субота, 4 серпня 2018 р.

Св. Мучеників Бориса і Гліба (Йоана 15:17–16:3)


Євангеліє від Йоана 15:17–16:3
Ось, що вам заповідаю: щоб ви любили один одного! 18. Ненавидить вас світ то знайте: мене він ще перед вами зненавидів. 19. Були б ви від світу, то світ би своє любив. А що ви не від світу, бо я вибрав вас від світу, ось тому й ненавидить вас світ. 20. Згадайте слово, що його був я вам вирік: Слуга не більший від пана свого. Переслідували мене переслідуватимуть і вас. А слово моє зберігали зберігатимуть і ваше. 21. Та все те робитимуть вам за моє ім'я, не знають бо того, хто послав мене. 22. Якби я не прийшов і не говорив до них, гріха не мали б вони. Та нині нема їм пробачення за їхній гріх! 23 . Хто ненавидить мене, той і Отця мого ненавидить. 24. Був би я не вчинив серед них діл, що їх ніхто інший не вчинив, гріха не мали б вони. А так ось бачили, і зненавиділи: і мене, і Отця мого. 25. Але щоб здійснилося слово, яке в законі їхньому записано: Зненавиділи вони мене без причини! 26. Як прийде Утішитель, якого зішлю вам від Отця, Дух істини, який від Отця походить, то він і свідчитиме за мене. 27. Та й ви свідчитимете: ви бо зо мною від початку».
«Повідав я вам те, щоб ви не зневірилися. 2. Виключать вас із синагог. А й година настане, коли то всяк, хто вас убиватиме, буде гадати, що служить тим Богові. 3. Чинитимуть вам те, бо ані Отця, ані мене вони не спізнали.
Слова,  які читаємо в пам'ять про св. Мучеників Бориса і Гліба є частиною Останньої Вечері та Прощальної промови Ісуса в Євангелії від Йоана 13–17. Цей текст є дуже особливий: саме Остання Вечеря та остання Промова Ісуса, пояснюють значення Страстей, Смерті, Погребення, Воскресіння та Вознесіння Ісуса. Усі ці п’ять глав ми читаємо (разом в одному уривку) в першому довгому Євангелії на Утрені Страстей в найважливіший тиждень літургійного року, який називається Страсним. Дуже важливо навчитися бачити цей довгий текст як одне ціле – тільки так стане зрозумілішим значення життя Ісуса, як також і значення кожного окремого уривку у відношенні до цілого Євангелія. Відтак з огляду на важливість розуміння читання Євангелія свята у первісному, ширшому контексті, далі коротко глянемо на зміст Йо 13–17.
Події Останньої Вечері Ісуса зі своїми учнями, Йоан переповідає в 13-й главі – тут Ісус обмиває учням ноги і запрошує їх Його наслідувати. Відразу після цієї знаменної події, слідують три частини Останньої промови  Ісуса (1-ша – Йо 14; 2-га – Йо 15–16; 3-тя – Йо 17). Текст Йо 14–17 за унікальністю можна порівняти з Нагірною проповіддю (Мт 5–7) та збіркою повчань, які Ісус висловив по дорозі з Галилеї до Єрусалиму (Лк 9–19). Це послання тим хто у всі часи повірить у Нього (17:20). За формою промова в Йо 14–17 нагадує заповіт.[i] 
Перед останньою промовою Ісус дає нову заповідь: «Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як Я був полюбив вас, так любіте і ви один одного! З того усі спізнають, що Мої ви учні, коли любов взаємну будете мати» (13:3435). Зразком для цієї любові повинна бути любов Ісуса (пор. Рим 5:8). Ця любов повинна поширюватися на інших християн. Далі Ісус обіцяє забрати учнів до себе. Їх нерозуміння, а відтак і запитання творять розвиток розмови. Запитання Томи (14:5) зумовлює унікальну відповідь Ісуса: «Я Є Дорога, Правда і Життя» (14:6) Запитання Филипа (14:8) зумовлює іншу відповідь: «Скільки часу я з вами, каже Ісус до нього, а ти мене не знаєш, Филипе? Хто мене бачив, той бачив Отця. Як же ти говориш: Покажи нам Отця? 10. Невже не віруєш, що я в Отці, а Отець у мені? Слова, які проказую до вас, не від себе проказую. Отець, який перебуває в мені, він творить діла» (14:9–10). Ця тема взаємного божественного перебування, в свою чергу, веде до питання про те, як Дух (14:15–17), Ісус (14:18–22) і Отець (14:23–24) будуть разом перебувати в християнах.[ii]
