субота, 27 липня 2019 р.

Святого Володимира Великого - Хрестителя України (Йо 10:1-10)

Євангеліє від Йоана 10:1-10
«Істинно, істинно говорю вам: Хто не дверима в кошару овечу входить, а деінде влізає, - злодюга той, розбійник! 2. Хто ж увіходить дверима, той вівцям - вівчар. 3. Йому одвірний відчиняє, і вівці слухаються його голосу, і кличе він своїх овець на ім'я, і виводить їх. 4. А коли виведе всіх своїх овець, то йде поперед них, і вівці слідують за ним, бо голос його знають. 5. Не підуть за чужим вони - втечуть вони від нього, бо не знають голосу чужих.» 6. Сказав ото їм Ісус цю притчу, та вони не второпали того, про що він казав їм. 7. Тож Ісус іще раз промовив до них: «Істинно, істинно говорю вам: Я - двері для овець. 8. Усі, скільки їх передо мною прийшло, - злодії, розбійники. Вівці й не слухали їх. 9. Я - двері. Хто ввійде крізь мене - спасеться. Увійде він, вийде - і знайде пасовисько! 10. Не приходить злодій, хіба щоб красти, вбивати, вигублювати. Я прийшов, щоб мали життя - щоб достоту мали.

У четвертому Євангелії глибоке входження Бога в нашу історію через воплочення деконструює дуалістичний гностицизм (поміж іншим навчання про два одвічні начала: «добре – духовне» та «зле – матеріальне»).  Хоча, як виглядає, автор Євангелія – Йоан, інколи з підозрою ставиться до світу, однак, він не докетист і не ворожий до творіння: Слово, яке стало плоттю, тут стверджує доброту й значимість творіння. В цьому Євангелії все творіння дихає життям Логосу, поза яким немає життя (Йо 1:1-4). На підсвідомому рівні це переконання реалізується через майстерне використання Йоаном природніх, земних символів, для розповіді про Слово: води, вина, хліба, світла, дверей, овець, зерна, виноградної лози, крові, риб. Унікальна істина Логосу явлена ​​тільки за посередництвом цих символів. Жоден інший новозавітний текст не містить такого яскравого опису Вічного за допомогою образів зі звичайного життя. В результаті такого підходу буденне переображується. Всупереч простоті мови четвертого Євангелія воно створює естетично багатий і сильний образ Ісуса. І якщо уважний читач дійсно відчує четверте Євангеліє, він навряд чи виявиться настільки морально сліпим, що буде проповідувати зраненій людині тільки про її душу, не звертаючи уваги на її рани.[1]
Це Євангеліє навчає нас дивитися на світ через простий та водночас парадоксально таїнственний погляд Бога, який в Ісусі з Назарету зустрічається з фундаментальними потребами людини: «Він Є Хліб життя» (6:35,51), «Він Є Світло світу» (8:12; 9:5), «Він Є Двері для овець (10:7,9), «Він Є Пастир добрий» (10:11,14), «Він Є Воскресіння і Життя» (11:25), «Він Є Дорога, Правда і Життя» (14:6), «Він Є Виноградина правдива, а ми – галузки»  (15:1,5). Кожен хто слухає Його голос знаходить життя.[2]
В сьогоднішньому Євангелії ми чуємо про один з цих образів – Ісус двічі  наголошує: «Я Є Двері» (10:7,9). Перший раз ці слова Ісус висловлює за допомогою особливого впровадження «Істинно, істинно говорю вам» (ἀμὴν ἀμὴν λέγω ὑμῖν/ amin, amin, leho himin), яке в Євангеліях Він завжди використовує перед тим, як має висловити щось дуже важливе – якесь одкровення (загалом цей вислів в чотирьох Євангеліях вживається близько 130 разів).
Отже тут ідеться, про те ким для нас є Ісус – відкритими Дверима. Кожен хто йде за Ним, переступає поріг, який веде до нового світу: нового способу розуміння та життя. Євангелист пояснює це твердження за допомогою трьох деталей.[3]
По-перше, Ісус каже, що «Хто ввійде крізь мене – спасеться». В житті завжди є багато доріг, однак, не всі провадять до успіху, або гарантують повноту життя. Особа, котра має хоч трохи розуміння особи Ісуса і намагається слідувати за Ним, входить через правильні двері. Вона ніколи не втратить свого життя; вона його спасе.[4]
Далі Євангелист вказує на ще щось більше. Той чи та, хто входить через Ісуса, може «увіходити і виходити». Він (чи вона) рухається вільно. Така особа входить у простір, в якому він чи вона можуть бути вільними, бо вони керуються лише Духом Ісуса. Це не земля анархії, або розбещеної свободи. Він чи вона «приходить і йде», завжди проходячи через Двері якими є Ісус, Який стежить за його чи її кроками.[5]
Вкінці Йоан додає ще одну деталь: особа котра входить через ці Двері, тобто Ісуса, «знайде пасовисько!». Вона не буде голодною, або спраглою. Він чи вона завжди знайдуть повноцінне і достатнє харчування для життя. Відтак, Христос – це Двері, через які ми, християни, повинні увіходити сьогодні, якщо ми хочемо відродити нашу ідентичність. Християнство, яке складається з християн, котрі мають стосунки з Ісусом, ледве знаним та неясно пережитим,  Ісусом – час до часу теоретично сповідуваним, Ісусом «німим» – тим Який нічого не може сказати сучасному світові, Ісусом – Котрий не торкає наші серця, – є християнством без майбутнього.[6]
Сьогодні ми згадуємо пам'ять Святого і рівноапостольного князя Володимира у святому хрещенні названого Василієм. Саме завдяки добрій волі та провіденційному рішенню цього великого Князя нашого народу і Церкви, справжня свобода та гідність буття Божими дітьми стали найпрекраснішим даром для колишніх язичників Київської Руси-України. Завдяки діянню Святого Духа, цей колись войовничий та жорстокий язичник, пройшов крізь Двері Христа, щоб стати причасним Того, Котрий прийшов «щоб ми мали життя і достоту його мали» (пор. Йо 10:10).
В Євангелії від Йоана грецький термін, який використовується на означення життя (ζωή/ dzoi) позначає водночас і земне життя і життя вічне (під вічним життям в Біблії розуміється життя не просто безконечне, але насамперед життя іншої якості над яким смерть і тління не мають влади). Відтак, Св. Володимир, своїм рішенням прийняти Христа змінив не тільки власне життя, але й охрестивши український народ, уможливив справжнє життя у Світлі для мільйонів і мільйонів своїх співвітчизників.
В історії є зустрічі та рішення, які змінюють життя конкретної особи на життя до і життя після.  Зустріч Володимира з Христом та його подальші рішення змінили не тільки його власне життя, – вони стали благословенням для багатьох, що ще раз підтверджує біблійний принцип реалізованій з надзвичайними плодами у його житті – жоден вибір Бога не є просто вибором, котрий є благословенним тільки для однієї людини: «Починаючи від першого вибрання, вибрання Авраама, Бог об’являє, хоч тоді ще не в цілком ясний спосіб, що цей вибір має на меті «благословення», яке, починаючи від потомства Авраама, повинне буде охопити всі народи землі (Бут 12:3). Так само буде й з усіма іншими людьми, «вибраними» на те, щоб бути посередниками між Богом і людиною (напр., Мойсей, судді, царі, пророки, апостоли). Те саме треба сказати про Ізраїль, як народ: його було вибрано з ціллю певної місії, яку він повинен був сповнити для всіх людей, щоб на конкретному історичному рівні виявити те, що Бог мав намір здійснити на рівні цілковитого спасіння, призначеного для всіх людей»[7]
Вибір великого князя Володимира уможливив доступ багатьох людей до нев’янучої спадщини вічного життя, переобразив культуру, змінив історію та поширив християнську цивілізацію серед мороку язичництва і в нашій батьківщині. Це був перехід до абсолютно іншого рівня життя – життя в якому Господом і Вседержителем є Христос. Це життя має свої грандіозні переваги та «функціонує» якщо кожен з нас тримає з Христом особистий міцний зв'язок.
Чому цей зв'язок є такий важливий? Тому, що тільки Христос може привести нас до нового рівня життя – християнського життя, стабільного життя, сповненого сенсу та мотивованого життя, життя сповненого миром та радістю, життя котре живиться Євангелією – Доброю Новиною про те, що Бог зробив через воплочення, життя, смерть та Воскресіння Ісуса для спасіння цілого світу. Кожен з нас при бажанні може додавати свій внесок у це життя Церкви, – спільноти нових вільних людей й таким чином примножуючи спадщину Володимирового хрещення переображувати при цьому навколишній світ і відкривати для себе нові грандіозні перспективи, про які йдеться на сторінках Святого Письма.



