пʼятниця, 27 листопада 2015 р.

Двадцять шоста неділя після П'ятидесятниці (Лк 12, 13 - 21) - Притча про безумного багача.

Відізвався до нього хтось із народу: «Скажи братові моєму, щоб поділився зо мною спадщиною.» 14. Ісус промовив до нього: «Чоловіче, хто настановив мене суддею або подільником над вами?» 15. Далі промовив до них: «Глядіть і бережіться всякої зажерливости, бо не від надміру того, що хто має, залежить його життя.» 16. І він розповів їм цю притчу: В одного багача земля вродила гарно. 17. І почав він міркувати, кажучи сам до себе: Що мені робити? Не маю де звезти врожай мій! 18. І каже: Ось що я зроблю: розберу мої стодоли, більші побудую і зберу туди все збіжжя і ввесь мій достаток 19. та й скажу душі своїй: Душе моя! Маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай собі, їж, пий і веселися! 20. А Бог сказав до нього: Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе, а те, що ти зібрав, кому воно буде? 21. Отак воно з тим, хто збирає для себе, замість щоб багатіти в Бога.»
Уривок, який нас цікавить,  є частиною довших повчань Ісуса представлених в Лк 12:1–13:9, – об’єднуючим мотивом для яких є тема пильності. Учень Ісуса повинен бути пильним в багатьох відношеннях та життєвих ситуаціях. В  Луки 12:13–21, Ісус використовує суперечку стосовно спадщини, для того щоб повчити учнів про небезпеку прив’язання (тяжіння) до майна та володіння.  З прохання до Ісуса в Лк 12:13 («Скажи братові моєму, щоб поділився зо мною спадщиною.»), виглядає, що старший брат відмовився дати молодшому те, що належало йому за законом.  Відповідно до Втор 21:17 старший брат завжди унаслідував подвійну порцію майна після смерті батька. Очевидно в часі поділу цього майна сталася типова «родинна» суперечка, що кому належить. Ісус відмовляється бути суддею чи особою, яка ділитиме майно. Він не прийшов запропонувати швидких та короткотривалих розв’язок, які не розв’язують суті проблем. Натомість Він пропонує поглянути на глибші причини та корінь проблеми, й пропонує  універсальну пораду, яка водночас стає  розв’язкою проблеми.
На думку Ісуса, багатство, яке накопичене тільки для себе – триває коротко Для вступу до неба ніхто не може представити валізу повну скарбів.  Бог бажає інших пріоритетів, й тому Ісус заохочує всіх багатіти у Бога.  Він хоче, щоб  всі його слухачі та апостоли зрозуміли, що гонитва за багатством є небезпечним божевіллям та формою пожадливості завжди, якщо воно спрямоване на самого себе. Багатство  спрямоване  тільки на себе – є зубожінням  перед Богом.  Комфорт, який походить з матеріального багатства та сили – дає тільки коротку та фальшиву безпеку, та виявляється марнотою в найважливіші моменти життя.
Для підсумку можна подати кілька наступних характеристик, які з багатого чоловіка, за словами Ісуса, зробили «безумного»:
·       надмірна заклопотаність речами (володінням): поки голос з неба не перериває мрії безумного, в притчі не видно нікого крім чоловіка та його майна; крам та процвітання стали єдиним прагненням його життя, аж доки вкінці не виявилася їх убогість; таким чином притча спонукає слухача до рефлексій над пошуком сенсу життя;  
·       безпечність в самодостатності / самовпевненості: притча змальовує людину, яка нікого не потребує в житті – він сам може себе забезпечити на багато років, й не потребує ні підтримки спільноти, ні любові родини чи друзів, ні навіть впевненості в Божій любові; отож є екстремальне представлення гордої схильності до способу думання, що ми все можемо самі й нікого іншого не потребуємо;
·       опанування жадібністю: жадібність є моральною антитезою до щедрості, великодушності та шляхетності; думка, що він може щось зробити для інших, – потребуючих людей, – ніколи не приходила  багачеві до голови; він ніколи не мав відчуття відповідальності вжити свої достатки для людей менш щасливих ніж він; жадібність з’їла в  ньому, будь-яке співчуття, яке він коли не будь мав;
·       фальшивість / марнота гедонізму: багач веселився  та гуляв у своєму багатстві, а також уявляв, що все його майбутнє буде тільки подальшою реалізацією його примх та бажань; дозвілля, відпочинок, свобода від вимог праці – плани багача нагадують плани багатьох нормальних людей, наприклад, на пенсії; проте важливим залишається запитання: «Чи ми плануємо розсудливо та розважно? Що надає сенс нашому життю сьогодні, й що надаватиме йому сенсу потім ?»;
·       практичний атеїзм: цим провокативним терміном один екзегет окреслив підхід безумного багача до життя; багач може протестувати, що ціле життя вірив у Бога, проте менеджмент його власного життя, розподіл благ та плани на майбутнє показують, що він жив так ніби Бога не має; притча ставить перед нами питання про наші християнські зобов’язання: «Як наша віра в Бога робить вплив на конкретні справи нашого життя?».
          P.S. Інші мої думки на цей уривок Євангелія, є на цьому блозі за наступним посиланням: http://slovobozhe.blogspot.de/2012/12/26-12-13-21.html

пʼятниця, 30 жовтня 2015 р.

22-га неділя після П'ятидесятниці. Притча про багача та убогого Лазаря (Лк 16:19 - 31).

