пʼятниця, 29 червня 2018 р.

П'ята неділя після П'ятидесятниці (Мт 8:28-9:1) - влада Ісуса над демонами.

Коли ж Він прибув на той бік, у край гадаринський, зустріли Його два біснуваті, що вийшли з гробниць, але такі люті, що ніхто не міг перейти тією дорогою. 29. І почали кричати: «Що нам і Тобі, Сину Божий? Прийшов єси сюди, щоб нас мучити перед часом?» 30. Оподаль же від них паслося велике стадо свиней. 31. Біси попросили його: «Як Ти нас виганяєш, пошли нас в оте стадо свиней.» 32. «Ідіть» - сказав їм. І вийшли з них, і ввійшли у свиней. Тоді то все стадо кинулося з кручі в море й утопилося в хвилях. 33. А пастухи повтікали й, прибігши в місто, все розповіли, а й про біснуватих. 34. Тоді все місто вийшло Ісусові назустріч і, побачивши Його, попросили, щоб відійшов з їхніх околиць. 9:1. Сівши у човен, Він переплив назад і прибув у Своє місто.
Читачі Матея, цілком могли чути про «оздоровлююче» язичницьке святилище в Гадарі, котре, однак, аж ніяк не покращило стан опанованих демонами людей.[1]
Гроби вважалися нечистими та притулками для демонів, а різні магічні вірування, відтак, приписували їм надзвичайну силу – звідси походить й головний інтерес розповіді та акценти на унікальній діяльності Ісуса.
Марко та Лука називає цю місцевість Герасинською (Мк 5:120; Лк 8:2639), а Матей Гадаринською. Дехто вважає, що взагалі йдеться про Гергесинський край (див. на цьому блозі мої коментарі на Лк 8:2639). Виглядає, однак, що автори Євангелій просто ідентифікують регіон; Гадара та Гераза були частиною т. зв. Декаполісу (союз 10-ти грецьких міст за Йорданом), території переважно заселеної язичниками, включаючи багато єврейського населення.  
            Присутність свиней, ще чіткіше підкреслює язичницький характер регіону, оскільки євреї свиней не тримали. Відтак, через ці географічні вказівки, Матей наголошує на місії Ісуса до язичників, котра вповні розвинеться після Його воскресіння (пор. Мт 28:19–20).
Євангельська розповідь про зцілення двох біснуватих, артикулює принципи, котрі є важливими, як для місійної спільноти Матея, так і для нас сьогодні.
Перше. Навіть демони є достатньо сприйнятливими, щоб визнати Хто є їхнім Суддею та Господом (8:28–30). З цього випливає, що учні та апостоли, які отримали численні свідчення діяльності Ісуса, мали б виявляти послух Ісусові (довіряти Йому своє життя, слідувати за Ним) не зі страху (як демони), але добровільно, у відповідь на Його невимовну любов. (8:18–22; 9:9–13, 37–38). Вислів: «Що нам і тобі, Сину Божий?» (8:29) відображає семітську ідіому, котра вказує на дистанцію між мовцем та адресатом (пор. Суд 11:2; 2 Сам 19:22; 1 Цар 17:18).
 Друге. Царство Небесне є «вже тут» так само як і «ще ні» (8:29). Оскіль Цар Майбутнього віку прибув у майже прихований спосіб, Його Царство займає Теперішній вік, в спосіб прихований для більшості людей, але цілком очевидний для диявола та його демонів, котрі думали, що мучитимуть людей аж до Останнього дня; сили зла очікували вічне покарання аж в день Суду, однак мусіли визнати, що їх Суддя з'явився «випереджуючи розклад». Хоча спільнота Матея очікувала на остаточну Божу інтервенцію (Парусію), вони вже тепер могли покладатися на силу Того, Хто переміг диявола і в цьому перехідному періоді, – «житті Теперішнього віку». Те саме стосується усіх християн сьогодні.
Третє. Ісус завжди цінує людей  більше, ніж будь-яку власність (8:30–32). Ця фраза може видаватися доволі дивною чи навіть банальною, однак поведінка жителів міста, які втратили свиней та окремих українських громадян сьогодні, навіть в часі війни (!), вказує на дуже гостру актуальність цього принципу.
Четверте. Кожен хто поділяє принципи Ісуса, повинен бути готовим до опозиції та труднощів саме за сповідування таких пріоритетів, оскільки більшість людей цінують власність/ майно значно більше, ніж вони цінують Божу звільняючу силу/ діяльність (8:33–34). Ігноруючи звільнення двох нещасних чоловіків та зосередившись на майні, мешканці Гадаринського краю побачили в Ісусі загрозу для своїх інтересів.
До болю знайомі історії щодня повторюються в нашій новітній історії… Вірність принципам завжди має дуже високу ціну: невинні смерті, – зокрема багатьох захисників нашої вітчизни, – є одними з дуже болючих, але водночас показових прикладів правдивості цього твердження. Від новин, які ми чуємо кожного дня, є дуже боляче, а багатьом з нас, інколи, навіть опускаються руки. Однак Євангеліє – Добра Новина сьогоднішньої неділі, засвідчує, що саме Ісус має  усю владу, як на небі так і на землі (пор. Мт 28:18). Тільки Він є Той Хто здолав сатану та його демонські сили (пор. Лк 10:17–20), а ми є тими, які покликані проголошувати Його перемогу й робити учнями усі народи (пор. Мт 28:19–20), аж поки Він знову не прийде й витре кожну сльозу (Одкр 21:4), щоб Бог був всім в усьому (1 Кор 15:28). Саме таке очікування з впевненою надією Того, Хто обіцяв незабаром прийти, було молитвою ранньої Церкви, та повинно залишитися для нас сьогодні. «От, приходжу скоро, і відплата моя при мені, щоб віддати кожному, яка робота його. Я – Альфа і Омега, початок і кінець, перший і останній… Говорить, Хто свідчить це: Так, приходжу скоро. Амінь, прийди, Господи Ісусе! Благодать Господа Ісуса з усіма святими! Амінь.» (Одкр 22:12–13; 20–21).

