Євангеліє
(Мт 16:13-19)
Прийшовши
в околиці Филипової Кесарії, Ісус спитав своїх учнів: «За кого мають люди Сина
Чоловічого?» 14. Ті відповіли: «Одні за Йоана Христителя, інші за Іллю, ще інші
за Єремію або одного з пророків.» 15. «На вашу ж думку», - до них каже, - «хто
я?» 16. Озвався Симон Петро і заявляє: «Ти - Христос, Бога живого Син.» 17. У
відповідь Ісус сказав до нього: «Щасливий ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і
кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний. 18. Тож і я тобі заявляю, що ти -
Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не
подолають. 19. Я дам тобі ключі Небесного Царства, і що ти на землі зв'яжеш, те
буде зв'язане на небі; і те, що ти на землі розв'яжеш, те буде розв'язане й на
небі.»
Апостол
(2 Кор 11:21-12:9)
На
сором кажу це, які то слабкі ми виявилися. Та в чому б там хто не виявляв
сміливости, - говорю мов безумний! - я також можу її виявити. 22. Вони євреї? Я
теж! Вони ізраїльтяни? Я теж! Потомки Авраама? Я теж! 23. Слуги Христові?
Говорю неначе нерозумний: Я більш від них. Куди більше в працях, куди більше в
тюрмах, під ударами надмірно, у смертельних небезпеках часто. 24. Від юдеїв я
прийняв п'ять раз по сорок (ударів) без одного; 25. тричі киями мене бито, раз
каменовано, тричі корабель зо мною розбивався; день і ніч перебув я у безодні.
26. У подорожах часто, у річкових небезпеках, у небезпеках від розбійників, у
небезпеках від земляків, у небезпеках від поган, у небезпеках у місті, у
небезпеках у пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках від братів
неправдивих; 27. у праці та втомі, в недосипаннях часто, у голоді та спразі,
часто в постах, у холоді й наготі! 28. Крім інших випадків, моя щоденна
настирлива думка - журба про всі Церкви! 29. Хтось слабкий, а я не слабкий?
Хтось спокушається, а я не розпалююся? 30. Коли ж треба хвалитися, то я моєю
неміччю буду хвалитись. 31. Бог і Отець Господа Ісуса, - благословен вовіки! -
знає, що я не говорю неправди. 32. В Дамаску правитель царя Арети стеріг місто
дамащан, щоб мене схопити; 33. та мене спущено віконцем у коші з муру, і я втік
з його рук.
Чи
треба хвалитися? Воно й не личить, але я таки приступлю до видінь та до
об'явлення Господа. 2. Я знаю чоловіка в Христі, що чотирнадцять років тому, -
чи то було в тілі, не знаю, чи то було без тіла, не знаю, Бог знає, - був він
узятий аж до третього неба. 3. І знаю, що той чоловік - чи в тілі, чи без тіла,
не знаю, Бог знає, - 4. був узятий у рай і чув слова несказанні, яких годі
людині вимовити. 5. Таким буду хвалитися, собою ж не буду хвалитися, хіба лиш
моїми немочами. 6. А коли я захочу хвалитися, я не буду безумний, бо скажу
правду; але я стримуюся, щоб про мене хтось не сказав більше, ніж у мені бачить
або від мене чує. 7. А щоб я не загордів надмірно висотою об'явлень, дано мені
колючку в тіло, посланця сатани, щоб бив мене в обличчя, щоб я не зносився
вгору. 8. Я тричі благав Господа ради нього, щоб він від мене відступився, 9.
та він сказав мені: «Досить тобі моєї благодаті, бо моя сила виявляється в
безсиллі.» Отож, я краще буду радо хвалитися своїми немочами, щоб у мені
Христова сила перебувала.
