пʼятниця, 7 листопада 2014 р.

Двадцять друга неділя після П'ятидесятниці (Лк 16, 19 – 31) – притча про багача та Лазаря.

1.Контекст та вступні зауваження.
Читаючи Євангеліє від Луки можна зауважити, що воно містить в собі як мінімум cім тематичних частин: пролог (1,1 – 4), т.зв. Євангеліє дитинства (1, 5 – 2, 52), підготовка діяльності Ісуса (3,1 – 4, 13), діяльність Ісуса в Галілеї (4, 14 – 9, 50), роздуми з подорожі до Єрусалиму (9, 51 – 19, 27), діяльність Ісуса в Єрусалимі (19, 28 – 21, 38), Страсті та Воскресіння (22 – 24).[i] Кожна з цих вищеназваних частин у свою чергу ділиться на ще менші підсекції, за допомогою котрих автор різносторонньо представляє нашій увазі Добру Новину про те, що Бог зробив для нас у Ісусі Христі.
         Притча про багача та Лазаря (Лк 16, 19 31) знаходиться в тій частині Євангелія, котра розповідає про роздуми Ісуса під час подорожі до Єрусалиму: 9, 51 – 19, 27 (протягом наступних глав,  Лука 17 разів згадує про те, що Ісус є «в дорозі»: це надає розповіді більш динамічного характеру[ii]). В рамки цієї подорожі Лука вставляє найбільшу порцію свого розповідного матеріалу: Ісус постійно говорить, і тому, за словами L. T. Johnson,  відбувається формація народу.[iii]  В часі подорожі Він  є  оточений трьома групами людей: аморфні юрби, його опоненти (перед усім  фарисеї), та його учні (слово «учень» вживається 22 рази з 9 – 19 глави, в порівнянні до 16 разів у всіх інших євангелістів разом узятих).[iv] Ця частина Євангелія, після згадки про відкинення Ісуса самарянами (9, 51 – 56), починається  описом вимог, які стоять перед учнями Ісуса (9, 57 – 10, 24) та в котрих він наголошує в  9, 62, що «ніхто, що поклав руку на плуг і озирається назад, не здатний до Царства Божого». Завершенням роздумів висловлених  по дорозі до Єрусалиму служить притча про міни (19, 11 – 27), в котрій Господь  в 26 вірші наголошує, що «кожному, хто має, дасться, а в того, хто не має, відберуть і те, що має».
          Весь розповідний блок Лк 9, 51 19, 27 творить ширший контекст для притчі про багача та Лазаря. Якщо прослідкувати розвиток думки Луки в цій частині Євангелія, то можна зауважити, що все тут присутнє навчання Ісуса, він згруповує за допомогою 12-ти тем, кожну з котрих розвивають кілька уривків Євангелія відповідно: 1.Благословення рішення: привілей, місія та уповноваження (9, 51 – 10, 24); 2.Учнівство: погляд на ближнього, Ісус та Бог (10, 25 – 11, 13); 3.Контроверсії, корекції та заклик до довіри (11, 14 – 54); 4.Учнівство  довіряти Богові (12, 1 – 48); 5.Розпізнати знаки часу: Ізраїль відвертається геть, але благословення ще можливе (12, 49 – 14, 24); 6.Учнівство перед лицем відкинення: основні елементи (14, 25 – 35); 7.Пошук грішників: небесні приклади (15, 1 – 32); 8.Щедрість та великодушність: поводження з грошима та майном (16, 1 – 31); 9.Фальшиве навчання, прощення та служіння (17, 1 10); 10.Вірність в очікуванні Царя та становлення Царства (17, 11 – 18, 8); 11.Смиренне вручення всього Отцеві (18, 9 – 30); 12.Поворот до Єрусалиму: Месіанська сила, особиста переміна, пересторога про відповідальність та вхід з плачем (18, 31 19, 44).  
            Звідси вужчим контекстом для притчі про багача та Лазаря служить наратив про «Щедрість та великодушність: поводження з грошима та майном» (16, 1 – 31). Відразу після трьох притч, які зображують, як Бог шукає грішників та сподівається на їх покаяння (15, 1 – 32), Лука представляє три інші уривки: притча про несправедливого управителя та додаткові заохочення вказують на потребу розумного поводження з грошима (16, 1 13); в кількох наступних віршах Ісус дорікає фарисеям, формулює цінності нової епохи та проголошує початок нового часу (16, 14 – 18); вкінці в притчі про багача та Лазаря, Ісус наголошує, що Бог спостерігає не тільки як ми використовуємо ресурси, але й особливо уважний до того чи ми ділимося ними з бідними та потребуючими (16, 19 – 31).