[1] Hays R., The Moral Vision of the New Testament: Community, Cross, New Creation.  A Contemporary Introduction to New Testament Ethic, HarperCollins 1996 – P. 156
[2] Pagola J. A., Following in the Footsteps of Jesus: Meditations on the Gospels for Year A. (R. Luciani, Ed., V. de Souza, Trans.) Miami, FL: Convivium Press 2010 – P. 74
[3] Pagola J. A., Following in the Footsteps of Jesus: Meditations on the Gospels for Year A. (R. Luciani, Ed., V. de Souza, Trans.) Miami, FL: Convivium Press 2010 – P. 74
[4] Pagola J. A., Following in the Footsteps of Jesus: Meditations on the Gospels for Year A. (R. Luciani, Ed., V. de Souza, Trans.) Miami, FL: Convivium Press 2010 – P. 74
[5] Pagola J. A., Following in the Footsteps of Jesus: Meditations on the Gospels for Year A. (R. Luciani, Ed., V. de Souza, Trans.) Miami, FL: Convivium Press 2010 – P. 74
[6]Pagola J. A., Following in the Footsteps of Jesus: Meditations on the Gospels for Year A. (R. Luciani, Ed., V. de Souza, Trans.) Miami, FL: Convivium Press 2010 – P. 75
[7] Джирланда А., Ключ до Біблії. Старий Завіт, пер. з італ. П. Смук, Львів 2006, 23
Використана ікона - авторства мисткині Ірини Богданової (м. Київ) http://ikonopis.in.ua/ua/about.htm

Шоста неділя після П'ятидесятниці (Мт 9:1-8) - зцілення розслабленого.

Сівши у човен, він переплив назад і прибув у своє місто. 2. І от принесено до нього розслабленого, що лежав на ношах. Побачивши їхню віру, Ісус сказав розслабленому: «Бадьорися сину, твої гріхи відпускаються.» 3. Та тут деякі з книжників заговорили між собою: «Він хулить.» 4. Ісус, знавши їхні думки, каже: «Чого лукаве думаєте в серцях ваших? 5. Що легше сказати: Твої гріхи відпущені, - чи сказати: Встань і ходи! 6. Та щоб знали, що Син Чоловічий має владу на землі гріхи відпускати», - каже розслабленому: «Встань, візьми твої ноші та й іди до свого дому.» 7. Встав той і пішов до свого дому. 8. Народ же, бачивши це, настрахався і славив Бога, що дав таку владу людям.
Євангелист Матей показує в чому є сила приходу Божого Царства – Ісус зціляє розслабленого. Грецький текст НЗ означує цю людину як παραλυτικοςparalitikos, що в перекладі на укр. мову означає: кривий, кульгавий, понівечений, паралізований. Отже, мова йде про людину, яка є дуже далекою від того стану в якому її сотворив Господь, а відповідно і від того, щоб чутися щасливою. Зцілення стає можливим завдяки звільненню від гріха, а від так і влади Сатани: слово гріх (в грецькій мові αμαρτιαhamartia) дослівно означає – промах, відхід від цілі, хибний шлях. Людство відійшло від Бога – джерела Життя, завдяки хитрощам диявола (Бо Бог не створив смерть,  ані не радіє з погибелі живучих. 14. Він бо створив усе на те, щоб існувало, і творіння світу - спасенні; нема в них жадної погубної їді  і царства смерти на землі немає, 15. бо справедливість - безсмертна… 2:23. Бог же створив безсмертною людину  і вчинив її за образом власної природи. 24. А через заздрість диявола смерть увійшла у світ, скуштують її ті, що йому належать.-  Мудр 1:1315; 2:234) та внаслідок втрати довір’я і послуху до Бога (пор. Бт 3). Це є основна причина всякого покручення, руйнації та страждання у світі. Важливо відзначити, що в даному випадку мова не йде про відпущення тільки особистих гріхів, які не конечно є безпосередньою причиною страждання цього хворого (Часто чую також, що хтось терпить через гріхи рідних це як правило є жорстокою неправдою і підтвердженням цього є довгий текст у Єзекиїла 18) – мова йде про визволення людини з "поля" чи стану смерті, відновлення її природи ураженої гріхом, який тяжіє над цілим людством.
Вражаючим є факт, що зцілення стає можливим завдяки вірі друзів розслабленого. Побачивши «їхню віру» Ісус звільняє хворого від влади Сатани та звертається до паралітика словом «Встань». Грецьке дієслово вставати (εγειρω /egeiro: в НЗ вжите 144 рази) у переносному значенні означає зцілення, відновлення, та повернення до життя. Це дієслово в Новому Завіті найчастіше вживається на означення Христового Воскресіння. Поряд з цим словом в НЗ  синонімічно вживається ще одне слово  αναστασις / anastasis (в НЗ вжите 108 разів), яке однак коли мова йде про Христове Воскресіння, вживається більше в іменниковій формі. Таким чином силою благодаті Христа, немічний чоловік отримує здатність та силу жити цілком новим життям.
Ця подія, як зрештою і вся діяльність Ісуса, особисто для євангелиста Матея є нагодою також і для радісного особистого свідчення. Відразу після розповіді про зцілення розслабленого Матей розповідає історію про власне покликання: «Ідучи звідтіля, Ісус побачив мимохідь чоловіка, на ім'я Матей, що сидів на митниці, і сказав до нього: «Іди за мною!» Той устав і пішов слідом за ним.» (Мт 9:9). Результатом слова Христа до Матея є факт, що «той устав» подібно як і розслаблений, і полишивши своє грішне життя, «пішов слідом» за Ісусом. Сила благодатного слова Ісуса змінює не тільки фізичні, але й духовні недуги: Матей піднявся / встав, – від старого до нового способу життя. Пізніше, фіксуючи інші свідчення про результати перших кроків прилюдної діяльності  Христа цей євангелист писав: «І ходив Ісус по всій Галилеї, навчаючи по їхніх синагогах, звіщаючи Добру Новину про Царство й вигоюючи всяку хворобу й всяку недугу в народі. 24. Чутка про нього розійшлась по всій Сирії, і приносили до нього всіх хворих на різні недуги, знеможених стражданням, біснуватих, сновид, розслаблених, і він оздоровлював їх. 25. А йшла за ним велика сила людей з Галилеї, з Десятимістя, з Єрусалиму, з Юдеї та з Зайордання» (Мт 4:23–25).
Чи сьогодні, читаючи або слухаючи уривок цього Євангелія, ми готові відкрити своє серце на оце Ісусове «Встань»? Якщо ми є відверті з самими собою то є свідомі того, що кожен з нас має з чого вставати…
Серед нас є також багато людей, життя котрих дуже часто покручене, а той здавалося б цілком зруйноване. Є й такі, що є паралізовані фізично, душевно чи духовно. Чи наша віра є настільки сильною (наше довір’я до сили Христової Євангелії), що ми відважимося на лагідне, але переконливе свідчення для тих осіб, що Господь здатний піднести – воскресити їх до нового життя, силою Слова Свого Євангелія ?



