пʼятниця, 22 серпня 2014 р.

Одинадцята неділя після П'ятидесятниці (1 Кор 9:2–12; Мт 18:23–35).

Читання Апостола (1 Кор 9:2–12)
2. Коли іншим я не апостол, то бодай вам, бо ви, у Господі, є достовірним доказом мого апостольства. 3. Ось моя оборона перед тими, що мене судять. 4. Хіба ми не маємо права їсти й пити? 5. Хіба ми не маємо права водити (з собою) сестру-жінку, як інші апостоли, брати Господні, і Кифа? 6. Чи може один я і Варнава не маємо права не працювати? 7. Хто колись власним коштом ходив у похід? Хто садить виноградник, і не їсть із нього плоду? Хто пасе стадо, і не живиться молоком від стада? 8. Хіба я говорю тільки як людина? Хіба й закон не каже цього? 9. Таж у законі Мойсея написано: «Не зав'язуй рота волові, як молотить.» Чи Бог турбується про волів? 10. Чи, може, ради нас говорить? Бож ради нас написано, що, хто оре, мусить орати в надії, і хто молотить, - молотить теж у надії, що матиме щось із того. 11. Коли ж ми сіяли у вас духовне, то чи велика річ, коли пожнем ваше тілесне? 12. І коли інші мають це право над вами, чому радше не ми? Однак, ми не користуємося цим правом, а ввесь час терпимо, щоб не робити ніякої перешкоди Євангелії Христовій.