2.Текст та короткий коментар[v].
19 . Був один чоловік багатий, що одягавсь у кармазин та вісон та бенкетував щодня розкішно.
Опис одягу пригадує цитату з Прип 31, 22 та означає, що багач жив як цар.
20 . Убогий же якийсь, на ім'я Лазар, лежав у нього при воротях, увесь струпами вкритий; 21 . він бажав насититися тим, що падало в багатого зо столу; ба навіть пси приходили й лизали рани його.
Ім'я Лазар відповідає єврейському імені «Елієзер», яке дослівно означає «Бог помагає». Дехто вбачав тут алюзію на образ вірного раба Авраама, який так само носив таке ім'я. Згадка про псів, які приходили та лизали струпи Лазаря, перекликається з уривками зі СЗ, в яких йдеться про те, що пси пожирають трупи (1 Цар 14, 11; 16, 4; 21, 24; Пс 21, 16 17; Єр 15, 3).
22 . Та сталося, що помер убогий, і ангели занесли його на лоно Авраама. Помер також багатий, і його поховали.
Слова про Лазаря, якого ангели занесли на лоно Авраама, часто пояснювались як алюзія на тексти про Еноха та Іллю, яких Бог забрав на небо (Бут 5, 24; 1 Цар 2, 11). Однак це малоймовірно, оскільки ці старозавітні особи були визволені від смерті. В юдаїзмі часто говориться про праведників, яких забирають ангели; Ісус однак щадить Своїх слухачів, і не розповідає їм всім відомі істини про нечестивих, яких забирають біси.
Кожна людина, навіть найбідніша, повинна бути належно похована, не бути похованим вважалося страшним нещастям (1 Цар 14, 13). Але Лазар, який ніколи не мав ні багатих родичів, ні покровителів, не був похований, тоді як багатієві були влаштовані пишні похорони. Вважалося, що справжні ізраїльтяни, а особливо мученики, в потойбічному світі перебуватимуть разом з Авраамом. Найбільш почесне місце на бенкеті було поруч з господарем, так що найближчий гість міг схилити голову до нього на груди.
23 . В аді, терплячи тяжкі муки, зняв він очі й побачив здалека Авраама та Лазаря на його лоні, 24 . і він закричав уголос: Отче Аврааме, змилуйся наді мною і пошли Лазаря, нехай умочить у воду кінець пальця свого й прохолодить язик мій, бо я мучуся в полум'ї цім.
Образ полум'я в аді є відгомоном тексту Іс 66, 24: «І коли вийдуть, то побачать трупи людей, що проти мене збунтувались. Черв'як їхній не помре, вогонь їхній не погасне. Вони будуть осоружні всім людям» (пор. також Сир 21, 9 10; Одкр 20, 14 15).  Важливо однак пам'ятати наступне. Грецьке слово ᾅδης (hades – ад) майже завжди вживається на означення єврейського слова שְׁאוֹל (sheol шеол), яким окреслювали царство мертвих, тимчасове місце перебування людей перед воскресінням (пор. Іс 26, 19). Інше грецьке слово γέεννα (geenna – геєнна ) – є спотвореною формою з єврейської  גֵּי־הִנֹּם (gehinnom гехінном), яка дослівно означає «Долина Гінном» знаходилася поза мурами Єрусалиму (сьогодні Wadi er-Rababi). Колись в цій долині ханааняни, які мешкали перед Ізраїлем в Обіцяній землі, приносили дітей в жертву різним ідолам, зокрема Ваалові та Молохові. Проте, окремі апостати з поміж ізраїльтян, часом також вдавалися до подібних мерзот (2 Хр 28, 3; 33, 6), через що пророки проклинали це місце (Єр 7, 31; 19, 2 6)[vi]Новий Завіт розрізняє між адом та геєнною: якщо ад э тимчасовий то геэнна (перекладаэться також словом пекло) вічна (Мк 9, 43, 48). В аді є тільки душа, а в геєнні і душа і тіло (Мк 9, 43і далі; Мт 10, 28). Геєнна повна вічного вогню, який приготований для диявола, його ангелів та тим хто стане ліворуч від Христа на страшному суді (Мт 25, 41). Марко представляє геєнну, як пекельну безодню (Мк 9, 43) після загального воскресіння. Всі засуджені божественним судом (5, 22; 23, 33) підпадуть під цей пекельний вогонь. Новий Завіт вживає цей термін, щоб показати серйозність гріха та щоб збудити сумління до покаяння та страху перед божественним судом (Мт 10, 28; 23, 33)[vii].
