Декада місійності УГКЦ. Середа. Чисте сумління, второпність та здатність обґрунтувати віру у Воскреслого (Дії 23:1 – 11).

Поглянувши на синедріон, Павло мовив: «Мужі брати, я по цей день цілком за добрим сумлінням поводився перед Богом.» 2. Аж тут первосвященик Ананія велів тим, що стояли біля нього, бити його по устах. 3. Тоді Павло сказав до нього: «Бог тебе буде бити, стіно побілена! Як? Ти сидиш, щоб мене судити за законом, і наперекір законові велиш мене бити?» 4. Присутні ж сказали: «Ти зневажаєш Божого первосвященика!» 5. А Павло мовив: «Не знав я, брати, що то первосвященик; написано бо: Ти не будеш говорити зле проти начальника твого народу.» 6. Павло ж знаючи, що одна частина (ради) складалася з садукеїв, а друга з фарисеїв, кликнув у синедріоні: «Мужі брати! Я фарисей, син фарисеїв. За надію у воскресіння мертвих мене судять!» 7. Як тільки він це мовив, виникла незгода між фарисеями та садукеями, і розкололися збори; 8. бо садукеї кажуть, що нема воскресіння ні ангела, ні духа, а фарисеї визнають одне і друге. 9. І зчинився великий галас. Деякі книжники з групи фарисеїв, підвівшися, твердо заявили: «Ми не знаходимо нічого злого в цьому чоловіці; а що, як до нього говорив дух або ангел?» 10. Через те ж, що спір ставав дедалі більший, тисяцький, боячися, щоб вони не розірвали Павла, звелів загонові зійти і вирвати його з-поміж них і відвести в твердиню. 11. А наступної ночі Господь став перед ним і мовив: «Бадьорися! Як ти свідчив про мене в Єрусалимі, так свідчитимеш і в Римі.»

Павло звинувачений в тому, що увів у храм язичника, постає перед судом синедріону (22:30-23:11). Синедріон (Велика рада) – 70 осіб на чолі з первосвящеником, - в часі правління римлян мав дуже широкі повноваження й регулював громадянські та релігійні справи. У новозавітні часи у великий Синедріон входило три види членів: первосвященики (діючий і попередній первосвященики), старійшини (племінні і сімейні представники мирянської аристократії), книжники (переважно з фарисейської партії). Для звинувачувального вироку треба було зібрати 2\3 голосів. Споч. наводились оправдальні свідоцтва, а потім звинувачувальні.[i] З часу римської окупації, посада первосвященика дуже часто була предметом торгів, внаслідок чого первосвященики мінялися дуже часто.

Переконання, яке випливає з чистого сумління.

Коли Павло почав свою оборону, сторожі наказали бити його по устах, вказуючи тим, що він не має права на захист. Знаючи Закон, Павло відповідає вказуючи, що той хто велить його бити, подібний до побіленої стіни, котра зовні покрашена а всередині прогнила, - протизаконний суд не може бути виконанням Закону, й стягає на себе Божу кару.

Виглядає, що первосвященик не мав на собі знаків розрізнення, й Павло не  знав, хто його бив, а оскільки він не спілкувався з первосвящеником вже близько 20-ти років, то й не знав хто саме тепер при владі. Однак дізнавшись хто саме його вдарив, апостол, виявив повагу до посади, але не до її сьогоднішнього носія. В такий спосіб Павло зберіг золоту середину в складному питанні: повага до влади, котра повинна збергіти мир та спокій, не означає потурання беззаконню, - інакше кажучи, - повага до офіційних структур не тільки не виключає, але навіть включає нагадування людям у владі про їх обов'язок, про те, що їм личить і не личить робити.[ii]

Сам Павло, "по цей день цілком за добрим сумлінням поводився перед Богом", - тобто не завжди все робив правильно, але коли робив щось не правильно, то негайно виправлявся, як саме тепер виправився в "грісі незнання" (Дії 23:5).  Саме для таких випадків (ненавмисних гріхів) й існувала старозавітня система жертвоприношень. Павло знав, що фарисеї вірили в те, що Бог закликає всіх правителів керуватися справедливис судом, й що ця віра була частиною сподівань на майбутнє відновлення усього світу в часі воскресіння коли відбудеться подія, яку часто називали новим творінням. Насувається Останній Суд, й тому всі інші суди повинні бути справедливі.[iii]

Второпність та здатність обґрунтувати віру у Воскреслого.

Садукеї, які не вірили у воскресіння мертвих й Останній Суд, думали цілком інакше ніж їх суперники фарисеї, а отже й інакше поводилися. Розуміючи відтак, що надіятися на чесний і справедливий суд немає сенсу, оскільки він після першого ж оправдання відразу отримав побої, Павло відважується на сміливий крок і заявляє, що його судять "за надію у воскресіння мервих". Фарисеї знали, що Павло проповідує воскресіння Ісуса, й були з ним не згідні, оскільки очікували тілесного воскресіння усього народу Ізраїля, а не однієї особи, однак  деяку  долю правди в його словах вони  були готові визнати й тому вирішили його підтримати.

Внаслідок цього почалася страшна колотнеча, й трибун розуміючи що ситуація вийшла з під контролю викликав підкріплення й відвів Павла в казарми, поки його не розірвали на шматки.

