субота, 16 квітня 2016 р.

Коментар на Євангеліє п'ятої неділі Великого Посту (Мк 10:32-45).

1. Контекст
Щоб правильно відчути наміри та «дух» євангелиста Марка, важливо ознайомитися з основними елементами його богослов’я та розуміння особи Ісуса. У коментарі на Євангеліє Хрестопоклонної неділі я вже подав короткий вступ, який допоможе краще розуміти Євангеліє від Марка, однак для зручності нижче знову наводжу ці думки, які зроблять ефективнішим читання будь-якого уривку в Марка. У цьому Євангелії автор постійно підкреслює думку про страждання Ісуса та доктрину хреста. Історія страстей охоплює близько третини описів, а її сліди є в найраніших пластах Євангелія. Багато прообразів у служінні Ісуса чекають на своє сповнення в Його Воскресінні (напр. воскресіння доньки Яіра). Одним із намірів Марка є підкреслити людськість Христа (ніколи, однак, не залишаючи без свідчення Його Божество). Ісуса показано як Того, хто любить та гнівається, жаліє і сумує, зітхає (7, 54; 8, 12; 10, 21), навіть має звичайні людські немочі: втому, непритомність, страх[i]. У цьому Євангелії Ісус часто забороняє свідчити про свої чудесні діяння, що створює відчуття певної таємничості. Мовчазність Ісуса можна пояснити тим, що апостоли неправильно розуміли природу його месіанства, також триразове заповідання смерті (8, 31–33; 9, 30–32; 10, 32–34) – усе це так звана Месіанська таємниця[ii], яка має на меті спростувати вузьке націоналістично-політичне бачення особи Месії.
Євангеліє від Марка є єдиною об’єднаною історією, де центральною особою є Ісус, а апостоли відіграють допоміжні ролі. Значення кожної сцени з їхньою участю можна зрозуміти в тісному зв’язку з іншими сценами. Ісус кличе чотирьох апостолів (1, 6–10) і наказ іти за Ним стає нормою, згідно з котрою читач може оцінювати учнів. Після 8, 34 аж до 14-ї глави можна зауважити поступове падіння учнів через їхнє нерозуміння[iii]. Тому однією з тем Марка є дорога учня Христового, яка означає дорогу несення хреста (8, 34), хрещення стражданням та пиття чаші (10, 38[iv]).
Неважко зауважити, що найбільші об’явлення про Христа ставалися саме тоді, коли доходило до піку нерозуміння апостолів (саме в цьому контексті, коли учні думають про абсолютно протилежні речі, Ісус тричі провіщає про Свої Страсті та Воскресіння[v]). Теодор Віден зауважує, що в Марка наявні такі головні групи характерів: всюдисущі натовпи, релігійні провідники, апостоли та Ісус, – через зрозуміння ролі яких знаходимо ключ до розуміння Євангелія[vi]. Між Ісусом та релігійними лідерами є постійний конфлікт, який, щоразу більше спалахуючи, створює певну драматичну напругу[vii]. Простий народ творить позитивний контраст щодо релігійних лідерів: і з запалом слідує за Ісусом, з ентузіазмом слухає його навчання, відповідає з очікуванням на його оздоровчу силу. Найважче інтерпретувати поведінку апостолів: хоч вони й були героями ранньої Церкви, проте в Марковій драмі їх іронічно показано екстремально бідними в розумінні Ісусового вчення та служіння. Це нерозуміння призводить до сну в Гетсиманії (Мр. 14, 32–42) та прикрого наслідку – зради й втечі.
Більшість науковців розпізнають у Марка поділ на дві головні частини:
1)  Мр. 1 – 8, 26 (8, 30) – де після короткого вступу (1, 1–13) описано служіння в Галилеї (1, 14 – 7, 23) та поза нею (7, 24 – 8, 26 (8, 30)).
2)  Мр. 8, 27(8, 31) –16, 20 – де описано подорож до Єрусалиму (8, 27 – 10, 52), служіння в Єрусалимі (11, 1 – 13, 37) та Страсті й Воскресіння (14, 1 – 16, 20[viii]).
Ядром Євангелія та місцем, до якого прямують усі його думки, є розповідь про Страсті та Воскресіння[ix]. Через структуру Євангелія у вигляді релігійної драми виражено думку автора[x]. Читаючи це Євангеліє, легко зауважуємо відчуття напруги, яке зростає не лише механічним способом (таким, як дванадцятиразове повторення слова εὐθὺς – «негайно»), а також періодичним протиставленням виклику і відкинення, визнання і заперечення, я які разом створюють відчуття есхатологічного наближення та наголошують на важливості відповіді віри.