Був один чоловік багатий, що одягавсь у кармазин та вісон та бенкетував щодня розкішне. 20. Убогий же якийсь, на ім'я Лазар, лежав у нього при воротях, увесь струпами вкритий; 21. він бажав насититися тим, що падало в багатого зо столу; ба навіть пси приходили й лизали рани його. 22. Та сталося, що помер убогий, і ангели занесли його на лоно Авраама. Помер також багатий, і його поховали. 23. В аді, терплячи тяжкі муки, зняв він очі й побачив здалека Авраама та Лазаря на його лоні, 24. і він закричав уголос: Отче Аврааме, змилуйся надо мною і пошли Лазаря, нехай умочить у воду кінець пальця свого й прохолодить язик мій, бо я мучуся в полум'ї цім. 25. Авраам же промовив: Згадай, мій сину, що ти одержав твої блага за життя свого, так само, як і Лазар свої лиха. Отже, тепер він тішиться тут, а ти мучишся. 26. А крім того всього між нами й вами вирита велика пропасть, тож ті, що хотіли б перейти звідси до вас, не можуть; ані звідти до нас не переходять. 27. Отче, сказав багатий, благаю ж тебе, пошли його в дім батька мого; 28. я маю п'ять братів, нехай він їм скаже, щоб і вони також не прийшли в це місце муки. 29. Авраам мовив: Мають Мойсея і пророків; нехай їх слухають. 30. Той відповів: Ні, отче Аврааме, але коли до них прийде хто з мертвих, вони покаються. 31. А той відозвавсь до нього: Як вони не слухають Мойсея і пророків, то навіть коли хто воскресне з мертвих, не повірять.»
"Не має особливої потреби представляти Лазаря – він наш сусід: таких як він можна побачити в підземці, в підвалі будинку, біля входу до магазину, під мостами, біля смітників чи просто в арці чи підїзді будинку, коли він накриваючись лахміттям вмощується й розстелює своє паперове ліжко просто на голий бетон. Такі місця ми проходимо досить швидко і не завжди чуємо, що промовляє наше сумління"[1]. Можливо, як пише Н. Т. Райт в коментарі до цієї притчі, ми тоді чуємо інші голоси: "Він сам винуватий. Є служби які готові йому допомогти. Він повинен піти й знайти собі роботу. Якщо ми дамо йому грошей, він їх все одно пропє. Краще триматися від нього подалі – хто знає що йому прийде до голови…".
Коли таких людей проганяє міліція чи їх просто не має поруч з нашим домом, нам якось легше жити. Проте притча в Луки є дуже виразна та легка до зрозуміння й делікатно пригадує нам те, що досить промовисто Ісус говорив «побожним» людям свого часу – біля нас є хворі, каліки, вбогі, заблукані грішники та безліч інших категорій людей, котрим через нас Господь хоче подарувати любов, надію та віру… "Порядні" люди часів Христа закидали Йому надмірну увагу до грішників, упосліджених, затаврованих, убогих, невчених. За свідченням Луки крім убогих Марії та Йосифа, стареньких Симеона й Анни, а також убогих пастушків, – жоден з мудрих та вчених у Писанні відразу не прийняв незбагненний план Бога.  Саме "інтелігентам" свого часу Ісус розказував притчі про загублену вівцю, загублену драхму, милосердного батька та двох його блудних синів (де старший не відходив фізично, але в серці був дуже далеко від свого батька).
Цікаво, що убогий чоловік названий на ім'я - Лазар (з єврейської дослівно означає "Бог допоможе" - й не мовби вказує на остаточну перспективу людини), в той же ж час багач залишається безіменним. Пам'ятати чи фіксувати чиєсь ім'я на стародавньому сході означало повагу, тоді як приховати чи не називати ім'я, означало знеславити, або ж виказати негативне ставлення.
Ісус хоче щоб воля Отця була як на небі так і на землі. Це по суті і є основною вимогою для встановлення Божого царства, котре за словами Св. Павла "не їжа і не пиття, але праведність, мир і радість у Св. Дусі" (Рм 14:17). Праведність – правильні стосунки з Богом та ближніми. Праведність  творить  שָׁלוֹם (salom) – цей термін з єврейської можна перекласти на українську як щастя, cпасіння, свобода, невимушеність, мир. Мир – не відсутність війни, але позитивне поняття з власним змістом. Акадське salāmū найбільш близьке за значенням до кореня, який властивий для багатьох семітських  мов і означає бути здоровим, сильним, міцним, цілісним, довершеним, досконалим.” Внаслідок цього ми відчуваємо  радість від нового життя, джерелом якого є Св. Дух.
Праведності, миру та радості не можливо осягнути, якщо ми не є відкриті на Христову благодать, яка може зростати в нас тоді коли наше серце подібно до Ісусового буде відкрите на спів страждання та милосердя до потребуючих. Потрібно бути вправним хитруном, щоб не розуміти, що якщо ми не є на місці Лазаря то, навіть коли цього не усвідомлюємо, певною мірою претендуємо на місце багача… Ісус закликає нас до того щоб бачити сучасних Лазарів та адекватно реагувати на їх страждання без холоднокровних пояснень для себе, що ми маємо інші завдання та що всім не допоможемо. Окремі кола християн дуже полюбляють Євангеліє успіху (т. зв. Prosperity Gospel, котре наголошує, що фінансове благополуччя є Божою волею для християн; в такій парадигмі мислення немає місця для убогих людей, а на додаток провокується ідолатрія грошей)… Через цю притчу Бог пропонує Свій план до успіху кожного з нас. Багато з поміж нас вибирають  «важке» служіння серед сильних світу цього з пафосними коментарями говорячи про хрест, який нам випав, однак мало хто поміж з нас відважується на геройство справжнього служіння убогим…Ми любимо говорити про велич служіння матері Терези… самі ж боїмося зупинитися біля бездомних чи просто прийти скажімо й побути трохи з кимось хто лікується в психіатричній лікарні.
Ця простенька притча, яка дає можливість очищення від ілюзій та отрути егоїзму, спонукає нас застосовувати ті принципи, які знаємо з Писання у нашому щоденному житті, щоб могти чимраз більше відкривати для себе силу Воскреслого із мертвих, яка діє у всіх віруючих (пор. 1 Сол 2:13).
 P.S. Мої інші думки про цю притчу в Луки можна знайти на цьому блозі за наступними посиланнями:


http://slovobozhe.blogspot.de/2013/11/16-19-31.html

[1] Wright N. T. Luke for Everyone. Westminster John Knox Press, 2004. Kindle ed., р. 199

пʼятниця, 2 жовтня 2015 р.