P.S. Інші мої думки про цей уривок Євангелія, є на цьому блозі за наступним посиланням:




[1] Деякі думки в цих роздумах взяті з Keener C. S. The Gospel of Matthew: A Socio-Rhetorical Commentary. Grand Rapids, MI;  Cambridge, U.K.: Wm. B. Eerdmans Publishing Co. 2009, p. 281-288.

пʼятниця, 22 червня 2018 р.

Четверта неділя після П'ятидесятниці (Мт 8:5-13) - зцілення слуги сотника.

Коли Ісус увійшов у Капернаум, приступив до нього сотник, благаючи його словами: 6. «Господи, слуга мій лежить дома розслаблений і мучиться тяжко.» 7. Ісус каже до нього: «Я прийду й оздоровлю його.» 8 . Тоді сотник у відповідь мовив: «Господи, я недостойний, щоб ти ввійшов під мою покрівлю, але скажи лише слово і слуга мій видужає. 9. Бо і я теж підвладний чоловік, маю вояків під собою, і кажу цьому: Іди, - і йде, а тому: Ходи, - і приходить; і слузі моєму: Зроби це, - і він робить.» 10. Почувши це Ісус, здивувався і сказав тим, що за ним ішли: «Істинно кажу вам: Ні в кого в Ізраїлі я не знайшов такої віри. 11. Кажу вам, що багато прийде зо сходу й заходу, і засядуть з Авраамом, Ісааком та Яковом у Царстві Небеснім, 12. а сини царства будуть викинуті геть у темряву кромішню, де буде плач і скрегіт зубів.» 13. І сказав Ісус сотникові: «Йди, хай тобі станеться за твоєю вірою!» І видужав слуга тієї ж години.
В час загострення радикалізму та екстремізму (різного походження), євангелист Матей пропонує для нас,  доволі не популярний, сьогодні, але вкрай важливий, підхід інклюзивізму, котрий мав би допомогти нам в поширенні Доброї Новини.[1]
Вікова ворожнеча між язичниками та євреями, долається завдяки смиренному та довірливому проханню римського сотника, зверненому до Месії Ізраїлю.
В цьому часі служба солдата римського легіону тривала 20 років. Легіон складався з шести когорт, на чолі котрих стояли центуріони, кожен з яких під своїм командуванням мав від 80 до 100 осіб. Окрім військових обов’язків, римські військові були зобов’язані брати участь в язичницьких релігійних клятвах/ присягах перед «божественним імператором». Після багатьох років такої служби, особа мала б стати жорсткою та зверхньою.
Перші єврейські читачі Матея в околицях Сирії чи в Палестині, дуже сильно ненавиділи римлян, а особливо солдатів та їх офіцерів. Спочатку причиною була окупація землі римським полководцем Помпеєм в 63 до Хр., а потім і зруйнування Єрусалиму тими ж римськими військами в 70 a.d.: від початку юдейсько-римської війни в 66 А.D. й наступні 20 років, безсумнівно багато перших християн, котрі належали до спільноти євангелиста Матея, мали родичів, або близьких знайомих, які померли підчас  облоги Єрусалиму, або ж кого римляни забрали у рабство після завоювання Святого Міста.
Попри весь цей складний історичний контекст, римський сотник своїм учинком та словами демонструє надзвичайно унікальну поведінку, котру можна окреслити 5-ма  дуже важливими тезами.
Перше, сотник упокорює себе перед Ісусом не заради себе самого, але задля свого слуги.
Друге, сотник упокорює себе визнанням свого нижчого статусу, як язичника («Господи, я недостойний, щоб ти ввійшов під мою покрівлю, але скажи лише слово і слуга мій видужає» Мт 8:8. пор. 15:27)  
Третє, він визнає необмежений авторитет/ владу Ісуса зціляти навіть на відстані (8:8–9).
Четверте, Ісус приймає відношення/ ставлення сотника як людини віри – і то віри більшої ніж в членів його власного народу.
