаток провокується ідолатрія грошей)…
Через цю притчу Бог пропонує Свій план до успіху кожного з нас. Багато з поміж нас вибирають  «важке» служіння серед сильних світу цього з пафосними коментарями говорячи про хрест, який нам випав, однак мало хто поміж з нас відважується на геройство справжнього служіння убогим… Ми любимо говорити про велич служіння матері Терези… самі ж боїмося зупинитися біля бездомних чи просто прийти скажімо й побути трохи з кимось хто лікується в психіатричній лікарні.
Ця простенька притча, яка дає можливість очищення від ілюзій та отрути егоїзму, спонукає нас застосовувати ті принципи, які знаємо з Писання у нашому щоденному житті, щоб могти чимраз більше відкривати для себе силу Воскреслого із мертвих, яка діє у всіх віруючих (пор. 1 Сол 2:13).

P.S. Інші мої думки про цей уривок Євангелія є на цьому блозі за наступними посиланнями:





[1] Wright N. T. Luke for Everyone. Westminster John Knox Press, 2004. Kindle ed., р. 199


четвер, 18 жовтня 2018 р.

21-ша неділя. Притча про сіяча (Лк 8:4 – 15).

А коли зібралася сила народу, і з усіх міст приходили до нього, Ісус сказав їм у притчі: 5. «Вийшов сіяч сіяти своє зерно. І як він сіяв, одне впало край дороги й було потоптане, і птиці небесні його видзьобали. 6. Друге упало на камінь і, зійшовши, висхло, бо вогкости не мало. 7. Інше впало між тернину, і тернина, вигнавшися з ним вкупі, його заглушила. 8. Врешті, інше впало на добру землю і, зійшовши, сторицею вродило.» Кажучи це, Ісус голосно мовив: «Хто має вуха слухати, нехай слухає.» 9. Учні його спитали, що б вона могла значити, оця притча. 10. Він сказав їм: «Вам дано знати тайни Божого Царства; іншим же в притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили, і слухаючи, не розуміли. 11. Ось що значить оця притча: зерно це слово Боже. 12. Тії, що край дороги, це ті, що слухають, та потім приходить диявол і вириває геть з їх серця слово, щоб вони не увірували та й не спаслися. 13. Ті ж, що на камені, це тії, що, почувши, з радістю приймають слово, але не маючи коріння, вірують дочасу й під час спокуси відпадають. 14. А те, що впало між тернину, це ті, що вислухавши, ідуть, та клопоти, багатства і життєві розкоші їх душать, і вони не дають плоду. 15. Нарешті, те, що на землі добрій, це ті, що чувши слово серцем щирим, добрим, його держать і дають плід у терпінні.
Притча неймовірної глибини та сили. Бог виступає під виглядом простого селянина-сіяча… Врешті, Він будучи предвічним Словом Отця смиренно уподібнює Себе до малого зерняти, яке сіється в ріллю наших сердець і вмирає щоб принести плід…
«Наш Бог на небі; усе, що захотів, створив він. 4 Божища їхні – то золото й срібло діло рук людських. 5 Мають уста, і не говорять; очі мають, але не бачать. 6 Вуха мають, але не чують, ніс мають, але не мають нюху. 7 Руки мають, але не дотикають, ноги мають, але не ходять, не чути голосу з їхнього горла» (Пс 115:3 – 7). Ця насмішка над "безголосими ідолами" (пор. 1Кор 12:2) підкреслює одну з найхарактерніших рис Живого Бога в Біблії: Він говорить до людей.
В Св. Письмі ми не знайдемо прямого Слова Божого – Бог звертається до свого народу через людей і на людській мові: «Божі слова, висловлені людськими мовами, уподібнились до людської мови так, як колись Слово Вічного Отця, прийнявши тіло людського безсилля, стало подібне до людей…» (DV 13); «Невидимий Бог (пор. Кол 1:15; 1 Тим  1:17) з повноти своєї любові промовляє до людей як до приятелів (пор. Вих 33:11; Йо 15:14-15), і з ними перебуває (пор. Вар  3:28), щоб запросити і прийняти їх до спільноти з Cобою»(DV 2).   
Біблія – записане слово Бога. Хоч це слово записане людською мовою, проте воно є натхнене Святим Духом (в грецькій мові НЗ слово θεόπνευστος/ teopnevstos буквально означає «видихнуте» Св. Духом): «Все Писання – натхненне Богом і корисне, щоб навчати, докоряти, направляти, виховувати у справедливості, 17 щоб Божий чоловік був досконалий, до всякого доброго діла готовий»(2 Тим 3:16– 17). «Ніколи пророцтво не було проголошене з волі людини, лише, ведені Святим Духом, промовляли святі люди від Бога»(2 Пт 1:21).  
Автор послання до Євреїв дуже сильно окреслює природу цього Слова: «Слово - живе й діяльне, і гостріше від усякого двосічного меча: воно проходить аж до розділу душі й духа, суглобів та костяного мозку, і розрізняє чуття та думки серця. 13 Нема створіння, скритого від нього; все оголене і явне перед очима того, кому ми маємо звіт дати»(Євр 4:12–13).  В єврейській мові іменник «слово» має дуже глибоке і символічне значення: דָּבָר (dabar) можна одночасно перекласти на нашу мову і як слово і як дію-вчинок. Бог творить світ Своїм Словом (Словом Господнім створене небо, і подихом уст його – вся його оздоба (Пс 32:6)), Він підтримує цей світ Своїм Словом (Він – відблиск його слави, образ його істоти, - підтримуючи все своїм могутнім словом, здійснив очищення гріхів і возсів праворуч величі на вишині (Євр 1: 3)), Він врешті судитиме в кінці часів світ Своїм Словом (Хто мене відкидає і слів моїх не приймає, має той суддю свого: слово, яке я вирік, судитиме його дня останнього.(Йо 12:48)). В 2 Пт 3:5 – 7 все це висловлене одним реченням: «Земля з води постала й через воду, словом Божим 6. тим то тодішній світ і загинув, затоплений водою. 7. Нинішнє ж небо й земля, заховані тим самим словом, зберігаються для вогню на день суду і погибелі безбожних людей».
Коли беремо до рук Біблію щоб читати, чи слухаємо її в Церкві, дуже важливо уникати поверховості у її сприйнятті. Кожне слово в Біблії має завжди як мінімум три рівні:
·       інформація
·       експресія
·       заклик/виклик
Тобто, Бог не тільки про щось нас інформує (інформація), але й виявляє нам правду про Самого Себе у відношенні до нас, чи правду про те ким ми є для нього (експресія) й відтак запрошує нас до діалогу чи відповіді, – сподівається від нас реакції на це слово (виклик). Дуже гарно про це говорить пророк Ісая: «Як дощ і сніг сходить з неба і не повертається туди, але напуває землю, щоб вона родила й ростила та давала насіння тому, хто її обсіває, і хліб тому, хто їсть, 11 отак і моє слово, що виходить у мене з уст, не повертається до мене порожнім, але чинить те, що я хочу, довершує те, за чим я його вислав»(55:10 – 11).
          Як ми відповідаємо на дар та запрошення Божого Слова? Наскільки усвідомлюємого Його унікальність, силу та глибину? Яке місце займає Слово Боже у нашому особистому, родинному, парафіяльному та суспільному житті?
P. S. Мої інші думки на цей уривок Євангелія є за наступними посиланнями:
Роздуми:
Коментар:



