пʼятниця, 11 листопада 2016 р.

21-ша неділя. Притча про сіяча (Лк 8:4 – 15).

А коли зібралася сила народу, і з усіх міст приходили до нього, Ісус сказав їм у притчі: 5. «Вийшов сіяч сіяти своє зерно. І як він сіяв, одне впало край дороги й було потоптане, і птиці небесні його видзьобали. 6. Друге упало на камінь і, зійшовши, висхло, бо вогкости не мало. 7. Інше впало між тернину, і тернина, вигнавшися з ним вкупі, його заглушила. 8. Врешті, інше впало на добру землю і, зійшовши, сторицею вродило.» Кажучи це, Ісус голосно мовив: «Хто має вуха слухати, нехай слухає.» 9. Учні його спитали, що б вона могла значити, оця притча. 10. Він сказав їм: «Вам дано знати тайни Божого Царства; іншим же в притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили, і слухаючи, не розуміли. 11. Ось що значить оця притча: зерно це слово Боже. 12. Тії, що край дороги, це ті, що слухають, та потім приходить диявол і вириває геть з їх серця слово, щоб вони не увірували та й не спаслися. 13. Ті ж, що на камені, це тії, що, почувши, з радістю приймають слово, але не маючи коріння, вірують дочасу й під час спокуси відпадають. 14. А те, що впало між тернину, це ті, що вислухавши, ідуть, та клопоти, багатства і життєві розкоші їх душать, і вони не дають плоду. 15. Нарешті, те, що на землі добрій, це ті, що чувши слово серцем щирим, добрим, його держать і дають плід у терпінні.
Притча неймовірної глибини та сили. Бог виступає під виглядом простого селянина-сіяча… Врешті, Він будучи предвічним Словом Отця смиренно уподібнює Себе до малого зерняти, яке сіється в ріллю наших сердець і вмирає щоб принести плід…
«Наш Бог на небі; усе, що захотів, створив він. 4 Божища їхні – то золото й срібло діло рук людських. 5 Мають уста, і не говорять; очі мають, але не бачать. 6 Вуха мають, але не чують, ніс мають, але не мають нюху. 7 Руки мають, але не дотикають, ноги мають, але не ходять, не чути голосу з їхнього горла» (Пс 115:3 – 7). Ця насмішка над "безголосими ідолами" (пор. 1Кор 12:2) підкреслює одну з найхарактерніших рис Живого Бога в Біблії: Він говорить до людей.
В Св. Письмі ми не знайдемо прямого Слова Божого – Бог звертається до свого народу через людей і на людській мові: «Божі слова, висловлені людськими мовами, уподібнились до людської мови так, як колись Слово Вічного Отця, прийнявши тіло людського безсилля, стало подібне до людей…» (DV 13); «Невидимий Бог (пор. Кол 1:15; 1 Тим  1:17) з повноти своєї любові промовляє до людей як до приятелів (пор. Вих 33:11; Йо 15:14-15), і з ними перебуває (пор. Вар  3:28), щоб запросити і прийняти їх до спільноти з Cобою»(DV 2).   
Біблія – записане слово Бога. Хоч це слово записане людською мовою, проте воно є натхнене Святим Духом (в грецькій мові НЗ слово θεόπνευστος/ teopnevstos буквально означає «видихнуте» Св. Духом): «Все Писання – натхненне Богом і корисне, щоб навчати, докоряти, направляти, виховувати у справедливості, 17 щоб Божий чоловік був досконалий, до всякого доброго діла готовий»(2 Тим 3:16– 17). «Ніколи пророцтво не було проголошене з волі людини, лише, ведені Святим Духом, промовляли святі люди від Бога»(2 Пт 1:21).  
Автор послання до Євреїв дуже сильно окреслює природу цього Слова: «Слово - живе й діяльне, і гостріше від усякого двосічного меча: воно проходить аж до розділу душі й духа, суглобів та костяного мозку, і розрізняє чуття та думки серця. 13 Нема створіння, скритого від нього; все оголене і явне перед очима того, кому ми маємо звіт дати»(Євр 4:12–13).  В єврейській мові іменник «слово» має дуже глибоке і символічне значення: דָּבָר (dabar) можна одночасно перекласти на нашу мову і як слово і як дію-вчинок. Бог творить світ Своїм Словом (Словом Господнім створене небо, і подихом уст його – вся його оздоба (Пс 32:6)), Він підтримує цей світ Своїм Словом (Він – відблиск його слави, образ його істоти, - підтримуючи все своїм могутнім словом, здійснив очищення гріхів і возсів праворуч величі на вишині (Євр 1: 3)), Він врешті судитиме в кінці часів світ Своїм Словом (Хто мене відкидає і слів моїх не приймає, має той суддю свого: слово, яке я вирік, судитиме його дня останнього.(Йо 12:48)). В 2 Пт 3:5 – 7 все це висловлене одним реченням: «Земля з води постала й через воду, словом Божим 6. тим то тодішній світ і загинув, затоплений водою. 7. Нинішнє ж небо й земля, заховані тим самим словом, зберігаються для вогню на день суду і погибелі безбожних людей».
Коли беремо до рук Біблію щоб читати, чи слухаємо її в Церкві, дуже важливо уникати поверховості у її сприйнятті. Кожне слово в Біблії має завжди як мінімум три рівні:
·       інформація
·       експресія
·       заклик/виклик
Тобто, Бог не тільки про щось нас інформує (інформація), але й виявляє нам правду про Самого Себе у відношенні до нас, чи правду про те ким ми є для нього (експресія) й відтак запрошує нас до діалогу чи відповіді, – сподівається від нас реакції на це слово (виклик). Дуже гарно про це говорить пророк Ісая: «Як дощ і сніг сходить з неба і не повертається туди, але напуває землю, щоб вона родила й ростила та давала насіння тому, хто її обсіває, і хліб тому, хто їсть, 11 отак і моє слово, що виходить у мене з уст, не повертається до мене порожнім, але чинить те, що я хочу, довершує те, за чим я його вислав»(55:10 – 11).
          Як ми відповідаємо на дар та запрошення Божого Слова? Наскільки усвідомлюємого Його унікальність, силу та глибину? Яке місце займає Слово Боже у нашому особистому, родинному, парафіяльному та суспільному житті?
P. S. Мої інші думки на цей уривок Євангелія є за наступними посиланнями:
Роздуми:
Коментар:



  





Немає коментарів:

Дописати коментар