А як настав день П'ятидесятниці, всі вони були вкупі на тім самім місці. 2. Аж ось роздався зненацька з неба шум, неначе подув буйного вітру, і сповнив увесь дім, де вони сиділи. 3. І з'явились їм поділені язики, мов вогонь, і осів на кожному з них. 4. Усі вони сповнились Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм промовляти. 5. А перебували в Єрусалимі між юдеями побожні люди з усіх народів, що під небом. 6. І як зчинився той шум, зійшлась велика юрба і хвилювалася, бо кожний чув, як вони говорили його мовою. 7. Здивовані й остовпілі, вони один до одного казали: «Хіба не галилеяни всі оці, що розмовляють? 8. Як же воно, що кожний з нас чує нашу рідну мову: 9. партяни, мідяни, еламії, і мешканці Месопотамії, Юдеї і Каппадокії, Понту й Азії, 10. Фригії і Памфілії, Єгипту й околиць Лівії, що біля Кирени, римляни, що тут перебувають, 11. юдеї і прозеліти, крітяни й араби - ми чуємо їх, як вони нашими мовами проголошують величні діла Божі?»
Контекст і значення празника.
У наш час слово "П'ятидесятниця" у людей часто асоціюється з "П'ятидесятництвом". У свою чергу останнє асоціюється з досить маргінальним і екстатичним християнським життям: багато шуму, розмахування руками і, звичайно, фраз на незрозумілих мовах. Ми забуваємо, що від першої П'ятидесятниці ведуть походження всі християни, а не тільки ті, які називають себе "п'ятидесятниками". В євреїв I століття П'ятидесятниця – п'ятдесятий день після Пасхи. Це було землеробське свято. Селяни приносоли Богові первістки врожаю пшениці (почасти на знак подяки, почасти як молитву, щоб і решта врожаю було благополучно зібрано). Поряд з тим для юдеїв П'ятидесятниця, як і Пасха, була не тільки землеробським святом. Обидва свята пов'язувалися ще й з виходом євреїв з Єгипту, пригадуючи той час, коли Бог виконав свої обітниці Авраамові і визволив свій народ. Пасха – це час, коли в жертву приносилися ягнята і коли ізраїльтяни були врятовані від ангела-губителя, який вигубив єгипетських первістків. У ту саму ніч ізраїльтяни вийшли з Єгипту. Попереду у них були перехід через Червоне море і шлях по Синайській пустелі... Потім, через 50 днів після Пасхи, вони прийшли до гори Синай, де Мойсей отримав Закон. Інакше кажучи, П'ятидесятниця, п'ятдесятий день, пов'язаний не тільки з "першими плодами" врожаю. У цей день Бог дарував своєму врятованому народові дорогу життя (Заповіді – Закон), якою вони повинні були керуватися. Все це є дуже важливе для розуміння розповіді Діянь про першу християнську П'ятидесятницю. Лука виходить з того, що люди знають про перші плоди, а тому схоплять підтекст (зрозуміють алюзію, натяк): сповнення Духом, свідчення про Ісуса і Його воскресіння, перші навернені – це початок майбутнього есхатологічного врожаю. Є й інші паралелі з Синайським одкровенням. Коли діти Ізраїлю прийшли до Синаю, Мойсей зійшов на гору, а потім спустився з Законом. Тут Ісус зійшов на небеса (вознесіння) і – натякає Лука – сходить нині, але не з записаним Законом, який накреслений на кам'яних скрижалях, але з "Уставом", який пишеться в людських серцях[i].
Слово "П'ятидесятниця" має цілком певні алюзії. У світлі сказаного про вознесіння істотним є факт, що вітер зійшов "з неба" (12:2 ). Через Дух на землю сходить творча сила Творця. І сенс не в тому, щоб дати людям "духовність", яка зробить їх байдужими до всього земного. Сенс у тому, щоб переобразити землю небесною силою. Переображення починається з тіл, умів, сердець і життя учнів Ісуса, причому учнів як громади: Лука спеціально відзначає, що вони були зібрані в одному місці; Дух сходить для того щоб з'єднувати, а не розділяти. Іншими словами, зішестя Духа в день П'ятидесятниці немов би доповнює вознесіння Ісуса. Воскреслий Ісус на небесах є присутністю у Божих оселях нової "земної" реальності. Дух же на землі – це енергія самих небес. Тим самим дар Духа є прямим наслідком вознесіння Ісуса. Оскільки Ісус – Владика всього, то до його енергії і сили творити все нове можна доторкнутися через Дух всім, хто Його закликає, слідує за Ним і довіряє Йому. Вогонь і вітер – дикі і неприборкані сили. Коли вітер з шумом пробіг по будинку і на кожній людині спочив вогонь, напевно, апостолам було одночасно і радісно, і страшно. Далі в Діяннях неодноразово буде описуватися інший спосіб дії Духа, спосіб частий для подальшої історії Церкви: тихий, ненав'язливий, який поволі змінює життя і життєві ситуації. Однак не варто поспішати з висновками. Лука явно описує щось нове, початок нового руху, подібного до флоту кораблів, які гнані сильним вітром, виходять у відкрите море. Він хоче пояснити, як невелика група переляканих, збентежених і переважно неосвічених людей настільки швидко перетворилася на силу, з якою довелося рахуватися всьому світу[ii].