  





пʼятниця, 12 жовтня 2018 р.

20-та неділя після П'ятидесятниці - воскресіння сина вдови з Наїну (Лк 7:11-16).

Потім пішов у місто, що зветься Наїн, а з ним ішли його учні й сила народу. 12. Коли ж вони наблизились до міської брами, якраз виносили мертвого сина, єдиного в матері своєї, що була вдовою; і було з нею досить людей з міста. 13. Побачивши її, Господь зглянувся над нею і сказав до неї: «Не плач.» 14. І приступивши, доторкнувсь до мар, і ті, що несли, зупинились. Тоді Ісус сказав: «Юначе, кажу тобі, встань!» 15. І мертвий підвівся і почав говорити. І він віддав його матері. 16. Страх огорнув усіх, і вони прославляли Бога та й говорили: «Великий пророк устав між нами», і: «Бог навідався до народу свого.»
«Бог навідався до народу свого» (Лк 7:16)... Дієслово Ἐπεσκέψατο / epeskepsato (від επισκεπτομαι / episkeptomai – зглянутися, відвідати ) в євангелиста Луки означає щедрі та милосердні відвідини Богом свого народу. Це саме слово Лука двічі вживає в радісному гімні-пророцтві Захарії – батька Йоана Хрестителя (1:68: «Благословен Господь, Бог Ізраїля, що навідався і звільнив народ свій»; 1:78-79: «Завдяки сердечній милості нашого Бога, з якою зглянулось/навідалось на нас Світло з висоти, 79. щоб освітити тих, що сидять у темряві та в тіні смертній, щоб спрямувати наші ноги на дорогу миру»).
«Бог навідався до народу свого»… Всі чотири євангелисти свідчать про невимовний зміст цих слів, сповненням яких є ціле життя Христа. Воплочення в простій убогій родині; укрите скромне життя до тридцяти років в Назареті;  спокуси в пустелі; прихід на Йордан щоб солідаризуватись з народом, який відчуває свою віддаленість від Бога; життя повне служіння, молитви та постійного співстраждання; нерозуміння учнів та неприйняття власною родиною та релігійною елітою; зрада найблищими друзями; боріння в Гетсиманії; очорнення, несправедливий суд, знущання й катування; відречення Петра; розп’яття посеред розбійників; крик на хресті «Боже мій! Боже мій! Чому Ти мене покинув», як свідчення страшенної самотності та Богопокиненості; смерть на хресті; погребення; зішестя в ад…
Єдинородний та єдиний Син Небесного Отця та єдиний Син Марії навідався до своїх людей до тієї міри, що пройшов крізь найстрашніші й найвіддаленіші закутки людської самотності та страждання, а потім славно Воскрес, вчинивши тим самим найважливіший остаточний Вихід для  кожного з нас, до слави життя майбутнього віку.
До простої ж жінки з маленького галилейського містечка Наїн, яка будучи вдовою ще й втратила єдиного сина, Він зглянувшись підійшов і тихо, але впевнено сказав: «Не плач». Потім сказав до її мертвого сина: «Встань!». Лука засвідчує, що тільки на одне слово Ісуса мертвий підвівся. Уся Біблія засвідчує нам унікальну силу цього Слова: цим самим Словом, яким Ісус зціляв, воскрешав та давав надію, Бог створив світ (Пс 32:6), підтримує світ (Євр 1:3) та буде судити світ у час Повернення Ісуса (Йо 12:48), яке Новий Завіт називає Парусією.
Слово зглянувся/ змилосердився (σπλαγχνιζομαι/ splagchnizomai), в своєму Євангелії Лука, окрім цього випадку вживає ще два рази: в притчах  про Милосердного самарянина (10:33) та Блудного сина (15:20). В грецькій мові воно означає найвищий ступінь солідарності та співпережиття
Юнак з Наїну, як і Лазар, якого воскресив Ісус (Йо 11), повернулися до звичайного життя, щоб колись знову померти. Тільки Сам Ісус Воскрес, щоб ніколи вже не вмирати. Тому через віру в Ісуса, ми віримо, що навіть померши житимемо, а в часі Його повернення розділимо разом з Ним славу Його воскресіння та життя майбутнього віку. 
Таке ж співчуття та милосердя, про які чуємо в читанні цієї неділі, Бог відчуває до кожної людини. Ці самі слова, якими Ісус звернувся до жінки та її мертвого сина, через спогад Церкви у Євангелії, Він звертає до мене і до Тебе у цю неділю…


