Коментар на читання з послання до Ефесян 5:9-19 в Понеділок Святого Духа. Пресвятої Трійці.

⁹ Плід світла є в усьому, що добре, що справедливе та правдиве. ¹⁰ Шукайте пильно того, що Господеві подобається. ¹¹ Не беріть участи в безплідних ділах темряви, а радше їх картайте, ¹² бо що ті люди потай виробляють, соромно й казати. ¹³ Все, що ганиться, стає у світлі явним, а все, що виявляється, стає світлом. ¹⁴ Тому говорить: «Прокиньсь, о сплячий, і встань із мертвих, а Христос освітить тебе!» ¹⁵ Тож, уважайте пильно, як маєте поводитися, – не як немудрі, а як мудрі, ¹⁶ використовуючи час, бо дні лихі. ¹⁷ Тому не будьте необачні, а збагніть, що є Господня воля. ¹⁸ І не впивайтеся вином, яке доводить до розпусти, а сповнюйтеся Духом. ¹⁹ Проказуйте між собою вголос псалми й гимни та духовні пісні, співайте та прославляйте у серцях ваших Господа.

1. Контекст

            Послання до ефесян називають вершиною богослов’я Нового Завіту. Завдяки описові грандіозного Божого задуму щодо всього людства – це один із найпіднесеніших творів серед усієї епістолярної спадщини св. Павла. У цьому невеличкому творі великий апостол говорить про одвічний Божий задум, який заснував вселенську Церкву Ісуса Христа. Хоча члени Церкви належать до різних середовищ та різних національностей, однак всі вони зібрані в єдине ціле (всі 9 випадків вживання терміна «εκκλησια» є в однині та означають Вселенську Церкву), яке автор описує як Божий Храм (2:20–22), Христове Тіло (1:22–23) та Христову наречену (5:23–32). З-поміж багатьох важливих Павлових повчань важливо наголосити на повчанні про єдність. Великий апостол у цьому посланні перелічує сім виявів єдності у християнському житті: «Одне бо тіло, один дух, а й в одній надії вашого покликання, яким ви були візвані. 5. Один Господь, одна віра, одне хрищення. 6. Один Бог і Отець усіх, що над усіма й через усіх і в усіх» (4:4–6).

            Структуру цього послання можна дуже легко запам’ятати: три перші глави (Еф 1–3) говорять про те, що Бог зробив для нас у Христі Ісусі – це т зв. вертикальний вимір. Відтак у трьох наступних главах (Еф 4–6) йдеться про те, що ми як учні Ісуса та члени Його Церкви в результаті отриманих великих благодатей і дарів повинні робити один для одного – це т. зв. горизонтальний вимір.

            Текст Еф 5:9–19 міститься у другій частині послання, та є частиною повчання про нове життя у любові, яке є у Еф 5:1–20. Вірші 5:1–2 містять заохочення до жертовної любови та відіграють перехідну роль між попереднім текстом та конкретними вказівками стосовно святого життя в Еф 5:3–20. Тому для того, щоб краще зрозуміти навчання , що є в Еф 5:9–19, нижче ми розглянемо його в контексті значення цілого уривка Еф 5:3–20.

2.Текст та короткий коментар.

            Як уже було зазначено вище в Еф 5:3–20, апостол Павло дає загальні вказівки, як християни повинні жити святим життям. Він зосереджується на мудрості в мові, чистоті статевого життя, автентичних стосунках та спілкуванні,  а також на інших подібних аспектах богоугодного життя.

5:3. Розпуста й усяка нечистота та захланність щоб і не згадувалися між вами, як це й личить святим. Розпуста – цей загальний термін означає усі сексуальні гріхи, включаючи перелюб, розпусту, гомосексуалізм і т. д. Захланність/жадібність – це ревне, сильне бажання того, що належить іншим (Вих 20:17) і рівносильне ідолопоклонству (Еф 5:5; Кол 3:5). Щоб і не згадувалися між вами – християни мусять піклуватися про захист їхньої чести та публічної репутації, тому що публічні гріхи зневажають Бога, який вибрав християн, щоб бути святими. Святим – (в євр. мові дослівно означає «відокремлені, освячені» «взяті зі звичайного вжитку та присвячені для Бога») мова про вірних членів Церкви. У цьому посланні Павло виразно вживає цей термін стосовно всіх членів Церкви (Еф 1:15, 18; 2:19; 3:8; 4:12; 6:18), які безпосередньо покликані до святости – «інакшости» життя, яке достойне Господа.

4. Так само безсоромність чи балачки безглузді й порожні жарти, – воно бо непристойне; а радше – дякуйте Богові. Подяка на противагу до грубих жартів та безглуздих розмов є позитивною якістю мови, яка також протидіє жадібності (в. 3). Щоб уникати пожадання власности інших людей, важливо зосередитися на тих важливих речах, які нам дав Господь (вв. 19–20).

