субота, 15 жовтня 2011 р.

Вісімнадцята неділя після П'ятидесятниці (Лк 5, 1 - 11) - покликання апостолів.

 Євангеліє цієї неділі розповідає про те, як Ісус кличе учнів. Спосіб, а властиво й сам вибір з точки зору сучасного менеджменту є дуже незвичайні та здавалося б (м’яко кажучи) доволі не продумані:  замість вибрати Собі послідовників серед людей, які мають бодай якийсь мінімум придатний для пізнішої місії (напр. равіни або їх учні, які знають Тору і т. д.) – Ісус вибирає звичайних сільських роботяг, з допомогою котрих хоче реалізувати надзвичайно амбітний та грандіозний за своїм розмахом план – прийти до кожної  людини на Землі, та запросити, й водночас переконати її, добровільно стати спадкоємцем у Його Божому Царстві.


Своїм вибором,  Господь пригадує нам слова сказані колись через Ісаю: «Думки бо мої - не ваші думки, і дороги ваші – не мої дороги, –  слово Господнє. 9 . Бо так, як небо вище від землі, так мої дороги вищі від доріг ваших і думки мої вищі від думок ваших» (Іс 55, 8 – 10). Ми, будучи звичайними людьми, природно дивимося на наше життя через призму наших можливостей, уявлень, а інколи на жаль і стереотипів. Бог же ж, в Якого віримо – Святий (KADOSH) – в єврейській мові дослівно означає – ІНАКШИЙ.  Він Є ТОЙ ХТО Є (Вих 3, 14), не міняється як людина в залежності від обставин – але завжди вірний, справедливий та многомилостивий (Вих 34, 6; Втор 32, 4), полюбив кожного з нас вічною Любов’ю (Єр 31, 3), та записав у Себе на долонях (Іс 49, 16), не дивиться на обличчя як це часто роблять люди – але на серце (1 Сам 16, 7), та Свою любов до нас показує тим, що Його Єдинородний Син Ісус Христос помер за нас тоді коли ми були грішниками (Рм 5, 8).
Цю «інакшість – святість», як певний закладений у кожному з нас генотип (так дуже гарно на сьогоднішній Св. Літургії сказав о. Борис Гудзяк – 15. 10. 2011) Господь бачить  навіть тоді, коли ми самі про це не пам’ятаємо, або й не усвідомлюємо. Лука розповідає, що Він кличе рибалок, й запрошує їх відплисти на глибину, яка плодотворно наповнює сіті. Пізніше цей елементарний мінімум, який вони мали, та який може й не оцінювали та не усвідомлювали  – Господь використає як надзвичайно дієвий інструмент для поширення Благовісті. Здатність довіритися  Ісусові всупереч всілякій логіці (бо ж будучи досвідченими рибалками і через цілу ніч нічого не впіймавши, повірили здавалося б не спеціалістові – Учителеві / Равві – як вони пізніше називатимуть Ісуса), звичка до наполегливої важкої праці, не вибагливість у побуті, терпеливість та постійність (бо не раз чекали довго щоб щось впіймати; не раз верталися  додому з нічим, а на другий день все починали з початку), здатність працювати  з іншими (в  «команді» – брати Андрій та Петро разом з іншими братами – Йоаном та Яковом, часом об’єднувалися в артіль – були спільниками: Лк 5, 10), готовність  до ризику («кинули все й пішли слідом за Ним» – Лк 5, 11) – разом узяті та примножені завдяки діяльній благодаті Св. Духа – принесли надзвичайно щедрі, а можна сказати й немислимі плоди. Звичайно, що це вимагало часу й великої терпеливості Ісуса. Проте, подібно як і пізніше Св. Павло, кожен  з апостолів міг сказати: «хвалитися можу, тільки своїми немочами» (2 Кор 12, 5), але й благодать Божа – подібно як і в житті Павла, в житті кожного з апостолів «була не марна» (1 Кор 15, 10).
За словом Господа Петро відважився ще раз закинути сіті (Лк 5, 5). Лука, розповідаючи сьогодні цю історію мені і й тобі – запрошує до подібного вчинку. Запрошує, не зважаючи на наші немочі та слабкості (бо й Петро їх мав та усвідомлював – «припав до колін Ісуса й каже: «Іди від мене, Господи, бо я грішна людина» Лк 5, 8), якими часто себе виправдуємо. Запрошує перестати тіснитися на березі моря і вийти на глибшу воду   тими самими словами, які сказав переляканому Петрові: «Не бійся! Віднині людей будеш ловити» (Лк 5, 10). Вислів «ловити людей» з грецької мови в перекладі на українську дослівно означає «полонити  людей живими», щоб як каже Св. Павло (вживаючи те саме слово, що й Лука: ζωγρεω  dzogreo) «вони спізнали правду 26 . і виплуталися з тенет диявола, який схопив їх у полон – виконувати його волю» (2 Тим 2, 25 – 26). А оскільки Божа воля на противагу волі диявола (виконуючи волю котрого помираємо) – «є святість наша» (1 Сол 4, 3) – й в Хрещенні та Миропомазанні, ми смиренно (відрікшись перед тим «сатани, всіх ангелів його, всього служіння його, та всієї гордині його») прийшли до  Нього з порожніми руками  – то Він «благословив нас із неба всяким духовним благословенством у Христі» (Еф 1, 3). Господь не пошле нас до інших людей самих – Він сам буде з нами аж до кінця віку (пор. Мт 28, 20). Також «кожному  дається виявлення Духа на спільну користь» (1 Кор 12, 7). Різноманітність дарів Св. Духа, які Господь дарує нам для служіння іншим, в Новому Завіті представляють аж п’ять  списків: Рим 12, 6 – 8; 1 Кор 12, 8 – 10; 1 Кор 12, 28 – 30; Еф 4, 11;  1 Пт 4, 9 – 11.
При кожному читанні уривку 18-тої неділі після П’ятидесятниці, мене не перестає особливо вражати той факт, що апостоли ще не маючи ані такого усвідомлення, яке маємо ми сьогодні (євангелісти це неодноразово засвідчують),  ані не підозрюючи про це багатство дарів, яке чекало їх після П’ятидесятниці, – все ж сказали Ісусові: «Так», – і пішли за Ним.    