Свято
апостолів Петра і Павла це чудова духовна подія у якій ми переживаємо дуже
багато Божих одкровень, благословень та неймовірних прикладів для духовного
життя християн різних часів. Це свято є особливим знаком «різноманітної Божої
благодаті» в житті двох дуже різних людей, які після зустрічі з Христом,
пережили такий надзвичайний досвід та відкрили для себе натільки грандіозні
Божі перспективи, що все їхнє життя набуло не тільки справжнього сенсу, але й
стало чітко розділене на життя до і
життя після: життя до зустрічі з
Христом та життя після цієї зустрічі. Саме ця зустріч спрямувала їх погляди, а
також віру, надію та любов у одному напрямку. Літургійні читання Євангелія та
Апостола свята, дозволяють зробити кілька важливих штрихів стосовно кожного з
них й тим самим дати поживу для духовних роздумів для нас сьогодні.
Петро
Ісус покликав Петра, коли
той разом зі своїм братом Андрієм, закидав сіті на березі Галилейського озера.
Простота, безпосередність, а головно готовність залишити усе й піти за Христом,
замість малого світу з простими і зрозумілими обов’язками, які Петро виконував
задля підтримки своєї родини, відкрили перед галилейським рибалкою цілий світ,
який Він, пройшовши довгий шлях духовного перетворення, як чудовий інструмент в
Божих руках, мав підкорити на послух Богові, через поширення Євангелії Ісуса
Христа.
Цей рибалка був відважним
та безпосереднім, інколи може навіть наївним… Він мав своє розуміння
майбутнього свого народу та свої сподівання стосовно Месії. Зустрівши Ісуса,
він якось навіть делікатно пробував переконати Ісуса прийняти його (легшу)
версію реалізації Божих планів (пор. напр. Мт 16:22). Однак кілька років
проведені з Христом (окрім того, що Петро усюди подорожував з Ісусом, важливо
мати на увазі, що після того як Ісус виголосив Свою першу проповідь у рідному
Назареті в результаті якої односельчани не прийняли Його (пор. Лк 4:16-30),
Ісус поселився в домі тещі Петра в Капернаумі, а це місто в Євангеліях стало –
«Його містом», містом Ісуса – пор. Мт 9:1; сам Петро та його брат Андрій були
синами простого рибалки Йоана з Витсаїди), а потім у світлі зустрічі з Воскреслим,
глибоке переосмислення значення життя та Страстей Ісуса, в результаті назавжди
зумовили його власне життя, яке сповнилося найбільшою посвятою, любов’ю та
вірністю. Цей чоловік був здатний любити та наслідувати Христа усім серцем. Так
може любити тільки людина великого серця і сповнена дитячої простоти та
відкритості. Напевне саме ці, а може і інші риси, спонукали Ісуса вибрати його
Своїм апостолом, а згодом призначити його, як голову апостольського збору.
Шлях Петра з берега
Галилейського озера до відповідальності свідчити Воскреслого перед сильними
цього світу тривав кілька років: років сповнених невимовного здивування
побаченим та почутим; моментів переосмислення та розчарувань; годин великих
болів та терпінь; періоду зради та сліз розкаяння; моментів сповнених
невимовною радістю, прощенням, любов’ю та непідробленою і осмисленою готовністю
віддати своє життя заради Христа. Завдяки дії Божої благодаті у його житті, він
на перший погляд не маючи відповідної «богословської» підготовки, став таким
переконливим свідком, що, як ми чуємо в розповіді про Зіслання Святого Духа в
Діях Апостолів, вже в перший день свята, тільки одною проповіддю навернув 3000
осіб. Цьому передував шлях власного глибоко дозрівання та час дії Божої
благодаті в його особистому житті. Сьогоднішнє читання Євангелія свята
представляє один з таких дуже важливих епізодів в житті Петра.
Місце де відбувається
подія – околиця Кесарії Филипової, яку син Ірода Великого (Ірод Филип) близько
2-го р. до Хр. розбудував на честь імператора Тиберія та своєї власної особи. Саме в околицях цього місця, куди прийшов Ісус
зі своїми учнями, було висічене у скелі погруддя грецького божка (ідола) Пана,
якого колись вшановували місцеві мешканці (в один період історії місто навіть
називалося Паніум), а в печері було капище на його честь. Перед тим Ірод Филип
розбудував місто, а сам Ірод Великий, отримавши місто від імператора Августа в
20 р. перед Христом, збудував у ньому храм з білого мармуру на честь цього ж
Августа. Отже ця місцевість мала свою історію ідолопоклонства.