Як і в попередні рази (пор. Дії 18:9-10), цю найжорстокішу кризу супроводжує видіння: наступної ночі Павлові з'явився Господь, щоб його підбадьорити та зміцнити в його намірах. Для великого апостола, як і для численних християн в наступних століттях такі моменти просвітління та внутрішньої ясності були надзвичайно важливі. В Єрусалимі Павло не загине. Його бажання йти до Риму дійсно було божественним покликанням. Комфортної подорожі в імперську столицю Господь не обіцяє, але апостол туди потрапить заради того, щоб свідчити. Навіть у цих здавалося б безплідних зіткненнях Павло мав свідчити про Господа… Слово "свідок", це слово, від якого походить поняття "мученик"…[iv]  

Місійне завдання: Старатися щоденно потверджувати свою віру ділами: навчанням основ віри, молитвою та милосердям. Щодня знаходити час на пізнання Божого Слова, щоб наше сумління формувалося етикою Євангелія та щоб ми були здатними пояснити іншим підстави своєї надії. Прочитати/ вивчити на пам'ять з Катехизму 7 діл милосердя для душі та тіла.

---

[i] Metzger B. M. The New Testament: Its Background, Growth, and Content. p. 62-63

[ii] Wright N. T. Acts for Everyone. Part 2. Chapters 13-28. p. 167

[iii] Wright N. T. Acts for Everyone. Part 2. Chapters 13-28. p. 168

[iv] Wright N. T. Acts for Everyone. Part 2. Chapters 13-28. p. 170

Декада місійності УГКЦ. Вівторок. Універсальність Благовісті, мужність та незламність учня Ісуса (Дії 21:26 – 32).

Тоді Павло, взявши тих чоловіків, на другий день очистився з ними, ввійшов у храм й об'явив реченець, за якого, по сповненні днів очищення, за кожного з них мала бути принесена офіра. 27. Якже тих сім день добігало до кінця, юдеї з Азії, побачивши Павла у храмі, збунтували ввесь натовп і наклали на нього руки, 28. гукаючи: «Мужі ізраїльські, на поміч! Ось той, що всіх навчає всюди проти нашого народу, проти закону й проти цього місця! Та мало того: він увів у храм греків і опоганив це святе місце!» 29. Бо бачили перед тим у місті разом з ним Трофима, ефесянина, і гадали, що Павло його впровадив до храму. 30. Тоді заворушилось усе місто, зчинилося збіговисько народу і, схопивши Павла, почали тягнути його з храму й негайно зачинили двері. 31. А як вони хотіли його вбити, дійшла до тисяцького чоти вістка, що ввесь Єрусалим заметушився. 32. Він зараз же з вояками та сотниками бігом на них накинувся; якже ті побачили тисяцького та вояків, перестали Павла бити.

Універсальність Благовісті: Євангеліє Божої благодаті для всіх.             

В часі  місійних подорожей Павла Господь дав йому "пізнати тайну своєї волі, той задум доброзичливий і ухвалений у ньому (Христі), щоб, коли настане повнота часів, здійснити його - об'єднати все у Христі: небесне й земне" (Еф 1:9-10). Великий апостол народів усвідомив, що Божим бажанням є, щоб усі люди через хрещення могли бути одним тілом, однією великою родиною у Христі. Для цього від язичників вимагалося тільки усвідомити свої гріхи,  визнати потребу спасіння та з вірою прийняти хрещення в ім'я Отця і Сина і Святого Духа. В такий спосіб до Церкви почали  долучатися тисячі новоохрещених вихідців з поган.

Поряд з цим, за час відсутності Павла в Єрусалимі, дуже багато визнавців юдаїзму також стали християнами. Однак більшість з них вважала, що язичники перед тим як стати християнами, повинні приймати обрізання та ставати визнавцями юдаїзму. Основним аргументом для таких вимог був наступний: Старий Завіт - слово Боже, і його заповіді обов'язкові для всіх, хто бажає виконувати волю Божу.

Павло натомість стверджував, що  у його особистій духовній Одісеї дотримання таких зовнішніх ритуалів нічого не дало; крім того, відповідно до Старого Завіту, Авраам був виправданий вірою задовго до дарування Закону Мойсея. Для розв'язки цієї проблеми після першої місійної подорожі Павла був скликаний Єрусалимський Собор, на котрому всі апостоли погодилися з позицією Павла,  сформулювавши, однак, кілька  обмежень для язичників, які зачіпали деякі зі звичаїв тодішнього поганства, які були особливо огидні юдеям (Дії 15:29): заборона на споживання їжі, раніше принесеної в жертву ідолам; заборона на споживання крові; заборона на споживання м'яса тварини, з якої не випустили кров; заборона на сексуальну розбещеність.

Мужнє та витривале свідчення віри.

На жаль рішення Собору про можливість спасіння поган через Хрещення, без попереднього входження в юдаїзм,  не сприймалися відразу легко.  Універсальність благовісті Павла часто наштовхувалася на опозицію не тільки зовнішню (юдеїв, які не прийняли Христа), але і внутрішню (юдеїів котрі прийняли Христа). Часто Павла очорнювали, його навчання перекручували, а то й просто підбурювали народ, щоб його принизити чи навіть фізично знищити.

Коли Павло зібрався іти до Єрусалиму, апостола попередили: в Єрусалим іти небезпечно, оскільки багато юдеїів та юдео-християн (юдеїв які прийняли Христа) налаштовані до нього вороже.