P.S. Мої інші думки на цей уривок Євангелія є на цьому блозі за наступними посиланнями:


субота, 6 жовтня 2018 р.

Дев'ятнадцята неділя після П'ятидесятниці (Лк 6:27-36) - справжній образ Бога та як бути справжнім християнином.

А вам, що слухаєте, кажу: Любіть ворогів ваших, добро чиніте тим, які вас ненавидять, 28. благословляйте тих, які вас проклинають, моліться за тих, що вас зневажають. 29 . Тому, хто б'є тебе в одну щоку, підстав і другу; хто ж бере в тебе свиту, не борони й одежі. 30 . Дай кожному, хто тебе просить; хто бере щось твоє, не допоминайся. 31 . І як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само.32. Коли ви любите тих, що вас люблять, яка вам заслуга? Таж бо й грішники люблять тих, що їх люблять. 33. І коли чините добро тим, що вам чинять, яка вам заслуга? Та й грішники те саме чинять. 34. І коли ви позичаєте тим, від кого маєте надію назад узяти, яка вам заслуга? Адже і грішники грішникам позичають, щоб відібрати від них рівне. 35. Ви ж любіть ворогів ваших, добро чиніте їм, і позичайте, не чекаючи назад нічого, а велика буде ваша нагорода, й будете Всевишнього синами, бо він благий для злих і невдячних. 36. Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний.
            Уривок Євангелія в Лк 6:27-36 є частиною Ісусової  Проповіді на Рівнині, ширша версія котрої в Євангелії від Матея відома під назвою Нагірної проповіді (5:1-7:27). Подібно як і Матей, Лука починає цю проповідь заповідями Блаженств (6:20-22) й закінчує притчею про два будинки: один з них збудований на піску, а інший на камені (6:46-49); будинок на камені символізує учнів, котрі слухають і виконують слова Ісуса, й навпаки, той що збудований на піску, означає тих хто слухає та знає навчання Ісуса, але не виконує його.
            Яке ж тоді значення слів Ісуса в Лк 6:27-36? Як реагувати на ці досить радикальні вимоги?        
            Перше, що дуже важливо мати на увазі, це те, що увесь перелік настанов говорить про те яким є Бог в якого ми віримо та який спосіб життя повинен випливати з цієї віри. Все життя Ісуса було виявом надзвичайної щедрості та милосердя для всіх хто цього потребував. Ісус також постійно розповідав про унікальну, навіть по людськи "марнотратну", любов свого Отця (пор. Лк 15), котру Він дуже добре знав й на котру закликав також щедро відгукнутися вірою. Навіть тоді, коли Ісуса очорнювали та били, Він прощав та молився за винуватців (Лк 23:34, 43). Ця любов без докорів, закидів та лукавства, була звернена не тільки до Його учнів, але й до ворогів. Ісус був справжнім воплоченням Бога, про котрого Він говорив.
            Другим важливим моментом є той факт, що ці заклики насправді є дуже прості. Їх простота, ясність, щирість та чіткість легко запам'ятовується.
            Третьою й останньою характеристикою цих слів є те, що нам дуже важко зреалізувати їх у житті. Чисто по людськи  їх виконувати часто навіть не вигідно. Однак тільки виконання цих слів, цієї простої дорожньої карти нашого життя, може зробити з нас справжніх людей, - тих хто в дійсності є доньками й синами Небесного Отця. Для того, щоб їх почати реалізувати, потрібно повірити в їх важливість та основоположну вартість для людської цивілізації, потрібно довіритись Богові Творцеві та Відкупителеві, котрий поставив Закон Любові наріжним каменем існування Всесвіту. 
В практичній площині, наприклад, для нас християн це означає перейти від мови ультиматумів, заяв та відкритих листів до мови любові, порозуміння, запрошень  до дружнього діалогу, зустрічей, обговорень, спілкування та приязного роз'яснення суті християнства. Тільки через таке смиренне свідчення любові Отця, котра щедро переливатиметься через моє і твоє серце, зможемо  дати раду як з усталеними стереотипами й кліше витвореними совєтською ідеологічною машиною, так і з, - спровокованою ганебною поведінкою чи відсутністю автентичного свідчення споміж нас християн, - секуляризацією та філософією гедонізму й релятивізму. Тільки живий досвід Бога та справжнє, щире свідчення пройняте любов'ю Христа, може давати серйозні відповіді на тривожні виклики сучасності й  зцілювати суспільні та особисті рани, а також продемонструвати унікальну вартість для світу слів сьогоднішнього Євангелія.
P.S.  Мої давніші думки про цей уривок Євангелія, дивіться на цьому ж блозі за наступним посиланням: http://slovobozhe.blogspot.de/2013/11/6-27-36.html


