Восьма неділя після П'ятидесятниці - Помноження хлібів (Мт 14, 14 - 22)

          Цей уривок євангелія демонструє надзвичайну, силу Божого милосердя і любові, яка в розповіді Матея виливається двома цілющими струмками: зцілення та помноження хлібів.

 Ісус щойно втратив Йоана – свого родича і сподвижника, й це очевидно було наочним прикладом, що чекало на нього самого. Він відходить на самоту, але Його знаходять люди і тоді свій особистий смуток Він перемінює у співтерпіння з тими потребуючими – змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих (Мт 14, 14). Форма та стан дієслова змилосердився (εσπλαγχνισθη – esplanhnisti) в грецькій мові відображає т. зв. passivum divinum, – вказує на Бога як на Підмет діяння. Таким чином Матей підкреслює, що Бог діє в Ісусі. Хоч починаючи з  подій представлених в Мт 12 релігійна еліта вороже протиставляється Ісусові, Він не замикається в собі й залишається відкритий на страждання та потреби інших.

Чудо на годування п’яти тисяч (єдине про яке згадують всі чотири євангелісти) містить в собі  алюзії на важливі для кожного ізраїльтянина події – подібно, як колись Бог дарував Ізраїлеві манну в пустині, так сьогодні Ісус дає людям їжу в пустинному місці (хліб і риба були основною їжею в Палестині). Дванадцять повних кошів є символом наміру Ісуса відродити дванадцять родів Ізраїлю як Божих дітей.

Для учнів, перебування поруч з Ісусом – стає нагодою до служіння. Воно очевидно не є таке цілеспрямоване і грандіозне, як служіння самого Ісуса, але найважливіше, що Ісус їм довіряє навіть тоді коли вони не виказують жодного довір’я до Його можливостей і хочуть відпустити народ – Він просто каже: «Ви дайте їм їсти» (Мт 14, 16). Крихти, які учні тримали для себе, але  принесли перед Ісуса, Він перемінюэ в достаток для багатьох: Син Чоловічий підносить все це Своєму Отцеві з молитвою і благословенням, потім ділить їх – щоб ми отримавши їх назад, могли ділитися ними з потребуючими.

         Це чудо – духовний урок для учнів всіх поколінь. Поруч з нами зажди є голодні та спраглі люди – не завжди їжі, але часто – любові, співчуття, підтримки, уваги, милосердя, прощення, доброго слова, заохочення, посмішки… І сьогодні Господь каже до нас, подібно як колись до своїх апостолів: «Не треба їх відпускати, відсилати до когось, накидати комусь, відмахуватись від них, робити круглі очі, чи в розпачі втікати від них. Ви дайте їм їсти. Не потрібно багато. Тільки те, що маєте: свій час, ідеї, гроші, енергію, таланти, спритність, відвагу, оптимізм, посмішку, смирення, повагу, вірність…». І коли, ми спроможемося на цей крок довіри до Його слова – побачимо те, чого свого часу свідками стали апостоли – присутність Божого Царства, що надходить в могутності. Бо Він  не тільки тимчасово наситив п’ять тисяч біля Галилейського моря, але як Воскреслий Господь запевняє: «Я – хліб життя. Хто приходить до Мене – не голодуватиме; хто в Мене вірує – не матиме спраги ніколи» (Йо 6, 35).