Вісімнадцята неділя після П'ятидесятниці - покликання апостолів (Лк 5:1-11).

Одного разу, коли народ юрмився коло нього, щоб почути слово Боже, і він стояв біля Генезаретського озера, 2. побачив два човни, що стояли край озера; рибалки вийшли з них і полоскали сіті. 3. Він увійшов в один з човнів, що належав Симонові, і попросив його відплисти трохи від землі, а сам, сівши, з човна почав народ учити. 4. Коли він перестав говорити, сказав до Симона: «Відчали на глибінь та й закиньте ваші сіті на ловитву.» 5. Озвався Симон і каже: «Наставнику, всю ніч трудились ми й нічого не піймали, але на твоє слово закину сіті.» 6. Так вони й зробили, і піймали велику силу риби, і їхні сіті почали рватися. 7. Тоді вони кивнули до своїх товаришів, що були в другім човні, щоб ті прийшли й допомогли їм. Прийшли вони й наповнили обидва човни, аж почали потопати. 8. Побачивши це Симон Петро, припав до колін Ісуса й каже: «Іди від мене, Господи, бо я грішна людина.» 9. Жах бо великий огорнув його й усіх, що були з ним, із-за риб, що їх піймали; 10. також і Якова та Йоана, синів Заведея, які були спільниками Симона. Ісус же промовив до Симона: «Не бійся! Віднині людей будеш ловити.» 11. І витягши човна на берег, кинули все й пішли слідом за ним.
          Лука розповідає, що багато людей прийшли до Ісуса "щоб почути слово Боже". Поруч двоє братів займалися звичайною щоденною працею, щоб прогодувати свої родини. Цього дня, ці двоє, аж ніяк не сподівалися, що Господь звернеться безпосередньо й дуже конкретно саме до них. Ісус попросив їх зробити те, що вони робили тисячі разів, щодня… Після їхньої згоди, їхнього послуху слову Христа,  звичайна щоденна праця, виконана вже у відповідності з Божим словом ("на Твоє слово закину сіті"), принесла надзвичайні плоди.
          Дотик Ісусового слова, зустріч з Ним, - назавжди змінили їхнє життя… Відтепер справою їхнього життя стало свідчення про цю особливу зустріч та унікальне Слово, котре змінює людське життя, надаючи йому іншого виміру та змісту. З того самого дня, замість їхнього малого світу в околицях Генезаретського озера, відкрився інший світ, інші горизонти та місія. Місія, сповнюючи котру, вони уможливлювали іншим виходити поза тісноту їхнього тісного, часто сповненого хаосом чи стражданнями, малого світу…
          В одній з своїх книг Том Райт каже, що є чотири основоположні практики, котрі формують життя християнина: молитва, Боже Слово, Пресвята Євхаристія та служіння ближньому.  Кожної неділі та в свята ми сходимося разом щоб молитися, слухати Слово та святкувати Євхаристію. Від того наскільки щирою є наша молитва, уважне й осмислене слухання Слова та глибоке пережиття Євхаристії, - залежить  якість нашого служіння ближньому, міра нашої любові, або, просто кажучи, наше життя…  
P.S. На цьому блозі є також мої інші роздуми про цей євангельський уривок в Лк 5:1-11:

субота, 26 вересня 2015 р.

Сімнадцята неділя після П'ятидесятниці (Мт 15, 21-28) - про віру жінки ханаанянки.

Ісус вийшов звідти й пішов в околиці тирську та сидонську. 22 . Коли це жінка ханаанянка вийшла з цих околиць і почала кричати: «Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давида! Біс мучить мою дочку страшенно.» 23 . Він же не озвався до неї і словом. Тут приступили його учні й почали його просити: «Відпусти її, бо вона кричить за нами.» 24 . А він у відповідь промовив: «Я посланий лише до загиблих овець дому Ізраїля.» 25 . Та ж підійшла і, вклонившись йому в ноги, каже: «Господи, допоможи мені!» 26 . Він відповів їй: «Не личить брати хліб у дітей і кидати щенятам.» 27 . А вона каже: «Так, Господи! Але й щенята їдять кришки, що падають зо столу в панів їхніх.» 28 . Тоді відповів їй Ісус: «О жінко, велика твоя віра! Хай тобі буде, як бажаєш.» І видужала її дочка від тієї години.
Цей уривок викликає критичні запитання. Основні можна звести до наступного – чому Ісус виглядає жорсткий, зверхній та навіть не чутливий? На ці й подібні запитання існують  різні пояснення, одне з котрих звучить наступним чином: «Ісус провокує учнів переосмислити їхнє ставлення до інших народів». Оскільки євреї негативно ставилися до язичників та через їх аморальне життя називали їх псами, то Ісус відповідаючи жінці на повторне благання про допомогу іронічно стверджує те, що відображало спосіб думання учнів: «Не личить брати хліб у дітей і кидати щенятам».  Іронічний вислів Христа, та постава жінки мали б трохи присоромити учнів й спонукати їх до переосмислення свого ставлення до язичників.

пʼятниця, 11 вересня 2015 р.

П'ятнадцята неділя після П'ятидесятниці (Мт 22, 34 - 46). Найважливі запитання... ...

