Коли
Ісус народився у Вифлеємі Юдейськім, за днів Ірода царя, мудреці прийшли в
Єрусалим зо Сходу 2. і спитали: «Де цар юдейський, що оце народився? Бо ми
бачили його зорю на сході й прийшли йому поклонитись.» 3. Почувши це цар Ірод,
стривожився, і ввесь Єрусалим з ним. 4. Зібравши всіх первосвящеників та
книжників народних, він випитав у них, де Христос має народитися. 5. Вони йому
сказали: «У Вифлеемі Юдейськім, бо так написано пророком: 6. І ти, Вифлеєме,
земле Юди, нічим не менша між містами Юди, бо з тебе вийде вождь, що буде пасти
мій народ, Ізраїля.» 7. Тоді Ірод, покликавши тайкома мудреців, випитав у них
пильно про час, коли зоря з'явилась, 8. і відіслав їх у Вифлеем, кажучи: «Ідіть
та розпитайтесь пильно про дитя, і коли знайдете, сповістіть мені, щоб я теж
пішов йому вклонитись.» 9. Вислухали вони царя і пустилися в дорогу. І ось
зоря, що її бачили на сході, йшла перед ними, аж поки не підійшла й не стала
зверху, де було дитятко. 10. Побачивши зорю, зраділи радістю вельми великою.
11. Увійшли до хати й побачили дитятко з Марією, матір'ю його, і, впавши ниць,
поклонились йому; потім відкрили свої скарби й піднесли йому дари: золото,
ладан і миро. 12. І попереджені вві сні до Ірода не завертати, пустились іншою
дорогою у край свій.
В цій розповіді, Матей запрошує своїх
читачів до особистого вибору/рішення, протиставляючи поведінку головних дійових
осіб євангельської драми: поганські астрологи поклоняються Ісусові; правитель
Ізраїлю шукає його смерті; Єрусалимська релігійна еліта – предтечі опонентів читачів
Матея – приймають Ісуса, як щось само собою зрозуміле, – без належного
здивування і подяки, й не виявляють до Нього ніякої цікавості, не говорячи вже
про повагу.[i]
Євангелист хоче, щоб ми відкрили для себе,
дуже важливий факт – Бог надзвичайно зацікавлений в
місії серед язичників (різних родів та різних часів). Бог, котрий розшукував
слуг серед поганського Заходу, – на прикладі
Римського центуріона (8:5–13), перед цим,
розшукував своїх слуг "зі сходу" (2:1; пор. Іс 2:6), таких як
маги/астрологи/волхви (див. 8:11).
Матей
кидає виклик упередженості супроти поган (2:1–2). Під поганами
мається на увазі як сучасників Матея, так і тих, котрі живуть поруч із нами.
Виклик не легкий – як тоді так і сьогодні. Треба великої відваги, щоб побачити
розмах та грандіозний план Бога для проголошення Доброї Новини. Найлегше, очевидно,
знайти причини, щоб не виходи поза свої усталені віками та традицією межі. Ще
складніше йти до тих хто виглядає цілком інакшим. Однак цей уривок розвиває
дуже важливу для Матея тему – важливість місії серед поган – як тогочасних, так
і сучасних (пор. 1:3, 5–6; 3:9; 4:15; 8:10–12, 28).
Маги/ волхви (в укр. перекладі часто
вживаємо трохи злагіднене слово "мудреці", але грецький текст каже
"маги" або "волхви") були перськими астрологами, й вони відповідають
на небесний феномен в спосіб, який текст Євангелія не вважає не можливим чи не
ймовірним. В такий спосіб, без потурання астрології, розповідь Матея кидає
виклик упередженням його аудиторії супроти сторонніх та аутсайдерів стосовно
їхньої віри (пор. також 8:5–13; 15:21–28): навіть найбільші погани з поган,
можуть відповісти Ісусові, якщо їм буде надана така можливість (пор. також Йона
1:13–16; 3:6–4:1, 10–11). Очевидно, що
надприроднє водійство, таке як зоря, може провадити астрологів тільки до певної
межі; для більш точного проводу до місця де народився Цар (2:2), вони мусять
питати провідників в Єрусалимі. Звідси стає зрозуміло, що їхнє небесне
одкровення було тільки частковим; вкінці вони обов'язково мусять підкоритися
Божому одкровенню в Писанні, котре зберігав Єврейський народ.
Матей кидає виклик несправедливим політичним силам та всякій
несправедливій владі (2:3, 7–8).
Новина про зорю,
котра вказувала на появу нового царя в Ізраїлі, неймовірно схвилювала такого параноїка,
яким був Ірод; інші правителі також виказували неабияку параною до подібних звісток
чи пророцтв, й деякі з поміж них були готові вбивати навіть
власних нащадків, щоб тільки зберегти свій трон. Ірод, котрий осягнув трон в
Ізраїлі не через природнє спадкоємство, але завдяки війнам, інтригам та
політиці, досить гостро відчував цей виклик.
