Читання Євангелії цієї неділі належить до першої частини так званої історії дитинства Ісуса, яка представлена в Мт 1 – 2. Історія дитинства Ісуса складається з двох пропорційних розділів, кожен з яких містить два сегменти: перший розділ розповідає про походження Ісуса (людське походження: 1, 1 – 17 та божественне походження: 1, 18 – 25), а другий про реакцію світу на Його прихід (поклоніння язичницьких волхвів та ворожість Ізраїлю: 2, 1 – 12 й переслідування Ірода та опіку Божу: 2, 13 – 23; чотири частини другого розділу творять між собою чіткий хіазм).
Людське походження Ісуса, Матей представляє у формі родоводу (1, 1 – 17). В результаті досліджень, які проведені за останні десятиліття стало очевидним, що тільки окремі древні семітські родоводи (т. зв. «тольдот»; в грецькій мові «генеалогії»), мають за ціль відобразити природнє споріднення. Проте більшість, швидше за все, служать кільком іншим цілям, як наприклад: вказати на юридичні права та обов’язки, продемонструвати законність влади та власності, дати впорядковане відображення історії та відзначити характер тих чи інших подій.
Родовід Ісуса подають два євангелисти: Матей та Лука. Пишучи свої Євангелія до різних аудиторій, кожен з євангелістів хоче підкреслити якісь дуже важливі характеристики Ісуса, які є близькими та зрозумілими для його читачів. Матей пише до юдейських читачів з наміром переконати їх, що Ісус – їх царський Месія. Тому, на самому початку Євангелія, він подає родовід, в якому Ісус представлений як «Син Давида, Син Авраама». В цей спосіб євангелист підкреслює, що як людина Ісус був наслідником обітниць Союзу, які Бог дав Авраамові (Бт 17, 1 – 8) та Давидові (2 Сам 7, 12 – 16). Матей прослідковує родовід Ісуса ведучи його від Авраама через Давида аж Йосифа мужа Марії, з якої народився Христос (Мт 1, 16). «Поколінь же всіх було: від Авраама до Давида чотирнадцять, від Давида до вавилонського переселення чотирнадцять і від вавилонського переселення до Христа – поколінь чотирнадцять» (Мт 1, 17). Організовані групи імен по 14 осіб, вказують, що Матей не мав наміру писати точний родовід (слово син могло стосуватися внука чи навіть більш віддаленого предка – пор. Мт 1, 1), але мав визначену богословську мету – представити Ісуса як обіцяного царя Ізраїлю, законного наслідника престолу Давида. Перші 14 осіб представляють патріархів Ізраїлю, наступні 14 осіб – царів Ізраїлю, й вкінці останні 14 осіб в більшості звичайних та невідомих людей. Поділ родоводу на три історичні періоди чітко показує його історичну динаміку: виникнення, піднесення та занепад дому Давида, в результаті чого обіцяний наслідник народжується в скромній родині теслі з Назарету.
Крім того родовід має ще багато особливостей, які не можливо представити в форматі цих роздумів. Згадаю тільки одну – в родоводі згадано п’ятеро жінок. Поява жінок, хоч це й не було загально прийнятним, мала місце в генеалогічних таблицях (напр. Бт 22, 20 – 24; 25, 1 – 6; 36, 1 – 14; 1Хр 2, 3 – 4, 18 – 20; 46 – 47; 3, 1 – 9). Ця присутність в родоводі Ісуса, означає дещо більше ніж вказівка на племена чи коліна, завдяки відокремленню дітей жінок від дітей наложниць.
В кожної згаданої жінки було щось дивне, навіть скандальне в її стосунках з мужчиною, й кожна відігравала важливу роль в Божому задумі. Тамара видала себе за блудницю перед Юдою (Бт 38), але Бог вибрав дітей від цього зв’язку родоначальниками для роду Давида. Рахав, хоч і була блудницею, зробила не мало для завоювання Обіцяної землі (Іс Нав 2, 1 – 12; Євр 11, 31; Як 2, 25). Рута належала до відкинутих моавитян (Втор 23, 3), проте з власної, доволі ризикованої ініціативи, стала дружиною Вооза, а їх подружжя започаткувало родовід Давида (Рут 3, 6 – 14; 4, 13 – 17). Жінка Урії (Ветсавія) вчинила перелюб з царем Давидом, але Господь вирішив, що її син Соломон унаслідує престол (1 Цар 1, 11 – 31). Всі жінки, хоч і були безправні в соціально-економічному та релігійному відношеннях, виявляли тверду віру саме тоді, коли мужчинам її бракувало. Чотири старозавітні жінки, про яких згадує Матей, виявилися кращими передвісницями Марії як «незамужньої матері», до якої вдався Господь, заради сповнення свого божественного плану. Євангелист також міг включити цих жінок в свій родовід, для того щоб запобігти не довірі та обмові, пов’язаними з обставинами народження Ісуса. Тим самим він нагадав своїм читачам, що Бог часто діє незвичайним шляхом та за посередництвом мало привабливих людей.
Одна дуже особлива деталь підкреслює головну мету Матея: в 16-му вірші сказано, що «Яків породив Йосифа, мужа Марії, з якої був народжений Ісус, званий Христос». В грецькому тексті слово «народжений» (εγεννηθη – egenniti) вжито в пасивному стані аориста третьої особи однини, що вказує на Бога, як підмет дії. Таким чином євангелист засвідчує грандіозну та незбагненну подію – Син Божий воплочується й входить в нашу складну та стражденну історію, щоб принести нам визволення та спасіння. Все це відбувається в не можливий і не зрозумілий для людського розуму спосіб. Опис представлений в Мт 1, 18 – 25 спонукає нас споглядати невимовність та незбагненність таїнственної події, яка сталася (в оригіналі вжитий т. зв. perfect – доконаний час) «щоб здійснилось Господнє слово, сказане пророком: «Ось, діва матиме в утробі й породить сина, і дадуть йому ім'я Еммануїл, що значить: З нами Бог.» (Мт 1, 25).
Хай історія, – складна й водночас не звичайна, – яка представлена в родоводі, буде нагодою для того, щоб поглянути на історію нашого власного життя та походження, й відтак кожного дня, а особливо в часі празника Різдва, дякувати Богові за те, що Він є Еммануїл – Той, який є Господом нашого особистого Виходу.
Немає коментарів:
Дописати коментар