Побоювання Павлових друзів повністю виправдалися. Хоча, Яків та старійшини єрусалимської церкви досить сердечно прийняли великого апостола поган, але й вони тривожилися за реакцію інших, бо багато подейкували, ніби під час своєї місії Павло вчить юдеїв відступлення від Закону Мойсея (Діян 21:17-21). Тому вони запропонували Павлові публічно виказати свою повагу до юдейських звичаїв, використовуючи нагоду: четверо віруючих, які взяли на себе Назорейську обітницю, повинні були пройти храмовий обряд очищення. Павло погодився взяти участь у ритуалі і заплатити усі витрати. Він міг зробити це з чистою совістю, бо вважав тільки, що поганам, які охрестилися не треба виконувати культові заповіді Закону Мойсея, та й християнам які навернулися з юдаїзму це не обов'язково робити; однак він не критикував юдеїв, які так чинили (Діян 21: 22-26).[i]

В книзі Чисел 6 є описана можливість очищення, тобто, коли людина якийсь час живе особливим акетичним та благочестивим життям, й остерігає себе від будь-яких ритуальних занечищень (напр. не бере участь в похороні навіть найближчих родичів, щоб не осквернитися дотиком до тіла померлого) як рівнож п'янких напоїв, стриження волосся, тощо. Заради Ісуса, Павло завжди радо сповнював різні аскетичні практики, які були не просто виконанням старозавітного Закону, але радісною відповіддю на щедрі Божі дари у Христі Ісусі.[ii]

Цей акт примирення, однак, тільки посилив проблему. Юдейські фанатики з римської провінції Азія, побачивши апостола в храмі, підняли шум: нібито Павло ввів в храм язичників і тим самим осквернив святе місце. Спалахнула жорстока бійка, в якій Павло мало не загинув. На щастя, втихомирити натовп вчасно підоспів командир римського гарнізону з прилеглої Антонієвої фортеці.[iii]

Місійне завдання: Дуже важливо усвідомити, що Євангеліє - це Добра Новина для кожної людини на Землі. Вчімося від Св. Павла, як слід ревно та радісно свідчити про Божу Любов у Христі Ісусі всім людям, використовуючи будь-яку нагоду, й не боятись ніяких перешкод. Просімо Ісуса, щоб дав нам духа мудрості, відваги та готовності для благовістування в щоденних обставинах життя, навіть якщо це вимагє певної жертви й має свою ціну.

Ввечері прочитаймо уривок зі Святого Письма (Мр. 1:21-35) і уявімо себе учнем, який перебуває поруч зі своїм Учителем. Відтак намагаймося весь наступний день провести у дусі того, хто йде за Христом.

---

[i] Metzger B. M. The New Testament: Its Background, Growth, and Content. p.  243

[ii] Wright N. T. Acts for Everyone. Part 1. Chapters 13-28. p. 147

[iii] Metzger B. M. The New Testament: Its Background, Growth, and Content. p. 244

Декада місійності УГКЦ. Понеділок. Прийняття Божої волі, дівицтво заради Христа та готовність до самопожертви (Дії 21:8 – 14).

На другий день ми далі вибралися у дорогу і, прибувши в Кесарію, увійшли в дім Филипа євангелиста, одного з сімох, і зосталися в нього. 9. Було ж у нього четверо дочок-дівчат, які пророкували. 10. І коли ми більше днів перебули, якийсь пророк, Агав на ім'я, прибув з Юдеї. 11. Він прийшов до нас і, взявши пояс Павла, зв'язав собі руки й ноги та й мовив: «Святий Дух каже це: Отак юдеї зв'яжуть В Єрусалимі того чоловіка, що йому належить цей пояс, і видадуть в руки поган.» 12. Коли ми це почули, заходилися просити, ми й тамошні, щоб він не йшов до Єрусалиму. 13. Тоді Павло озвався: «Що ви робите, плачучи і надриваючи моє серце? Таж я готовий не тільки бути зв'язаний, але й життя своє покласти в Єрусалимі за ім'я Господа Ісуса.» 14. Коли ж годі було його переконати, ми погодилися, кажучи: «Нехай буде воля Господня.»

Контекст.

Павло приходить в Кесарію, й зупиняється у Филипа-благовісника, котрий має чотирьох дочок дівиць, які пророкують. Саме в цей час туди також приходить пророк Агав і символічно застерігає Павла про ув'язнення. В такий спосіб шлях Павла до Єрусалима, де його чекають неминучі страждання, частково повторює шлях самого Ісуса, оскільки саме в цьому місті наш Спаситель був схоплений і відданий на смерть (Лк 9:51; 13:33).        

Дівицтво як жертва заради Царства.

Особа диякона-благовісника Филипа знайома читачам Діянь з розповідей у попередніх главах: в Дії 6 ми дізнаємося про його вибір на диякона, а в 8-мій главі вже чуємо про його активну проповідь Христа у Самарії, а також про пояснення Писання для урядовця ефіопської цариці Кандаки, в результаті котрого цей чужинець приймає хрещення в ім'я Ісуса. Пізніше Филип оселюється в Кесарії, - саме тут, наприкінці своєї третьої місійної подорожі, його відвідує ап. Павло у супровіді євангелиста Луки. Оскільки Лука був також автором Діянь апостолів, то розмови з Филипом стали для нього цінним джерелом для написання розповіді про життя перших християн.