В Єврейській
традиції фараон та його народ, дізнавшись про прихід визволителя Ізраїлю, також
переживали великий страх.
В подальшій історії, впродовж двох
останніх тисяч років, будь-які можновладці, котрі не справедливо реалізували
свою владу, завжди сприймали Євангеліє як загрозу. Хоча відкрито воювали з
Церквою чи з Божими законами не всі –
найчастіше
дуже облудно, а то й не приховано брутально, пробували підпорядкувати Церкву
собі, зробити її інструментом власної ганебної політики, й відтак лицемірно та
жорстоко, тотально контролювати суспільство та кожну окрему свобідну людину.
Матей
кидає виклик духовному самовдоволенню.
Не знаючи особисто, де народився новий
Цар, Ірод збирає релігійних експертів (2:4),
більшість з яких, на той час вже були лояльні до його режиму. Однак, хоча й
релігійні провідники знають де мав би народитися Месія, вони не приєднуються до
волхвів у їхньому пошукові, – тобто вони не належно використовують свої знання
Писання. Хоча єврейські лідери й не бажають подібно до Ірода вбити Ісуса, однак
поколінням пізніше, вже їхні наступники, таки шукатимуть смерті для Ісуса (пор.
26:57, 59). Ці ж, – просто байдужі та самовдоволені. Їх вже нічого не дивує й
не торкає…
В 23-й главі Матей передає слова, які дуже чітко
характеризують цей стан. Для Матея – сприйняття Ісуса, "як щось
належне"/ "само собою зрозуміле" (take Jesus for granted) те саме, що й
шукати його смерті: ті самі особи в Євангелії роблять і одне і друге.
Погани
поклоняються Ісусові (2:9–11).
Те, що волхви
виявляють Ісусові велику пошану та складають дари (2:11) цілком відповідає
східним звичаям; пахощі (ладан) та миро, часто використовувалися при царських дворах; це були дуже дорогі речі (Одкр 18:13; Пс 45:8; Пісня
пісень 3:6; 4:6).
Вияв радості був звичаєм в часі особливих
суспільних подій (1 Сам 18:6; 2 Хр 30:26), – таких,
як наприклад, народження чи сходження на престол царя (1 Цар 1:40; 2 Цар 11:20), котрі також можна порівняти з подією воскресіння Ісуса (28:8); Матей також може
відсилати нас до доброї новини для Ізраїлю в Захарії 9:9; для Матея радість є належною відповіддю на прихід Божого царства
(5:12; 13:44; 25:21, 23).
Деякі коментатори вказують, що поклоніння
волхвів Ісусові, біблійною мовою вказує на паломництво та поклоніння народів перед
єдиним Господом в Псалмі 72:10 і/чи Ісаї
60:6, чи на візит цариці Савської до царя Соломона (1 Цар 10:1–13), або й на всі три тексти разом.
Пізній мідраш про царицю Савську, містить також згадку про чудесну зорю. Якщо
Матей мав на думці Пс 72 та 1 Цар 10, тоді його
розповідь вказує на Ісуса як Господа, до котрого прийдуть всі народи, та Царя,
котрий є значно більшим від Соломона (пор. 1:6–7; 12:42).
Рух зірки в богослов'ї Матея може
вказувати на хмарний стовп, котрий провадив Ізраїль пустелею, припускаючи, що
Бог в спосіб дуже подібний до
знаків в історії спасіння Ізраїлю, провадив поган.
В будь-якому випадку, потрійна згадка про
поклоніння (2:2, 8, 11) підсилює основний фокус розповіді: якщо Ізраїль не
шануватиме Ісуса, – це зроблять погани. Рівно ж,
тема поклоніння відображає визнання
ідентичності Ісуса (пор. 8:2; 9:18; 14:33; 15:25), кульмінація якого
відбувається в 28:9, 17, – тобто в контексті, котрий проголошує царський
авторитет Ісуса, котрий є рівний з Отцем (28:18–20; пор. 4:10).
Те, що волхви потребували надприродного
одкровення, щоб отримати попередження не повертати до Ірода, вказує на їх
невинну, а то й дитячу наївність. Таємна зустріч з Іродом (2:7; в позитивному
сенсі пор. 1:9), повинна б бути така ж підозріла, як і зустріч Синедріону в 26:3–5. Тим самим невинність волхвів в порівнянні з жорстокістю Ірода,
знову пригадує читачам Матея та усім нам сьогодні, не засуджувати заздалегідь
потенційних реціпієнтів Євангелія та усіх тих, хто може бути сприйнятливим до
Божого Слова (пор. 13:3–23).
P. S. Інші мої
думки про уривок Мт 2:1-12 є на цьому блозі за наступним посиланням: http://slovobozhe.blogspot.de/2012/01/blog-post.html
[i]Роздуми над уривком в Мт 2:1-12
основані на Keener, C. S. The Gospel of Matthew: A Socio-Rhetorical
Commentary . Grand Rapids, MI;
Cambridge, U.K.: Wm. B. Eerdmans Publishing Co 2009, p.
97-105
Немає коментарів:
Дописати коментар