Довідавшись, що він замкнув уста садукеям, фарисеї зібралися разом. 35. І от один із них, законоучитель, спитав його, спокушаючи: 36. «Учителю, котра найбільша заповідь у законі?» 37. Він же сказав до нього: «Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: 38. це найбільша й найперша заповідь. 39. А друга подібна до неї: Люби ближнього твого, як себе самого. 40. На ці дві заповіді ввесь закон і пророки спираються.» 41. Коли фарисеї були вкупі, Ісус спитав їх: 42. «Що ви думаєте про Христа? Чий він син?» Кажуть йому: «Давидів.» 43 . Він до них мовить: «Як же Давид у надхненні називає його Господом, 44. кажучи: Господь промовив Владиці моєму: Сідай праворуч мене, доки не покладу твоїх ворогів тобі під ноги. 45. Коли, отже, Давид його Господом називає, то як він може бути його сином?» 46. І ніхто не міг йому відповісти й слова, і від того дня ніхто не важився більше його запитувати.        
Читання  з Євангелія цієї неділї (Мт 22, 34 – 46) складається з двох тематичних уривків, які містять слова Ісуса сказані Ним до фарисеїв в останній тиждень перед розп’яттям.
В першому уривку, який включає вірші з 34 по 40, Матей розповідає як після відходу садукеїв, фарисеї збираються довкола Ісуса й один законовчитель з їхнього числа пробує спіймати Ісуса на слові, задаючи йому  наступне питання: «Учителю, котра найбільша заповідь у законі?» (Мт 22, 36). У відповідь Ісус цитує два уривки з Тори : «Любитимеш (Возлюбиш[1]) Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю»(Втор 6, 5) та «Любитимеш (Возлюбиш)  ближнього твого, як себе самого» (Лев 19, 18). Перша цитата в книзі Второзаконня стоїть відразу після т. зв. молитви  Шема, з якої по сьогодні кожний єврей починає свій день: «Слухай, Ізраїлю, Господь Бог наш, Господь єдиний» (Втор 6, 4). Шема, Заповідь любові Бога (яка у Второзаконні повторюється ще два рази: 10, 12; 30, 6) та інші заповіді представлені у Второзаконні, служать для підведення підсумків Закону Мойсея та являють документ відновлення Союзу з Богом у землі Моав, перед тим як Ізраїль увійде в Обіцяну землю. Друга цитата з книги Левіт 19 є частиною т. зв. «Кодексу святості»: Бог через Мойсея закликає Ізраїль бути святим, оскільки Господь Бог є Святий. Звідси найважливіша ознака святості – любити ближнього.
          Грецький текст підкреслює глибоке значення кожного слова в обох заповідях:
Mat 22, 37(=Втор 6, 5):
Любитимеш (αγαπησεις agapisis: слово стоїть в майбутньому часі активного стану другої особи однини, і тим самим вказує на завдання для цілого життя, яке потрібно гаряче сповняти кожною конкретною особою. Любов, яка тут мається на увазі це є жертовна любов, яка дарує себе. Це саме слово вказує, яку любов Бог має до людини – Йо 3, 16).
 Господа, Бога (κυριον τον θεονKirion ton Teon: слово Κυριος – вказує на грецький переклад імені Бога, яким Він об’явився Мойсеєві (Вих 3) перед виходом з Єгипту і таким чином вказує на Бога Спасителя, який потужно діє в історії світу та кожної людини щоб зробити її щасливою).    
твого (σουsuv: того якого знаєш особисто, якого впізнаєш і з яким маєш стосунки),
всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю (перелік різних сторін особи підкреслює, що мова йде про всю повноту людини; за словами одного коментатора – любити кожною частинкою свого буття; у Второзаконні сказано «всією кріпостю – силою», а Матей каже «думками», що в принципі не міняє загальної суті; найважливіше, що тут іде мова про вчинки а не емоції.[2]).  
 Mat 22, 39 (= Лев 19, 18)
Любитимеш (αγαπησεις agapisis: значення те саме, що й випадку любові до Бога. Тому «Ніхто неспроможний любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Йо 15, 13)).

 ближнього (τον πλησιον plision: буквально означає того хто є поруч, також сусіда. Отже любити не тих кого поруч не має – таких любити легше, а всіх кого зустрічаю. В притчі про Милосердного самарянина Ісус дуже чітко це підкреслює (Лк 10, 25 – 37)).

