субота, 28 липня 2018 р.

Дев'ята неділя після П'ятидесятниці (Мт 14:22-34) - Ісус та Петро ходять по воді.

Текст Мт 14:22–34
 І зараз же спонукав учнів увійти до човна й переплисти на той бік раніше від нього, тим часом як він відпускав народ. 23. І коли відпустив народ, пішов на гору помолитися насамоті. Як звечоріло, він був там сам один. 24. Човен уже був посеред моря і його кидали хвилі, бо вітер був супротивний. 25. О четвертій сторожі ночі (Ісус) прийшов до них, ступаючи морем. 26. Учні, побачивши, що він іде морем, жахнулись. «То привид!» - заговорили й закричали з переляку. 27. Та Ісус тієї ж миті мовив до них: «Заспокойтесь, - це я, не страхайтеся!» 28. Аж тут Петро озвавсь до нього й каже: «Господи, коли це ти, повели мені підійти водою до тебе!» 29. «Підійди!» - сказав Ісус. І вийшов Петро з човна, почав іти по воді і підійшов до Ісуса; 30. але, побачивши, що вітер сильний, злякався, почав потопати й крикнув: «Господи, рятуй мене!» 31. Ісус же притьмом простягнув руку, вхопив його і мовив до нього: «Маловіре; чого засумнівався?» 32. І як увійшли до човна, вітер ущух. 33. А тоді ті, що були в човні, вклонилися йому до ніг, кажучи: «Ти істинно - Син Божий!» 34. І перепливши, прибули в землю генезаретську.

Короткий коментар.
Ця історія має дві головні теми, які взаємно переплітаються: перша є свідченням про надзвичайну діяльність Ісуса, в іншій спостерігаємо труднощі життя у вірі, які властиві Його учням.
Мойсей, Ісус Навин, Ілля та Єлисей — всі чинили чудеса, пов’язані з розділенням вод, — моря, або Йордану. Проте єдиним, про кого Писання розповідає як про того Хто «ходив» по воді, – був сам Господь. Тут же по воді йде звичайна людина – Петро. Це стає можливо завдяки надзвичайній Присутності та слову Того, Хто на сумніви та переляк учнів («учні, побачивши, що він іде морем, жахнулись. «То привид!» заговорили й закричали з переляку», – Мт 14:26) відповідає: «Заспокойтесь, - це Я (Εγω ειμι ego eimi), не страхайтеся!» (Мт 14:27). Грецький оригінал цього виразу, на українську мову дослівно перекладається «Я Є» і тим самим вказує на ті самі слова, якими Господь об’явився в палаючому кущі Мойсеєві на горі Хорив (пор. Вих 3:14; в іншому місці цю гору називають Синай – пор. Сир 48:7).
В Євангелії від Йоана, одним з головних завдань якої є підкреслити факт, що Бог воплотився в Ісусі, сам Ісус  аж 147 разів повторює ці слова на означення власної Особи. Матей показує, що так довго, як ми довіряємо слову Того Хто Є, – ми є здатні на цілком не можливі з людської точки зору вчинки, – як тільки Ісус  сказав: «Іди!», Петро вискочив з човна та пішов Йому назустріч. Поки він не зводив своїх очей з Ісуса, то чинив не можливе, проте коли зосередив увагу на сильному вітрі та розбурханому морі, то налякався й почав потопати. І хоч ця подія могла викликати в пам’яті перших читачів Матея історії про перехід Ізраїлю  через Червоне море та Йордан (пор. Вих 14:15–25; ІН 3; також в одному равіністичному переданні розповідається, що перший ізраїльтянин, який переходив через Червоне море почав тонути в його хвилях, проте був врятований жезлом Мойсея, яким той розділив море.), – вчинок Петра, був ще більшим чудом, – чудом можливим завдяки довірі Христові. Без цієї «відваги довіри» до Христа та Його слова, всяка наша активність буде будовою на піску (пор. Мт 7:24–27).
Мене особливо торкають слова Томаса  Райта (N. T. Wright), якими він в одному  з своїх популярних коментарів, так говорить про цей уривок Євангелія: «Апостоли, які сиділи в човні бачили багато проявів влади Ісуса, слухали Його проповіді та молилися так як Він навчав. Тепер цим вправним рибалкам було важко: вони боролися з веслами, але майже не могли просунутися проти вітру. І ми сьогодні, хоча й багато винайшли, навчилися, відкрили для себе, все ще не маємо достатньо сил, влади та знань, щоб досягти все те, що необхідне для нас. Ми винайшли велику кількість військової техніки, але поки-що не придумали таких машин, які могли б встановити на землі мир. Ми готові відправити людину на Місяць, але не можемо нагодувати голодних на планеті Земля. Наші прилади дозволяють слухати звуки, які видають кити в глибині океану, але ми не здатні почути крик людини, яка живе на сусідній вулиці».[i]
         Дуже багато наших сучасників не знають справжнього Ісуса. Для одних Він є просто добрий учитель, для інших легендарний чудотворець та пророк, ще інші через різні приватні негативні досвіди пов'язані з т. зв. духовним середовищем, – воліли б взагалі оминати розмову про Нього. Є й такі, які просто бояться забагато думати про Нього, бо тоді Він стає викликом для їхнього сумління, а дехто навіть думає, що обов'язково щось втратить, якщо тільки впустить Ісуса в своє життя...
             Словами сьогоднішнього Євангелія Матей свідчить, що Ісус Є Той Хто Є. Він може втихомирити будь-який ураган в нашому житті, подібно, як і розсіяти темряву будь-якої ночі. Може наповнити правдивим змістом наше життя, викинути з нього, те що насправді дуже мало-вартісне та минуще, а обдарувати власним Життям, що дозволить і нам бути причасними оцього вічного Божого  «Я Є». Для цього потрібно тільки одного – визнати, що без Нього ми є просто дуже слабкі, лякливі та маловірні, й що подібно як потопаючий Петро потребуємо Його допомоги. Потребуємо Його сильної руки, яка б підтримувала нас у нашому християнському свідченні серед ночі цього, часто надто загрозливого, світу. Врешті потребуємо, щоб Він завжди був у човні нашого життя та дарував нам мир, надію, радість та любов, якими  зможемо ділитися з іншими...  
Думки, над якими вартує розважити впродовж наступного тижня[ii]
            Фоном для цієї події є молитва Ісуса на самоті (Мт 14:22–24): після молитви Ісус приходить по воді до учнів, які перебувають в човні й усе навколо вщухає... Скільки часу ми присвячуємо молитві, щоб озброївшись Божим миром, щодня виходити з дому в розбурхане море нашого сьогодення?  
            Матей демонструє, що прихід Ісуса приносить кінець страхові учнів (Мт 14:25–27). Що перешкоджає нам запрошувати Його кожного дня в човен нашого життя (родини, суспільства, тощо)?
            Ісус дуже хоче, щоб ми наслідували Його вчинки, й терпеливо ставиться до наших спроб та невдач (Мт 14:18–21). Чи просимо в Нього сили та завзятості, щоб не опускати рук й не розчаровуватися, коли навколо виглядає так ніби «все пропало»?
            В біблійній мові море часто уособлює богопротивні сили. Чи віримо, що Ісус має владу, розв'язати будь-яку кризу (пор. Мт 8:26), якщо на це приходить час (Мт 14:32)?
            Сила Ісуса привела учнів до визнання унікальної ідентичності Його особи. Чи розповідь Євангелія та діяння Бога в житті тисяч свідків Його любові впродовж історії, є вистачальними для нашого особистого проголошення Ісуса Господом нашого життя?