25 . Авраам же промовив: Згадай, мій сину, що ти одержав твої блага за життя свого, так само, як і Лазар свої лиха. Отже, тепер він тішиться тут, а ти мучишся. 26 . А крім того всього між нами й вами вирита велика пропасть, тож ті, що хотіли б перейти звідси до вас, не можуть; ані звідти до нас не переходять.
Неясно, чи Ісус говорить про час до чи після Страшного суду. Єдине, що зрозуміло, це те, що доля багатія вирішена остаточно.
27 . Отче, сказав багатий, благаю ж тебе, пошли його в дім батька мого; 28 . я маю п'ять братів, нехай він їм скаже, щоб і вони також не прийшли в це місце муки. 29 . Авраам мовив: Мають Мойсея і пророків; нехай їх слухають. 30 . Той відповів: Ні, отче Аврааме, але коли до них прийде хто з мертвих, вони покаються. 31 . А той відізвавсь до нього: Як вони не слухають Мойсея і пророків, то навіть коли хто воскресне з мертвих, не повірять.»
Відповідь Авраама багачеві перекликається з багатьма текстами СЗ, в яких йдеться про те, як потрібно відноситися до ближніх, а особливо бідних (Втор 14, 28 29; 15, 1 3. 7 12; 22, 1 2; 23, 19; 24, 7 15.19 21; 25, 13 14; Іс 3, 14 15; 5, 7 8; 10, 1 3; 32, 6 7; 58, 3.6 10; Єр 5, 26 28; 7, 5 6; Єз 18, 12 18; 33, 15; Ам 2, 6 8; 5, 11 12; 8, 4 6; Міх 2, 1 2; 3, 1 3; 6, 10 11; Зах 7, 9 10;  Мал 3, 5).
3.Прагматичний аналіз.
3.1. Ситуаційний контекст (як могли розуміти притчу сучасники Ісуса).
            Притча особлива в багатьох відношеннях.[viii] Насамперед вона містить посилання на вказівки, які відносяться до обв'язків опіки над бідними та потребуючими у Втор 24, 7 15. Тільки в цій притчі дії учасників не обмежуються рамками цього світу, але й переносяться в потойбічний, а персонажі мають власні імена. Ці персонажі не стільки символізують «духовні відповідності», скільки означають визначену групу людей в подібній ситуації – багаті, бідні та ті, які перебувають в Божій присутності. Крім того притча розвінчує традиційну єврейську мудрість, яка в багатстві бачила Боже благословення, а в нужді покарання не мудрим. Дехто з коментаторів вважає, що джерелом для притчі служить фольклор, й тому окремі її деталі не слід розглядати як реалістичне зображення майбутнього життя, чи як вчення про «проміжний стан» віруючого (після смерті, але до останнього суду), чи навіть як розповідь про стан старозавітних святих до розп’яття та воскресіння Ісуса. Інші  наголошують, що з описаної в притчі ситуації, ми однак, можемо зробити окремі висновки відносно основних параметрів посмертного стану віруючих та не віруючих. До них належать: усвідомлення теперішнього, пригадування минулого, здатність розмірковувати та гострота відчуттів.
            Характеристика дійових осіб дає поживу для певних роздумів. Авраам, предок єврейського народу, як зрештою й інші авторитетні фігури говорить в імені Бога. Лазар та його безсердечний сусід, тут виступають не як представники бідняків та багачів, але як представники людей, які правильно або не правильно використовуючи матеріальні блага входять в правильні або не правильні стосунки з Богом, –  врешті той самий Авраам також був багатий. Більше того – вірш 30 ясно дає зрозуміти, що брати багача будуть засуджені за нерозкаяність, а звідси випливає, що об цей камінь спіткнувся і сам багач. Кожен єврей знав старозавітні настанови відносно милостині та допомоги бідним, так що багач не мав жодного права знехтувати людину, чию нужду він спостерігав кожного дня й котру міг облегшити без особливих зусиль.