пʼятниця, 28 вересня 2018 р.

18-та неділя після Зіслання Св. Духа - Покликання апостолів (Лк 5:1-11).

Одного разу, коли народ юрмився коло нього, щоб почути слово Боже, і він стояв біля Генезаретського озера, 2. побачив два човни, що стояли край озера; рибалки вийшли з них і полоскали сіті. 3. Він увійшов в один з човнів, що належав Симонові, і попросив його відплисти трохи від землі, а сам, сівши, з човна почав народ учити. 4. Коли він перестав говорити, сказав до Симона: «Відчали на глибінь та й закиньте ваші сіті на ловитву.» 5. Озвався Симон і каже: «Наставнику, всю ніч трудились ми й нічого не піймали, але на твоє слово закину сіті.» 6. Так вони й зробили, і піймали велику силу риби, і їхні сіті почали рватися. 7. Тоді вони кивнули до своїх товаришів, що були в другім човні, щоб ті прийшли й допомогли їм. Прийшли вони й наповнили обидва човни, аж почали потопати. 8. Побачивши це Симон Петро, припав до колін Ісуса й каже: «Іди від мене, Господи, бо я грішна людина.» 9. Жах бо великий огорнув його й усіх, що були з ним, із-за риб, що їх піймали; 10. також і Якова та Йоана, синів Заведея, які були спільниками Симона. Ісус же промовив до Симона: «Не бійся! Віднині людей будеш ловити.» 11. І витягши човна на берег, кинули все й пішли слідом за ним.
            Лука розповідає, що багато людей прийшли до Ісуса "щоб почути слово Боже". Поруч двоє братів займалися звичайною щоденною працею, щоб прогодувати свої родини. Цього дня, ці двоє аж ніяк не сподівалися, що Господь звернеться безпосередньо й дуже конкретно саме до них. Ісус попросив їх зробити те, що вони робили тисячі разів, щодня… Після їхньої згоди, їхнього послуху слову Христа,  звичайна щоденна праця, виконана вже у відповідності з Божим словом ("на Твоє слово закину сіті"), принесла надзвичайні плоди…
            Дотик Ісусового слова, зустріч з Ним, - назавжди змінили їхнє життя… Відтепер найважливішою справою їхнього буття, стало свідчення про цю особливу зустріч та унікальне Слово, котре змінює сенс існування людини, надаючи йому іншого виміру та змісту. З того самого дня, замість їхнього малого світу в околицях Генезаретського озера, відкрився інший світ, інші горизонти та місія. Місія, сповнюючи котру, вони уможливлювали іншим виходити поза тісноту їхнього тісного, часто сповненого хаосом чи стражданнями, малого світу…
            Єврейський термін на означення Божого слова - דָּבָר (dabar) на українську мову можна перекласти і як «слово» і як «вчинок/ дія». Це вказує на те, що Боже Слово є живе і діяльне (пор. Євр 4:12). Святе Писання каже, що увесь світ Бог створив Своїм Словом (Пс 32:6), тим самим Словом його підтримує (Євр 1:3), а вкінці часів це ж Боже Слово буде судити вчинки усіх людей (Йо 12:48). Час присвячений на слухання цього Слова (читання Біблії та роздуми над значенням тексту) дозволяє нам з мілини нашого існування, відплисти на глибінь автентичного життя й відтак відкрити для себе унікальну та вічно живу новизну Бога, а далі  по новому подивитися на таїнство людського життя, власної особи, а згодом і дар та неповторність інших людей навколо. Слово Ісуса, яке змінило життя апостолів, може так само радикально, неповторно та грандіозно змінити й наповнити неповторним змістом і наше, на перший погляд, цілком звичайне життя, для того, щоб ми могли смиренно та радісно засвідчити про справжнє Життя, усім хто Його шукає та потребує…
            В одній з своїх книг Том Райт каже, що є чотири основоположні практики, котрі формують життя християнина: молитва, Боже Слово, Пресвята Євхаристія та служіння ближньому.  Кожної неділі та в свята ми сходимося разом, щоб молитися, слухати Слово та святкувати Євхаристію. Від того наскільки щирою є наша молитва, уважне й осмислене слухання Слова та глибоке пережиття Євхаристії, - залежить  якість нашого служіння ближньому, міра нашої любові, або, просто кажучи, глибина нашого життя…  
P.S. На цьому блозі є також мої інші роздуми про цей євангельський уривок в Лк 5:1-11:
http://slovobozhe.blogspot.de/2013/10/5-1-11.html