Читання  Євангелія (Мт 18:23–35)
23. «Тому Царство Небесне схоже на царя, що хотів звести рахунки з слугами своїми. 24. Коли він розпочав зводити рахунки, приведено йому одного, що винен був десять тисяч талантів. 25. А що не мав той чим віддати, то пан і звелів його продати, а й жінку, дітей і все, що він мав, і віддати. 26. Тоді слуга, впавши йому в ноги, поклонився лицем до землі й каже: Потерпи мені, пане, все тобі поверну. 27. І змилосердився пан над тим слугою, відпустив його й подарував йому борг той. 28. Вийшовши той слуга, здибав одного з своїх співслуг, який винен був йому сто динаріїв, схопив його й заходився душити його, кажучи: Віддай, що винен. 29. Тож співслуга його впав йому в ноги й почав його просити: Потерпи мені, я тобі зверну. 30. Та той не хотів, а пішов і кинув його в темницю, аж поки не поверне борг. 31. Якже побачили товариші його, що сталося, засмутились вельми, пішли до свого пана й розповіли йому про все сподіяне. 32. Тоді його пан покликав його і сказав до нього: Слуго лукавий! Я простив тобі ввесь борг той, бо ти мене благав. 33. Чи не слід було й тобі змилосердитись над твоїм товаришем, як я був змилосердився над тобою? 34. І розгнівавшись його пан, передав його катам, аж поки йому не поверне всього боргу. 35. Отак і мій Отець Небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого.»
          Уривок з першого послання до Коринтян, який читаємо на Літургії в цю неділю (1 Кор 9:2–12), є частиною глави (1 Кор 9), в якій Павло пристрасно захищає свої апостольські права. Деякі не визнають його апостолом, але він бачив воскреслого Господа, і його місіонерські успіхи доводять його апостольське звання. Не сумніваючись у своєму статусі, Павло однак не користується своїми правами апостола – наприклад, права отримувати їжу і матеріальну підтримку від громади, взяти з собою дружину-християнку, яку теж будуть утримувати віруючі. Він воліє сам утримувати себе і проповідувати безоплатно, щоб прохання про підтримку не стали перешкодою для віри інших (деякі особи можуть подумати, що він проповідує заради грошей).
          Два глибоко-риторичні уривки (9:15–18,19–23) представляють Павла з найкращої сторони. Він явно пишається тим, чого досяг ціною своїх жертв, в той же час – на ньому обов'язок, покладений на нього Богом: «Горе мені, якщо я не звіщаю Євангелії». У своїй проповіді він став усім для всіх, щоб придбати більше послідовників: для підзаконних був як підзаконний, для чужих законові – як чужий законові, для слабих, як слабий. (Цей уривок має стати застереженням усім тим, хто бачить в поглядах Павла строгу і негнучку ідеологію: перш за все він був місіонером.)
          В 9:24–27 Павло завершує розмову про труднощі, які долав у своєму служінні, використовуючи образи спортивного змагання (що повинно було бути близьке для коринтян, для яких Істмійські ігри мали велике значення). Він суворий до себе, щоб його самого не дискваліфікували після проповіді іншим, оскільки ніхто і ніщо не повинно перешкоджати поширенню Євангелія Царства. Один з аспектів природи цього Царства прекрасно представлений в читанні Євангелії цієї неділі (Мт 18:23-35).
          Щоб краще зрозуміти значення будь-якого уривку в євангелиста Матея, важливо мати на увазі, що матеріал свого Євангелія Матей ритмічно уклав  в такий спосіб, що блоки розповідного матеріалу, які представляють діяльність Ісуса, змінюються блоками проповідницького матеріалу (т.зв. діяльні та навчальні частини). Існує п'ять частин з великими промовами Ісуса:
1). Мт 5 7: т. зв Нагірна проповідь, яка є своєрідною Конституцією Божого Царства (що правда Матей як єврей, який пише до євреїв, щоб переконати їх, що Ісус це обіцяний пророками царствений Месія, замість вислову "Царство Боже", вживає типовий для його одноплемінників термін "Царство Небесне").
2). Мт 10: Місія Царства (Ісус посилає учнів на проповідь і навчає їх як вони мають поводитись та чого сподіватись). 
3). Мт 13: Притчі про Царство (Ісус пояснює учням, яка природа Небесного Царства як воно не помітно починається, росте і т. д).
4). Мт 18: Навчання про Церкву (йдеться головно про стосунки, які повинні існувати між синами і дочками Царства).
5). Мт 23 25 Остання промова Ісуса (Мт 23 містить гостру промову Ісуса супроти лицемірства фарисеїв, а в Мт 2425 знаходимо слова Ісуса про долю Єрусалиму, йдеться головно про 70-ті роки першого століття, та про долю світу перед Його другим приходом Парусією).
Читання Євангелія цієї неділі є частиною навчання Ісуса про Церкву. Важливо відзначити, що термін "Церква" тут не вживається жодного разу, але натомість говориться про Царство небесне, яке і мало б виявлятися у житті та природі Церкви. Іншими словами, оминаючи теоретичні формулювання, йдеться  про нові стосунки, які повинні характеризувати життя учнів Ісуса, – тобто членів Церкви. Ціла 18-та глава Матея поступово розгортає новизну та радикальність цих стосунків та крок за кроком впроваджує читача в цілком інший світ – світ Небесного Царства, світ в якому повинні жити члени Церкви.
За словами Христа, громадянами цього Царства можуть бути тільки ті люди, які своєю щирістю, невинністю та простотою є подібними до малих дітей (18:1–11). Сам небесний Отець завдяки Своїй незбагненній любові є подібний до них. Його воля полягає в тому, щоб усі його діти були щасливі, а якщо хтось не довіряє Його любові, та легковажно пуститься на манівці, Отець шукатиме свою дитину поки не знайде, а знайшовши її радіє і тішиться нею понад усе на світі (18:12–14). Отець хоче, щоб учні, яким Він делегує спеціальну владу вирішувати різні справи посеред Його дітей, використовували її з великою відповідальністю – себто з миром, терпеливістю, та  справедливістю (18:15–18). Діти Небесного Отця можуть бути впевненні та переконані – якщо вони разом будуть про щось Його просити – то Він дасть їм чого б вони не просили (18:19–20).
Матей пише, що після цього повчання до Ісуса «підійшов Петро й каже до Нього «Господи! Коли мій брат згрішить супроти мене, скільки разів маю йому простити? Чи маю до сімох разів прощати?». Ісус промовив до нього «Не кажу тобі До сімох разів, але – до сімдесяти раз по сім» (Мт 18:21–22). І далі для кращого пояснення Господь розповів притчу, в якій пояснив, яку природу повинні мати стосунки тих, які (говорячи мовою ап. Павла) хочуть стати спадкоємцями Божого Царства: кожен член нового Божого люду повинен глибоко усвідомлювати надзвичайне Боже прощення та милосердя (10 000 талантів = 60 мільйонів денних заробітків. Це сума, яка перевищувала дохід будь-якого царя в Палестині – Галилея та Перея разом за рік здавали в казну 200 талантів), яким він чи вона обдаровані, та бути готовим до вияву бодай подібного милосердя у вигляді прощення стосовно інших людей (100 денаріїв сума заробітку за 100 днів праці – смішна супроти суми прощеної Господом, але бодай під силу звичайної людини).
Через гріх ми стали ворогами та боржниками Господа. Проте, як пише ап. Павло: «Ви були мертві вашими провинами й гріхами, 2 . в яких ви колись звичаєм цього світу жили, згідно з владою князя повітря, духа, що діє тепер у синах бунту. 3 . Між тими і ми всі колись жили в наших похотях тілесних, виконуючи примхи тіла і природних нахилів, і були ми з природи дітьми гніву, як і інші. 4 . Та Бог, багатий милосердям, з-за великої своєї любови, якою полюбив нас, 5 . мертвих нашими гріхами, оживив нас разом із Христом - благодаттю ви спасені! - 6 . І разом з ним воскресив нас, і разом посадовив на небі у Христі Ісусі; 7 . щоб у наступних віках він міг показати надзвичайне багатство своєї благодаті у своїй доброті до нас у Христі Ісусі. 8 . Бо ви спасені благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий» (Еф 2: 1–8). Таким чином Матей розповідаючи цю притчу для своїх читачів ставить нас перед фактом незбагненного Божого милосердя та любові, – реальностей перед якими тьмяніють, стають мізерними та тупиковими, всякі наші порахунки та людська логіка (своїми силами ми просто не здатні повернути «усьго боргу» (Мт 18:34) ні людям ні Богові).
Чи ми вже «спромоглися зрозуміти з усіма святими, яка її ширина, довжина, висота і глибина, і спізнати оту любов Христову, що перевищує всяке уявлення, і таким чином сповнились усякою Божою повнотою» (пор. Еф 3:18–19), щоб вже не власними силами, але «любов’ю Христа Ісуса» (пор. Флп 1:8), яка  «влита в серця наші Святим Духом, що нам даний» (пор. Рм 5:5) ділитися нею з іншими, зокрема прощаючи кривди вчинені нам, і тим самим розриваючи ланцюг ненависті та зла, ставати оцим «новим творінням» (пор. Гал 6:15; 2 Кор 5:17), знаком присутності нового життя, яке дароване світові через смерть та воскресіння Христа ?



Немає коментарів:

Дописати коментар