Вкінці, Ісус вважає, що цей винятковий язичник є своєрідною обіцянкою приходу до віри багатьох інших язичників (8:11–12).
Навчання Ісуса про:
не противенство несправедливим вимогам римських солдатів (І хто тебе силуватиме йти милю, іди з ним дві. – Мт 5:41);
сплату податків язичницькій державі, котрі потім частково використовувалися на потреби армії (Віддайте ж кесареве кесареві, а Боже Богові. – Мт 22:21);
плату податку на храм, котрий римляни негайно конфісковували для язичницького поклоніння (Коли вони прийшли в Капернаум, підійшли збирачі дидрахми до Петра та й питають: «Чи заплатить ваш учитель дидрахму?» 25. «Так», - каже. І як увійшов до хати, випередив його Ісус, мовивши: «Як тобі, Симоне, здається? Земні царі з кого беруть данину чи податок? Із своїх синів чи з чужих?» 26. А коли відповів: «З чужих», - Ісус сказав до нього: «Отож, сини вільні. 27. Однак, щоб вони нам цього не взяли за зле, піди до моря, закинь вудку, візьми першу, яка попадеться, рибу, і відкрий їй рота: там знайдеш ти статир; візьми його й дай їм за мене й за себе. – Мт 17:24–27);
виглядало б досить нестерпним для будь-кого, чия вірність Христові не була більшою ніж вірність деяких осіб людям, яких вони знають та якими опікуються. Однак Ісус не задовольнявся тим, що Його учні повинні відноситися до ворогів з повагою; Він вимагав, щоб вони дійсно любили своїх ворогів (А я кажу вам: Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас. – 5:44).
Ніхто не кидає виклик упередженням та забобонам – а іноді провокує ворожість – більше, ніж "хороший" член якось групи, яка несправедливо поводилася з людьми.  Ця євангельська розповідь в різний спосіб кидає виклики саме таким упередженням відносно людей, багатьма різними способами. Ворог та язичник поводиться більше ніж достойно…
Тільки тоді, коли нам вистачить відваги визнати велич духа цього «грубого солдафона», тільки тоді  ми зможемо побачити й унікальність Божої любові: Ісус каже до нього: «Я прийду й оздоровлю його.» хоча центуріон тільки сказав про хворобу слуги, й ще не просив Ісуса про зцілення, Ісус сам виявляє готовність та бажання це зробити (вжите в грецькій мові слово «каже» в теперішньому часі, особливо це підкреслює).
Наша випереджуюча пошана, довіра та любов до інших людей, дозволяють Богові творити чудеса. Засадниче розуміння не заперечного факту, що в кожній людині є щось добре, щось від Бога, а відтак і відповідне відношення до особи, уможливлює зріст та духовний розквіт таких людей, яким самопроголошені «праведники» вже поставили остаточний діагноз.
Дуже цікавим для мене є невисловлене в цьому Євангелії – те, що відбувалося в серці Ісуса та римського сотника. Для усіх нас це також виклик – що кожному з поміж нас потрібно робити, щоб люди, які є «видимо поза Церквою», дивлячись на наше сповнене приязні та любові життя, колись захотіли прийти до Ісуса з своїми болями та тривогами.  

P. S. Інші мої роздуми над цим уривком Євангелія, є на цьому блозі за наступними посиланнями:



[1] Роздуми над уривком цього Євангелія основані на Keener, C. S. The Gospel of Matthew: A Socio-Rhetorical Commentary. Grand Rapids, MI;  Cambridge, U.K.: Wm. B. Eerdmans Publishing Co. 2009, p. 263-270

пʼятниця, 15 червня 2018 р.

Третя неділя після П'ятидесятниці (Мт 6:22-33) - пріоритети учнів Ісуса.

