Контекст
Дві історії в Діяннях, які мали місце в Ефесі розповідають, що в часі проповіді апостолів існували групи, які прийняли, т. зв. хрещення Йоана, й очевидно щось чули про Ісуса, однак не мали ні достатнього розуміння Євангелія, ні досвіду дії Св. Духа у своєму житті. Завдяки розповіді про Аполоса (18: 24 – 28) та наступної за нею, розповіді про хрещення учнів в Ефесі (19:1 – 7) ми дізнаємося, що одним з завдань місії Павла, була богословська інтеграція т. зв. маргінальних віруючих – тих, які знали деяку частину істини, але не всю, чи тих, які мали якийсь досвід Божої благодаті (благословення), але не досвідчили всієї повноти обіцяного Господом. В обох випадках ці віруючі були катехизовані та прийняті в лоно Християнської спільноти, яка посідала Слово та Св. Духа.[i] Кілька наступних детальніших роз'яснень, допоможуть краще зрозуміти головні тематичні акценти даного уривку.
Хрещення Йоана
Йоан – тільки предтеча, який готує дорогу, а «слідом іде сильніший, якому він не достойний розв’язати ремінця сандалів» (Мк 1, 7). Йоан свідчить про цього «Сильнішого» – Господа Ісуса наступним чином: «Я вас христив водою, а він христитиме Святим Духом» (Мк 1, 8). Йоан проповідував, що День Господній близький: скоро, нарешті, Бог вторгнеться в історію й оправдає свій народ та визволить його від гніту. Проблема полягала в тому, що народ не був готовий до приходу Месії. Тому Йоан усіх закликав до покаяння (грецьке слово μετανοια – metanoia – озн. покаяння, зміну мислення, зміну способу думання), без якого не можливо отримати дари нової епохи. В якості зовнішнього символу внутрішньої переміни, він омивав у Йордані всіх, хто відгукнувся на його звістку. Не зважаючи на подібність служіння Йоана до діяльності інших святих семітських мужів, воно мало дві дуже характерні та оригінальні особливості:
- одноразовий характер хрещення; на відміну від щоденних омивань, які практикували фарисеї та есеї, хрещення Йоана здійснювалося тільки раз; в цьому відношенні воно нагадувало омивання прозелітів, через яке язичники приймали юдаїзм;
- відсутність привілеїв вибраному народові; Йоан навчав, що приналежність до вибраного народу сама по собі не допоможе в День Суду: «Принесіть же плід, гідний покаяння, 9 . і не гадайте, що можете самі собі казати: Маємо за батька Авраама. Кажу бо вам, що Бог з цього каміння може розбудити (до життя) дітей Авраама» (Мт 3, 9; Лк 3, 8); Йоан ніби відлучав весь народ, й приймав назад тільки тих, хто покаявся та хрестився. Йоан хрестив водою. Це був зовнішній знак, який не здійснював зміни в житті людини. Зміна мала відбуватися завдяки зусиллю людини, яка є слабкою після гріхопадіння[ii].
Хрещення в ім'я Ісуса.
Сам Ісус прийняв хрещення від Йоана і тим самим приєднався до руху оновлення, надавши йому свій сенс. Його послідовники хрестили інших. Після воскресіння Ісуса і зіслання Святого Духа, хрещення стало знаком і способом входження в спільноту учнів Ісуса. Вже Павло порівнює та поєднує цей обряд з Виходом з Єгипту (1 Кор 10:2), а також зі смертю і воскресінням Ісуса (Рим 6:2–11). Ісус хрестив Св. Духом – це хрещення дарує надзвичайну благодать та духовну силу (пор. Дії 1, 8). Завдяки хрещенню Св. Духом люди стають членами Церкви – Христового тіла (пор.1 Кор 12, 13) – Нового Ізраїлю[iii].