5. Бо знайте, що жадний розпусник чи нечистий, чи захланний, що є ідолослужитель – не матимуть спадщини у Христовім і Божім царстві. Ідолослужитель – жадібність, яка має на меті оволодіти майном іншої людини, часто призводить до інших серйозних гріхів (пор.1 Цар 21:1–19). Павло наголошує, що це рівносильне ідолопоклонству (див. також Кол 3:5). Спадщини – про це поняття сказано в Еф 1:13–14; 4:30: «У ньому й ви, – почувши слово правди, благовість вашого спасіння, в яке ви повірили, – були запечатані обіцяним Святим Духом, 14 що є завдатком нашої спадщини для повного визволення викуплених, на хвалу його величі... І не засмучуйте Святого Духа Божого, що ним ви назнаменовані на день відкуплення». Подібно як колись левіти у Старому Завіті, сьогодні усі віряни є особливою дорогоцінною спадщиною Господа (див. Числ 3:12, 45; 8:14; Іс Нав 14:3–4; 18:7). Царстві – Павло говорить про царювання Христа по правиці Бога Отця (див. 1:20–22; пор. Рим 8:34; 1 Кор 15:24–27; Кол 3:1). Вірні вже введені (беруть участь) у Його спасительне Царство (див. Еф 2:6; Кол 1:13–14), хоча вповні воно звершиться тільки в час Його другого приходу (1 Кор 15:20–24; 2 Тим 4:1). Для Павла Боже Царство в його повноті – це вічне царство, в яке вірні повністю увійдуть через воскресіння (1 Кор 15:50; 1 Сол 2:12), але цей досвід деякою мірою також можна вже переживати через дар присутности Святого Духа (Рим 14:17).

6. Нехай ніхто вас не зводить марними словами, бо, власне, через це спадає гнів Божий на синів бунтівливих. Не зводить ... бо, власне, через це – впродовж історії Церкви інколи з’являлися люди, які вважали, що вірні після свого одноразового навернення до Христа (див. 2 Тим 3:1–9; 2 Пт 2:1–3; Одкр 2:14, 20) вже не потребують покаяння і можуть жити життям, у якому не потрібно журитися наслідками своїх вчинків. Павло перестерігає, що така практика накликає гнів Божий у час суду (пор., Одкр 2:21–23). Синів бунтівливих – цей типово біблійний єврейський вислів змальовує людей, які звикло та норовисто перебувають у грісі й не визнають потреби покаяння, а отже, засвідчують, що вони є дітьми диявола; це так звані «сини світу цього», які ведуть життя протилежне до «синів світла» (пор. Еф 2:2; також Йо 8:44; 1 Йо 3:10), подібно як Юда є «сином погибелі» (Йо 17:12).

7. Не майте, отже, нічого спільного з ними! Тут Павло наголошує не на тому, що християни не повинні мати жодного контакту з невіруючими, а закликає уникати єднання з ними в їхніх гріхах.

8. Ви були колись темрявою, тепер же – світлом у Господі: поводьтеся ж як діти світла. Поводьтеся ж як діти світла – поясненням цих слів можуть служити слова в 1 Йо 1:5–7: «А ось та звістка, що ми від нього чули й звістуємо вам: Бог – світло, й ніякої у ньому темряви немає. 6 . Коли ми кажемо, що маємо з ним спільність, а ходимо в темряві, то ми говоримо неправду й не чинимо правди. 7 . А коли ходимо у світлі, як він сам – у світлі, ми маємо спільність один з одним, і кров Ісуса Христа, його Сина, нас очищує від усякого гріха» (пор. також Пс 27:1; Іс 9:2; 42:6; 49:6; Йо 9:5; Дії 13:47; 26:18).

9. Плід світла є в усьому, що добре, що справедливе та правдиве. Плоди світла подібні до плодів Духа, про які Павло згадує у Гал 5:22–23: «А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність, 23. тихість, здержливість...» Це текст вказує, що коли ми справді маємо Святого Духа, він виявляється в нашому житті саме переліченими вище плодами. Натомість коли ми противимося Святому Духові, то тоді живемо за пожаданнями плоті, і в нашому житті проявляються цілком інші плоди: «Знову кажу: Духом ходіте, і тіла пожадливостей не будете чинити; 17. бо тіло пожадає проти духа, і дух пожадає проти тіла. Вони суперечать одне одному, так що ви не можете робити того, що хотіли б. 18. А коли дух вас водить, то ви не під законом. 19. Учинки ж тіла явні: розпуста, нечистота, розгнузданість, 20. ідолослужба, чари, ворогування, свари, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, 21. зависті, пияцтво, гульня і таке інше, про що я вас попереджаю, – як я вже й раніше казав, що ті, що таке чинять, царства Божого не успадкують» (Гал 5:16–21).

10. Шукайте пильно того, що Господеві подобається. Біблія дає нам загальні життєві принципи, однак Ісусові послідовники мусять вживати мудрість, щоб розрізняти, як застосовувати ці принципи до конкретних питань їхнього життя. Дуже великою допомогою у цьому питанні може послужити книга Приповідок, в якій можемо навчитися прикладів мудрого життя та як приймати правильні життєві рішення, які подобаються Господеві.

