середа, 16 травня 2018 р.

Вознесіння ГНІХ (Лк 24, 36-53).

Коли ж вони так говорили, сам Ісус став посеред них і до них каже: «Мир вам!» 37. Вони ж, налякані та повні страху, думали, що духа бачать. 38. Та він сказав їм: «Чого стривожились? Чого ті сумніви постають у серцях ваших? 39. Гляньте на мої руки та на мої ноги: це ж я сам. Доторкніться до мене та збагніть, що дух тіла й костей не має, як бачите, що я їх маю.» 40. Сказавши це, він показав їм руки й ноги. 41. А як вони з радощів не йняли йому ще віри й чудувались, він сказав: «Чи маєте ви тут що їсти?» 42. Вони подали йому кусень печеної риби. 43. Він узяв його й спожив перед ними. 44. Потім Ісус до них промовив: «Це власне ті слова, що я, бувши ще з вами, сказав вам: Треба, щоб сповнилось усе написане про мене в законі Мойсея, в пророків та у псалмах.» 45. Тоді відкрив їм розум, щоб вони розуміли Писання, 46. і до них мовив: «Так написано, що треба було, щоб Христос страждав і третього дня воскрес із мертвих, 47. і щоб у його ім'я проповідувалось покаяння на відпущення гріхів усім народам, почавши від Єрусалиму. 48. Ви - свідки того (всього). 49. Я вам пошлю те, що мій Отець обіцяв був. Сидіть у місті, аж поки не одягнетеся силою з висоти.» 50. І він вивів їх аж до Витанії і, знявши руки свої, благословив їх. 51. А як він благословляв їх, віддалився від них і почав возноситись на небо. 52. Вони ж, поклонившися йому, повернулися з радістю великою в Єрусалим, 53. і перебували ввесь час у храмі, славлячи та хвалячи Бога.    
Контекст
Ширшим контекстом уривку, який читають на Літургії в празник Вознесіння (Лк. 24, 36–53), є остання частина Євангелія, яка розповідає про Страсті та Воскресіння Ісуса (19, 29–24, 53). Вужчим контекстом для уривку Лк. 24, 36–53 служить саме 24 глава Євангелія від Луки. Ця остання глава Євангелія послідовно розповідає про події, які Лука вміщує ніби в рамки одного дня: жінки знаходять порожню гробницю (24, 1–12), учні, йдучи до Емауса, зустрічають Ісуса (24, 13–35), потім Ісус з’являється апостолам та їсть перед ними (24, 36–43), пояснює їм Писання, дає доручення та обіцянку (24, 44–49), а потім, вивівши їх за місто, возноситься на небеса (24, 50 – 53).
Завершення Євангелія від Луки містить підтвердження воскресіння Ісуса, опис доручення апостолам місії для всіх народів та вознесіння Христа. Тілесний характер воскресіння підкреслено особливо: Ісус запрошує учнів торкнутися Його та переконатися, що Він дійсно воскрес, а також їсть перед ними, аби вони бачили, що Він не привид чи якийсь дух. Головним богословським штрихом є також факт, що розп’яття та воскресіння Ісуса є частиною сповнення Божого плану: те, що сталося з Ісусом, не є чимось несподіваним, що спричинює розгубленість. Трапеза сопричастя апостолів із Воскреслим тепер відкриває Його присутність серед них. Писання каже, що Христос мусив страждати та воскреснути, аби Його ім’ям проповідували покаяння на відпущення гріхів усім народам: два елементи обіцянки вже сповнилися, решту мають виконати апостоли. Уривок закінчується двома важливими повідомленнями: наказом чекати приходу Святого Духа та вказівкою про місію до всіх народів. Після цього Ісус, благословляючи апостолів, возноситься не небо.
Структура уривку
Весь уривок в Лк. 24, 36–53 містить у собі три важливі сцени (макроструктура), кожна з яких має свою внутрішню мікроструктуру, яка відображає внутрішній розвиток події чи мови. Усе це можна показати так:
I. Ісус з’являється під час трапези (24, 3643)
1. Несподіване з’явлення (24, 36)
2. Помилкова реакція (24, 37)
3. Перший доказ: Ісус закликає торкнутися до Нього (24, 38–40)
4. Другий доказ: Ісус споживає їжу (24, 41–43)
II. Божий план, велике доручення та обіцянка Духа (24, 44–49)
1. Слова Ісуса та сповнення Старого Завіту (24, 44)
2. Дар Ісуса (24, 45)
3. Три частини Писання сповнилися (24, 46–47)
4. Наречення учнів свідками (24, 48)
5. Наказ очікувати Духа (24, 49)
III. Вознесіння (24, 5053)
1. Благословення та вознесіння Ісуса (24, 50–51)
2. Реакція: поклоніння, радість та подяка (24, 52–53)
Текст та короткий коментар
I. Ісус з’являється під час трапези (24, 3643)
1. Несподіване з’явлення (24, 36)
36 Коли ж вони так говорили, сам Ісус став посеред них і до них каже: «Мир вам!»
