пʼятниця, 18 листопада 2016 р.

22-га неділя після П'ятидесятниці - Притча про багача та Лазаря (Лк 16:19-31).

Був один чоловік багатий, що одягавсь у кармазин та вісон та бенкетував щодня розкішне. 20. Убогий же якийсь, на ім'я Лазар, лежав у нього при воротях, увесь струпами вкритий; 21. він бажав насититися тим, що падало в багатого зо столу; ба навіть пси приходили й лизали рани його. 22. Та сталося, що помер убогий, і ангели занесли його на лоно Авраама. Помер також багатий, і його поховали. 23. В аді, терплячи тяжкі муки, зняв він очі й побачив здалека Авраама та Лазаря на його лоні, 24. і він закричав уголос: Отче Аврааме, змилуйся надо мною і пошли Лазаря, нехай умочить у воду кінець пальця свого й прохолодить язик мій, бо я мучуся в полум'ї цім. 25. Авраам же промовив: Згадай, мій сину, що ти одержав твої блага за життя свого, так само, як і Лазар свої лиха. Отже, тепер він тішиться тут, а ти мучишся. 26. А крім того всього між нами й вами вирита велика пропасть, тож ті, що хотіли б перейти звідси до вас, не можуть; ані звідти до нас не переходять. 27. Отче, сказав багатий, благаю ж тебе, пошли його в дім батька мого; 28. я маю п'ять братів, нехай він їм скаже, щоб і вони також не прийшли в це місце муки. 29. Авраам мовив: Мають Мойсея і пророків; нехай їх слухають. 30. Той відповів: Ні, отче Аврааме, але коли до них прийде хто з мертвих, вони покаються. 31. А той відозвавсь до нього: Як вони не слухають Мойсея і пророків, то навіть коли хто воскресне з мертвих, не повірять.»
"Не має особливої потреби представляти Лазаря – він наш сусід: таких як він можна побачити в підземці, в підвалі будинку, біля входу до магазину, під мостами, біля смітників чи просто в арці чи підїзді будинку, коли він накриваючись лахміттям вмощується й розстелює своє паперове ліжко просто на голий бетон. Такі місця ми проходимо досить швидко і не завжди чуємо, що промовляє наше сумління"[1]. Можливо, як пише Н. Т. Райт в коментарі до цієї притчі, ми тоді чуємо інші голоси: "Він сам винуватий. Є служби які готові йому допомогти. Він повинен піти й знайти собі роботу. Якщо ми дамо йому грошей, він їх все одно пропє. Краще триматися від нього подалі – хто знає що йому прийде до голови…".
Коли таких людей проганяє міліція чи їх просто не має поруч з нашим домом, нам якось легше жити. Проте притча в Луки є дуже виразна та легка до зрозуміння й делікатно пригадує нам те, що досить промовисто Ісус говорив «побожним» людям свого часу – біля нас є хворі, каліки, вбогі, заблукані грішники та безліч інших категорій людей, котрим через нас Господь хоче подарувати любов, надію та віру… "Порядні" люди часів Христа закидали Йому надмірну увагу до грішників, упосліджених, затаврованих, убогих, невчених. За свідченням Луки крім убогих Марії та Йосифа, стареньких Симеона й Анни, а також убогих пастушків, – жоден з мудрих та вчених у Писанні відразу не прийняв незбагненний план Бога.  Саме "інтелігентам" свого часу Ісус розказував притчі про загублену вівцю, загублену драхму, милосердного батька та двох його блудних синів (де старший не відходив фізично, але в серці був дуже далеко від свого батька).
Цікаво, що убогий чоловік названий на ім'я - Лазар (з єврейської дослівно означає "Бог допоможе" - й не мовби вказує на остаточну перспективу людини), в той же ж час багач залишається безіменним. Пам'ятати чи фіксувати чиєсь ім'я на стародавньому сході означало повагу, тоді як приховати чи не називати ім'я, означало знеславити, або ж виказати негативне ставлення.
Лука відзначає, що Лазар «бажав насититися…» (в. 21) крихтами зі столу багатія. Подібний вислів Євангелист вживає коли описує жалюгідний стан блудного сина в Лк 15:16. Замість того, щоб бодай отримати їжу собак (крихти зі столу), його текучі рани, стали їжею для собак  (пси приходили й лизали рани його).
