вівторок, 25 вересня 2018 р.

Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього (Йо 19:6-11, 13-20, 25-28, 30-35).

Та скоро побачили Його первосвященики та слуги, закричали: «Розіпни! Розіпни!» Каже Пилат їм: «Беріть Його ви і розіпніть, я бо жадної провини не знаходжу на Ньому.» 7. А юдеї йому: «У нас є закон, і за законом мусить Він умерти, бо Він із себе Сина Божого зробив.» 8. Як почув те слово Пилат, стривожився ще дужче. 9. Повернувся він ще раз у Преторію та й каже Ісусові: «Звідкіля Ти?» Не дав же йому Ісус одвіту. 10. «Зо мною не розмовляєш, - каже йому Пилат, - чи не знаєш, що в мене влада відпустити Тебе і влада розіп'ясти Тебе?» 11. І відрік Ісус: «Не мав би ти надо Мною ніякої влади, якби тобі не було дано згори. Через те на отому, хто Мене тобі видав, більший гріх.»… 13. Тож зачувши ті слова, вивів Пилат Ісуса і сів на судівське сидіння, на місці, яке має назву Літостротон, а по-єврейському - Гаввата. 14. А був то день, коли споготовлювали Пасху, близько шостої години. І каже до юдеїв: «Ось цар ваш.» 15. Ті ж закричали: «Геть! Геть! Розіпни Його!» А Пилат їм: «Маю я вашого царя розіп'ясти?» І відповіли первосвященики: «Нема в нас царя, тільки кесар!» 16. І тоді видав він його їм на розп'яття.
17. І забрали вони Ісуса; і, несучи для себе хрест, вийшов Він на місце, зване Череп, а по-єврейськи Голгота, 18. де Його і розіп'яли, а з Ним двох інших: по одному з кожного боку, Ісуса ж - посередині. 19. Пилат же звелів написати напис і на хресті його примістити. Написано було: «Ісус Назарянин Цар Юдейський.» 20. Багато з юдеїв читали той напис, місце бо, де розп'ято Ісуса, було близько міста. Написано ж напис було по-єврейському, по-грецькому і по-римському…
25. А при хресті Ісусовім стояли Його мати, сестра Його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина. 26. Бачивши Ісус матір і біля неї учня, що стояв, - а його ж любив Він, - мовить до матері: «Жінко, ось син твій.» 27. А тоді й до учня мовить: «Ось матір твоя.» І від тієї хвилі учень узяв її до себе. 28. А по тому Ісус, знавши, що все вже довершилося, щоб здійснилось Писання, промовив: «Спраглий я!» … 30. І, скоштувавши оцту, вимовив Ісус: «Звершилось»; і схиливши голову, віддав духа.
31. Через те, що це була п'ятниця, отже, щоб не залишилися в суботу тіла на хресті, - бо був Великдень тієї суботи, - то юдеї попросили Пилата, щоби переламали їм голінки й познімали з хреста. 32. Отож вояки прийшли і переламали першому голінки і другому, який був з ним розіп'ятий. 33. Та коли підступили до Ісуса й побачили, що він уже мертвий, то голінок не перебивали Йому, 34. лиш один з вояків проколов Йому списом бік. І потекла негайно ж кров - і вода. 35. І той, який бачив, свідчить те, і правдиве свідчення його; і він знає, що говорить правду - щоб ви теж увірували.
В день торжественного воздвиження животворящого Господнього Хреста читаємо кілька текстів з розповіді про Страсті Ісуса в Євангелії від Йоана. Більше інформації про особливість Страстей Ісуса в четвертому Євангелії можна знайти у моїй відео-лекції на цю тему за наступним посиланням:
В цьому ж дописі відзначу тільки окремі моменти, котрі слід мати на увазі, коли читаємо ці тексти, які розповідають про одну з найважливіших та найдраматичніших подій в історії людства.
Що насамперед важливо пам’ятати? Яким є контекст читання Євангелія свята? По-перше, все відбувається на Пасху. Йоан хоче, щоб ми подумали над тим, як Ісус застосовує символіку цього свята до себе (головним символом в Євангелії від Йоана з самого початку була Пасха). Ісус названий пасхальним агнцем (1:29, 36). На Пасху він пророкував про руйнування і відновлення Храму, маючи на увазі храм власного тіла (2:19-21). Він нагодував тисячі на Пасху і пропонував насититися його тілом і кров'ю (глава 6). Тепер він повертається в Єрусалим на останню Пасху…
В Йо 13:1 сказано, що «час прийшов/прийшла година». У попередньому розділі (12:23, 27 І відрікає їм Ісус: «Прийшла година для прославлення Сина Чоловічого) Ісус бачить, як насувається той момент, до якого було спрямовано все його земне служіння, але тепер Йоан говорить про цю «годину» з набагато більшою глибиною і точністю і вибудовує цілий ряд ідей, які Ісус розкриє нам в наступних розділах. Настав час, коли Ісус залишає цей світ і повертається до Отця.