В цьому контексті Ісус
ставить запитання апостолам: «За кого мене мають люди?». І тоді після того як
апостоли висловили різні версії, які побутували в народі, Петро в імені всіх раптово
робить унікальне визнання віри: «Ти – Христос,
Бога живого Син.». Остаточно, істинне значення цього ісповідання сам Петро
усвідомить вже після воскресіння Ісуса – і то до тої міри, що віддасть за цю
віру своє життя, – однак в околицях Кесарії Филипової, Петро висловлює
твердження, яке є наслідком незвичайного Божого одкровення у цю мить. Сам Ісус
підкреслює, що визнання Петра – наслідок одкровення самого небесного Отця, а не
результат його особистих пошуків чи прозрінь, як також це далеко не та
інформація, якої хтось з людей навчив Петра («бо не тіло і кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний»). Ісус
називає Петра «щасливим» бо той пережив досвід Бога, який згодом будучи доповнений
досвідом зустрічі з Воскреслим, назавжди наповнить його життя сенсом та
радістю.
Роль Петра в Євангеліях є
особлива – читаючи ці тексти приватно ми можемо відкрити для себе силу цієї
особи: насамперед він є той, хто покликаний залишити все та іти за Ісусом (Мт
4:18-20; Лк 5:1-11); Ісус зціляє його тещу (Мт 8:14-15; Мк 1:30-31; Лк
4:38-39); Петро завжди очолює список/ перелік 12-ти апостолів (Мт 10:2-4; Мк 3:16-19; Лк 6:14-16); Петро
говорить, коли кровоточива жінка торкає Ісуса (Лк 8:45); Петро разом з Яковом
та Йоаном присутні при воскресінні дочки Яіра (Мк 5:37; Лк 8:51); Петро іде по
воді (Мт 14:28-31); він визнає віру в Ісуса, навіть тоді коли інші апостоли
відходять (Йо 6:66-69); Петро просить Ісуса пояснити притчу про те що осквернює
людину (Мт 15:15); він визнає в Ісусі Месію (Мт 16:13-19; Мк 8:27-30; Лк
9:18-21); Ісус також дорікає Петрові, коли той відмовляє Його від хресної
дороги (Мт 16:21-23; Мк 8:31-33); разом з Яковом та Йоаном, Петро є свідком
переображення Ісуса (Мт 17:1-9; Мк 9:1-9; Лк 9:27-36); сам Ісус залучає Петра в
дискусію про податок на храм (Мт 17:24-27); Петро також питає Ісуса про те
скільки потрібно прощати (Мт 18:21-22); Петро від себе та усіх апостолів каже Ісусові,
що вони залишили все та пішли за Ним (Мт 19:27-30; Мк 10:28-31; Лк 18:28-30);
тільки Петро пам’ятає про усохле фігове дерево (Мк 11:20-25); Петро говорить з
Ісусом в часі омивання ніг (Йо 13:6-11); в часі Тайної Вечері Ісус провіщає
відречення Петра (Мт 26:31-35; Мк 14:27-31; Лк 22:31-34; Йо 13:36-38); Петро
засинає в Гетсиманії в часі чування Ісуса (Мт 26:36-46; Мк 14:32-42); в часі
арешту Ісуса Петро атакує слугу первосвященика (Мк 14:47; Йо 18:10-11); Петро
відрікається Ісуса в часі Страстей (Мт 26:69-75; Мк 14:66-72; Лк 22:55-61; Йо
18:15-17); після Воскресіння Ісус каже Петрові, що випередить його в Галилеї
(Мк 16:7); Петро біжить до гробу Ісуса та знаходить його пустим (Лк 24:12);
Клеопа та інший учень дізнаються, що Ісус зя’вився Петрові (Лк 24:34); Петро
закидає сіті через підбадьорливе слово Ісуса (Йо 21:15-19); вкінці Ісус
відновлює Петра та загоює рани його зречення (Йо 21:15-19). Окрім Євангелій –
Діяння апостолів та два соборні послання написані Петром відкривають масштаб
цього на перший погляд простого рибалки.
