Двадцята неділя після П'ятидесятниці (Лк 7,11-17) – воскресіння єдиного сина вдови з Наїну та питання: "Ким є Ісус"?

1. Контекст уривку та вступні зауваження.

Сьогодні прийнято за основу наступний поділ Євангелія від Луки: пролог (1,1 – 4), т.зв. Євангеліє дитинства (1, 5 – 2, 52), підготовка діяльності Ісуса (3,1 – 4, 13), діяльність Ісуса в Галілеї (4, 14 – 9, 50), роздуми з подорожі до Єрусалиму (9, 51 – 19, 27), діяльність Ісуса в Єрусалимі – Страсті – Воскресіння (19, 28 – 24, 53).[1]  Звідси, ширшим контекстом уривку Лк 7,11–17, який читаємо на Літургії в цю неділю, є частина Євангелія, яка розповідає про діяльність Ісуса в Галілеї (4, 14 – 9, 50). Вужчим контекстом для даної перекопи служить текст поміщений в Лк 7, 1 – 8, 3, котрий передає нам свідчення про перші відрухи віри осіб, які зустрілися з Ісусом та дуже серйозне запитання: "Ким є Ісус?" Лука допомагає своїм читачам знайти відповідь на це запитання переповідаючи історію про два чуда – зцілення слуги сотника з Капернауму (7,1 – 10) та воскресіння єдиного сина вдови з Наїну (7, 11 – 17); розповідь про свідчення Йоанові Хрестителеві (7, 18 – 35), прощення гріхів жінці грішниці в домі Симона Фарисея (7, 36 – 50) та згадка про жінок, які з своїх статків підтримували служіння Ісуса (8,1 – 3), – ще більше відкривають перед читачем таїнство особи Месії з Назарету.
Крім цього, історія воскресіння сина вдови з Наїну, зображує зростання динаміки діяльності чудотворної сили Ісуса в часі Його служіння в Галилеї (Лк 4, 14 – 9, 50) – одразу після зцілення слуги сотника з Капернауму (Лк 7, 1 – 10), зцілення «посилено» аж до воскресіння. Ця подія також наближує відповідь Ісуса на запитання Йоана Христителя: «Ти той, що має прийти, чи іншого нам ждати?». Ісус каже: «Ідіть, повідомте Йоана, що ви бачили й що чули: сліпі прозрівають, криві ходять, прокажені очищуються, глухі чують, мертві воскресають, бідним звіщається Добра Новина; 23. і блаженний той, хто не спотикнеться через мене» (Лк 7, 22 – 23). Таким чином головним завдання цієї історії в розповіді Луки – є не тільки ще раз підкреслити, що Ісус,  подібно як і великі пророки перед ним, є надзвичайно сильний у слові та ділі, але й вказати, що Ісус є кимось незрівнянно більшим.

2. Структура уривку:

            Уривок представляє історію про чудо, яке більш точно можна окреслити як розповідь про воскресіння, з наступною структурою:  

1. Тло: похоронна процесія в Наїні (7, 11 – 12).

2. Милосердний вчинок Ісуса (7, 13 – 15).

3. Публічне визнання великого пророка (7, 16).

4. Повідомлення: слово про Ісуса поширюється в Юдеї та регіоні (7, 17).

Уривок зосереджений на турботі Ісуса про потребуючих та Його владі над смертю. Ісус виявляє ініціативу та діє сповнений милосердя вибираючи життя над тлінням. Результатом такого діяння є трепет перед Божою могутністю та прийняття Ісуса як великого пророка. Внаслідок цього звістка про Ісуса поширюється чим раз далі.[2]

3. Текст та короткий коментар:

11 . Потім пішов у місто, що зветься Наїн, а з ним ішли його учні й сила народу.

Наїн – поселення на південний захід від Капернауму та на південь від Назарету (близько 5 км). Цей вірш є єдиним в цілій Біблії, який згадує це містечко; чуда Ісуса відбуваються в звичайній гірській місцевості, – найменш сподіваному для діяльності Месії місці.

 12 . Коли ж вони наблизились до міської брами, якраз виносили мертвого сина, єдиного в матері своєї, що була вдовою; і було з нею досить людей з міста.

Жінка вдова в єврейському суспільстві першого століття, ставала соціально самотньою та не  захищеною. Хлопець «був єдиним сином в матері»; значущість цієї трагедії Лука підсилює ще двома згадками в інших текстах – в розповіді про воскресіння єдиної дочки Яіра (Лк 8, 42) та зціленні епілептика, який також був єдиним сином (Лк 9, 38).

13 . Побачивши її, Господь зглянувся над нею і сказав до неї: «Не плач.»

      Лука відзначає надзвичайне співчуття Ісуса до вдови: "Побачивши її Господь зглянувся/змилосердився над нею". Дієслово σπλαγχνιζομαι –  splagchnizomai, в своєму Євангелії Лука вживає ще тільки два рази: в притчах  про Милосердного самарянина (10, 33) та Блудного сина (15, 20). В грецькій мові воно означає найвищий ступінь солідарності та співпережиття.