Світло тіла - око. Як, отже, твоє око здорове, все тіло твоє буде світле. 23. А коли твоє око лихе, все тіло твоє буде в темряві. Коли ж те світло, що в тобі, темрява, то темрява - якою ж великою буде! 24.Ніхто не може двом панам служити: бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або триматиметься одного, а того знехтує. Не можете Богові служити - і мамоні. 25. Ось чому кажу вам: Не турбуйтеся вашим життям, що вам їсти та що пити; ні тілом вашим, у що одягнутись. Хіба життя не більш - їжі, тіло - не більш одежі? 26. Гляньте на птиць небесних: не сіють і не жнуть, ані не збирають у засіки, а Отець ваш небесний їх годує! Хіба ви від них не вартісніші? 27. Хто з вас, журячись, спроможен добавити до свого віку хоч один лікоть? 28. І про одежу чого ж вам клопотатись? Гляньте на польові лілеї, як ростуть вони: не працюють і не прядуть. 29. Та я кажу вам, що й Соломон у всій своїй славі не вдягався так, як одна з них. 30. І коли зілля польове, яке сьогодні є, а завтра вкидають його до печі, Бог так одягає, то чи не багато більше вас, маловірні? 31. Отож не турбуйтеся, промовлявши: Що будемо їсти, що пити й у що зодягнемося? 32. Про все те побиваються погани. Отець же ваш небесний знає, що вам усе це потрібне. 33. Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться.

Читання Євангелії цієї неділі (Мт 6:22-33) є частиною Нагріної проповіді Ісуса Христа (Мт 5-7), – першої з п’яти навчальних частин Євангелія, котру часто називають Конституцією Божого Царства: саме тут дуже просто і зрозуміло Ісус навчає, як потрібно в думках та ділах поводитися стосовно Бога та ближнього, щоб Божа воля була сповнена як на небі так на землі, – тобто щоб цей світ був не «долиною сліз», але місцем де панують Божі закони – «Божим Царством».

Щоб краще зрозуміти уривок Мт 6:22-33, його слід читати в трошки ширшому тематичному контексті: Мт 6:19-34. У віршах Мт 6:19-21 Ісус навчає своїх учнів (тодішніх і теперішніх) про те, якими повинні бути їх справжні пріоритети, куди повинні бути спрямовані їх зусилля та як можна перевірити вартість їх довіри до Бога: якщо вони мають правильні пріоритети та по-справжньому довіряють Богові, то житимуть так, щоб інші побачили, що скарби на небі мають дійсну вартість (Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробацтво нівечить, і де підкопують злодії і викрадають. 20. Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ані хробацтво не нівечить і де злодії не пробивають стін і не викрадають. 21. Бо де твій скарб, там буде і твоє серце. Пор. також Мт 13:52; 19:21; 1 Тим 6:8-10). Інакше кажучи, Ісус відкриває  для Своїх учнів супер бізнес-рецепт, котрий приносить 100 % успіху: якщо ви вибираєте правильні пріоритети та мудро вкладаєте зусилля свого життя у Божі справи то ніколи не будете в кінцевому програші.

Світло тіла око.
Особа, перспектива та погляд на життя котрої є пошкоджені примітивним матеріалізмом, як правило є сліпою до Божої правди, – тобто  до об’єктивної інформації про сенс життя та його призначення. В грецькому оригіналі Євангелія, для означення ока вжите слово ἁπλοῦς/ гаплувс, котре має широкий ряд значень: «добрий», «щирий», «простий» «здоровий», «щедрий». Ще одним буквальним значенням цього слова є «єдиний, цілий, одиночний». Ісус вживає це поняття не випадково, оскільки вислів «єдине око» є грою слів як в грецькій так і в єврейській мовах, а відтак має важливий богословський сенс. Крім того грецька версія (LXX) Єврейської Біблії використовує  цей термін (ἁπλοῦς/ гаплувс/ єдиний, одиночний) для перекладу на грецьку мову поняття «досконалий.  «Досконалий» – це той хто «цілеспрямовано» відданий Богові, той котрий повністю покладає своє серце на Бога.[i] Людина з «єдиним/ цілісним/ цілеспрямованим/ здоровим/ щедрим оком» дивиться на світ Божими очима, бачить цей світ у всій його повноті, гармонійно та цілісно,  й тому адекватно спрямовує свою діяльність та зусилля (духовні та фізичні).