            Лазар представляє групу людей, які покладаються на Бога; його ім’я в перекладі з єврейської на українську, – означає «Бог помагає». Ісус не каже, що цей убогий якимись особливими ділами підтвердив своє благочестя (його безпомічний стан не дозволяв на якусь активність, проте він не ремствуючи покірно приймає свою участь). Крім вище названих характеристик, одним з задумів притчі – є показати суверенну волю Бога в спасінні, а Лазаря – як одного з тих, кого Бог спасає. Відтак основні теми притчі можна приблизно сформулювати наступним чином:
-   ті кому помагає Бог, після смерті відродяться в Його присутності;
-   не розкаяні грішники, подібно як і багач,  будуть піддані (наражаються на…) вічній карі;
-   через Авраама, Мойсея та пророків Бог відкриває Себе та Свою волю, так що для тих хто її ігнорує, не буде законного права жалітися на свою посмертну участь. Крім того лейтмотив «надто пізно» пронизує всі частини притчі, об’єднуючи її таким чином в єдине ціле. Багач надто пізно звернув свою увагу на Лазаря, надто пізно виявив нездоланну безодню, надто пізно подумав про братів, надто пізно прислухався до Закону і пророків.
Реакція багатьох не віруючих сучасників Ісуса на Його воскресіння може бути ще однією причиною, через яку Ісус устами Авраама наперед стверджує: «навіть коли хто воскресне з мертвих, не повірять» (16, 31), а Лука зберігає ці слова у своєму Євангелії.  
3.2. Сучасний контекст (що ця притча означає для нас сьогодні)[ix].
Не має особливої потреби представляти Лазаря – він наш сусід: таких як він можна побачити в підземці, в підвалі будинку, біля входу до магазину, під мостами, біля смітників чи просто в арці чи підїзді будинку, коли він накриваючись лахміттям вмощується й розстелює своє паперове ліжко просто на голий бетон. Такі місця ми проходимо досить швидко і не завжди чуємо, що промовляє наше сумління. Можливо, як пише Н. Т. Райт в коментарі до цієї притчі, ми тоді чуємо інші голоси: «Він сам винуватий. Є служби, які готові йому допомогти. Він повинен піти й знайти собі роботу. Якщо ми дамо йому грошей, він їх все одно пропє. Краще триматися від нього подалі – хто знає що йому прийде до голови…».
Коли таких людей проганяє міліція чи їх просто не має поруч з нашим домом, нам якось легше жити. Проте притча в Луки є дуже виразна та легка до зрозуміння й делікатно пригадує нам те, що досить промовисто Ісус говорив «побожним» людям свого часу – біля нас є хворі, каліки, вбогі, заблукані грішники та безліч інших категорій людей, котрим через нас Господь хоче подарувати любов, надію та віру… «Порядні» люди часів Христа закидали Йому надмірну увагу до грішників, упосліджених, затаврованих, убогих, невчених. За свідченням Луки крім убогих Марії та Йосифа, стареньких Симеона й Анни, убогих пастушків, – жоден з мудрих та вчених у Писанні відразу не прийняв незбагненний план Бога.  Саме «інтелігентам» свого часу, Ісус розказував притчі про загублену вівцю, загублену драхму, милосердного батька та двох його блудних синів (де старший не відходив фізично, але в серці був дуже далеко від свого батька).
Ісус хоче щоб воля Отця була як на небі так і на землі. Це по суті і є основною вимогою для встановлення Божого царства, котре за словами Св. Павла «не їжа і не пиття, але праведність, мир і радість у Св. Дусі» (Рм 14, 17). Праведність – правильні стосунки з Богом та ближніми. Праведність  творить  שָׁלוֹם (salom) – цей термін з єврейської можна перекласти на українську як щастя, cпасіння, свобода, невимушеність, мир. Мир – не відсутність війни, але позитивне поняття з власним змістом. Акадське salāmū найбільш близьке за значенням до кореня, який властивий для багатьох семітських  мов і означає «бути здоровим, сильним, міцним, цілісним, довершеним, досконалим». Внаслідок цього, ми відчуваємо  радість від нового життя, джерелом якого є Св. Дух.