14 . І приступивши, доторкнувсь до мар, і ті, що несли, зупинились.

Померлого несли  у відкритих носилках. Переривання похорону було серйозним порушенням єврейських традицій; торкання до мар, відповідно до приписів П'ятикнижжя, робило Ісуса  ритуально нечистим на цілий тиждень (Чис 5, 2 – 3;  19, 11 –22). Тільки найближчі люди могли дозволити собі такий вчинок.

Тоді Ісус сказав: «Юначе, кажу тобі, встань!» 15 . І мертвий підвівся і почав говорити. І він віддав його матері.

В той час коли Ілля взивав до Бога й тричі розпростерся над дитиною, Ісус воскрешає юнака єдиним наказом: «Юначе кажу тобі встань!» – таким чином Лука підкреслює силу слова Ісуса.

16 . Страх огорнув усіх, і вони прославляли Бога та й говорили: «Великий пророк устав між нами», і: «Бог навідався до народу свого.»

Перша частина реакції натовпу, який став свідком цього чуда, з одного боку підкреслює визнання в Ісусі великого пророка – «Великий пророк устав між нами» (в. 16а), а з іншого – є не достатньою, оскільки Ісус є більшим ніж будь-хто з пророків (Лк 9, 18 – 20); друга частина реакції вказує на надзвичайну подію – «Бог навідався до народу свого» (в. 16б), та водночас відлунює до слів Захарії – батька Йоана Хрестителя: «Благословен Господь, Бог Ізраїлю, що навідався і звільнив народ свій…завдяки сердечній милості нашого Бога, з якою зглянулось на нас Світло з висоти» (Лк 1, 68; 78).

17 . Чутка про Ісуса розійшлася по всій Юдеї і по всій країні.

"По всій Юдеї", – мається на увазі ціла Палестина. "По всій країні", – йдеться про сусідні країни розташовані поруч з Юдеєю.  

4.Прагматичний аналіз:

4.1. Ситуаційний контекст (як розуміли цю подію сучасники Ісуса).

Лука винятково лаконічно описує цей уривок. Кожне речення є доволі містке, а слова семантично та богословськи насиченими. На задньому плані ця історія нав’язує до подібної діяльності Іллі та Єлисея в Старому Завіті (1 Цар 17, 10 – 24; 2 Цар 4, 18 – 37) та вказує на значення цих осіб для богослов'я Євангелії від Луки: «дух та сила Іллі» ідуть перед Йоаном Хрестителем (Лк 1, 17), й він названий «пророком Всевишнього» (Лк 1, 76). В своїй  інавгураційній проповіді в Назареті, сам Ісус згадує діяльність Іллі та Єлисея, та посилається при цьому на служіння Іллі для однієї вдови в Сарепті Сидонській (пор. Лк 4, 26). Є чотири текстуальні паралелі з розповіддю про воскресіння Іллею сина вдови з Сарепти Сидонської, які відразу могли зауважити представники єврейської аудиторії Луки:

- вдова як головна діюча особа (Лк 7, 12; 1Цар 17,9.17);

- смерть сина вдови (Лк 7,12; 1Цар 17,17);

- зустріч з вдовою біля головних воріт (Лк 7,12; 1Цар 17,10);

- фраза: "віддав його матері його" (Лк 7,15; 1Цар 17,23).

Проте в контексті цілого Євангелія від Луки, ця подія, як зрештою всі попередні та наступні слова та дії пророка з Назарету, були тільки вступом до одної грандіозної події, – Воскресіння самого Ісуса, – яке власне і надає сенсу усім описаним Євангелістом подіям. Вживаючи наративну форму, Лука розвиває розповідь про Воскресіння Ісуса певними діалектичними стадіями.