Від початку служіння диякона Филипа пройшло вже близько двадцяти років, й завдяки Луці ми довідуємося, що він має велику родину. Більше того, його чотири незаміжні дочки (дівиці) мають дар пророцтва й служать для Церкви. Цілком можливо, що під словом "дівиці" тут мається на увазі не тільки їх юний вік, але й ідеться про свідомий вибір життя заради Христа. Багатолітнє ревне свідчення та благовістування їх батька Филипа не залишилося безплідним - з цього свідчення користали не тільки ті кому він проповідував, але і його власні діти отримавши Божий дар пророцтва захотіли повністю присвятити себе справі Євангелія, пожертвувати себе заради Царства.

Завдяки свідченню справжніх християнських родин та самопожертві багатьох осіб у дівицтві та целібаті задля Христа, Добра Новина переобразила тодішній світ й продовжує змінювати його сьогодні.

Багато сучасних християн  живуть в дівицтві задля Христа, свідчачи про те, що "короткий образ цього віку" (тобто цей світ проминає) та що життя майбутнього віку з воскресінням Ісуса вже присутнє в нашій історії. Хоч це покликання є даром Божої благодаті, однак воно вимагає і великого внеску з боку людини (на Сході дівицтво часто називали "щоденним безкровним мучеництвом"). У світлі цього уривку Діянь апостолів дуже важливо розуміти, що єдиною дієвою розв'язкою на сучасні моральні проблеми людства, як то одностатеві шлюби чи гендерний підхід до людини (котрий по-суті є деконструкцією статі та зневагою плану Творця), є автентичні християнські подружжя та наново усвідомлена цінність статевої стриманості, зокрема життя в дівицтві чи целібаті заради Божого Царства.

Учень Ісуса – той, хто приймає Божу волю.

Для того, щоб передати якусь важливу звістку пророки часто здійснювали символічні дії: Єзекиїл бере цеглину і оголошує: «Це Єрусалим»; що трапиться з цеглою, те трапиться з містом. Ісая ходить нагим і босим на знак прийдешнього полону свого народу. Єремія розбиває горщик і каже, що це знаменує швидкий Суд Божий. І тут, в Діяннях, аналогічно: з Єрусалиму приходить Агав, зв'язує себе Павловим поясом і каже, що так само юдеї вчинять з власником цього пояса.[i]

Лука повідомляє, що ці попередження були дані в Дусі. Іноді Дух дає людям достатньо інформації про майбутні наслідки їх дій, надаючи їм можливість самим вирішувати, погоджуватися на них чи ні. Павло, однак, не відмовляється від свого плану: він іде до Єрусалиму. Згідно його слів (в.13), він готовий не тільки бути заарештованим, але навіть померти в Єрусалимі, якщо на те буде Божа воля і якщо така мученицька смерть принесе славу Ісусові. Після вмовлянь, всі з ним погоджуються,  й Павло чинить те, що навчав Ісус в молитві «Отче наш», та в молитві у Гетсиманії: «Хай буде воля Твоя».

Лука хоче, щоб читачі Діянь бачили: апостол частково повторює шлях самого Ісуса до Єрусалиму. Таким компонуванням матеріалу, автор хоче показати, що так само як Ісус постраждав за свою Добру Новину, так кожне нове покоління християн, кожна нова хвиля благовісників Царства повинна бути готова навіть на найрадикальніше свідчення. Важливо однак пам'ятати, що Страждання, до яких закликає Ісус, не такі як у нього самого: вони перемінені унікальним характером його власної хресної смерті. Щоправда, в одному місці Павло пише, що апостоли покликані "доповнювати те, чого ще бракує скорботам Христовим" (Кол 1:24; пор. 2 Кор 4; 6 і 11). Однак ми як і перші учні знаємо, що основна перемога над ворогом вже одержана й своїми стражданнями ми тільки долучаємося до цієї великої перемоги.

Хоча Павло дійсно нагадує Ісуса, котрий іде до Єрусалиму (Лк 19), однак апостола в Єрусалимі не вбили! Тому насправді, розповідь Луки не про Павла, а про Євангеліє, якого Павло зараз є основним благовісником. З подальшої розповіді Діянь, ми бачимо, що еквівалентом смерті Ісуса в Діяннях не є ні заколот проти Павла в Єрусалимі, ні навіть його смерть у Римі (про котру дізнаємося з найдавніших християнських свідчень). Еквівалентом є самі страждання, через котрі повинна пройти Благовість (зокрема в особі Павла), щоб досягнути кінців землі.[ii]

Значення для нас.

Чи ми підтримуємо дівицтво задля Христа у своїх щоденних молитвах? Чи заохочуємо своїх дітей та знайомих  до прийняття цього подвигу? Божа воля це життя у відповідності з духом Євангелія. Наскільки ми усвідомлюємо цінність Доброї Новини для себе особисто та для цілого людства? Чи ми готові на щоденну клопітку працю на Божу славу й готові платити за це ціну, котру вимагають обставини?