свого (σου suv: іншу людину, з якою разом представляємо людський рід та носимо в собі образ і подобу Божу; яку Бог так само трактує як і мене; людину яка не знає ближнього і подібного до себе в жодному створінні на землі окрім іншої людини…).
як самого себе (‘ως σεαυτονhos seavton:  вказує на міру, яка властива  кожній нормальній людині та виключає будь які патології. В посланні до Филип'ян Павло наводить ще більш заохочувальний приклад (2, 4).[3]).
          В другому тематичному уривку (22, 41 – 46)  вже сам Ісус задає  запитання фарисеям: «Що ви думаєте про Христа? Чий він син?», і отримує тільки частину правильної відповіді: «Кажуть йому: «Давидів» (22, 42). Тоді Ісус цитуючи 110-й месіанський псалом ставить їх перед дилемою: в цьому псалмі Давид говорить про двох осіб, яких трактує вище ніж самого себе та називає обох однаковим словом Господь – Κυριος Kyrios (Сказав Господь Владиці моєму: «Засядь праворуч мене, доки не покладу ворогів твоїх тобі підніжком» (Пс 110, 1)). Таким чином питання наступного характеру: «Як Месія може бути тільки нащадком великого царя Ізраїлю? Жоден цар Ізраїлю ніколи не був настільки близьким до Бога, щоб його можна було зобразити, навіть метафорично, як того хто сидить праворуч Бога».[4]  Ізраїль, який палко чекав прихід Месії, не міг собі уявити, що Бог у ролі Свого Помазаника пошле власного Єдинородного Сина. І цей Син не буде воювати тільки з наслідками гріха, при тому ж його інструментами, – жорстокістю та насильством, – ні Він прийшов воювати не проти Риму та інших імперій, але проти диявола, гріха і самої смерті. Саме це означає «покласти ворогів під ноги» (Мт 22, 44) та «знищити усяке начальство й усяку владу і силу…знищити останнього ворога – смерть… щоб Бог був всім і у всьому» (1 Кор 15, 24 – 28).
          Бог в якого ми віримо «може зробити куди більше за те, чого ми просимо або що ми розуміємо» (Еф 3, 20). Він може і хоче навчити нас любові, про яку йде мова в першій частині сьогоднішньої Євангелії та зробити нас вільними та щасливими людьми. Для цього не потрібно багато – тільки відповісти собі на кілька запитань: «Ким насправді для мене є ІСУС? Чи я готовий (-а) піти далі в своїх уявленнях про Бога ніж сучасники Ісуса, про яких іде мова в сьогоднішній Євангелії?   
Чи я читаю Євангеліє як  звичайну книжку, чи, як Живе Боже Слово звернене до мене сьогодні?
Чи я готовий (-а) відкритися на запрошення Бога у Євангелії цілим своїм серцем та підкорити Йому все своє життя, чи тільки сприймаю  якісь окремі його частини, які хочу якось допасувати до свого життя ?».    




[1] В українських перекладах тільки о. Рафаїл Турконяк правильно перекладає грецьке αγαπησειςagapisis в майбутньому часі (в о. І. Хоменка та митр.І. Огієнка маємо наказовий теперішнього часу).
[2] Билл Г., Карсон Д.(ред), Ветхий Завет на страницах Нового. Ев. От Матфея. Ев. От Марка. Коллоквиум, Черкасы 2010, 185
[3] Там же – 188
[4] Там же – 189 – 190 

субота, 29 серпня 2015 р.

Тринадцята неділя після П'ятидесятниці - притча про злочинних виноградарів (Мт 21:33 - 42).

Слухайте іншу притчу. Був один чоловік-господар, що насадив виноградник. Він обвів його огорожею, видовбав у ньому чавило, вибудував башту, винайняв його виноградарям і відійшов. 34. Коли ж настала пора винозбору, послав він слуг своїх до виноградарів, щоб узяти від них плоди, йому належні. 35. А виноградарі, схопивши його слуг, кого побили, кого вбили, кого ж укаменували. 36. Тоді він послав інших слуг, більше від перших, але ті вчинили й з ними те саме. 37. Наприкінці послав до них свого сина, кажучи: Матимуть пошану до мого сина. 38. Та виноградарі, узрівши сина, заговорили між собою: Це спадкоємець. Нумо, вб'ємо його й заберемо собі його спадщину. 39. І взявши його, вивели геть з виноградника й убили. 40. Отож, коли прибуде господар виноградника, що зробить з тими виноградарями?» 41. «Лютих люто вигубить», - відповіли йому, - «а виноградник винаймить іншим виноградарям, що будуть давати йому плоди його своєчасно.» 42. Тоді Ісус сказав їм: «Чи в Письмі не читали ви ніколи: Камінь, що відкинули будівничі, став каменем наріжним? Від Господа це сталось і дивне в очах наших.
      Євангеліє цієї неділі представляє частину полеміки Ісуса з релігійною елітою Ізраїлю за кілька днів до Його розп’яття. Після урочистого в’їзду в Єрусалим, під час якого народ вітав Ісуса словами «Осанна!» (Мт 21:1 – 11), та акції Ісуса в храмі (Мт  21:12 – 17), притча про виноградник (Мт 21:33 – 46), – стала третьою з більшої черги основних причин (четверта причина – помазання Ісуса жінкою в домі Симона фарисея, яке багато коментаторів розглядають як помазання Месії – Мк 14:3 – 9; Мт 26:6 – 13; Лк 7:36 – 50), яка в результаті призвела до смерті Ісуса.
Притча розміщена в Мт 21:33 – 42 (див. також Мк 12:1 – 12; Лк 20:9 – 19)  з одного боку  є алегоричним представленням історії спасіння, а з іншого служить коментарем до образів та плану смерті Ісуса, що розкриваються в подальшім наративі Євангелія.

пʼятниця, 21 серпня 2015 р.

Дванадцята неділя після П'ятидесятниці (Мт 19, 16 - 26). Багатий юнак та проблема нашої християнської зрілості...