[i] Tom Wright, Matthew for Everyone: Part 1 (New Testament for Everyone) SPCK 2004, Kindle Edition. pp. 189–190
[ii] Деякі ідеї основані на C. S. Keener, The Gospel of Matthew: A Socio-Rhetorical Commentary . Grand Rapids, MI;  Cambridge, U.K.: Wm. B. Eerdmans Publishing Co. 2009, pp. 406–408

четвер, 26 липня 2018 р.

Святого Володимира Великого - Хрестителя України (Йо 10:1-10)

Євангеліє від Йоана 10:1-10
«Істинно, істинно говорю вам: Хто не дверима в кошару овечу входить, а деінде влізає, - злодюга той, розбійник! 2. Хто ж увіходить дверима, той вівцям - вівчар. 3. Йому одвірний відчиняє, і вівці слухаються його голосу, і кличе він своїх овець на ім'я, і виводить їх. 4. А коли виведе всіх своїх овець, то йде поперед них, і вівці слідують за ним, бо голос його знають. 5. Не підуть за чужим вони - втечуть вони від нього, бо не знають голосу чужих.» 6. Сказав ото їм Ісус цю притчу, та вони не второпали того, про що він казав їм. 7. Тож Ісус іще раз промовив до них: «Істинно, істинно говорю вам: Я - двері для овець. 8. Усі, скільки їх передо мною прийшло, - злодії, розбійники. Вівці й не слухали їх. 9. Я - двері. Хто ввійде крізь мене - спасеться. Увійде він, вийде - і знайде пасовисько! 10. Не приходить злодій, хіба щоб красти, вбивати, вигублювати. Я прийшов, щоб мали життя - щоб достоту мали.