Події, пов’язані з Воскресінням, відбуваються швидко й несподівано. Ісус бажає учням миру. Єврейський термін мир (שָׁלוֹםshalom) має дуже багато важливих значень: «щастя, спасіння, свобода, невимушеність, мир». Крім того, акадське salāmū, найбільш близьке за значенням до кореня, який властивий для багатьох семітських мов, означає: «бути здоровим, сильним, міцним, цілісним, довершеним, досконалим». Мир – не відсутність війни, а позитивне поняття з власним змістом.
2. Помилкова реакція (24, 37)
37 Вони ж, налякані та повні страху, думали, що духа бачать.
Дивним чином, незважаючи на численні слова самого Ісуса про свої Страсті та Воскресіння, ніхто «не чув» того, про що Він говорив; усі насправді були розгублені, що й зрозуміло: воскресіння вони сприймали як подію, яку Бог обіцяє в кінці історії – тоді Він дасть оновлені тіла всім спочилим праведникам – починаючи від Авраама, Ісака та Якова й закінчуючи останніми мучениками. Для сучасників Ісуса воскресіння було широкомасштабною подією, і ніхто не думав, що вбита людина може вийти з могили в оновленому тілі, тимчасом як у світі все залишиться так, як було.
3. Перший доказ: Ісус закликає торкнутися до Нього (24, 3840)
38 Та Він сказав їм: – Чого стривожились? Чого сумніви постають у серцях ваших? 39 Гляньте на мої руки й ноги: та це ж Я! Доторкніться до Мене та збагніть, що дух тіла й костей не має, ви ж бачите, що Я маю. 40 Сказавши це, Він показав їм руки й ноги.
Ісус запрошує учнів переконатися, що Він справді воскрес – тобто встав у тілі з гробу. Щоправда, під час Воскресіння тіло Ісуса змінилося: із тіла, що складається з плоті та крові, воно перетворилося на тіло духовне й не підвладне розкладові, проте таки тіло, яке має кості і т. д; причому ця зміна відбулася таким чином, що не залишилося ніяких слідів тіла тлінного, яке раніше поклали в гробницю.
4. Другий доказ: Ісус споживає їжу (24, 4143)
41 А як вони з радощів іще не йняли Йому віри й дивувались, Він сказав: – Чи не маєте тут чого їсти? 42 Вони подали йому кусень печеної риби і крижку меду. 43 Він узяв їх і їв перед ними.
Про яке тіло йдеться, адже Ісус їсть і п’є? В 1 Кор. 15 Павло присвячує цьому питанню цілу главу. В юдейському світі 1-го ст. воскресіння означало нове воплочене життя в новому, Божому світі (життя після життя, після смерті). В акті нового творіння, яким є воскресіння, Бог творить новий вид матерії, не підвладний смерті. У випадку Ісуса це відбулося відразу: його нове тіло було фактично трансформацією старого, яке не зазнало тління. Але для нас, чиї кістки зігниють, це буде як новий акт творіння; нове тіло буде належати до обох вимірів Божого світу небесного та земного (в кінці книги Одкровення читаємо, що небо і земля зливаються в одне ціле). Зараз ми маємо тільки земні тіла; нове тіло Ісуса здатне перебувати як на небі, так і на землі.
II. Божий план, велике доручення та обіцянка Духа (24, 44–49)
1. Слова Ісуса та сповнення Старого Завіту (24, 44)
44 Потім до них промовив: – Це слова, що Я, бувши ще з вами, сказав вам: треба, щоб сповнилось усе написане про Мене в законі Мойсея, у пророків та в псалмах.

У страстях та воскресінні Ісуса сповнюються всі старозавітні обітниці. «Закон Мойсея, Пророки та Псалми» представляють три головні частини єврейських Писань – т. зв. Танаху: Тору (П’ятикнижжя), Невиїм (Пророки), Кетувім (Писання), які ми в нашій християнській традиції називаємо Старим Завітом.