Тому Ісус ставить його на чолі апостолів, щоб
пильнував єдність Церкви. Влада яку отримує Петро – унікальний Божий дар, а не винагорода
за аскетичні та інтелектуальні успіхи колишнього рибалки. Саме Петро став
першим християнським місіонером серед язичників, місіонером для євреїв, а
вкінці мучеником задля Христа у Римі.
Павло
Павло
народився на початку нашої ери в Тарсі, головному місті Кілікії на
південному-сході Малої Азії (сучасна Туреччина) – великому освітньому центрі,
який уступав лише Афінам й Олександрії. Сучасником Павла в Тарсі був стоїчний
філософ Нестор, – наставник Тіберія й глава впливової школи. Батько,
майбутнього апостола народів був фарисеєм (Дії 23:6), – але Павло народився
римським громадянином (Дії 22:28). Відтак Бог у своєму провидінні зумовив, що
Павло був людиною трьох світів: мав єврейське коріння, грецьке виховання та
римське громадянство. Все це пізніше чудово послужило для справи Євангелія.
Його єврейське коріння дозволило Йому краще зрозуміти Боже діяння в Історії Спасіння.
Грецьке виховання полегшило комунікацію з язичниками та вченими людьми на
зрозумілій для них мові. Римське громадянство стало у пригоді в численних
місійних подорожах, оскільки людина з римським «паспортом» могла легше долати великі
відстані та комунікувати у стародавньому світі.
Більшу частину своєї
юності провів не в Тарсі, а в Єрусалимі, «біля ніг» знаменитого єврейського
наставника Гамалиїла (Дії 22:3) – тут він отримав освіту не тільки в
області Старого Завіту, але й в області равіністичної інтерпретації Тори. На
противагу до Гамалиїла (Дії 5:34–39), Павлова ревність до батьківських
переказів викликала в ньому вороже ставлення до учнів Ісуса Христа, що в
результаті спонукало Його до жорстоких переслідувань християн.
Однак зустріч з Христом
по дорозі до Дамаску назавжди перемінила його життя. Навернення Павла є однією
з найважливіших подій ранньохристиянської історії. Про цю подію можна прочитати
три розповіді в книзі Діянь (Дії 9:3-19: коротка розповідь про подію, що
належить самому Луці; Дії 22:6–16 та
26:12–18 розповіді самого Павла). Розповіді
самого апостола та розповідь Луки – спроби
передати людською мовою досвід, невимовний у звичайних категоріях. Згодом Павло
не раз говорив, що його навернення відбулося винятково завдяки силі й
милості Божій, які зробили з нього протилежність тому, чим він був (1 Кор 9:17;
15:10; Гал 1:15 і т.д.). Він був переконаний, що бачив воскреслого Ісуса, а
тому має всі повноваження бути апостолом (1 Кор 9:1; 15:8; пор. Дії 1:22).
Старий
Завіт сформував у Павла ряд базових богословських понять: монотеїзм;
віру, що спасіння полягає у праведності
перед Богом; ідею жертви за гріхи; навчання про прийдешній Суд, тілесне
воскресіння й месіанське царство. Всі ці ідеї він глибоко переосмислив після
своєї зустрічі з Христом.
Якою
ж була нова віра? Що володіло розумом і серцем колишнього гонителя? Павло
увірував, що Ісус із Назарету живий. Розп'ятий Месія більше не
мертвий: Він є живий Господь і Владика. Під час навернення по дорозі в Дамаск
Павло усвідомив це з такою силою, що ця віра не залишала його ніколи. Всі його
послання пронизані впевненістю в живій присутності воскреслого Христа Владики. Відтак,
ключове значення у своєму покликанні
апостол надавав благодаті Божій. Дотриманням Закону Мойсея Павло не
тільки не заробив статус перед Богом, але й впав у тяжкий гріх – переслідував
учнів Ісуса. Ніяких заслуг: Павло не вибирав Бога, – Бог сам його обрав; і Бог
не покарав його за ворожнечу проти Христа, але помилував його.
Світогляд
Павла перед наверненням можна було окреслити наступним чином: є Один Бог, який вибрав один народ, і є одне
майбутнє для цього народу (воскресіння мертвих і царювання Бога на Сіоні).