пʼятниця, 19 липня 2019 р.

П'ята неділя після П'ятидесятниці (Мт 8:28-9:1) - влада Ісуса над демонами.

Коли ж Він прибув на той бік, у край гадаринський, зустріли Його два біснуваті, що вийшли з гробниць, але такі люті, що ніхто не міг перейти тією дорогою. 29. І почали кричати: «Що нам і Тобі, Сину Божий? Прийшов єси сюди, щоб нас мучити перед часом?» 30. Оподаль же від них паслося велике стадо свиней. 31. Біси попросили його: «Як Ти нас виганяєш, пошли нас в оте стадо свиней.» 32. «Ідіть» - сказав їм. І вийшли з них, і ввійшли у свиней. Тоді то все стадо кинулося з кручі в море й утопилося в хвилях. 33. А пастухи повтікали й, прибігши в місто, все розповіли, а й про біснуватих. 34. Тоді все місто вийшло Ісусові назустріч і, побачивши Його, попросили, щоб відійшов з їхніх околиць. 9:1. Сівши у човен, Він переплив назад і прибув у Своє місто.
Читачі Матея, цілком могли чути про «оздоровлююче» язичницьке святилище в Гадарі, котре, однак, аж ніяк не покращило стан опанованих демонами людей.[1]
Гроби вважалися нечистими та притулками для демонів, а різні магічні вірування, відтак, приписували їм надзвичайну силу – звідси походить й головний інтерес розповіді та акценти на унікальній діяльності Ісуса.
Марко та Лука називає цю місцевість Герасинською (Мк 5:120; Лк 8:2639), а Матей Гадаринською. Дехто вважає, що взагалі йдеться про Гергесинський край (див. на цьому блозі мої коментарі на Лк 8:2639). Виглядає, однак, що автори Євангелій просто ідентифікують регіон; Гадара та Гераза були частиною т. зв. Декаполісу (союз 10-ти грецьких міст за Йорданом), території переважно заселеної язичниками, включаючи багато єврейського населення.  
            Присутність свиней, ще чіткіше підкреслює язичницький характер регіону, оскільки євреї свиней не тримали. Відтак, через ці географічні вказівки, Матей наголошує на місії Ісуса до язичників, котра вповні розвинеться після Його воскресіння (пор. Мт 28:19–20).
Євангельська розповідь про зцілення двох біснуватих, артикулює принципи, котрі є важливими, як для місійної спільноти Матея, так і для нас сьогодні.
Перше. Навіть демони є достатньо сприйнятливими, щоб визнати Хто є їхнім Суддею та Господом (8:28–30). З цього випливає, що учні та апостоли, які отримали численні свідчення діяльності Ісуса, мали б виявляти послух Ісусові (довіряти Йому своє життя, слідувати за Ним) не зі страху (як демони), але добровільно, у відповідь на Його невимовну любов. (8:18–22; 9:9–13, 37–38). Вислів: «Що нам і тобі, Сину Божий?» (8:29) відображає семітську ідіому, котра вказує на дистанцію між мовцем та адресатом (пор. Суд 11:2; 2 Сам 19:22; 1 Цар 17:18).
 Друге. Царство Небесне є «вже тут» так само як і «ще ні» (8:29). Оскіль Цар Майбутнього віку прибув у майже прихований спосіб, Його Царство займає Теперішній вік, в спосіб прихований для більшості людей, але цілком очевидний для диявола та його демонів, котрі думали, що мучитимуть людей аж до Останнього дня; сили зла очікували вічне покарання аж в день Суду, однак мусіли визнати, що їх Суддя з'явився «випереджуючи розклад». Хоча спільнота Матея очікувала на остаточну Божу інтервенцію (Парусію), вони вже тепер могли покладатися на силу Того, Хто переміг диявола і в цьому перехідному періоді, – «житті Теперішнього віку». Те саме стосується усіх християн сьогодні.
Третє. Ісус завжди цінує людей  більше, ніж будь-яку власність (8:30–32). Ця фраза може видаватися доволі дивною чи навіть банальною, однак поведінка жителів міста, які втратили свиней та окремих українських громадян сьогодні, навіть в часі війни (!), вказує на дуже гостру актуальність цього принципу.
Четверте. Кожен хто поділяє принципи Ісуса, повинен бути готовим до опозиції та труднощів саме за сповідування таких пріоритетів, оскільки більшість людей цінують власність/ майно значно більше, ніж вони цінують Божу звільняючу силу/ діяльність (8:33–34). Ігноруючи звільнення двох нещасних чоловіків та зосередившись на майні, мешканці Гадаринського краю побачили в Ісусі загрозу для своїх інтересів.
До болю знайомі історії щодня повторюються в нашій новітній історії… Вірність принципам завжди має дуже високу ціну: невинні смерті, – зокрема багатьох захисників нашої вітчизни, – є одними з дуже болючих, але водночас показових прикладів правдивості цього твердження. Від новин, які ми чуємо кожного дня, є дуже боляче, а багатьом з нас, інколи, навіть опускаються руки. Однак Євангеліє – Добра Новина сьогоднішньої неділі, засвідчує, що саме Ісус має  усю владу, як на небі так і на землі (пор. Мт 28:18). Тільки Він є Той Хто здолав сатану та його демонські сили (пор. Лк 10:17–20), а ми є тими, які покликані проголошувати Його перемогу й робити учнями усі народи (пор. Мт 28:19–20), аж поки Він знову не прийде й витре кожну сльозу (Одкр 21:4), щоб Бог був всім в усьому (1 Кор 15:28). Саме таке очікування з впевненою надією Того, Хто обіцяв незабаром прийти, було молитвою ранньої Церкви, та повинно залишитися для нас сьогодні. «От, приходжу скоро, і відплата моя при мені, щоб віддати кожному, яка робота його. Я – Альфа і Омега, початок і кінець, перший і останній… Говорить, Хто свідчить це: Так, приходжу скоро. Амінь, прийди, Господи Ісусе! Благодать Господа Ісуса з усіма святими! Амінь.» (Одкр 22:12–13; 20–21).

P.S. Інші мої думки про цей уривок Євангелія, є на цьому блозі за наступним посиланням:




[1] Деякі думки в цих роздумах взяті з Keener C. S. The Gospel of Matthew: A Socio-Rhetorical Commentary. Grand Rapids, MI;  Cambridge, U.K.: Wm. B. Eerdmans Publishing Co. 2009, p. 281-288.

пʼятниця, 12 липня 2019 р.

Четверта неділя після П'ятидесятниці (Мт 8:5-13) - зцілення слуги сотника.