У четвертому Євангелії глибоке входження Бога в нашу історію через воплочення деконструює дуалістичний гностицизм (поміж іншим навчання про два одвічні начала: «добре – духовне» та «зле – матеріальне»).  Хоча, як виглядає, автор Євангелія – Йоан, інколи з підозрою ставиться до світу, однак, він не докетист і не ворожий до творіння: Слово, яке стало плоттю, тут стверджує доброту й значимість творіння. В цьому Євангелії все творіння дихає життям Логосу, поза яким немає життя (Йо 1:1-4). На підсвідомому рівні це переконання реалізується через майстерне використання Йоаном природніх, земних символів, для розповіді про Слово: води, вина, хліба, світла, дверей, овець, зерна, виноградної лози, крові, риб. Унікальна істина Логосу явлена ​​тільки за посередництвом цих символів. Жоден інший новозавітний текст не містить такого яскравого опису Вічного за допомогою образів зі звичайного життя. В результаті такого підходу буденне переображується. Всупереч простоті мови четвертого Євангелія воно створює естетично багатий і сильний образ Ісуса. І якщо уважний читач дійсно відчує четверте Євангеліє, він навряд чи виявиться настільки морально сліпим, що буде проповідувати зраненій людині тільки про її душу, не звертаючи уваги на її рани.[1]
Це Євангеліє навчає нас дивитися на світ через простий та водночас парадоксально таїнственний погляд Бога, який в Ісусі з Назарету зустрічається з фундаментальними потребами людини: «Він Є Хліб життя» (6:35,51), «Він Є Світло світу» (8:12; 9:5), «Він Є Двері для овець (10:7,9), «Він Є Пастир добрий» (10:11,14), «Він Є Воскресіння і Життя» (11:25), «Він Є Дорога, Правда і Життя» (14:6), «Він Є Виноградина правдива, а ми – галузки»  (15:1,5). Кожен хто слухає Його голос знаходить життя.[2]
В сьогоднішньому Євангелії ми чуємо про один з цих образів – Ісус двічі  наголошує: «Я Є Двері» (10:7,9). Перший раз ці слова Ісус висловлює за допомогою особливого впровадження «Істинно, істинно говорю вам» (ἀμὴν ἀμὴν λέγω ὑμῖν/ amin, amin, leho himin), яке в Євангеліях Він завжди використовує перед тим, як має висловити щось дуже важливе – якесь одкровення (загалом цей вислів в чотирьох Євангеліях вживається близько 130 разів).
Отже тут ідеться, про те ким для нас є Ісус – відкритими Дверима. Кожен хто йде за Ним, переступає поріг, який веде до нового світу: нового способу розуміння та життя. Євангелист пояснює це твердження за допомогою трьох деталей.[3]
По-перше, Ісус каже, що «Хто ввійде крізь мене – спасеться». В житті завжди є багато доріг, однак, не всі провадять до успіху, або гарантують повноту життя. Особа, котра має хоч трохи розуміння особи Ісуса і намагається слідувати за Ним, входить через правильні двері. Вона ніколи не втратить свого життя; вона його спасе.[4]
Далі Євангелист вказує на ще щось більше. Той чи та, хто входить через Ісуса, може «увіходити і виходити». Він (чи вона) рухається вільно. Така особа входить у простір, в якому він чи вона можуть бути вільними, бо вони керуються лише Духом Ісуса. Це не земля анархії, або розбещеної свободи. Він чи вона «приходить і йде», завжди проходячи через Двері якими є Ісус, Який стежить за його чи її кроками.[5]
Вкінці Йоан додає ще одну деталь: особа котра входить через ці Двері, тобто Ісуса, «знайде пасовисько!». Вона не буде голодною, або спраглою. Він чи вона завжди знайдуть повноцінне і достатнє харчування для життя. Відтак, Христос – це Двері, через які ми, християни, повинні увіходити сьогодні, якщо ми хочемо відродити нашу ідентичність. Християнство, яке складається з християн, котрі мають стосунки з Ісусом, ледве знаним та неясно пережитим,  Ісусом – час до часу теоретично сповідуваним, Ісусом «німим» – тим Який нічого не може сказати сучасному світові, Ісусом – Котрий не торкає наші серця, – є християнством без майбутнього.[6]
Сьогодні ми згадуємо пам'ять Святого і рівноапостольного князя Володимира у святому хрещенні названого Василієм. Саме завдяки добрій волі та провіденційному рішенню цього великого Князя нашого народу і Церкви, справжня свобода та гідність буття Божими дітьми стали найпрекраснішим даром для колишніх язичників Київської Руси-України. Завдяки діянню Святого Духа, цей колись войовничий та жорстокий язичник, пройшов крізь Двері Христа, щоб стати причасним Того, Котрий прийшов «щоб ми мали життя і достоту його мали» (пор. Йо 10:10).
В Євангелії від Йоана грецький термін, який використовується на означення життя (ζωή/ dzoi) позначає водночас і земне життя і життя вічне (під вічним життям в Біблії розуміється життя не просто безконечне, але насамперед життя іншої якості над яким смерть і тління не мають влади). Відтак, Св. Володимир, своїм рішенням прийняти Христа змінив не тільки власне життя, але й охрестивши український народ, уможливив справжнє життя у Світлі для мільйонів і мільйонів своїх співвітчизників.
В історії є зустрічі та рішення, які змінюють життя конкретної особи на життя до і життя після.  Зустріч Володимира з Христом та його подальші рішення змінили не тільки його власне життя, – вони стали благословенням для багатьох, що ще раз підтверджує біблійний принцип реалізованій з надзвичайними плодами у його житті – жоден вибір Бога не є просто вибором, котрий є благословенним тільки для однієї людини: «Починаючи від першого вибрання, вибрання Авраама, Бог об’являє, хоч тоді ще не в цілком ясний спосіб, що цей вибір має на меті «благословення», яке, починаючи від потомства Авраама, повинне буде охопити всі народи землі (Бут 12:3). Так само буде й з усіма іншими людьми, «вибраними» на те, щоб бути посередниками між Богом і людиною (напр., Мойсей, судді, царі, пророки, апостоли). Те саме треба сказати про Ізраїль, як народ: його було вибрано з ціллю певної місії, яку він повинен був сповнити для всіх людей, щоб на конкретному історичному рівні виявити те, що Бог мав намір здійснити на рівні цілковитого спасіння, призначеного для всіх людей»[7]
Вибір великого князя Володимира уможливив доступ багатьох людей до нев’янучої спадщини вічного життя, переобразив культуру, змінив історію та поширив християнську цивілізацію серед мороку язичництва і в нашій батьківщині. Це був перехід до абсолютно іншого рівня життя – життя в якому Господом і Вседержителем є Христос. Це життя має свої грандіозні переваги та «функціонує» якщо кожен з нас тримає з Христом особистий міцний зв'язок.
Чому цей зв'язок є такий важливий? Тому, що тільки Христос може привести нас до нового рівня життя – християнського життя, стабільного життя, сповненого сенсу та мотивованого життя, життя сповненого миром та радістю, життя котре живиться Євангелією – Доброю Новиною про те, що Бог зробив через воплочення, життя, смерть та Воскресіння Ісуса для спасіння цілого світу. Кожен з нас при бажанні може додавати свій внесок у це життя Церкви, – спільноти нових вільних людей й таким чином примножуючи спадщину Володимирового хрещення переображувати при цьому навколишній світ і відкривати для себе нові грандіозні перспективи, про які йдеться на сторінках Святого Письма.



[1] Hays R., The Moral Vision of the New Testament: Community, Cross, New Creation.  A Contemporary Introduction to New Testament Ethic, HarperCollins 1996 – P. 156
[2] Pagola J. A., Following in the Footsteps of Jesus: Meditations on the Gospels for Year A. (R. Luciani, Ed., V. de Souza, Trans.) Miami, FL: Convivium Press 2010 – P. 74
[3] Pagola J. A., Following in the Footsteps of Jesus: Meditations on the Gospels for Year A. (R. Luciani, Ed., V. de Souza, Trans.) Miami, FL: Convivium Press 2010 – P. 74
[4] Pagola J. A., Following in the Footsteps of Jesus: Meditations on the Gospels for Year A. (R. Luciani, Ed., V. de Souza, Trans.) Miami, FL: Convivium Press 2010 – P. 74
[5] Pagola J. A., Following in the Footsteps of Jesus: Meditations on the Gospels for Year A. (R. Luciani, Ed., V. de Souza, Trans.) Miami, FL: Convivium Press 2010 – P. 74
[6]Pagola J. A., Following in the Footsteps of Jesus: Meditations on the Gospels for Year A. (R. Luciani, Ed., V. de Souza, Trans.) Miami, FL: Convivium Press 2010 – P. 75
[7] Джирланда А., Ключ до Біблії. Старий Завіт, пер. з італ. П. Смук, Львів 2006, 23
Використана ікона - авторства мисткині Ірини Богданової (м. Київ) http://ikonopis.in.ua/ua/about.htm

пʼятниця, 20 липня 2018 р.

Восьма неділя після П'ятидесятниці (Мт 14:14-22) - помноження хлібів.