По-третє (і для Йоана це найголовніше): все, що робиться, робиться заради найвищої любові. Згадаймо «доброго пастиря» з Йо 10. Пастир любить своїх овець, і вони відповідають йому любов'ю. І немає більшої любові, як та коли пастир кладе життя своє за овець. В Йо 13:1 сказано «полюбивши своїх, що були в світі, полюбив їх до кінця.»
Йоан є Богословом нового творіння. Тому важливо пам’ятати також, що Ісус був арештований у Гетсиманському саду – саду за Кедроном. Колись в саду Бог зустрічався з Адамом, – там Адам зрадив Бога. Тепер Бог знову приходить до саду…
Ісус в Євангелії від Йоана – від Бога, Він властиво і є воплоченим Богом. Тому Ісус керує ситуацією навіть в часі Страстей: «За те Отець мій Мене й любить, бо Я кладу моє життя, щоб знову його взяти. 18. Ніхто його в Мене не забирає, бо Я сам кладу його від себе. Владу бо маю його покласти і владу маю назад його забрати; від Отця мого прийняв Я цю заповідь.» (Йо 10:17-18).
В Описі Йоана немає суду Синедріону, де прийнято рішення про смерть Ісуса – в Йоана це рішення є раніше в Йо 11:45-53 (І бачивши, що вчинив Ісус, увірували в Нього численні юдеї, які зійшлися були до Марії. 46. Деякі з них, однак, пішли до фарисеїв та й оповіли їм, що вчинив Ісус. 47. Зібрали тоді первосвященики та фарисеї раду й заговорили: «Що робити нам? Силу чудес отой чоловік робить! 48. Якщо залишимо його так, то всі увірують у нього, тож нагрянуть римляни, місто наше знищать та й народ наш!» 49. Один же з них, Каяфа, що був первосвященик того року, мовив до них: «Нічого ви не розумієте, 50. то й не здогадаєтеся, що ліпше вам буде, коли один чоловік за народ помре, а не ввесь люд загине.» 51. Сказав же він так не від себе самого, але, бувши первосвящеником того року пророкував, що Ісус мав умерти за народ; 52. і не тільки за народ, але й за те, щоб зібрати в одне розкидані діти Божі. 53. Від того, отже, дня ухвалили вони його вбити).
Арешт відбувається в ночі, таємно… Ісуса запитують про Його навчання, але Він відповідає, що навчав про усе відкрито (на відміну від процесу, який відбувається над Ним)… Ісус щойно закінчив свою молитву до Отця, як справжній Первосвященик (Йо 17)… А тут допит проводить первосвященник Анна (5 його дітей були первосвящениками), хоч згадується і Каяфа, який був його зятем і керував 19 років (втриматися на такий термін коштувало дуже багато; римляни як правило міняли первосвящеників кожні 2-3 роки)…
Саме Євангеліє Свята починається з представлення частини доволі довгої розповіді, котра присвячена описові суду в Пилата (18:28-19:16). Йоан розвиває цей опис як драму з сімох сцен, центром яких є коронування Христа. Євангелист пояснює, чому Ісуса привели до Пилата: «Не дозволено нам нікого вбивати!» (18:31) та чому Пилат виніс смертний вирок «Відпустиш його, то не будеш кесаревим другом! Усяк, хто з себе робить царя, кесареві спротивляється!» (19:12).
Загалом в часі цього «суду» над Ісусом йдеься про наступне: Ісус пояснює Пилатові, що Його Царство не політичне; Юдеї визнають, що основна їхня претензія полягає у тому, що Ісус називав Себе Сином Божим (19:7); Пилат, якийсь час пробує примирити не примиренних противників; Ісус вказує, що Пилат не належить до істини (18:37), й в такий спосіб сцена перетворюється в суд над Пилатом, який не має влади над Ісусом (19:11). Ісуса б’ють по середині сцени, щоб розжалобити юдеїв («Ось чоловік»); проте юдеї поступившись месіянськими надіями «Немає у нас царя окрім кесаря» залишаються непохитні.