Прийняти хрещення – означає померти і воскреснути з Христом і у Христі. Померти для цієї смерті, що так нерозривно сплетена з нашим життям. Візвати de profundis (з глибини) і зустріти в самому аді розп'ятого Бога, Який не судить, але приймає і ніби воскрешає нас разом з Собою, якщо ми хоча б трохи бажаємо цього (ось чому віра необхідна при хрещенні або при його актуалізації)... Вода змикається над посвячуваними, немов могила. Щоб могила перемінилася в лоно, яке народжує, необхідне трансцендентне втручання Святого Духа. Дією даного "згори" Духа людина народжується «знову». Дух наділяє зародковим, але цілком реальним світлом все її єство: серце, розум, бажання, всі її здібності і самі почуття... Дух є той, хто творить оновлену людину у воді, яка стає материнською. У воді розчиняються душевні затвердіння, сердечні нарости. Людина знову робиться податливою і зодягається світлом, яке символізує білий одяг, в який одягають охрещеного після виходу з води, як символ його прославленого тіла.[iv]
З одного боку потрійне занурення означає "три дні", які Ісус провів у гробі – гробі, яке Його Воскресіння, як каже Пасхальна Літургія, перемінило в "весільну світлицю". Хрещення відновлюється, актуалізується в часі страсної п'ятниці та суботи, щоб досягнути кульмінації з настанням Пасхи (Ось чому в Ранній Церкві саме в Пасхальну ніч, після довгого приготування в часі Великого Посту, хрестили катехуменів). Смертні води, стають водами які народжують, через їх ототожнення з пустою гробницею.[v]
З іншого боку потрійне занурення прославляє Осіб Пресвятої Тройці, в ім'я якої і здійснюється хрещення: "Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа" (Мт 28, 19). "Ім'я" тут означає присутність. Хрещення, яке здійснюється у Христі та наділяє здатністю прийняти Духа, вводить нас в дім Отця.[vi]
Cв. Василій Великий в Трактаті про Св. Духа (15 глава) каже, що "Хрещення переслідує подвійну мету: зруйнувати гріховне тіло, щоб воно більше не плодоносило для смерті; жити Духом, приносячи плоди святості. Вода являє образ смерті, приймаючи тіла немов гробниця; Дух вливає животворну силу, відновлюючи наше життя зі стану смерті у грісі до стану первісного життя. Це означає народитися згори від води та Духа: ми вмираємо в воді, але Дух творить у нас життя. В трьох зануреннях та трьох закликах здійснюється велике таїнство хрещення, щоб був явлений образ смерті і подароване пізнання Бога просвітило охрещених."[vii]
Св. Дух
Лука пояснює, чого бракувало учням в Ефесі: вони ще не отримали Святого Духа, – більше того, вони не чули про те, що взагалі існує Святий Дух, який може зійти на кожного хто вірить в Ісуса, та що Ісус був не просто продовжувачем справи Йоана, але "Грядущим", про якого той передвіщав. Тому їм були необхідні повне християнське хрещення і разом з ним дар Святого Духа. В цьому тексті, Лука не хоче сказати, що "глосолалія" є обов'язковим даром Духа, або, що хрещення "в ім'я Ісуса" чим-небудь відрізняється від тринітарного хрещення. В даному уривку немає нічого такого, що варто було б зробити нормою для церковного життя. Взагалі дивитися на нього під таким кутом значить абсолютно його не розуміти. Адже головним завданням Луки, є опис діяльності Павла в Ефесі, та демонстрація факту, що від самого початку, апостол підкреслював дію Духа в житті Церкви в цілому і конкретних людей зокрема.[viii]