2. Дар Ісуса (24, 45)
45 Тоді Він відкрив їм розум, щоб розуміли Писання.
Біблія – записане слово Бога. Хоч це слово записане людською мовою, проте воно натхнене Святим Духом. «Все Писання – натхненне Богом і корисне, щоб навчати, докоряти, направляти, виховувати у справедливості, щоб Божий чоловік був досконалий, до всякого доброго діла готовий» (2 Тим 3, 16–17). «Ніколи пророцтво не було проголошене з волі людини, лише, ведені Святим Духом, промовляли святі люди від Бога» (2 Пт. 1, 21). Оскільки Бог натхнув це Слово, то тільки Він може дати дар учням Ісуса розуміти його.
3. Три частини Писання сповнилися (24, 4647)
46 і мовив до них: – Так написано, що треба було, аби Христос страждав і третього дня воскрес із мертвих 47 і щоб у його ім’я проповідувалось покаяння та відпущення гріхів усім народам, почавши від Єрусалиму.
У Євангеліях Ісус тричі виразно пророкує не тільки свою смерть, але і своє воскресіння (Мр. 8, 31: «І почав навчати їх, що Синові людському треба багато страждати, і старші, первосвященики та книжники відцураються Його і Його вб’ють,і Він по трьох днях воскресне»; 9, 31; 10, 33–34; пор. Мт. 16, 21; 17, 22–23; 20, 17–19; Лк. 9, 22; 9, 43–45;18, 31–34). У книзі Діянь читаємо, що за якихось 30 років після Воскресіння Ісуса в кожному більшому місті Середземномор’я вже існувала як мінімум одна християнська спільнота. Від Єрусалиму через усю Юдею і Самарію, Антіохію, Малу Азію, Кіпр та Європу християнство досягнуло Риму, а потім місії продовжилися до найвіддаленіших куточків тодішнього цивілізованого світу.
4. Наречення учнів свідками (24, 48)
48 Ви – свідки того.
Грецьке слово μάρτυς (martys) в перекладі українською, крім значення «свідок» – «той хто бачив власними очима», «той хто особисто досвідчив», – має також значення «мученик». Упродовж історії християнське свідчення часто є свідченням кров’ю – мучеництвом.
5. Наказ очікувати Духа (24, 49)
49 Я вам зішлю те, що мій Отець обіцяв був. Сидіть у місті, аж поки не одягнетесь силою з висоти.
За словами апостола Петра (Ді. 2, 14–36), вилиття Святого Духа на апостолів у день П’ятдесятниці є сповненням пророцтва Йоіла: до початку месіанського суду на Ізраїль має зійти Дух (Йоіл 2, 28–32).
III. Вознесіння (24, 5053)
1. Благословення та вознесіння Ісуса (24, 5051).
50 Тоді Він вивів їх до Витанії і, знявши руки, благословив їх. 51 А як Він благословив їх, віддалився від них і став возноситися на небо.
Благословення означає багатство Божих дарів, які Він може дати, а людина здатна прийняти. Небеса – божественний вимір сотвореного порядку (Бут. 1, 1; Пс. 113, 24; Мт. 6, 9), а земля – матеріальний, просторово-часовий світ. Словом «небо» часто шанобливо вказують на Бога (у Матея постійно читаємо «Царство небесне»). Небеса, як правило, закриті від людських очей, інколи вони відкриваються, щоб явити людям божественний вимір звичайного життя (пор. напр. Од. 1, 4–5). Отож небеса – це реальність, в якій перебуває Бог та яка приготована для нас поза реальністю цього світу.
2. Реакція: поклоніння, радість та подяка (24, 5253)
52 Вони ж, поклонившися Йому, вернулися з великою радістю в Єрусалим 53 і пробували весь час у храмі, славлячи та хвалячи Бога.
Грецьке дієслово προσκυνήσαντες (proskinisantes) означає поклоніння, яке належить тільки Богові. Апостоли віддають Ісусові таке поклоніння, яке їхні батьки віддавали тільки Богові, тим самим показуючи, що тепер Бог відкрився нам через Свого Єдинородного Сина – Ісуса Христа (пор. Йо. 1, 18), якому належить усяка слава, честь і поклоніння разом з Отцем і Святим Духом на віки віків.
Підсумки
Текст Лк. 24, 36–53 наголошує реальність воскресіння Ісуса та місце цього унікального факту в Божому плані. Ісус подає фізичні докази цієї надзвичайної події, коли просить апостолів торкнутися Його та їсть перед ними. Сидячи з учнями за одним столом, Ісус у такий спосіб виявляє довіру, визнання та прийняття апостолів.