Місійне завдання: Постановімо собі сьогодні, щодня просити у Бога кріпості, щоб жити життя котре є сповненням Божої волі. Молімося за дар покликання до богопосвяченого життя у нашій парафіяльній спільноті, за тих, які вже служать, та за їх витривання в доброму до кінця. Постановімо собі цього року відбути прощу до котрогось з монастирів й розповісти своїм дітям про тих, хто цілковито пожертвував своє життя заради Царства.

---

[i] Wright N. T. Acts for Everyone. Part 2. Chapters 13-28. p. 140-141

[ii] Wright N. T. Acts for Everyone. Part 12. Chapters 13-28. p. 142-143

Неділя Святих Отців. Учительство Церкви, постійне чування та безкорисливе особисте свідчення та служіння (Дії 20:16 – 18, 28 – 36).

Бо Павло вирішив плисти попри Ефес, щоб не баритися в Азії; поспішав бо, щоб, по змозі, на день П'ятидесятниці бути в Єрусалимі. 17. З Мілету він послав у Ефес і прикликав пресвітерів Церкви. 18. Коли ж вони прийшли до нього, він до них промовив: «Ви знаєте, як з першого дня, коли я вступив у Азію, увесь час поводився я з вами... 28. Зважайте на самих себе й на все стадо, над яким Дух Святий поставив вас єпископами, щоб пасли Церкву Божу, що її він придбав кров'ю власною. 29. Я знаю, що по моїм відході ввійдуть поміж вас вовки хижі, які не щадитимуть стада. 30. Та й з-поміж вас самих повстануть люди, що говоритимуть погубні речі, щоб потягнути за собою учнів. 31. Тому чувайте, пригадуйте собі, що я три роки, ніч і день, не переставав кожного з вас із сльозами наводити на розум. 32. А тепер передаю вас Богові і слову його благодаті, що може збудувати й дати вам спадщину між усіма освяченими. 33. Ні срібла, ні золота, ані одежі я не вимагав ні від кого. 34. Ви самі знаєте, що моїм потребам і тих, які зо мною, служили оці руки. 35. У всьому я показав вам, що, так працюючи, треба допомагати слабосильним і пам'ятати слова Господа Ісуса, що сам сказав: «Більше щастя - давати, ніж брати.» 36. Промовивши це, він упав на коліна і з усіма ними почав молитися.

Контекст

            Лука продовжує описувати подорож Павла. Місто за містом, острів за островом і  Павло, який недавно воскресив юнака в Троаді (Дії 20:7 – 12) – вже в Мілеті. Оскільки, як ми знаємо з попередніх розповідей та тексту, він хоче попасти до Єрусалиму на свято П'ятидесятниці, а опісля далі подорожувати до самого Риму, Павло вирішує не заїжджати в Ефес, але натомість запрошує Ефеських пастирів приєднатися до нього в Мілеті. Саме тут відбувається його зворушлива прощальна розмова з єпископами цих територій. В ній Павло просить єпископів оберігати Божий народ – Церкву та жертовно й безкорисливо їй служити.

Церква

            В своїх посланнях Павло часто вживає різні образи Церкви. Три найвідоміші з них присутні в посланні до Ефесян: образ Тіла, в якому вірні є члени, а Христос є Головою (1:22 – 23; пор. також 1 Кор 12, 27 ), образ Храму, в якому Ісус є наріжним каменем (2:20 – 22) та образ Церкви як Нареченої, котрої Нареченим є Христос (5:21 – 32). Хоч членами Церкви є звичайні смертні люди, які часто обтяжені своїми немочами, однак завдяки Христові, вона має також Божественну природу.

            "Еклезія" – Церква, – не залежить від соціології… Інституція – не більше ніж емпіричний слід "таїнства". Церква насамперед є силою воскресіння, таїнством Воскреслого, який дарує нам Своє воскресіння. Нова Єва, Церква виникає з пробитого боку Христа подібно до того, як Єва виникла з ребра Адама. З простромлених ребер Христа витекли вода і кров (Йо 19:34): вода хрещення, кров Євхаристії.[i]

Постійне чування  

            Життя Церкви є постійним чуванням в очікуванні Парусії. Час Церкви це час благовісті для всього світу. Й тому, "По суті Церква це ніщо інше, як світ, який перебуває на шляху до переображення, світ, який отримує у Христі прозорість для райської повноти. Рай Присутності є воістину сам Христос, який сказав розіп'ятому поруч з Ним розбійникові, який повірив: "Сьогодні будеш зі Мною в раю" (Лк 23:43). Мир у Христі, нове небо і нова земля, приходять до нас у таїнствах Церкви, в Писанні, яке теж є таїнством. Таїнства представляють собою різні аспекти глобальної сакраментальності Церкви, осередком, сонцем якого є – "таїнство таїнств", – Євхаристія."[ii]

Завдання та приклад Пастирів Церкви.

            Члени Христової Церкви, хоч і становлять одне тіло, мають однак різні завдання та служіння (пор. 1 Кор 12; 1 Тим; 2 Тим; Тит). Особливим є служіння провідників Церкви – Єпископів, та їх помічників священиків та дияконів.