Коли Ісус увійшов у Капернаум, приступив до нього сотник, благаючи його словами: 6. «Господи, слуга мій лежить дома розслаблений і мучиться тяжко.» 7. Ісус каже до нього: «Я прийду й оздоровлю його.» 8 . Тоді сотник у відповідь мовив: «Господи, я недостойний, щоб ти ввійшов під мою покрівлю, але скажи лише слово і слуга мій видужає. 9. Бо і я теж підвладний чоловік, маю вояків під собою, і кажу цьому: Іди, - і йде, а тому: Ходи, - і приходить; і слузі моєму: Зроби це, - і він робить.» 10. Почувши це Ісус, здивувався і сказав тим, що за ним ішли: «Істинно кажу вам: Ні в кого в Ізраїлі я не знайшов такої віри. 11. Кажу вам, що багато прийде зо сходу й заходу, і засядуть з Авраамом, Ісааком та Яковом у Царстві Небеснім, 12. а сини царства будуть викинуті геть у темряву кромішню, де буде плач і скрегіт зубів.» 13. І сказав Ісус сотникові: «Йди, хай тобі станеться за твоєю вірою!» І видужав слуга тієї ж години.
В час загострення радикалізму та екстремізму (різного походження), євангелист Матей пропонує для нас,  доволі не популярний, сьогодні, але вкрай важливий, підхід інклюзивізму, котрий мав би допомогти нам в поширенні Доброї Новини.[1]
Вікова ворожнеча між язичниками та євреями, долається завдяки смиренному та довірливому проханню римського сотника, зверненому до Месії Ізраїлю.
В цьому часі служба солдата римського легіону тривала 20 років. Легіон складався з шести когорт, на чолі котрих стояли центуріони, кожен з яких під своїм командуванням мав від 80 до 100 осіб. Окрім військових обов’язків, римські військові були зобов’язані брати участь в язичницьких релігійних клятвах/ присягах перед «божественним імператором». Після багатьох років такої служби, особа мала б стати жорсткою та зверхньою.
Перші єврейські читачі Матея в околицях Сирії чи в Палестині, дуже сильно ненавиділи римлян, а особливо солдатів та їх офіцерів. Спочатку причиною була окупація землі римським полководцем Помпеєм в 63 до Хр., а потім і зруйнування Єрусалиму тими ж римськими військами в 70 a.d.: від початку юдейсько-римської війни в 66 А.D. й наступні 20 років, безсумнівно багато перших християн, котрі належали до спільноти євангелиста Матея, мали родичів, або близьких знайомих, які померли підчас  облоги Єрусалиму, або ж кого римляни забрали у рабство після завоювання Святого Міста.
Попри весь цей складний історичний контекст, римський сотник своїм учинком та словами демонструє надзвичайно унікальну поведінку, котру можна окреслити 5-ма  дуже важливими тезами.
Перше, сотник упокорює себе перед Ісусом не заради себе самого, але задля свого слуги.
Друге, сотник упокорює себе визнанням свого нижчого статусу, як язичника («Господи, я недостойний, щоб ти ввійшов під мою покрівлю, але скажи лише слово і слуга мій видужає» Мт 8:8. пор. 15:27)  
Третє, він визнає необмежений авторитет/ владу Ісуса зціляти навіть на відстані (8:8–9).
Четверте, Ісус приймає відношення/ ставлення сотника як людини віри – і то віри більшої ніж в членів його власного народу.
Вкінці, Ісус вважає, що цей винятковий язичник є своєрідною обіцянкою приходу до віри багатьох інших язичників (8:11–12).
Навчання Ісуса про:
не противенство несправедливим вимогам римських солдатів (І хто тебе силуватиме йти милю, іди з ним дві. – Мт 5:41);
сплату податків язичницькій державі, котрі потім частково використовувалися на потреби армії (Віддайте ж кесареве кесареві, а Боже Богові. – Мт 22:21);
плату податку на храм, котрий римляни негайно конфісковували для язичницького поклоніння (Коли вони прийшли в Капернаум, підійшли збирачі дидрахми до Петра та й питають: «Чи заплатить ваш учитель дидрахму?» 25. «Так», - каже. І як увійшов до хати, випередив його Ісус, мовивши: «Як тобі, Симоне, здається? Земні царі з кого беруть данину чи податок? Із своїх синів чи з чужих?» 26. А коли відповів: «З чужих», - Ісус сказав до нього: «Отож, сини вільні. 27. Однак, щоб вони нам цього не взяли за зле, піди до моря, закинь вудку, візьми першу, яка попадеться, рибу, і відкрий їй рота: там знайдеш ти статир; візьми його й дай їм за мене й за себе. – Мт 17:24–27);
виглядало б досить нестерпним для будь-кого, чия вірність Христові не була більшою ніж вірність деяких осіб людям, яких вони знають та якими опікуються. Однак Ісус не задовольнявся тим, що Його учні повинні відноситися до ворогів з повагою; Він вимагав, щоб вони дійсно любили своїх ворогів (А я кажу вам: Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас. – 5:44).
Ніхто не кидає виклик упередженням та забобонам – а іноді провокує ворожість – більше, ніж "хороший" член якось групи, яка несправедливо поводилася з людьми.  Ця євангельська розповідь в різний спосіб кидає виклики саме таким упередженням відносно людей, багатьма різними способами. Ворог та язичник поводиться більше ніж достойно…
Тільки тоді, коли нам вистачить відваги визнати велич духа цього «грубого солдафона», тільки тоді  ми зможемо побачити й унікальність Божої любові: Ісус каже до нього: «Я прийду й оздоровлю його.» хоча центуріон тільки сказав про хворобу слуги, й ще не просив Ісуса про зцілення, Ісус сам виявляє готовність та бажання це зробити (вжите в грецькій мові слово «каже» в теперішньому часі, особливо це підкреслює).
Наша випереджуюча пошана, довіра та любов до інших людей, дозволяють Богові творити чудеса. Засадниче розуміння не заперечного факту, що в кожній людині є щось добре, щось від Бога, а відтак і відповідне відношення до особи, уможливлює зріст та духовний розквіт таких людей, яким самопроголошені «праведники» вже поставили остаточний діагноз.
Дуже цікавим для мене є невисловлене в цьому Євангелії – те, що відбувалося в серці Ісуса та римського сотника. Для усіх нас це також виклик – що кожному з поміж нас потрібно робити, щоб люди, які є «видимо поза Церквою», дивлячись на наше сповнене приязні та любові життя, колись захотіли прийти до Ісуса з своїми болями та тривогами.  

P. S. Інші мої роздуми над цим уривком Євангелія, є на цьому блозі за наступними посиланнями:



[1] Роздуми над уривком цього Євангелія основані на Keener, C. S. The Gospel of Matthew: A Socio-Rhetorical Commentary. Grand Rapids, MI;  Cambridge, U.K.: Wm. B. Eerdmans Publishing Co. 2009, p. 263-270

понеділок, 8 липня 2019 р.