 Чергування подій всередині та назовні преторії підкреслює нерішучість Пилата та його вагання між бажанням зберегти справедливість (сумління не давало йому спокою) та страхом втрати посади. В Йо 12:42-43 сказано про подібну слабодухість фарисеїв: «А, однак, чимало й увірувало в Нього, навіть із знатних, лише з огляду на фарисеїв не признавалися, щоб їх не вилучили з синагоги; 43. славу бо людську дужче вони любили ніж славу Божу.». Перед подібним вибором стоїть кожна людина – завжди є вибір між світом і Христом…
Цей текст про фальшивий суд просто переповісти не можливо. Його треба просто читати. Нижче подаю схемку, яка при читанні полегшить розуміння динаміки розповіді.

1. Назовні:  вимога розп’яття (18:29-32)

5. Назовні: невинний та винуватий (19:4-8)
2. Всередині: Царство Христа  (18:33-38а)
6. Всередині: влада Пилата (19:9-12)
4. Всередині: коронування Царя (19:1-3)
3. Назовні: невинний та винуватий (18:38б-40)
7. Назовні:
вимога розп’яття (19:13-16а)
Як показано на схемі усі 7 актів творять між собою т. зв. хіязм – хрестовидне розташування сцен та ідей.
Йоан також підкреслює свобідну волю Ісуса в часі Страстей, Він сам вийшов на Голготу: «несучи для Себе хрест, вийшов Він на місце, зване Череп, а по-єврейськи Голгота, 18. де Його і розіп'яли, а з Ним двох інших: по одному з кожного боку, Ісуса ж – посередині» Череп – по-єврейському Голгота (Кальварія – лат.). Це було «лобне місце», - місце де проводили страти… Ця назва вказує також на те, що там могло бути багато голів страчених злочинців, а не тільки факт, що гора мала форму лисої голови. Перші християни вважали Голготу місцем погребення Адама (Оріген, Тертуліан)…
Згідно з єврейськими переказами, датованим II ст. або більш раннім часом, пасхальних агнців підвішували на залізних гаках і здирали з них шкіру. Тут підвішений Ісус…
Хоча розп’яття й було дуже поширеним явищем, євангельська оповідь про розп’яття Ісуса містить найповніший опис того виду страти в стародавній літературі. Чому ж тоді про розп’яття згадували тільки побіжно, рідко зупиняючись на деталях? Чому багато письменників, які мали б описати розп’яття у своїх творах, уникали цієї теми? На це було кілька причин.
Перша причина. Для більшості культурних, освічених письменників давнини розп’яття було надто огидним явищем, щоб про нього говорити. Цей вид страти мав заподіяти засудженому якомога більше болю: надзвичайно повільна смерть наставала від задухи, спеки чи переохолодження.
Друга причина, через котру розп’яття рідко згадували в стародавній літературі, полягала в передбачуваній нікчемності засуджених. Гідні поваги люди – римські громадяни та важливі суспільні діячі – не могли бути розп’яті. Це було долею нижчих верств населення – рабів і чужинців (через це розп’яття називали карою для рабів: servile supplicium).
Розп’яття являло собою зворотний бік медалі під назвою «Рах Romana» – запоруки порядку, миру та безпеки. Але мир і процвітання забезпечували жорстокі, варварські методи. Розп’яття було вигідне для тих, хто користувався благами ідеалізованої ними цивілізації. Про нього можна було з легкістю забути, адже саме такою була мета цієї кари – стерти з лиця землі пам’ять про неугодних, яким довелося дуже дорого заплатити за блаженні мріяння сучасників. Саме знищити пам’ять про особу – є третьою головною причиною.
Але Бог діяв і в цьому пеклі. Слова, що Ісуса розп’яли «посередині» (Йо19:18), вказують на те, що Його страсті є відкупительними для всіх людей і з цього часу стають центром і  осердям для всього грішного людства. Щоб збулося пророцтво Ісаї (53:12), Ісуса розп’яли між двома розбійниками. Від так сьогодні вже ніхто хто лежить під тягарем гріха не може сказати, що для нього чи неї вже немає надії…
На Хресті прибили табличку на трьох мовах: «καὶ ἦν γεγραμμένον Ἑβραϊστί, Ῥωμαϊστί, Ἑλληνιστί». Тобто на Арамейській, Латинській, Грецькій – в грецькому оригіналі тут немає сполучника, і це означає, що список можна було б продовжувати: тут не просто вказані найважливіші мови в Палестині в тому часі, але й що ця подія має переповідатися на усіх мовах світу, оскільки має значення для всіх людей…
Присутність під Хрестом Діви Марії змушує нас дивитися на цю подію в контексті «Знаків» (так Йоан називає чудеса Ісуса) Ісуса в четвертому Євангелії: починаючи від першого в Кані, де була присутня Його Мати (Йо 2:1-18) і до останнього – Воскресіння (Йо 20). В Кані Ісус сказав, що ще не прийшов Його час. Тепер час прийшов… Гра артиклів в грецькому тексті (вірші 25-26) показує, що Ісус не дивиться на Свою (тільки особисту) матір, але її материнство вже поширюється на весь світ. Своїм болем і терпінням Вона особливим чином бере участь в ділі відкуплення – і саме про це їй пророкував праведний Симеон (Лк 2:34-35). Стаючи її сином, улюблений учень – Йоан приймає Її до себе (грецькою дослівно – «в число своїх»), – а в Пролозі Євангелія було сказано: «Прийшло до своїх, - а свої його не прийняли. 12. Котрі ж прийняли його - тим дало право дітьми Божими стати, які а ім'я його вірують; 13. які не з крови, ані з тілесного бажання, ані з волі людської, лише - від Бога народилися.» (Йо 1:12-13). Це нове народження від Бога, здійснюється завдяки смерті Його Єдинородного Сина та через Марію.