Коментар на Євангеліє Неділі після Воздвиження є за наступним посиланням:

http://slovobozhe.blogspot.com/2014/03/834-91.html


вівторок, 25 вересня 2018 р.

Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього (Йо 19:6-11, 13-20, 25-28, 30-35).

Та скоро побачили Його первосвященики та слуги, закричали: «Розіпни! Розіпни!» Каже Пилат їм: «Беріть Його ви і розіпніть, я бо жадної провини не знаходжу на Ньому.» 7. А юдеї йому: «У нас є закон, і за законом мусить Він умерти, бо Він із себе Сина Божого зробив.» 8. Як почув те слово Пилат, стривожився ще дужче. 9. Повернувся він ще раз у Преторію та й каже Ісусові: «Звідкіля Ти?» Не дав же йому Ісус одвіту. 10. «Зо мною не розмовляєш, - каже йому Пилат, - чи не знаєш, що в мене влада відпустити Тебе і влада розіп'ясти Тебе?» 11. І відрік Ісус: «Не мав би ти надо Мною ніякої влади, якби тобі не було дано згори. Через те на отому, хто Мене тобі видав, більший гріх.»… 13. Тож зачувши ті слова, вивів Пилат Ісуса і сів на судівське сидіння, на місці, яке має назву Літостротон, а по-єврейському - Гаввата. 14. А був то день, коли споготовлювали Пасху, близько шостої години. І каже до юдеїв: «Ось цар ваш.» 15. Ті ж закричали: «Геть! Геть! Розіпни Його!» А Пилат їм: «Маю я вашого царя розіп'ясти?» І відповіли первосвященики: «Нема в нас царя, тільки кесар!» 16. І тоді видав він його їм на розп'яття.
17. І забрали вони Ісуса; і, несучи для себе хрест, вийшов Він на місце, зване Череп, а по-єврейськи Голгота, 18. де Його і розіп'яли, а з Ним двох інших: по одному з кожного боку, Ісуса ж - посередині. 19. Пилат же звелів написати напис і на хресті його примістити. Написано було: «Ісус Назарянин Цар Юдейський.» 20. Багато з юдеїв читали той напис, місце бо, де розп'ято Ісуса, було близько міста. Написано ж напис було по-єврейському, по-грецькому і по-римському…
25. А при хресті Ісусовім стояли Його мати, сестра Його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина. 26. Бачивши Ісус матір і біля неї учня, що стояв, - а його ж любив Він, - мовить до матері: «Жінко, ось син твій.» 27. А тоді й до учня мовить: «Ось матір твоя.» І від тієї хвилі учень узяв її до себе. 28. А по тому Ісус, знавши, що все вже довершилося, щоб здійснилось Писання, промовив: «Спраглий я!» … 30. І, скоштувавши оцту, вимовив Ісус: «Звершилось»; і схиливши голову, віддав духа.
31. Через те, що це була п'ятниця, отже, щоб не залишилися в суботу тіла на хресті, - бо був Великдень тієї суботи, - то юдеї попросили Пилата, щоби переламали їм голінки й познімали з хреста. 32. Отож вояки прийшли і переламали першому голінки і другому, який був з ним розіп'ятий. 33. Та коли підступили до Ісуса й побачили, що він уже мертвий, то голінок не перебивали Йому, 34. лиш один з вояків проколов Йому списом бік. І потекла негайно ж кров - і вода. 35. І той, який бачив, свідчить те, і правдиве свідчення його; і він знає, що говорить правду - щоб ви теж увірували.
В день торжественного воздвиження животворящого Господнього Хреста читаємо кілька текстів з розповіді про Страсті Ісуса в Євангелії від Йоана. Більше інформації про особливість Страстей Ісуса в четвертому Євангелії можна знайти у моїй відео-лекції на цю тему за наступним посиланням:
В цьому ж дописі відзначу тільки окремі моменти, котрі слід мати на увазі, коли читаємо ці тексти, які розповідають про одну з найважливіших та найдраматичніших подій в історії людства.
Що насамперед важливо пам’ятати? Яким є контекст читання Євангелія свята? По-перше, все відбувається на Пасху. Йоан хоче, щоб ми подумали над тим, як Ісус застосовує символіку цього свята до себе (головним символом в Євангелії від Йоана з самого початку була Пасха). Ісус названий пасхальним агнцем (1:29, 36). На Пасху він пророкував про руйнування і відновлення Храму, маючи на увазі храм власного тіла (2:19-21). Він нагодував тисячі на Пасху і пропонував насититися його тілом і кров'ю (глава 6). Тепер він повертається в Єрусалим на останню Пасху…
В Йо 13:1 сказано, що «час прийшов/прийшла година». У попередньому розділі (12:23, 27 І відрікає їм Ісус: «Прийшла година для прославлення Сина Чоловічого) Ісус бачить, як насувається той момент, до якого було спрямовано все його земне служіння, але тепер Йоан говорить про цю «годину» з набагато більшою глибиною і точністю і вибудовує цілий ряд ідей, які Ісус розкриє нам в наступних розділах. Настав час, коли Ісус залишає цей світ і повертається до Отця.
