субота, 19 березня 2011 р.

Друга неділя посту. Зцілення розслабленого (Мк 2:1 – 12).

В історичній діяльності Ісуса його чуда сповнювали принаймні три головні функції: були знаками присутності Божого Царства, підтверджували  Його послаництво як Месії, та засвідчували перемогу над сатаною та злом[1]. Таким чином зцілення паралітика є передвістям нового життя, яке Ісус отримає у воскресінні, і яке розділить з усіма, хто цього забажає.
В Ст. Завіті прощати гріхи – це виняткова прерогатива Бога (Вих 34:7; Іс 1:18), і тільки священики могли проголошувати прощення іменем Бога. Тут це чинить Ісус, і при цьому називає себе Сином Чоловічим.  Син Чоловічий про, якого йде мова в книзі Даниїла (гл. 7), має владу чинити правосуддя,– а  тут і владу прощати гріхи. В цьому і полягає абсолютна велич і незбагненність Бога. Томас Райт каже, що цим вчинком Ісус не просто "згрішив" проти тодішнього богослов’я – Він пробив діру в звичному способі мислення та життя, в порівнянні з котрим  дірка в даху є просто нічим[2].
Отже Бог є з нами (Еммануїл – Мт 1:23). Чи ми готові прийнятого такого Великого, Милосердного і Великодушного Бога ? 
Тридцять відсотків Євангелія від Марка – опис чудес Ісуса, – і це найкоротше Євангеліє, де чудес описано більше ніж в інших євангелистів! 
Решта тексту в Марка – Ісус навчає тим самим словом, яким зціляє. В посланні до Євреїв читаємо, що «слово - живе й діяльне, і гостріше від усякого двосічного меча: воно проходить аж до розділу душі й духа, суглобів та костяного мозку, і розрізняє чуття та думки серця. Нема створіння, скритого від нього; все оголене і явне перед очима того, кому ми маємо звіт дати (4:12 – 13). Слово Живого Бога, яке навчає, прощає, і зціляє… 
Чи ми готові на такий крок віри ( єврейське слово emuna, яке на українську перекладається словом «віра», є спільнокореневим зі словом «Амінь», і завжди означає довір’я до особи, абсолютну вірність, твердість, непохитність), щоб розібрати дах своїх страхів, зневіри, комплексів, стереотипів, традицій та уявлень, які паралізують нас (розслаблюють – роблять слабкими і кволими) і стати з довір’ям перед Ісусом і Його Словом ? 
Якщо це вже сталося і ми досвідчили дотик Божого прощення і любові, то чи бачимо таких розслаблених поруч себе, і є здатні на подвиг оцих євангельських чотирьох (один екзегет називає їх: співчуття, співпраця, оригінальність та кмітливість), а якщо здатні, то до якої межі та наскільки ? Наша відповідь самим собі, завжди покаже ким для мене особисто є Ісус, про якого сьогодні говорить Марко...






[1] Детальніше про це дивіться на сайті  о. проф. Януша Черського http://www.xczerski.diecezja.opole.pl/index.php?option=com_content&view=article&id=273&Itemid=241

[2]Wright, N. T. Mark for Everyone (The New Testament for Everyone).  Westminster John Knox Press 2004 Kindle Edition p. 18

1 коментар: