А коли
зібралася сила народу, і з усіх міст приходили до нього, Ісус сказав їм у
притчі: 5. «Вийшов сіяч сіяти своє зерно. І як він сіяв, одне впало край дороги
й було потоптане, і птиці небесні його видзьобали. 6. Друге упало на камінь і,
зійшовши, висхло, бо вогкости не мало. 7. Інше впало між тернину, і тернина,
вигнавшися з ним вкупі, його заглушила. 8. Врешті, інше впало на добру землю і,
зійшовши, сторицею вродило.» Кажучи це, Ісус голосно мовив: «Хто має вуха
слухати, нехай слухає.» 9. Учні його спитали, що б вона могла значити, оця
притча. 10. Він сказав їм: «Вам дано знати тайни Божого Царства; іншим же в
притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили, і слухаючи, не розуміли. 11. Ось що
значить оця притча: зерно це слово Боже. 12. Тії, що край дороги, це ті, що
слухають, та потім приходить диявол і вириває геть з їх серця слово, щоб вони
не увірували та й не спаслися. 13. Ті ж, що на камені, це тії, що, почувши, з
радістю приймають слово, але не маючи коріння, вірують дочасу й під час спокуси
відпадають. 14. А те, що впало між тернину, це ті, що вислухавши, ідуть, та
клопоти, багатства і життєві розкоші їх душать, і вони не дають плоду. 15.
Нарешті, те, що на землі добрій, це ті, що чувши слово серцем щирим, добрим,
його держать і дають плід у терпінні.
Притча неймовірної глибини та сили. Бог виступає під виглядом
простого селянина-сіяча… Врешті, Він будучи предвічним Словом Отця смиренно
уподібнює Себе до малого зерняти, яке сіється в ріллю наших сердець і вмирає
щоб принести плід…
«Наш Бог на небі; усе, що
захотів, створив він. 4 Божища їхні – то золото й срібло діло рук людських. 5
Мають уста, і не говорять; очі мають, але не бачать. 6 Вуха мають, але не
чують, ніс мають, але не мають нюху. 7 Руки мають, але не дотикають, ноги
мають, але не ходять, не чути голосу з їхнього горла» (Пс
115:3 – 7). Ця насмішка над "безголосими ідолами" (пор. 1Кор 12:2) підкреслює
одну з найхарактерніших рис Живого Бога в Біблії: Він
говорить до людей.
В Св. Письмі ми не знайдемо прямого Слова Божого – Бог звертається
до свого народу через людей і на людській мові: «Божі слова, висловлені
людськими мовами, уподібнились до людської мови так, як колись Слово Вічного
Отця, прийнявши тіло людського безсилля, стало подібне до людей…» (DV 13); «Невидимий
Бог (пор. Кол 1:15; 1 Тим 1:17) з повноти своєї любові
промовляє до людей як до приятелів (пор. Вих 33:11;
Йо 15:14-15), і з ними перебуває (пор. Вар 3:28), щоб запросити і прийняти їх до
спільноти з Cобою»(DV 2).
Біблія – записане слово Бога. Хоч це слово записане людською мовою,
проте воно є натхнене Святим Духом (в грецькій мові НЗ слово θεόπνευστος/ teopnevstos буквально означає «видихнуте» Св. Духом): «Все Писання –
натхненне Богом і корисне, щоб навчати, докоряти, направляти, виховувати у
справедливості, 17 щоб Божий чоловік був досконалий, до всякого доброго діла
готовий»(2 Тим 3:16– 17). «Ніколи
пророцтво не було проголошене з волі людини, лише, ведені Святим Духом,
промовляли святі люди від Бога»(2 Пт 1:21).
Автор послання до Євреїв дуже сильно окреслює природу цього Слова:
«Слово - живе й діяльне, і гостріше від усякого
двосічного меча: воно проходить аж до розділу душі й духа, суглобів та
костяного мозку, і розрізняє чуття та думки серця. 13 Нема створіння, скритого від нього; все
оголене і явне перед очима того, кому ми маємо звіт дати»(Євр 4:12–13). В єврейській мові іменник «слово» має дуже
глибоке і символічне значення: דָּבָר (dabar) можна одночасно перекласти на нашу
мову і як слово і як дію-вчинок. Бог творить
світ Своїм Словом (Словом
Господнім створене небо, і подихом уст його – вся його оздоба (Пс 32:6)),
Він підтримує цей світ Своїм Словом (Він – відблиск його слави,
образ його істоти, - підтримуючи все своїм могутнім словом, здійснив очищення
гріхів і возсів праворуч величі на вишині (Євр 1: 3)), Він
врешті судитиме в кінці часів світ Своїм Словом (Хто мене відкидає і
слів моїх не приймає, має той суддю свого: слово, яке я вирік, судитиме його
дня останнього.(Йо 12:48)). В 2 Пт 3:5 – 7 все це висловлене одним реченням:
«Земля з води постала й через воду, словом Божим 6. тим то
тодішній світ і загинув, затоплений водою. 7. Нинішнє ж небо й земля, заховані
тим самим словом, зберігаються для вогню на день суду і погибелі
безбожних людей».
Коли беремо до рук Біблію щоб читати, чи
слухаємо її в Церкві, дуже важливо уникати поверховості у її сприйнятті. Кожне
слово в Біблії має завжди як мінімум три рівні:
· інформація
· експресія
· заклик/виклик
Тобто,
Бог не тільки про щось нас інформує (інформація), але й виявляє нам правду про
Самого Себе у відношенні до нас, чи правду про те ким ми є для нього
(експресія) й відтак запрошує нас до діалогу чи відповіді, – сподівається від
нас реакції на це слово (виклик). Дуже гарно про це говорить пророк Ісая: «Як дощ і сніг сходить з неба і не повертається
туди, але напуває землю, щоб вона родила й ростила та давала насіння тому, хто
її обсіває, і хліб тому, хто їсть, 11 отак і моє слово, що виходить у мене з
уст, не повертається до мене порожнім, але чинить те, що я хочу,
довершує те, за чим я його вислав»(55:10 – 11).
Як ми
відповідаємо на дар та запрошення Божого Слова? Наскільки усвідомлюємого Його
унікальність, силу та глибину? Яке місце займає Слово Боже у нашому особистому,
родинному, парафіяльному та суспільному житті?
P. S. Мої інші думки на цей уривок Євангелія є за наступними посиланнями:
Роздуми:
Коментар:
Немає коментарів:
Дописати коментар