Богословський інтерес автора також відображено через описи географічної полярності між Галилеєю та Єрусалимом[xi]. У Марка Ісус починає своє служіння в Галилеї (1–10), а його остаточне протистояння з юдейськими лідерами відбувається в Єрусалимі (11–15[xii]). Рух із Галилеї до Єрусалиму також дуже важливий для богослов’я Марка. Оскільки Ісус помирає в Єрусалимі, то опис його перебування тут займає одну третю Євангелія, а останній день – одну шосту[xiii]. Крім того, читаючи Євангеліє, простежуємо, як поступово зростає нерозуміння апостолів: 1, 16 – 8, 26 – учні не розуміють, ким є Ісус; 8, 27–33 – неправильна концепція апостолів у розумінні месіанства Ісуса; 14, 10 і далі – через рішення Юди зрадити Ісуса фактично відкинемо ідею страждаючого Месії, а в Гетсиманії всі апостоли зі страху покидають Його[xiv].
Уривок Мр. 10, 32–45 розміщено в другій частині Євангелія Мр. 8, 27(8, 31) – 16, 20, яка описує подорож Ісуса до Єрусалиму (8, 27 – 10, 52), служіння в Єрусалимі (11, 1 – 13, 37) та Страсті й Воскресіння (14, 1 – 16, 20). Це третій і останній уривок, який містить провіщення Ісуса про Його Страсті та Воскресіння, які є своєрідною богословською серцевиною наративу в Мр. 8–10. Цей уривок також повторює певний зразок висловлювань, які містяться у двох попередніх провіщеннях в Мр. 8, 31 – 9, 1 та 9, 30–35. Текст Мр. 10, 32–45 містить дві взаємопов’язані тематичні одиниці: Ісус втретє провіщає Свої Страсті та Воскресіння (10, 32–34) і навчає учнів про те, хто може бути першим у Божому Царстві (10, 35–45). Останній вірш уривку – 10, 45 – є своєрідною серцевиною розуміння особи Ісуса в євангелиста Марка: «Бо й Син Людський не прийшов на те, щоб Йому служили, лише щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох».
II. Текст та короткий коментар.
1. Третє провіщення Страстей та Воскресіння (Мр. 10, 3234)
32 Вони були в дорозі, простуючи в Єрусалим. Ісус ішов перед ними, і дивувалися вони, ідучи за Ним, і були в страху. Взявши знову дванадцятьох, Він почав їм говорити, що має з Ним статися.
Марко зазначає, що, коли Ісус й апостоли входили в Єрусалим, де Христос мав перетерпіти мученицьку смерть, Він ішов попереду апостолів, немов підбадьорюючи їх, а вони жахалися й були надзвичайно здивовані його відвагою. Під словами «вони... ідучи за Ним, були в страху» (οἱ δὲ ἀκολουθοῦντες ἐφοβοῦντο) слід розуміти також і людей, які співчували Христові (не апостолів) і йшли за Ним до Єрусалиму. Учні та інші люди боялися, слухаючи промови Христа про смерть, яка чекала на Нього в Єрусалимі. Окрім того, навіть незважаючи на очікування прийдешнього Царства, учні усвідомлювали небезпеку відвідин Єрусалиму і зіткнення з релігійною владою. Можливо, вони добре знали єврейське передання про страшну війну, яка має вибухнути перед остаточним встановленням Царства Месії, – війну в якій єрусалимські вожді, як і римляни, виступлять на боці сил зла (пор. Сувої Мертвого моря). Утім, якщо учні й довіряли єрусалимським вождям, у них були підстави побоюватися римлян, що стояли гарнізоном у Єрусалимі. [xv]
33 – Оце йдемо в Єрусалим, і Син людський буде виданий первосвященикам та книжникам, і засудять його на смерть, і видадуть його поганам, 34 і насміхатимуться з нього, й уб’ють, і по трьох днях він воскресне.
У цих двох віршах Ісус вперше дуже детально описав своїм учням майбутні події. Цей пророчий план, чітке сповнення якого можна побачити в подальшій розповіді Марка, свідчить, що перед нами хтось більший, ніж просто Людина:
1.  «Оце йдемо в Єрусалим» (11, 1–13, 37).