По-третє (і для Йоана це найголовніше): все, що робиться, робиться заради найвищої любові. Згадаймо «доброго пастиря» з Йо 10. Пастир любить своїх овець, і вони відповідають йому любов'ю. І немає більшої любові, як та коли пастир кладе життя своє за овець. В Йо 13:1 сказано «полюбивши своїх, що були в світі, полюбив їх до кінця.»
Йоан є Богословом нового творіння. Тому важливо пам’ятати також, що Ісус був арештований у Гетсиманському саду – саду за Кедроном. Колись в саду Бог зустрічався з Адамом, – там Адам зрадив Бога. Тепер Бог знову приходить до саду…
Ісус в Євангелії від Йоана – від Бога, Він властиво і є воплоченим Богом. Тому Ісус керує ситуацією навіть в часі Страстей: «За те Отець мій Мене й любить, бо Я кладу моє життя, щоб знову його взяти. 18. Ніхто його в Мене не забирає, бо Я сам кладу його від себе. Владу бо маю його покласти і владу маю назад його забрати; від Отця мого прийняв Я цю заповідь.» (Йо 10:17-18).
В Описі Йоана немає суду Синедріону, де прийнято рішення про смерть Ісуса – в Йоана це рішення є раніше в Йо 11:45-53 (І бачивши, що вчинив Ісус, увірували в Нього численні юдеї, які зійшлися були до Марії. 46. Деякі з них, однак, пішли до фарисеїв та й оповіли їм, що вчинив Ісус. 47. Зібрали тоді первосвященики та фарисеї раду й заговорили: «Що робити нам? Силу чудес отой чоловік робить! 48. Якщо залишимо його так, то всі увірують у нього, тож нагрянуть римляни, місто наше знищать та й народ наш!» 49. Один же з них, Каяфа, що був первосвященик того року, мовив до них: «Нічого ви не розумієте, 50. то й не здогадаєтеся, що ліпше вам буде, коли один чоловік за народ помре, а не ввесь люд загине.» 51. Сказав же він так не від себе самого, але, бувши первосвящеником того року пророкував, що Ісус мав умерти за народ; 52. і не тільки за народ, але й за те, щоб зібрати в одне розкидані діти Божі. 53. Від того, отже, дня ухвалили вони його вбити).
Арешт відбувається в ночі, таємно… Ісуса запитують про Його навчання, але Він відповідає, що навчав про усе відкрито (на відміну від процесу, який відбувається над Ним)… Ісус щойно закінчив свою молитву до Отця, як справжній Первосвященик (Йо 17)… А тут допит проводить первосвященник Анна (5 його дітей були первосвящениками), хоч згадується і Каяфа, який був його зятем і керував 19 років (втриматися на такий термін коштувало дуже багато; римляни як правило міняли первосвящеників кожні 2-3 роки)…
Саме Євангеліє Свята починається з представлення частини доволі довгої розповіді, котра присвячена описові суду в Пилата (18:28-19:16). Йоан розвиває цей опис як драму з сімох сцен, центром яких є коронування Христа. Євангелист пояснює, чому Ісуса привели до Пилата: «Не дозволено нам нікого вбивати!» (18:31) та чому Пилат виніс смертний вирок «Відпустиш його, то не будеш кесаревим другом! Усяк, хто з себе робить царя, кесареві спротивляється!» (19:12).
Загалом в часі цього «суду» над Ісусом йдеься про наступне: Ісус пояснює Пилатові, що Його Царство не політичне; Юдеї визнають, що основна їхня претензія полягає у тому, що Ісус називав Себе Сином Божим (19:7); Пилат, якийсь час пробує примирити не примиренних противників; Ісус вказує, що Пилат не належить до істини (18:37), й в такий спосіб сцена перетворюється в суд над Пилатом, який не має влади над Ісусом (19:11). Ісуса б’ють по середині сцени, щоб розжалобити юдеїв («Ось чоловік»); проте юдеї поступившись месіянськими надіями «Немає у нас царя окрім кесаря» залишаються непохитні.
 Чергування подій всередині та назовні преторії підкреслює нерішучість Пилата та його вагання між бажанням зберегти справедливість (сумління не давало йому спокою) та страхом втрати посади. В Йо 12:42-43 сказано про подібну слабодухість фарисеїв: «А, однак, чимало й увірувало в Нього, навіть із знатних, лише з огляду на фарисеїв не признавалися, щоб їх не вилучили з синагоги; 43. славу бо людську дужче вони любили ніж славу Божу.». Перед подібним вибором стоїть кожна людина – завжди є вибір між світом і Христом…
Цей текст про фальшивий суд просто переповісти не можливо. Його треба просто читати. Нижче подаю схемку, яка при читанні полегшить розуміння динаміки розповіді.