Святих Апостолів Петра і Павла (Мт 16:13-19; 2 Кор 11:21-12:9)

Євангеліє (Мт 16:13-19)
Прийшовши в околиці Филипової Кесарії, Ісус спитав своїх учнів: «За кого мають люди Сина Чоловічого?» 14. Ті відповіли: «Одні за Йоана Христителя, інші за Іллю, ще інші за Єремію або одного з пророків.» 15. «На вашу ж думку», - до них каже, - «хто я?» 16. Озвався Симон Петро і заявляє: «Ти - Христос, Бога живого Син.» 17. У відповідь Ісус сказав до нього: «Щасливий ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний. 18. Тож і я тобі заявляю, що ти - Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають. 19. Я дам тобі ключі Небесного Царства, і що ти на землі зв'яжеш, те буде зв'язане на небі; і те, що ти на землі розв'яжеш, те буде розв'язане й на небі.»
Апостол (2 Кор 11:21-12:9)
На сором кажу це, які то слабкі ми виявилися. Та в чому б там хто не виявляв сміливости, - говорю мов безумний! - я також можу її виявити. 22. Вони євреї? Я теж! Вони ізраїльтяни? Я теж! Потомки Авраама? Я теж! 23. Слуги Христові? Говорю неначе нерозумний: Я більш від них. Куди більше в працях, куди більше в тюрмах, під ударами надмірно, у смертельних небезпеках часто. 24. Від юдеїв я прийняв п'ять раз по сорок (ударів) без одного; 25. тричі киями мене бито, раз каменовано, тричі корабель зо мною розбивався; день і ніч перебув я у безодні. 26. У подорожах часто, у річкових небезпеках, у небезпеках від розбійників, у небезпеках від земляків, у небезпеках від поган, у небезпеках у місті, у небезпеках у пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках від братів неправдивих; 27. у праці та втомі, в недосипаннях часто, у голоді та спразі, часто в постах, у холоді й наготі! 28. Крім інших випадків, моя щоденна настирлива думка - журба про всі Церкви! 29. Хтось слабкий, а я не слабкий? Хтось спокушається, а я не розпалююся? 30. Коли ж треба хвалитися, то я моєю неміччю буду хвалитись. 31. Бог і Отець Господа Ісуса, - благословен вовіки! - знає, що я не говорю неправди. 32. В Дамаску правитель царя Арети стеріг місто дамащан, щоб мене схопити; 33. та мене спущено віконцем у коші з муру, і я втік з його рук.
Чи треба хвалитися? Воно й не личить, але я таки приступлю до видінь та до об'явлення Господа. 2. Я знаю чоловіка в Христі, що чотирнадцять років тому, - чи то було в тілі, не знаю, чи то було без тіла, не знаю, Бог знає, - був він узятий аж до третього неба. 3. І знаю, що той чоловік - чи в тілі, чи без тіла, не знаю, Бог знає, - 4. був узятий у рай і чув слова несказанні, яких годі людині вимовити. 5. Таким буду хвалитися, собою ж не буду хвалитися, хіба лиш моїми немочами. 6. А коли я захочу хвалитися, я не буду безумний, бо скажу правду; але я стримуюся, щоб про мене хтось не сказав більше, ніж у мені бачить або від мене чує. 7. А щоб я не загордів надмірно висотою об'явлень, дано мені колючку в тіло, посланця сатани, щоб бив мене в обличчя, щоб я не зносився вгору. 8. Я тричі благав Господа ради нього, щоб він від мене відступився, 9. та він сказав мені: «Досить тобі моєї благодаті, бо моя сила виявляється в безсиллі.» Отож, я краще буду радо хвалитися своїми немочами, щоб у мені Христова сила перебувала.
Свято апостолів Петра і Павла це чудова духовна подія у якій ми переживаємо дуже багато Божих одкровень, благословень та неймовірних прикладів для духовного життя християн різних часів. Це свято є особливим знаком «різноманітної Божої благодаті» в житті двох дуже різних людей, які після зустрічі з Христом, пережили такий надзвичайний досвід та відкрили для себе натільки грандіозні Божі перспективи, що все їхнє життя набуло не тільки справжнього сенсу, але й стало чітко розділене на життя до і життя після: життя до зустрічі з Христом та життя після цієї зустрічі. Саме ця зустріч спрямувала їх погляди, а також віру, надію та любов у одному напрямку. Літургійні читання Євангелія та Апостола свята, дозволяють зробити кілька важливих штрихів стосовно кожного з них й тим самим дати поживу для духовних роздумів для нас сьогодні.
Петро
Ісус покликав Петра, коли той разом зі своїм братом Андрієм, закидав сіті на березі Галилейського озера. Простота, безпосередність, а головно готовність залишити усе й піти за Христом, замість малого світу з простими і зрозумілими обов’язками, які Петро виконував задля підтримки своєї родини, відкрили перед галилейським рибалкою цілий світ, який Він, пройшовши довгий шлях духовного перетворення, як чудовий інструмент в Божих руках, мав підкорити на послух Богові, через поширення Євангелії Ісуса Христа.
Цей рибалка був відважним та безпосереднім, інколи може навіть наївним… Він мав своє розуміння майбутнього свого народу та свої сподівання стосовно Месії. Зустрівши Ісуса, він якось навіть делікатно пробував переконати Ісуса прийняти його (легшу) версію реалізації Божих планів (пор. напр. Мт 16:22). Однак кілька років проведені з Христом (окрім того, що Петро усюди подорожував з Ісусом, важливо мати на увазі, що після того як Ісус виголосив Свою першу проповідь у рідному Назареті в результаті якої односельчани не прийняли Його (пор. Лк 4:16-30), Ісус поселився в домі тещі Петра в Капернаумі, а це місто в Євангеліях стало – «Його містом», містом Ісуса – пор. Мт 9:1; сам Петро та його брат Андрій були синами простого рибалки Йоана з Витсаїди), а потім у світлі зустрічі з Воскреслим, глибоке переосмислення значення життя та Страстей Ісуса, в результаті назавжди зумовили його власне життя, яке сповнилося найбільшою посвятою, любов’ю та вірністю. Цей чоловік був здатний любити та наслідувати Христа усім серцем. Так може любити тільки людина великого серця і сповнена дитячої простоти та відкритості. Напевне саме ці, а може і інші риси, спонукали Ісуса вибрати його Своїм апостолом, а згодом призначити його, як голову апостольського збору.
Шлях Петра з берега Галилейського озера до відповідальності свідчити Воскреслого перед сильними цього світу тривав кілька років: років сповнених невимовного здивування побаченим та почутим; моментів переосмислення та розчарувань; годин великих болів та терпінь; періоду зради та сліз розкаяння; моментів сповнених невимовною радістю, прощенням, любов’ю та непідробленою і осмисленою готовністю віддати своє життя заради Христа. Завдяки дії Божої благодаті у його житті, він на перший погляд не маючи відповідної «богословської» підготовки, став таким переконливим свідком, що, як ми чуємо в розповіді про Зіслання Святого Духа в Діях Апостолів, вже в перший день свята, тільки одною проповіддю навернув 3000 осіб. Цьому передував шлях власного глибоко дозрівання та час дії Божої благодаті в його особистому житті. Сьогоднішнє читання Євангелія свята представляє один з таких дуже важливих епізодів в житті Петра.
Місце де відбувається подія – околиця Кесарії Филипової, яку син Ірода Великого (Ірод Филип) близько 2-го р. до Хр. розбудував на честь імператора Тиберія та своєї власної особи.  Саме в околицях цього місця, куди прийшов Ісус зі своїми учнями, було висічене у скелі погруддя грецького божка (ідола) Пана, якого колись вшановували місцеві мешканці (в один період історії місто навіть називалося Паніум), а в печері було капище на його честь. Перед тим Ірод Филип розбудував місто, а сам Ірод Великий, отримавши місто від імператора Августа в 20 р. перед Христом, збудував у ньому храм з білого мармуру на честь цього ж Августа. Отже ця місцевість мала свою історію ідолопоклонства.
В цьому контексті Ісус ставить запитання апостолам: «За кого мене мають люди?». І тоді після того як апостоли висловили різні версії, які побутували в народі, Петро в імені всіх раптово робить унікальне визнання віри: «Ти – Христос, Бога живого Син.». Остаточно, істинне значення цього ісповідання сам Петро усвідомить вже після воскресіння Ісуса – і то до тої міри, що віддасть за цю віру своє життя, – однак в околицях Кесарії Филипової, Петро висловлює твердження, яке є наслідком незвичайного Божого одкровення у цю мить. Сам Ісус підкреслює, що визнання Петра – наслідок одкровення самого небесного Отця, а не результат його особистих пошуків чи прозрінь, як також це далеко не та інформація, якої хтось з людей навчив Петра («бо не тіло і кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний»). Ісус називає Петра «щасливим» бо той пережив досвід Бога, який згодом будучи доповнений досвідом зустрічі з Воскреслим, назавжди наповнить його життя сенсом та радістю.
