пʼятниця, 30 червня 2017 р.

Всіх святих Українського народу (Мт 5:1-16).

Побачивши ж народ, зійшов на гору. І коли він сів, підійшли до нього його учні; 2. а він, відкривши уста, почав навчати їх: 3. «Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне. 4. Блаженні тихі, бо вони успадкують землю. 5. Блаженні засмучені, бо будуть утішені. 6. Блаженні голодні та спраглі справедливости, бо вони наситяться. 7. Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя. 8. Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога. 9. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться. 10. Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє Царство Небесне. 11. Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи мене ради. 12. Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі; так бо переслідували пророків, які були перед вами. 13. Ви - сіль землі. Коли ж сіль звітріє, чим її солоною зробити? Ні на що не придатна більше, хіба - викинути її геть, щоб топтали люди. 14. Ви - світло світу. Не може сховатись місто, що лежить на верху гори. 15. І не запалюють світла та й не ставлять його під посудиною, лише на свічник, і воно світить усім у хаті. 16. Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі.
Саме цими словами Ісус почав Свою т. зв. Нагірну проповідь (Мт 5-7), яку часто називають Конституцією Божого Царства. Мені дуже подобається, як пояснює цей уривок Н. Т. Райт у своїй книзі «Ісус і перемога Бога». Тому, нижче пропоную його думки, для того, щоб подивитися на цей відомий текст, в трохи ширшій перспективі покликання Ізраїля, як Божого народу, а також нашого власного покликання, як учнів Христа, які увійшли у спадщину Старозавітного Ізраїля, щоб стати новим творінням у Христі (пор. 2 Кор 5:17).
На думку Н. Т. Райта, Ізраїль слухаючи слова Ісуса мусів зіштовхнутися з шокуючим фактом, який вказував наскільки неправильно він розумів природу Царства. Ситуація вимагала абсолютно інакшого підходу. Підходу, основаного на Дусі, а не букві закону. Підходу, який уможливлював би Ізраїлеві бути справді народом Божим за духом а не тільки за назвою. Райт вважає, що саме Нагірна проповідь і є закликом до Ізраїлю бути істинним Ізраїлем. Заповіді Блаженства якими Євангелист Матей починає цю проповідь,  є не просто таким собі духовним заохоченням, але радикальним викликом для народу, який покладену на нього відповідальність замінив замилуванням власною винятковістю. Ось як Райт коментує Блаженства.
«Ізраїль прагне приходу Божого Царства (5:3). Він навіть готовий боротися та працювати для цього. Однак Царство належить тим хто є вбогі духом.  Ізраїль прагне потіхи (5:4). І Господь хоче її дати, але аж ніяк не у вигляді націоналістичного тріумфу, коли рани Ізраїлю будуть загоєні нанесенням ран іншим народам. Потіха чекає тих хто справді сумує. Ізраїль прагне успадкувати землю (5:5). Він може отримати її, - але тільки так як навчає Ісус – шляхом смирення. Ізраїль прагне справедливості (5:6). Він може отримати її, - але не через перемогу в битві над фізичним ворогом і не шляхом відплати, а тільки через смирення та лагідність. Ізраїль прагне милості (5:7), наприклад, есхатологічного визволення від ворогів. Однак милість приготована не мстивим але милостивим. Ізраїль прагне побачити Бога (5:8). Однак це приготовлене не тим хто зберігає тільки зовнішню чистоту, але тим хто є чистий серцем. Ізраїль прагне бути названий сином Творця (5:9) оправданим у великій перемозі своєї нації. Але синами Бог Ізраїлю назве тільки тих хто наслідує Отця, - миротворців. Тих які йдуть за Ісусом цим шляхом, - чекають переслідування (5:10). Однак попереду в них велике оправдання.
Інакше кажучи, обітниці, які раніше відносилися до людей, які виконували Тору, сьогодні відносяться до тих хто вірний Ісусові». На думку Райта, блаженства є закликом Ісуса до слухачів віднайти своє справжнє покликання як есхатологічного Господнього народу (це стосується і нас, які живемо в часі між Воскресінням Ісуса та Його Другим славним Поверненням, яке Новий Завіт називає Парусією) і в своїй поведінці  наслідувати Його, а не йти за рекомендаціями тодішніх вождів.
Ці заповіді дуже легко звести до абстрактного значення й тим самим впасти в анахронізм. Однак беручи під увагу слова про сіль та світло історичного контексту уникнути важче, оскільки перед Ізраїлем було завдання щоб бути сіллю землі, та світлом світу, бути народом священників, рабом Господа, щоб слава Господня досягнула всіх кінців землі. Проте сіль забула своє призначення, а світло почало світити саме для себе. Місто на горі повинно було стати місцем куди збираються всі народи, але ізраїльтяни зробили все, щоб і  вони і їх Бог виглядали настільки не привабливими, наскільки це взагалі можливо. Ізраїль який був покликаний стати маяком оточив себе дзеркалами, які втримували світло. Він плекав почуття власної чистоти та винятковості і не розсіював темряву серед народів. Однак з приходом Ісуса Ізраїль має нагоду стати справжнім Ізраїлем і тим самим виконати своє призначення».[1] 
Сьогодні, ми, християни, називаємо себе Новим Ізраїлем. Звідси виникає кілька логічних запитань.
Наскільки ми глибоко усвідомлюємо свою ідентичніть, - тобто, що через Ісуса ми є доньками і синами небесного Отця й тим самим є дітьми Божого Царства?
Чи усвідомлюємо покликання та відповідальність, які випливають з нашої ідентичності?
 Як (або чи) свідчимо іншим про свою ідентичність, або просто кажучи, про те, що для нас є дуже цінне та дороге?
 P.S. Ікона авторства мисткині Іванки Димид

[1] N. T. Wright, Jesus and the Victory of God  London: Society for Promoting Christian Knowledge 1996, p.287-292

Немає коментарів:

Дописати коментар