субота, 17 червня 2017 р.

Покликання апостолів (Мт 4:17-23).

З того часу Ісус почав проповідувати й говорити: «Покайтесь, бо Небесне Царство близько.» 18. А йдучи попри Галилейське море, побачив двох братів: Симона, що звався Петром, і Андрія, його брата, що закидали сіті у море, бо були рибалки. І до них мовив: 19. «Ідіть за мною, я вас зроблю рибалками людей.» 20. І ті негайно кинули сіті й пішли за ним. 21. Пройшовши звідтіль далі, побачив інших двох братів: Якова, сина Заведея, та Йоана, його брата, що в човні з батьком Заведеєм лагодили свої сіті, і їх покликав. 22. Вони зараз же, кинувши човна і свого батька, пішли слідом за ним. 23. І ходив Ісус по всій Галилеї, навчаючи по їхніх синагогах, звіщаючи Добру Новину про Царство й вигоюючи всяку хворобу й всяку недугу в народі.
Проповідь Ісуса починається з урочистого проголошення (κηρύσσειν) заклику до покаяння (μετανοεῖτε) – тобто переміни мислення, оскільки наблизилося Боже панування над світом (Небесне Царство) – Мт 4:17.
Особами, котрі мають допомогти йому змінити уми і серця людей, виявляються звичайні рибалки, - на перший погляд найменше приготовані до цього люди.
Божий менеджмент є однак цілком інакший: на відміну від єврейських учителів – рабинів, до котрих самі приходили ті, які хотіли вивчати Тору (Боже Слово), Ісус перший проявляє ініціативу. Виглядає, що спосіб поширення Доброї Новини, про те що «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним. 17. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним - світ спасти.» (Йо 3:16-17) вимагає цілком інших способів та підходів, – це будуть робити не професіонали вишуканою риторикою чи мудрістю слова, але свідки силою Св. Духа. Пізніше  апостол Йоан, один з двох синів Заведея писатиме: «Що було споконвіку, що ми чули, що бачили нашими очима, що оглядали і чого руки наші доторкалися, про Слово життя, - 2. а життя об'явилось, і ми бачили й свідчимо й звістуємо вам життя вічне, що в Отця перебувало й нам явилося, - 3. що ми бачили й чули, звістуємо й вам, щоб і ви мали спільність із нами. А наша спільність - з Отцем і з його Сином Ісусом Христом. 4. І це ми вам пишемо, щоб наша радість була повна.» (1 Йо 1:1-4).
Павло, який зібрався переслідувати християн, але навернувся, після того як Ісус з’явився йому на до розі в Дамаск, також відразу (як і дві пари братів у сьогоднішній Євангелії) став апостолом Воскреслого (Дії 9), й пізніше, хоча й був ученою людиною, писав подібні слова до спільноти в Коринті: «Слово ж моє і проповідь моя не були в переконливих словах мудрости, а в доказі Духа та сили, 5. щоб ваша віра була не в мудрості людській, а в силі Божій» (1 Кор 2:4-5). Цікаво, що Коринт в духовному та моральному плані був «пропащим» місцем без жодних шансів на переміну, однак відважне свідчення Павла, проголошення Христа розп’ятого (1 Кор 1:23) та дія Св. Духа,  – неможливе зробили можливим, – в цьому місці постала одна з найбільших християнських спільнот.
Показовим є факт, що апостоли над запрошенням Ісуса довго не роздумують, але реагують відразу – слідують за Ним. З боку це може виглядати на цілковиту авантюру, однак такою ж щирою, спонтанною та водночас постійною, інколи навіть безумною (пор. слова Павла про безумство/ глупоту  в очах людей хреста Ісуса в 1 Кор 1:22-24) та водночас повністю жертовною є і любов Бога до людей.
Очевидно, що така відважна відповідь мала свою ціну, – втрату комфорту, виклик першості апостольства  над родинними чи сімейними справами, й звичайно чисто економічні негаразди чи втрати…
Сьогодні Ісус виходить на мою і твою стежину життя й запрошує слідувати за Ним. Цей виклик звернений до різних людей. Одні є вчені як  Павло, а інші просто «звичайні люди», про яких великий апостол згадує в листі до Коринтян: «Погляньте, брати, на звання ваше: не багато мудрих тілом, не багато сильних, не багато благородних; 27. але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і безсильне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильних, - 28. і незначне світу та погорджене Бог вибрав, і те, чого не було, щоб знівечити те, що було, 29. щоб жадне тіло не величалося перед Богом.» (1 Кор 1:26-29). Однак важливим не є те чи ми добре приготовані, вчені чи ні – важливим насправді є тільки, якою є наша відповідь Христові.
Без щирої,  позитивної відповіді Господеві, не можливі наші з Ним щирі стосунки та унікальний досвід Його Любові, котрі зможуть стати фундаментом для нашого особистого свідчення. Це однак матиме свою ціну… Завжди.

P.S. Мої інші думки про цей уривок Євангелія є на цьому блозі за наступним посиланням:

Немає коментарів:

Дописати коментар