Не можете Богові служити і мамоні.
Ознакою зрілості особи є, поміж іншим, усвідомлення чіткої та адекватної єрархії цінностей, відповідно до котрих вона будує своє життя. Людина котра має цілісний/ здоровий (біблійний) погляд на світ, ближніх та Бога має велику перевагу в тому, що уникає постійного роздвоєння (шизофренії) та духовного сум'яття.
Мамона – є арамейським словом на означення грошей та власності. У тексті Євангелія цей термін контрастує з Богом, як справжнім об'єктом служіння людини, й відтак виступає персоніфікованим та обожествленим. Для віруючих євреїв поклоніння грошам було справжнім «reductio ad absurdum», тому Своїм навчанням у цьому уривку Євангелія, Ісус вказує на одну з найбільших спокус людини – ідолатрію примітивного матеріалізму (у будь-яких формах).[ii] Якщо пам’ятати основоположний принцип духовного життя: «Ми уподібнюємося до того кому поклоняємося», – тоді серйозність повчань Ісуса не мала б залишити байдужою жодну тверезомислячу особу, котра здатна прослідкувати небезпеку духовної діалектики основану на поклонінні минущому.
«Хіба життя не більше їжі, тіло не більше одежі»? Їжа має тільки скромне завдання щоб служити життю, підтримуючи його фізичне існування; одяг, також має тільки скромне завдання служити тілу, – підтримуючи в ньому тепло та захищаючи його…[iii]
Рослини, тварини, люди – всі ми є Божими творіннями. Однак серед усіх творінь, тільки людина має в собі образ і подобу Божу, – ця реальність визначає її найвищу гідність. Вдумливе спостереження за навколишнім світом, відкриває перед нами унікальність Божого задуму та таїнственну діяльність Його промислу. Мудрість та благість Творця зустрічає перешкоди для свого нормального функціонування тільки у злому серці людини. Тому, якщо комусь з поміж людей бракує най необхіднішого – тоді це виклик для кожного з нас: Як я використовую щедрі Божі дари?
Згідно з твердженням Програми розвитку ООН станом на 2005 р. (Human Development Report), кожна п’ята людина у світі, а це понад мільярд осіб, живе на менш ніж 1 $ на день, тобто в такій убогості, яка є на межі виживання. З Писання ми знаємо, що Бог піклується про все Своє творіння, а особливо про людей. Сотворений світ має достатньо багатств, котрі можуть забезпечити основні потреби всіх людей; ніхто не мав би залишатися голодним. Але цей світ не має достатньо засобів, щоб забезпечити бажання та примхи всіх[iv].
Заможні християни, відтак, мали б себе питати, чи раптом їхні статки багаторазово не перевершують їхні основні потреби й не використовуються для задоволення непомірних бажань, у той час, коли зовсім поруч ті, котрих ми (інколи вже просто механічно) називаємо братами і сестрами, не мають навіть найнеобхіднішого.

Шукайте найперше Царство Боже та його справедливість/ праведність, а все те вам докладеться.
В Євангелії Господь не обов’язково закликає нас бути матеріаль­но убогими, позбутися власності чи цілком її занедбати. Він закликає нас побудувати в житті належну єрархію цінностей і залишатися їй вірним. Така єрархія передбачає первинність Бога і Його вимог до нашого життя, а відтак прийняття з подякою всіх Його дарів. Тільки тоді навколо нас почне народжуватися Боже Царство, яке було основною темою вчення Ісуса. Цей термін для Нього та Його сучасників означав Боже панування над світом – коли будуть встановлені мир та справедливість на землі, а воля Божа буде і на небі, і на землі.
Заклик Ісуса, шукати найперше Божого Царства, вказує дорогу до щастя та миру. Однак це тільки початок. Повнота обіцяного Ісусом має есхатологічний вимір, – тобто вповні сповниться в часі Його другого славного Приходу/ Парусії. Звідси, шукати справедливості/ праведності Царства означає не просто правильну поведінку людей перед Богом: праведна поведінка є наслідком вчинків, а не пошуків (Мт 6:1). Натомість шукати «його справедливості» означає правильну поведінку самого Бога, котрий виправдовує/ захищає переслідуваних апостолів та учнів. Шукати Божого оправдання, відтак, означає  стійко витривати у переслідуваннях, котрі приносять також і економічні негаразди й легко можуть призводити до занепокоєння про їжу, пиття чи одяг. А оскільки оправдання праведних до Отаннього/ Страшного суду не прийде, то й додаток «все те» ми можемо і не отримати до цього часу. З другого боку саме цей додаток «все те» і є формою котра, охоплює все, що отримають вкінці  ті, які пішли за Христом (Мт 19:27-29). В між часі ж, учні Ісуса повинні приймати важкість економічних негараздів з огляду на переслідування[v] (в тому числі й з огляду на гордий та зухвалий бунт окремих людей проти Божого порядку).  
            «Не журіться, отже, завтрішнім днем; завтрішній день турбуватиметься сам про себе. Доволі дневі його лиха.» (Мт 6:34). Наші тривоги не елімінують економічних негараздів та переслідування християн (як наслідку бунту окремих людей проти Бога). Сьогодні нам вкрай важливо правильно спрямувати зусилля – не проклинати темряву та безплідно проводити час у журбах, шемраннях та наріканнях, – потрібно перебувати в молитві, свідчити віру й надію та дарувати любов, з терпеливістю чуваючи в очікуванні повернення Того, Хто остаточно встановить Своє Царство на землі та оправдає усіх Його вірних, які сьогодні є ніким для очманілих дурисвітів (засліплених «сильних світу цього»), які думають, що завжди керуватимуть цим світом.