2.  «Син Чоловічий буде виданий первосвященикам та книжникам» (14, 1– 2.43–53).
3.  «Засудять Його на смерть» (14, 55–65).
4.  «Видадуть Його поганам» (15, 1).
5.  «Насміхатимуться з Нього, плюватимуть на Нього, бичуватимуть Його й уб’ють» (15, 2–38).
6.  «Він же по трьох днях воскресне» (16, 1–11[xvi]).
Фрази на кшталт «плюватимуть на Нього» вказують на велике презирство та зневагу, яких зазнає Ісус. Однак учні не розуміли суті цих подій. Із контексту Дан. 7, 13–14, де сказано, що Бог віддасть Своє Царство тому, хто подібний до Сина Людського, виявляється, що прославі передуватиме страждання під владою нечестивого земного правителя (Дан. 7, 18–27; 9, 32). Сучасники Ісуса не пов’язували своїх очікувань Месії з неминучим стражданням; щоб зрозуміти звістку Ісуса, люди мали здійснити зробити радикальну переоцінку цінностей і переглянути багато своїх уявлень.[xvii]
2. Першість у служінні Мр. (10, 35–45[xviii])
35 Яків та Йоан, сини Заведея, підходять до Нього й кажуть Йому:
– Учителю, хочемо, щоб Ти нам зробив те, чого попросимо.
36 Він їм відповів:
– Що хочете, щоб Я зробив вам?
37 – Дай нам, – ті йому кажуть, – щоб ми сиділи один праворуч, другий ліворуч Тебе у твоїй славі.
 Яків та Йоан претендували на ролі найближчих помічників царя в земному царстві; ці їхні прагнення відображають популярність уявлень про Месію та Царство Боже, які Ісус неодноразово відкидав як помилкові.
38 Ісус сказав їм:
– Не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку Я п’ю, і хреститися хрещенням, яким Я хрещуся?
 У цьому та інших місцях Ісус говорить про хрест як про неминучу чашу (14, 23, 24, 36) – можливо, у цьому можна побачити алюзію до чаші гніву або суду Господнього в Старому Завіті (Пс. 74, 9; Іс. 51, 17–23; Єр. 25, 15–29; 49, 12; Плач 4, 21; 3ах 12, 2). Хрещення Ісуса певною мірою слугує прообразом Його смерті.
39 Вони йому відповіли:
– Можемо.
Ісус сказав їм: Чашу, яку я п’ю, питимете, і хрещенням, яким Я хрещуся, хреститиметесь. 40 Сидіти ж праворуч Мене чи ліворуч – не моє дати вам, а кому приготовано.
Місця по обидва боки від царя на престолі (особливо праворуч від нього) були найпрестижнішими в будь-якому царстві. Але Ісус, можливо, має на увазі тих, хто буде з Ним на хресті, праворуч і ліворуч (15, 27). Яків пізніше став першим мучеником із Дванадцятьох (Ді. 12, 2), а Йоан, згідно з церковним переданням, дожив до понад дев’яноста років.
41 Почули про те десятеро й обурилися на Якова та Йоана. 42 Тоді Ісус прикликав їх і сказав їм: – Ви знаєте, що ті, яких вважають князями народів, верховодять ними, і їхні вельможі гнітять їх.
Інші десять учнів обурилися, що Яків та Йоан спробували їх випередити. Але їхнє обурення свідчило про те, що вони мали таке саме бажання. Це дало можливість Ісусові викласти їм прекрасний урок про панування в Божому Царстві, яке кардинально відрізняється від загальноприйнятого. Євреї добре знали, як влаштована система влади в язичників: близькосхідні царі з найдавніших часів претендували на роль богів і були тиранами; грецькі правителі сприйняли цю модель влади і втілили її на більшій частині території Східного Середземномор’я. Римський імператор і його намісники в провінціях (які зазвичай зневажали місцеве населення) з їхньою грубою силою і схильністю до тиранії належали до тієї ж категорії володарів. Нагадування Ісуса, що прагнення до влади властиве «народам» (тобто язичникам), рівносильне попередженню, що учням не слід виношувати подібних прагнень та планів; єврейські вчителі часто використовували язичницькі звичаї як негативні приклади.
43 Не так воно хай буде між вами, але хто з-між вас хоче стати великим, хай буде вам слугою, 44 і хто з-між вас хоче бути першим, хай буде рабом усіх.