Праведності, миру та радості не можливо осягнути, якщо ми не є відкриті на Христову благодать, яка може зростати в нас тоді коли наше серце подібно до Ісусового буде відкрите на спів страждання та милосердя до потребуючих. Потрібно бути вправним хитруном щоб не розуміти, що якщо ми не є на місці Лазаря то, навіть коли цього не усвідомлюємо, певною мірою претендуємо на місце багача… Ісус закликає нас до того щоб бачити сучасних Лазарів та адекватно реагувати на їх страждання без холоднокровних пояснень для себе, що ми маємо інші завдання та що всім не допоможемо. Окремі кола християн дуже полюбляють Євангеліє успіху… Через цю притчу Бог пропонує Свій план до успіху кожного з нас. Багато з поміж нас вибирають «важке» служіння серед сильних світу цього, з пафосними коментарями говорячи про хрест, який нам випав, однак мало хто поміж з нас відважується на геройство справжнього служіння убогим… Ми любимо говорити про велич служіння матері Терези… самі ж боїмося зупинитися біля бездомних чи просто прийти, скажімо, й побути трохи з кимось хто лікується в психіатричній лікарні.
Ця простенька притча, яка дає можливість очищення від ілюзій та отрути егоїзму, спонукає нас застосовувати ті принципи, які знаємо з Писання у нашому щоденному житті, щоб могти чимраз більше відкривати для себе силу Воскреслого із мертвих, яка діє у всіх віруючих.
Апостол Павло порівнюючи в своїх посланнях Церкву до Тіла, в якому ми є членами з особливою та не повторною роллю, стверджує таке бачення стосунків, які на його думку визначають життя Церкви: «І як страждає один член, страждають усі з ним члени; і як один член у славі, радіють з ним усі члени. 27 . Ви ж – Христове тіло, і члени кожний зокрема» (1 Кор 12, 26 – 27). Ці слова є частиною дуже практичного Першого послання до Коринтян, в якому Павло закликає до правдивого життя у Воскреслому Христі та «поправи тілесного життя». Ключовою главою цього послання, є всім відомий гімн про Любов (1 Кор 13). В  Другому посланні до Коринтян, яке служить апологією його апостольського служіння, центральними є дві глави, в яких йдеться про збірку для потребуючих (2 Кор 8 – 9). Щоб ніхто не подумав, що християнська любов може бути якоюсь абстрактною, Павло протягом двох глав закликає до пожертв на користь потребуючих та терплячих християн в Єрусалимі: «Ви ж знаєте ласку Господа нашого Ісуса Христа, що задля вас став бідним, бувши багатим, щоб ви його вбожеством розбагатіли…12 . Бо коли є охота дати, то вона приємна мірою того, хто що має, - не того, чого не має. 13 . Тут не йдеться про те, щоб інші були в достатках, а ви у злиднях, але щоб була рівність: 14 . щоб цим разом ваш надмір міг покрити їхню нестачу, а їхній надмір міг колись покрити вашу нестачу, і таким чином щоб панувала рівність, 15 . як написано: «Хто був зібрав багато, не мав над міру, а хто мало, - не мав нестачі».
Яку відповідь на Боже Слово в притчі Луки та в посланнях до Коринтян, ми знаходимо в своєму серці ?   






[i] Черський Я. Вступ до книг Нового Завіту, Львів ЛБА  1997, 57 – 58.  На сьогодні існує консенсус більшості богословів стосовно структури Євангелія від Луки. Дивіться наприклад  R. E., An Introduction to the New Testament, New York, 1997, 226; Wikenhauser A., New Testament Introduction, York 1963, 200 – 205
[ii] Johnson L. T., The writings of the New Testament: an interpretation, Minneapolis 1999, 232
[iii] ibid – 231
[iv] ibid232
[v]  Деякі думки цієї частини взято з Пао Д., Шнабель Э., Евангелие от Луки.  Ветхий Завет на Страницах Нового. Том II. Бил Г.К., Карсон Д.А. (ред.), Черкасы, Коллоквиум 2011, 185186
[vi] Jeremias J., ᾅδης., in  Theological Dictionary of the New Testament, Kittel G., Friedrich G. (eds.), Bromiley G. W., (translator), vol. I – IX, Michigan 1964, vol. 1, 146 149
[vii] Jeremias J.,  γέεννα., in  Theological Dictionary of the New Testament, vol. 1, 657 658    
[viii] Для аналізу притчі в цій частині використано: Blomberg C., Interpeting the Parables, Downers Grove 1990, 203 – 208 
[ix] Деякі думки в цій частині взято з N. T. Wright Luke for Everyone. Westminster John Knox Press 2004, Kindle Edition, 199-202

Немає коментарів:

Дописати коментар