Ісус обіцяє учням, що не залишить їх самих, але пошле їм Утішителя (παράκλητος/ paraklitos – Параклет) – Святого Духа: після відходу Ісуса – Святий Дух буде немов «Адвокат, Заступник», який захищатиме християн та «Утішитель», який їх підбадьорюватиме. Параклет не буде «воплочений» як Слово, але перебуватиме у всіх хто любить Ісуса і виконує Його заповіді, й залишиться з ними на вічно (14:15–16). Ісус говорить про дві особливості Параклета: Він знаходиться у ворожих стосунках зі світом, який не може Його ані побачити ані пізнати (Йо 14:17); Він виступає в ролі Учителя, який пояснює слова Ісуса.[iii] Відтак, Святого Духа можна означити терміном «Представник» (англ. Representative) – подібно як Ісус відкрив нам Отця, так само і Святий Дух буде відкривати нам тайну осіб та значення діяння Отця і Сина.[iv]
У другому розділі останньої промови в Йо 15–16 Ісус говорить: «Я – виноградина правдива, а мій Отець – виноградар» (15:1). У Старому Завіті пророки називали Ізраїль вибраним Богом виноградником (Іс 5), який однак вродив кислі плоди. Тому Ісус – Лоза Нового Ізраїлю; як гілки пов’язані з Ним, християни приноситимуть Боговгодні плоди (подібність з образом тіла Христа у Павла в 1 Кор 12:12–31). Далі слідує текст сьогоднішнього Євангелія, про який скажемо кілька слів нижче. Завершують другий розділ останньої промови Ісуса (Йо 16:4–33) теми які нагадують Йо 14: в 14:16,26 Ісус каже, що Параклет буде посланий чи даний Отцем, а в Йо 16:7 сказано, що Він буде посланий Ісусом. Це підтверджує твердження Ісуса в Йо 10:30 «Я і Оттець – одно».[v] 
Третій розділ Останньої промови (Йо 17) – т. зв. Архиєрейська молитва Ісуса, яка має три частини: в Йо 17:1–8 Ісус молиться за себе, насамперед про прославу, тобто, щоб Син міг належно прославити Отця; в Йо 17:9–19 Ісус молиться за учнів – тих, кого Отець йому дарував, щоб Отець їх зберіг в Його ім’я від злого; в Йо 17:20–26 Ісус молиться за нас з вами – тих хто повірить в Нього через слово учнів та за нашу єдність.
Уривок Євангелія сьогоднішнього свята починається словами: «Ось, що вам заповідаю: щоб ви любили один одного!» (Йо 15:17) – ці ж слова, як вже було відзначено вище, є повторенням заповіді Ісуса, яку Він дає перед Останньою Промовою (13:3435). Цілий уривок далі демонструє, що світ не буде приймати цю заповідь, як і не буде толерувати чи любити учнів. Причина проста – світ не пізнав любові Отця.
Текст читання свята, також, містить найдовшу промову Ісуса про переслідування апостолів. «Протиставлення», яке присутнє в уривку, є наслідком переслідувань, які повинні перетерпіти Ісус та Його учні. В цій перикопі дуже чітко представлені відмінності, які творять канву щоденного життя християн у світі: ненависть і любов, Бог і світ, щоденний вибір наслідування Ісуса та гріх. Тобто, з одного боку стоять переслідування, безпідставна ненависть, гріхи, егоїзм. З іншого, – щоденний вибір на користь Ісуса, який матиме свою ціну («за Моє ім'я»), та зберігання Його Слова.[vi]
В цьому тексті Ісус кілька разів особливо наголошує на т. зв. «подвійній реальній Присутності»: «Переслідували мене переслідуватимуть і вас. А слово моє зберігали зберігатимуть і ваше»; «Хто ненавидить мене, той і Отця мого ненавидить». Тобто, все що вчинене відносно Ісуса – вчинене й Отцеві, й подібно що вчинено апостолам – вчинено самому Ісусові. З цього випливає наступне – христологічна тайна (Бог присутній в Ісусі) є також і еклезіологічною тайною (Ісус присутній в своїх учнях і апостолах). Саме тому Ісус питає Павла на дорозі до Дамаску: «Савле, Савле! Чого мене переслідуєш?» (Дії 9:4), – хоч читачам може видатися, що він переслідував тільки самих учнів.[vii]