 Ісусове визначення величі як рабського служіння звучало парадоксально; незважаючи на те що єврейський закон наказував гуманно поводитися з рабами, вільні євреї, як і погани, ставилися до рабів як до людей другого сорту.
45 Бо Син людський не прийшов на те, щоб Йому служили, лише щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох.
Цей вірш є стрижневим для цілого Євангелія від Марка й своєрідним богослов’ям у мініатюрі – картиною найвеличнішого життя, яке коли-небудь знав світ (таку ж головну роль відіграють окремі вірші в інших євангелистів: Мт. 28, 18–20; Лк. 19, 9–10; Йо. 10, 10). Називаючи себе «слугою» і стверджуючи, що його місія полягає в тому, щоб «віддати своє життя як викуп за багатьох», Ісус ототожнює себе зі страждаючим Слугою з Іс. 53, 10–12. Місія Слуги була призначена для всього Ізраїля (Іс. 41, 8; 43, 10; 44, 2, 21; 49, 3), але через своє відступництво Ізраїль не зміг її виконати (42, 19). Тому той, хто виконає це завдання, відродить Ізраїль і принесе світло язичникам (Іс. 49, 5–7; 52, 13 – 53, 12). Ймовірно, перед Христом ніхто не відносив цього уривку до Месії, тому Ісус намагається наповнити новим змістом уявлення учнів про його месіанську місію.
Про «багатьох» згадує також апостол Павло в Рим. 5, 15 – під «багатьма» тут, як і в Сувоях Мертвого моря, можна розуміти лише обраних; але якби Павло в Рим. 5, 15 дійсно мав це на увазі, він би неодмінно уточнив, що й вибрані були прокляті в Адамі. Більш імовірно, що «багато» – це алюзія до Іс. 53, 11, де сказано, що страждаючий Слуга виправдає «багатьох», принісши себе в жертву за них. Усі, хто в Адамі, від народження грішники; усі, хто в Христі, за допомогою істинного хрещення (Рим. 6, 4) стають праведними.
III. Прагматичний аналіз (значення для сучасників Ісуса та для нас[xix])
Про що ми думаємо, згадуючи страсті Ісуса? Хтось пригадує часто повторювані в церкві піснеспіви. Хтось уявляє зображення хреста, розп’яття, яке знаменує страждання і скорботу Ісуса, розраду та надію в нашій скорботі й стражданні. Дехто замислюєтеся над людською жорстокістю, яка здатна винайти подібний вид страти, над жорстокістю, яка й нині плямує створений Богом світ.
Ще інші бачать, як товпляться біля хреста люди: хтось знущається з помираючого, а хтось плаче. Можливо, у цій подумки намальованій картині знайшлося місце і для вас, ви теж присутні біля підніжжя хреста і бачите, як Він умирає. Зараз Марко розпочне оповідь про смерть Ісуса. Він хоче, щоб у нашій свідомості збереглося кілька образів, які допоможуть нам охопити весь сенс події – для самого Ісуса, для Ізраїля, для світу й особисто для нас. У цьому епізоді він сіє насіння, з якого проростуть ці образи. У наступних розділах насіння почне набухати, проросте й дасть плід: коли Ісус розділить з учнями останню трапезу, молитиметься в Гетсиманському саду, постане перед владою і, нарешті, помре. На цьому етапі євангельської оповіді краще розглядати зародки майбутніх подій одну за одною.   Уже втретє Ісус урочисто попереджає учнів про свою прийдешню долю. Кара не застане Його зненацька – це невід’ємна частина покликання, яке Він усвідомлює того часу, як в момент Його хрещення пролунав голос, який повторив пророцтво Ісаї, – до цього пророцтва Він тепер повертається докладніше. Основна частина Книги Ісаї (глави 40-55) присвячена, – поряд з Богом, – якомусь помазаникові, або Месії, який страждає і вмирає за гріхи Ізраїля та всього світу. Це «Слуга Господній», і наприкінці цього епізоду Ісус знову повертається до Іс. 53, четвертої пісні Слуги Господнього, яка з трепетом і благоговінням прославляє його відкупительну смерть. Багато сучасних коментаторів настільки вражені цим фактом, що вважають неможливим, щоб Ісус так обдумано й зосереджено говорив про власну смерть. Також і його послідовникам це здавалося неймовірним – ось друге «насіння», яке закладає в цьому епізоді Марко.