P. S. Інші мої думки про цей уривок Євангелія є на цьому блозі за наступним посиланням:




[i] C. S. Keener, The Gospel of Matthew: A Socio-Rhetorical Commentary. Grand Rapids, MI;  Cambridge, U.K.: Wm. B. Eerdmans Publishing Co. 2009, p. 232
[ii] Там само – p. 233
[iii] R. H. Gundry, Commentary on the New Testament, Baker Publishing Group 2010, p. 25
[iv]J. B. Green (gen. ed.) Dictionary of Scripture and Ethics, Grand Rapids, Mich. 2011, p. 851
[v] R. H. Gundry, Commentary on the New Testament, Baker Publishing Group 2010, p. 25

пʼятниця, 8 червня 2018 р.

Покликання апостолів (Мт 4:17-23).

З того часу Ісус почав проповідувати й говорити: «Покайтесь, бо Небесне Царство близько.» 18. А йдучи попри Галилейське море, побачив двох братів: Симона, що звався Петром, і Андрія, його брата, що закидали сіті у море, бо були рибалки. І до них мовив: 19. «Ідіть за мною, я вас зроблю рибалками людей.» 20. І ті негайно кинули сіті й пішли за ним. 21. Пройшовши звідтіль далі, побачив інших двох братів: Якова, сина Заведея, та Йоана, його брата, що в човні з батьком Заведеєм лагодили свої сіті, і їх покликав. 22. Вони зараз же, кинувши човна і свого батька, пішли слідом за ним. 23. І ходив Ісус по всій Галилеї, навчаючи по їхніх синагогах, звіщаючи Добру Новину про Царство й вигоюючи всяку хворобу й всяку недугу в народі.
Проповідь Ісуса починається з урочистого проголошення (κηρύσσειν) заклику до покаяння (μετανοεῖτε) – тобто переміни мислення, оскільки наблизилося Боже панування над світом (Небесне Царство) – Мт 4:17.
Особами, котрі мають допомогти йому змінити уми і серця людей, виявляються звичайні рибалки, - на перший погляд найменше приготовані до цього люди.
Божий менеджмент є однак цілком інакший: на відміну від єврейських учителів – рабинів, до котрих самі приходили ті, які хотіли вивчати Тору (Боже Слово), Ісус перший проявляє ініціативу. Виглядає, що спосіб поширення Доброї Новини, про те що «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним. 17. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним - світ спасти.» (Йо 3:16-17) вимагає цілком інших способів та підходів, – це будуть робити не професіонали вишуканою риторикою чи мудрістю слова, але свідки силою Св. Духа. Пізніше  апостол Йоан, один з двох синів Заведея писатиме: «Що було споконвіку, що ми чули, що бачили нашими очима, що оглядали і чого руки наші доторкалися, про Слово життя, - 2. а життя об'явилось, і ми бачили й свідчимо й звістуємо вам життя вічне, що в Отця перебувало й нам явилося, - 3. що ми бачили й чули, звістуємо й вам, щоб і ви мали спільність із нами. А наша спільність - з Отцем і з його Сином Ісусом Христом. 4. І це ми вам пишемо, щоб наша радість була повна.» (1 Йо 1:1-4).
Павло, який зібрався переслідувати християн, але навернувся, після того як Ісус з’явився йому на до розі в Дамаск, також відразу (як і дві пари братів у сьогоднішній Євангелії) став апостолом Воскреслого (Дії 9), й пізніше, хоча й був ученою людиною, писав подібні слова до спільноти в Коринті: «Слово ж моє і проповідь моя не були в переконливих словах мудрости, а в доказі Духа та сили, 5. щоб ваша віра була не в мудрості людській, а в силі Божій» (1 Кор 2:4-5). Цікаво, що Коринт в духовному та моральному плані був «пропащим» місцем без жодних шансів на переміну, однак відважне свідчення Павла, проголошення Христа розп’ятого (1 Кор 1:23) та дія Св. Духа,  – неможливе зробили можливим, – в цьому місці постала одна з найбільших християнських спільнот.
Показовим є факт, що апостоли над запрошенням Ісуса довго не роздумують, але реагують відразу – слідують за Ним. З боку це може виглядати на цілковиту авантюру, однак такою ж щирою, спонтанною та водночас постійною, інколи навіть безумною (пор. слова Павла про безумство/ глупоту  в очах людей хреста Ісуса в 1 Кор 1:22-24) та водночас повністю жертовною є і любов Бога до людей.
Очевидно, що така відважна відповідь мала свою ціну, – втрату комфорту, виклик першості апостольства  над родинними чи сімейними справами, й звичайно чисто економічні негаразди чи втрати…
Сьогодні Ісус виходить на мою і твою стежину життя й запрошує слідувати за Ним. Цей виклик звернений до різних людей. Одні є вчені як  Павло, а інші просто «звичайні люди», про яких великий апостол згадує в листі до Коринтян: «Погляньте, брати, на звання ваше: не багато мудрих тілом, не багато сильних, не багато благородних; 27. але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і безсильне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильних, - 28. і незначне світу та погорджене Бог вибрав, і те, чого не було, щоб знівечити те, що було, 29. щоб жадне тіло не величалося перед Богом.» (1 Кор 1:26-29). Однак важливим не є те чи ми добре приготовані, вчені чи ні – важливим насправді є тільки, якою є наша відповідь Христові.
Без щирої,  позитивної відповіді Господеві, не можливі наші з Ним щирі стосунки та унікальний досвід Його Любові, котрі зможуть стати фундаментом для нашого особистого свідчення. Це однак матиме свою ціну… Завжди.