Текст Мт 14:14–22
А вийшовши Ісус, побачив силу народу і змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих. 15. Якже настав вечір, підійшли до нього його учні й кажуть: "Пусте це місце та й час минув уже. Відпусти людей, нехай ідуть по селах та куплять собі поживи." 16. А Ісус сказав їм: "Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти." 17. Вони ж мовлять до нього: "Ми маємо тут тільки п'ять хлібів і дві рибі." 18. Тоді він каже: "Принесіть мені їх сюди." 19. І, звелівши народові посідати на траві, взяв п'ять хлібів і дві риби, підвів очі до неба, поблагословив і розламав ті хліби, і дав учням, а учні - людям. 20. Всі їли до наситу й назбирали куснів, що зосталися, дванадцять кошів повних. 21. Тих же, що їли, було яких п'ять тисяч чоловіків, окрім жінок та дітей. 22. І зараз же спонукав учнів увійти до човна й переплисти на той бік раніше від нього, тим часом як він відпускав народ.
Цей уривок Євангелія підкреслює надзвичайну силу Божого милосердя і любові, які в розповіді Матея виражені у двох чудових подіях: зціленні та помноженні хлібів.
Контекст події
 Ісус щойно втратив Йоана – свого родича і сподвижника, й це очевидно було наочним прикладом, що чекало на Нього Самого. Він відходить на самоту, але Його знаходять люди і тоді Свій особистий смуток Він перемінює у співтерпіння з потребуючими – змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих (Мт 14:14). Форма та стан дієслова змилосердився (εσπλαγχνισθηesplanhnisti) в грецькій мові відображає т. зв. passivum divinum, – вказує на Бога як на Підмет діяння. Таким чином Матей підкреслює, що в цих подіях Бог діє в Ісусі. Хоча починаючи з  подій представлених в Мт 12 релігійна еліта вороже протиставляється Ісусові, Він не замикається в Собі й залишається відкритий на страждання та потреби інших.
Божі можливості
Чудо на годування п’яти тисяч (єдине про яке згадують всі чотири євангелисти) містить в собі  алюзії на важливі для кожного ізраїльтянина події – подібно, як колись Бог дарував Ізраїлеві манну в пустині, так сьогодні Ісус дає людям їжу в пустинному місті (хліб і риба були основною їжею в Палестині). Дванадцять повних кошів є символом наміру Ісуса відродити дванадцять родів (племен) Ізраїлю як Божих дітей.
Перебування поруч з Ісусом, для учнів стає нагодою до служіння. Воно очевидно не є таке цілеспрямоване і грандіозне, як служіння самого Ісуса, але найважливіше, що Ісус їм довіряє навіть тоді, коли вони не виказують жодного довір’я до Його можливостей і хочуть відпустити народ – Він просто каже: «Ви дайте їм їсти» (Мт 14:16). Крихти, які учні тримали для себе, але  принесли перед Ісуса, Він перемінює в достаток для багатьох: Син Чоловічий підносить все це Своєму Отцеві з молитвою і благословенням, потім ділить їх – щоб ми отримавши їх назад, могли ділитися ними з потребуючими.
Важливість нашого внеску
          Це чудо духовний урок для учнів всіх поколінь. Поруч з нами завжди є голодні та спраглі люди – не завжди їжі, але часто – любові, співчуття, підтримки, уваги, милосердя, прощення, доброго слова, заохочення, посмішки… І сьогодні Господь каже до нас, подібно як колись до Своїх апостолів: «Не треба їх відпускати, відсилати до когось, накидати комусь, відмахуватись від них, робити круглі очі, чи в розпачі втікати від них. Ви дайте їм їсти… Не потрібно багато. Тільки те, що маєте: свій час, ідеї, гроші, енергію, таланти, спритність, відвагу, оптимізм, посмішку, смирення, повагу, вірність, любов, співчуття, милосердя…». Йосиф Прадо Флорис у одній із своїх книжок зауважив дуже влучно: «Бог не вимагає багато. Він потребує усе».    Тільки такий підхід з боку людини, уможливлює чудо з боку Бога. Для того, щоб народилася нова Україна, кожен повинен внести свій посильний внесок, – решта зробить Господь.
          Коли ми спроможемося на крок довіри до Його слова – побачимо те, що свого часу досвідчили апостоли – присутність Божого Царства, що надходить в могутності. Бо Він  не тільки тимчасово наситив п’ять тисяч біля Галилейського моря, але як Воскреслий Господь запевняє: «Я – хліб життя. Хто приходить до Мене – не голодуватиме; хто в мене вірує – не матиме спраги ніколи» (Йо 6:35).
Виклики для нас сьогодні.
По-перше. Дуже добре, що учні були не байдужі до голоду людей навколо. Проблема, однак полягає в тому, що вони хотіли розв’язати цю складну ситуацію в чисто природній спосіб (Мт 14:15, 17). Матей закликає нас до більшої віри й надії на Господа навіть в щоденних, здавалося б звичайних справах…[1]
По-друге. Подібно як Бог в історії спасіння Старого Завіту, Ісус завжди приймає те, що Його слуги приносять до Нього та помножує та перемінює це для добра інших (14:16–19). Візьмімо напр. історію з проханням знаку Мойсеєм (Вих 4:1–3) чи розповідь про помноження олії на прохання Єлисея (2 Цар 4:1-7) – всюди неможливе в людей стає можливим в Бога.
Третє. Бог чинить чудеса, тільки тоді коли Його люди насправді цього потребують (Мт 14:20; пор. 2 Цар 4:6). Відтак цей уривок Євангелія ілюструє принципи Божого провидіння (Мт 6:25; 7:9–10), як рівно ж і перестерігає проти зловживання цими принципами.
І останнє. Матей підбадьорює і своїх перших читачів і нас сьогодні: жодна величина наших проблем не є ні  надто великими, ні не переборними  для Бога (Мт 14:21).









[1] Висновки основані на Keener C. S. The Gospel of Matthew: A Socio-Rhetorical Commentary Grand Rapids, MI;  Cambridge, U.K.: Wm. B. Eerdmans Publishing Co. 2009, p. 403

пʼятниця, 13 липня 2018 р.

Сьома неділя після П'ятидесятниці (Мт 9:27-35) - зцілення сліпих та німого біснуватого.