Роль Петра в Євангеліях є особлива – читаючи ці тексти приватно ми можемо відкрити для себе силу цієї особи: насамперед він є той, хто покликаний залишити все та іти за Ісусом (Мт 4:18-20; Лк 5:1-11); Ісус зціляє його тещу (Мт 8:14-15; Мк 1:30-31; Лк 4:38-39); Петро завжди очолює список/ перелік 12-ти апостолів  (Мт 10:2-4; Мк 3:16-19; Лк 6:14-16); Петро говорить, коли кровоточива жінка торкає Ісуса (Лк 8:45); Петро разом з Яковом та Йоаном присутні при воскресінні дочки Яіра (Мк 5:37; Лк 8:51); Петро іде по воді (Мт 14:28-31); він визнає віру в Ісуса, навіть тоді коли інші апостоли відходять (Йо 6:66-69); Петро просить Ісуса пояснити притчу про те що осквернює людину (Мт 15:15); він визнає в Ісусі Месію (Мт 16:13-19; Мк 8:27-30; Лк 9:18-21); Ісус також дорікає Петрові, коли той відмовляє Його від хресної дороги (Мт 16:21-23; Мк 8:31-33); разом з Яковом та Йоаном, Петро є свідком переображення Ісуса (Мт 17:1-9; Мк 9:1-9; Лк 9:27-36); сам Ісус залучає Петра в дискусію про податок на храм (Мт 17:24-27); Петро також питає Ісуса про те скільки потрібно прощати (Мт 18:21-22); Петро від себе та усіх апостолів каже Ісусові, що вони залишили все та пішли за Ним (Мт 19:27-30; Мк 10:28-31; Лк 18:28-30); тільки Петро пам’ятає про усохле фігове дерево (Мк 11:20-25); Петро говорить з Ісусом в часі омивання ніг (Йо 13:6-11); в часі Тайної Вечері Ісус провіщає відречення Петра (Мт 26:31-35; Мк 14:27-31; Лк 22:31-34; Йо 13:36-38); Петро засинає в Гетсиманії в часі чування Ісуса (Мт 26:36-46; Мк 14:32-42); в часі арешту Ісуса Петро атакує слугу первосвященика (Мк 14:47; Йо 18:10-11); Петро відрікається Ісуса в часі Страстей (Мт 26:69-75; Мк 14:66-72; Лк 22:55-61; Йо 18:15-17); після Воскресіння Ісус каже Петрові, що випередить його в Галилеї (Мк 16:7); Петро біжить до гробу Ісуса та знаходить його пустим (Лк 24:12); Клеопа та інший учень дізнаються, що Ісус зя’вився Петрові (Лк 24:34); Петро закидає сіті через підбадьорливе слово Ісуса (Йо 21:15-19); вкінці Ісус відновлює Петра та загоює рани його зречення (Йо 21:15-19). Окрім Євангелій – Діяння апостолів та два соборні послання написані Петром відкривають масштаб цього на перший погляд простого рибалки.
 Тому Ісус ставить його на чолі апостолів, щоб пильнував єдність Церкви. Влада яку отримує Петро – унікальний Божий дар, а не винагорода за аскетичні та інтелектуальні успіхи колишнього рибалки. Саме Петро став першим християнським місіонером серед язичників, місіонером для євреїв, а вкінці мучеником задля Христа у Римі.
Павло
Павло народився на початку нашої ери в Тарсі, головному місті Кілікії на південному-сході Малої Азії (сучасна Туреччина) – великому освітньому центрі, який уступав лише Афінам й Олександрії. Сучасником Павла в Тарсі був стоїчний філософ Нестор, – наставник Тіберія й глава впливової школи. Батько, майбутнього апостола народів був фарисеєм (Дії 23:6), – але Павло народився римським громадянином (Дії 22:28). Відтак Бог у своєму провидінні зумовив, що Павло був людиною трьох світів: мав єврейське коріння, грецьке виховання та римське громадянство. Все це пізніше чудово послужило для справи Євангелія. Його єврейське коріння дозволило Йому краще зрозуміти Боже діяння в Історії Спасіння. Грецьке виховання полегшило комунікацію з язичниками та вченими людьми на зрозумілій для них мові. Римське громадянство стало у пригоді в численних місійних подорожах, оскільки людина з римським «паспортом» могла легше долати великі відстані та комунікувати у стародавньому світі.
Більшу частину своєї юності провів не в Тарсі, а в Єрусалимі, «біля ніг» знаменитого єврейського наставника Гамалиїла (Дії 22:3) – тут він отримав освіту не тільки в області Старого Завіту, але й в області равіністичної інтерпретації Тори. На противагу до Гамалиїла (Дії 5:34–39), Павлова ревність до батьківських переказів викликала в ньому вороже ставлення до учнів Ісуса Христа, що в результаті спонукало Його до жорстоких переслідувань християн.
Однак зустріч з Христом по дорозі до Дамаску назавжди перемінила його життя. Навернення Павла є однією з найважливіших подій ранньохристиянської історії. Про цю подію можна прочитати три розповіді в книзі Діянь (Дії 9:3-19: коротка розповідь про подію, що належить самому Луці; Дії 22:6–16 та 26:12–18  розповіді самого Павла). Розповіді самого апостола та розповідь Луки – спроби передати людською мовою досвід, невимовний у звичайних категоріях. Згодом Павло не раз говорив, що його навернення відбулося винятково завдяки силі й милості Божій, які зробили з нього протилежність тому, чим він був (1 Кор 9:17; 15:10; Гал 1:15 і т.д.). Він був переконаний, що бачив воскреслого Ісуса, а тому має всі повноваження бути апостолом (1 Кор 9:1; 15:8; пор. Дії 1:22).
Старий Завіт сформував у Павла ряд базових богословських понять: монотеїзм; віру, що спасіння полягає у  праведності перед Богом; ідею жертви за гріхи; навчання про прийдешній Суд, тілесне воскресіння й месіанське царство. Всі ці ідеї він глибоко переосмислив після своєї зустрічі з Христом.
Якою ж була нова віра? Що володіло розумом і серцем колишнього гонителя?  Павло увірував, що Ісус із Назарету живий. Розп'ятий Месія більше не мертвий: Він є живий Господь і Владика. Під час навернення по дорозі в Дамаск Павло усвідомив це з такою силою, що ця віра не залишала його ніколи. Всі його послання пронизані впевненістю в живій присутності воскреслого Христа Владики. Відтак, ключове значення у своєму покликанні апостол надавав благодаті Божій. Дотриманням Закону Мойсея Павло не тільки не заробив статус перед Богом, але й впав у тяжкий гріх – переслідував учнів Ісуса. Ніяких заслуг: Павло не вибирав Бога, – Бог сам його обрав; і Бог не покарав його за ворожнечу проти Христа, але помилував його.
Світогляд Павла перед наверненням можна було окреслити наступним чином:  є Один Бог, який вибрав один народ, і є одне майбутнє для цього народу (воскресіння мертвих і царювання Бога на Сіоні). Зустрівши Ісуса Христа, Павло глибоко переосмислив ці три тези у тринітарних категоріях: є один Бог та один Господь (пор. 1 Кор 8:6) – Ісус Христос і Святий Дух; є один Божий народ – не тільки народ Ізраїля, але Божий народ з язичників та євреїв у одному тілі Церкви; в Божому задумі є одне майбутнє не тільки для Ізраїля, але й для усіх людей, які у воскресінні мертвих отримають у спадкоємство нову землю та нове небо – оновлений та переображений  світ.
Внаслідок глибоко досвіду зустрічі з Христом, Павло заснував цілий ряд нових громад у Малій Азії, Македонії, Греції й інших країнах та написав серію послань, які становлять приблизно чверть Нового Завіту. В кожному з своїх послань Павло намагався підбадьорити молоді спільноти в їх вірі у Христа та допомагав першим християнам долати різні труднощі на їхній дорозі духовного переображення. Дуже часто Павло ділився особистим досвідом життя у Христі та результатами Божого діяння в його житті: такі уривки з його послань часто називають автобіографічними. Сьогоднішній уривок з читання апостола є одним таких чудових прикладів в якому великий апостол розповідає про своє особисте життя єврея, члена Божого народу, який усвідомив унікальність Божих обітниць сповнених у Христі та особисто пережив надзвичайний досвід Бога, завдяки Його невимовній милості. Цей досвід так сильно направляв життя Павла, що задля поширення Доброї Новини про Христа, він пройшов десятки тисяч кілометрів пішки та з великою мужністю та вдячністю переживав найрізноманітніші випробування, про що ми чуємо в сьогоднішньому читанні. Павло ніколи не жалівся на труднощі та випробування апостольського життя, навіть навпаки, він міг сказати: «Ба, більше: я вважаю за втрату все задля найвищого спізнання Христа Ісуса, Господа мого, заради якого я все втратив і вважаю все за сміття, аби Христа придбати; 9. і опинитися в ньому не з праведністю моєю, що від закону, а з тією, що через віру в Христа, з праведністю, що від Бога - від віри; 10. щоб спізнати його й силу його воскресіння і участь в його муках, уподібнюючись йому у смерті, 11. аби якось осягнути воскресіння з мертвих.» (Флп 3:8-11).
Свідки Воскреслого до всіх кінців землі…
Через 30-40 років після смерті Ісуса, завдяки натхненному служінню апостолів, а насамперед Петра та Павла, в кожному великому місті Малої Азії, Греції й Італії була як мінімум одна християнська конгрегація. В Діяннях апостолів читаємо, що завдяки свідченню апостолів Добра Новина дуже швидко огорнула 32 країни, 54 міста й 9 середземноморських островів.  Обидва апостоли по різному та в різний час пережили унікальний досвід зустрічі з Христом, який зумовив швидке поширення християнського руху від провінційного Єрусалиму до сліпучої столиці імперії – Риму. Бог надзвичайним чином реалізував Свої задуми через смиренного та покірного рибалку та ерудованого новонаверненого равина Павла, бо ж Божа «сила виявляється в безсиллі.»…
Задля віри в Христа та поширення Євангелія, обидва апостоли заплатили найвищу ціну – жертву власного життя. В часі переслідування християн Нероном, Павлові як римському громадянинові відрубали голову, а Петра розіп’яли догори ногами, оскільки той вважав себе недостойним бути розп’ятим так само як і його Господь…
Використана література:
B.M. Metzger, The New Testament: Its Background, Growth and Content, Abingdon Press, Nashville 2003, P. 195-208; 221-248
N. T. Wright, Paul and the Faithfulness of God Minneapolis: Fortress Press 2013, Vol. 4, P. 609-1265
J. Gish, Peter the Apostle. In J. D. Barry, D. Bomar, D. R. Brown, R. Klippenstein, D. Mangum, C. Sinclair Wolcott, … W. Widder (Eds.), The Lexham Bible Dictionary. Bellingham, WA: Lexham Press 2016 (electronic edition).