            Звернення Павла до Ефеських  пресвітерів (в часі ранньої Церкви, інколи це ж слово означувало і єпископів) відрізняється від його промов в Діяннях 13–14 і 17, й швидше нагадує послання. Наприклад в 1Сол 2:5 – 12 апостол нагадує, що ніколи не ставився до благовісті корисливо, й ніколи не намагався мати з неї якийсь прибуток: "Та й не було в нас ніколи лестивого слова, як знаєте, ані таємної зажерливої думки. Бог тому свідок! 6. Ми не шукали від людей слави, ні від вас, ані від інших, 7 , хоч і могли, як апостоли Христові, бути тягарем вам. Ми, навпаки, були лагідні між вами. Як годувальниця піклується про своїх дітей, 8. так і ми, з палкого до вас почуття, раді були передати вам не лише Божу Євангелію, а й власні душі; такими дорогими ви нам стали. 9. Ви пам'ятаєте, брати, про наш труд та про працю: вночі і вдень ми працювали, щоб з вас когось не обтяжити, та проповідували вам Божу Євангелію. 10. Ви й Бог свідки, як свято, справедливо й бездоганно ми поводилися між вами, віруючими. 11. Самі знаєте, як ми кожного з вас, мов батько своїх дітей, 12. просили, умовляли й заклинали жити достойно перед Богом, який вас кличе до свого Царства і слави" В цих словах не має ні гордості ні вихваляння: Павло тільки показує, що означає наслідувати Ісуса. Подібні слова звернені також і до филип'ян "Чого ви навчилися, що прийняли, що почули та бачили в мені – те чиніте, і Бог миру буде з вами" (Флп 4:9).[iii]

            Павло, який виріс у місті, в своїх посланнях як правило вживав образи властиві для його середовища: він говорив про спортивну атлетику, будівництво будинків, юридичні документи і т. д. Інколи також з'являються образи насіння, врожаю, прищеплення маслин, які очевидно  взяті з сільського життя.  Тут же ж  уривок унікальний тим, що він пише про себе та про місцевих єпископів, як про пастирів, а про вірних, як про овець, яких пастирі повинні пильнувати та захищати: "Зважайте на самих себе й на все стадо" (20:28) – одне не повинно виключати інше; не треба думати, що хтось може зайнятися виключно "стадом", а про власний духовний ріст може забути. Завдання нелегке й дуже відповідальне![iv]

            Пастирі повинні бути завжди на сторожі: в будь-який момент на їх підопічних можуть напасти хижі вовки. Без сумніву, Павло мав на увазі Димитрія з його приятелями, які затамували злість на християн за фінансові збитки, а також жриць Артеміди, в яких різко впала відвідуваність храму. Напевно поблизу були ще й чаклуни, які не поспішали спалювати свої магічні книги й горіли спрагою помсти. Та й не вони одні: коли апостол писав Еф 6:10 – 20, він аж ніяк не жартував. Найгірше однак те що, бувають і вовки в овечій шкурі: "Та й з-поміж вас самих повстануть люди, що говоритимуть пагубні речі" (Дії 20, 30). І тоді виходить вже протистояння не відкрите, а більш витончене, викликане спотворенням істини. Нажаль, часто найвідоміші єресі не заперечують фундаментальних положень християнства: це було б занадто просто; вся Церква негайно розпізнала б небезпеку. Вони бувають тоді, коли люди беруть якийсь один елемент (можливо, важливий, але не центральний) і зациклюються на ньому  роздмухують його до неналежних пропорцій[v].

            Павло прибув до Мілету не для того, щоб проповідувати, а щоб попрощатися, і повернутися думками до того часу, коли він був з цією церквою, – до свого служіння в ній. Читаючи цілий уривок можна побачити, що апостол дуже підкреслює свою безкорисливість, оскільки в античності дуже часто подорожуючі вчителі піклувалися більше про власний гаманець ніж про інтереси слухачів та учнів. Павло боявся, щоб  після його відходу його не сприйняли саме за таку людину; окрім того він переживав, щоб пастирі і вчителі в громаді і самі не стали так себе вести. Тому тут виникає тема любові Христової: любові, про яку мало лише говорити, але яку необхідно втілювати в життя[vi].

Значення для нас: кінцеві запитання.

            Завдяки Божому милосердю наша Церква вийшла з підпілля. Час в катакомбах був часом іспиту віри для тисяч мучеників та ісповідників з поміж, єпископів, священиків, монахів, монахинь та вірних нашої Церкви. Наскільки свідчення наших мучеників та ісповідників служить для нас у XXI ст. моделлю для особистого свідчення, ревності та вірності Христові? Що робимо для того, щоб приклад служіння та самопожертви Св. Павла був помітний у нашому щоденному житті?

Місійне завдання: Попросити старших осіб поділитися зі мною своїми спогадами чи знаннями про нашу Церкву в часи підпілля. Знайти час, щоб розповісти своїм дітям про Церкву та її жертовне свідчення та милосердне служіння впродовж історії та у наш час. Розповісти або подарувати книжку про наших блаженних тим людям, які про них мало знають або нічого не знають.

P.S. Коментар на Євангеліє цієї неділі є на цьому блозі за наступним посиланням:

http://slovobozhe.blogspot.de/2015/05/171-13.html

---

[i] Clement O. Sources, 111

[ii] Clement O. Sources, 111 – 112

[iii] Wright N. T. Acts for Everyone. Part 2. Chapters 13-28. p.  130–131

[iv] Wright N. T. Acts for Everyone. Part 2. Chapters 13-28. p.  136–137

[v] Wright N. T. Acts for Everyone. Part 2. Chapters 13-28. p.  137–138

[vi] Wright N. T. Acts for Everyone. Part 2. Chapters 13-28. p.  132

Декада місійності УГКЦ. Субота. Недільна Літургія: слухання Слова, Євхаристія та дотик Божої сили (Дії 20:7–12).