Сучасній нормальній людині може видатися, що останні вірші 15-ї глави межують з параноєю. Однак гіркою правдою залишається факт, що християн переслідують і сьогодні – кожного дня можна почути про нових мучеників. Ісус не перебільшував – з самого початку свого існування християнська церква піддавалася гонінням. Дещо про це ми знаємо і від одного з гонителів – Савла з Тарсу, який потім став апостолом Павлом. Він люто переслідував християн, а потім, навернувшись, сам піддавався настільки ж лютим переслідуванням: його били, каменували, бичували, й відтак ціле його життя постійно було в небезпеці. Перші три століття в історії церкви – це історія майже безперервних переслідувань. Від тоді, в різні часи і в різних місцях, християни ісповідували та ісповідують свою віру перед лицем жорстоких і сильних ворогів та гонінь.[viii]
Одними з тих, які засвідчили справжність свого буття учнями Ісуса і не піддалися спокусі вирішувати труднощі свого життя за логікою цього світу, були благовірні князі, рідні брати, святі мученики – Борис і Гліб. Обоє були вбиті своїм старшим братом Святополком: Борис на річці Альті 24 липня, а Гліб 5 вересня біля Смоленська. Було це 1015 року – невдовзі після смерті Св. Володимира Великого, двоє його молодших синів засвідчили у повноті усю серйозність батькового вибору життя.
Для нашої української землі, на самому початку її християнської дороги, приклад мучеництва людей, які мали владу і могли боротися за владу, провіденційно став особливим знаком. Знаком, який ми не завжди, нажаль, вміємо правильно відчитати. Знаком, який дуже промовисто вказує на таїнственний глибокий зв'язок мучеництва з життям самого Христа. Знаком, який привідкриває перед нами істинність буття справжніми учнями Христа. Знаком, який врешті, вказує на суть справжнього християнського життя – життя у любові, не насильницьких методах спротиву грубій силі, прощенні та надії, яка дозволяє особі переживати шляхетну свободу й не боятися втратити навіть найбільші статки та владу.
Хай приклад благовірних князів страстотерпців Бориса і Гліба буде і для нашого покоління християн пригадкою, що «Слуга не більший від пана свого» (Йо 15:20). В Євангелії від Йоана, на закінчення Свого прилюдного служіння Ісус сказав: «Істинно, істинно говорю вам: Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе. 25. Хто життя своє любить, той погубить його; хто ж зненавидить своє життя на цьому світі, той збереже його, щоб жити вічно. 26. Хто служить мені, хай іде слідом за мною: і де я, там і слуга мій буде. Того, хто мені служить, пошанує Отець.» (12:24–26). Святі мученики Борис і Гліб мали дуже велику ласку, щоб пізнати мудрість та життєдайність цих слів Ісуса. Тепер їхній приклад свободи, любові й самопожертви – є Божим  даром і знаком для нашого народу в час становлення нашої держави.



[i] Brown R. E., An introduction to the New Testament, New York: Doubleday 1997, - Р. 352
[ii] Brown R. E., An introduction to the New Testament, New York: Doubleday 1997, - Р. 353
[iii] Brown R. E., An introduction to the New Testament, New York: Doubleday 1997, - Р. 353
[iv] Gundry R. H., Commentary on the New Testament,  Baker Publishing Group. Kindle Edition 2011, Kindle Locations 23110
[v] Brown R. E., An introduction to the New Testament, New York: Doubleday 1997, - Р. 354
[vi] Berger K., Kommentar zum Neuen Testament, 3., korrigierte und ergänzte Auflage, Gütersloher Verlagshaus 2017, - S. 394
[vii] Berger K., Kommentar zum Neuen Testament, 3., korrigierte und ergänzte Auflage, Gütersloher Verlagshaus 2017, - S. 394
[viii] Wright T. John for Everyone Part 2: Chapters 11-21 Pt. 2 (New Testament for Everyone). SPCK, Kindle Edition 2014, Kindle Locations 1407-1408

Немає коментарів:

Дописати коментар