І як Ісус відходив звідти, слідом за ним пустилися два сліпці й кричали: «Помилуй нас, сину Давидів!» 28. І коли він увійшов до хати, сліпці приступили до нього, а він спитав їх: «Чи віруєте, що я можу це зробити?» - «Так, Господи!» - кажуть йому ті. 29. Тоді він доторкнувся до їхніх очей, мовивши: «Нехай вам станеться за вашою вірою!» 30. І відкрились їхні очі. Ісус же суворо наказав їм: «Глядіть, щоб ніхто не знав про це.» 31. Та ті, вийшовши, розголосили про нього чутку по всій країні. 32. А як вони виходили, приведено до нього німого, що був біснуватий. 33. Коли ж він вигнав біса, німий почав говорити, і люди дивувалися, кажучи: «Ніколи щось таке не об'являлося в Ізраїлі!» 34. Фарисеї ж говорили: «Він виганяє бісів князем бісівським!» 35. Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангелію царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу.
Текст Євангелія від Матея  розміщений в  9:27–35 містить в собі три тематичні одиниці: розповідь про повернення зору сліпим (9:27–31), історію про зцілення німого біснуватого чоловіка (9:32–34) та вірш 9:35, який виконує роль проміжного підсумку діяльності Ісуса в розповіді євангелиста. Всі ці тексти тісно вплетені в богословські лінії Євангелія та відіграють важливу роль у відкритті перед читачем таїнства особи Христа, як рівно ж й спонукають, як до оцінки реакції сучасників Ісуса на Його слова й діяння, так і до особистої відповіді на все прочитане та почуте.  
Обидва чуда представлені вище, в контексті довшого наративу Мт 8:1–9:34,  служать для євангелиста унаочненням сповнення есхатологічного спасіння провіщеного пророком Ісаєю: «Тоді прозрять у сліпих очі, й у глухих вуха відтуляться» (Іс 35:5). Трохи пізніше, коли Йоан Хреститель пошле до Ісуса делегацію учнів, які спитають: «Ти той, що має прийти, чи іншого маємо чекати?» (Мт 11:3), сам Ісус потвердить, що Його прихід та діяльність є сповненням всього провіщеного Ісаєю: «Ідіть і сповістіть Йоана про те, що чуєте й бачите: Сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується Добра Новина.  Щасливий, хто через мене не спотикнеться» (Мт 11:4–6).
Якщо сьогодні на Заході багато людей зазвичай знаходять максимум психологічні пояснення для різних хворіб, то в стародавньому світі люди дивилися більш голістично (цілісно) на зв'язок між фізичними та духовними реаліями.
Розповідь про зцілення сліпих насичена термінами, які є дуже важливими для богослов’я Матея. В Мт 9:27 сказано, що два сліпі послідували (ηκολουθησανikoluvtisan) за Ісусом – в такий спосіб євангелист розвиває тему  учнівства. Цю ж ідею підтримує звертання до Ісуса «Сину Давидів», та висловлення віри сліпими в словах «Так Господи».
Важливо мати на увазі, що для перших християн ця розповідь була не тільки зображенням навернення когось з поза Церкви. Це була Добра Новина і для самої Церкви, котра є т. зв. corpus mixtum (змішане тіло праведників та грішників), й в котрій відтак духовна сліпота окремих її членів, на жаль, також має місце. Євангелист однак засвідчує, що будь-яка сліпота та недуга завжди може бути зцілена, як тільки «сліпий» чи просто духовно «недужий» християнин звертається з вірою до Воскреслого Господа (пор. Мт 13:10–17; 16:5–12, 15–24).
Слід звернути увагу й на наступний факт: якщо в Євангелії від Марка заборона Ісуса розповідати про зцілення – це т. зв. Месіанська таємниця (мала педагогічне значення: Ісусові йшлося про спростування націоналістично-політичної інтерпретації месіанської гідності та місії Христа в контексті якої від Нього сподівалися, що Він очолить боротьбу проти язичників-римлян та переможе їх, в результаті чого Ізраїль стане могутнім царством як колись в часи Давида та Соломона), то тут Матей підкреслює важливість послуху до слів Ісуса (пор. Мт 7:24–27; 28:18–20) – послуху, який також є ознакою учня.
Розповіддю про зцілення німого біснуватого чоловіка (9:32–34) євангелист завершує довший наратив (Мт 8–9) про чудесну діяльність Ісуса та демонструє кульмінацію віри та невіри в середовищі Ізраїля: «…люди дивувалися, кажучи: «Ніколи щось таке не об'являлося в Ізраїлі!». Фарисеї ж говорили: «Він виганяє бісів князем бісівським!» (Мт 9:33–34). Таким чином Матей дає зрозуміти, з якими підозрами зустрінуться апостоли та їх наступники, коли вони почнуть свою місію. Якщо навіть Ісус, – на думку тогочасної релігійної еліти, – не той, за кого себе видає, то, що тоді можна говорити про його послідовників (пор. Мт 10:25: «Досить для учня, коли стане, як його вчитель; а слуга - як його пан. Коли господаря назвали Велзевулом, то скільки більше - його домашніх»?)
Слова Ісуса «Нехай вам станеться за вашою вірою!» (9:29) часто розуміють неправильно. Деякі навіть виводять з цього ціле навчання про т. зв. «Євангеліє процвітання» (prosperity gospel або health-wealth gospel), котре проголошує навчання, що Бог забере від нас усі хвороби та бідність, як тільки ми матимемо достатньо віри. Насправді, тільки контекст бідь-якого вірша в Біблії, визначає правильну інтерпретацію. 
Ісус наголошує сліпим, що їх віра у Його здатність і бажання їх зцілити спонукала їх прийти й отримати чудесний дар. Однак віра є тільки довірою до Бога, який здатен учинити усе, але аж ніяк не тим, що ми хочемо, щоб Він зробив.
Проміжний підсумок діяльності Ісуса в Мт 9:35 свідчить, що не зважаючи на всі очорнення, спротив та богохульство вчинені та висловлені супроти Нього, Він все ж не відхилився від своєї місії: «Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангелію царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу».     
Отже у висновку маємо кілька основних реалій, які понині визначають наше життя: Ісус – якого визнаємо Господом; світ – який сьогодні, так само як і тоді потребує Його втручання; ми – які називаємо себе Його учнями і є послані Ним до цього світу (Мт 28:19). Жнива є дуже великі (пор. Мт 9:37) – багато спраглих сердець чекають на Господа, який через наше служіння хоче увійти в їх життя.

Чи просимо «Господаря жнив, щоб вислав робітників на свої жнива» (пор. Мт 9: 38) з такою ж самою ревністю й довірою, як взивали до Ісуса євангельські сліпці (пор. Мт 9:27)? Чи самі, як учні,  є  готові переносити очорнення і зневаги сповняючи Його місію? Чи наше життя, довір’я, наш послух, як учнів до Ісуса, є настільки промовистими, що світ навколо нас зможе побачити, почути, досвідчити та переконатися, що «Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки» (Євр 13:8) та що Він дійсно є «з нами по всі дні аж до кінця віку» (Мт 28:20)?  

вівторок, 10 липня 2018 р.