Аж ось один приступив до нього й каже: «Учителю! Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне?» 17. Ісус сказав до нього: «Чому мене питаєшся про те, що добре? Добрий є один тільки (Бог). Як хочеш увійти в життя, додержуй заповідей.» 18. «Яких?» - питає його. А Ісус до нього: «Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй криво, 19. поважай батька-матір і люби ближнього твого, як себе самого.» 20 . Каже юнак до нього: «Все це я зберіг ізмалку. Чого мені ще бракує?» 21. «Якщо хочеш бути досконалим», - сказав Ісус до нього, - «піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною.» 22. Почувши це слово, юнак відійшов смутний, мав бо велике майно. 23. Тоді Ісус сказав до своїх учнів: «Істинно кажу вам: Трудно багатому ввійти в Небесне Царство. 24. Іще кажу вам: Легше верблюдові пройти через вушко в голці, ніж багатому ввійти в Боже Царство.» 25. Почувши це, учні здивувалися вельми і сказали: «Хто ж тоді може бути спасенний?» 26. Ісус глянув на них пильно й мовив: «У людей це неможливо, Богові - все можливо.»
Реалізація Євангелія (Доброї новини про настання Божого Царства завдяки смерті та воскресінню Христа) в особистому житті завжди вимагає усвідомлення, довіри та відваги на певний ризик. Усвідомлення, що маємо справу з великим Богом – Богом, який для того, щоб нас обдарувати життям, став людиною, пішов на хресну смерть та воскрес із мертвих. Довіри Богові, який не зосереджений на самому собі, але постійно діє (пор. Йо 5, 17), аж поки не витре кожну сльозу в будь-якої людини, яка живе на землі (пор. Одкр 21, 4). Відваги на ризик, щоб залишити позаду людські практичні рації, вигоди, гарантії та піти за Ним, відгукнутися цілим серцем на Його слово, щоб в сто раз більше одержати (не про минаючого!!!) і життя вічне мати в спадщину (Мт 19, 29).
 В Євангелії від Матея (як зрештою і в Марки та Луки) найважливіші повчання Ісуса висловлені в контексті навчання про Боже Царство. За словами ап. Павла: «царство Боже не їжа і не пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі» (Рм 14, 17). Говорячи простою мовою, праведність – правильні стосунки з Богом та людьми завдяки прийнятій Божій Благодаті (праведності), в результаті яких, – в серці панує мир, який дозволяє Св. Духові сповнювати нас глибокою та постійною радістю. Усвідомлення вартості цього царства (цього стану; такого рівня стосунків), як найціннішого скарбу чи дорогоцінної перли, за словами Ісуса, мало б спонукати людину (яка почула про нього, знайшла чи бодай трошки пережила його реальність) на ризик відваги поставити все інше в житті на другий план (пор. Мт 13, 44 – 46). В читанні Євангелії цієї неділі Ісус називає такий спосіб життя досконалим: «Якщо хочеш бути досконалим», - сказав Ісус до нього, - «піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною.» (Мт 19, 21). Грецьке слово τελειοςteleyos, окрім значення досконалий, має також значення – цілісний, зрілий, довершений. Це слово дуже чітко окреслює Божий задум стосовно людини.
Юнак, який виконував принаймні п’ять заповідей стосовно своїх ближніх (пор. Мт 19, 18 – 20), все ж не їх вважав найбільшим скарбом. Люди, які його оточували (або ті бідні, яких кричущих потреб він просто не помічав) все ж не вважалися для нього найбільшою цінністю. Брак глибшого усвідомлення, відтак відсутність довіри до слів Христа, і як наслідок не здатність на відважний ризик наслідування Ісуса. Половинчастість юнака, не дозволила Добрій Новині про царство (а також надзвичайну цінність людини; пораді про найкращу дорогу, щоб стати щасливим)  заповнити його серце і в кінці в певній мірі привела його до своєрідного ідолопоклонства.
Християнство за своєю суттю є свідченням про невимовну любов Божу, яка виявляється в смерті Ісуса на хресті. Це також  намагання жити цією Любов’ю. Не можна говорити про любов до Бога не люблячи своїх ближніх (Коли хтось каже: «Я люблю Бога», а ненавидить брата свого, той не правдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить. 21 . І таку ми заповідь одержали від нього: «Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого.» - 1Йо 4, 20 – 21). Що в моєму житті є перешкодою цій любові ? Які основні перепони для моєї цілісності (довершеності та зрілості)? Що не дозволяє мені жити у Божій праведності – завдяки Божій благодаті мати правильні стосунки з Богом і моїми ближніми ? Коли я ставлю собі ці питання, то відчуваю потребу молитви про глибше усвідомлення, довіру та ризик відваги, про які я згадував на початку…
   


пʼятниця, 31 липня 2015 р.

Дев'ята неділя після П'ятидесятниці (Мт 14:22-34) - Ісус та Петро ходять по воді.

