Дев'ята неділя після П'ятидесятниці (Мт 14:22-34) - Ісус та Петро ходять по воді.

 І зараз же спонукав учнів увійти до човна й переплисти на той бік раніше від нього, тим часом як він відпускав народ. 23. І коли відпустив народ, пішов на гору помолитися насамоті. Як звечоріло, він був там сам один. 24. Човен уже був посеред моря і його кидали хвилі, бо вітер був супротивний. 25. О четвертій сторожі ночі (Ісус) прийшов до них, ступаючи морем. 26. Учні, побачивши, що він іде морем, жахнулись. «То привид!» - заговорили й закричали з переляку. 27. Та Ісус тієї ж миті мовив до них: «Заспокойтесь, - це я, не страхайтеся!» 28. Аж тут Петро озвавсь до нього й каже: «Господи, коли це ти, повели мені підійти водою до тебе!» 29. «Підійди!» - сказав Ісус. І вийшов Петро з човна, почав іти по воді і підійшов до Ісуса; 30. але, побачивши, що вітер сильний, злякався, почав потопати й крикнув: «Господи, рятуй мене!» 31. Ісус же притьмом простягнув руку, вхопив його і мовив до нього: «Маловіре; чого засумнівався?» 32. І як увійшли до човна, вітер ущух. 33. А тоді ті, що були в човні, вклонилися йому до ніг, кажучи: «Ти істинно - Син Божий!» 34. І перепливши, прибули в землю генезаретську.

Ця історія має дві головні теми, які взаємно переплітаються: перша є свідченням про надзвичайну діяльність Ісуса, в іншій спостерігаємо труднощі життя у вірі, які властиві Його учням.

Мойсей, Ісус Навин, Ілля та Єлисей — всі чинили чудеса, пов’язані з розділенням вод, — моря або Йордану. Проте єдиним, про кого Писання розповідає як про того Хто «ходив» по воді – був сам Господь. Тут же по воді йде звичайна людина – Петро. Це стає можливо завдяки надзвичайній Присутності та слову Того, Хто на сумніви та переляк учнів («учні, побачивши, що він іде морем, жахнулись. «То привид!» – заговорили й закричали з переляку», – Мт 14, 26) відповідає: «Заспокойтесь, - це Я (Εγω ειμι – ego eimi), не страхайтеся!» (Мт 14, 27). Грецький оригінал цього виразу, на українську мову дослівно перекладається «Я Є» і тим самим вказує на ті самі слова, якими Господь об’явився в палаючому кущі Мойсеєві на горі Хорив (пор. Вих 3, 14). В Євангелії від Йоана, одним з головних завдань якої є підкреслити факт, що Бог воплотився в Ісусі, сам Ісус  аж 147 разів повторює ці слова на означення власної Особи. Матей показує, що так довго, як ми довіряємо слову Того Хто Є, – ми є здатні на цілком не можливі з людської точки зору вчинки, – як тільки Ісус  сказав: «Іди!», Петро вискочив з човна та пішов Йому назустріч. Поки він не зводив своїх очей з Ісуса, то чинив не можливе, проте коли зосередив увагу на сильному вітрі та розбурханому морі, то налякався й почав потопати. І хоч ця подія могла викликати в пам’яті перших читачів Матея історії про перехід Ізраїлю  через Червоне море та Йордан (пор. Вих 14, 15 – 25; ІН 3. Також в одному равіністичному переданні розповідається, що перший ізраїльтянин, який переходив через Червоне море почав тонути в його хвилях, проте був врятований жезлом Мойсея, яким той розділив море.), – вчинок Петра, був ще більшим чудом – чудом можливим завдяки довірі Христові. Без цієї «відваги довіри» до Христа, всяка наша активність буде будовою на піску (пор. Мт 7, 24 – 27).

Мене особливо торкають слова Томаса  Райта (N. T. Wright), якими він в одному з популярних коментарів так говорить про цей уривок Євангелія: «Апостоли, які сиділи в човні бачили багато проявів влади Ісуса, слухали Його проповіді та молилися так як Він навчав. Тепер цим вправним рибалкам було важко: вони боролися з веслами, але майже не могли просунутися проти вітру. І ми сьогодні, хоча й багато винайшли, навчилися, відкрили для себе, все ще не маємо достатньо сил, влади та знань, щоб досягти все те, що необхідне для нас. Ми винайшли велику кількість військової техніки, але поки-що не придумали таких машин, які могли б встановити на землі мир. Ми готові відправити людину на Місяць, але не можемо нагодувати голодних на планеті Земля. Наші прилади дозволяють слухати звуки, які видають кити в глибині океану, але ми не здатні почути крик людини, яка живе на сусідній вулиці».

         Дуже багато наших сучасників не знають справжнього Ісуса. Для одних Він є просто добрий учитель, для інших легендарний чудотворець та пророк, ще інші через різні приватні негативні досвіди пов'язані з т. зв. духовним середовищем, – воліли б взагалі оминати розмову про Нього. Є й такі, які просто бояться забагато думати про Нього, бо тоді Він стає викликом для їхнього сумління, а дехто навіть думає, що обов'язково щось втратить, якщо тільки впустить Ісуса в своє життя...

           Словами сьогоднішнього Євангелія Матей свідчить, що Ісус Є Той Хто Є. Він може втихомирити будь-який ураган в нашому житті, подібно, як і розсіяти темряву будь-якої ночі. Може наповнити правдивим змістом наше життя, викинути з нього, те що насправді дуже мало-вартісне та минуще, а обдарувати власним Життям, що дозволить і нам бути причасними оцього вічного Божого  «Я Є». Для цього потрібно тільки одного – визнати, що без Нього ми є просто дуже слабкі, лякливі та маловірні, й що подібно як потопаючий Петро потребуємо Його допомоги. Потребуємо Його сильної руки, яка б підтримувала нас у нашому християнському свідченні серед ночі цього, часто надто загрозливого, світу. Врешті потребуємо, щоб Він завжди був у човні нашого життя та дарував нам мир, надію, радість та любов, якими  зможемо ділитися з іншими...