Святих Апостолів Петра і Павла (Мт 16:13-19; 2 Кор 11:21-12:9)

Євангеліє (Мт 16:13-19)
Прийшовши в околиці Филипової Кесарії, Ісус спитав своїх учнів: «За кого мають люди Сина Чоловічого?» 14. Ті відповіли: «Одні за Йоана Христителя, інші за Іллю, ще інші за Єремію або одного з пророків.» 15. «На вашу ж думку», - до них каже, - «хто я?» 16. Озвався Симон Петро і заявляє: «Ти - Христос, Бога живого Син.» 17. У відповідь Ісус сказав до нього: «Щасливий ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний. 18. Тож і я тобі заявляю, що ти - Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають. 19. Я дам тобі ключі Небесного Царства, і що ти на землі зв'яжеш, те буде зв'язане на небі; і те, що ти на землі розв'яжеш, те буде розв'язане й на небі.»
Апостол (2 Кор 11:21-12:9)
На сором кажу це, які то слабкі ми виявилися. Та в чому б там хто не виявляв сміливости, - говорю мов безумний! - я також можу її виявити. 22. Вони євреї? Я теж! Вони ізраїльтяни? Я теж! Потомки Авраама? Я теж! 23. Слуги Христові? Говорю неначе нерозумний: Я більш від них. Куди більше в працях, куди більше в тюрмах, під ударами надмірно, у смертельних небезпеках часто. 24. Від юдеїв я прийняв п'ять раз по сорок (ударів) без одного; 25. тричі киями мене бито, раз каменовано, тричі корабель зо мною розбивався; день і ніч перебув я у безодні. 26. У подорожах часто, у річкових небезпеках, у небезпеках від розбійників, у небезпеках від земляків, у небезпеках від поган, у небезпеках у місті, у небезпеках у пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках від братів неправдивих; 27. у праці та втомі, в недосипаннях часто, у голоді та спразі, часто в постах, у холоді й наготі! 28. Крім інших випадків, моя щоденна настирлива думка - журба про всі Церкви! 29. Хтось слабкий, а я не слабкий? Хтось спокушається, а я не розпалююся? 30. Коли ж треба хвалитися, то я моєю неміччю буду хвалитись. 31. Бог і Отець Господа Ісуса, - благословен вовіки! - знає, що я не говорю неправди. 32. В Дамаску правитель царя Арети стеріг місто дамащан, щоб мене схопити; 33. та мене спущено віконцем у коші з муру, і я втік з його рук.
Чи треба хвалитися? Воно й не личить, але я таки приступлю до видінь та до об'явлення Господа. 2. Я знаю чоловіка в Христі, що чотирнадцять років тому, - чи то було в тілі, не знаю, чи то було без тіла, не знаю, Бог знає, - був він узятий аж до третього неба. 3. І знаю, що той чоловік - чи в тілі, чи без тіла, не знаю, Бог знає, - 4. був узятий у рай і чув слова несказанні, яких годі людині вимовити. 5. Таким буду хвалитися, собою ж не буду хвалитися, хіба лиш моїми немочами. 6. А коли я захочу хвалитися, я не буду безумний, бо скажу правду; але я стримуюся, щоб про мене хтось не сказав більше, ніж у мені бачить або від мене чує. 7. А щоб я не загордів надмірно висотою об'явлень, дано мені колючку в тіло, посланця сатани, щоб бив мене в обличчя, щоб я не зносився вгору. 8. Я тричі благав Господа ради нього, щоб він від мене відступився, 9. та він сказав мені: «Досить тобі моєї благодаті, бо моя сила виявляється в безсиллі.» Отож, я краще буду радо хвалитися своїми немочами, щоб у мені Христова сила перебувала.
Свято апостолів Петра і Павла це чудова духовна подія у якій ми переживаємо дуже багато Божих одкровень, благословень та неймовірних прикладів для духовного життя християн різних часів. Це свято є особливим знаком «різноманітної Божої благодаті» в житті двох дуже різних людей, які після зустрічі з Христом, пережили такий надзвичайний досвід та відкрили для себе натільки грандіозні Божі перспективи, що все їхнє життя набуло не тільки справжнього сенсу, але й стало чітко розділене на життя до і життя після: життя до зустрічі з Христом та життя після цієї зустрічі. Саме ця зустріч спрямувала їх погляди, а також віру, надію та любов у одному напрямку. Літургійні читання Євангелія та Апостола свята, дозволяють зробити кілька важливих штрихів стосовно кожного з них й тим самим дати поживу для духовних роздумів для нас сьогодні.
Петро
Ісус покликав Петра, коли той разом зі своїм братом Андрієм, закидав сіті на березі Галилейського озера. Простота, безпосередність, а головно готовність залишити усе й піти за Христом, замість малого світу з простими і зрозумілими обов’язками, які Петро виконував задля підтримки своєї родини, відкрили перед галилейським рибалкою цілий світ, який Він, пройшовши довгий шлях духовного перетворення, як чудовий інструмент в Божих руках, мав підкорити на послух Богові, через поширення Євангелії Ісуса Христа.
Цей рибалка був відважним та безпосереднім, інколи може навіть наївним… Він мав своє розуміння майбутнього свого народу та свої сподівання стосовно Месії. Зустрівши Ісуса, він якось навіть делікатно пробував переконати Ісуса прийняти його (легшу) версію реалізації Божих планів (пор. напр. Мт 16:22). Однак кілька років проведені з Христом (окрім того, що Петро усюди подорожував з Ісусом, важливо мати на увазі, що після того як Ісус виголосив Свою першу проповідь у рідному Назареті в результаті якої односельчани не прийняли Його (пор. Лк 4:16-30), Ісус поселився в домі тещі Петра в Капернаумі, а це місто в Євангеліях стало – «Його містом», містом Ісуса – пор. Мт 9:1; сам Петро та його брат Андрій були синами простого рибалки Йоана з Витсаїди), а потім у світлі зустрічі з Воскреслим, глибоке переосмислення значення життя та Страстей Ісуса, в результаті назавжди зумовили його власне життя, яке сповнилося найбільшою посвятою, любов’ю та вірністю. Цей чоловік був здатний любити та наслідувати Христа усім серцем. Так може любити тільки людина великого серця і сповнена дитячої простоти та відкритості. Напевне саме ці, а може і інші риси, спонукали Ісуса вибрати його Своїм апостолом, а згодом призначити його, як голову апостольського збору.