P.S. Мої інші думки про цей уривок Євангелія є на цьому блозі за наступним посиланням:

пʼятниця, 1 червня 2018 р.

Неділя Всіх Святих (Мт 10:32-33; 37-38; 19: 27-30).

Кожний, отже, хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем небесним. 33. Хто ж мене зречеться перед людьми, того й я зречусь перед Отцем моїм небесним (в. 10:32 – 33).
Хто любить батька або матір більше, ніж мене, той недостойний мене. І хто любить сина або дочку більше, ніж мене, той недостойний мене. 38. Хто не бере свого хреста й не йде слідом за мною, той недостойний мене (в. 10:37 – 38).
Тоді озвався Петро і сказав до нього: «Ось ми покинули все й пішли за тобою; що будемо за те мати?» 28. Ісус відповів їм: «Істинно кажу вам: Ви, що пішли за мною: як новий світ настане, коли Син Чоловічий сяде на престолі своєї слави, сидітимете й ви на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять поколінь Ізраїля. 29. І кожний, хто задля імени мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину. 30. Багато з перших будуть останніми, а останні - першими.» (19:27 – 30).
Текст Євангелія цієї неділі містить кілька важливих повчань Ісуса, які відкривають перед нами радикальну природу учнівства Ісуса. Перші два уривки (10:32 – 33; 10:37 – 38) є частиною навчання Ісуса про те, як повинна виглядати місія Божого Царства у цьому світі. Уривок  19:27 – 30 є частиною смислового доповнення Ісусового навчання про Церкву, якому присвячена ціла 18-та глава Євангелія від Матея. Будучи об’єднані в одному читанні, ці повчання Ісуса ставлять перед нами виклик, приймаючи котрий ми можемо стати людьми справжньої свободи, або говорячи мовою Нового Завіту – святими (дослівно «інакшими», – відокремленими від усього дріб’язкового та без вартісного й посвячені для Бога та істинного життя у Ньому).
Більш детальний аналіз цього тексту, який я зробив кілька років тому є на цьому блозі за наступним посиланням: http://slovobozhe.blogspot.de/2013/06/10-32-33-37-38-19-27-30.html  Сьогодні ж я хотів би звернути увагу тільки на один чи два акценти у кожному з трьох частин читання.
1. Щоб краще зрозуміти заклик присутній у Мт 10:32 – 33 потрібно взяти до уваги попередні вірші в яких Ісус навчає, що ми маємо дуже велику цінність в Божих очах (Хіба не за шага продається пара горобців? А проте ні один із них не впаде на землю без волі Отця вашого. 30. А вам же все волосся на голові пораховано! 31 . Не бійтесь, отже: ви вартніші за багатьох горобців.). Бог хоче, щоб ми не були номінальними чи пасивними християнами. Пізнавши Бога в обличчі Ісуса, а відтак і усвідомивши нашу власну гідність, ми повинні відважитися вийти поза межі власного комфорту, щоб «визнати» Ісуса – тобто радісно ділитися з іншими про все, що людина повинна знати про Бога та Його діяння в історії, сотворений світ та наше призначення у ньому. Найбільш цінним визнанням та свідченням буде розповідь про Ісуса нашим особистим переміненим життям, котре буде промовистим знаком того, що все найпрекрасніше в житті людини починається тільки тоді коли в її серці знаходить місце Христос.
2. Є дуже простий, але водночас дуже важливий принцип духовного життя: «Ми уподібнюємося до того, кому поклоняємося». Наше справжнє поклоніння чи служіння Богові та любов до Нього насправді тільки збільшує пошану та любов до інших людей, а особливо рідних. Це далеко не проста справа, оскільки справжня любов до Бога перевіряється нашою справжньою любов’ю до ближнього, а автентичність такої життєвої постави, дуже часто нагадує хресну дорогу та має свою ціну.