1. Назовні:  вимога розп’яття (18:29-32)

5. Назовні: невинний та винуватий (19:4-8)
2. Всередині: Царство Христа  (18:33-38а)
6. Всередині: влада Пилата (19:9-12)
4. Всередині: коронування Царя (19:1-3)
3. Назовні: невинний та винуватий (18:38б-40)
7. Назовні:
вимога розп’яття (19:13-16а)
Як показано на схемі усі 7 актів творять між собою т. зв. хіязм – хрестовидне розташування сцен та ідей.
Йоан також підкреслює свобідну волю Ісуса в часі Страстей, Він сам вийшов на Голготу: «несучи для Себе хрест, вийшов Він на місце, зване Череп, а по-єврейськи Голгота, 18. де Його і розіп'яли, а з Ним двох інших: по одному з кожного боку, Ісуса ж – посередині» Череп – по-єврейському Голгота (Кальварія – лат.). Це було «лобне місце», - місце де проводили страти… Ця назва вказує також на те, що там могло бути багато голів страчених злочинців, а не тільки факт, що гора мала форму лисої голови. Перші християни вважали Голготу місцем погребення Адама (Оріген, Тертуліан)…
Згідно з єврейськими переказами, датованим II ст. або більш раннім часом, пасхальних агнців підвішували на залізних гаках і здирали з них шкіру. Тут підвішений Ісус…
Хоча розп’яття й було дуже поширеним явищем, євангельська оповідь про розп’яття Ісуса містить найповніший опис того виду страти в стародавній літературі. Чому ж тоді про розп’яття згадували тільки побіжно, рідко зупиняючись на деталях? Чому багато письменників, які мали б описати розп’яття у своїх творах, уникали цієї теми? На це було кілька причин.
Перша причина. Для більшості культурних, освічених письменників давнини розп’яття було надто огидним явищем, щоб про нього говорити. Цей вид страти мав заподіяти засудженому якомога більше болю: надзвичайно повільна смерть наставала від задухи, спеки чи переохолодження.
Друга причина, через котру розп’яття рідко згадували в стародавній літературі, полягала в передбачуваній нікчемності засуджених. Гідні поваги люди – римські громадяни та важливі суспільні діячі – не могли бути розп’яті. Це було долею нижчих верств населення – рабів і чужинців (через це розп’яття називали карою для рабів: servile supplicium).
Розп’яття являло собою зворотний бік медалі під назвою «Рах Romana» – запоруки порядку, миру та безпеки. Але мир і процвітання забезпечували жорстокі, варварські методи. Розп’яття було вигідне для тих, хто користувався благами ідеалізованої ними цивілізації. Про нього можна було з легкістю забути, адже саме такою була мета цієї кари – стерти з лиця землі пам’ять про неугодних, яким довелося дуже дорого заплатити за блаженні мріяння сучасників. Саме знищити пам’ять про особу – є третьою головною причиною.
Але Бог діяв і в цьому пеклі. Слова, що Ісуса розп’яли «посередині» (Йо19:18), вказують на те, що Його страсті є відкупительними для всіх людей і з цього часу стають центром і  осердям для всього грішного людства. Щоб збулося пророцтво Ісаї (53:12), Ісуса розп’яли між двома розбійниками. Від так сьогодні вже ніхто хто лежить під тягарем гріха не може сказати, що для нього чи неї вже немає надії…
На Хресті прибили табличку на трьох мовах: «καὶ ἦν γεγραμμένον Ἑβραϊστί, Ῥωμαϊστί, Ἑλληνιστί». Тобто на Арамейській, Латинській, Грецькій – в грецькому оригіналі тут немає сполучника, і це означає, що список можна було б продовжувати: тут не просто вказані найважливіші мови в Палестині в тому часі, але й що ця подія має переповідатися на усіх мовах світу, оскільки має значення для всіх людей…