Розповідаючи про Ісуса, як про сильного в слові та ділі, Лука також засвідчує унікальне ставлення, яке має Месія Ізраїлю до кожної людини. Свого часу Данте Алігієрі назвав Луку письменником Христової лагідності. Саме Лука найчастіше пригадує нам про особливу увагу Ісуса до вбогих, відкинутих, грішників, а особливо жінок та дітей, які в тогочасному суспільстві були найменш захищеними. Один екзегет наводить вражаючий перелік згадок про жінок в Луки: Єлизавета (1, 5–7, 13, 24–25, 36, 40–45, 56–61), Maрія (1, 26–56), Aннa (2, 36–38),  теща Петра (4, 38–39), вдова з Наїну (7, 11–17), грішна жінка (7, 36–50), жінки які служили Ісусові (8, 1–3), кровоточива жінка (8, 43–48), Марта та Марія (10, 38–42), скорчена жінка (13, 10–17), жінка з притчі про  загублену драхму (15, 8–10), жінка з притчі про вдову та суддю (18, 1–8), вдова, яка вкинула останню лепту (21,1–4), жінки в часі розп'яття (23, 49; 55–56), жінки при гробі (24, 10–11) та згадка апостолами звістки про Воскресіння Ісуса, яку вони отримали від жінок, які були при гробі (24, 22–24). [3]         «Бог відвідав народ свій», – говорили очевидці побаченого, – не в сенсі формального візиту, а в старозавітному біблійному сенсі, в якому ця фраза відсилала до "відвідин" Богом Ізраїлю в часі Виходу з Єгипту та інших великих подій. Цей вираз в буквальному сенсі означає: "Ось час якого ми чекали".  Ісус, який зціляє одним тільки словом, має владу над життям та смертю, виявляє подиву гідне ставлення до найбільш нещасних та потребуючих, – в наративі Луки є воплоченою Доброю Новиною, як для народу Ізраїлю (яких хоч і жив на рідній землі, все ж в цьому часі не був вільний і очікував визволення) так і для усіх язичників (зокрема представників геленістичної культури), які шукали спасіння. І язичники і євреї, слухаючи (або читаючи) розповідь Євангеліста, кожен по своєму, поступово відкривали для себе шокуючу унікальність того, котрий крок за кроком серед щоденних обставин життя відкривав перед ними таїнство власної особи, а водночас розширював горизонти їх надій та сподівань.    4.2. Сучасний контекст (яке значення цієї історії для нас сьогодні).

            Життя та смерть є остаточними полюсами людського існування. Смерть демонструє межу людської автономії та контролю над життям й для кожного служить пригадуванням про крихкість та короткість життя. Особи, яких ми любимо відходять від нас і ми нічого не можемо зробити, щоб цьому запобігти.

            Єдиний син вдови помер. Ми не знаємо їхніх імен, його віку чи причини смерті. Вкінці кінців значення має тільки те, що ця жінка перед тим вже втратила свого чоловіка, а тепер і єдиного сина. Апостол Яків каже: " Чиста побожність і безплямна перед Богом і Отцем ось у чому полягає: відвідувати сиріт та вдовиць у їхнім горі" (1, 27).

            Ісус не перейшов на інший бік вулиці, а зустрівся з її терпінням... Якщо релігія не може нічого сказати згорьованій жінці, – вона не має що сказати взагалі.

            Слова Ісуса до юнака: "Встань!", – перекликаються з іншими словами Євангелія перед лицем смерті. Ангел при гробі самого Ісуса проголосить, що інший молодий чоловік воскрес: "Оцього Ісуса Бог воскресив, – ми всі цьому свідки" (Дії 2, 32); Павло пов'яже  воскресіння Ісуса з нашою власною надією на життя за порогом смерті: "Але ж Христос таки справді воскрес із мертвих, первісток померлих" (1 Кор 15, 20). Воскресіння Ісуса, – того Хто мав милосердя до вдови у її найбільшому горі, – стає підставою для апостола Павла, щоб впевнено дивитися на кінець людського життя: "Ось я кажу вам тайну: Не всі ми помремо, але всі перемінимося, 52 . раптом, в одну мить, при сурмі останній; засурмить бо, і мертві нетлінними воскреснуть, і ми перемінимося" (1 Кор 15, 51–52).  Надія на воскресіння, однак, не ґрунтується на факті, що син вдови повернувся до життя (бо ж він повернувся до життя, щоб знову за якийсь час померти), але на факті, що той Хто мав таке милосердя та співчуття щоб повернути сина вдови до життя, – сам отримав перемогу над смертю[4].                                  

Історія життя багатьох наших сучасників часто переповнена трагедіями, про які йде мова в сьогоднішній Євангелії. Дуже багато людей потребують почути цю розповідь та її значення для нашого життя сьогодні. Лука переконливо засвідчує, що Ісус, – єдиний Хто здатний перервати похоронний похід людства; Він єдиний хто може привнести надію у цю страшну процесію...

 Наскільки промовистим є слова та вчинок Ісуса для мене особисто? Наскільки я є готовий голосити про надзвичайні Божі діла, – як ті, які сталися в Обіцяній землі дві тисячі років тому, – так і ті, які мали місце в моїй власній життєвій історії, чи історії моїх близьких та сучасників ?

---

[1] Черський Я, Вступ до книг Нового Завіту, Львів ЛБА  1997, 57 – 58.  На сьогодні існує консенсус більшості богословів стосовно структури Євангелія від Луки. Дивіться наприклад  R. E. Brown  An Introduction to the New Testament, New York, 1997, 226; A. Wikenhauser, New Testament Introduction,New York 1963, 200 – 205

[2] Bock D. L., Luke (BECNT, 3B I – II vol.),  Grand Rapids 1996, 647           

^[3]Bock D. L., Luke (BECNT, 3B I – II vol.),  Grand Rapids 1996, 710

[4] Culppeper R. A., The Gospel of Luke: Introduction. Commentary, and Reflections, (NIBC IX), Nashville 1995, 158 -159