Дар Матері – останній земний жест Христа, найвище самовідречення. Віддаючи Матір – Ісус уже немає нікого; нікого, крім Отця, до якого Він іде…
«А по тому Ісус, знавши, що все вже довершилося, щоб здійснилось Писання, промовив: «Спраглий я!» (διψῶ) 29. Стояла ж посудина, сповнена оцтом. От і подали йому до уст настромлену на тростину губку, просяклу оцтом. 30. І, скоштувавши оцту, вимовив Ісус: «Звершилось» (τετέλεσται - verb ind. Perf. Pass. 3-rd p-n); і схиливши голову, віддав духа». В цих віршах хочу підкреслити тільки два слова. «Спраглий» – Той Хто Є джерелом живої води (пор. розмови з Никодимом та Самарянкою – Йо 3-4), Хто Сам закликав на весь голос у часі свята Кучок: «Коли спраглий хтось, нехай прийде до мене і п'є!» (Йо 7:37) тепер є обезсилений і спраглий… «Звершилось». Слово «звершилося» в грецькому оригіналі вказує на Бога як підмет дії (т. зв. passivum Divinum) й тим самим підкреслює, що в цих шокуючих для людського розуму, сповнених людської жорстокості подіях, Бог попри все реалізує Свій план спасіння світу.
Останні вірші сьогоднішнього Євангелія демонструють це дуже промовисто – після смерті Ісуса «голінок не перебивали Йому, 34. лиш один з вояків проколов йому списом бік. І потекла негайно ж кров - і вода.». В Пс 34:20-21,23 сказано, що кість праведника не буде поламана. В описі Виходу з Єгипту через Червоне море  – так само представлений ритуал з пасхальним агнцем (пор. Вих 12:10,46; Числ 9:12). Євангелист також бачить тут зв'язок між кров’ю, яка витекла з боку Ісуса та кров’ю, котра врятувала єврейських первенців і встановила Союз між Богом і Його народом. В сакраментальному значенні –  це вода Хрещення та кров Євхаристії. В еклезіологічному сенсі Отці Церкви підкреслювали ще одну важливу деталь – слово  πλευρά (бік) в грецькому перекладі Старого Завіту (Септуагінті) вживається на означення ребра Адама (Бут 2:21-22) – звідси, Церква – Нова Єва народжена з боку розп’ятого і померлого Христа.
Автор Євангелія – є просто свідком цієї Тайни Божої Любові. Він є «той, який бачив, свідчить те, і правдиве свідчення його; і він знає, що говорить правду - щоб ви теж увірували» (Йо 19:35). В біблійному розумінні «повірити» означає довіритися Богові; почати нове життя в довірі до Того, Котрий «показує свою до нас любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками.» (Рим 5:8).
Використана література:
Bauckham R., Hart T., At the Cross: Meditations on People Who Were There, Darton, Longman & Todd, Limited, 1999
Brown R. E. An Introduction to the New Testament. – New York; Doubleday, 1997, P. 356-358
Gundry R. H., Commentary on the New Testament. Verse-by-Verse Explanation with A Literal Translation, Baker Academic 2010, P. 451-454
П. Дюмулен, Евангелие от Иоанна. Комментарий, Paoline 2006, С. 181-205
Wright N. T., Evans C. A. Jesus, The Final Days: What Really Happened, Westminster John Knox Press, 2009, p. 29-30.
Wright T., John for Everyone Part 1: Chapters 11-21 Pt. 2 (New Testament for Everyone), SPCK, Kindle Edition, Kindle Location 822-896






Немає коментарів:

Дописати коментар