Зустрівши Ісуса Христа, Павло глибоко переосмислив ці три тези у тринітарних
категоріях: є один Бог та один Господь (пор. 1 Кор 8:6) – Ісус Христос і Святий
Дух; є один Божий народ – не тільки народ Ізраїля, але Божий народ з язичників
та євреїв у одному тілі Церкви; в Божому задумі є одне майбутнє не тільки для
Ізраїля, але й для усіх людей, які у воскресінні мертвих отримають у
спадкоємство нову землю та нове небо – оновлений та переображений світ.
Внаслідок глибоко досвіду
зустрічі з Христом, Павло заснував цілий ряд нових громад у Малій Азії,
Македонії, Греції й інших країнах та написав серію послань, які становлять
приблизно чверть Нового Завіту. В кожному з своїх послань Павло намагався
підбадьорити молоді спільноти в їх вірі у Христа та допомагав першим християнам
долати різні труднощі на їхній дорозі духовного переображення. Дуже часто Павло
ділився особистим досвідом життя у Христі та результатами Божого діяння в його
житті: такі уривки з його послань часто називають автобіографічними.
Сьогоднішній уривок з читання апостола є одним таких чудових прикладів в якому
великий апостол розповідає про своє особисте життя єврея, члена Божого народу,
який усвідомив унікальність Божих обітниць сповнених у Христі та особисто
пережив надзвичайний досвід Бога, завдяки Його невимовній милості. Цей досвід
так сильно направляв життя Павла, що задля поширення Доброї Новини про Христа,
він пройшов десятки тисяч кілометрів пішки та з великою мужністю та вдячністю
переживав найрізноманітніші випробування, про що ми чуємо в сьогоднішньому
читанні. Павло ніколи не жалівся на труднощі та випробування апостольського
життя, навіть навпаки, він міг сказати: «Ба,
більше: я вважаю за втрату все задля найвищого спізнання Христа Ісуса, Господа
мого, заради якого я все втратив і вважаю все за сміття, аби Христа придбати;
9. і опинитися в ньому не з праведністю моєю, що від закону, а з тією, що через
віру в Христа, з праведністю, що від Бога - від віри; 10. щоб спізнати його й
силу його воскресіння і участь в його муках, уподібнюючись йому у смерті, 11.
аби якось осягнути воскресіння з мертвих.» (Флп 3:8-11).
Свідки
Воскреслого до всіх кінців землі…
Через 30-40 років після
смерті Ісуса, завдяки натхненному служінню апостолів, а насамперед Петра та
Павла, в кожному великому місті Малої Азії, Греції й Італії була як мінімум
одна християнська конгрегація. В Діяннях апостолів читаємо, що завдяки
свідченню апостолів Добра Новина дуже швидко огорнула 32 країни, 54 міста й 9 середземноморських островів. Обидва апостоли по різному та в різний час
пережили унікальний досвід зустрічі з Христом, який зумовив швидке поширення християнського
руху від провінційного Єрусалиму
до сліпучої столиці імперії – Риму. Бог
надзвичайним чином реалізував Свої задуми через смиренного та покірного
рибалку та ерудованого новонаверненого равина Павла, бо ж Божа «сила
виявляється в безсиллі.»…
Задля віри в Христа та
поширення Євангелія, обидва апостоли заплатили найвищу ціну – жертву власного
життя. В часі переслідування християн Нероном, Павлові як римському громадянинові
відрубали голову, а Петра розіп’яли догори ногами, оскільки той вважав себе
недостойним бути розп’ятим так само як і його Господь…
Використана
література:
B.M. Metzger, The New Testament: Its Background, Growth
and Content, Abingdon Press, Nashville 2003, – P. 195-208; 221-248
N.
T. Wright, Paul and the Faithfulness of God Minneapolis:
Fortress Press 2013, – Vol.
4, P. 609-1265
J. Gish,
Peter the
Apostle. In J. D. Barry, D. Bomar, D. R. Brown, R. Klippenstein,
D. Mangum, C. Sinclair Wolcott, … W. Widder (Eds.), The Lexham Bible Dictionary. Bellingham, WA: Lexham Press 2016 (electronic edition).
Немає коментарів:
Дописати коментар