пʼятниця, 5 липня 2019 р.

Третя неділя після П'ятидесятниці (Мт 6:22-33) - пріоритети учнів Ісуса.

Світло тіла - око. Як, отже, твоє око здорове, все тіло твоє буде світле. 23. А коли твоє око лихе, все тіло твоє буде в темряві. Коли ж те світло, що в тобі, темрява, то темрява - якою ж великою буде! 24.Ніхто не може двом панам служити: бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або триматиметься одного, а того знехтує. Не можете Богові служити - і мамоні. 25. Ось чому кажу вам: Не турбуйтеся вашим життям, що вам їсти та що пити; ні тілом вашим, у що одягнутись. Хіба життя не більш - їжі, тіло - не більш одежі? 26. Гляньте на птиць небесних: не сіють і не жнуть, ані не збирають у засіки, а Отець ваш небесний їх годує! Хіба ви від них не вартісніші? 27. Хто з вас, журячись, спроможен добавити до свого віку хоч один лікоть? 28. І про одежу чого ж вам клопотатись? Гляньте на польові лілеї, як ростуть вони: не працюють і не прядуть. 29. Та я кажу вам, що й Соломон у всій своїй славі не вдягався так, як одна з них. 30. І коли зілля польове, яке сьогодні є, а завтра вкидають його до печі, Бог так одягає, то чи не багато більше вас, маловірні? 31. Отож не турбуйтеся, промовлявши: Що будемо їсти, що пити й у що зодягнемося? 32. Про все те побиваються погани. Отець же ваш небесний знає, що вам усе це потрібне. 33. Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться.

Читання Євангелії цієї неділі (Мт 6:22-33) є частиною Нагріної проповіді Ісуса Христа (Мт 5-7), – першої з п’яти навчальних частин Євангелія, котру часто називають Конституцією Божого Царства: саме тут дуже просто і зрозуміло Ісус навчає, як потрібно в думках та ділах поводитися стосовно Бога та ближнього, щоб Божа воля була сповнена як на небі так на землі, – тобто щоб цей світ був не «долиною сліз», але місцем де панують Божі закони – «Божим Царством».

Щоб краще зрозуміти уривок Мт 6:22-33, його слід читати в трошки ширшому тематичному контексті: Мт 6:19-34. У віршах Мт 6:19-21 Ісус навчає своїх учнів (тодішніх і теперішніх) про те, якими повинні бути їх справжні пріоритети, куди повинні бути спрямовані їх зусилля та як можна перевірити вартість їх довіри до Бога: якщо вони мають правильні пріоритети та по-справжньому довіряють Богові, то житимуть так, щоб інші побачили, що скарби на небі мають дійсну вартість (Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробацтво нівечить, і де підкопують злодії і викрадають. 20. Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ані хробацтво не нівечить і де злодії не пробивають стін і не викрадають. 21. Бо де твій скарб, там буде і твоє серце. Пор. також Мт 13:52; 19:21; 1 Тим 6:8-10). Інакше кажучи, Ісус відкриває  для Своїх учнів супер бізнес-рецепт, котрий приносить 100 % успіху: якщо ви вибираєте правильні пріоритети та мудро вкладаєте зусилля свого життя у Божі справи то ніколи не будете в кінцевому програші.