Вже в перших віршах Біблії, в книзі Буття – Дух означає творчу присутність і владу Бога серед творіння (1, 2), причому Бог тут не ототожнюється з творінням. Той же Дух входив в людей, особливо в пророків, й тоді вони говорили й діяли в імені Бога. Прийнявши хрещення від Йоана, Ісус в особливий спосіб прийняв Духа, й з того часу почалося його унікальне прилюдне служіння (Дії 10, 38). Після воскресіння Ісуса, Його послідовники також самі отримали того ж Духа (Дії 2), якого з того часу вони розуміли як Духа самого Ісуса. Завдяки Духові, Бог Творець творить все наново, оновлюючи і світ, і апостолів. Дух допомагав їм жити в святості, яку не могла забезпечити Тора, і приносити у своєму житті "плоди"; наділяв їх "дарами", якими вони служили Богові, світові та Церкві, і зміцнював їх у вірі в майбутнє воскресіння (Рим 8; Гал 4 – 5; 1 Кор 12 – 14).[ix]
В нашій візантійсько-слов'янській традиції, охрещена особа відразу отримує "Печать дару Св. Духа" в Тайні Миропомазання. Миропомазання довершує Хрещення, підкреслюючи, що Хрещення – це насамперед Хрещення Духом. У Христі, з яким ми поєднуємося у Хрещенні, нам дається сила Духа, сила "зреалізувати/здійснити" особистим, неповторним чином нове буття набуте у Хрещенні. Але не слід занадто далеко розводити ці два таїнства: адже людство у Христі пронизане енергіями Святого Духа. Кирило Єрусалимський каже, що "Христос був помазаний єлеєм радості, тобто Святим Духом. Так зветься Дух тому, що Він є джерелом радості. Так і ви отримали священне помазання (myron – таїнство миропомазання), ставши таким чином сподвижниками і спів причасниками Христові."[x]
Значення для нас:
1. Дванадцять учнів в Ефесі
Вибір Дванадцяти найближчих учнів символізує задум Ісуса цілковито оновити народ Божий, Ізраїль (традиційно ділився на дванадцять колін). Після смерті Юди Іскаріота (Мт 27, 5; Дії 1,18) на його місце був обраний Матій, щоб зберегти символічне число. В часі земного життя Ісуса Дванадцять апостолів, та багато інших Його послідовників називалися "учнями". Згадка про символічне число учнів в Ефесі – дванадцять, – вказує на те, що вони, після нового народження у Христі, хоч і не могли як апостоли "бути наочними свідками Слова від самого початку", все ж були покликані до свідчення про нове життя, яке Господь хоче подарувати для світу через свого Сина Ісуса Христа. Той факт, що учні не названі на ім'я, поміж іншим може бути натяком на те, що ці ново охрещені учні в певній мірі символізують учнів усіх часів та вказують на особливу відповідальність усіх християн.
2. Методологія місії Павла
"Увійшовши у синагогу, три місяці там промовляв відважно, бесідуючи і переконуючи про Царство Боже" (Дії 19, 8). Прийшовши в якесь нове місто, Павло завжди починав проповідь з синагоги – тобто представникам власного народу Ізраїлю, й робив це до того часу, поки вони хотіли його слухати, або поки не проганяли геть. Тоді Пало йшов до поган. Однак важливо розуміти, що місія серед язичників для Павла ніколи не була якимось запасним, вимушеним, варіантом діяльності. Він як ніхто інший розумів спасенний Божий задум стосовно всіх без винятку людей. Проте, його любов до свого народу спонукала його ділитися Доброю Новиною, насамперед з тими, хто роками чекав сповнення цих Божих обітниць.
Для кожного по-окремого учня Ісуса в XXI ст. це означає бути свідком "нового творіння у Христі" (пор. 2 Кор 5, 17) починаючи з власної сім'ї, родини, місця навчання чи праці. Це ніколи не є легко... Жодна місія Павла чи перших християн не була легкою прогулянкою. Вони часто зустрічалися з різними перешкодами. Скажімо, той самий Ефес, був місцем в якому перебувала не тільки соціальна й громадянська, але й релігійна та духовна влада. Без сили Духа Павло не мав би жодних шансів на успіх. Той сам Дух Утішитель, – є з нами завжди коли ми готові свідчити Христа...
Місійне завдання: Якщо можливо, дізнатися дату і місце свого Хрещення та ім’я священика, який мене хрестив. Помолитися за своїх хресних батьків, за священика, який мене хрестив, за похресників, за тих, хто готується до Хрещення, і за тих, хто ще не пізнав милосердя та любов Христа.
Немає коментарів:
Дописати коментар