Чотирнадцята неділя після П'ятидесятниці (Мт 22:1 - 14). Притча про весільний бенкет.

Ісус, озвавшися, знову заговорив до них у притчах: 2. «Царство Небесне схоже на царя, що справив своєму синові весілля. 3. Він послав своїх слуг кликати запрошених на весілля, але вони не хотіли прийти. 4. Тоді він знову послав інших слуг, кажучи: Мовте запрошеним: Ось я обід мій зготував: зарізано волів та підгодовану худобу все готове, ідіть на весілля. 5. Та ті тим знехтували й пішли собі, хто на власне поле, хто до свого крамарства; 6. інші ж, схопивши слуг, познущалися з них і повбивали. 7. Розгнівався цар і вислав військо, яке вигубило тих убивців, а їхнє місто спалило. 8. Тоді він мовив своїм слугам: Обід - готовий, але запрошені були негідні. 9. Підіть, отже, на роздоріжжя і, кого лише здибаєте, кличте на весілля. 10. Вийшли ці слуги на дороги й зібрали всіх, кого тільки спіткали - злих і добрих, так що весільна світлиця була гостей повна. 11. Як же ввійшов той цар, щоб подивитися на гостей, побачив там чоловіка, що не був убраний у весільну одіж:, 12. і сказав до нього: Як то ти ввійшов сюди, друже, не маючи весільної одежі? А той мовчав. 13. Тоді цар промовив до слуг: Зв'яжіте йому ноги й руки та й киньте геть у темряву кромішню! Там буде плач і скрегіт зубів. 14. Багато бо покликаних, але вибраних мало.»
За браком часу нижче пропоную кілька думок кількарічної давності, які, сподіваюся, не втратили своєї актуальності.

Завдяки притчі про весільний бенкет Ісус розповідає про природу сотвореного Богом всесвіту, та особливе місце та призначення людини в ньому. Згідно свідчень зафіксованих в синоптичних Євангеліях, в основі Божого погляду на світ  стоїть ідея Царства Небесного (так завжди каже Матей, оскільки  його адресатами були християни, які походили з юдейського середовища, в якому згідно довшої традиції основаної на другій заповіді Декалогу, Боже ім’я не вживалося, а замінювалося іншим словом; Марко та Лука говорять про Царство Боже). Для східних народів слово "Царство" (малкута) означало ефективну, чинну, дієву владу царя та його законів на всій йому підвладній території, та  ніколи не розумілося абстрактно. Вся Біблія від першої до останньої сторінки є дуже промовистим свідченням про цю надзвичайну роботу, яку Бог здійснює у Своєму Царстві. Цю подиву гідну та водночас драматичну історію (від Буття до Одкровення) Божої мета-повісті, яка властиво є правдивою історією світу, коротко можна представити кількома словами, за якими стоять цілі історичні епохи та надзвичайні події: створення, гріхопадіння, Ізраїль, Христос, Церква, Нове створіння.

В Євангелії цієї неділі Матей піднімає питання, яка не є легким ні для наших вух ні для нашого серця – наскільки зрілим та серйозним є наше ставлення до всього того, що Бог зробив і надалі робить в історії для нашого спасіння?  Очевидно, що нам є легше сприймати уривки про те, що Бог утре кожну сльозу (Одкр 21:4) ніж попередження про суд, плач та скрегіт зубів. Проте притча Ісуса, яку він розповідає в останні дні свого служіння після акції в храмі (Мт 21:12–17) та притчі про злочинних виноградарів (21:33–46), вказує, що існує й інша реальність, яка зумовлюється рішеннями та поставою людей. 

Крейг Бломберг аналізуючи цю притчу підкреслює наступні основні теми:

1). Бог кличе до свого Царства багато різних людей;

2). Відверта відмова прийняти Боже запрошення накликає  покарання; 

3). Нездатність людини, яку Бог покликав, приготуватися належним чином, виявляється таким же ж гріхом та тягне за собою відповідні наслідки.

Контекст притчі вказує, що першу групу складають вороже налаштовані до Ісуса книжники та фарисеї, а другу – майбутні учні, які не здатні «сплатити ціну учнівства».[1]

Отже, маємо певну тріаду: Цар, який запрошує всіх; гості які відмовилися прийти; чоловік без весільної одежі. Якщо добре проаналізуємо причини тих, хто зігнорував запрошенням царя і тим виявив не тільки брак пошани, але й відмову визнавати Його суверенітет, то дійдемо висновку, що вони сміхотворні. Випадок з чоловіком, якого виглядає забрали з вулиці, також не є такий драматичний, як виглядає на перший погляд. По перше, настійливість прийти на бенкет  на сході сприймалася як люб’язність та ласкавість господаря; по друге – ніде не вказано, що гість був бідний та не мав часу вдягнутися належним чином; по третє – на сході існував такий звичай (зафіксований також для інших епох стародавнього світу), що цар сам роздавав гостям святкову одежу, так що чоловік без святкової одежі свідомо знехтував царський дар.[2] 

Н. Т. Райт відзначає, що «є різниця між цим щирим запрошенням та нашим сьогоднішнім бажанням почути, що Бог любить всіх нас не залежно від наших вчинків. Коли каліки та сліпі прийшли до Ісуса, Він не сказав їм: «ви гарні й такі як є», але зцілив їх. Коли до нього прийшли блудниці й митарі, Його любов не дозволила їм залишатися в темряві – й самі ці люди і все їхнє життя змінилися на краще.  В глибині душі  ніхто насправді не вважає, що Бог хоче залишити нас такими якими ми є. Бог любить навіть серійних вбивць та розбещувачів малолітніх; Він любить безжалісних та зарозумілих бізнесменів; Бог любить владних матерів, які калічать життя своїх дітей. Але сутність Божої любові полягає в тому, що Він жадає кардинальних змін всіх цих злодіїв, ненавидячи їхні вчинки. Вкінці кінців, як благий Бог, Він не може допустити таких людей до участі в святкуванні на честь Свого Сина, якщо вони не бажають змінюватися… В цій притчі Ісус використовує символи: весільний одяг – це любов, справедливість, милість і святість Царства Божого. Якщо ви відмовляєтеся від такого вбрання, значить вам не місце на бенкеті».[3]

Отже цієї неділі Царство Боже представлено як бенкет – відомий в юдаїзмі образ радощів та тріумфу в кінці часів. Ап. Павло уточнює про що насправді йдеться: «Бо царство Боже не їжа і не пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі» (Рм 14:17). Праведність – як правильні стосунки з Богом та ближніми,  та мир і радість у Св. Дусі – як наслідок цієї праведності.

Яким є моє відношення до того всього, що  Бог благодаттю Св. Духа дарує мені у Своєму Єдинородному Сині ? Як я ціню цей весільний одяг подарований мені у Хрещенні? Як кожної неділі відповідаю на запрошення до Євхаристійного столу ? Як все це разом допомагає мені змінюватися та бути сином чи дочкою Царства, тим самим утверджуючи його в сьогоднішньому світі ?

---

[1] Blomberg C. L., Interpeting the Parables, Downers Grove 1990, 238

[2] Там же – 237

[3] Wright N. T., Matthew for Everyone Part 2 (New Testament for Everyone). SPCK. Kindle Edition, p. 82-84