Як послав єси мене у світ, так послав і я їх у світ.
19. Віддаю себе за них у посвяту, щоб і вони були освячені в істині. 20 . Та не
лиш за цих молю, але і за тих, які завдяки їхньому слову увірують в мене, 21.
щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, а я в тобі, щоб і вони були в нас
об'єднані; щоб світ увірував, що ти мене послав. 22. І славу, що ти дав мені, я
дав їм, щоб вони були одно так само, як і ми одно. 23. Я - в них, і ти - в
мені, - щоб вони були звершені в єдності, щоб світ збагнув, що послав єси мене,
та й ізлюбив їх, як ізлюбив мене. 24. Отче! Хочу, щоб ті, яких ти мені передав,
перебували там, де і я, щоби й вони були зо мною та й бачили мою славу, яку ти
дав мені, бо полюбив єси мене перед заснуванням світу. 25. Праведний Отче! Світ
не спізнав тебе, але я тебе спізнав, а й оті спізнали, що послав єси мене. 26.
І об'явив я їм твоє ім'я, і об'являти буду, щоб любов, якою ти полюбив мене, в
них перебувала, - а я в них!»
Слово «католицький» в грецькій мові
означає «вселенський». Багато людей, в тому числі практикуючі християни, часто
не замислюються над суттю Церкви, про те, що таке Церква. Наші уявлення про
Церкву випливають з цього уривку Євангелія від Йоана, котрий завершує цю
величну молитву Ісуса.[i]
Уявімо собі якусь визначну особистість
минулого - будь-яку
людину, котра викликає у вас захоплення і повагу. А тепер уявіть, що історики
тільки що виявили серед старовинних рукописів послання від цієї великої людини
і в ньому йдеться ... про вас. Що б ви відчули?
Так от, вірш 20 говорить про вас. Ісус
говорить про вас. Про мене. «За тих, які
завдяки їхньому слову увірують в мене», тобто віруючі завдяки слову Його
послідовників. Учні Ісуса понесли Добру новину в усі краї світу, а ті які
почули цю звістку передали її наступним поколінням. І так далі. Церква завжди,
в певній мірі, знаходиться на межі зникнення: достатньо, щоб одне покоління
занедбало слово і не передало його далі. Але такого не сталося. Люди неодмінно
повідомляють Добру новину іншим людям.
Про що ж молився Ісус для вас і мене і
для всіх Своїх послідовників у всіх майбутніх поколіннях? Він молився, щоб ми
були, як сказано в цьому старому символі віри, «в єдиній святій, соборній,
католицькій, апостольській Церкві», тобто в єдиній «вселенській» спільноті, і
все це має статися завдяки роботі Його послідовників, апостолів, тих, хто був з
ним у ту годину. Найбільше Він молився про нашу єдність.
Єдність - не формальна організація, не
зовнішня форма. Наша єдність має бути заснована на єдності Отця і Сина і Св.
Духа, на тій самій єдності, котру роз'яснює нам Євангеліє. Наша єдність
відображає саме цю єдність, а тому й ми самі повинні бути єдині. І саме за цією
ознакою світ побачить і зрозуміє, що подібна людська спільність, поверх
будь-яких бар'єрів - раси, звичаїв, статі та класу, може походити лише від самого
Творця. «Щоб світ увірував».
Це продовження слів, сказаних Ісусом в
13:35: «По тому пізнають усі, що ви учні
Мої, як будете мати любов між собою». Єдність - головний принцип. Часом ми
відчуваємо єдність, так ніби чуємо ніжну музику, котра доносяться з-за тієї
стіни, якою ми відгородилися один від одного. Часом відчуваємо її, зустрівши
християнина із зовсім іншим, ніж у нас, досвідом життя, і виявивши, що,
всупереч усім нашим відмінностям, всупереч розбіжностям в традиціях, ми знаємо
єдність любові і віри і вона не може бути порушена. Але як же часто, на жаль,
ми переконуємося, що Ісусова молитва про єдність так і не здійснилася поки у
всій повноті.
У будь-яких людських стосунках єдність
не можна нав'язати ззовні. Нею не можна маніпулювати або залякувати. Але немає
вибачення для християн, які в поділеному світі, у світі, де поділ так часто
проходить по лінії «релігії», не намагаються в кожному поколінні заново
будувати ту єдність, про яку молився Ісус. Якщо ми, учні Ісуса у своїй суті
єдині у вірі, чому ж ми не можемо бути єдині у своєму житті та служінні?
Тут же Ісус повертається до однієї з
більш ранніх тем (див. 12:26 і 14:3). Його послідовники повинні бути «з Ним» і
побачити Його славу. Вони повинні побачити і осмислити той факт, що Отець
підніс Його і зробив володарем світу. Вони повинні дізнатися, що любов, яку
дарував Йому Творець, зробила Його люблячим Господом усього світу.
Нині багато християн відсахується від
подібних тверджень. Вони вважають (і їх цілком можна зрозуміти), що це
твердження надто зарозуміле, так ніби, претендуючи на особливий статус для
Ісуса, вони претендують на особливий статус і для себе. Але так говорити -
означає недостатньо розуміти суть Євангелія. Єдина причина вознесіння Ісуса -
любов.
Цією звісткою завершується молитва
(вірш 26). Любов Отця охоплює Ісуса, і цією ж любов'ю охоплений Його народ -
ось чому Ісус присутній серед своїх учнів, а через них - у світі. У вірші 11
Ісус називав Отця «святим», зараз Він називає Його «праведним» (вірш 25). Отець
- суддя всієї землі: хоча світ ополчився проти послідовників Ісуса, Отець
простежить, щоб справедливість взяла гору.
Але, як і всюди в Новому Завіті, та
справедливість, про яку ми молимося, справедливий суд, яким Отець явить себе
світові, нам відкривається у формі любові, тому що перш за все ми бачимо Отця і
його суд в Ісусі. Ісус - той, хто молився за вас і за мене, первосвященик,
котрий освятив Себе для радісної служби Отцю, і тепер на наших очах Він йде
здійснювати до кінця служіння любові.
Місійне завдання.
Чи я допомагаю
об'єднувати Христове Тіло - Церкву? Чи я молюся за своїх ближніх, а також інших
християн? Чи уникаю пліток, підбадьорюю інших, віддаю їм свій час та засоби, й
не дозволяю собі брати участь у пустих дискусіях, котрі провадять до поділу
Христового Тіла?
[i] Коментар оснований на Tom Wright,
John for Everyone Part 2: Chapters 11-21
Pt. 2 (New Testament for Everyone) SPCK 2002 Kindle Edition, Kindle
Location 1738-1799
Немає коментарів:
Дописати коментар