2 коментарі:

  1. Навіть не знаю, як до того підійти. До цього уривку завжди проповідують якийсь такий особливий наголос на тому, що Христос вибирає некомпетентних людей, для дуже важливої місії. Але тут Христос не проповідує якогось ексклюзивізму. Особливим і може найвпливовішим проповідником євангелія була все ж компетентна людина - Павло.
    Христос кличе всіх до проповіді євангелія. Починає з рибалок - так, але після рибалок йдуть митарі (Матвій), лікарі (Лука) і фарисеї (Павло). Тому особливим у сьогоднішньому євангелії, як на мене, є не стільки наголос на неуцтві апостолів, скільки вказівка на доступність проповідницької місії для кожної людини.
    Живий досвід Бога може передати кожен, відповідно до свого розуміння. Євангельське слово є досвідом живого Бога кожною людиною конкретно рибалкою, митарем, лікарем, фарисеєм. Христос входячи в їх життя починає говорити до світу їх мовою. І в цьому звучить заклик до кожного християнина. Бути ловцем людей чи адміном, заблуканих в мережі, юзерів, не має великого значення. Основне йти за ним. Ходіння за Христом і з Христом робить нас ловцями. Це, на мою думку, є посланням цього євангельського уривку.

    ВідповістиВидалити
  2. Десь близько до цього думаю і я, простий "рибалка". Справа не в компетенціях чи можливостях, не в готовності чи навіть бажанні. Справа у довірі та відкритості серця. Молімося за ці чудові дари для всіх. Людина з відкритим сповненим довіри серцем не може бути злочинцем, хитруном, казнокрадом, дрібним брехлом чи банальним песимістом, бо вона чиясь улюблена дитина - завжди щаслива і здатна на дію не своєю силою, але силою й допомогою свого батька, любові якого довіряє беззастережно.

    ВідповістиВидалити