30-та неділя. Що робити, щоб осягнути життя вічне? (Лк 18, 18 - 27)

18 . Один знатний спитав Ісуса: «Учителю благий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?» 19 . А Ісус озвавсь до нього: «Чому мене звеш благим? Ніхто не благий, хіба один Бог. 20 . Ти заповіді знаєш: не перелюбствуй, не вбивай, не кради, не свідкуй ложно, шануй свого батька і матір.» 21 . Той же відповів: «Все це я зберіг змалку.» 22 . Почувши те Ісус, сказав до нього: «Одного ще тобі бракує: продай усе, що маєш, і роздай бідним, і будеш мати скарб на небі; тоді прийди і йди слідом за мною.» 23 . Почувши це, той засмутився вельми, бо був дуже багатий. 24 . Глянув Ісус на нього й мовив: «Як тяжко тим, що багатства мають, увійти в Царство Боже! 25 . Легше пройти верблюдові крізь вушко в голці, ніж багатому ввійти в Царство Боже.» 26. А ті, що слухали, сказали: «Хто ж тоді може спастися?» 27 . Він відповів: «Неможливе в людей, можливе є в Бога.»

В книзі Буття 12, 1 – 3 розповідається про покликання Авраама, якому Бог  дає чотири великі обітниці: «1 . Господь сказав до Аврама: «Вийди з землі твоєї, з твоєї рідні, і з дому батька твого в край, що його я тобі покажу. 2 . А я виведу з тебе великий народ і поблагословлю тебе; та й зроблю великим твоє ім'я, а ти станеш благословенням. 3 . Благословитиму тих, що тебе благословляють, і проклинатиму того, хто тебе проклинає. Тобою всі племена землі благословлятимуться». В наступних главах ці обітниці землі, народу та благословення, яке пошириться на всі народи, ще раз потверджуються та уточнюються («1.Обіцянка великої землі: “від ріки Єгипетської до Великої ріки, ріки Ефрату (15, 18)»; 2.Обіцянка великого народу: Зроблю твоє потомство, як земний порох; хто зможе злічити земний порох, той і твоє потомство злічить. (13, 16)»; 3. Обіцянка великого благословення: “та й зроблю великим твоє ім'я, а ти станеш благословенням (12, 2)»; 4. Благословення пошириться на всі народи: “Тобою всі племена землі благословлятимуться (Бт 12, 3)»). Всі ці чотири великі обітниці Бог поступово сповнює в історії нащадків Авраама – народу Ізраїлю та Церкви. Книга Второзаконня каже, що Ізраїль став народом (пор. Втор 27, 9) перед тим, як через Ісуса Навина Господь подарував йому землю (пор. ІН 11, 23). Апостол Павло в посланні до Галатів пояснює значення третьої обітниці: «Обітниці ж були дані Авраамові та його потомкові. Не сказано: «Потомкам», немов би про багатьох, лише про одного: «І твоєму потомкові», яким є Христос!» (3, 16).
У Христі «Бог благословив нас із неба  всяким духовним благословенством: 4 . Бо в ньому він нас вибрав перед заснуванням світу, щоб ми були святі й бездоганні перед ним у любові. 5 . Він призначив нас наперед для себе на те, щоб ми стали його синами через Ісуса Христа, за рішенням своєї доброї волі, 6 . на хвалу слави своєї благодаті, якою він обдарував нас у любім своїм Сині. 7 . У ньому маємо відкуплення його кров'ю, відпущення гріхів, згідно з багатством його благодаті, 8 . що її вилляв на нас щедро, у всій мудрості та розумі. 9 . Він дав нам пізнати тайну своєї волі, той задум доброзичливий і ухвалений у ньому (Христі), 10 . щоб, коли настане повнота часів, здійснити його - об'єднати все у Христі: небесне й земне. 11 . У ньому ми стали також спадкоємцями, призначені наперед рішенням того, хто все чинить за радою своєї волі, 12 . щоб ми були на хвалу його величі, ми, що вже раніш були свою надію поклали на Христа. 13 . У ньому й ви, - почувши слово правди, благо-вість вашого спасіння, в яке ви повірили, - були запечатані обіцяним Святим Духом, 14 . що є завдатком нашої спадщини для повного визволення викуплених, на хвалу його величі» (Еф 1, 3 – 14). Від покликання Авраама і до сьогодні Бог засвідчує нам свою вірність та виявляє свою незбагненну милість і благодать. Тільки Його благодаттю ми можемо досягти якихось успіхів, а тим більше тільки завдяки Його милості отримати у спадкоємство життя вічне – життя іншої якості, яке є життям самого Бога. Питання знатного чоловіка до Ісуса: «Учителю благий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?», – репрезентує типово юдейський спосіб мислення, – вічне життя (євреї також називали його життям майбутнього віку) можна осягнути виконуючи заповіді, – тобто певні вимоги чи правила. Проблема полягає в тому, що всіх правил ніхто не може виконати і це важливо визнати. Св. Павло говорить про це дуже чітко: «Адже знаємо, що закон духовий, а я тілесний, запроданий під гріх. 15 . Бо, що роблю, не розумію: я бо чиню не те, що хочу, але що ненавиджу, те роблю. 16 . Коли ж роблю те, чого не хочу, то я згоджуюсь із законом, що він добрий. 17 . Тепер же то не я те чиню, а гріх, що живе в мені. 18 . Знаю бо, що не живе в мені, тобто в моїм тілі, добро: бажання бо добро творити є в мені, а добро виконати, то - ні; 19 . бо не роблю добра, що його хочу, але чиню зло, якого не хочу» (Рм 7, 14 – 19). «Бо ми спасені благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий» (Еф 2, 8).

Що ж можемо тоді робити? Насамперед усвідомити власну слабкість та неміч, а потім, – після покаяння та навернення, – прийняти з вдячністю благодать нового Життя, яке дарує нам Христос. Це також означає відповісти нашим довір’ям (таке є біблійне значення нашого слова «віра») на Божу вірність та нашою слабкою любов’ю на Його Любов, яку Біблія окреслює терміном «агапе», і яку Павло характеризує аж шістнадцятьма дієсловами (пор. 1 Кор 13). Це означає почати жити серцем, а не холодним розрахунком; дозволити собі на спонтанність та людські почуття, вийшовши за межі "установок і програм". Означає відважитися жити Євангелієм, – взяти свій хрест  та піти слідами Христа і з любов’ю дати себе навіть «розп’ясти», –  полишивши людські уявлення про успіх  та теорії про вдалий менеджмент життя. Означає поставити Бога на перше місце, і тоді все інше стане на свої місця. Врешті це означає бути просто собою, вільною людиною, в якій Бог бачить Свій образ, і яка дякуючи за кожен прожитий день, – як мала дитина, – вміє святкувати життя. «А Бог спроможний обсипати нас усякою благодаттю, щоб ми у всьому мали завжди те, що нам потрібне, та щоб нам ще й зосталось на всяке добре діло» (2 Кор 9, 8).