Ісус пригадує учням, що все, що з ним сталося, було в Божому плані й провіщено в Старому Завіті. Три важливі моменти наголошено особливо: страсті, воскресіння та проповідування покаяння на відпущення гріхів в ім’я Ісуса всім народам. Ісус пригадує апостолам, що вони є свідками цих подій. На додаток – обіцянка Отця: Святий Дух буде посланий їм до Єрусалиму, де вони мусять на Нього чекати. Врешті Ісус віддаляється, благословляючи апостолів, які повертаються до Єрусалиму, поклоняючись Ісусові та славлячи Бога за Його ласки.
Лука хоче, аби його читачі бачили, що воскресіння є дійсне та реальне, а Божий план далі триває. Цей план та обіцянка тепер реалізуються в новій спільноті, яку Бог сформував з учнів, що походять з усіх народів. Ця нова спільнота мусить «озброїтися» усім необхідним, аби завершити завдання до того часу, коли сповнення обітниці відбудеться в часі Парусії Христа. Насправді закінчення в Луки є відкритим закінченням. З очікування апостолами приходу Святого Духа Лука починає другий том своєї історії (Діяння), де описує деталі життя та діяльності першої спільноти під проводом Святого Духа. Кінець цієї історії (поширення християнства від малого провінційного міста Єрусалиму до сліпучої столиці імперії – Риму) підкреслює певність та безперервність Божого плану, до якого додається дуже конкретний досвід і переконаність, що Бог продовжує діяти. Звідси нов налаштування Ісусових учнів: поклоніння, радість, благодарення Господа та готовність нести Добру новину іншим. Лука хоче, щоб його читачі ідентифікували себе з учнями й апостолами Ісуса. Хоч з людського погляду факт воскресіння може спантеличувати, проте воно є реальним – у Божому задумі все справді відбувається «за планом та розкладом». Відтак Церква не може зволікати чи перебувати в спокої.  Наше завдання – іти у світ шукати загублених та опікуватися потребуючими. Учні не можуть бути пасивними; вони мусять бути настільки живими й повними радості та вдячності, наскільки це означає знати Воскреслого Господа.
Кінцева сцена подає велике доручення Ісуса, що завжди було в центрі Божої обітниці. Сповнення цієї обітниці вимагало, щоб Ісус страждав і Бог підніс Його та посадив праворуч Себе. Ця сама обітниця закликає учнів донести звістку Божої надії до всіх кінців землі. Віруючі читачі Луки мають зрозуміти, що після величних чудес у Євангелії та його продовженні – Діяннях (які L.T. Johnson назвав «розгорнутим коментарем до сили Христового Воскресіння») мусить настати життя постійної місії, що буде відображати й проголошувати надію, яку Бог учинив можливою через Ісуса. Господь доручив цю звістку тим, які Його знали, пообіцявши підтримку, яка необхідна для поширення новини. Якщо ж читачі Луки не знають Ісуса, вони мають зрозуміти, що Христове Воскресіння спонукає відповісти на Його заклик. Бог діяв в історії через Ісуса. Закінчення Євангелія відкрите, оскільки показує Ісуса, який царює по Божій правиці, а Його учні радіють, усвідомлюючи, що Христос, який царює, піклується про них. Такою є перспектива та можливість благословення, яке приніс Ісус. Таким є заклик учнів, яким вони несуть звістку надії усім народам. Ісус Живий і перебуває серед своїх учнів, даруючи благословення всім, хто прийде до Нього. Тепер є час для всіх, щоб вирішити, де вони є та якою є їхня позиція.
Рекомендована бібліографія:
Bock D. L., Luke (Baker Exegetical Commentary on the New Testament, vol. I – II), Grand Rapids 1996
Culppeper R. A., The Gospel of Luke: Introduction. Commentary, and Reflections, (New Interpreter's Bible Commentary vol. IX), Nashville 1995
Johnson L. T., Harrington D. J. (eds.), The Gospel of Luke (Sacra Pagina Series, vol. 3A), Louisville 1991
Nolland J., Luke, (Word Biblical Commentary vol. 35 A – C), vol. III / 1., Metzger B.M., Hubbard D. A., Barker G. V., Martin R. (eds.), Dallas 1989–1993
Wright N. T. Luke for Everyone. Westminster John Knox Press, 2004. Kindle ed.

Немає коментарів:

Дописати коментар