А першого дня тижня, як ми зібралися, щоб хліб ламати, Павло, що мав вибратися в дорогу наступного дня, розмовляв з ними і затягнув бесіду до півночі. 8. Було ж у горниці, де ми зібралися, світичів досить. 9. Один юнак, Євтих на ім'я, сів на вікні, і коли Павло говорив задовго, його огорнув глибокий сон, і він зо сну схилився додолу, упав наниз із третього поверху, і його підняли мертвим. 10. Павло зійшов додолу, припав до нього, обнявши, і мовив: «Не тривожтесь, бо його душа в ньому.» 11. Потім зійшов на гору, ламав хліб і їв. Довго вів він бесіду, аж до світанку, і лиш тоді пустився у дорогу. 12. А хлопця привели живого і втішились безмірно.

Контекст та значення уривку

            Лука вказує, що від самого початку перші християни "постійно перебували в апостольській науці (1) та спільності (2), на ламанні хліба (3) й молитвах (4)" (Дії 2: 42). Після тижневого перебування ап. Павла в м. Троаді, в неділю місцева Церква зібралася "щоб ламати хліб" та слухати навчання Божого слова – себто для участі в первісній Літургії. Не зважаючи на неділю, в тодішньому язичницькому суспільстві це був звичайний робочий день, й усі присутні перед тим, як ввечері зібратися разом, працювали цілий день; церква збиралася разом або дуже рано вранці, або дуже пізно ввечері, або одне і друге разом. Очевидно, що Павло завжди радо і багато говорив про Ісуса, – в даній ситуації це призвело до того, що в приміщенні де було багато ламп (а тому й гаряче й задушливо), юнак на ім'я Євтих (в перекладі з грецької означає "щасливий"), який перед тим міг працювати цілий день, сидячи біля вікна задрімав і впавши додолу помер. Тоді Павло, подібно як і Ісус в Євангелії  (пор. Мк 5, 40) та Петро в Діяннях (9, 40 – 41), а також пророки СЗ Ілля та Єлисей (пор. 1 Цар 17, 21 – 22; 2 Цар 4, 34 – 35), підняв його з мертвих в перший день тижня.[i]

            Через ці три важливі елементи первісного християнського зібрання: слухання Слова, ламання Хліба – Євхаристії та воскресіння юнака, як образу майбутнього воскресіння кожного хто буде причащатися Божого Слова та Його Тіла і Крові, – Лука залишає нам своє дуже цінне свідчення та повчання.

Навчання та слухання Слова

Біблія – записане слово Бога. Хоч це слово записане людською мовою, проте воно є натхнене Святим Духом (пор. 2Тим 3:16–17; 2Пт 1:21) Автор послання до Євреїв дуже сильно окреслює природу цього Слова: "Слово – живе й діяльне, і гостріше від усякого двосічного меча: воно проходить аж до розділу душі й духа, суглобів та костяного мозку, і розрізняє чуття та думки серця. 13 Нема створіння, скритого від нього; все оголене і явне перед очима того, кому ми маємо звіт дати" (Євр 4, 12–13).  В єврейській мові іменник «слово» має дуже глибоке і символічне значення: דָּבָר (dabar) можна одночасно перекласти на нашу мову і як слово і як дію-вчинок. Бог творить світ Своїм Словом (пор. Пс 32:6), Він підтримує цей світ Своїм Словом (пор. Євр 1:3), Він врешті судитиме в кінці часів світ Своїм (пор. Йо 12:48). Коли беремо до рук Біблію щоб читати, чи слухаємо її в Церкві, дуже важливо уникати поверховості у її сприйнятті. Кожне слово в Біблії має завжди як мінімум три рівні:

·       інформація

·       експресія

·       заклик/виклик

Тобто, Бог не тільки про щось нас інформує (інформація), але й виявляє нам правду про Самого Себе у відношенні до нас, чи правду про те ким ми є для Нього (експресія) й відтак запрошує нас до діалогу чи відповіді, – сподівається від нас реакції на це слово (виклик). Дуже гарно про це говорить пророк Ісая: "Як дощ і сніг сходить з неба і не повертається туди, але напуває землю, щоб вона родила й ростила та давала насіння тому, хто її обсіває, і хліб тому, хто їсть, 11 отак і моє слово, що виходить у мене з уст, не повертається до мене порожнім, але чинить те, що я хочу, довершує те, за чим я його вислав" (55:10 –11).       

            В Писанні присутній аспект воплочення. Писання воплочує в собі Слово, а воплочення Слова довершує перетворення слухання та читання Слова в Євхаристію, оскільки істинно-християнська думка завжди євхаристійна. Євхаристія розуму, – адже належить любити Бога всім свої розумом, – приготовляє нас до шлюбної зустрічі з таїнством; таїнство ж у свою чергу просвічує розум.       Прийняте Слово запрошує до Євхаристії. Ще Оріген в "Гомілії про імена" (16, 9) писав: " Сказано, що ми п'ємо Христову кров, не  тільки тоді коли приймаємо її в таїнственному обряді, але також тоді коли слухаємо слова, які містять в собі життя, які Він сам сказав про Себе: "Слова сказані мною – є дух і життя."[ii] 

Євхаристія

            Грецьке слово "Євхаристія" означає "благодарення". Інші назви, якими Церква окреслювала це таїнство — Вечеря Господня (1 Кор 11:20) та Ламання Хліба (Дії 2: 42).