Учні Ісуса не могли повірити, що саме з таким наміром Він вів їх до Єрусалиму. Це ж неймовірно, це страшно! Мислителі наступних століть намагалися знайти способи переказати життя Ісуса таким чином, щоб хрест не кидав тіні на всю історію. У наші дні ці спроби тривають. Але в серці справжнього християнства завжди лунали ці слова Ісуса: Він мусить померти на хресті, і ця смерть – кульмінація усвідомленого покликання. Знову й знову нам твердять, що це ознака справжнього християнства –компроміс із владою. (Тим більше, що образ хреста використовували часом для заохочення приватного благочестя на шкоду світовим перспективам.) Але це неправда. Ось третє «насіння», яке сіє в цьому епізоді Марко.
Яків та Йоан мріяли про те, що месіанське паломництво до Єрусалиму перетвориться на тріумфальний хід і вони сядуть по праву та ліву руку Ісуса, коли Він займе свій престол. Хіба вони не чули його слів про страждання, смерть, воскресіння? Чули, але прийняли грізне попередження за метафору, щось на кшталт: «Нам доведеться нелегко, але в результаті ми переможемо». Для Марка, як і для Ісуса, розп’яття – НЕ сумний епізод, який потрібно пережити на шляху до щасливого кінця. Жертва Ісуса і є єдиним Божим способом перевернути з ніг на голову світську владу і правління. Наприкінці свого монологу Ісус цитує Пісню Слуги: «... дати душу свою як викуп за багатьох» – і стверджує думку, з якою явно погодився б Ісая: Царство Боже перевертає всі світські уявлення про владу і славу, вивертає їх навиворіт.
Це перше в тексті Марка розгорнуте й повне висловлювання про суть хреста в цій ситуації звучить передусім як політичне твердження. Сенс хреста не зводиться тільки до прощення наших гріхів Богом через смерть Ісуса (хоча, зрозуміло, це – важлива складова). Це Божий спосіб привести нас і весь світ до порядку, а тому хрест кидає виклик будь-якій системі, яка також претендує на порядок і справедливість, а вміє тільки одне – ставити одних людей вище за інших. Яків та Йоан неправильно розуміють наміри Ісуса з тієї ж самої причини, з якої багато мислителів наступних століть, аж до нашого часу, відчайдушно намагаються знайти якийсь спосіб зберегти Ісуса, але викинути хрест розп’яття, який піддає сумніву всю нашу славу та гордість. Ось він, політичний сенс служіння Ісуса, – і вельми небезпечний політичний сенс.
Бесіда Ісуса з цією честолюбною парочкою стає четвертим «насінням», яке сіє для нас Марко: «Чи можете пити чашу, яку Я п’ю, або хрещенням, яким Я хрещуся, хреститися?» Напружені, важкі слова. «Чаша» – чи це не чаша Божого гніву, про яку пророкував Єремія? Зараз, як і в Гетсиманському саду (14, 36), Ісус стоїть обличчям до обличчя з грізною реальністю: зло, яке переповнило весь світ й Ізраїль особливо, ось-ось накличе справедливу Божу кару. Ця кара завжди набуває конкретних форм: у Старому Завіті на Боже місто і Божий народ нападають вороги. Місія Ісуса – прийняти всю силу цього гніву на себе. «Хрещення» нагадує нам про те, з чого почалася вся історія.
Хрещення, прийняте від Йоана, відкриває Ісусове покликання страждаючого Месії, з якого починається новий народ Завіту, і Його смерть, яка невідступно насувається, – також хрещення, занурення в безодню, яка омиє гріх. Деякі з перших християн саме так розуміли власне хрещення та його зв’язок із хрещенням Ісуса (Рим. 6, 3–11; Кол. 2, 11–15). Якщо ми намагаємося побачити смерть Ісуса очима Марка, то передусім треба дозволити зав’язатися і прорости цим «насінинам.
Й останнє «насіння» – слова Ісуса про тих, хто сяде по праву й ліву руку від Нього. Яків та Йоан самі не знають, чого просять, але нехай читач Марка протримається ще кілька напружених глав, і йому відкриється сенс. Коли Ісус «засяде у славі» і двоє будуть праворуч і ліворуч від Нього, це буде – на хресті. Марко залишив нам виразну, приголомшливу картину і справжньої слави Царства, і справжнього змісту цієї смерті. А тепер він буде ретельно поливати своє насіння й чекати, поки воно проросте.