Коли багач помер то його похоронили (Помер також багатий, і його поховали – в. 22). Ця деталь не згадується однак у відношенні до Лазаря. Він був настільки бідний, що навіть не мав похорону –  й просто «ангели занесли його на лоно Авраама».
Земне життя Лазаря повне разючого болю та жахливої убогості. Біль багатія вперше згадується щойно в потойбічному світі, саме в такий момент аж тут він зауважив Лазаря: «В аді, терплячи тяжкі муки, зняв він очі й побачив здалека Авраама та Лазаря на його лоні» (в. 23). Багатій каже, що «я мучуся в полум'ї цім» (в. 24). Цікаво, що в Біблії вогонь є символом Божественного гніву (Ба вже і сокира прикладена до кореня дерев: кожне бо дерево, що не приносить доброго плоду, буде зрубане та вкинуте в вогонь. – Лк 3:9).
Багатій переживає, що його участь спіткає і його родину й тому просить, щоб Авраам послав Лазаря з попередженням, оскільки їх серце настільки затверділо, що попередження Писання (Мойсея і пророків) вони вже не слухають. Однак Авраам з прикрістю констатує, що родичі багатія є настільки черстві та безсердечні, що їх уже ніщо не спонукає до покаяння – навіть воскресіння когось із мертвих (вв. 27-31)…
Ісус хоче щоб воля Отця була як на небі так і на землі. Це по суті і є основною вимогою для встановлення Божого царства, котре за словами Св. Павла "не їжа і не пиття, але праведність, мир і радість у Св. Дусі" (Рм 14:17). Праведність – правильні стосунки з Богом та ближніми. Праведність  творить  שָׁלוֹם (salom) – цей термін з єврейської можна перекласти на українську як щастя, cпасіння, свобода, невимушеність, мир. Мир – не відсутність війни, але позитивне поняття з власним змістом. Акадське salāmū найбільш близьке за значенням до кореня, який властивий для багатьох семітських  мов і означає бути здоровим, сильним, міцним, цілісним, довершеним, досконалим.” Внаслідок цього ми відчуваємо  радість від нового життя, джерелом якого є Св. Дух.
Праведності, миру та радості не можливо осягнути, якщо ми не є відкриті на Христову благодать, яка може зростати в нас тоді коли наше серце подібно до Ісусового буде відкрите на спів страждання та милосердя до потребуючих. Потрібно бути вправним хитруном, щоб не розуміти, що якщо ми не є на місці Лазаря то, навіть коли цього не усвідомлюємо, певною мірою претендуємо на місце багача… Ісус закликає нас до того щоб бачити сучасних Лазарів та адекватно реагувати на їх страждання без холоднокровних пояснень для себе, що ми маємо інші завдання та що всім не допоможемо. Окремі кола християн дуже полюбляють Євангеліє успіху (т. зв. Prosperity Gospel, котре наголошує, що фінансове благополуччя є Божою волею для християн; в такій парадигмі мислення немає місця для убогих людей, а на додаток провокується ідолатрія грошей)…
Через цю притчу Бог пропонує Свій план до успіху кожного з нас. Багато з поміж нас вибирають  «важке» служіння серед сильних світу цього з пафосними коментарями говорячи про хрест, який нам випав, однак мало хто поміж з нас відважується на геройство справжнього служіння убогим… Ми любимо говорити про велич служіння матері Терези… самі ж боїмося зупинитися біля бездомних чи просто прийти скажімо й побути трохи з кимось хто лікується в психіатричній лікарні.
Ця простенька притча, яка дає можливість очищення від ілюзій та отрути егоїзму, спонукає нас застосовувати ті принципи, які знаємо з Писання у нашому щоденному житті, щоб могти чимраз більше відкривати для себе силу Воскреслого із мертвих, яка діє у всіх віруючих (пор. 1 Сол 2:13).

P.S. Інші мої думки про цей уривок Євангелія є на цьому блозі за наступними посиланнями:




[1] Wright N. T. Luke for Everyone. Westminster John Knox Press, 2004. Kindle ed., р. 199


Немає коментарів:

Дописати коментар