Сповнення Божих обітниць
В першій главі Діянь йдеться про Божу обітницю поширити своє Царство, своє спасительне суверенне панування не тільки в Ізраїлі, але й через Ізраїль на весь світ. Інакше кажучи, мова йшла про те, як Бог виконає сказане Авраамові в Бут 12:3: "В тобі благословляться всі племена землі". В книзі Буття обітниця Авраамові слідує відразу після яскравого опису про вавилонське стовпотворіння: у Вавилоні запланували збудувати "вежу висотою до небес і зробити собі ім'я." Нічого не вийшло: нахабний проект спіткала та ж доля, яку завжди осягає людська зарозумілість, – Бог змішав мови людей, вони перестали один одного розуміти і, відповідно, не могли працювати над створенням суспільства, в якому вже не було б потреби в Бозі. Лука хоче сказати, що з П'ятидесятницею прокляття відміняється: обітниця Авраамові збувається, і все людство почує Добру новину про Ісуса ("великі діла Божі" – 12:11; пор. Дії 10:38–43). Так, всі присутні були юдеями або як мінімум прозелітами (язичниками, які навернулися в юдаїзм): у Єрусалим вони прийшли не просто так, а на юдейське свято. Однак вони зібралися з різних країн, в яких говорили на різних мовах і діалектах. Лука дає, вражаючий за своїм розмахом, список земель: десятки тисяч квадратних кілометрів від Парфії та Месопотамії на півночі та сході до Риму на заході, Єгипту і Аравії на півдні, плюс ще острів Крит. Тут сенс не в тому, щоб дати детальний географічний звіт, а в тому, щоб передати загальне враження: на святі присутні різні люди, дуже різношерстна юрба. Не дивно, що деяким з присутніх таке різноголосся здалося п'яною балаканиною. Знову і знову в Діяннях ми бачимо, що апостольська проповідь стикається не тільки з натхненним прийняттям , а й часто-густо з противленням, недовірою і насмішками. І до наших днів повно людей, які вважають, що ми даремно витрачаємо час і говоримо безглузді нісенітниці. До того ж, деякі християни ще й хочуть виглядати дуже пристойними, – щоб їх, не приведи Боже, за жодних обставин не прийняли за п'яних: ні в 9:00 ранку, ні в будь-який інший час доби.[iii]
Значення для нас.
Саме в Дусі Церква є таїнством Воскреслого, Його сакраментальною присутністю. Можна сказати, що Пневматосфера – це те "місце", в якому зберігає життя і актуальність апостольська проповідь, Добра Новина як продовження "свідоцтва пророків, апостолів та всіх учнів." Вірне і творче Передання означає життя Святого Духа в Христовому Тілі не тільки як передачу, а й як "новизну" Духа, в повсякчас оновлюваній новизні особистостей. Дух рясніє в сакраментальному тілі Христа, а всюди, де діє Дух – в історії та космосі, – таємно присутня Церква. Всяка билинка виростає в Церкві, всяке світило перебуває в ній, всякий пошук істини, правди і краси здійснюється в ній, всяка крупинка роздумів, мудрості та поклоніння зібрана нею.[iv]
Інколи деякі особи відчувають своєрідну провину, що не пережили такого ж захоплення, як апостоли в день П'ятидесятниі. Або ж відчувають легку заздрість до тих, кому, виглядає, цей досвід знайомий. Стосовно цього потрібно сказати наступне. По-перше, Бог діє індивідуально, з кожним по своєму. Кожен має свій досвід і, можливо, в когось він помітніший тільки тому, що ці особи можуть мати якісь важчі випробування, й тому Бог заздалегідь дає їм переконатися у Своїй могутності. В інших людей, все йде якось спокійніше, і їм немає потреби в особливих переживаннях, щоб вирішити проблеми, хоча їх служіння, можливо, нітрохи не менш важливе і глибоке. Одним словом, не треба нікому заздрити, але натомість потрібно завжди радіти дарами іншої особи, як своїми власними. По-друге, згідно слів самого Ісуса (Лк 11:13) ясно, що Бог бажає дати Святого Духа всім людям, і від нас вимагається лише одне: попросити. А як прийшовши, проявить себе Дух, заздалегідь сказати неможливо.[v]
Літургійне читання празника П'ятидесятниці, кидає нам виклик: чи є в нас достатньо Духа, досить нового життя, щоб ті, хто слухає нас, бодай якось реагували на наші слова, та свідчення про Ісуса? Чи ми свідомі того, що отримали Св. Духа через Св. Тайни Хрещення та Миропомазання? Якщо ні, то чому? Дух діє в якийсь інший спосіб, чи ми так успішно пригасили вогонь Духа, що нічого взагалі не відбувається?
Місійне завдання: З новим запалом стараймося поділитися з ближніми своїм досвідом віри і радістю спасіння в Ісусі Христі. Стараймося, щоб люди, котрих зустрічаємо у нашому житті, могли досвідчувати, що Милосердний Отець, котрий дарував нам Свого Сина й послав Святого Духа, справді перемінює наше життя. Господь доручає нашій парафіяльній спільноті розширити світ людських сердець для Нього, проголошувати нове життя в Христі у наших селах, містечках і містах та аж до краю землі.
P.S. Думки про Євангеліє цієї неділі є на цьому блозі за наступним посиланням: http://slovobozhe.blogspot.fr/2015/06/737-52-812.html
[iv] Clement O. Sources. Les mystiques chrétiens des origines. Textes et commentaires., Paris, Desclee de Brouwer 2008, 112
Немає коментарів:
Дописати коментар