3. Чи справді Ісус закликає до залишення родини та сімейних обов’язків для того щоб служити справі Божого Царства? Уважний читач Євангелія від Матея зауважить, що раніше Ісус вже згадував про поділи поміж членами родини через рішення слідувати за Ним (10: 34– 39; пор. 8: 21– 22). Однак Ісус не прийшов для того щоб руйнувати сім’ї, оскільки Він чітко акцентував закон, котрий вимагає від дітей шанувати їхніх батьків та гостро докоряв тим, котрі розвивали традиції, які дозволяли їм уникати сімейних обов’язків (15: 3 – 9). Замість залишення чи відкинення сім’ї, Ісус вказував на пріоритет учнівської відданості Йому та Божому Царству. Така постава формує нову духовну родину у відношенні до Нього та Отця, в якій центральною характерною ознакою є сповнення волі Отця  (12: 46– 50).[1]  
Варто зауважити ще одну деталь. В українських перекладах о. І. Хоменка (офіційний в УГКЦ), П. Куліша та І. Пулюя,  у в. 29 серед переліку рідних згадується жінка (γυναῖκα). Переклади о. Р. Турконяка  та УБТ, подають згадку про жінку в квадратних дужках – [або жінку,]. Натомість переклад Митр. І. Огієнка, як і більшість сучасних західних перекладів (New American Bible: Revised Edition;  The New American Standard Bible; New Revised Standard Version; Einheitsübersetzung der Heiligen Schrift та інші), жінки не згадують. В двох найновіших критичних виданнях грецького Нового Завіту (Nestle Aland 28 та SBLGNT) також є два різні підходи.
Німецьке видання Nestle Aland 28 (як і старіше 27-ме) в основному тексті про жінку не згадує, але в критичному апараті, котрий перелічує варіанти різночитань в інших ранніх версіях НЗ вказує, що окремі манускрипти містили це слово. Брюс Мецґер пояснює це тим, що деякі переписувачі асимілювали/ уподібнили текст до паралельного місця в Євангелії від Луки (18:29), а також деякими іншими заміщеннями, про які тут за браком місця не буду писати.[2] Натомість, видання Товариства Біблійної літератури (SBLGNT) за редакцією М. Холмса, згадує  про жінку в тексті критичного видання в спеціальних рамках, а в критичному апараті пояснює це присутністю цього слова у Візатійській текстуальній традиції.[3]
Підсумовуючи це текстуальне питання зауважу наступне. Перше. Згадка жінки в тексті залежить від того, який з варіантів різночитань критичного видання грецького НЗ перекладачі брали за основу. Друге. Для розуміння сенсу цього тексту присутність чи відсутність згадки про жінку, насправді не має принципового значення, – питання в дійсності є чи ми готові до того, що Ісус та наше служіння для Божого Царства мають бути на належному місці, – тобто найвищими пріоритетами нашого життя. Й тут не потрібно боятися довіряти своє життя Богові, оскільки ще Св. Августин колись сказав, що «якщо Бог стане на першому місці, все інше стане на свої місця».
Наша християнське свідчення/ активність, автентичне поклоніння Богові та чіткі пріоритети життя, це те над чим  закликає нас роздумати в цю неділю Ісус…



Ікона свята авторства мисткині Іванки Димид
[1] Wilkins M. J., Evans C. A., Bock D. L., Köstenberger A. J. The Holman аpologetics сommentary on the Bible: The Gospels and Аcts / J. R. Howard (gen. ed.). – B&H Publishing Group, 2013. – Kindle ed. Kindle Locations 3581-3586.
[2] Metzger, B. M., United Bible Societies. A textual commentary on the Greek New Testament, second edition a companion volume to the United Bible Societies’ Greek New Testament (4th rev. ed.) London; New York: United Bible Societies 1994, p. 40.
[3]The Greek New Testament: SBL Edition. Society of Biblical Literature and Logos Bible Software. 2010, p. 41