            При настанні свята Пасхи Ісус зібрав дванадцять учнів за останньою спільною трапезою, яка носила пасхальний характер, і надав цій трапезі нового, вражаючого змісту. В часі святкування юдеї традиційно розповідали один одному історію Виходу, згадуючи про те, як Бог скинув язичницьких деспотів, звільнив Ізраїль та могутньою рукою, визволив Свій народ. Святкування Пасхи несло в собі надію на те, що Господь вчинить ще раз подібним чином. Ісус передав своє нове розуміння Пасхи за допомогою дій, а не абстрактних теорій. Він заявив, що це славне майбутнє вже наступає. Бог готовий встановити своє Царство, але зробить це таким чином, який учні Ісуса не могли собі уявити (як він не старався це їм пояснити). Він назвав пасхальний хліб Своїм Тілом, яке ламається заради Його друзів, тому що Ісус візьме на себе весь тягар зла, щоб він не впав на їхні голови. Він назвав пасхальну чашу Своєю Кров'ю. Подібно, як кров жертовних тварин у Храмі, вона проллється заради встановлення Завіту – на цей раз того Нового Завіту, про який говорив пророк Єремія. Настав час, коли Бог, нарешті, визволив Свій народ і весь світ не просто від політичних ворогів, але від самого зла, від гріха, який усіх зробив рабами. Його смерть дозволила сповнитися тому, на що тільки вказував Храм і вся система жертвоприношень, й що не було можливо осягнути старими засобами. Ісус, який прийняв Свою страхітливу долю, став тим місцем, де небо зустрічається з землею, коли Він повис між ними. Тому, що Ісус відмовився брати участь в порочному колі насильства, Він став тим місцем, де в теперішній час вступив майбутній, де Царство Бога вже святкує свою перемогу над царствами світу.[iii]

            "Я – хліб живий, що з неба зійшов. Коли хтось цей хліб їстиме, житиме повіки. І хліб, що його я дам, це – тіло моє за життя світу… Істинно, істинно говорю вам: Якщо не споживатимете тіло Чоловічого Сина й не питимете його кров, не матимете життя в собі…" (Йо 6, 51—54). Отці Церкви постійно зверталися до цих дивовижних слів Ісуса. Ісус є "хліб небесний", "хліб життя"; Воскреслий цілковито дається нам в Євхаристії, яка представляє собою, таким чином, їжу воскресіння. Ісус є хліб, бо тіло Його утворене з всекосмічного життя і замішане людською працею; Разом з тим він є "хліб живий", життєдайний, бо в Ньому Божественне життя пронизує землю і людську природу. Значить, Євхаристія – це цілком реальна сила воскресіння, "закваска безсмертя", як каже Ігнатій Антіохійський. "Об'єктивна" сила, яка, зрозуміло, повинна прийматися у вірі та ставати переливанням Божественної енергії у події зустрічі, але яка не залежить від нашого до неї ставлення.[iv]

Воскресіння Євтиха.

            Юнак Євтих сидів на вікні. За вікном була темрява, глибока ніч. В кімнаті Павло проголошував Слово та ламав Хліб – відбувався Літургійний спомин Господнього воскресіння, святкували Його тріумф над смертю. Євтиха огортає глибокий сон, він падає з третього поверху додолу, і його знаходять мертвим. Згодом, Павло силою Воскреслого Христа, повертає його до життя. Розповідь містить дуже глибокий символізм цілком протилежних за змістом елементів: з одного боку – ніч, темрява, сон, падіння, порожнеча, смерть; з іншого – Боже Слово, Євхаристія – святкування перемоги Христа над смертю, спільнота віруючих, унікальна сила Христа присутня в Його слузі Павлі, Воскресіння. Перший перелік є частиною життя кожної людини. Проте Добра Новина полягає в тому, що Ісус пропонує нам цей другий перелік – як засіб нового життя, яке Бог бажає подарувати кожній людині. Наша активна участь в житті Церкви, зокрема життя Словом Божим та Євхаристією, може активно перемінити якість нашого власного життя, та відкрити новий погляд, можливості й перспективи там, де чисто по людському, вже не може бути жодної надії.

Місійне завдання: Подарувати Святе Письмо (або виписані біблійні цитати про Боже милосердя, що найбільше мене вразили) комусь зі своїх знайомих, які його не мають або не читають. Старатися, якнайчастіше приймати Пресв. Євхаристію. Пізнати молитовний метод читання Св. Письма (Lectio Divina). Почати традицію ділення Словом, в колі сім’ї або знайомих, яке зачепило мене під час особистого молитовного читання Св. Письма, або  слухання недільного Євангелія чи проповіді.

---

[i] Wall R. W. The Acts of the Apostoles: Introduction. Commentary, and Reflections, 275 – 276

[ii] Clement O. Sources, 113

[iii] Wright N. T., Simply Christian. Why Christianity Makes Sense., HarperCollins e-books 2006, 108 – 111

[iv] Clement O. Sources, 125 – 126