пʼятниця, 3 серпня 2018 р.

10-та неділя після П'ятидесятниці: зцілення біснуватого (Мт 17:14-23).

Коли ж прийшли до народу, тоді приступив до нього один чоловік і, припавши йому до ніг, 15. каже: «Господи, змилуйся над моїм сином, бо він причинний і тяжко нездужає: часто кидається в огонь, часто й у воду. 16. Я був привів його до твоїх учнів, та вони не могли його зцілити.» 17. «Роде невірний та розбещений», - відповів Ісус, - «доки мені з вами бути? Приведіть мені його сюди!» 18. Ісус погрозив йому, і біс вийшов з хлопця; тож видужав юнак тієї ж миті. 19. Тоді підійшли учні до Ісуса насамоті й спитали: «Чому ми не могли його вигнати?» 20. Ісус сказав їм: «Через вашу малу віру; бо, істинно кажу вам: Коли матимете віру, як зерно гірчиці, то скажете оцій горі: Перенесися звідси туди - і вона перенесеться; і нічого не буде для вас неможливого. 21. А щодо цього роду бісів, то його виганяють лише молитвою і постом.» 22. Як вони зібралися в Галилеї, Ісус мовив до них: «Син Чоловічий має бути виданий у руки людям, 23. і вони його уб'ють, але третього дня він воскресне.» І вони тяжко зажурились.
Євангеліє сьогоднішньої неділі розповідає про Божу зцілюючу благодать, неміч біснуватого хлопця, слабкість віри апостолів та ревність молитви люблячого батька. Подія відбувається відразу після того, як учні з Ісусом сходять з гори, на якій Ісус переобразився перед ними. Подібно, як  свого часу Мойсей після сходження з Синаю побачив слабкість віри тих, кому він доручив служіння (пор. Вих 24:14; 32:1–8, 21–25, 35), так само й Ісус зіштовхується з слабкістю віри своїх учнів, які не можуть на прохання батька зцілити його біснуватого сина (Мт 17:16).
Діагноз який ставить Ісус Своїм учням, євангелист Матей окреслює словом «ὀλιγοπιστία/ oligopistia», яке різні словники перекладають як «дуже убога віра, неадекватна віра, недосконала віра, стан дуже малої довіри». Цікаво, що це слово тільки єдиний раз вжите в цілому Святому Письмі саме в Мт 17:20. Отож, відповідно до навчання Ісуса – бути Його учнем, означає довіряти Йому беззастережно.    
Коли Ісус тільки починав проповідувати в Галилеї, Він послав Своїх учнів з особливою місією: «Ідіть, проповідуйте, кажучи, що Царство Небесне – близько. Оздоровлюйте недужих, воскрешайте мертвих, очищуйте прокажених, бісів виганяйте. Даром прийняли, даром давайте»(Мт 10:7–8). Якщо на початку їхнє служіння було успішне, то тепер вони стояли безсилі та розгублені перед Господом. Замість зрости у вірі, вони – виглядає, – у своєму зарозумінні та людських сподіваннях (противних природі божого Царства) не розвинули те, що прийняли як дорогоцінний дар для служіння іншим. На жаль сьогодні дуже часто можна побачити, як ті котрі називають себе сучасними учнями Ісуса, з часом тільки применшують свою довіру до Нього й чимраз більше намагаються самі облаштовувати своє життя та його контролювати. Результати є очевидні…
«Роде невірний та розбещений…доки мені з вами бути?» (Мт 17:17), це запитання Ісуса звернене до учнів підкреслює трагізм їхнього стану. Ревне прохання батька, пртоте, не залишається без відповіді – Ісус одним лише словом зціляє хлопця.
Таким чином, ця історія перестерігає сучасних послідовників Христа перед ілюзією власної самодостатності та самовпевненості, а також пафосу та тріумфалізму.  Апостол Яків каже, що: «Всяке добре даяння й усякий досконалий дар згори сходить від Отця світла, в якого нема ані зміни, ані тіні переміни» (Як 1:17). Апостол Павло характеризуючи своє служіння стверджує подібно: «Благодаттю Божою я є те, що є, а благодать Його в мені не була марна; бож я працював більше всіх їх, та не я, але благодать Божа, що зо мною» (1Кор 15:10).
Очевидно, що Господь не залишає розгублених учнів на призволяще та пропонує їм як розв'язку проблеми – зростання у вірі, молитву та піст (рецепт для учнів усіх часів). Слова «ἀμὴν γὰρ λέγω ὑμῖν/ amen gar lego hymin» (істинно кажу вам) в Євангелії часто служать впровадженням до одкровення Ісусом чогось дуже важливого: в цьому випадку Ісус відкриває учням, що ключем до успіху є довіра до Нього. Не наші зусилля, знання, зв’язки чи можливості, але саме довіря до Нього. Якщо учні довіряться Богові – то зможуть сповнити все, що Він від них потребує і таким чином їхня довіра зростатиме, як з малого гірчичного зерна виростає квітуче дерево. Тоді жодні труднощі, якими неймовірними, великими та загрозливими вони б не виглядали, не зможуть стати їм на перешкоді («пересувати гори» – єврейський символічний вислів, який вживався для означення вирішення неймовірно важкої справи). Зрештою, як вказує Томас Райт в коментарі на цей уривок: «Справа, звичайно ж, не в «ромірі» віри, а в тому до якого Бога вона звернена. Якщо ви хочете побачити Місяць, то не важливо, якого розміру ваше вікно. Ви нічого не побачите навіть з найбільшого вікна, якщо воно виходить не на ту сторону, але достатьно найменшої шпаринки на потрібній стороні, щоб побачити небо»[1]. А для того щоб ця віра була звернена до правдивого Бога, – потрібно багато молитви та посту, щоб звільнятися від не правильних уявлень про Нього, та бути здатним прийняти благодать Того, Котрий за  кінцевими словами сьогоднішнього читання був виданий у руки людям, які Його вбили, але третього дня Він воскрес (пор. Мт 17:22).
Чи ця незбагненна любов, зцілююча сила та благодать Воскреслого Господа, для нас сьогодні є достатньо переконливими, щоб ми могли відважитися на зростання у вірі, молитві, та пості?




[1] Tom Wright. Matthew for Everyone Part 2: Pt. 2 (New Testament for Everyone) SPCK. Kindle Edition, - Р. 22

Немає коментарів:

Дописати коментар