Cиропусна неділя (Мт 6, 14 - 21) - Прощення.

Читання Євангелія цієї неділі (Мт 6, 14 – 21) є частиною Нагірної проповіді (Мт 5 – 7) – першої найдовшої та найбільш дбайливо укладеної промови Ісуса в Євангелії від Матея. Цю проповідь інколи називають Конституцією Божого Царства, й тому з огляду на її унікальну важливість, перед кількома думками стосовно недільного читання, нижче подаю коротеньку інформацію про текст Мт 5 – 7.

Доступний для нього матеріал, Матей майстерно ділить на три частини, які в свою чергу діляться на менші одиниці з тріадичною структурою. Центральна частина (друга) побудована за аналогією до відомого равіністичного висловлювання, яке приписують Симону Праведному: «Світ підтримують три речі: Закон, Храмове служіння, Діла милосердної любові.
Християнське ре-формулювання цих так званих «Трьох стовпів Юдаїзму» можна помітити в наступній групі висловлювань Ісуса, які Матей представляє в такий спосіб: відношення до закону – 5, 17 – 48; богослужіння та релігійні практики – 6, 1 – 18; вчинки вірності та служіння Богові в соціальних відносинах та діяльності.

Серцем усієї  нагірної проповіді є Господня молитва – "Отче наш", яка є центром в структурі проповіді, що побудована за тріадичним принципом.

Перша частина починається серією висловлювань, які виявляють побажання Ісуса та характеризують есхатологічну спільноту, основою життя якої є милосердна Божа діяльність. Сучасники Ісуса були переконані, що  прихід Месії є есхатологічною (остаточною) подією в історії. Прихід Ісуса започаткував останні часи. Звідси, спільнота учнів Месії Ісуса – есхатологічна спільнота, яка живе в постійній есхатологічній напрузі та очікує Його Парусії, тобто Другого славного приходу. Для другої частини характерним є наказовий спосіб – тут представлені вказівки для життя есхатологічної спільноти. Третя частина описує застереження, які відносяться до есхатологічного суду. 

План Нагірної Проповіді можна представити наступним чином:

1. Потрійне проголошення, яке засновує Есхатологічну Спільноту учнів (5, 3 – 16): Блаженства, характер та призначення апостолів – 5, 3 – 12; учні як Сіль – 5, 13; учні як Світло та Місто на горі – 5, 14 – 16.

2. Потрійні вказівки про спосіб життя в Есхатологічній  Спільноті (5, 17 – 7, 12): «Закон» (5, 17 – 48); Храмове служіння (6, 1 – 6, 18); Діла милосердної любові (6, 19 – 7, 12).

3.     Три есхатологічні застереження (7, 13 – 27): Дві дороги – 7, 13 – 14; Фальшиві пророки (7, 15 – 23); Два будівники (7, 24 – 27).   

З цього багатства Нагірної проповіді Церква пропонує три тексти, які мають допомогти нам вирушити в дорогу Великого Посту, щоб «прийти до себе та захотіти вернутися  до дому Отця» (пор. Лк 15, 17 – 18), в якому Він з невимовною радістю та новою силою обійме усе наше єство  благодаттю Свого Воскреслого Сина.

Перший текст (6, 14 – 15: Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш небесний простить вам. 15. А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших) слідує відразу після молитви «Отче наш» та служить роз’ясненням до умовного прохання «Прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам нашим» (6, 12). Йдеться також про потребу звільнення нашого серця від непотрібного тягаря – це необхідно не тільки для того, щоб ми були здатні на ефективну подорож, але й для того, щоб коли досягнемо її кінця, Господь міг замість тягарів образ, та всього того, що отруювало наше серце, наповнити нас силою нового Життя, й ми могли стати тими, завдаток чого отримали в хрещенні – новим творінням (пор. 2 Кор 5, 17).

В другому тексті (6, 16 – 18: Коли ж ви постите, не будьте сумні, як лицеміри: бо вони виснажують своє обличчя, щоб було видно людям, мовляв, вони постять. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду. 17 . Ти ж, коли постиш, намасти свою голову й умий своє обличчя, 18 . щоб не показати людям, що ти постиш, але Отцеві твоєму, що перебуває в тайні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі) Господь перестерігає перед штучністю та показовістю нашого благочестя. В давнину помазання голови було  символом радості (Пс 22, 5; 44, 8; 103, 15; Іс 61, 3), й відтак у побуті це робили кожен день, окрім  періоду посту. Ісус же закликає до того, щоб подвиг посту також був сповнений радості, та виконував свою справжню роль – був інструментом (а не ціллю) для нашого відкриття на Божу благодать, якою Він бажає благословити кожного з нас  від початку створення світу.

Третій текст (6, 19 – 21: Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробацтво нівечить, і де підкопують злодії і викрадають. 20. Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ані хробацтво не нівечить і де злодії не пробивають стін і не викрадають. 21. Бо де твій скарб, там буде і твоє серце) вказує на мотивацію для нашої аскези – задля чого мусимо постити. В єврейській традиції термін «небо» часто вживався замість слова Бог. Проте цей термін  також означає   місце перебування Бога, як рівно ж і реальність, яку Бог приготував для своїх дітей поза реальністю цього світу (книга Одкровення окреслює цю реальність словами «нове небо та нова земля» пор. Одкр 21, 1). Таким чином «шукати скарби на небі» – означає довірити Богові все найцінніше що маємо – своє життя, за що ніколи не пошкодуємо, оскільки написано: «Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять» (1 Кор 2, 9).

Наповнімо  радістю простір навколо себе, щоб серед сірості та буднів, ми стали світильниками, які чимраз більше відкриваючись на благодать Святого Духа, очищуються Його життєдайним вогнем від кіптяви гріха та горять благодаттю Воскреслого із мертвих!