Шлях Петра з берега Галилейського озера до відповідальності свідчити Воскреслого перед сильними цього світу тривав кілька років: років сповнених невимовного здивування побаченим та почутим; моментів переосмислення та розчарувань; годин великих болів та терпінь; періоду зради та сліз розкаяння; моментів сповнених невимовною радістю, прощенням, любов’ю та непідробленою і осмисленою готовністю віддати своє життя заради Христа. Завдяки дії Божої благодаті у його житті, він на перший погляд не маючи відповідної «богословської» підготовки, став таким переконливим свідком, що, як ми чуємо в розповіді про Зіслання Святого Духа в Діях Апостолів, вже в перший день свята, тільки одною проповіддю навернув 3000 осіб. Цьому передував шлях власного глибоко дозрівання та час дії Божої благодаті в його особистому житті. Сьогоднішнє читання Євангелія свята представляє один з таких дуже важливих епізодів в житті Петра.
Місце де відбувається подія – околиця Кесарії Филипової, яку син Ірода Великого (Ірод Филип) близько 2-го р. до Хр. розбудував на честь імператора Тиберія та своєї власної особи.  Саме в околицях цього місця, куди прийшов Ісус зі своїми учнями, було висічене у скелі погруддя грецького божка (ідола) Пана, якого колись вшановували місцеві мешканці (в один період історії місто навіть називалося Паніум), а в печері було капище на його честь. Перед тим Ірод Филип розбудував місто, а сам Ірод Великий, отримавши місто від імператора Августа в 20 р. перед Христом, збудував у ньому храм з білого мармуру на честь цього ж Августа. Отже ця місцевість мала свою історію ідолопоклонства.
В цьому контексті Ісус ставить запитання апостолам: «За кого мене мають люди?». І тоді після того як апостоли висловили різні версії, які побутували в народі, Петро в імені всіх раптово робить унікальне визнання віри: «Ти – Христос, Бога живого Син.». Остаточно, істинне значення цього ісповідання сам Петро усвідомить вже після воскресіння Ісуса – і то до тої міри, що віддасть за цю віру своє життя, – однак в околицях Кесарії Филипової, Петро висловлює твердження, яке є наслідком незвичайного Божого одкровення у цю мить. Сам Ісус підкреслює, що визнання Петра – наслідок одкровення самого небесного Отця, а не результат його особистих пошуків чи прозрінь, як також це далеко не та інформація, якої хтось з людей навчив Петра («бо не тіло і кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний»). Ісус називає Петра «щасливим» бо той пережив досвід Бога, який згодом будучи доповнений досвідом зустрічі з Воскреслим, назавжди наповнить його життя сенсом та радістю.
Роль Петра в Євангеліях є особлива – читаючи ці тексти приватно ми можемо відкрити для себе силу цієї особи: насамперед він є той, хто покликаний залишити все та іти за Ісусом (Мт 4:18-20; Лк 5:1-11); Ісус зціляє його тещу (Мт 8:14-15; Мк 1:30-31; Лк 4:38-39); Петро завжди очолює список/ перелік 12-ти апостолів  (Мт 10:2-4; Мк 3:16-19; Лк 6:14-16); Петро говорить, коли кровоточива жінка торкає Ісуса (Лк 8:45); Петро разом з Яковом та Йоаном присутні при воскресінні дочки Яіра (Мк 5:37; Лк 8:51); Петро іде по воді (Мт 14:28-31); він визнає віру в Ісуса, навіть тоді коли інші апостоли відходять (Йо 6:66-69); Петро просить Ісуса пояснити притчу про те що осквернює людину (Мт 15:15); він визнає в Ісусі Месію (Мт 16:13-19; Мк 8:27-30; Лк 9:18-21); Ісус також дорікає Петрові, коли той відмовляє Його від хресної дороги (Мт 16:21-23; Мк 8:31-33); разом з Яковом та Йоаном, Петро є свідком переображення Ісуса (Мт 17:1-9; Мк 9:1-9; Лк 9:27-36); сам Ісус залучає Петра в дискусію про податок на храм (Мт 17:24-27); Петро також питає Ісуса про те скільки потрібно прощати (Мт 18:21-22); Петро від себе та усіх апостолів каже Ісусові, що вони залишили все та пішли за Ним (Мт 19:27-30; Мк 10:28-31; Лк 18:28-30); тільки Петро пам’ятає про усохле фігове дерево (Мк 11:20-25); Петро говорить з Ісусом в часі омивання ніг (Йо 13:6-11); в часі Тайної Вечері Ісус провіщає відречення Петра (Мт 26:31-35; Мк 14:27-31; Лк 22:31-34; Йо 13:36-38); Петро засинає в Гетсиманії в часі чування Ісуса (Мт 26:36-46; Мк 14:32-42); в часі арешту Ісуса Петро атакує слугу первосвященика (Мк 14:47; Йо 18:10-11); Петро відрікається Ісуса в часі Страстей (Мт 26:69-75; Мк 14:66-72; Лк 22:55-61; Йо 18:15-17); після Воскресіння Ісус каже Петрові, що випередить його в Галилеї (Мк 16:7); Петро біжить до гробу Ісуса та знаходить його пустим (Лк 24:12); Клеопа та інший учень дізнаються, що Ісус зя’вився Петрові (Лк 24:34); Петро закидає сіті через підбадьорливе слово Ісуса (Йо 21:15-19); вкінці Ісус відновлює Петра та загоює рани його зречення (Йо 21:15-19). Окрім Євангелій – Діяння апостолів та два соборні послання написані Петром відкривають масштаб цього на перший погляд простого рибалки.
 Тому Ісус ставить його на чолі апостолів, щоб пильнував єдність Церкви. Влада яку отримує Петро – унікальний Божий дар, а не винагорода за аскетичні та інтелектуальні успіхи колишнього рибалки. Саме Петро став першим християнським місіонером серед язичників, місіонером для євреїв, а вкінці мучеником задля Христа у Римі.
Павло
Павло народився на початку нашої ери в Тарсі, головному місті Кілікії на південному-сході Малої Азії (сучасна Туреччина) – великому освітньому центрі, який уступав лише Афінам й Олександрії. Сучасником Павла в Тарсі був стоїчний філософ Нестор, – наставник Тіберія й глава впливової школи. Батько, майбутнього апостола народів був фарисеєм (Дії 23:6), – але Павло народився римським громадянином (Дії 22:28). Відтак Бог у своєму провидінні зумовив, що Павло був людиною трьох світів: мав єврейське коріння, грецьке виховання та римське громадянство. Все це пізніше чудово послужило для справи Євангелія. Його єврейське коріння дозволило Йому краще зрозуміти Боже діяння в Історії Спасіння. Грецьке виховання полегшило комунікацію з язичниками та вченими людьми на зрозумілій для них мові. Римське громадянство стало у пригоді в численних місійних подорожах, оскільки людина з римським «паспортом» могла легше долати великі відстані та комунікувати у стародавньому світі.
