субота, 20 лютого 2016 р.

Притча про митаря та фарисея (Лк 18:9 -14).

Для деяких, що були певні про себе, мовляв, вони справедливі й ні за що мали інших, він сказав цю притчу: 10. «Два чоловіки зайшли в храм помолитись: один був фарисей, а другий - митар. 11. Фарисей, ставши, молився так у собі: Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші люди - грабіжники, неправедні, перелюбці, або як оцей митар. 12. Пощу двічі на тиждень, з усіх моїх прибутків даю десятину. 13. А митар, ставши здалека, не смів і очей звести до неба, тільки бив себе в груди, кажучи: Боже, змилуйся надо мною грішним! 14. Кажу вам: Цей повернувся виправданий до свого дому, а не той; бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, - вивищений.»
          Одним з найпрекрасніших творів ранньої Церкви є гімн присвячений воплоченню Христа в Флп 2:5-11. Однією з двох головних ідей цього гімну є тема кенозису (умалення, применшення) Христа: "Плекайте ті самі думки в собі, які були й у Христі Ісусі. 6. Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, 7. а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, 8. він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж - хресної. 9. Тому і Бог його вивищив і дав йому ім'я, що понад усяке ім'я, 10. щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі й під землею, 11. і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця.". Дослідження вказують, що цей гімн був написаний арамейською мовою ще в 30-х роках, й через його велику популярність апостол Павло використав його у своєму посланні. Дуже промовистим є факт, що від самого початку Рання Церква усвідомлювала, що Божі діяння стосовно людського роду, а зокрема воплочення, життя, страсті, смерть та воскресіння Ісуса були не тільки виявом грандіозної Божої любові, але також і виявом надзвичайного Божого смирення (пор. Іс 42:2-3; 50:4-6; 53:2-9;  Зах 9:9; 12:10 13:7; Рм 8:3; 2 Кор 8:9;  Еф 5:25; 1 Пт 2:22-24; Мк 14:27;  Мт 8:17; 11:29-30; 21:5; 26:31; Йо 13:12-17 і т. д.).
          В цьому контексті, уривок в  Лк 18:9-14 представляє просту, контрастну притчу з одним основним повідомленням: смирення перед Богом є єдиною правильною та прийнятною для Нього поставою людини. Ніхто не повинен порівнювати себе з іншим з надією себе виправдати. Факт полягає в тому, що Бог приймає кожного в довірливому милосерді, не припускаючи, що хтось має якісь права на отримання благословення за свою діяльність. Запевнення цього милосердя стало доступним для всіх через служіння Ісуса та Його жертовну смерть. Гарантія та запевнення спасіння, котре людина отримує через служіння Ісуса, засновані на Божій милості та благодаті, а не на чиїсь діяльності та заслугах. 
          В посланні до Римлян Св. Павло підкреслює: "Тепер же без закону з'явилася Божа справедливість, засвідчена законом і пророками; 22. справедливість Божа через віру в Ісуса Христа для всіх, хто вірує, бо нема різниці. 23. Всі бо згрішили й позбавлені слави Божої, 24. і оправдуються даром його ласкою, що через відкуплення, в Ісусі Христі: 25. якого видав Бог як жертву примирення, в його крові, через віру, щоби виявити свою справедливість відпущенням гріхів колишніх, 26. за час довготерпіння Божого, щоби виявити свою справедливість за нинішнього часу, - щоб він був справедливий і усправедливлював того, хто вірує в Ісуса. 27. Де ж тоді хвальба? Вона виключена. - Яким законом? Діл? Ні, але законом віри. 28. Бо ми вважаємо, що чоловік оправдується вірою, без діл закону. 29. Хіба Бог - тільки юдеїв, а не й поган? Авжеж, і поган, 30. бо є лиш один Бог, що оправдує обрізаних завдяки вірі і необрізаних через віру. 31. То, значить, вірою ми касуємо закон? Ні, навпаки, ми його стверджуємо"( 3:21-31).
          Ця ж думка з іншими акцентами наголошується і в посланні до Ефесян: "Бог, багатий милосердям, з-за великої своєї любови, якою полюбив нас, 5. мертвих нашими гріхами, оживив нас разом із Христом - благодаттю ви спасені! - 6. І разом з ним воскресив нас, і разом посадовив на небі у Христі Ісусі; 7. щоб у наступних віках він міг показати надзвичайне багатство своєї благодаті у своїй доброті до нас у Христі Ісусі. 8. Бо ви спасені благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий. 9. Воно не від діл, щоб ніхто не міг хвалитися. 10. Бо ми його створіння, створені у Христі Ісусі для добрих діл, які Бог уже наперед був приготував, щоб ми їх чинили. 11. Тож пам'ятайте, ви, колись погани тілом, - яких звуть «необрізанням» ті, що звуться «обрізанням», довершеним рукою на тілі, - 12. що ви того часу були без Христа, відлучені від прав ізраїльського громадянства й чужі заповітам обітниці, без надії і без Бога в цьому світі. 13. Тепер же в Христі Ісусі, ви, що колись були далекі, стали близькі кров'ю Христовою. 14. Бо він - наш мир, він, що зробив із двох одне, зруйнувавши стіну, яка була перегородою, тобто ворожнечу, - своїм тілом 15. скасував закон заповідей у своїх рішеннях, на те, щоб із двох зробити в собі одну нову людину, вчинивши мир між нами, 16. і щоб примирити їх обох в однім тілі з Богом через хрест, убивши ворожнечу в ньому. 17. Він прийшов звістувати мир вам, що були далеко, і мир тим, що були близько; 18. бо через нього, одні й другі, маємо доступ до Отця в однім Дусі" (2:4-18).
          Фарисей в Храмі затіяв своєрідну судову тяганину з митарем: його «молитва», в котрій він просто розповідає Богові про те який він гарний, по суті закінчується заявою, що його присутність в Храмі є більш доречна ніж присутність митаря.  Але митар - це людина котра бачить широке Боже серце (пор. 17:6), й котра цілковито віддає себе Божій милості. Ісус відкриває слухачам, що скаже божественний Суддя: додому повернеться оправданим (тобто проголошений праведним - тим хто будує правильні стосунки з Богом і ближніми) митар, а не фарисей.
          На початку Євангелія від Луки читаємо, що коли Єлизавета, радісно привітала Діву Марію, то вона відразу відповіла: "Величає душа моя Господа 47. і дух мій радіє в Бозі, Спасі моїм, 48. бо Він зглянувся на смирення слугині своєї; ось бо віднині ублажатимуть мене всі роди" (1:46-48). Слово смирення в латинській мові (переклад Св. Єроніма Нового Завіту на латинську мову, - є офіційним  перекладом в римо-католицькій Церкві) звучить як humilitas, котре походить від кореня humus. Humus - це верхній родючий шар землі, по котрому ми ходимо ногами, але котрий є єдиним родючим шаром ґрунту. В цей ґрунт падає зерно й приносить плід. Так само тільки в смиренному серці завдяки благодаті Св. Духа Господь може розвинути добрі плоди.
          Саме на знак вдячності Богові за Його діяння та милосердя, ми Йому служимо. Ця притча спрямована до самовпевнених і тих, хто зневажає інших. Смиренні не беруть участь в порівнянні себе до когось і знають, що їх предстояння перед Богом можливе тільки завдяки Його милості. Вони знають, що хоча й вони є "ніщо" перед Богом, однак Він їх любить невимовною любов'ю. Ісус бажає, щоб Його учні були подібні до митаря, і Лука демонструє, що це можливе.


Немає коментарів:

Дописати коментар