Присутність під Хрестом Діви Марії змушує нас дивитися на цю подію в контексті «Знаків» (так Йоан називає чудеса Ісуса) Ісуса в четвертому Євангелії: починаючи від першого в Кані, де була присутня Його Мати (Йо 2:1-18) і до останнього – Воскресіння (Йо 20). В Кані Ісус сказав, що ще не прийшов Його час. Тепер час прийшов… Гра артиклів в грецькому тексті (вірші 25-26) показує, що Ісус не дивиться на Свою (тільки особисту) матір, але її материнство вже поширюється на весь світ. Своїм болем і терпінням Вона особливим чином бере участь в ділі відкуплення – і саме про це їй пророкував праведний Симеон (Лк 2:34-35). Стаючи її сином, улюблений учень – Йоан приймає Її до себе (грецькою дослівно – «в число своїх»), – а в Пролозі Євангелія було сказано: «Прийшло до своїх, - а свої його не прийняли. 12. Котрі ж прийняли його - тим дало право дітьми Божими стати, які а ім'я його вірують; 13. які не з крови, ані з тілесного бажання, ані з волі людської, лише - від Бога народилися.» (Йо 1:12-13). Це нове народження від Бога, здійснюється завдяки смерті Його Єдинородного Сина та через Марію.
Дар Матері – останній земний жест Христа, найвище самовідречення. Віддаючи Матір – Ісус уже немає нікого; нікого, крім Отця, до якого Він іде…
«А по тому Ісус, знавши, що все вже довершилося, щоб здійснилось Писання, промовив: «Спраглий я!» (διψῶ) 29. Стояла ж посудина, сповнена оцтом. От і подали йому до уст настромлену на тростину губку, просяклу оцтом. 30. І, скоштувавши оцту, вимовив Ісус: «Звершилось» (τετέλεσται - verb ind. Perf. Pass. 3-rd p-n); і схиливши голову, віддав духа». В цих віршах хочу підкреслити тільки два слова. «Спраглий» – Той Хто Є джерелом живої води (пор. розмови з Никодимом та Самарянкою – Йо 3-4), Хто Сам закликав на весь голос у часі свята Кучок: «Коли спраглий хтось, нехай прийде до мене і п'є!» (Йо 7:37) тепер є обезсилений і спраглий… «Звершилось». Слово «звершилося» в грецькому оригіналі вказує на Бога як підмет дії (т. зв. passivum Divinum) й тим самим підкреслює, що в цих шокуючих для людського розуму, сповнених людської жорстокості подіях, Бог попри все реалізує Свій план спасіння світу.
Останні вірші сьогоднішнього Євангелія демонструють це дуже промовисто – після смерті Ісуса «голінок не перебивали Йому, 34. лиш один з вояків проколов йому списом бік. І потекла негайно ж кров - і вода.». В Пс 34:20-21,23 сказано, що кість праведника не буде поламана. В описі Виходу з Єгипту через Червоне море  – так само представлений ритуал з пасхальним агнцем (пор. Вих 12:10,46; Числ 9:12). Євангелист також бачить тут зв'язок між кров’ю, яка витекла з боку Ісуса та кров’ю, котра врятувала єврейських первенців і встановила Союз між Богом і Його народом. В сакраментальному значенні –  це вода Хрещення та кров Євхаристії. В еклезіологічному сенсі Отці Церкви підкреслювали ще одну важливу деталь – слово  πλευρά (бік) в грецькому перекладі Старого Завіту (Септуагінті) вживається на означення ребра Адама (Бут 2:21-22) – звідси, Церква – Нова Єва народжена з боку розп’ятого і померлого Христа.
Автор Євангелія – є просто свідком цієї Тайни Божої Любові. Він є «той, який бачив, свідчить те, і правдиве свідчення його; і він знає, що говорить правду - щоб ви теж увірували» (Йо 19:35). В біблійному розумінні «повірити» означає довіритися Богові; почати нове життя в довірі до Того, Котрий «показує свою до нас любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками.» (Рим 5:8).
Використана література:
Bauckham R., Hart T., At the Cross: Meditations on People Who Were There, Darton, Longman & Todd, Limited, 1999
Brown R. E. An Introduction to the New Testament. – New York; Doubleday, 1997, P. 356-358
Gundry R. H., Commentary on the New Testament. Verse-by-Verse Explanation with A Literal Translation, Baker Academic 2010, P. 451-454
П. Дюмулен, Евангелие от Иоанна. Комментарий, Paoline 2006, С. 181-205
Wright N. T., Evans C. A. Jesus, The Final Days: What Really Happened, Westminster John Knox Press, 2009, p. 29-30.
Wright T., John for Everyone Part 1: Chapters 11-21 Pt. 2 (New Testament for Everyone), SPCK, Kindle Edition, Kindle Location 822-896