Ми ж, трепетно очікуючи плодів, зосередимося знову на одній з головних тем цих глав Марка – слідуванні за Ісусом. Придивившись до намальованої для нас картини, ми теж можемо здивуватися, злякатися й відсахнутися. Але Ісус здійснює свій шлях до Єрусалиму, перевертаючи з ніг на голову всі мирські цінності, систему влади та її противаг, віддаючи своє життя в жертву за багатьох. Щоб прийняти його жертву, нам залишається одне – прямувати за Ним.
Насамкінець хочу навести як приклад для наших роздумів кілька думок Отців Церкви про цей уривок. Текст навчає, що ми не можемо просити привілеїв у Царстві без готовності померти за нього (Йоан Золотоустий). Сини Заведея не помилилися в тому, що вони були особливими реципієнтами Його любові, однак помилялися в уявленнях, що це можливе без ціни (Йоан Золотоустий, Беда). Тільки через особисте упокорення можна увійти в славу Господа (Августин). Історія мучеників показує, що багато з них були беззастережно готові пити чашу з Господом, щоб постраждати й померти за правду (Полікарп). Мучеництво є одним із видів хрещення, у ньому любов Отця через Сина діє, щоб поховати старе, гріховне життя й підняти віруючого до нового життя через Святого Духа (Йоан Золотоустий). Як Христос воскрес без зусиль з води, будучи похованим у ній, так і ми піднімаємося з Ним, вмерши для гріха. Він розділив з нами наше покарання, але не наш гріх (Августин). Його незрівнянна праведність, освячення, спасіння й воскресіння стали нашими завдяки вірі (Григорій Богослов). Без Його втіленого приниження тільки ангели знали б Його особу (Йоан Золотоустий[xx]).




[i] Ryken L. The New Testament in literari criticism. Frederick Ungar Publishing Co., New York USA 1984. – p. 220.
[ii] Robert A. and Feuillet A., Introduction to the New Testament. – New York, Desclee company, 1965. – p. 209.
[iii] Ryken L. The New Testament in literari criticism. Frederick Ungar Publishing Co., New York USA 1984. – p. 236. Марко починає описувати їх у негативному світлі й зовсім не випадково обрамлює стан нездатності апостолів бачити і чути (8, 18) історіями оздоровлень сліпого та глухого чоловіків (7, 3132;8, 2226). Три проголошення про страсті стає базою, з котрої починається наростання кульмінації. Апостоли не розуміють жодного з передбачень, і, попри Ісусові корекції, доходить до втечі апостолів та їхнього заперечення знайомства з Ісусом замість смерті та чувань у Гетсиманії.
[iv] Martin R. Mark Evangelist and Theologian. – Michigan, Zondervan Publishing House. – p. 112.
[v] Ryken L. The New Testament in literary criticism. Frederick Ungar Publishing Co., New York USA 1984. – p. 190.
[vi] Там само. – p. 223.
[vii] Там само. – p. 223.
[viii] Cranfield C. E. B. The Gospel according to ST. MARK  Cambridge, University Press 1972. – p. 13.
[ix] Ryken L. The New Testament in literary criticism. Frederick Ungar Publishing Co., New York USA 1984. – p. 215.
[x] Там само. – p. 217.
[xi] Там само. – p. 75.
[xii] Там само p. 219.
[xiii] Там само. – p. 220.
[xiv] Там само – p. 219.
[xv] Keener C. S. The IVP Bible background commentary: New Testament. – Downers Grove, Ill.: InterVarsity Press, 2014,  p. 151.
[xvi] MacDonald, W., & Farstad, A. (1997, c1995). Believer’s Bible Commentary: Old and New Testaments (Mk 10, 32 -34). Nashville: Thomas Nelson.
[xvii] Keener C. S. The IVP Bible background commentary: New Testament. – Downers Grove, Ill.: InterVarsity Press, 2014, p. 154
[xviii]Думки в цій частині взято з Keener C. S. The IVP Bible background commentary: New Testament. – Downers Grove, Ill.: InterVarsity Press, 2014, 155
[xix] Цю частину коментарю взято з Wright N. T. Mark for Everyone. (The New Testament for Everyone)  – Westminster John Knox Press, 2004. Kindle ed. , 138-141
[xx] Oden, T. C., & Hall, C. A. Mark. Ancient Christian Commentary on Scripture NT 2. Downers Grove, Ill.: InterVarsity Press. 2005, 149.

Немає коментарів:

Дописати коментар