субота, 5 березня 2011 р.

Кілька роздумів про євангеліє Сиропусної неділі


В цю неділю ми завжди читаємо уривок з Нагірної проповіді Ісуса Христа, який розміщений в євангелії від Св. Матея:   «Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш небесний простить вам. 15 . А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших. 16 . Коли ж ви постите, не будьте сумні, як лицеміри: бо вони виснажують своє обличчя, щоб було видно людям, мовляв, вони постять. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду. 17 . Ти ж, коли постиш, намасти свою голову й умий своє обличчя, 18 . щоб не показати людям, що ти постиш, але Отцеві твоєму, що перебуває в тайні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі. 19 . Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробацтво нівечить, і де підкопують злодії і викрадають. 20 . Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ані хробацтво не нівечить і де злодії не пробивають стін і не викрадають. 21 . Бо де твій скарб, там буде і твоє серце» (6, 14 – 21).
Цей день  ми також називаємо Неділею прощення – тому що на Вечірні в спеціальному чині просимо прощення один у одного, щоб з розкаяним серцем увійшовши у велику Чотиридесятницю почати подорож до  Світлого Празника Воскресіння Христового.
Сьогодні після вечірні у нашому храмі Блаженних мучеників прочитавши вищенаведене євангеліє, зупинив свій погляд на першому та останньому віршах євангелія. Те що прийшло на серце подаю нище.
Бо де скарб твій, там буде і твоє серце… Цей останній вірш служить мотивацією для першого вірша уривку.  В першому вірші Господь говорить про необхідність прощення прогрішень (παραπτωματα) інших людей. Очевидно в цих словах мається на увазі не тільки дрібні провини інших супроти нас (бо саме це означає грецький термін παραπτωμα), але й більші провини, якими нас кривдять, і які ми називаємо гріхами (в грецькій мові – αμαρτια). Щоб прощати очевидно потрібно мати мотивацію. Потрібно дивитися на іншу людину так, як Бог дивиться на кожного з нас – як на найдорожчий для Нього скарб. А наскільки ми є для Нього дорогі свідчить вся Історія Спасіння представлена у Св. Писанні. Свідчить, за словами св. Павла, факт, що «Бог  показує свою до нас любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками ( Рм 5, 8)». Коли ми ще були грішниками – його ворогами (тими які відійшли від Його плану стосовно нас і світу і збудували на землі ад завдяки своїй сваволі, недовірі та гордині;  слово αμαρτια - взяте з мови мисливців стосовно стріли, яка не влучає у ціль, - дослівно означає промах, відхід від цілі)  і на ніщо не заслуговували, а запродалися Сатані, – тоді Господь нас викупив від нашого суєтного життя, яке ми прийняли від батьків наших, не тлінним золотом чи сріблом,  а дорогоцінною кров'ю Христа, непорочного й чистого ягняти (пор. 1 Пт 1, 18 – 19).  Це неймовірно, але такою є Його Любов – тому, що Він сам є цілковитою Любов’ю (пор. 1 Ів 4, 16), яка не шукає свого (пор. 1 Кор 13, 5), але любить вічно (пор. Єр 31, 3). Коли Він дивиться на нас, то поза нашаруваннями всього того що затьмарює наше існування, бачить у нас Свій Образ та Свою Подобу (пор. Бт 1, 26 – 27), чи радше навіть Образ Свого Сина, на зразок котрого, за словами св. отців  ми були сотворені (пор. Євр 1, 3).
Люди які нас оточують часто завдають нам болю (як зрештою і ми іншим). Інколи кривда є цілком не справедлива, і тоді біль стає ще важчим… В сьогоднішньому Євангелії Ісус пропонує нам звільнення з під плит і тягаря образ – для цього потрібно подивитися на іншу особу Його очима. Це не є легко – і кожен з нас це знає. Проте, подібно як і золотий скарб захований у землі не тратить своєї цінності, так і кожна людина заховавши скарб Божого образу у собі під різними нашаруваннями масок та немочей (які іноді бувають відверто кажучи доволі гидкими та відразливими!), – не перестає бути Божою дитиною, та потребує нашого зцілюючого прощення, завдяки якому може швидше стати тим ким повинна бути, а ми в свою чергу прощаючи, – не тільки не додамо подібного нашарування для своєї душі, але також ставатимемо  вільнішими та світлішими.     

1 коментар:

  1. Я би навіть сказав, шо прощення є суттю самого християнства. Ми молимоя про це в молитві Отченаш. І те, шо там вжито прогрішення (параптомата) є на ою думку знаковим, бо насправді саме дрібниці зводят людей з розуму і не дають їм пробачити ближнього і знайти мир. Нам дуже часто легше простити саме гріх (амартія), а прогрішення хробаками червлять наші душі роками і не дають нам спати. Від них визволи нас, Боже, і спаси нас.

    ВідповістиВидалити