 І зараз же спонукав учнів увійти до човна й переплисти на той бік раніше від нього, тим часом як він відпускав народ. 23. І коли відпустив народ, пішов на гору помолитися насамоті. Як звечоріло, він був там сам один. 24. Човен уже був посеред моря і його кидали хвилі, бо вітер був супротивний. 25. О четвертій сторожі ночі (Ісус) прийшов до них, ступаючи морем. 26. Учні, побачивши, що він іде морем, жахнулись. «То привид!» - заговорили й закричали з переляку. 27. Та Ісус тієї ж миті мовив до них: «Заспокойтесь, - це я, не страхайтеся!» 28. Аж тут Петро озвавсь до нього й каже: «Господи, коли це ти, повели мені підійти водою до тебе!» 29. «Підійди!» - сказав Ісус. І вийшов Петро з човна, почав іти по воді і підійшов до Ісуса; 30. але, побачивши, що вітер сильний, злякався, почав потопати й крикнув: «Господи, рятуй мене!» 31. Ісус же притьмом простягнув руку, вхопив його і мовив до нього: «Маловіре; чого засумнівався?» 32. І як увійшли до човна, вітер ущух. 33. А тоді ті, що були в човні, вклонилися йому до ніг, кажучи: «Ти істинно - Син Божий!» 34. І перепливши, прибули в землю генезаретську.
Ця історія має дві головні теми, які взаємно переплітаються: перша є свідченням про надзвичайну діяльність Ісуса, в іншій спостерігаємо труднощі життя у вірі, які властиві Його учням.
Мойсей, Ісус Навин, Ілля та Єлисей — всі чинили чудеса, пов’язані з розділенням вод, — моря або Йордану. Проте єдиним, про кого Писання розповідає як про того Хто «ходив» по воді – був сам Господь. Тут же по воді йде звичайна людина – Петро. Це стає можливо завдяки надзвичайній Присутності та слову Того, Хто на сумніви та переляк учнів («учні, побачивши, що він іде морем, жахнулись. «То привид!» заговорили й закричали з переляку», – Мт 14, 26) відповідає: «Заспокойтесь, - це Я (Εγω ειμι ego eimi), не страхайтеся!» (Мт 14, 27). Грецький оригінал цього виразу, на українську мову дослівно перекладається «Я Є» і тим самим вказує на ті самі слова, якими Господь об’явився в палаючому кущі Мойсеєві на горі Хорив (пор. Вих 3, 14). В Євангелії від Йоана, одним з головних завдань якої є підкреслити факт, що Бог воплотився в Ісусі, сам Ісус  аж 147 разів повторює ці слова на означення власної Особи. Матей показує, що так довго, як ми довіряємо слову Того Хто Є, – ми є здатні на цілком не можливі з людської точки зору вчинки, – як тільки Ісус  сказав: «Іди!», Петро вискочив з човна та пішов Йому назустріч. Поки він не зводив своїх очей з Ісуса, то чинив не можливе, проте коли зосередив увагу на сильному вітрі та розбурханому морі, то налякався й почав потопати. І хоч ця подія могла викликати в пам’яті перших читачів Матея історії про перехід Ізраїлю  через Червоне море та Йордан (пор. Вих 14, 15 – 25; ІН 3. Також в одному равіністичному переданні розповідається, що перший ізраїльтянин, який переходив через Червоне море почав тонути в його хвилях, проте був врятований жезлом Мойсея, яким той розділив море.), – вчинок Петра, був ще більшим чудом – чудом можливим завдяки довірі Христові. Без цієї «відваги довіри» до Христа, всяка наша активність буде будовою на піску (пор. Мт 7, 24 – 27).
Мене особливо торкають слова Томаса  Райта (N. T. Wright), якими він в одному з популярних коментарів так говорить про цей уривок Євангелія: «Апостоли, які сиділи в човні бачили багато проявів влади Ісуса, слухали Його проповіді та молилися так як Він навчав. Тепер цим вправним рибалкам було важко: вони боролися з веслами, але майже не могли просунутися проти вітру. І ми сьогодні, хоча й багато винайшли, навчилися, відкрили для себе, все ще не маємо достатньо сил, влади та знань, щоб досягти все те, що необхідне для нас. Ми винайшли велику кількість військової техніки, але поки-що не придумали таких машин, які могли б встановити на землі мир. Ми готові відправити людину на Місяць, але не можемо нагодувати голодних на планеті Земля. Наші прилади дозволяють слухати звуки, які видають кити в глибині океану, але ми не здатні почути крик людини, яка живе на сусідній вулиці».
         Дуже багато наших сучасників не знають справжнього Ісуса. Для одних Він є просто добрий учитель, для інших легендарний чудотворець та пророк, ще інші через різні приватні негативні досвіди пов'язані з т. зв. духовним середовищем, – воліли б взагалі оминати розмову про Нього. Є й такі, які просто бояться забагато думати про Нього, бо тоді Він стає викликом для їхнього сумління, а дехто навіть думає, що обов'язково щось втратить, якщо тільки впустить Ісуса в своє життя...

           Словами сьогоднішнього Євангелія Матей свідчить, що Ісус Є Той Хто Є. Він може втихомирити будь-який ураган в нашому житті, подібно, як і розсіяти темряву будь-якої ночі. Може наповнити правдивим змістом наше життя, викинути з нього, те що насправді дуже мало-вартісне та минуще, а обдарувати власним Життям, що дозволить і нам бути причасними оцього вічного Божого  «Я Є». Для цього потрібно тільки одного – визнати, що без Нього ми є просто дуже слабкі, лякливі та маловірні, й що подібно як потопаючий Петро потребуємо Його допомоги. Потребуємо Його сильної руки, яка б підтримувала нас у нашому християнському свідченні серед ночі цього, часто надто загрозливого, світу. Врешті потребуємо, щоб Він завжди був у човні нашого життя та дарував нам мир, надію, радість та любов, якими  зможемо ділитися з іншими...  

пʼятниця, 24 липня 2015 р.

Восьма неділя після П'ятидесятниці (Мт 14:14-22).

Текст Мт 14:14–22
А вийшовши Ісус, побачив силу народу і змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих. 15. Якже настав вечір, підійшли до нього його учні й кажуть: "Пусте це місце та й час минув уже. Відпусти людей, нехай ідуть по селах та куплять собі поживи." 16. А Ісус сказав їм: "Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти." 17. Вони ж мовлять до нього: "Ми маємо тут тільки п'ять хлібів і дві рибі." 18. Тоді він каже: "Принесіть мені їх сюди." 19. І, звелівши народові посідати на траві, взяв п'ять хлібів і дві риби, підвів очі до неба, поблагословив і розламав ті хліби, і дав учням, а учні - людям. 20. Всі їли до наситу й назбирали куснів, що зосталися, дванадцять кошів повних. 21. Тих же, що їли, було яких п'ять тисяч чоловіків, окрім жінок та дітей. 22. І зараз же спонукав учнів увійти до човна й переплисти на той бік раніше від нього, тим часом як він відпускав народ.
Цей уривок євангелія підкреслює надзвичайну силу Божого милосердя і любові, яка в розповіді Матея виливається двома цілющими струмками: зцілення та помноження хлібів.

пʼятниця, 17 липня 2015 р.

Сьома неділя після П'ятидесятниці (Мт 9:27-35) - зцілення сіпих та німого біснуватого.