11. Не беріть участи в безплідних ділах темряви, а радше їх картайте, 12 . бо що ті люди потай виробляють, соромно й казати. 13 . Все, що ганиться, стає у світлі явним, а все, що виявляється, стає світлом. Картайте – означає або не схвалювати (засуджувати), або переконувати чи доводити щось до чиєїсь свідомості через аргументовану дискусію, водночас пильнуючи, щоб уникати пустої балаканини, обмови чи образ інших людей. Натомість християни повинні своїм життям та мудрим впливом одне на одного демонструвати, що діла темряви не можна ігнорувати між святим Божим народом.

14. Тому говорить: «Прокиньсь, о сплячий, і встань із мертвих, а Христос освітить тебе!» 15. Тож, уважайте пильно, як маєте поводитися, – не як немудрі, а як мудрі. Тому говорить – ввідні слова є не прямим цитуванням Старого Завіту, а, ймовірно, об’єднаним відсиланням до кількох місць, а головно – до Ісаї: «Устань, засяй! Зійшло бо твоє світло, слава Господня засяяла над тобою!» (Іс 60:1; див. також 9:2; 26:19).

16. використовуючи час, бо дні лихі. Використовуючи час – ця фраза є перекладом грецького дієслова exagorazō, котре може також означати «викуповувати» чи «придбати» – тобто ревно прагнути максимально використовувати наявний час і не гайнувати його. Християни мусять використовувати нагоду робити добро (пор. Пс 90:12). У цьому лихому віці, в якому дорога святости не завжди відразу зрозуміла, особливо потрібна мудрість, щоб розпізнавати Божу волю, яку можемо пізнати зокрема через розважання над Божим Словом.

17. Тому не будьте необачні, а збагніть, що є Господня воля. Збагніть, що є Господня воля – це не означає, що хтось має намагатися пізнати таємничі Божі задуми. Йдеться про те, щоб ми застосовували основні біблійні принципи у власному щоденному житті – тобто жили відповідно до Його об’явленої волі (пор. Втор 29:29).

18. І не впивайтеся вином, яке доводить до розпусти, а сповнюйтеся Духом. Вино було основним напоєм у давньому Середземноморському світі. Воно, як правило, було у стані бродіння, щоб зберегти його від перетворення на оцет. Сповнюйтеся Духом – як і раніше (Еф 4:28) Павло висловлює негативне повчання поряд із позитивним закликом (що святі повинні робити). Тоді як вино опановує розум, руйнуючи відчуття пристойности провадить до пияцтва, то «сповнення Духом» провадить до самоконтролю (здержливости), водночас приносячи такі плоди як «любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність, тихість» (Гал 5:22–23). Наказ «сповнюйтеся» – в оригіналі (грецькою – plērousthe) відображає імператив у теперішньому часі, і означає не одноразове «наповнення», а постійну модель життя.

19. Проказуйте між собою вголос псалми й гімни та духовні пісні, співайте та прославляйте у серцях ваших Господа. Наповнення Духом сприяє радісній похвалі через спів та прославу – це може стосуватися насамперед різних псалмів та гімнів, на які натрапляємо у старозавітному Псалтирі. Крім молитви Псалтирем, також є інші літургійні способи прослави, якими збагачувалася Церква впродовж двох тисячоліть своєї історії

20. і дякуйте за все завжди Богові й Отцеві в ім’я Господа нашого Ісуса Христа. Молитися в ім’я Ісуса – означає молитися у вірі, довіряючи Йому як нашому посередникові перед Отцем (Йо 14:6; Євр 4:16; 10:20).

3. Значення для нас.

            День П’ятдесятниці – це день народження Церкви – нової дійсности, членами якої стають нові люди – апостол Павло називає їх святими – дослівно «інакшими». Саме тому в цей празник під час Святої Літургії ми читаємо уривок із послання до Ефесян (послання про те, як виникає Церква та яка її природа), який дуже чітко говорить про те, що нашим найважливішим завданням є святе життя, яке випливає із нашої єдности з розп’ятим і Воскреслим Христом та сповнення Святим Духом. Сповнення Духом виявляється життям синів і дочок світла, – тобто життям, яке сповнене дуже конкретними знаками – плодами: любов’ю, радістю, миром, довготерпінням, лагідністю, добротою, вірністю, тихістю, здержливістю. Без цих «плодів» життя навколо нас стає не лише одноманітним, воно стає життям у темряві, життям без сенсу, життям у постійній загрозі та напруженні, життям, в якому нема місця для Бога. Таке життя потроху перетворюється на існування, якому найбільш відповідним окресленням у кінцевому результаті відповідає єдине, дуже страшне слово – пекло.

            Цей празник, літургійні та біблійні тексти, окрім великої благовісти для нас та всього світу, ставлять перед нами важливі запитання.

            Чи ми свідомі того, що отримали Святого Духа через Святі Тайни Хрещення та Миропомазання?

            Чи маємо достатньо Духа, досить нового життя, щоб ті, хто слухає нас, бодай якось реагували на наші слова та свідчення про Ісуса?

            Якщо ні, то чому? Дух діє в якийсь інший спосіб, чи ми так успішно пригасили вогонь Духа й не дбаємо про те, щоб Ним наповнюватися, що з нашим духовним життям та нашим свідченням нічого взагалі не відбувається?