Більшу частину своєї юності провів не в Тарсі, а в Єрусалимі, «біля ніг» знаменитого єврейського наставника Гамалиїла (Дії 22:3) – тут він отримав освіту не тільки в області Старого Завіту, але й в області равіністичної інтерпретації Тори. На противагу до Гамалиїла (Дії 5:34–39), Павлова ревність до батьківських переказів викликала в ньому вороже ставлення до учнів Ісуса Христа, що в результаті спонукало Його до жорстоких переслідувань християн.
Однак зустріч з Христом по дорозі до Дамаску назавжди перемінила його життя. Навернення Павла є однією з найважливіших подій ранньохристиянської історії. Про цю подію можна прочитати три розповіді в книзі Діянь (Дії 9:3-19: коротка розповідь про подію, що належить самому Луці; Дії 22:6–16 та 26:12–18  розповіді самого Павла). Розповіді самого апостола та розповідь Луки – спроби передати людською мовою досвід, невимовний у звичайних категоріях. Згодом Павло не раз говорив, що його навернення відбулося винятково завдяки силі й милості Божій, які зробили з нього протилежність тому, чим він був (1 Кор 9:17; 15:10; Гал 1:15 і т.д.). Він був переконаний, що бачив воскреслого Ісуса, а тому має всі повноваження бути апостолом (1 Кор 9:1; 15:8; пор. Дії 1:22).
Старий Завіт сформував у Павла ряд базових богословських понять: монотеїзм; віру, що спасіння полягає у  праведності перед Богом; ідею жертви за гріхи; навчання про прийдешній Суд, тілесне воскресіння й месіанське царство. Всі ці ідеї він глибоко переосмислив після своєї зустрічі з Христом.
Якою ж була нова віра? Що володіло розумом і серцем колишнього гонителя?  Павло увірував, що Ісус із Назарету живий. Розп'ятий Месія більше не мертвий: Він є живий Господь і Владика. Під час навернення по дорозі в Дамаск Павло усвідомив це з такою силою, що ця віра не залишала його ніколи. Всі його послання пронизані впевненістю в живій присутності воскреслого Христа Владики. Відтак, ключове значення у своєму покликанні апостол надавав благодаті Божій. Дотриманням Закону Мойсея Павло не тільки не заробив статус перед Богом, але й впав у тяжкий гріх – переслідував учнів Ісуса. Ніяких заслуг: Павло не вибирав Бога, – Бог сам його обрав; і Бог не покарав його за ворожнечу проти Христа, але помилував його.
Світогляд Павла перед наверненням можна було окреслити наступним чином:  є Один Бог, який вибрав один народ, і є одне майбутнє для цього народу (воскресіння мертвих і царювання Бога на Сіоні). Зустрівши Ісуса Христа, Павло глибоко переосмислив ці три тези у тринітарних категоріях: є один Бог та один Господь (пор. 1 Кор 8:6) – Ісус Христос і Святий Дух; є один Божий народ – не тільки народ Ізраїля, але Божий народ з язичників та євреїв у одному тілі Церкви; в Божому задумі є одне майбутнє не тільки для Ізраїля, але й для усіх людей, які у воскресінні мертвих отримають у спадкоємство нову землю та нове небо – оновлений та переображений  світ.
Внаслідок глибоко досвіду зустрічі з Христом, Павло заснував цілий ряд нових громад у Малій Азії, Македонії, Греції й інших країнах та написав серію послань, які становлять приблизно чверть Нового Завіту. В кожному з своїх послань Павло намагався підбадьорити молоді спільноти в їх вірі у Христа та допомагав першим християнам долати різні труднощі на їхній дорозі духовного переображення. Дуже часто Павло ділився особистим досвідом життя у Христі та результатами Божого діяння в його житті: такі уривки з його послань часто називають автобіографічними. Сьогоднішній уривок з читання апостола є одним таких чудових прикладів в якому великий апостол розповідає про своє особисте життя єврея, члена Божого народу, який усвідомив унікальність Божих обітниць сповнених у Христі та особисто пережив надзвичайний досвід Бога, завдяки Його невимовній милості. Цей досвід так сильно направляв життя Павла, що задля поширення Доброї Новини про Христа, він пройшов десятки тисяч кілометрів пішки та з великою мужністю та вдячністю переживав найрізноманітніші випробування, про що ми чуємо в сьогоднішньому читанні. Павло ніколи не жалівся на труднощі та випробування апостольського життя, навіть навпаки, він міг сказати: «Ба, більше: я вважаю за втрату все задля найвищого спізнання Христа Ісуса, Господа мого, заради якого я все втратив і вважаю все за сміття, аби Христа придбати; 9. і опинитися в ньому не з праведністю моєю, що від закону, а з тією, що через віру в Христа, з праведністю, що від Бога - від віри; 10. щоб спізнати його й силу його воскресіння і участь в його муках, уподібнюючись йому у смерті, 11. аби якось осягнути воскресіння з мертвих.» (Флп 3:8-11).
Свідки Воскреслого до всіх кінців землі…
Через 30-40 років після смерті Ісуса, завдяки натхненному служінню апостолів, а насамперед Петра та Павла, в кожному великому місті Малої Азії, Греції й Італії була як мінімум одна християнська конгрегація. В Діяннях апостолів читаємо, що завдяки свідченню апостолів Добра Новина дуже швидко огорнула 32 країни, 54 міста й 9 середземноморських островів.  Обидва апостоли по різному та в різний час пережили унікальний досвід зустрічі з Христом, який зумовив швидке поширення християнського руху від провінційного Єрусалиму до сліпучої столиці імперії – Риму. Бог надзвичайним чином реалізував Свої задуми через смиренного та покірного рибалку та ерудованого новонаверненого равина Павла, бо ж Божа «сила виявляється в безсиллі.»…
Задля віри в Христа та поширення Євангелія, обидва апостоли заплатили найвищу ціну – жертву власного життя. В часі переслідування християн Нероном, Павлові як римському громадянинові відрубали голову, а Петра розіп’яли догори ногами, оскільки той вважав себе недостойним бути розп’ятим так само як і його Господь…
Використана література:
B.M. Metzger, The New Testament: Its Background, Growth and Content, Abingdon Press, Nashville 2003, P. 195-208; 221-248
N. T. Wright, Paul and the Faithfulness of God Minneapolis: Fortress Press 2013, Vol. 4, P. 609-1265

J. Gish, Peter the Apostle. In J. D. Barry, D. Bomar, D. R. Brown, R. Klippenstein, D. Mangum, C. Sinclair Wolcott, … W. Widder (Eds.), The Lexham Bible Dictionary. Bellingham, WA: Lexham Press 2016 (electronic edition).