І як Ісус відходив звідти, слідом за ним пустилися два сліпці й кричали: «Помилуй нас, сину Давидів!» 28. І коли він увійшов до хати, сліпці приступили до нього, а він спитав їх: «Чи віруєте, що я можу це зробити?» - «Так, Господи!» - кажуть йому ті. 29. Тоді він доторкнувся до їхніх очей, мовивши: «Нехай вам станеться за вашою вірою!» 30. І відкрились їхні очі. Ісус же суворо наказав їм: «Глядіть, щоб ніхто не знав про це.» 31. Та ті, вийшовши, розголосили про нього чутку по всій країні. 32. А як вони виходили, приведено до нього німого, що був біснуватий. 33. Коли ж він вигнав біса, німий почав говорити, і люди дивувалися, кажучи: «Ніколи щось таке не об'являлося в Ізраїлі!» 34. Фарисеї ж говорили: «Він виганяє бісів князем бісівським!» 35. Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангелію царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу.
Текст Євангелія від Матея  розміщений в  9:27–35 містить в собі три складові одиниці: розповідь про повернення зору сліпим (9:27–31), історію про зцілення німого біснуватого чоловіка (9:32–34) та вірш 9:35, який виконує роль проміжного підсумку діяльності Ісуса. Всі ці тексти тісно вплетені в богословські лінії Євангелія та відіграють важливу роль у відкритті перед читачем таїнства особи Христа та спонукають, як до оцінки реакції сучасників Ісуса на Його слова й діяння, так і до особистої відповіді на все прочитане та почуте.   
Обидва чуда представлені вище, в контексті довшого наративу Мт 8:1–9:34,  служать для євангелиста унаочненням сповнення есхатологічного спасіння провіщеного пророком Ісаєю: "Тоді прозрять у сліпих очі, й у глухих вуха відтуляться" (Іс 35:5). Трохи пізніше, коли Йоан Хреститель пошле до Ісуса делегацію учнів, які спитають: "Ти той, що має прийти, чи іншого маємо чекати?" (Мт 11:3), сам Ісус потвердить, що Його прихід та діяльність є сповненням всього провіщеного Ісаєю: "Ідіть і сповістіть Йоана про те, що чуєте й бачите: Сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується Добра Новина.  Щасливий, хто через мене не спотикнеться" (Мт 11:4–6).
Розповідь про зцілення сліпих насичена термінами, які є дуже важливими для богослов’я Матея. В Мт 9:27 сказано, що два сліпі послідували (ηκολουθησανikoluvtisan) за Ісусом – в такий спосіб євангелист розвиває тему  учнівства. Цю ж ідею підтримує звертання до Ісуса "Сину Давидів", та висловлення віри сліпими в словах "Так Господи".
Важливо розуміти, що для перших християн ця розповідь була не тільки зображенням навернення когось з поза Церкви. Це була Добра Новина і для самої Церкви, котра є т. зв. corpus mixtum (змішане тіло праведників та грішників), й відтак духовна сліпота окремих її членів, на жаль, також має місце. Євангелист однак засвідчує, що будь-яка сліпота та недуга завжди може бути зцілена, як тільки "сліпий" чи просто духовно "недужий" християнин звертається з вірою до Воскреслого Господа (пор. Мт 13:10–17; 16:5–12, 15–24).
Важливо мати на увазі й наступний факт: якщо в Євангелії від Марка заборона Ісуса розповідати про зцілення – це т. зв. Месіанська таємниця (мала педагогічне значення: Ісусові йшлося про спростування націоналістично-політичної інтерпретації месіанської гідності та місії Христа в контексті якої від Нього сподівалися, що Він очолить боротьбу проти язичників-римлян та переможе їх, в результаті чого Ізраїль стане могутнім царством як колись в часи Давида та Соломона), то тут Матей підкреслює важливість послуху до слів Ісуса (пор. Мт 7:24–27; 28:18–20) – послуху, який також є ознакою учня.
Розповіддю про зцілення німого біснуватого чоловіка (9:32–34) євангелист завершує довший наратив (Мт 8–9) про чудесну діяльність Ісуса та демонструє кульмінацію віри та невіри в середовищі Ізраїля: "…люди дивувалися, кажучи: "Ніколи щось таке не об'являлося в Ізраїлі!". Фарисеї ж говорили: "Він виганяє бісів князем бісівським!" (Мт 9:33–34). Таким чином Матей дає зрозуміти, з якими підозрами зустрінуться апостоли та їх наступники, коли вони почнуть свою місію. Якщо навіть Ісус, – на думку тогочасної релігійної еліти, – не той, за кого себе видає, то, що тоді можна говорити про його послідовників (пор. Мт 10:25: «Досить для учня, коли стане, як його вчитель; а слуга - як його пан. Коли господаря назвали Велзевулом, то скільки більше - його домашніх")?
Проміжний підсумок діяльності Ісуса в Мт 9:35 свідчить, що не зважаючи на всі очорнення, спротив та богохульство вчинені та висловлені супроти Нього, Він все ж не відхилився від своєї місії: "Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангелію царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу".      
Отже у висновку маємо кілька основних реалій, які понині визначають наше життя: Ісус – якого визнаємо Господом; світ – який сьогодні, так само як і тоді потребує Його втручання; ми – які називаємо себе Його учнями і є послані Ним до цього світу (Мт 28:19). Жнива є дуже великі (пор. Мт 9:37) – багато спраглих сердець чекають на Господа, який через наше служіння хоче увійти в їх життя.
Чи просимо "Господаря жнив, щоб вислав робітників на свої жнива" (пор. Мт 9: 38) з такою ж самою ревністю й довірою, як взивали до Ісуса євангельські сліпці (пор. Мт 9:27)? Чи самі, як учні,  є  готові переносити очорнення і зневаги сповняючи Його місію? Чи наше життя, довір’я, наш послух, як учнів до Ісуса, є настільки промовистими, що світ навколо нас зможе побачити, почути, досвідчити та переконатися, що "Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки" (Євр 13:8) та що Він є "з нами по всі дні аж до кінця віку" (пор. Мт 28:20)?