Світло тіла око.
Особа, перспектива та погляд на життя котрої є пошкоджені примітивним матеріалізмом, як правило є сліпою до Божої правди, – тобто  до об’єктивної інформації про сенс життя та його призначення. В грецькому оригіналі Євангелія, для означення ока вжите слово ἁπλοῦς/ гаплувс, котре має широкий ряд значень: «добрий», «щирий», «простий» «здоровий», «щедрий». Ще одним буквальним значенням цього слова є «єдиний, цілий, одиночний». Ісус вживає це поняття не випадково, оскільки вислів «єдине око» є грою слів як в грецькій так і в єврейській мовах, а відтак має важливий богословський сенс. Крім того грецька версія (LXX) Єврейської Біблії використовує  цей термін (ἁπλοῦς/ гаплувс/ єдиний, одиночний) для перекладу на грецьку мову поняття «досконалий.  «Досконалий» – це той хто «цілеспрямовано» відданий Богові, той котрий повністю покладає своє серце на Бога.[i] Людина з «єдиним/ цілісним/ цілеспрямованим/ здоровим/ щедрим оком» дивиться на світ Божими очима, бачить цей світ у всій його повноті, гармонійно та цілісно,  й тому адекватно спрямовує свою діяльність та зусилля (духовні та фізичні).

Не можете Богові служити і мамоні.
Ознакою зрілості особи є, поміж іншим, усвідомлення чіткої та адекватної єрархії цінностей, відповідно до котрих вона будує своє життя. Людина котра має цілісний/ здоровий (біблійний) погляд на світ, ближніх та Бога має велику перевагу в тому, що уникає постійного роздвоєння (шизофренії) та духовного сум'яття.
Мамона – є арамейським словом на означення грошей та власності. У тексті Євангелія цей термін контрастує з Богом, як справжнім об'єктом служіння людини, й відтак виступає персоніфікованим та обожествленим. Для віруючих євреїв поклоніння грошам було справжнім «reductio ad absurdum», тому Своїм навчанням у цьому уривку Євангелія, Ісус вказує на одну з найбільших спокус людини – ідолатрію примітивного матеріалізму (у будь-яких формах).[ii] Якщо пам’ятати основоположний принцип духовного життя: «Ми уподібнюємося до того кому поклоняємося», – тоді серйозність повчань Ісуса не мала б залишити байдужою жодну тверезомислячу особу, котра здатна прослідкувати небезпеку духовної діалектики основану на поклонінні минущому.
«Хіба життя не більше їжі, тіло не більше одежі»? Їжа має тільки скромне завдання щоб служити життю, підтримуючи його фізичне існування; одяг, також має тільки скромне завдання служити тілу, – підтримуючи в ньому тепло та захищаючи його…[iii]
Рослини, тварини, люди – всі ми є Божими творіннями. Однак серед усіх творінь, тільки людина має в собі образ і подобу Божу, – ця реальність визначає її найвищу гідність. Вдумливе спостереження за навколишнім світом, відкриває перед нами унікальність Божого задуму та таїнственну діяльність Його промислу. Мудрість та благість Творця зустрічає перешкоди для свого нормального функціонування тільки у злому серці людини. Тому, якщо комусь з поміж людей бракує най необхіднішого – тоді це виклик для кожного з нас: Як я використовую щедрі Божі дари?
Згідно з твердженням Програми розвитку ООН станом на 2005 р. (Human Development Report), кожна п’ята людина у світі, а це понад мільярд осіб, живе на менш ніж 1 $ на день, тобто в такій убогості, яка є на межі виживання. З Писання ми знаємо, що Бог піклується про все Своє творіння, а особливо про людей. Сотворений світ має достатньо багатств, котрі можуть забезпечити основні потреби всіх людей; ніхто не мав би залишатися голодним. Але цей світ не має достатньо засобів, щоб забезпечити бажання та примхи всіх[iv].
Заможні християни, відтак, мали б себе питати, чи раптом їхні статки багаторазово не перевершують їхні основні потреби й не використовуються для задоволення непомірних бажань, у той час, коли зовсім поруч ті, котрих ми (інколи вже просто механічно) називаємо братами і сестрами, не мають навіть найнеобхіднішого.

Шукайте найперше Царство Боже та його справедливість/ праведність, а все те вам докладеться.
В Євангелії Господь не обов’язково закликає нас бути матеріаль­но убогими, позбутися власності чи цілком її занедбати. Він закликає нас побудувати в житті належну єрархію цінностей і залишатися їй вірним. Така єрархія передбачає первинність Бога і Його вимог до нашого життя, а відтак прийняття з подякою всіх Його дарів. Тільки тоді навколо нас почне народжуватися Боже Царство, яке було основною темою вчення Ісуса. Цей термін для Нього та Його сучасників означав Боже панування над світом – коли будуть встановлені мир та справедливість на землі, а воля Божа буде і на небі, і на землі.
Заклик Ісуса, шукати найперше Божого Царства, вказує дорогу до щастя та миру. Однак це тільки початок. Повнота обіцяного Ісусом має есхатологічний вимір, – тобто вповні сповниться в часі Його другого славного Приходу/ Парусії. Звідси, шукати справедливості/ праведності Царства означає не просто правильну поведінку людей перед Богом: праведна поведінка є наслідком вчинків, а не пошуків (Мт 6:1). Натомість шукати «його справедливості» означає правильну поведінку самого Бога, котрий виправдовує/ захищає переслідуваних апостолів та учнів. Шукати Божого оправдання, відтак, означає  стійко витривати у переслідуваннях, котрі приносять також і економічні негаразди й легко можуть призводити до занепокоєння про їжу, пиття чи одяг. А оскільки оправдання праведних до Отаннього/ Страшного суду не прийде, то й додаток «все те» ми можемо і не отримати до цього часу. З другого боку саме цей додаток «все те» і є формою котра, охоплює все, що отримають вкінці  ті, які пішли за Христом (Мт 19:27-29). В між часі ж, учні Ісуса повинні приймати важкість економічних негараздів з огляду на переслідування[v] (в тому числі й з огляду на гордий та зухвалий бунт окремих людей проти Божого порядку).  
            «Не журіться, отже, завтрішнім днем; завтрішній день турбуватиметься сам про себе. Доволі дневі його лиха.» (Мт 6:34). Наші тривоги не елімінують економічних негараздів та переслідування християн (як наслідку бунту окремих людей проти Бога). Сьогодні нам вкрай важливо правильно спрямувати зусилля – не проклинати темряву та безплідно проводити час у журбах, шемраннях та наріканнях, – потрібно перебувати в молитві, свідчити віру й надію та дарувати любов, з терпеливістю чуваючи в очікуванні повернення Того, Хто остаточно встановить Своє Царство на землі та оправдає усіх Його вірних, які сьогодні є ніким для очманілих дурисвітів (засліплених «сильних світу цього»), які думають, що завжди керуватимуть цим світом.

P. S. Інші мої думки про цей уривок Євангелія є на цьому блозі за наступним посиланням:




[i] C. S. Keener, The Gospel of Matthew: A Socio-Rhetorical Commentary. Grand Rapids, MI;  Cambridge, U.K.: Wm. B. Eerdmans Publishing Co. 2009, p. 232
[ii] Там само – p. 233
[iii] R. H. Gundry, Commentary on the New Testament, Baker Publishing Group 2010, p. 25
[iv]J. B. Green (gen. ed.) Dictionary of Scripture and Ethics, Grand Rapids, Mich. 2011, p. 851
[v] R. H. Gundry, Commentary on the New Testament, Baker Publishing Group 2010, p. 25